Рішення № 140187704, 29.09.2026, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

29 вересня 2026 року Справа № 903/445/26

Господарський суд Волинської області у складі судді Якушевої І.О., за участю секретаря судового засідання Ведмедюка М.П., розглянувши за правилами загального позовного провадження справу

за позовом Луцької міської ради, м.Луцьк

до Товариства з обмеженою відповідальністю Дарлісад, с.Княгининок, Луцький район

про стягнення 3 663 549,91 грн,

за участю представників:

від позивача: н/з,

від відповідача: н/з,

в с т а н о в и в:

07.05.2026 сформовано в системі Електронний суд та зареєстровано в Господарському суді Волинської області позовну заяву Луцької міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю Дарлісад про стягнення 3663549,91 грн, з них: 1738536,00 грн безпідставно збережених коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, 1 605 619,12 грн інфляційних втрат, 319394,79 грн процентів річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов`язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України. Крім цього, позивач вважає, що з моменту безпідставного збереження коштів пайової участі відповідач зобов`язаний сплатити інфляційні втрати та проценти річних від простроченої суми на підставі ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Ухвалою суду від 12.05.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 10.06.2026; запропоновано відповідачу подати суду відзив на позов із урахуванням вимог ст. 165 ГПК України; запропоновано позивачу подати суду відповідь на відзив із урахуванням вимог ст. 166 ГПК України.

Ухвалу суду надіслано сторонам до їх електронних кабінетів.

09.06.2026 сформовано в системі Електронний суд, а 10.06.2026 зареєстровано у Господарському суді Волинської області відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить поновити строк на подання відзиву на позовну заяву та відмовити у задоволенні позову повністю. На обґрунтування клопотання про поновлення строку на подання відзиву посилається на те, що пропуск строку на подання відзиву був спричинений об`єктивними обставинами, пов`язаними із необхідністю отримання доказів, які мають істотне значення для правильного вирішення спору, та не свідчать про недобросовісну процесуальну поведінку чи намір затягнути розгляд справи. Також зазначає, що пропущений строк є незначним, справа по суті не розглянута, а прийняття відзиву не порушить прав та законних інтересів позивача.

09.06.2026 сформовано в системі Електронний суд, а 10.06.2026 зареєстровано у Господарському суді Волинської області клопотання відповідача про призначення судової будівельно-технічної експертизи, яке обґрунтоване необхідністю визначення, до якого класу будівель і споруд відноситься об`єкт нерухомого майна Технологічні приміщення, літ В-1, що знаходиться за адресою: Княгининок, вулиця Фруктова, будинок 1 згідно Національного класифікатору будівель і споруд НК 018:2023.

10.06.2026 позивач через систему Електронний суд подав відповідь на відзив, в якій просить відзив відповідача залишити без розгляду у зв`язку з пропуском строку на його подання та ненаведення поважних причин пропуску.

В судовому засіданні 10.06.2026 було оголошено перерву до 08.07.2026.

11.06.2026 сформовано в системі Електронний суд, а 12.06.2026 зареєстровано у Господарському суді Волинської області заперечення на відповідь на відзив, у яких відповідач заперечує доводи, викладені у відповіді на відзив, та просить у задоволенні позову відмовити.

23.06.2026 сформовано в системі Електронний суд, а 24.06.2026 зареєстровано у Господарському суді Волинської області клопотання відповідача про приєднання до матеріалів справи доказів, а саме: технічного паспорту на об`єкт нерухомого майна №125/08/26 від 12 червня 2026 року; витягу технічного паспорту з Реєстру будівельної діяльності №ТІ01:1421-9881 6532-2583 від 18 червня 2026 року; акту прийому-передачі виконаних робіт від 18 червня 2026 року до договору №121/15-05-2026/К від 15 травня 2026 року на виконання робіт з технічної інвентаризації.

07.07.2026 позивач через систему Електронний суд подав заперечення на клопотання про призначення судової експертизи, на клопотання про приєднання доказів та відзиву до матеріалів справи.

08.07.2026 відповідач через систему Електронний суд подав додаткові пояснення у справі.

Ухвалою суду від 08.07.2026 у задоволені заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Дарлісад про поновлення процесуального строку на подання відзиву на позов від 09.06.2026 відмовлено, залишено без розгляду відзив на позов Товариства з обмеженою відповідальністю Дарлісад від 09.06.2026, закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті на 22.07.2026.

