Рішення № 140187862, 22.09.2026, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.09.2026м. ДніпроСправа № 904/301/24

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г., за участю секретаря судового засідання Стойчан В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Слов`янський Пух Україна», м. Василівка, Запорізька область

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-МАРКЕТ", м.Дніпро

про стягнення заборгованості за договором поставки

Представники:

Від позивача: Божко Андрій Володимирович, посвідчення № 000539 від 10.06.2019, адвокат

Від відповідача: Вітович Олексій Якович, посвідчення №3008 від 10.06.2021, адвокат

РУХ СПРАВИ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Слов`янський Пух Україна» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-МАРКЕТ" (далі - відповідач) заборгованість за договором № ВА39460 від 1 січня 2022 року у загальному розмірі 4 153 582,21 грн.

Ухвалою від 24.01.2024 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання на 13.02.2024.

05.02.2024 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

12.02.2024 через систему "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив.

13.02.2024 в судовому засіданні сторони підтримали свої правові позиції, висловили свої заперечення. В засіданні судом оголошено перерву до 27.02.24.

22.02.2024 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

27.02.2024 в судовому засіданні сторони підтримали свої правові позиції, висловили свої заперечення. В засіданні судом оголошено перерву до 19.03.24.

15.03.2024 через систему "Електронний суд" від позивача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

19.03.2024 в судовому засіданні сторони підтримали свої правові позиції, надали свої пояснення по справі та заперечення.

Ухвалою від 19.03.2024 продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів, до 23.04.2024 включно. Оголошено перерву в судовому засіданні до 23.04.2024.

16.04.2024 від Позивача через систему "Електронний суд" надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою від 18.04.2024 у задоволенні заяви Позивача про участь у підготовчому засіданні в режимі відеоконференції відмовлено.

19.04.2024 через систему "Електронний суд" від Позивача надійшло клопотання про проведення підготовчого засідання за відсутності позивача та його представника.

23.04.2024 в судове засідання Позивач не з`явився.

Відповідач проти позову заперечив.

Ухвалою від 23.04.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 21.05.2024.

20.05.2024 від відповідача через систему "Електронний суд" надійшли додаткові пояснення у справі.

21.05.2024 від позивача через систему "Електронний суд" надійшло клопотання про зупинення розгляду справи, в якому він просить зупинити провадження в Господарській справі №904/301/24 до закінчення перегляду в касаційному порядку Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду господарської справи №908/1162/23.

Ухвалою від 11.06.2024 зупинено провадження у справі.

30.07.2026 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшло клопотання про поновлення провадження у справі.

Ухвалою від 05.08.2026 поновлено провадження у справі № 904/301/24 за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 01.09.2026.

31.08.2026 від позивача через систему "Електронний суд" надійшло клопотання про врахування практики Верховного Суду щодо позивача.

01.09.2026 в підготовчому засіданні оголошувалась перерва до 22.09.2026.

11.09.2026 від відповідача через систему "Електронний суд" надійшли заперечення на клопотання.

22.09.2026 в судовому засіданні сторони надали усні пояснення та письмову згоду на початок розгляду справи по суті.

Ухвалою від 22.09.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті у той самий день після закінчення підготовчого судового засідання 22.09.2026.

Суд, зважаючи на письмову згоду всіх сторін, в судовому засіданні перейшов до розгляду справи по суті за наявними в матеріалах справи доказами.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Судом враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі.

22.09.2026 в судовому засіданні, в порядку ст. 240 ГПК України, оголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення сторін, встановив наступне.

ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням з боку відповідача пункту 1.1 Договору поставки № ВА39460 від 1 січня 2022 року в частині оплати за поставлений товар, в результаті чого утворилась заборгованість Відповідача перед Позивачем за поставлений товар у розмірі 4 153 582,21 грн.

ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА.

У відзиві на позов Відповідач, визнаючи наявність заборгованості за поставлений товар, одночасно зазначив, що не має можливості та права здійснити розрахунок із Позивачем, оскільки зареєстрованим місцезнаходженням ТОВ «Слов`янський Пух Україна» (Позивач) є м. Василівка Запорізької області. Зазначений населений пункт відповідно до Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» №309 від 22 грудня 2022 року відноситься до тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України. А Відповідно до ч. 2 ст. 13 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», Здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами - підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України.

