Рішення № 140188587, 16.09.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.09.2026Справа № 910/8180/25

Господарський суд міста Києва у складі судді Нечая О.В., за участю секретаря судового засідання Будніка П.О., розглянувши у загальному позовному провадженні матеріали справи № 910/8180/25

за позовом Керівника Хмільницької окружної прокуратури Вінницької області (Україна, 22000, Вінницька обл., м. Хмільник, вул. Чорновола В`ячеслава, буд. 34; ідентифікаційний код: 02909909) в інтересах держави в особі

1) Хмільницької міської ради (Україна, 22000, Вінницька обл., м. Хмільник, вул. Столярчука, буд. 10; ідентифікаційний код: 04051247)

2) Державної екологічної інспекції у Вінницькій області (Україна, 21021, м. Вінниця, вул. 600-річчя, буд. 19; ідентифікаційний код: 37979894)

до 1) Вінницької обласної ради (Україна, 21050, м. Вінниця, вул. Соборна, буд. 70; ідентифікаційний код: 00022438)

2) Центрально-Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства (Україна, 21018, м. Вінниця, вул. Пирогова, буд. 26; ідентифікаційний код: 44979060)

3) Хмільницької районної організації Українського товариства мисливців і рибалок (Україна, 22000, Вінницька обл., м. Хмільник, вул. Тургенєва, буд. 66; ідентифікаційний код: 33557016)

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-1: Вінницької обласної військової адміністрації (Україна, 21050, м. Вінниця, вул. Соборна, буд. 70; ідентифікаційний код: 20089290)

про визнання незаконним рішення в частині, визнання недійсним договору в частині та зобов`язання вчинити дії

Представники учасників справи:

прокурор: Биховцова О.А.;

від позивача-1: не з`явився;

від позивача-2: не з`явився;

від відповідача-1: Сенів А.М., самопредставництво;

від відповідача-2: Максюта Н.В., самопредставництво;

від відповідача-3: не з`явився;

від третьої особи: Хомеренчук Ю.О., самопредставництво.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Керівник Хмільницької окружної прокуратури Вінницької області (далі - прокурор) звернувся в інтересах держави в особі Хмільницької міської ради та Державної екологічної інспекції у Вінницькій області до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Вінницької обласної ради (далі - відповідач-1), Центрально-Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства (далі - відповідач-2) та Хмільницької районної організації Українського товариства мисливців і рибалок (далі - відповідач-3) про визнання незаконним рішення в частині, визнання недійсним договору в частині та зобов`язання вчинити дії.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.07.2025 вказану позовну заяву було повернуто прокурору.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.11.2025 було задоволено апеляційну скаргу Керівника Хмільницької окружної прокуратури Вінницької області, ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.07.2025 у справі № 910/8180/25 скасовано. Матеріали справи № 910/8180/25 направлено до Господарського суду міста Києва для вирішення питання щодо можливості відкриття провадження у справі.

04.12.2025 матеріали справи № 910/8180/25 надійшли до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.12.2025 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/8180/25, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 04.02.2026.

30.12.2025 представником відповідача-1 сформовано в системі "Електронний суд" відзив на позовну заяву, який 30.12.2025 зареєстрований в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".

01.01.2026 представником відповідача-2 сформовано в системі "Електронний суд" відзив на позовну заяву, який 02.01.2026 зареєстрований в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".

05.01.2026 прокурором сформовано в системі "Електронний суд" відповідь на відзив, яка 06.01.2026 зареєстрована в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".

06.01.2026 прокурором сформовано в системі "Електронний суд" відповідь на відзив, яка 07.01.2026 зареєстрована в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".

09.01.2026 представником відповідача-1 сформовано в системі "Електронний суд" заперечення щодо відповіді на відзив, які 12.01.2026 зареєстровані в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".

12.01.2026 представником відповідача-1 сформовано в системі "Електронний суд" клопотання про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, яке 13.01.2026 зареєстроване в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".

26.01.2026 прокурором сформовано в системі "Електронний суд" клопотання про долучення доказів та заяву про зміну позовних вимог, які 26.01.2026 зареєстровані в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".

