Рішення № 140188219, 30.09.2026, Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30.09.2026 м. Івано-ФранківськСправа № 909/1059/26Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Гули У. І. розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику сторін) матеріали справи

за позовом: Пасічнянської сільської ради, Івано-Франківська область, Надвірнянський район, село Пасічна, вулиця Софії Галечко, 127, 78432, ЄДРПОУ 04354686

до відповідача: Приватного підприємства "Інвестгазбуд", місто Івано-Франківськ, вулиця Гетьмана Мазепи, будинок 2, квартира 3, 76018, ЄДРПОУ 42909887

про стягнення зайво перерахованих коштів у сумі 127 984,86 грн

встановив:

Пасічнянська сільська рада звернулась до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Приватного підприємства "Інвестгазбуд" про стягнення 127 984,86 грн зайво перерахованих коштів.

Ухвалою суду від 27.08.2026 суд відкрив провадження у справі.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.

Позовна заява.

Позовні вимоги мотивовані безпідставним включенням відповідачем до прийнятих позивачем та оплачених за договорами підряду актів ф. № КБ-2в єдиного податку в розмірі 5% та/або 2% та військового збору в розмірі 1% на загальну суму 127 984,86 грн, про що зазначено в Акті Управління Західного офісу Держаудитслужби в Івано-Франківській області №130908-21/15 від 10.07.2026 перевірки закупівель проведених Пасічнянською сільською радою. Позовні вимоги обгрунтовані ст. 16, 203, 215, 216, 236, 669, 1212 ЦК України, ст. 36, 293 ПК України та положеннями «Настанови з визначення вартості будівництва», затверджених наказом Міністерства розвитку громад та територій України № 281 від 01.11.2021.

Відзив (08.09.2026).

Відповідач погоджується із фактичними обставинами, викладеними позивачем. Водночас, відповідач категорично не погоджується із висновком, який робить позивач, і не погоджується з позовними вимогами, вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, зазначаючи, що формуючи акти виконаних робіт за Договорами, які погоджені та підписані Замовником, відповідач вказав погоджені сторонами тверді ціни, які не перевищують встановлені Договорами суми. Тверда ціна, погоджена сторонами Договорів, включає в себе відповідні податки та збори, які виділені окремим пунктом в актах при їх формуванні. Будь-яких заперечень замовника щодо обсягів чи вартості виконаних відповідачем робіт матеріали справи не містять. Вважає, що акт ревізії не може змінювати, припиняти частково або повністю договірні правовідносини сторін, зобов`язання, визначені договором та підтверджені відповідними актами виконаних робіт. Відтак, акт ревізії фінансово-господарської діяльності сам по собі не може бути достатнім доказом порушення відповідачем зобов`язань за договорами.

Обставини справи.

Між Пасічнянською сільською радою та ПП "Інвестгазбуд" протягом 2023 - 2025 років було укладено ряд договорів про закупівлю товарів.

У позовній заяві позивач зазначає, що ревізією окремих питань фінансово-господарської діяльності Пасічнянської сільської ради Управлінням Західного офісу Держаудитслужби в Івано-Франківській області з`ясовувалося дотримання вимог чинного законодавства в частині правильності визначення вартості робіт, виконаних підрядниками на замовлення Пасічнянської сільської ради протягом 2022-2025 років та І кварталу 2026 року, та у відповідності до Акту ревізії складеного Управлінням Західного офісу Держаудитслужби в Івано-Франківській області від 10.07.2026 року № 130908-21/15 встановлено випадки включення в акти КБ-2в єдиного податку в розмірі 5 та/або 2 відсотки та військового збору в розмірі 1 відсоток.

Згідно з Актом ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Пасічнянської сільської ради за період з 01.01.2022 по 31.03.2026 року Управлінням Західного офісу Держаудитслужби в Івано-Франківській області від 10.07.2026 року № 130908-21/15 на сторінці 63-69 зазначається «Таким чином, на порушення статей 292, 293, підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI, пунктів 5,1 та 5.34 Кошторисних норм України «Настанова з визначення вартості будівництва», затверджених наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 01.11.2021 №281, частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV в договірних цінах та актах приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-26, підписаних та оплачених Пасічнянською сільською радою, включено єдиний податок та військовий збір, що призвело до завищення вартості робіт... Крім того, завищено вартість робіт наступними виконавцями, зокрема, ПП "Інвестгазбуд" 127 984,86 грн».

