Рішення № 140188425, 30.09.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.09.2026Справа № 910/8765/26

Господарський суд міста Києва, у складі судді Демидової М.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ВЕСТДЕВЕЛОПМЕНТ" (01103, бульв. Миколи Міхновського, буд.28А, н.п.6 оф.1, м. Київ, код 39704225)

до Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, вул. Лейпцизька, буд.1А, м. Київ, код 03327664)

про стягнення грошових коштів у розмірі 864 010,41 грн

Без виклику представників сторін

ВСТАНОВИВ:

16.07.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "ВЕСТДЕВЕЛОПМЕНТ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" про стягнення грошових коштів у розмірі 864 010,41 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між сторонами укладено договори поставки №1242/24/16-25 від 15.10.2025 та №1279/24/16-25 від 24.10.2025, за якими позивач поставив відповідачу товар, однак останній, за твердженням позивача, оплатив його лише частково та не повернув забезпечувальні платежі після виконання договорів. У зв`язку з цим позивач просить стягнути 718 841,88 грн основного боргу, 11 474,01 грн інфляційних втрат, 20 934,68 грн пені, 4 186,86 грн трьох відсотків річних та 108 572,98 грн забезпечувальних платежів, усього 864 010,41 грн.

Ухвалою суду від 17.07.2026 відкрито спрощене позовне провадження у справі № 910/8765/26 без повідомлення сторін у справі; встановлено учасникам справи строки для подачі письмових заяв по суті позовних вимог.

05.08.2026 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на позовну заяву з клопотанням про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. В обґрунтування клопотання відповідач послався на «особливе значення справи для сторін» та необхідність «повного та всебічного дослідження обставин справи». Проти позову заперечив, зазначивши, що позивачем не враховано платежі від 06.07.2026 на загальну суму 50 096,72 грн, у зв`язку з чим розрахунок пені, 3 % річних та інфляційних втрат є неправильним. Послався також на дію обставин непереборної сили в умовах воєнного стану, що, на його думку, виключає відповідальність за прострочення. Крім того, відповідач просив зменшити розмір неустойки відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України та ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, вказуючи на збитковість підприємства та економічно необґрунтований тариф, заперечив проти повернення забезпечення як передчасної вимоги та просив зменшити витрати на професійну правничу допомогу як неспівмірні відповідно до ст. 126 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою суду від 06.08.2026 суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

11.08.2026 через систему "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив. У відповіді на відзив позивач заперечує проти доводів відповідача, зазначаючи, що посилання на форс-мажор є необґрунтованим, оскільки спірні договори укладені вже у 2025 році, тобто під час дії воєнного стану, а тому відповідач приймав на себе ризики свідомо, при цьому не надав жодного доказу причинно-наслідкового зв`язку між воєнними обставинами та неможливістю виконати саме грошове зобов`язання, а посилання на фінансові збитки та статус критичного підприємства є спробою перекласти власний комерційний ризик на позивача; заперечує проти зменшення неустойки до 1 грн, вказуючи, що нарахована сума пені, 3% річних та інфляційних втрат становить лише 5,09% від суми боргу і компенсує позивачу відсотки за кредитом, узятим для закупівлі товару; щодо забезпечувального платежу наполягає, що підставою для його повернення є саме виконання позивачем своїх зобов`язань за договорами поставки (що відповідачем не спростовується), а не оплата товару відповідачем; а щодо витрат на правничу допомогу зазначає, що сума 20 000 грн є фіксованою договірною, становить лише 2,31% ціни позову і відповідає складності справи та значенню спору для позивача.

17.08.2026 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив. Заперечення відповідача обґрунтоване тим, що форс-мажором є не лише сама війна, а й бездіяльність регулятора у встановленні економічно обґрунтованого тарифу , що відповідає всім ознакам непереборної сили; що позивач не врахував часткові оплати від 06.07.2026 і не довів власних збитків від прострочення, тому неустойку слід зменшити до 1 грн; що вимога про повернення забезпечення передчасна, оскільки позивач не довів повного виконання договору; а витрати на правничу допомогу необґрунтовані, бо не підтверджені детальним описом послуг згідно з ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України.