Крім того, у відзиві Відповідач зазначає, що з відкритих джерел у мережі інтернет, а саме з офіційного електронного документа держави-агресора «Выписка из государственного реестра юридических лиц от 02.02.24 г. №ЮЭ9965-24-11555878», дізнався, що засновники Позивача отримали російське громадянство, що перешкоджає можливості здійснити розрахунок з Позивачем, оскільки відповідно до п.1 Постанови КМУ від 3 березня 2022 р. N 187 «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації», встановлений мораторій на виконання зобов`язань перед юридичними особами, кінцевим бенефіціарним власником, або учасником яких є громадянин Російської Федерації.

ВІДПОВІДЬ НА ВІДЗИВ.

У відповіді на відзив Позивач зазначив, що Відповідач безпідставно вважає, що стаття 13 Закону 1207 поширюється на всі тимчасово окуповані території України, адже законодавцем чітко та однозначно передбачено, що в умовах воєнного стану саме Кабінет Міністрів України, якому законодавцем делеговано право визнавати певні території України тимчасово окупованими, може поширити дію положень статті 13 Закону 1207 на території, які ним же визнані тимчасово окупованими в умовах воєнного стану.

Позивач зазначив, що відповідно до частини першої статті 3 Закону 1207 для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: 1) сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об`єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях; 2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, внутрішні морські води, прилеглі до сухопутної території інших тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України; 3) інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку; 4) надра під територіями, зазначеними у пунктах 1, 2 і 3 цієї частини, і повітряний простір над цими територіями.

Отже, тимчасово окуповані території України поділяються на ті, що безпосередньо визначені Законом 1207, та ті, що визнані такими Кабінетом Міністрів України в умовах воєнного стану.

У той же час, відповідно до частини першої статті 13 Закону 1207 положення цієї статті застосовуються до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, надр під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряного простору над цими територіями.

В умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цієї статті можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями.

Законом 1207 визначено, що положення статті 13 Закону 1207, на яку посилається Відповідач у своєму Відзиві, можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 Закону 1207, лише за відповідним рішенням Кабінету Міністрів України.

Разом із тим, Кабінет Міністрів України своєю Постановою «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» №1364 від 06 грудня 2022 року (надалі -«Постанова 1364») установив, зокрема, що перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.

Відповідно до Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» №309 від 22 грудня 2022 року (надалі - «Наказ 309») Василівська міська територіальна громада Василівського району Запорізької області (код території UA23040030000061166), на території якої зареєстроване місцезнаходження Позивача, з 26 лютого 2022 року відноситься до тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України.

Водночас, Позивач назначав що Постанова 1364 не містить відповідного рішення Кабінету Міністрів України, що положення статті 13 Закону 1207 можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, визначені Наказом 309, у тому числі на м. Василівку, Запорізької області, що, на переконання Позивача, свідчить про протиправність аргументів Відповідача, викладених у його Відзиві.

Стосовно отримання власниками Позивача російського громадянства, Позивач зазначив, що відповідно до частини шостої статті 5, частин другої та третьої статті 9 Закону 1207 примусове автоматичне набуття громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території, громадянства Російської Федерації не визнається Україною та не є підставою для втрати громадянства України.

Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акту цивільного стану.

Водночас, відповідно до частин другої-четвертої та шостої статті 11 Закону 1207 на тимчасово окупованій території право власності охороняється згідно із законодавством України.

За державою Україна, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами, у тому числі територіальною громадою міста Севастополя, державними органами, органами місцевого самоврядування та іншими суб`єктами публічного права зберігається право власності та інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території. За фізичними особами, незалежно від набуття ними статусу біженця чи іншого спеціального правового статусу, підприємствами, установами, організаціями зберігається право власності та інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо воно набуте відповідно до законів України.

Вжиття незаконних дій щодо опису та внесення до реєстрів країни-агресора даних фізичних та юридичних осіб, які проживають та знаходяться на тимчасово окупованій території України, примусова паспортизація населення не може в будь-який спосіб виправдовувати такі дії окупантів, адже вони не мають жодної юридичної сили.

ЗАПЕРЕЧЕННЯ НА ВІДПОВІДЬ НА ВІДЗИВ.