04.02.2026 представником відповідача-1 сформовано в системі "Електронний суд" заперечення проти заяв про зміну предмета позову та долучення доказів, які 04.02.2026 зареєстровані в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".

У підготовче засідання 04.02.2026 з`явились прокурор та представники відповідачів-1, -2, представники інших учасників справи не з`явились, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання учасники справи були повідомлені належним чином, явка представників учасників справи обов`язковою судом не визнавалась.

У підготовчому засіданні 04.02.2026 судом було прийнято до розгляду відзиви відповідачів-1, -2 на позовну заяву, відповіді на відзив, заперечення на відповідь на відзив, долучено до матеріалів справи докази, подані прокурором, та прийнято до розгляду заяву прокурора про зміну позовних вимог. Судом також оголошено вступну та резолютивну частини ухвали про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-1.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.02.2026 залучено Вінницьку обласну військову адміністрацію до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-1, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, відкладено підготовче засідання на 04.03.2026.

25.02.2026 представником третьої особи сформовано в системі "Електронний суд" письмові пояснення, які 25.02.2026 зареєстровані в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".

У підготовче засідання 04.03.2026 з`явились прокурор та представники відповідачів-1, -2, третьої особи, представники інших учасників справи не з`явились, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання учасники справи були повідомлені належним чином, явка представників учасників справи обов`язковою судом не визнавалась, від прокурора надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У підготовчому засіданні 04.03.2026 судом було прийнято до розгляду письмові пояснення третьої особи та оголошено перерву до 01.04.2026.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.03.2026, в порядку статей 120, 121 Господарського процесуального кодексу України, позивачів та відповідача-3 було повідомлено про те, що підготовче засідання у справі № 910/8180/25 призначено на 01.04.2026.

31.03.2026 представником відповідача-1 сформовано в системі "Електронний суд" додаткові пояснення у справі щодо письмових пояснень третьої особи, які 31.03.2026 зареєстровані в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".

31.03.2026 прокурором сформовано в системі "Електронний суд" заперечення на письмові пояснення третьої особи, які 31.03.2026 зареєстровані в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".

01.04.2026 представником позивача-2 сформовано в системі "Електронний суд" додаткові пояснення, які 01.04.2026 зареєстровані в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".

У підготовче засідання 01.04.2026 з`явились прокурор та представники відповідачів-1, -2, представники інших учасників справи не з`явились, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання учасники справи були повідомлені належним чином, явка представників учасників справи обов`язковою судом не визнавалась.

У підготовчому засіданні 01.04.2026 судом було оголошено перерву до 22.04.2026.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.04.2026, в порядку статей 120, 121 Господарського процесуального кодексу України, позивачів, відповідача-3 та третю особу було повідомлено про те, що підготовче засідання у справі № 910/8180/25 призначено на 22.04.2026.

14.04.2026 представником відповідача-1 сформовано в системі "Електронний суд" додаткові пояснення, які 15.04.2026 зареєстровані в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".

У підготовче засідання 22.04.2026 з`явились прокурор та представники відповідачів-1, -2, третьої особи, представники інших учасників справи не з`явились, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання учасники справи були повідомлені належним чином, явка представників учасників справи обов`язковою судом не визнавалась, від прокурора надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У підготовчому засіданні 22.04.2026 судом було оголошено перерву до 13.05.2026.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.04.2026, в порядку статей 120, 121 Господарського процесуального кодексу України, позивачів та відповідача-3 було повідомлено про те, що підготовче засідання у справі № 910/8180/25 призначено на 13.05.2026.

06.05.2026 прокурором сформовано в системі "Електронний суд" клопотання про витребування доказів, яке 06.05.2026 зареєстроване в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".

У підготовче засідання 13.05.2026 з`явились прокурор та представники відповідачів-1, -2, представники інших учасників справи не з`явились, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання учасники справи були повідомлені належним чином, явка представників учасників справи обов`язковою судом не визнавалась.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.05.2026 було задоволено клопотання Хмільницької окружної прокуратури Вінницької області про витребування доказів, витребувано у Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України належним чином засвідчену копію положення про загально-зоологічну пам`ятку природи місцевого значення "Бобровий", яке було чинним станом на 2007 рік, та оголошено перерву в підготовчому засіданні до 10.06.2026.