10.09.2026 через систему "Електронний суд" від позивача надійшло клопотання про прискорення розгляду справи.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.

15.10.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Вестдевелопмент» (далі за текстом-Постачальник) та Приватним акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київводоканал» (далі за текстом-Покупець) за результатами публічної закупівлі укладено Договір поставки № 1242/24/16-25 (далі за текстом-Договір № 1242/24/16-25), строком дії до 31.12.2025, на суму 8 083 749,90 гривень, з оплатою кожної партії товару протягом 45 календарних днів з дати її отримання та з умовою внесення Постачальником забезпечення виконання договору у розмірі 1 відсотка його вартості, яке підлягає поверненню Покупцем після виконання договору.

08.10.2025 Постачальник сплатив зазначене забезпечення в сумі 80 837,50 гривень.

24.10.2025 між тими самими сторонами на аналогічних умовах укладено Договір поставки № 1279/24/16-25 (далі за текстом-Договір №1279/24/16-25) для технічного департаменту Покупця строком дії до 31.12.2025 на суму 2 773 548,00 гривень.

21.10.2025 Постачальник сплатив забезпечення виконання цього договору в сумі 27 735,48 гривень.

22.12.2025 додатковими угодами № 1 до обох договорів строк їх дії продовжено до 31.05.2026 із застереженням, що закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання невиконаних зобов`язань.

Протягом жовтня 2025 року - травня 2026 року Постачальник на підставі рахунків та заявок Покупця передав останньому товар за Договором № 1242/24/16-25 на загальну суму 843 724,02 гривень, з яких Покупцем оплачено лише 229 625,70 гривень (без урахування платежів від 06.07.2026); за Договором № 1279/24/16-25 передано товару на суму 188 229,12 гривень, з яких оплачено 83 485,56 гривень. Частину поставленого товару Покупець оплатив частково та з простроченням, а частину взагалі не оплатив, у зв`язку з чим з лютого по липень 2026 року по окремих партіях товару послідовно наставало прострочення платежу.

Разом із тим суд встановив, що 06.07.2026 відповідач сплатив позивачу 35 000,00 грн та 15 096,72 грн (платіжні інструкції № 1428 та № 1429) в рахунок оплати товару за рахунками № 356 від 17.11.2025 та № 12 від 26.01.2026 за Договором №1242/24/16-25.

За розрахунком позивача станом на день звернення до суду заборгованість відповідача за обома Договорами становила:

- за Договором поставки № 1242/24/16-25 від 15.10.2025: 614 098,32 грн основного боргу, 10 726,76 грн інфляційних втрат, 20 200,24 грн пені, 4 039,97 грн трьох відсотків річних та 80 837,50 грн неповернутого забезпечувального платежу, а всього 729 902,79 грн;

- за Договором поставки № 1279/24/16-25 від 24.10.2025: 104 743,56 грн основного боргу, 747,25 грн інфляційних втрат, 734,44 грн пені, 146,89 грн трьох відсотків річних та 27 735,48 грн неповернутого забезпечувального платежу, а всього 134 107,62 грн.

Загальна сума заборгованості за обома Договорами становила 864 010,41 грн. З них 718 841,88 грн основного боргу, 11 474,01 грн інфляційних втрат, 20 934,68 грн пені, 4 186,86 грн трьох відсотків річних та 108 572,98 грн забезпечувальних платежів.

Надавши правову оцінку спірним правовідносинам, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з наведених нижче підстав.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі за текстом- ЦК України) договір є однією з підстав виникнення зобов`язання.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк товар у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж. Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття, якщо договором не встановлений інший строк оплати (ч. 1 ст. 692 ЦК України).