У запереченнях на відповідь на відзив Відповідач наполягав, що стаття 13 закону 1207 розповсюджується на всі окуповані території в силу норм зазначеного закону і окреме рішення КМУ з цього приводу не потрібне.

Відповідач звертав увагу, що відповідно до ч.1 ст. 13 Закону 1207, Положення цієї статті застосовуються до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, надр під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряного простору над цими територіями.

В умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цієї статті можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями».

Місцезнаходженням Позивача є саме територія визначена п.1 ч.1 ст. 3 Закону, а не п.3 ч.1 ст.3 Закону, як помилково вважає Позивач.

Щодо отримання російського громадянства власниками Позивача, Відповідач зазначив, що мораторій поширюється на юридичних осіб, учасником яких є громадянин російської федерації незалежно від того чи примусово було отримане таке громадянство чи ні.

ОБСТАВИНИ, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.

Предметом доказування, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Предметом доказування у даній справі є наявність підстав для стягнення з Відповідача заборгованості за договором № ВА39460 від 1 січня 2022 року у загальному розмірі 4 153 582,21 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

Як убачається з матеріалів справи, 01 січня 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Слов`янський Пух Україна» (Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АТБ-Маркет» (Відповідач) був укладений Договір поставки №ВА39460 (надалі - «Договір поставки»), відповідно до пункту 1.1 якого Позивач зобов`язався у порядку і строки, встановлені Договором поставки, передати товар у власність Відповідача в певній кількості, відповідної якості та за погодженою ціною, а останній прийняти товар й оплатити його на умовах, визначених у Договорі.

За приписами пункту 2.1, підпункту 3.1.1 пункту 3.1 та пункту 8.5 Договору поставки Позивач та Відповідач погодили, зокрема, що товар поставляється партіями. Позивач зобов`язаний здійснити поставку товару на умовах DDP (згідно з правилами ІНКОТЕРМС у редакції 2010 року) за адресами РЦ, що зазначені в додатку №6 до Договору поставки, якщо інша адреса не зазначена у заявках. У окремих випадках,

Відповідач має право змінити адресу доставки, зазначену в заявці, після письмового погодження з Позивачем.

Кількість, асортимент, ціна за одиницю товару, що поставляється, зазначаються у товарно-транспортній накладній, складеній на підставі електронної заявки Відповідача.

Відповідач після прийняття товару і необхідних документів на товар зобов`язаний здійснити оплату за товар, за яким передбачено повернення, в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Позивача протягом 35 (тридцяти п`яти) календарних днів із дня поставки. Належним виконанням Відповідачем зобов`язання по оплаті за товар є момент (день) списання коштів із банківського рахунку Відповідача уповноваженим банком Відповідача на підставі платіжного доручення Відповідача про перерахування платежу на користь Позивача. У момент списання грошових коштів із банківського рахунку Відповідача, зобов`язання Відповідача по оплаті, передбачене Договором поставки, визнається сторонами виконаним у частині суми, списаної з поточного банківського рахунку Відповідача. Сума оплати дорівнює сумі реалізованого товару за 14 календарних днів із моменту поставки товару на склад Відповідача. Остаточний розрахунок проводиться тільки після повернення Позивачу всього залишку поставленого товару в порядку, передбаченому пунктом 8.5 Договору поставки, і підписання сторонами угоди про взаємні розрахунки.

На виконання умов Договору поставки в період з 09 січня 2022 року по 20 лютого 2022 року включно Позивач передав, а Відповідач прийняв товар на загальну суму 6 573 534,96 грн. відповідно до наступних товарно-транспортних накладних: 1) №000002 від 09 січня 2022 року на суму 428 880,00 грн. (з ПДВ); 2) №000003 від 09 січня 2022 року на суму 428 880,00 грн. (з ПДВ); 3) №000001 від 10 січня 2022 року на суму 425 448,96 грн. (з ПДВ); 4)№000004 від 23 січня 2022 року на суму 975 150,00 грн. (з ПДВ); 5)№000005 від 28 січня 2022 року на суму 614 304,00 грн. (з ПДВ); 6) №000006 від 30 січня 2022 року на суму 614 304,00 грн. ( з ПДВ); 7) №000007 від 04 лютого 2022 року на суму 428 880,00 грн. (з ПДВ); 8) №000008 від 04 лютого 2022 року на суму 428 880,00 грн. (з ПДВ); 9) №000009 від 06 лютого 2022 року на суму 428 880,00 грн. (з ПДВ); 10) №000010 від 20 лютого 2022 року на суму 1 799 928,00 грн. (з ПДВ).

