Рішення № 140188332, 28.09.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.09.2026Справа № 44/258-б (910/5466/26)

За позовом Дочірнього підприємства «Київське обласне дорожнє управління» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (02121, м. Київ, вул. Світла, 3)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фаствиріб сервіс» (08151, Київська обл., Фастівський р-н, м. Боярка, вул. Незалежності, 63; код ЄДРПОУ 41579783)

про стягнення 17 305,22 грн.

В межах справи № 44/258-б

За заявою Дочірнього підприємства "Київський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"

до Дочірнього підприємства "Київське обласне дорожнє управління" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"

про банкрутство

Суддя Чеберяк П.П.

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні Господарського суду м. Києва перебуває справа № 44/258-б за заявою Дочірнього підприємства «Київський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» про банкрутство Дочірнього підприємства «Київське обласне дорожнє управління» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» на стадії процедури санації, введеної ухвалою Господарського суду м. Києва від 25.02.2013.

08.05.2026 до Господарського суду м. Києва звернулось Дочірнє підприємство «Київське обласне дорожнє управління» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фаствиріб сервіс» про стягнення 17 305,22 грн.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 13.05.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом Дочірнього підприємства "Київське обласне дорожнє управління" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фаствиріб сервіс» про стягнення 17 305,22 грн. в межах справи № 44/258-б про банкрутство Дочірнього підприємства "Київське обласне дорожнє управління" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", відкрито провадження у справі та постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Ухвала суду від 13.05.2026 направлялася на адресу відповідача поштовим повідомленням №R067178705641, однак вказане повідомлення не було вручене відповідачу та повернулося на адресу суду 12.06.2026.

Правом на подання відзиву відповідач у визначений судом, п`ятнадцятиденний з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для надання суду відзиву на позов з доданням доказів, строк не скористався та заперечення на позов не подав.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Розглянувши подані матеріали, суд дійшов до висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного то обґрунтованого судового рішення, відповідно до ст. 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.

З`ясувавши обставини справи та дослідивши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

01.04.2021 між Дочірнім підприємством «Київське обласне дорожнє управління «Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (далі - орендодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Віп Круїз» (в подальшому, змінено назву на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фаствиріб сервіс»») (далі - орендар, відповідач) було укладено Договір оренди нерухомого майна № 33-07 (далі - договір).

За умовами п. 1.1 договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно загальною площею 237,6 м2, а саме, будинок охорони загальною площею 9,6 м2, 1972 року будівництва, інв. № 58;склад №7 загальною площею 226,0 м2, 1970 року будівництва, інв. № 60; вбиральня 2015 року будівництва, інв. № 930, тротуар загальною площею 50,0 м.п., 2015 року будівництва, інв. № 931, огорожа загальною площею 26,0 м.п., 2015 року будівництва, інв. № 932, що обліковується на балансі філії «Броварське ДЕУ» ДП «Київський облдорупр» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» (далі - майно), вартість якого визначена згідно з незалежною оцінкою і становить станом на 01.11.2020 - 322 579,00 грн. без ПДВ.

Розділом 3 договору передбачено, що орендна плата визначається на підставі незалежної оцінки, із застосуванням річної орендної ставки в розмірі 25 %, і становить за базовий місяць розрахунку - листопад 2020 року - 6 807,76 грн. (без ПДВ), крім того ПДВ - 1 361,56 грн.

Орендна плата за перший місяць оренди визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за період з першого числа наступного за базовим місяця до першого місяця оренди та на індекс інфляції за перший місяць оренди.

Розмір орендної плати за кожний наступний місяць оренди визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць відповідно до наданих орендодавцем рахунків.

Орендна плата перераховується орендарем на розрахунковий рахунок орендодавця в розмірі 100 % щомісяця не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним, відповідно до наданих орендодавцем рахунків. Зміна розміру орендної плати у будь-якому випадку оформлюється додатковими угодами між сторонами.

У разі припинення (розірвання) договору оренди орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання - передачі включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов`язку сплатити заборгованість за орендною платою та іншими платежами, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи санкції.