Згідно з Розрахунком завищення вартості робіт, внаслідок включення єдиного податку та військового збору, ПП "Інвестгазбуд" завищило вартість робіт на загальну суму 127 984,86 грн. Ревізією було встановлено випадки включення в акти КБ-2в єдиного податку в розмірі 5 та/або 2 відсотки та військового збору в розмірі 1 відсоток, а саме:

1. Договір про закупівлю робіт: (реконструкцiї газопроводу вул. Рiчки, Бiлозорина, Маричiвка, Плоснина с. Пнiв) п19пп2ПКМУ590, договір № 1 вiд 21.09.23 р., акт №153.4-02-1-1 вiд 24.10.23 р. без пдв - сума єдиного податку (з 01.01.2025 р. з військовим збором 1%) 9 675,74 грн.

-Договір про закупівлю робіт: (реконструкцiї газопроводу вул. Рiчки, Бiлозорина, Маричiвка, Плоснина с. Пнiв) п19пп2ПКМУ590, договір № 1 вiд 21.09.23 р., акт №153.1-02-1-1 вiд 27.10.23 р. без пдв - сума єдиного податку (з 01.01.2025 р. з військовим збором 1%) 24 827,37 грн.

- Договір про закупівлю робіт: (реконструкцiї газопроводу вул. Рiчки, Бiлозорина, Маричiвка, Плоснина с. Пнiв) п19пп2ПКМУ590, договір № 1 вiд 21.09.23 р., акт №153.4.1-02-1-1 вiд 27.10.23 р. без пдв - сума єдиного податку (з 01.01.2025 р. з військовим збором 1%) 14 702,32 грн.

- Договір про закупівлю робіт: (реконструкцiї газопроводу вул. Рiчки, Бiлозорина, Маричiвка, Плоснина с. Пнiв) п19пп2ПКМУ590, договір № 2 вiд 08.10.24 р., акт 153.9.2-02-1-1 вiд 23.10.24 р. без пдв - сума єдиного податку (з 01.01.2025 р. з військовим збором 1%) 18 643,68 грн.

- Договір про закупівлю робіт: (реконструкцiї газопроводу вул. Рiчки, Бiлозорина, Маричiвка, Плоснина с. Пнiв) п19пп2ПКМУ590, договір № 2 вiд 08.10.24 р., акт 153.9.4-02-1-1 вiд 20.12.24 р. без пдв - сума єдиного податку (з 01.01.2025 р. з військовим збором 1%) 27 411,11 грн.

- Договір про закупівлю робіт: (реконструкцiї газопроводу вул. Рiчки, Бiлозорина, Маричiвка, Плоснина с. Пнiв) п19пп2ПКМУ590, договір № 1 вiд 12.05.25 р., акт 153.9.6-02-1-1 вiд 24.12.25 р. без пдв - сума єдиного податку (з 01.01.2025 р. з військовим збором 1%) 32 724,64 грн. Всього 127 984,86 грн зайво перерахованих коштів.

Пасічнянська сільська рада 08.05.2026 звернулася з листом-притензією №131/02-18 до відповідача з приводу повернення ним, як виконавцем робіт до бюджету Пасічнянської сільської територіальної громади коштів, які зайво включені до актів КБ-2в у вигляді єдиного податку та військового збору.

У відповіді на претензію від 02.07.2026 відповідач, зокрема, зазначив, що усі роботи за договорами виконані належним чином, у повному обсязі та прийняті замовником без зауважень, що підтверджується підписаними сторонами актами виконавчих робіт та проведеними розрахунками; на момент укладення договорів, погодження договірних цін та підписання актів виконаних робіт Замовник був обізнаний із моїм статусом платника єдиного податку, а також погодив вартість робіт без будь яких застережень та заперечень. Крім того, Відповідач зазначав, що «чинним законодавством України не передбачено обов`язку підрядника після належного виконання договору та прийняття робіт Замовником здійснювати повернення сум податків та зборів, які були враховані у договірній ціні та фактично сплачені до бюджету. Враховуючи викладене, Відповідач вважав претензію Пасічнянської сільської ради необгрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

За твердженням позивача включення єдиного податку та військового збору в сумі - 127 984,86 грн призвело до завищення вартості робіт з 01.01.2022 року по 31.03.2026 року ПП "Інвестгазбуд" 127 984,86 грн зайво перерахованих коштів, у зв"язку з чим позивач звернувся до суду за захистом.

Норми права.