11 лютого 2022 року Відповідач повернув Позивачу частину товару, поставленого йому відповідно до Накладної 1, на загальну суму 246 498,78 грн. з урахуванням ПДВ, що підтверджується Накладною на повернення від покупця №000007 від 11 лютого 2022 року.

28 лютого 2022 року Позивач та Відповідач склали Протокол заліку взаємних вимог №131582, відповідно до якого Позивач та Відповідач дійшли згоди про залік взаємних вимог за Договором №39461 від 01 січня 2022 року й Договором поставки та погодили, що розмір взаємних вимог, що погашаються, складає 7 740,00 грн.

16 березня 2022 року Позивач та Відповідач склали Протокол заліку взаємних вимог №132011, відповідно до якого Позивач та Відповідач дійшли згоди про залік взаємних вимог за Договором №39461 від 01 січня 2022 року і Договором поставки та погодили, що розмір взаємних вимог, що погашаються, складає 45 400,00 грн.

23 березня 2023 року Позивач та Відповідач підписали Угоду про взаєморозрахунки за період із 01 лютого 2022 року по 28 лютого 2022 року за Договором поставки, відповідно до якої заборгованість Відповідача перед Позивачем за Договором поставки станом на 28 лютого 2022 року склала 5 307 586,00 грн.

31 березня 2022 року Відповідач повернув Позивачу товар, поставлений йому відповідно до накладної 5, на загальну суму 614 304,00 грн. з урахуванням ПДВ, що підтверджується Накладною на повернення від покупця №000011 від 31 березня 2022 року.

31 березня 2022 року Відповідач повернув Позивачу частину товару, поставленого йому відповідно до накладної №6, на загальну суму 11 518,20 грн. з урахуванням ПДВ, що підтверджується Накладною на повернення від покупця №000012 від 31 березня 2022 року.

10 травня 2022 року Позивач та Відповідач склали Протокол заліку взаємних вимог №133374, відповідно до якого Позивач та Відповідач дійшли згоди про залік взаємних вимог за Договором поставки та погодили, що розмір взаємних вимог, що погашаються, складає 21 272,45 грн.

30 травня 2022 року Відповідач сплатив на користь Позивача грошові кошти в розмірі 3 727,55 грн. за частину товару, поставленого йому відповідно до Накладної №1, що підтверджується Платіжним дорученням №85653 від 30 травня 2022 року, виданим Відповідачем.

30 травня 2022 року Відповідач сплатив на користь Позивача грошові кошти в розмірі 457 781,59 грн. за частину товару, поставленого йому відповідно до Накладної №4, що підтверджується Платіжним дорученням №87435 від 30 травня 2022 року, виданим Відповідачем.

Отже, як зазначено Позивачем у позові на 31 травня 2022 року заборгованість Відповідача перед Позивачем за Договором поставки склала 4 153 582,21 грн. (5 307 586,00 грн. - 45 400,00 грн. - 614 304,00 грн. - 11 518,20 грн. - 21 272,45 грн. - 3 727,55 грн. - 457 781,59 грн.).

Зазначений стан взаєморозрахунків підтверджується матеріалами справи та не заперечується Відповідачем. Заперечуючи проти задоволення позову Відповідач посилався на законодавчу заборону здійснити розрахунок з Позивачем.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (надалі - «Закон про ТОТ», або «Закон №1207»), Здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами - підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України.

Правочин, стороною якого є суб`єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. На такі правочини не поширюється дія положення абзацу другого частини другої статті 215 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.6 ст. 13 Закону про ТОТ, Переказ коштів між тимчасово окупованою територією та іншою територією України забороняється.

Відповідно до ч.1 ст. 13 Закону про ТОТ, Положення цієї статті застосовуються до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, надр під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряного простору над цими територіями.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 3 Зазначеного Закону, Для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об`єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях.

Зареєстрованим місцезнаходженням ТОВ «Слов`янський Пух Україна» (Позивач) є м. Василівка Запорізької області. Доказів зміни податкової адреси Позивача на іншу території України не надано.