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону (ч. 1 ст. 526 ЦК України); одностороння відмова від зобов`язання не допускається (ч. 1 ст. 525 ЦК України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Судом встановлено, що позивач на виконання Договору № 1242/24/16-25 та Договору № 1279/24/16-25 передав відповідачу товар на суму 843 724,02 грн та 188 229,12 грн відповідно, що підтверджується видатковими накладними, підписаними уповноваженими представниками відповідача без зауважень. Факт отримання товару, його кількість і вартість відповідач не заперечує. У строки, визначені п. 5.1 Договорів, відповідач оплатив товар лише частково, внаслідок чого виникла заборгованість.

06.07.2026 Покупець перерахував Постачальнику 35 000,00 гривень та 15 096,72 грн у рахунок оплати частини заборгованості за Договором № 1242/24/16-25.

Вказані платежі здійснено до звернення позивача до суду (16.07.2026). Позивач факту їх отримання не спростував, у відповіді на відзив пояснив, що вони надійшли після передання матеріалів адвокату для підготовки позову, однак не зменшив позовні вимоги та не надав скоригованого розрахунку суми позову.

Згідно з ч. 1 ст. 598 та ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Отже, у частині 50 096,72 грн грошове зобов`язання відповідача припинилося виконанням ще до подання позову.

На момент звернення до суду право позивача вимагати сплати цієї суми вже не існувало і не порушувалося, тож позов у цій частині є необґрунтованим.

Підстави для закриття провадження за п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом- ГПК України) відсутні, оскільки предмет спору в цій частині був відсутній ще до відкриття провадження у справі, а не припинився під час її розгляду. У задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

За правилами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідач довів сплату 50 096,72 грн належними та допустимими доказами - платіжними інструкціями з відмітками банку про виконання, які містять посилання на конкретні рахунки та Договір № 1242/24/16-25. Позивач цих обставин не спростував.

Оцінивши ці докази за внутрішнім переконанням у сукупності з іншими матеріалами справи (ст. 86 ГПК України), суд визначає розмір основного боргу, заявлений позивачем, за вирахуванням фактично здійснених і документально підтверджених платежів:

- за Договором № 1242/24/16-25: 614 098,32 грн - 35 000,00 грн (рахунок № 356) - 15 096,72 грн (рахунок № 12) = 564 001,60 грн;

- за Договором № 1279/24/16-25: 104 743,56 грн (без змін);

- разом: 564 001,60 грн + 104 743,56 грн = 668 745,16 грн.

Доказів оплати заборгованості в сумі 668 745,16 грн відповідач не надав, розмір цієї заборгованості не спростував, строки оплати за всіма партіями на дату ухвалення рішення настали. Таким чином, вимога про стягнення основного боргу підлягає задоволенню в сумі 668 745,16 грн, у решті 50 096,72 грн у задоволенні вимоги слід відмовити.

Щодо доводів відповідача про обставини непереборної сили суд зазначає таке.

Відповідач стверджує, що військова агресія Російської Федерації, його статус оператора критичної інфраструктури та економічно необґрунтовані тарифи «повністю та беззастережно підтверджують факт настання обставин непереборної сили, що унеможливлює застосування до відповідача будь-яких заходів впливу, а вимоги щодо суми основної заборгованості можуть бути розглянуті після припинення обставин непереборної сили».

За ч. 1 ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. За ч. 2 цієї статті не вважається випадком, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно з ч. 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору.

За ч. 1 цієї статті Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини та видають сертифікат про такі обставини за зверненням суб`єкта господарської діяльності по кожному окремому договору, окремому податковому та/чи іншому зобов`язанню.

Відповідач не надав сертифікату Торгово-промислової палати України чи іншого документа компетентного органу, який би засвідчував обставини непереборної сили саме щодо його зобов`язань за Договорами, хоча такий спосіб підтвердження прямо передбачений п. 8.3 Договорів.

Лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 сертифікатом не є. Він адресований невизначеному колу осіб, має загальний інформаційний характер, виданий за три з половиною роки до укладення спірних Договорів і сам по собі не свідчить про неможливість виконання конкретним боржником конкретного зобов`язання.