Згідно із частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Суд встановив, що між Пасічнянською сільською радою та ПП "Інвестгазбуд" протягом 2023 2025 років було укладено ряд договорів про закупівлю робіт.

Згідно із частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

За змістом частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Згідно із частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За змістом статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Отже, викладені у договорах зобов`язання є обов`язковими до виконання сторонами вказаних договорів.

Відповідно до вимог статті 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

За змістом статті 632 Цивільного кодексу України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку, що сторони досягли всіх істотних умов договорів, тому зазначені договори є підставою для виникнення у сторін зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами у відповідності до статті 629 Цивільного кодексу України.

Судом встановлено, що за умовами договорів про закупівлю робіт та договірною ціною, підписаною сторонами, договірна ціна була встановлена як тверда (545 410,64 грн п. 3.1 Договору від 12.05.2025, 982 096,84 грн п. 3.1 Договору від 08.10.2024, 984 110,53 грн п. 3.1 Договору від 21.09.2023).

Відповідно до ч. 4 ст. 882 ЦК України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.

При цьому, між сторонами на виконання умов договорів підписані акти приймання виконаних робіт без зауважень та заперечень.

Отже, вартість робіт підряду була погоджена сторонами умовами договорів підряду та договірною ціною, матеріалами справи підтверджено та не заперечується сторонами, що роботи підряду виконані відповідачем, прийняті замовником (позивачем) без заперечень та зауважень.

Факт здійснення відповідних розрахунків між замовником та виконавцем у розмірі, який узгоджено умовами договору, сторони підтверджують та не оспорюють. При цьому, замовник зобов`язаний був перевірити відомості, що зазначені в актах наданих послуг.

Водночас, жодних доказів того, що загальна вартість виконаних робіт перевищує договірну ціну, погоджену сторонами в зазначених договорах, під час розгляду справи позивачем суду надано не було.

Щодо посилань позивача на акт ревізії управління Західного офісу ДАСУ суд зазначає наступне.

Правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні визначає Закон України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні».

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Президентом України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю).

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, інспектування, перевірки закупівель та моніторингу закупівлі.

Пунктом 7 частини 1 статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» встановлено, що органу державного фінансового контролю надається право пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Відповідно до пункту 10, 13 частини 1 статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» органу державного фінансового контролю надається право також звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів та при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку.

Згідно із частиною 2 статті 15 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов`язковими для виконання службовими особами об`єктів, що контролюються.

Згідно з Положенням про Державну аудиторську службу України, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 № 43 (далі - Положення), Держаудитслужба є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України та який забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Відповідно до пункту 7 Положення Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи.

Пунктом 6 Положення передбачено, що Держаудитслужба має право в установленому порядку, зокрема: пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства (пп. 16 п. 6 Положення); порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених з порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства (пп. 20 п. 6 Положення); у разі виявлення збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір в установленому законодавством порядку (пп. 23 п. 6 Положення).

Згідно підпункту 9 пункту 4 Положення Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших осіб підприємств, установ та організацій, що контролюються, усунення виявлених порушень законодавства; здійснює контроль за виконанням таких вимог; звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Отже, контролюючий орган здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного та місцевих бюджетів і в разі виявлення порушень законодавства має право пред`являти обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що контролюючий орган проводить державний фінансовий контроль щодо підконтрольних установ. Його вимоги, передбачені ст. 10 Закону № 2939-XII, можуть бути адресовані виключно підконтрольним установам, а звернення до суду в інтересах держави можливе лише у випадку незабезпечення такими установами вимог щодо усунення порушень законодавства з питань збереження і використання активів, виявлених під час здійснення державного фінансового контролю.

Таким чином, Держаудитслужба, зобов`язана здійснювати державний контроль фінансово-господарської діяльності позивача та в разі виявлення порушень чинного законодавства та при виявленні збитків, має право визначити розмір цих збитків у встановленому законодавством порядку і пред`явити об`єкту контролю (позивачу) вимоги щодо усунення встановлених правопорушень. Такі вимоги, в силу вимог частини 3 статті 15 Закону № 2939-XII, є обов`язковими для виконання службовими особами об`єктів, що контролюються.

У постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 16.10.2018 у справі № 910/23357/17, від 18.02.2020 у справі № 910/7984/16, від 07.12.2021 у справі № 922/3816/19 викладено висновок про те, що акт ревізії Державної фінансової інспекції України не є беззаперечною підставою для задоволення позовних вимог про стягнення збитків, оскільки виявлені таким органом порушення не можуть впливати на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати. Акт ревізії не може змінювати, припиняти договірні правовідносини сторін, зобов`язання, визначені укладеними договорами та які підтверджені відповідним актами передачі-приймання наданих послуг. Акт ревізії Державної фінансової інспекції України є документом, складеним з приводу наявності або відсутності відповідних порушень, та містить лише думку органу, який його склав. Викладені в ній висновки не мають заздалегідь обумовленої сили, тобто акт ревізії не є підставою для стягнення з відповідача коштів, одержаних відповідно до умов договору. Акт ревізії не є рішенням суб`єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися. Акт ревізії є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства суб`єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.

Судом також враховано правові висновки вказані в постанові Верховного Суду від 20.06.2019 у справі №916/1906/18, в якій зазначено, що виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладеного між сторонами договору і не можуть їх змінювати, оскільки за своїми правовими наслідками акт ревізії у даному випадку фіксує порушення фінансової дисципліни учасника правовідносин, фінансово-господарська діяльність якого перевірялась.

Стала правова позиція у судовій практиці підтверджує, що акт ревізії не породжує обов`язкових юридичних наслідків для відповідача у цій справі, а обставини, викладені в акті підлягають доведенню на рівні з іншими обставинами, якими обґрунтовані вимоги та заперечення учасників справи.

Покликання на висновки перевірки Держаудитслужби, як на підставу для задоволення позовних вимог, є безпідставним.

Згідно із частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За положеннями частини 1 статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

За змістом статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, учасники справи зобов`язані подати докази на підтвердження своїх вимог чи заперечень, а суд оцінює надані учасниками справи докази під час розгляду справи.

Враховуючи наведені положення ГПК України, суд зазначає, що Акт ревізії не породжує обов`язкових юридичних наслідків для відповідача у цій справі, а обставини, викладені в акті підлягають доведенню на рівні з іншими обставинами, якими обґрунтовані вимоги та заперечення учасників справи; акт ревізії, за відсутності інших належних та допустимих доказів, які б підтверджували встановлені цим актом порушення, не може бути достовірним та обґрунтованим підтвердженням завищення виконавцем вартості наданих робіт за договорами.

Виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладених між сторонами договорів та не змінюють правомірність виконання таких договорів за умови надання належних доказів, у даному випадку актів виконаних робіт.

Відповідно до статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності правочину).

Господарський суд зауважує, що закріплена ст. 204 ЦК України презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили; у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Наведене також узгоджується з правовими висновками, викладеними Верховним Судом, зокрема, у постановах від 14.11.2018 у справі № 910/8682/18, від 05.10.2021 у справі № 922/3666/20 та від 04.03.2019 у справі № 5015/6070/11.

Судом встановлено, що відповідач набув майно (грошові кошти) на правовій підставі - на підставі умов Договорів про закупівлю, така підстава набуття коштів не відпала, договори не визнано недійсними, роботи надані без зауважень сторін одна до одної під час прийняття робіт за вказаними правочинами, у зв`язку із цим кошти набуті відповідачем правомірним шляхом і підстави для їх повернення позивачу відсутні.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Пасічнянської сільської ради безпідставні та не підлягають задоволенню.

Суд вважає непереконливими доводи скаржника про те що в порушення норм ПК України, норм «Настанови з визначення вартості будівництва», затверджених наказом Міністерства розвитку громад та територій України № 281 від 01.11.2021, в договірних цінах та актах приймання виконаних робіт форми КБ-2в, підписаних та оплачених позивачем, включений єдиний податок та військовий збір, що призвело до завищення робіт відповідачем 127 984,86 грн зайво перерахованих коштів.

Ці доводи не спростовують основних мотивів, з яких виходив суд при ухваленні рішення, а саме: відповідач набув майно на правовій підставі - договорів, така підстава набуття коштів не відпала, договори не визнано недійсними, роботи надані без зауважень, доказів того, що загальна вартість виконаних робіт перевищує договірну ціну, погоджену сторонами в зазначених договорах, під час розгляду справи позивачем суду надано не було, у зв`язку із цим кошти набуті відповідачем правомірним шляхом і підстави для їх повернення позивачу відсутні, а посилання на акт ревізії як на підставу задоволення позову є недостатнім.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як в матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Судові витрати.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору залишаються за позивачем.

Керуючись ст. ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

постановив:

у задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку у відповідності до глави 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Суддя У.І.Гула