Відповідно до Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» №309 від 22 грудня 2022 року (надалі - «Наказ 309») Василівська міська територіальна громада Василівського району Запорізької області (код території UA23040030000061166) відноситься до тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України.

Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28 лютого 2025 року N 376 (в редакції наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 26 травня 2026 року N 987) також було затверджено перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією. Відповідно до зазначеного переліку, м. Василівка Запорізької області є тимчасово окупованою Російською Федерацією територією України з 26.02.2022 р.

Крім того, факт тимчасової окупації м. Василівка Запорізької області з 26.02.2022 р. та на теперішній час є загальновідомим.

Отже судом встановлений факт місцезнаходження Позивача на тимчасово окупованій території України та факт відсутності зміни податкової адреси на іншу (не окуповану) територію України.

Позивачем не заперечується, що ч.2 статті 13 Закону про ТОТ встановлює заборону на здійснення господарських операцій з особами, що знаходяться на окупованій території. Разом із тим, Позивач зазначає, що дана заборона не розповсюджується на нього, оскільки Положення цієї статті застосовуються до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, у той час, як Позивач знаходиться на території, визначеної п. 3 частини першої статті 3 цього закону.

Відповідно до абз. 2 ч.1 ст. 13 закону 1207, В умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цієї статті можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями.

Судом встановлено, що на момент виникнення спірних правовідносин та даний момент рішення Кабінету Міністрів України із цього приводу відсутнє.

Разом із тим, як зазначив Верховний у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у Постанові від 03.10.2025 р. по справі №908/1162/23, правовий статус тимчасово окупованої території російською федерацією в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 Закону не залежить від того, чи ухвалив (і якщо ухвалив - то коли саме) той чи інший повноважний орган державної влади України (РНБО, Кабінет Міністрів України чи інший орган в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України) рішення про визнання певної частини території України тимчасово окупованою. Таке рішення повноважного органу державної влади України (зокрема - і Кабінету Міністрів України) для територій, визначених у пункті 1 частини першої статті 3 Закону, має не конститутивне, а лише інформативне значення, з публічною достовірністю підтверджуючи конкретну дату, з якої фактична окупація певної частини території України почалася чи припинилася.

Отже, Верховний суд зробив висновок, що територія, визначена п.1 ч.1 ст. 3 вважається окупованою в силу обставин, що склалися і не залежить від ухвалення рішення уряду із цього питання.

На цих підставах Верховний суд у зазначеній вище Постанові зазначив, що м. Мелітополь Запорізької області відноситься до території, визначеної п. 1 ч.1 ст. 3 Закону України №1207.

У даній же справі, що розглядається господарським судом Дніпропетровської області, місцем знаходження Позивача є м. Василівка, Запорізької області, і Позивач наполягає, що м. Василівка Запорізької області відноситься до територій, визначених п. 3 ч.1 ст. 3 Закону України №1207, а не п. 1 ч.1 ст. 3 Закону України №1207.

Правова проблема, що потребує розв`язання у даній справі полягає у тому, чи відноситься місцезнаходження Позивача (м. Василівка, Запорізької області) до території, визначеної п. 1 ч.1 ст. 3 Закону України №1207 чи до п. 3. ч. 1 ст. 3 ЗУ №1207.

Відповідно до поточної редакції ч.1. ст. 3 Закону України №1207, для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається:

1) сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об`єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях;

2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, внутрішні морські води, прилеглі до сухопутної території інших тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України;

3) інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку;

4) надра під територіями, зазначеними у пунктах 1, 2 і 3 цієї частини, і повітряний простір над цими територіями.

Відповідно до визначення, що міститься у п. 7 ч.1 ст. 1-1 ЗУ про ТОВ, тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (тимчасово окупована територія) - це частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації.

Оскільки загальновідомо, що м. Василівка, Запорізької області є тимчасово окупованою територією межах якої збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль, то відповідно, зазначений населений пункт, відноситься до територій, визначених п. 1. ст. 3 Закону України №1207. Зазначений висновок суду у даній справі щодо м. Василівка Запорізької області повністю узгоджується з висновками Верховний у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, що викладені у Постанові від 03.10.2025 р. по справі №908/1162/23.

Щодо доводів Позивача, викладених ним у клопотанні про врахування практики, суд ставиться критично виходячи із такого.

