Рішення № 140192074, 21.09.2026, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/2868/26

пр. № 2/759/6816/26

21 вересня 2026 року м. Київ

Святошинський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Кравченка Ю.В., за участю секретаря судового засідання Олійникової А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ:

І. Позиції сторін

Аргументи позивача

02 лютого 2026 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , подана 30 січня 2026 року адвокаткою Галкіною Я.Г., до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав.

Позов обґрунтований тим, що:

- позивач і відповідачка є батьками малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- після припинення спільного проживання сторін дитина залишилась жити з батьком;

- відповідачка свої батьківські обов`язки не виконує: не спілкується з дочкою, не виявляє інтересу до її внутрішнього стану, не створює умов для отримання нею освіти, не забезпечує її матеріально, не забезпечує її належний медичний догляд.

З урахуванням викладеного, просив позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо її малолітньої дочки, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У судовому засіданні позивач вимогу про позбавлення батьківських прав підтримав з підстав, зазначених у позові.

Також підтвердив, що дочка проживає з ним та його новою сім`єю, матір`ю дочка вважає його нову цивільну дружину; усі питання щодо утримання і виховання дочки вирішує він, відповідачка участі у вихованні дочки не бере. Акцентував, що відповідачка не має можливості утримувати дочку та проживати з нею, а також не має бажання цього робити через відсутність материнського інстинкту; її дитина від попередніх стосунків також проживає з батьком. Повідомив, що є військовослужбовцем, до лав Збройних Сил України призваний за мобілізацією до подання цього позову.

З урахуванням викладеного, просив позов задовольнити.

Позиція відповідачки

У судовому засіданні ОСОБА_2 позов визнала повністю, проти позбавлення її батьківських прав не заперечила.

Додатково пояснила, що не має можливості проживати разом дочкою, адже постійно перебуває на роботі, працює неофіційно комірником шість днів на тиждень; проживає разом з новим чоловіком та її матір`ю в їх квартирі, чоловік також призваний до Збройних Сил України. Повідомила, що проживає недалеко від дочки, зрідка зустрічає її на вулиці чи в магазині; під час зустрічей вони спілкуються, але дочка в силу віку та проживання в родині позивача не ідентифікує її як матір. Також зазначила, що любить свою дочку.

Позиція третьої особи

Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації позов підтримала.

01 липня 2026 року надала суду висновок від 25.06.2026, в якому визнала доцільним позбавлення відповідачки батьківських прав щодо її малолітньої дочки.

У судове засідання представник Служби у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації не з`явився, про дату, час і місце судового засідання був повідомлений належним чином шляхом доставлення ухвали про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті до електронного кабінету (а.с. 71).

Позиція прокурора

У судовому засіданні прокурор Святошинської окружної прокуратури Рунов Т.В. проти позову заперечив. Зазначив, що матеріали справи не містять доказів загрози життю і здоров`ю дитини з боку відповідачки, тому підстави для позбавлення її батьківських прав відсутні. Акцентував, що визнання позову не може бути прийняте судом, оскільки відмова від дитини є неправозгідною.

З урахуванням викладеного, просив у позові відмовити.

ІІ. Процесуальні дії суду

16 лютого 2026 року суд постановив ухвалу про залишення позовної заяви без руху з підстав відсутності доказів родинних відносин між відповідачкою та дитиною, доказів направлення копії позовної заяви з додатками на адресу відповідачки.

10 березня 2026 року суд постановив ухвалу про відкриття провадження у справі, в якій визначив розгляд справи проводити у порядку загального позовного провадження, призначив підготовче засідання на 28 квітня 2026 року.

До позовної заяви представник позивачки додав клопотання про витребування від Служби у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації письмовий висновок про доцільність/недоцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо її малолітньої дочки, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зазначене клопотання суд задовольнив, про що зазначив в ухвалі про відкриття провадження у справі від 10 березня 2026 року.

У зв`язку з відсутністю висновку Служби у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації підготовче засідання, призначене на 28 квітня 2026 року, суд відклав на 10 червня 2026 року.

У зв`язку з відсутністю висновку Служби у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації підготовче засідання, призначене на 10 червня 2026 року, суд відклав на 16 липня 2026 року.

16 липня 2026 року суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження і призначення справи до судового розгляду по суті на 09 вересня 2026 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 244 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) для проголошення рішення суд призначив судове засідання на 21 вересня 2026 року.

У судове засідання, призначене на 21 вересня 2026 року, учасники справи не з`явилися,про дату, час і місце його проведення були повідомлені належним чином.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

ІІІ. Обставини, які встановив суд

Позивач і відповідачка є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується:

- свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим Святошинським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 27.04.2022, актовий запис № 446 (а.с. 15);

- копією актового запису про шлюб, отриманого з Єдиного державного вебпорталу електронних послуг «Дія» 25.02.2026. Шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зареєстрований Цифровим офісом державної реєстрації актів цивільного стану Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України 26.12.2025, актовий запис № 20370 (а.с. 31).