Згідно з практикою Верховного Суду форс-мажорні обставини не мають наперед установленого характеру. Сторона, яка на них посилається, повинна довести їх настання, надзвичайний і невідворотний характер, а також причинний зв`язок між ними та неможливістю виконання саме цього зобов`язання (постанови Верховного Суду від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21, від 30.05.2022 у справі № 922/2475/21). Навіть сертифікат Торгово-промислової палати не є безумовним доказом і оцінюється судом у сукупності з іншими доказами. Загальний лист Торгово-промислової палати тим більше не звільняє відповідача від обов`язку доведення цих обставин.

Обидва Договори укладено в жовтні 2025 року, тобто більш ніж через три роки після початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації та введення воєнного стану. Збройна агресія, тарифи, що застосовуються з 2022 року, та збитковість відповідача з 2022 року були відомі йому на момент укладення Договорів.

Обставини, які існували та були відомі стороні на дату укладення договору, не можуть вважатися надзвичайними та непередбачуваними для цього договору. Відповідач як замовник публічної закупівлі, знаючи про свій статус оператора критичної інфраструктури та свій фінансовий стан, оголосив процедуру закупівлі, погодив умови оплати та відповідальності й уклав Договори, тим самим свідомо прийняв на себе ризики виконання грошових зобов`язань в умовах воєнного стану.

З тих самих підстав посилання відповідача на статус оператора критичної інфраструктури не звільняє його від обов`язку оплатити отриманий товар.

Відповідач не довів причинного зв`язку між заявленими обставинами та неоплатою саме цього товару. Звіти про фінансові результати за 2022- 2026 роки та ухвали у справах № 910/231/26, № 910/232/26, № 910/233/26 свідчать лише про складний фінансовий стан відповідача, тобто про відсутність необхідних коштів, що відповідно до ч. 2 ст. 617 ЦК України не є підставою для звільнення від відповідальності. Більше того, у березні, червні та липні 2026 року відповідач частково розраховувався за поставлений товар, що спростовує його твердження про об`єктивну неможливість виконання зобов`язання.

Крім того, відповідач не повідомив позивача про настання обставин непереборної сили та їх вплив на виконання зобов`язань письмово протягом 10 днів, як того вимагає п. 8.3 Договорів, а вперше послався на такі обставини лише у відзиві на позов.

Навіть у разі їх доведеності форс-мажорні обставини відповідно до ст. 617 ЦК України та п. 8.1 Договорів звільняють лише від відповідальності за порушення зобов`язання, але не від обов`язку його виконати.

Отже, твердження відповідача про те, що вимоги щодо основного боргу можуть бути розглянуті лише після припинення обставин непереборної сили та доводи про форс-мажор судом відхиляються.

Щодо доводів відповідача про економічно необґрунтовані тарифи та «бездіяльність регулятора» суд зазначає таке.

Відповідач посилається на те, що послуги населенню надаються за тарифами, встановленими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 22.12.2021, які значно нижчі за собівартість цих послуг. Також відповідач вважає, що бездіяльність регулятора щодо перегляду тарифів є форс-мажорною обставиною.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі за текстом- НКРЕКП, Регулятор), є постійно діючим незалежним державним колегіальним органом, метою діяльності якого є державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб`єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Статтею 17 цього Закону до повноважень Регулятора віднесено, зокрема, ліцензування діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг, затвердження ліцензійних умов, а також встановлення цін (тарифів) у випадках, передбачених законом, і методик (порядків) їх формування.

Законом України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг» передбачено, що регулювання діяльності суб`єктів природних монополій у сфері централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, які провадять діяльність в обсягах, що перевищують рівень, установлений ліцензійними умовами, здійснює НКРЕКП. До її повноважень належить встановлення тарифів на комунальні послуги суб`єктам господарювання, ліцензування діяльності яких вона здійснює.

Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, затвердженими постановою НКРЕКП від 22.03.2017 № 307, до ліцензіатів Регулятора віднесено суб`єктів господарювання, що обслуговують населені пункти з чисельністю населення понад 100 тис. осіб та мають відповідні обсяги водопостачання й водовідведення. Відповідач сам зазначає, що є ліцензіатом НКРЕКП, а тарифи для нього встановлено постановами НКРЕКП від 22.12.2021, від 28.05.2024 № 1019 та від 24.12.2024 № 2313.

Отже, формування та встановлення тарифів на послуги відповідача, оцінка їх економічної обґрунтованості та перегляд віднесені до відання НКРЕКП як суб`єкта владних повноважень. Правовідносини щодо тарифного регулювання існують між відповідачем і Регулятором, позивач їх учасником не є і жодним чином не впливає на розмір тарифу.

Недостатній рівень тарифу є чинником господарського ризику відповідача і не може перекладатися на його контрагента-постачальника. У разі незгоди з рішеннями чи бездіяльністю Регулятора відповідач не позбавлений права звернутися до НКРЕКП із заявою про перегляд тарифів або оскаржити її рішення, дії чи бездіяльність у судовому порядку.

Тариф, який відповідач вважає економічно необґрунтованим, установлено ще 22.12.2021, тобто задовго до укладення Договорів, і він був відомий відповідачу на момент їх підписання. Цей тариф не забороняє виконувати умови Договорів і не перешкоджає оплаті товару, а лише впливає на фінансовий стан відповідача. Однак відповідно до ч. 2 ст. 617 та ч. 1 ст. 625 ЦК України фінансові труднощі не звільняють боржника від відповідальності за прострочення оплати.

За таких обставин суд не погоджується з доводами відповідача про те, що встановлені тарифи є обставиною непереборної сили.

Щодо вимог про стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат суд зазначає таке.

Згідно зі ст. 610, ч. 1 ст. 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання; у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Пунктом 7.3 Договорів сторони погодили пеню за прострочення оплати в розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач подав розрахунок ціни позову та окремі розрахунки № 1- 10 за кожною партією товару. У них зазначено дату початку прострочення, суму боргу з урахуванням часткових оплат, період нарахування, індекси інфляції та облікову ставку НБУ.

Суд перевірив ці розрахунки та встановив, що вони є арифметично правильними, а періоди нарахування визначені відповідно до п. 5.1 Договорів.

За кожним рахунком позивач починав нарахування з найпізнішої дати прострочення, а за Договором № 1279/24/16-25 нараховував санкції на кожну суму лише за окремі періоди. Отже, заявлені суми не перевищують тих, які могли бути нараховані.

Позивач має право самостійно визначати розмір своїх вимог (ст. 14 ГПК України), а суд не може вийти за межі заявлених вимог.

Виняток становлять розрахунки № 1 (рахунок № 356) та № 4 (рахунок № 12), у яких пеню та 3 % річних нараховано по 14.07.2026 без урахування платежів від 06.07.2026. Оскільки день сплати боргу до періоду прострочення не включається, суд здійснив власний перерахунок 3% річних та пені.

За рахунком № 356 пеня становить 1 082,07 грн замість заявлених 1 211,52 грн, 3 % річних за цей період становлять 216,41 грн замість заявлених 242,30 грн.

За рахунком № 12 пеня становить 657,64 грн замість заявлених 713,47 грн, 3 % річних становлять 131,53 грн замість заявлених 142,70 грн.

Обґрунтованою є до стягнення пеня у розмірі 20 749,40 грн та 3 % річних у розмірі 4 149,80 грн

Інфляційні втрати розраховано за індексами інфляції за повні місяці прострочення, індекс інфляції за липень 2026 року позивачем не застосовувався, тож на розмір інфляційних втрат не впливають. Отже, інфляційні втрати у розмірі 11 474,01 грн є обґрунтованими.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки суд зазначає таке.

Відповідач просить зменшити «штрафні санкції» до 1,00 грн, посилаючись на ст. 233 Господарського кодексу України та ч. 3 ст. 551 ЦК України.

Господарський кодекс України втратив чинність з 28.08.2025 на підставі Закону України від 09.01.2025 № 4196-IX «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб», тобто до укладення спірних Договорів. Тому ст. 233 цього Кодексу до спірних правовідносин не застосовується.