У підготовче засідання 10.06.2026 з`явились прокурор та представники відповідачів-1, -2, представники інших учасників справи не з`явились, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання учасники справи були повідомлені належним чином, явка представників учасників справи обов`язковою судом не визнавалась, від третьої особи надійшла заява про проведення засідання за її відсутності.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2026 було повторно витребувано у Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України належним чином засвідчену копію положення про загально-зоологічну пам`ятку природи місцевого значення "Бобровий", яке було чинним станом на 2007 рік, та оголошено перерву в підготовчому засіданні до 24.06.2026.

10.06.2026 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України надійшов лист про надання інформації, яким повідомлено, що розпорядником витребуваного Положення про загально-зоологічну пам`ятку природи місцевого значення "Бобровий", яке було чинним станом на 2007 рік, є Вінницька обласна державна адміністрація.

Ухвалою Господарського суду міста Києва 19.06.2026 було витребувано у Вінницької обласної військової адміністрації належним чином засвідчену копію положення про загально-зоологічну пам`ятку природи місцевого значення "Бобровий", яке було чинним станом на 2007 рік.

24.06.2026 представником третьої особи сформовано в системі "Електронний суд" повідомлення на виконання вимог ухвали суду від 19.06.2026, яке 24.06.2026 зареєстроване в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".

26.06.2026 прокурором сформовано в системі "Електронний суд" клопотання про витребування доказів, яке 29.06.2026 зареєстроване в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".

01.07.2026 представником відповідача-1 сформовано в системі "Електронний суд" заперечення на клопотання прокурора про витребування доказів, які 01.07.2026 зареєстровані в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".

02.07.2026 представником третьої особи сформовано в системі "Електронний суд" заперечення на клопотання прокурора про витребування доказів, які 02.07.2026 зареєстровані в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.07.2026, в порядку статей 120, 121 Господарського процесуального кодексу України, учасників справи було повідомлено про те, що підготовче засідання, призначене на 08.07.2026, не відбулося, у зв`язку з оголошеною повітряною тривогою у місті Києві. Підготовче засідання призначено на 29.07.2026.

У підготовче засідання 29.07.2026 з`явились прокурор, представники відповідача-2 та третьої особи, представники інших учасників справи не з`явились, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання учасники справи були повідомлені належним чином, явка представників учасників справи обов`язковою судом не визнавалась.

У підготовчому засіданні 29.07.2026 судом було відмовлено у задоволенні клопотання прокурора про витребування доказів, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 16.09.2026.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.07.2026, в порядку статей 120, 121 Господарського процесуального кодексу України, позивачів та відповідачів-1, -3 було повідомлено про те, що судове засідання у справі № 910/8180/25 призначено на 16.09.2026.

У судове засідання 16.09.2026 з`явились прокурор, представники відповідачів-1, -2 та третьої особи, представники інших учасників справи не з`явились, про дату, час та місце проведення судового засідання учасники справи були повідомлені належним чином, явка представників учасників справи обов`язковою судом не визнавалась.

Прокурор надала суду усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримала.

Представник відповідача-1 надав суду усні пояснення по суті спору, проти задоволення позову заперечував.

Представник відповідача-2 надала суду усні пояснення по суті спору, проти задоволення позову заперечувала.

Представник третьої особи надала суду усні пояснення по суті спору, проти задоволення позову заперечувала.