В судовому засіданні 22.07.2026 було оголошено перерву з розгляду справи по суті до 29.07.2026.

28.07.2026 на електронну адресу Господарського суду Волинської області надійшла ухвала Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.07.2026 про витребування у Господарського суду Волинської області матеріалів справи №903/445/26 з урахуванням підпункту 17.10 пункту 1 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою суду 29.07.2026 провадження у справі №903/445/26 за позовом Луцької міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю Дарлісад про стягнення 3 663 549,91 грн було зупинено до розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Дарлісад на ухвалу Господарського суду Волинської області від 08.07.2026 та повернення матеріалів справи до Господарського суду Волинської області.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.08.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Дарлісад залишено без задоволення, а ухвалу Господарського суду Волинської області від 08.07.2026 без змін, справу повернуто до Господарського суду Волинської області.

Ухвалою суду від 07.09.2026 поновлено провадження у справі, розгляд справи по суті призначено на 23.09.2026.

Ухвалу суду від 07.09.2026 було надіслано позивачу та відповідачу до їх електронних кабінетів та доставлено 07.09.2026.

Представники позивача та відповідача 23.09.2026 подали до суду клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

Оскільки сторони належним чином були повідомлені про судовий розгляд, неявка представників сторін не перешкоджає розгляду справи, а тому 23.09.2026 справу було розглянуто за відсутності представників сторін за наявними у ній матеріалами.

У відповідності до ч.5 ст.240 ГПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Оскільки представники сторін у судове засідання 23.09.2026 не з`явились, то на підставі ч.5 ст.240 ГПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення, тобто 29.09.2026.

У процесі розгляду справи встановлено, що у період із 17.04.2019 по 12.03.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю «Дарлісад» на підставі дозволу на виконання будівельних робіт від 17.04.2019 №ВЛ112191070261 здійснило реконструкцію приміщень холодильника А-1 та цеху переробки шляхом об`єднання та розширення під холодильний комплекс на вул. Фруктова, 1 в с. Княгининок, Луцького району, Волинської області (ІІ п.к.).

У подальшому вищевказаний об`єкт прийнято в експлуатацію, що підтверджується сертифікатом від 12.03.2020 серії ВЛ №162200720561.

Луцька міська рада в рамках досудового врегулювання спору надіслала відповідачу лист №1.1.-34/992/2026 від 16.02.2026 про необхідність сплати коштів пайової участі, інфляційних втрат та процентів річних.

У відповідь відповідач надіслав лист Луцькій міській раді №121/26 від 20.03.2026, проте коштів пайової участі не оплатив.

Згідно з рішенням Луцької міської ради від 17.12.2020 №1/20 Про реорганізацію сільських рад шляхом приєднання до Луцької міської ради було реорганізовано Княгининівську сільську раду шляхом приєднання до Луцької міської ради (рішення загальнодоступне за посиланням: https://www.lutskrada.gov.ua/documents/pro-reorhanizatsiiu-silskykh-rad-shliakhompryiednannia-do-lutskoi-miskoi-rady).

Як зазначено у рішенні, Луцька міська рада є правонаступником усього майна, прав та обов`язків Жидичинської, Заборольської, Княгининівської та Іваничівської сільських рад з 27.11.2020.

Таким чином, Луцька міська рада набула права вимоги з 27.11.2020 до всіх боржників, чиї зобов`язання виникли перед Княгининівською сільською радою до зазначеної дати.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності врегульовані Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», який спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

На час отримання відповідачем дозволу на виконання будівельних робіт та початку будівництва частина 2 статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачала, що замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

За змістом зазначеної вище статті Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури. Величина пайової участі визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування відповідно до встановленого ним розміру (у межах встановленого законом граничного розміру) з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, або на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності (якщо загальна кошторисна вартість будівництва об`єкта не визначена). Розмір пайової участі визначається протягом десяти робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про укладення відповідного договору та доданих до нього документів, а договір укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації зазначеного звернення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.

Згідно з усталеною правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, зокрема, викладеною в постановах від 08.10.2019 у справі №911/594/18 та від 14.12.2021 у справі за №643/21744/19, перерахування замовником об`єкта будівництва у передбачених законом випадках коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту до відповідного місцевого бюджету є обов`язком, а не правом забудовника. Тому укладення в таких випадках договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковує відповідний платіж, є обов`язковим на підставі закону.