Так у зазначеному клопотанні позивач зазначає, що правовідносини в Господарській справі №908/1162/23, яка була розглянута Верховним судом не є подібними до спірних правовідносин між Позивачем та Відповідачем у даній Господарській справі №904/301/24.

Однак, Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2024 р. по даній справі №904/301/24 було задоволено клопотання саме Позивача від 21.05.24 р. про зупинення провадження по справі до перегляду постанови Центрального апеляційного господарського суду від 06.12.2023 р. у іншій справі №908/1162/23 у касаційному порядку Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду.

Позивач у зазначеному клопотанні обґрунтовував, що у Господарській справі №908/1162/23, Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду буде переглядати судове рішення в подібних правовідносинах та розглядати питання застосування положень статей 13 та 13-1 Закону 1207 до тимчасово окупованих територій України.

Натомість у клопотанні від 30.08.2026 р. про врахування практики Верховного Суду, Позивач всупереч своїй попередній заяві зазначає що правовідносини у господарській справі 908/1162/23 не є подібними до правовідносин у справі що розглядається. При цьому Позивач посилається на висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду викладені у Постанові від 01.04.2026 р. по справі №280/5808/23 та просить їх врахувати.

З цього приводу суд зазначає, що у постанові Верховного суду по справі № 908/1162/23 від 03 жовтня 2025 року (справі до вирішення якої було зупинено провадження у справі що розгладяться) як і у інших Постановах Верховного суду: від 07 березня 2024 року у справі № 910/9680/23, від 23 жовтня 2023 року у справі № 916/1650/23 Верховний суд дійшов висновків про поширення положень статей 13 та 13-1 Закону про ТОТ на території, тимчасово окуповані в період воєнного стану, з огляду на загальновідомий факт окупації таких територій за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України.

Відповідно до ч.6 ст. 13 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Зміст наведених рішень Верховного суду дає змогу зрозуміти, що вони прийняті у справах за подібних правовідносин та пов`язані із стягненням боргу за договорами на користь суб`єктів господарювання, що знаходяться на ТОТ.

На переконання суду такі правовідносини, подібні тим, що є у справі, що розглядається.

Натомість Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01.04.2026 р. по справі №280/5808/23, на яку посилається Позивач у своєму клопотанні стосується публічно-правових правовідносин, що виникли із процедури повернення Позивачу додатково сплачених ним митних платежів на підставі рішення Запорізької митниці про коригування митної вартості товарів № UA112020/2022/000001/2 від 06 січня 2022 року, яке в подальшому було скасоване у судовому порядку.

Як зазначено Верховним судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01.04.2026 р. по вказаній справі №280/5808/23, ключовим для розв`язання спору є питання застосовності законодавчих обмежень, що регулюють провадження господарської діяльності та проведення розрахунків із суб`єктами господарювання, зареєстрованими на тимчасово окупованих територіях України (далі також - ТОТ), - до правовідносин, пов`язаних із поверненням таким суб`єктам надміру сплачених митних платежів.

Тобто, у зазначеній справі Верховний суд розрізняв законодавчі обмеження, що регулюють провадження господарської діяльності та проведення розрахунків із суб`єктами господарювання, зареєстрованими на тимчасово окупованих територіях України та правовідносини, пов`язані із поверненням таким суб`єктам надміру сплачених митних платежів.

Предметом дослідження Верховного суду у вказаній адміністративній справі було встановлення того, чи розповсюджуються законодавчі обмеження на проведення розрахунків із суб`єктами, зареєстрованими на ТОТ на правовідносини, що пов`язані із поверненням таким суб`єктам надміру сплачених митних платежів.

Як слідує із висновків суду у вказані справі законодавчі обмеження що регулюють проведення розрахунків із суб`єктами господарювання, зареєстрованими на тимчасово окупованих територіях України не застосовуються до правовідносин, пов`язаних із поверненням таким суб`єктам надміру сплачених митних платежів.

Однак, зазначена адміністративна справа не є подібною до господарської справи, що розглядається, оскільки стосується інших правовідносин.

Більше того, ухвалою Касаційного адміністративного суду від 5 листопада 2025 року, справу № 280/5808/23 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 346 КАС України.