Згідно з характеристикою, складеною закладом дошкільної освіти (ясла-садок) № 257 Святошинського району міста Києва 22.05.2025 за № 61, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відвідує вказаний заклад з 01 вересня 2024 року; за цей час дитину до садка приводить і забирає батько, ОСОБА_1 , який бере активну участь у житті дитини (а.с. 17).

Згідно з актом обстеження умов проживання, складеним Службою у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації 28.05.2026, за адресою: АДРЕСА_1 проживають: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , 1993 року народження, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; умови проживання задовільні, в квартирі наявні необхідні меблі та побутова техніка; діти займають окрему кімнату, забезпечені одягом, іграшками, продуктами харчування, спальними місцями; зі слів ОСОБА_8 . ОСОБА_1 проходить військову службу в ЗСУ в місті Краматорську, вона здійснює догляд за дітьми (а.с. 55).

Згідно із заявою ОСОБА_2 , поданої до Служби у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації 28.04.2026, вона не заперечує проти позбавлення її батьківських прав щодо дочки, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає з батьком (а.с. 56).

Відповідно до висновку № 107-5850 від 25.06.2026 Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація як орган опіки та піклування, вважає за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо її малолітньої дочки, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 53-54).

У висновку, серед іншого, встановлено, що ОСОБА_1 призваний до Збройних Сил України за мобілізацією 06.10.2025.

ІV. Мотиви суду

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України). Аналогічна за змістом норма наведена у частині першій статті 4 ЦПК України.

Відповідно до ч. 10 ст. 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., постанову Верховного Суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21, постанову Верховного Суду від 04 вересня 2024 року в справі № 756/1384/20).

Згідно із ч. 1 ст. 3 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989, що ратифікована постановою Верховної Ради УРСР 27.02.1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ч. 8 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства» № 2402-ІІІ від 26.04.2001 забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).

Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. На це вказує Верховний Суд у постановах від 16 травня 2018 року, у справі № 449/1154/14 від 10 квітня 2019 року, у справі № 337/474/14-ц від 11 листопада 2019 року, у справі № 947/37261/21 від 20 серпня 2024 року.

Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін (частина четверта статті 15 СК України).

Учасники сімейних правовідносин можуть мати особисті та майнові суб`єктивні сімейні обов`язки. Свої обов`язки учасники сімейних відносин здійснюють різними способами: здійснення активних дій; утримання від здійснення активних дій. Якщо невиконання особистих обов`язків учасників сімейних відносин у випадках, передбачених в законі, може припинятися або не зумовлювати відповідних наслідків, то невиконання сімейного обов`язку майнового характеру не допускається. Оскільки на відміну від особистих, майнові обов`язку можуть виконуватися незалежно від самого носія такого обов`язку за допомогою інших суб`єктів. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування відповідних правових наслідків, що можуть визначатися в: нормах СК України; домовленості (договорі) сторін. Наслідки невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку можуть мати: особистий характер, коли негативний вплив відбувається на особисту сферу зобов`язаної особи; майновий характер, якщо такий вплив здійснюється на майнову сферу зобов`язаної особи (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року в справі № 711/679/21 (провадження № 61-18434св21)).

Суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін. Способом захисту сімейних прав та інтересів є, зокрема, припинення правовідношення, а також визнання його недійсним, скасування (пункт 3 частини другої статті 18 СК України).

Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини (стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року).

Відповідно до вимог ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства (частина третя статті 155 СК України).

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини (пункти 1-6 частини першої статті 164 СК України).

Відповідно до ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 13 березня 2019 року в справі № 631/2406/15-ц Верховний Суд виснував, що: «тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків».

Такі ж правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2019 року в справі № 331/5427/17, від 06 травня 2020 року в справі № 753/2025/19, від 09 листопада 2020 року в справі № 753/9433/17, від 17 червня 2021 року в справі № 466/9380/17, від 17 червня 2021 року в справі № 466/9380/17, від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21.

У постанові від 29 травня 2020 року у справі № 739/2159/18 Верховний Суд зазначив, що доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладається на позивача.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до рішень Європейського Суду з прав людини «Мамчур проти України» (заява № 10383/09, п. 100) від 16.07.2015, «М.С. проти України» (заява № 2091/13, п. 76) від 11.07.2017, оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним. Інтерес дитини складається з двох аспектів. З одного боку цей інтерес вимагає, що зв`язки дитини з її сім`єю мають бути збережені, за винятком випадків, коли сім`я виявилася особливо непридатною. Звідси випливає, що сімейні зв`язки можуть бути розірвані лише у виняткових випадках, та що необхідно зробити все, щоб зберегти особисті відносини та, якщо і коли це можливо, «відновити» сім`ю. З іншого боку очевидно також, що в інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у здоровому середовищі, та батькам не може бути надано право за статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод на вжиття таких заходів, що можуть завдати шкоди здоров`ю та розвитку дитини.