У судовому засіданні 16.09.2026 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення прокурора та представників учасників справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Вінницької обласної ради № 440 від 25.10.2007 «Про перерозподіл мисливських угідь» (далі - Рішення №440) вирішено провести перерозподіл мисливських угідь, наданих у користування рішеннями 22 сесії Вінницької обласної ради 4 скликання від 21 липня 2005 року, №901 «Про надання у користування мисливських угідь» та 23 сесії Вінницької обласної ради 4 скликання від 12 жовтня 2005 року №954 «Про зміни та доповнення до рішення 22 сесії Вінницької обласної ради 4 скликання від 21 липня 2005 року «Про надання у користування мисливських угідь» і надати їх у користування згідно з додатками 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9 таким підприємствам, організаціям та господарствам: Вінницькому обласному комунальному спеціалізованому лісогосподарському підприємству «Віноблатроліс», державним підприємствам Вінницького обласного управління лісового та мисливського господарства, Вінницькій гарнізонній організації військово-мисливського товариства Збройних Сил України, сільськогосподарському відкритому акціонерному товариству «Вінницярибгосп», державному підприємству «Вінницька лісова науково-дослідна станція", приватному підприємству «Туристичне мисливсько-рибальське господарство «Дашівське», приватному підприємству «Туристичне мисливсько-рибальське господарство «Вінницьке», приватному підприємству «Туристичне мисливсько-рибальське господарство «Фауна», приватному підприємству «Туристичне мисливсько-рибальське господарство «Вепр», Вінницькій обласній та районним організаціям Українського товариства мисливців та рибалок.

Згідно з Додатком №10 до Рішення №440 Хмільницькій районній організації Українського товариства мисливців та рибалок надано у користування мисливські угіддя для ведення мисливського господарства загальною площею 91 440 га, які повністю складаються з лісових угідь (3 149 га), польових угідь (83 526 га), водно-болотних угідь (4 765 га).

Рішенням Вінницької обласної ради №670 від 15.10.2008 «Про внесення змін та доповнень до рішення 13 сесії обласної Ради 5 скликання від 25.10.2007 №440 «Про перерозподіл мисливських угідь» (далі - Рішення №670) внесено зміни у п.1 речення після слів «і надати їх у користування» доповнено словами «терміном на 30 років», додатки викладено у новій редакції.

Рішенням 43 сесії 8 скликання Вінницької обласної ради від 25.08.2023 № 622 "Про внесення змін та доповнень до рішення Вінницької обласної ради щодо надання мисливських угідь у користування" (далі - Рішення №622) внесено зміни в додаток 1 до рішення 13 сесії Вінницької обласної ради від 25.10.2007 № 440 "Про перерозподіл мисливських угідь".

01.10.2011 між Вінницьким обласним управлінням лісового та мисливського господарства, правонаступником якого є Центрально-Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства, та Хмільницькою районною організацією Українського товариства мисливців та рибалок було укладено Договір про умови ведення мисливського господарства (далі - Договір).

Відповідно до пункту 1.1 Договору рішенням Вінницької обласної ради 13 сесії 5 скликання від 25.10.2007 № 440 "Про перерозподіл мисливських угідь" та 20 сесії 5 скликання від 15.10.2008 №670 "Про внесення змін та доповнень до рішення 13 сесії обласної Ради 5 скликання від 25.10.2007 №440 "Про перерозподіл мисливських угідь" надано Хмільницькій районній організації Українського товариства мисливців та рибалок терміном до 15.10.2038 в користування мисливські угіддя для ведення мисливського господарства загальною площею 91 440 га.

У пункті 1.2 Договору сторони визначили вид та чисельність мисливських тварин в угіддях, наданих у користування, станом на 05.08.2011.

Відповідно до пункту 2.1 Договору Хмільницька районна організація Українського товариства мисливців та рибалок має право у встановленому порядку, за згодою власників або користувачів земельних ділянок зводити у мисливських угіддях необхідні будівлі і біотехнічні споруди, вирощувати кормові культури, створювати захисні насадження, проводити штучне обводнення, здійснювати інші заходи, пов`язані з веденням мисливського господарства, які не суперечать законодавству та інтересам власників або користувачів земельних ділянок.

Прокурор зазначає, що рішенням 9 сесії Вінницької обласної ради 22 скликання від 28.03.1997 створено об`єкт природо-заповідного фонду Зоологічну пам`ятку природи місцевого значення «Бобровий» площею 57,5 га.