Клопотання підлягає розгляду на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, за якою розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, а також за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зменшення неустойки є правом, а не обов`язком суду і здійснюється у виняткових випадках з урахуванням ступеня виконання зобов`язання, причин прострочення, майнового стану сторін та балансу їх інтересів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18).

Оцінивши обставини справи, суд не вбачає підстав для зменшення пені. Пеню нараховано в розмірі однієї облікової ставки НБУ, тобто вдвічі меншому за максимально допустимий розмір, встановлений ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань». Її сума становить близько 3,1 % основного боргу і не є надмірною.

Відповідач не виконав більшу частину грошового зобов`язання, більшість поставленого товару залишається неоплаченим, і це порушення триває дотепер.

Кредитор не зобов`язаний доводити завдання збитків для стягнення неустойки (ч. 1 ст. 550, ст. 624 ЦК України), а позивач є суб`єктом господарювання, у якого тривалий час вилучені з обороту значні кошти.

Складний фінансовий стан відповідача, його збитковість і статус оператора критичної інфраструктури існували до укладення Договорів і самі по собі не є винятковими обставинами для зменшення відповідальності перед конкретним кредитором. Зменшення пені до 1,00 грн фактично означало б звільнення відповідача від відповідальності та нівелювало б функцію неустойки як заходу відповідальності.

Щодо 3 % річних та інфляційних втрат суд зазначає, що вони не є неустойкою. Це особлива міра відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, спрямована на компенсацію майнових втрат кредитора (ч. 2 ст. 625 ЦК України).

Три проценти річних є мінімальним розміром процентів, установленим законом на випадок прострочення грошового зобов`язання. Позивач нарахував їх саме в цьому мінімальному розмірі, а не в збільшеному договором. Тому підстав для зменшення 3 % річних нижче законодавчо встановленого рівня немає.

Інфляційні втрати відображають об`єктивне знецінення грошових коштів унаслідок інфляції за період прострочення. Вони є компенсацією, а не штрафною санкцією, тому зменшенню за правилами ч. 3 ст. 551 ЦК України не підлягають.

Отже, клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій задоволенню не підлягає.

Щодо вимоги про повернення забезпечення виконання договорів суд зазначає таке.

Відповідач вважає вимогу про повернення 108 572,98 грн передчасною, оскільки закінчення строку дії договору не є підставою для повернення забезпечення, а позивач не довів повного виконання Договорів.

Відповідно до ст. 27 Закону України «Про публічні закупівлі» замовник може вимагати від учасника-переможця процедури закупівлі внесення забезпечення виконання договору про закупівлю не пізніше дати його укладення; розмір забезпечення не може перевищувати 5 % вартості договору.

Замовник повертає забезпечення виконання договору про закупівлю: після виконання учасником-переможцем договору про закупівлю; за рішенням суду у випадку визнання результатів процедури закупівлі недійсними або договору недійсним; у випадках, передбачених ст. 43 цього Закону; згідно з умовами, зазначеними в договорі, але не пізніше ніж протягом п`яти банківських днів з дня настання зазначених обставин.

Аналогічні підстави повернення забезпечення визначено п. 13.12 Договорів.

Згідно зі ст. 546, ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов`язання забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Забезпечувальне зобов`язання є додатковим і поділяє долю основного.

З наведених норм та змісту п. 13.12 Договорів випливає, що забезпечення виконання договору про закупівлю забезпечує виконання зобов`язань саме Постачальника. Відповідно до п. 13.12 Договорів застава залишається у Покупця лише в тому разі, якщо порушення зобов`язання сталося з вини Постачальника: у разі невиконання чи неналежного виконання ним зобов`язань, відмови від їх виконання або дій, які призвели до неможливості подальшого виконання договору. При цьому Покупець має пред`явити письмову вимогу з посиланням на одну з цих підстав.