Обґрунтовуючи наявність підстави для такої передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів вказала на потребу у відступі від висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний господарський суд), викладених у постановах від 07 березня 2024 року у справі № 910/9680/23, від 23 жовтня 2023 року у справі № 916/1650/23 та від 03 жовтня 2025 року у справі № 908/1162/23, щодо поширення положень статей 13 та 13-1 Закону про ТОТ на території, тимчасово окуповані в період воєнного стану.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою 22 січня 2026 року справу № 280/5808/23 повернула відповідній колегії Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для розгляду.

Постановляючи ухвалу Велика Палата Верховного Суду вказала, що зміст наведених рішень Касаційного господарського суду, від висновків яких просить відступити колегія суддів Касаційного адміністративного суду дає змогу зрозуміти, що вони прийняті у справах за подібних між собою договірних правовідносин, пов`язаних із стягненням боргу за виготовлену та поставлену особами або спожиту особами електроенергію, які у період з 25 лютого 2022 року по грудень 2022 року перебували на ТОТ.

Такі правовідносини не є подібними до тих, які стали предметом розгляду справи № 280/5808/23, оскільки їх зміст стосується процедури повернення позивачу додатково сплачених ним митних платежів на підставі рішення Запорізької митниці про коригування митної вартості товарів № UA112020/2022/000001/2 від 06 січня 2022 року, яке в подальшому було скасоване у судовому порядку.

З урахуванням цього, Велика Палата Верховного Суду підсумувала, що правовідносини у справі № 280/5808/23 не є подібними до правовідносин у наведених справах, які були на розгляді Касаційного господарського суду, оскільки виникли в інший період, ніж той, що досліджувався цим судом та відрізняються як предметом так і суб`єктним складом.

Таким чином, висновки колегії Касаційного адміністративного суду по справі №280/5808/23 не є релевантними до даної справи, що розглядається Господарським судом Дніпропетровської області. Зазначені висновки не замінюють висновки Верховного суду у складі колегії Касаційного господарського суду по справі № 908/1162/23 від 03 жовтня 2025 року, оскільки ухвалені у різних правовідносинах та за інших фактичних обставин.

Щодо посилання Позивача на те, що у спірних правовідносинах Позивач поставив Відповідачу товар до введення в Україні воєнного стану відповідно до Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, тобто до 24 лютого 2022 року суд ставиться критично, оскільки по-перше, п.3.1 договору передбачено відстрочка платежу на 35 та 45 днів від дати поставки тобто значна кількість зобов`язань по оплаті виникла вже після повномасштабної агресії, а по друге, ст. 13 Закону про ТОТ не передбачає виключень із запровадженого обмеження для випадків поставки товару до 24 лютого 2022 року.

Отже, за приписами ст. 13 Закону про ТОТ, Здійснення будь-якої господарської діяльності (у т.ч. поставка товарів, сплата коштів за поставлений товар, надання тих чи інших послуг) з юридичними особами, місцезнаходженням яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України.

Таким чином, станом на дату запровадження законодавчих обмежень та станом на даний момент Позивач не вчинив дій, які є необхідними для можливості виконання Відповідачем зобов`язань по оплаті за поставлений товар, а саме: не змінив свою податкову адресу на іншу (не окуповану) територію України.

Крім того, Позивачем не спростовано твердження Відповідача про мораторій на задоволення будь-яких грошових вимог Позивача з огляду на отримання кінцевими бенефіціарними власниками (засновниками) Позивача громадянства Російської Федерації.

Так, відповідно до п.1 Постанови Кабінету Міністрів України від 3 березня 2022 р. N 187 «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації», Для забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави України у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації установити до прийняття та набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором, мораторій (заборону) на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань, кредиторами (стягувачами) за якими є Російська Федерація або такі особи (далі - особи, пов`язані з державою-агресором): юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, якої є Російська Федерація, громадянин Російської Федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства Російської Федерації.

На підтвердження отримання кінцевим бенефіціарним власником, учасником Позивача громадянства російської федерації Відповідач надав копії іноземного електронного документу «Выписка из государственного реестра юридических лиц от 02.02.24 г. №ЮЭ9965-24-11555878» (надалі - виписка із російського реєстру).