При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою (частина четверта статті 19 СК України).

Згідно із ч. 5, 6 ст. 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Відповідно до ст. 65 Конституції України Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-XII від 25.03.1992 (далі - Закон № 2232-ХІІ) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, під час дії воєнного стану звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

За змістом приписів абзацу шостого пункту третього частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII правом на звільнення з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини наділені військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до положень статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

V. Оцінка і висновки суду

У справі, що розглядається, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо їх малолітньої дочки, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Мотивував позов тим, що після припинення спільного проживання відповідачка свої батьківські обов`язки не виконує: не спілкується з дочкою, не виявляє інтересу до її внутрішнього стану, не створює умов для отримання нею освіти, не забезпечує її матеріально, не забезпечує її належний медичний догляд.

Під час розгляду справи суд установив, що після припинення спільного проживання сторін їх малолітня дочка залишилась жити з позивачем та його новою родиною. Відповідачка проживає окремо, з дочкою бачиться зрідка. Зазначену ситуацію пояснила занятістю на роботі та створенням нової сім`ї.

Суд акцентує, що позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують тощо), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

З урахуванням обставин цієї справи, позивач не надав належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів свідомого ухилення відповідачки від виконання обов`язків з виховання дочки. Недостатня участь матері в житті дочки, їх окреме проживання та посилання позивача на відсутність у неї материнського інстинкту ще не свідчать про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити її батьківських прав.

Заяву відповідачки про визнання позову суд не приймає, адже така заява не може слугувати підставою для задоволення позову, оскільки згідно з положеннями частин другої, третьої статті 155 СК України, відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини.

Окрім того, суд звертає увагу, що приватно-правовий інструментарій не може використовуватися учасниками судового провадження для ухилення від виконання публічних обов`язків, зокрема для штучного створення підстав для звільнення з військової служби.

У вказаній справі суд установив, що:

- позивач призваний до Збройних Сил України за мобілізацією у жовтні 2025 року;

- після призову до Збройних Сил України позивач ініціював судове провадження щодо позбавлення відповідачки батьківських прав щодо їх спільної дитини;

- відповідачка проти позову не заперечила; як під час засідання органу опіки та піклування, так і під час розгляду справи в суді визнавала позову вимогу і просила позбавити її батьківських прав;

- більш того, про існування позову відповідачка знала ще до відкриття провадження у справі, оскільки копія актового запису про шлюб відповідачки отримана з Єдиного державного вебпорталу електронних послуг «Дія» на її запит;

- будь-яких розумних пояснень свого бажання бути позбавленою батьківських прав щодо дочки відповідачка не надала.

Наведене дає підстави для висновку, що ОСОБА_1 просив позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо їх дочки з метою набуття права на звільнення з військової служби. Такі дії позивача і відповідачки вочевидь суперечать засаді добросовісності, не відповідають завданню цивільного судочинства, а відтак не можуть бути залишені поза увагою суду.

Висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав суд не приймає. Зазначений висновок, з урахування викладених у ньому обставин, не містить жодного обґрунтування необхідності позбавлення відповідачки батьківських прав; оцінка обставинам створення підстав для звільнення позивача з військової служби в ньому також не врахована.

Суд наголошує, що висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду, який оцінює всі надані докази в сукупності.

З огляду на те, що позивач не довів необхідність і пропорційність позбавлення відповідачки батьківських прав, а також ініціював судове провадження для створення підстав для звільнення з військової служби, суд відмовляє в позові повністю.

VІ. Розподіл судових витрат

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (ч. 8 ст. 141 ЦПК України).

Позивач сплатив судовий збір в сумі 1 064,96 гривень, що підтверджується квитанцією АТ «ТАСКОМБАНК» № 9480-2475-0768-0712 від 30.01.2026 (а.с. 1).

Доказів понесення інших витрат сторони не надали.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки сторони не заявляли вимоги щодо відшкодування судових витрат, суд не вирішує питання їх розподілу.

На підставі викладеного вище, керуючись ст. 4, 12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 247, 259, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав, про позбавлення батьківських прав відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ).

Відповідачка: ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації (місцезнаходження: місто Київ, вулиця Гната Юри, будинок 9, кімната 422).

Повне рішення суду складене 29 вересня 2026 року.

Суддя Ю.В. Кравченко