Обов`язок Покупця оплатити товар цим забезпеченням не забезпечується, тому неоплата товару самим відповідачем не може бути підставою для утримання коштів позивача.

Згідно з пп. 1.1, 1.2, 3.2 Договорів обов`язок Постачальника поставити партію товару виникає лише на підставі заявки Покупця, а загальна сума договору визначає граничний обсяг закупівлі, а не обов`язковий обсяг поставки. Позивач додав до позову заявки відповідача, рахунки та видаткові накладні, які підтверджують поставку товару за заявками відповідача; накладні підписані відповідачем без зауважень. Доказів наявності невиконаних заявок матеріали справи не містять. Строк дії Договорів закінчився 31.05.2026, тож нові обов`язки з поставки після цієї дати виникнути не могли.

Відповідач не назвав жодної заявки, яку позивач не виконав чи виконав неналежним чином. Він не нараховував санкцій за п. 7.2 Договорів, не розірвав Договори в порядку п. 13.6 і не пред`являв вимоги про утримання забезпечення.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України саме відповідач мав довести обставини, на яких ґрунтуються його заперечення. Загальне твердження про відсутність доказів повного виконання Договорів за відсутності будь-яких доказів порушення позивачем своїх зобов`язань таким доведенням не є.

Отже, позивач виконав свої зобов`язання за Договорами в повному обсязі. Відповідно до ст. 27 Закону України «Про публічні закупівлі» та п. 13.12 Договорів це є підставою для повернення забезпечення не пізніше п`яти банківських днів після закінчення строку дії Договорів (31.05.2026).

Цей строк на дату звернення до суду сплив, тому вимога не є передчасною, а з відповідача підлягає стягненню 108 572,98 грн забезпечення виконання договорів: 80 837,50 грн за Договором № 1242/24/16-25 та 27 735,48 грн за Договором № 1279/24/16-25.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

У разі часткового задоволення позову судовий збір та інші судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України).

При поданні позовної заяви позивач сплатив 12 960,16 грн судового збору. Оскільки позовну заяву подано в електронній формі через підсистему «Електронний суд», відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» застосовується коефіцієнт 0,8, і належний розмір судового збору становить 10 368,12 грн.

Пропорційно задоволеним вимогам на відповідача покладається 9 764,29 грн судового збору, а надмірно сплачений судовий збір у сумі 2 592,04 грн може бути повернений позивачу за його клопотанням на підставі п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».

Щодо витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).

За ч. 1- 3 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони. За результатами розгляду справи вони розподіляються між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу розмір витрат на правничу допомогу визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості. Для визначення розміру таких витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни його розміру, порядок сплати та умови повернення визначаються договором про надання правничої допомоги.

Позивач у позовній заяві навів попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, який включав 20 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. На підтвердження цих витрат разом із позовною заявою позивач подав такі докази:

-Договір про надання правової (правничої) допомоги від 01.03.2026 № 01/03/26, укладений між позивачем (клієнт) та Адвокатським об`єднанням «АГЕР» (адвокат).

Згідно з п. 4.3 Договору розмір гонорару визначається в кожному конкретному випадку з урахуванням складності справи, витраченого часу та інших істотних обставин і погоджується сторонами шляхом підписання додаткових угод.

Пунктом 4.5 Договору визначено орієнтовну вартість години роботи адвоката - 3 000,00 грн, якщо інша сума не погоджена в додатковій угоді.

-Додаткову угоду № 2 від 01.07.2026 до договору, якою позивач доручив адвокатському об`єднанню підготувати та подати до господарського суду позовну заяву про стягнення заборгованості з відповідача за Договором № 1242/24/16-25 та Договором № 1279/24/16-25, а також супроводжувати розгляд справи в суді першої інстанції.

Правнича допомога надається шляхом підготовки та подання процесуальних документів (позовної заяви, відповіді на відзив, заперечень, пояснень, клопотань, заяв) і представництва інтересів клієнта (п. 3).