Із наданого документу вбачається що «Общество с Ограниченной ответственностью "Славянский Пух", ідентифікаційний код 31964537 (збігається з кодом Позивача у ЄДРПОУ), 24.11.2022 р. було внесено до російського реєстру юридичних осіб, присвоєно новий (російський) державний реєстраційний номер 1229000000932 та зареєстровано за місцезнаходженням 271603, запорожская область, м.о. васильевский, г. васильевка, пер. богдана хмельницкого, д. 3 (збігається із місцезнаходженням Позивача).

Керівником вищезазначеної юридичної особи є « ОСОБА_1 », а засновниками « ОСОБА_1 », « ОСОБА_2 », вказане збігається із відомостями ЄДРПОУ щодо керівника та засновників Позивача.

Із розділу «Сведения об участниках / учредителях юридического лица» зазначеного документу, вбачається, що « ОСОБА_1 » і « ОСОБА_2 » є громадянами Російської Федерації (п. 40, 50 виписки із російського реєстру).

Враховуючи наведені документальні дані, Відповідач у своїх заявах по суті справи посилався на отримання засновниками (кінцевими бенефіціарними власниками) Позивача російського громадянства, внаслідок чого не може виконати обов`язок по оплаті грошових коштів на користь Позивача через встановлений мораторій на виконання таких зобов`язань до моменту прийняття та набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором.

На спростування зазначеної позиції, Позивач у своїх заявах по суті справи зазначив що відповідно до частини шостої статті 5, частин другої та третьої статті 9 Закону 1207 примусове автоматичне набуття громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території, громадянства Російської Федерації не визнається Україною та не є підставою для втрати громадянства України.

Суд погоджується із позицією Позивача, що незаконні дії щодо опису та внесення до реєстрів країни-агресора даних фізичних та юридичних осіб, які проживають та знаходяться на тимчасово окупованій території України, примусова паспортизація населення не може в будь-який спосіб виправдовувати такі дії окупантів, адже вони не мають жодної юридичної сили.

Однак, Позивач не надав у даній судовій справі жодних доказів, що свідчать про примусове автоматичне набуття конкретними громадянами України - засновниками (кінцевими бенефіціарними власниками) Позивача громадянства Російської Федерації (докази відкриття кримінальних проваджень, докази подання заяв до правоохоронних органів тощо).

На переконання суду, незаконність самої реєстрації юридичних осіб країною-агресором на тимчасово окупованій території України, внесення до реєстрів країни-агресора відповідних відомостей, видання незаконних документів, що не мають юридичної сили, інші незаконні дії окупаційної влади, не виключають можливості дослідження складених країною-агресором документів як доказів для встановлення тих чи інших обставин, дій, вчинених країною-агресором, іншими особами, пов`язаним з країною-агресором тощо.

Відповідно, документ «Выписка из государственного реестра юридических лиц от 02.02.24 г. №ЮЭ9965-24-11555878» яка була видана (підписана) державним органом країни-агресора «Межрегиональной инспекцией Федеральной Налоговой службы по центральной обработке данных» є джерелом доказової інформації (доказом) щодо конкретної обставини, яка має значення для даної справи - наявність громадянства російської федерації у кінцевих бенефіціарних власників Позивача.

За змістом ст. 79 ГПК України, Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Враховуючи подані Відповідачем докази на підтвердження отримання засновниками (кінцевими бенефіціарними власниками) Позивача громадянства Російської Федерації та відсутність буд-яких доказів на спростування даної обставини, суд вважає доведеним факт отримання засновниками (кінцевими бенефіціарними власниками) Позивача громадянства Російської Федерації.

За таких обставин, суд приходить до висновку про розповсюдження на спірні правовідносини мораторію на виконання грошових вимог перед Позивачем, згідно п.1 Постанови КМУ від 3 березня 2022 р. N 187 «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації» до моменту до прийняття та набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором.

Враховуючи наведене, суд констатує, що строк виконання грошових зобов`язань ТОВ «АТБ-МАРКЕТ» перед ТОВ «Слов`янський Пух» на момент звернення із позовом та на даний момент не настав.

Враховуючи викладене, суд відмовляє в задоволенні позову.

Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не слід розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.

Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

За змістом статті 129 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи здійснюється розподіл судових витрат.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 231, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Слов`янський Пух Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-МАРКЕТ" про стягнення заборгованості за договором поставки відмовити.

Судові витрати покласти на позивача.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено та підписано 30.09.2026.

Суддя Н.Г. Назаренко