Відповідно до п.4.2 договору орендар зобов`язується своєчасно та в повному обсязі вносити на розрахунковий рахунок балансоутримувача орендну плату, суму податку на додану вартість, суму відшкодування плати за комунальні та інші послуги (якщо такі надаються), плату за послуги, які надає балансоутримувач (якщо такі надаються) та компенсацію податку на землю шляхом щомісячних перерахувань до 15 чиста місяця, наступного за звітним, відповідно до наданих балансоутримувачем рахунків та надавати орендодавцеві інформацію про перерахування орендної плати.

Цей договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, який діє з моменту його підписання (п.9.1 договору).

Вказаний договір було припинено 03.05.2024, що підтверджується актом обстеження від 03.05.2024.

Позивач взяті на себе зобов`язання за договором виконав, передавши відповідачу об`єкт оренди, визначений договором, що підтверджується доданою до матеріалів справи копією акту приймання-передачі основних засобів від 01.04.2021.

В свою чергу, відповідач систематично порушував умови договору, в частині своєчасної та повної орендної сплати, у зв`язку з чим у останнього виникла заборгованість на загальну суму 12 561,15 грн.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст. 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Так, згідно із ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ст. 760 Цивільного кодексу України, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Предметом договору найму можуть бути майнові права.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Частина 1 ст. 193 Господарського кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 ст. 193 Господарського кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

В матеріалах справи містяться докази, що підтверджують порушення строків оплати відповідачем, зокрема, розрахунки заборгованості за договором та виписка прибутку по банку за період з 01.01.2021 до 27.04.2026, відтак заборгованість відповідача перед позивачем становить 12 561,15 грн.

Враховуючи викладене в сукупності, суд дійшов висновку, що відповідач, в порушення вищезазначених норм законодавства та умов договору не здійснив сплату орендної плати в повному обсязі, а тому позовні вимоги щодо стягнення заборгованості у розмірі 12 561,15 грн. за Договором оренди нерухомого майна №33-07 від 01.04.2021 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3 % річних в розмірі 1131,54 грн., та інфляційних нарахувань в розмірі 3 459,60 грн., суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідний висновок Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду викладено в постанові від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.

Згідно з імперативними вимогами ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Здійснивши перевірку розрахунку 3% річних та інфляційних нарахувань, суд вважає дані розрахунки обґрунтованими, такими, що не суперечить положенням договорів та нормам чинного законодавства, відповідно виконані позивачем вірно. У зв`язку з чим вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 % річних в розмірі 1131,54 грн. та інфляційних нарахувань в розмірі 3 459,60 грн. також підлягають задоволенню.

Що стосується вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 152,93 грн. зазначає наступне.

Нормами статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.

Пунктом 8.3. договору передбачено, що у разі затримки внесення орендної плати, плати за утримання та інших орендних платежів, обумовлених в т.ч. і додатковими угодами, орендар сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожний день такої затримки, включаючи день оплати.

Відтак, здійснивши перевірку розрахунку пені, наведеного позивачем в позовній заяві, суд вважає даний розрахунок обґрунтованим, таким, що не суперечить положенням договору та нормам чинного законодавства. У зв`язку з чим вимога позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 152,93 грн. підлягає задоволенню.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з приписами ст. 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

За загальним правилом обов`язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами тягаря доказування визначається предметом спору. Відповідна правова позиція відображена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.07.2019 у справі №908/1932/18.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно із ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Отже, зважаючи на викладене вище, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фаствиріб сервіс» (08151, Київська обл., Фастівський р-н, м. Боярка, вул. Незалежності, 63; код ЄДРПОУ 41579783) на користь Дочірнього підприємства "Київське обласне дорожнє управління" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (02121, м. Київ, вул. Світла, 3; код ЄДРПОУ 33096517) заборгованість в розмірі 12 561 (дванадцять тисяч п`ятсот шістдесят одну) грн. 15 коп., інфляційні втрати в розмірі 3 459 (три тисячі чотириста п`ятдесят дев`ять) грн. 60 коп., 3 % річних в розмірі 1131 (одну тисячу сто тридцять одну) грн. 54 коп., пеню в розмірі 152 (сто п`ятдесят дві) грн. 93 коп. та судовий збір в розмірі 3328 (три тисячі триста двадцять вісім) грн. 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

4. Копію рішення направити сторонам, керуючому санацією, Державному агентству відновлення та розвитку інфраструктури України та Київській обласній прокуратурі.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя П.П. Чеберяк