Відповідно до Положення про загально-зоологічну пам`ятку природи місцевого значення «Бобровий» (далі - Положення), затвердженого наказом Управління розвитку територій та інфраструктури Вінницької обласної військової адміністрації №325 від 07.07.2023, об`єкт природо-заповідного фонду розташований на території Хмільницької міської територіальної громади (в минулому знаходилась на території Порицької сільської ради) Хмільницького району Вінницької області та перебуває у користуванні Хмільницької міської ради, яка є землекористувачем даного об`єкту природно-заповідного фонду та забезпечує додержання встановленого режиму території Пам`ятки природи.

Пам`ятку природи створено з метою збереження поселення бобрів чисельністю понад 25 особин.

Розділом 3 Положення визначено, що на території Пам`ятки природи забороняється діяльність, що суперечить меті та завданням Пам`ятки природи, загрожує збереженню природного комплексу, зокрема, мисливство та полювання.

Прокурор вважає, що вказані обставини виключають можливість використання території Пам`ятки природи для ведення господарської діяльності Хмільницькою районною організацією Українського товариства мисливців та рибалок.

З огляду на викладене, прокурор звернувся до суду з цим позовом та просить визнати незаконним абз. 26 п. 23 додатку № 10 Рішення №440, зі змінами та доповненнями, внесеними Рішеннями № 670 та № 622, в частині надання у користування відповідачу-3 Пам`ятки природи "Бобровий", визнати недійсним Договір в частині надання у користування відповідачу-3 Пам`ятки природи "Бобровий" та зобов`язати відповідача-3 звільнити мисливські угіддя в межах території Пам`ятки природи "Бобровий".

Частиною другою статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частин 3, 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Частиною першою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Такої правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду в постановах від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 та від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Прокурор, у порядку ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", листом від 17.06.2025 №56/1-1408вих-25 повідомив позивача-1 про наявність порушеного відповідачами права та просив повідомити чи вживалися ним будь-які заходи щодо усунення порушень інтересів держави, шляхом оскарження Рішення №670 та Договору.

Позивачем-1, за результатами розгляду запиту прокурора, повідомлено про те, що Хмільницька міська рада до суду не зверталася та не є стороною у відповідних спорах.

Листом від 19.06.2025 №56/1-1425вих-25 прокурор повідомив позивача-2 про наявність порушеного відповідачами права та просив повідомити чи вживалися ним будь-які заходи щодо усунення порушень інтересів держави, шляхом оскарження Рішення №670 та Договору.

Позивачем-2, за результатами розгляду запиту прокурора, повідомлено про те, що заходи щодо оскарження Рішення №670 та Договору не вживались.

Підставою для звернення до суду з даним позовом прокурор зазначив те, що позивачі, знаючи про порушення інтересів держави (територіальної громади), та маючи відповідні повноваження, не вчинили належних дій для їх захисту.

Суд вважає, що прокурором дотримано визначений статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" порядок звернення до суду з цим позовом, підстав для залишення позовної заяви без розгляду, в порядку п. 2 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України, після відкриття провадження у справі судом не встановлено.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Спірні правовідносини виникли у зв`язку з прийняттям Вінницькою обласною радою 25.10.2007 Рішення № 440 (зі змінами та доповненнями внесеними Рішеннями №670 та №622), в частині надання в користування Хмільницькій районній організації Українського товариства мисливців та рибалок мисливських угідь для ведення мисливського господарства загальною площею 91 440 га, до яких входить Пам`ятка природи "Бобровий".

При цьому, рішення №440 стало підставою для укладення між відповідачем-2 та відповідачем-3 Договору, який прокурор просить визнати недійсним.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (частина 2 статті 15 Цивільного кодексу України).

У частині першій статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в частині другій цієї статті визначено способи захисту цивільних справ та інтересів судом.

Суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені положеннями статті 16 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 10 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Спосіб захисту порушеного права обумовлюється нормою матеріального права, яка регулює ті чи інші правовідносини між сторонами спору. Отже, позивач, формулюючи позовні вимоги, повинен відштовхуватись від тих наданих йому законом прав, які були об`єктивно порушені відповідачем, і позов повинен бути спрямований на припинення цих правопорушень та на відновлення порушеного права.