Винагороду за підготовку та подання позовної заяви і супровід справи в суді першої інстанції встановлено у фіксованому розмірі 20 000,00 грн без ПДВ (п. 4 додаткової угоди).

Її визначено з розрахунку, що справа розглядатиметься в письмовому провадженні без виклику сторін; якщо розгляд відбуватиметься з викликом сторін, розмір винагороди підлягає перегляду (п. 5).

Оплата здійснюється на підставі додаткової угоди та виставленого адвокатом рахунку (п. 7).

Надання правничої допомоги завершується отриманням судового рішення, яким закінчено розгляд справи в суді першої інстанції (п. 9).

-Рахунок на оплату № 2 від 08.07.2026, виставлений Адвокатським об`єднанням «АГЕР» позивачу на 20 000,00 грн за надання правничої допомоги з написання та подання позовної заяви за Договором №1242/24/16-25 та Договором № 1279/24/16-25 згідно з додатковою угодою № 2 від 01.07.2026.

-Платіжну інструкцію № 398 від 15.07.2026 з відміткою банку АТ «ПУМБ» про виконання позивач перерахував Адвокатському об`єднанню «АГЕР» 20 000,00 грн з призначенням платежу «Оплата за надання правової допомоги з написання позовної заяви зг рах № 2 від 08.07.26».

-Ордер серії ВХ № 1121249 від 06.07.2026 на надання правничої допомоги позивачу в Господарському суді міста Києва, виданий адвокату Лехкар Оксані Василівні на підставі договору від 01.03.2026 № 01/03/26, та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 558 від 08.09.2011.

-Детальний опис робіт (наданих послуг) наведено в позовній заяві: аналіз первинної бухгалтерської документації, підготовка позовної заяви, її подання до суду та супровід розгляду справи в суді першої інстанції. Фактичне виконання цих робіт підтверджується матеріалами справи: адвокат Лехкар О.В. підготувала та подала позовну заяву з розрахунками ціни позову та десятьма детальними розрахунками інфляційних втрат, пені та 3 % річних за кожною партією товару, а також відповідь на відзив.

Відповідно до ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України у разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу за клопотанням іншої сторони. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про їх зменшення.

Відповідач, заперечуючи проти розміру витрат, не навів конкретних обставин і не надав доказів того, що заявлена сума неспівмірна зі складністю справи, обсягом виконаних адвокатом робіт, їх значенням для позивача чи ціною позову.

Натомість суд враховує, що адвокат підготувала позовну заяву з десятьма розрахунками за кожною партією товару та відповідь на відзив, а розмір гонорару є фіксованим і становить 2,31 % ціни позову. За таких обставин суд вважає витрати в сумі 20 000,00 грн співмірними та не вбачає підстав для їх зменшення, проте з огляду на часткове задоволення позову витрати розподіляються пропорційно й на відповідача покладається 18 835,22 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись статтями 73, 74, 76- 79, 86, 123, 126, 129, 232, 233, 236- 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1.Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ВЕСТДЕВЕЛОПМЕНТ" задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, буд. 1-А; код 03327664) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «ВЕСТДЕВЕЛОПМЕНТ» (01103, м. Київ, бульв. Миколи Міхновського, буд. 28А, н.п. 6, оф. 1; код 39704225) 668745 (шістсот шістдесят вісім тисяч сімсот сорок п`ять) грн 16 коп. основного боргу, 20749 (двадцять тисяч сімсот сорок дев`ять) грн 40 коп. пені, 4149 (чотири тисячі сто сорок дев`ять) грн 80 коп. 3 % річних, 11474 (одинадцять тисяч чотириста сімдесят чотири) грн 01 коп. інфляційних втрат, 108572 (сто вісім тисяч п`ятсот сімдесят дві) грн 98 коп. забезпечення виконання договорів, 9764 (дев`ять тисяч сімсот шістдесят чотири) грн 29 коп. судового збору та 18835 (вісімнадцять тисяч вісімсот тридцять п`ять) грн 22 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

3. В решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, та в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено та підписано 30.09.2026.

Суддя Марія ДЕМИДОВА