Таким чином, право вибору способу захисту порушеного права належить позивачу, а суд наділений компетенцією перевірити відповідність обраного способу захисту змісту порушеного права. При цьому обраний спосіб захисту не лише повинен бути встановлений договором або законом, але і бути ефективним засобом захисту, таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.10.2019 у справі №910/6642/18 зроблено висновок про стадійність захисту права, зокрема вказано на те, що під час вирішення господарського спору суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорення відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 та від 16.02.2021 у справі №910/2861/18.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі №925/642/19 (пункт 52), від 05.10.2022 у справі №922/1830/19 (пункт 8.2).

Велика Палата Верховного Суду в постановах від 21.08.2019 у справі №911/3681/17, від 15.10.2019 у справі №911/3749/17, від 22.01.2020 у справі №910/1809/18, від 01.02.2020 у справі №922/614/19, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, від 05.07.2023 у справі №912/2797/21, від 28.09.2022 у справі №483/448/20, від 12.09.2023 у справі №910/8413/21 сформулювала висновки про те, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване. Вимога ж про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням, а можливість його скасування не дозволить позивачу ефективно відновити володіння відповідною земельною ділянкою.

Оскільки на підставі абз. 26 п. 23 додатку № 10 Рішення № 440 було укладено Договір, зазначене рішення в частині надання у користування відповідачу-3 Пам`ятки природи "Бобровий" вичерпало свою дію виконанням. Визнання незаконним такого рішення не може забезпечити ефективного захисту прав територіальної громади, оскільки вимагає спростування в судовому порядку законності укладення Договору та повернення набутого за ним.

Щодо вимог прокурора про визнання недійсним Договору суд зазначає таке.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина 5 статті 203 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1 - 3, 5 статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Прокурор, як на підставу недійсності Договору, вказує на те, що здійснення мисливського господарства у будь-якій її формі несумісне з цілями та завданнями створення Пам`ятки природи "Бобровий", а тому Договір не відповідає приписам Закону України "Про природно-заповідний фонд України" та розділу 3 Положення.

Процедура передачі мисливських угідь для ведення мисливського господарства у користування визначалася положеннями Земельного кодексу України, Закону України "Про мисливське господарство та полювання", Законом України "Про природно-заповідний фонд України" у редакціях, що діяли на момент виникнення спірних правовідносин.

Згідно із статтею 9 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" до повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, районних, Київської та Севастопольських міських рад у галузі мисливського господарства належить, зокрема, вирішення в установленому порядку питань надання в користування мисливських угідь.

Отже, до повноважень Вінницької обласної ради належить вирішення в установленому порядку питань щодо надання в користування мисливських угідь.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 20 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" з метою раціонального використання мисливських тварин, охорони диких тварин, а також середовища їх перебування забороняється полювання в заборонених для цього місцях, зокрема на територіях та об`єктах природно-заповідного фонду, де це заборонено відповідно до положень про них; на відтворювальних ділянках.

Діяльність із ведення мисливського господарства в межах території мисливського угіддя, яким є ділянка суші або водного простору, здійснюється з фактичним використанням земельної ділянки, в межах якої знаходиться мисливське угіддя, тому регулювання таких правовідносин здійснюється з урахуванням положень Земельного кодексу України.

Такий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 08.11.2019 у справі №910/21762/17.

Відповідно до статті 43 Земельного кодексу України землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Згідно із частиною 2 статті 45 Земельного кодексу України порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом.

Правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об`єктів визначаються Законом України "Про природно-заповідний фонд України".

Природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об`єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.

У зв`язку із цим законодавством України природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною.

За змістом частин 1, 2 статті 3 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" до природно-заповідного фонду України належать, зокрема, заказники. Заказники залежно від їх екологічної і наукової цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення.

Відповідно до частини 3 статті 3 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" залежно від походження, інших особливостей природних комплексів та об`єктів, що оголошуються заказниками чи пам`ятками природи, мети і необхідного режиму охорони заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загальногеологічні, палеонтологічні та карстово-спелеологічні.

Згідно із частинами 2, 3, 4 статті 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об`єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до статті 6 цього Закону об`єктами комплексної охорони, належать до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення.

На землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

На використання земельної ділянки або її частини в межах природно-заповідного фонду може бути встановлено обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором. Обмеження (обтяження) підлягає державній реєстрації і діє протягом строку, встановленого законом або договором.

За змістом статті 9 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" території та об`єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися у природоохоронних цілях, у науково-дослідних цілях, в оздоровчих та інших рекреаційних цілях, в освітньо-виховних цілях, для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.

Встановлені частиною пешою цієї статті основні види використання, а також заготівля деревини, лікарських та інших цінних рослин, їх плодів, сіна, випасання худоби, мисливство, рибальство та інші види використання можуть здійснюватися лише за умови, що така діяльність не суперечить цільовому призначенню територій та об`єктів природно-заповідного фонду, встановленим вимогам щодо охорони, відтворення та використання їх природних комплексів та окремих об`єктів.

Відповідно до статті 28 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" на території пам`яток природи забороняється будь-яка діяльність, що загрожує збереженню або призводить до деградації чи зміни первісного їх стану.

Отже, з урахуванням необхідності забезпечення особливого режиму охорони на територіях та об`єктах природно-заповідного фонду обмежується або забороняється діяльність, яка суперечить цільовому призначенню цих територій та об`єктів, встановленим вимогам щодо охорони, відтворення та використання їх природних комплексів та окремих об`єктів, суперечить цілям і завданням, передбаченим положенням про об`єкти природно-заповідного фонду.

Як було встановлено судом, рішенням 9 сесії Вінницької обласної ради 22 скликання від 28.03.1997 створено об`єкт природо-заповідного фонду Зоологічну пам`ятку природи місцевого значення «Бобровий» площею 57,5 га.

Розділом 3 Положення визначено, що на території Пам`ятки природи забороняється діяльність, що суперечить меті та завданням Пам`ятки природи, загрожує збереженню природного комплексу, зокрема, мисливство та полювання.

Водночас, в матеріалах справи відсутнє Положення про загальнозоологічну пам`ятку природи місцевого значення «Бобровий» в редакції, що була чинною станом на момент виникнення спірних правовідносин.

Вказана обставина виключає можливість застосування судом норм, викладених у наявній в матеріалах справи копії Положення, до спірних правовідносин, з огляду на приписи статті 58 Конституції України щодо незворотності дії закону в часі.

Окрім того, за визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України «Про мисливське господарство та полювання»:

- мисливські угіддя - це ділянки суші та водного простору, на яких перебувають мисливські тварини і які можуть бути використані для ведення мисливського господарства;

- користувачами мисливських угідь є спеціалізовані мисливські господарства, інші підприємства, установи та організації, в яких створені спеціалізовані підрозділи для ведення мисливського господарства з наданням в їх користування мисливських угідь;

- мисливське господарство як галузь - це сфера суспільного виробництва, основними завданнями якого є охорона, використання та відтворення мисливських тварин, надання послуг мисливцям щодо здійснення полювання, розвиток мисливського спорту і мисливського собаківництва;

- полювання - це дії людини, спрямовані на вистежування, переслідування з метою добування і саме добування (відстріл, відлов) мисливських тварин, що перебувають у стані природної волі або утримуються в напіввільних умовах.

За статтею 12 вказаного Закону до полювання прирівнюється:

- перебування осіб у межах мисливських угідь, у тому числі на польових і лісових дорогах (крім доріг загального користування), з будь-якою стрілецькою зброєю або з капканами та іншими знаряддями добування звірів і птахів, або з собаками мисливських порід чи ловчими звірами і птахами, або з продукцією полювання;

- перебування осіб на дорогах загального користування з продукцією полювання або з будь-якою зібраною розчохленою стрілецькою зброєю.

Відповідно до абзаців 1-3 статті 21 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" ведення мисливського господарства здійснюється користувачами мисливських угідь. Не допускається користування мисливськими тваринами та ведення мисливського господарства без оформлення відповідних документів у встановленому цим Законом порядку. Умови ведення мисливського господарства визначаються у договорі, який укладається між місцевими органами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полювання і користувачами мисливських угідь.

З огляду на вказане, суд зазначає, що мисливство/полювання співвідноситься з мисливським господарством як співвідносяться процес та інфраструктура. Мисливство та полювання здійснюються в межах мисливського господарства. Полювання, на відміну від мисливства, завжди передбачає добування (відстріл, відлов). У межах мисливського господарства не завжди здійснюється полювання, така діяльність може бути заборонена.

Суд також враховує, що відповідно до пункту 2.1 Договору Хмільницька районна організація Українського товариства мисливців та рибалок має право у встановленому порядку, за згодою власників або користувачів земельних ділянок зводити у мисливських угіддях необхідні будівлі і біотехнічні споруди, вирощувати кормові культури, створювати захисні насадження, проводити штучне обводнення, здійснювати інші заходи пов`язані з веденням мисливського господарства, які не суперечать законодавству та інтересам власників або користувачів земельних ділянок.

Згідно з пунктом 2.2 Договору Хмільницька районна організація Українського товариства мисливців та рибалок зобов`язується: а) використовувати мисливські угіддя відповідно до умов їх надання у користування та за призначенням; б) вести мисливське господарство на закріплених за ним мисливських угіддях з дотриманням вимог Закону України «Про тваринний світ», Закону України «Про мисливське господарство та полювання», інших нормативно-правових актів у галузі охорони та використання тваринного світу, ведення мисливського господарства; в) раціонально використовувати державний мисливський фонд, не допускати погіршення екологічного стану середовища перебування мисливських тварин внаслідок власної діяльності; г) проводити первинний облік чисельності і використання мисливських тварин, вивчати їх стан та характеристики угідь, де перебувають дані тварини, і у встановленому порядку передавати цю інформацію органам, що здійснюють державний облік мисливських тварин та облік їх використання; д) забезпечувати проведення комплексних заходів, спрямованих на охорону і відтворення мисливських тварин, збереження і поліпшення середовища їх перебування, щорічно вкладати кошти на дані цілі з розрахунку на 1 тис. га лісових мисливських угідь не менше - 30, польових - 25, водно-болотних - 20 неоподаткованих мінімумів доходів громадян; е) здійснювати охорону державного мисливського фонду, сформувати єгерську службу з розрахунку не менше одного єгеря на 5 тис. га лісових і 10 тис. га польових чи водно-болотних мисливських угідь згідно з штатним розписом, який додається користувачем; є) дотримуватися режиму охорони видів тварин, які підлягають особливій охороні в межах наданих в користування мисливських угідь; ж) негайно інформувати правоохоронні органи, органи мисливського та лісового господарства, ветеринарної медицини, санітарно-епідеміологічної служби про виявлення захворювань тварин, погіршення стану середовища їх перебування, виникнення загрози знищення та випадків загибелі тварин, здійснювати комплексні заходи щодо профілактики і боротьби із захворюваннями; з) самостійно припиняти використання мисливських тварин у разі погіршення їх стану та умов існування, зниження відтворюючої здатності та чисельності, виникнення загрози їх знищення, негайно вживати заходів щодо усунення негативних факторів впливу на тварин і середовище їх перебування; и) виконувати інші обов`язки щодо охорони і використання об`єктів тваринного світу та користування мисливськими угіддями відповідно до чинного законодавства.

Відтак умови Договору не суперечать приписам законодавства в частині заборони здійснення полювання на території пам`ятки природи місцевого значення «Бобровий».

Прокурор також не надав суду копії Рішення Вінницької обласної ради від 25.08.2023 № 622 "Про внесення змін та доповнень до рішення Вінницької обласної ради щодо надання мисливських угідь у користування" та жодним чином не обґрунтував, як прийняття вказаного рішення вплинуло на обсяг прав та обов`язків учасників справи щодо предмета спору.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Підсумовуючи вищенаведене, зважаючи на зміст позовних вимог, обставини, встановлені під час розгляду справи, суд не знаходить правових підстав для задоволення позову.

Судові витрати прокурора по сплаті судового збору в розмірі 9 084,00 грн, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на прокурора, оскільки позов не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 129, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити.

2. Витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в розмірі 9 084,00 грн покласти на прокурора.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 30.09.2026.

Суддя О.В. Нечай