Строк, визначений Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» для укладення договору пайової участі - протягом 15 днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію, встановлено саме для добровільного виконання стороною такого обов`язку, і закінчення цього строку не припиняє цього обов`язку замовника та не звільняє замовника від обов`язку укласти договір. Адже невиконання особою положень законодавства не повинно призводити до настання бажаного для неї внаслідок такого невиконання результату у вигляді звільнення від платежу та надавати майнові переваги порівняно із законослухняною особою.

Тобто, відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов`язання забудовника сплатити визначені суми, таке зобов`язання повинне бути виконане до прийняття новозбудованого об`єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру.

Однак, на момент прийняття в експлуатацію об`єкта відповідача статтю 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» було виключено на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» (надалі - Закон №132-ІХ).

В той же час Закон №132-ІХ врегулював відповідні правовідносини у пунктах 2, 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення», встановивши, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайова участь) у такому розмірі та порядку:

- розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):

для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта;

для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.

Замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва (підпункт 3 частини 2).

Пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію.

Відповідно до внесених Законом №132-ІХ змін, починаючи із 01.01.2020, у замовників будівництва відсутній обов`язок укладати з органом місцевого самоврядування договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх повного виконання, є лише договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020 (ч. 1 п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-ІХ).

Враховуючи те, що відповідач розпочав будівництво об`єкту до 2020 року, абзацом другим пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено обов`язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об`єкта в експлуатацію.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі №643/21744/19 виклала висновок про вирішення правової проблеми, пов`язаної із застосуванням норм права до правовідносин, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов`язку замовника будівництва укласти відповідний договір.

Відповідно до статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Зовнішнім виразом зміни правового регулювання суспільних відносин є процес втрати чинності одними нормами та/або набуття чинності іншими.

При набранні чинності новою нормою права передбачається розповсюдження дії цієї норми на майбутні права і обов`язки, а також на правові наслідки, які хоча й випливають із юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми права, проте настають після набрання чинності новою нормою права. Водночас, зміна правових норм і врегульованих ними суспільних відносин не завжди збігаються. У певних випадках після скасування нормативного акта має місце його застосування компетентними органами до тих відносин, які виникли до втрати ним чинності та продовжують існувати у подальшому. Такі правовідносини є триваючими. При цьому, триваючі правовідносини повинні виникнути під час дії норми права, що їх регулює, та існувати після втрати нею чинності.

У випадку, якщо замовником об`єкта будівництва не буде дотримано передбаченого прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 132-ІХ обов`язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об`єктів в експлуатацію, то належним та ефективним способом захисту є звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Замовник будівництва відповідач зобов`язаний перерахувати органу місцевого самоврядування позивачу безпідставно збережені грошові кошти пайової участі на підставі статті 1212 ЦК України.

Стаття 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначала зобов`язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об`єкта в експлуатацію.

Прийняття об`єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов`язання.

Одночасно з прийняттям об`єкта в експлуатацію у відповідності із частиною 2 статті 331 Цивільного кодексу України забудовник стає власником забудованого об`єкта, а отже, і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.

Аналізуючи правову природу цих правовідносин, можна зробити висновок, що з моменту завершення будівництва та прийняття новозбудованого об`єкта в експлуатацію правовідносини забудови припиняються, а тому не можна вважати, що на них поширюються положення статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» після втрати нею чинності. Крім цього, пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-ІХ визначено, що ця норма права застосовується лише до договорів, які підписані до 01.01.2020.

Саме у цьому випадку правовідносини з оплати участі в інфраструктурі населеного пункту є триваючими та до них можуть застосовуватись положення норми права, що втратила чинність. Якщо ж договори під час дії цієї норми укладено не було, то немає підстав вважати, що такі правовідносини виникли та тривають. У зв`язку з відмовою забудовника від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов`язок сплати яких був встановлений законом. У такому разі, суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов`язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина 2 статті 1212 Цивільного кодексу України).

Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Тобто, зобов`язання з повернення безпідставно набутого або збереженого майна виникають за наявності трьох умов:

а) набуття або збереження майна;

б) набуття або збереження за рахунок іншої особи;

в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.

Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту.

Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Отже, у разі порушення зобов`язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов`язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів.

Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування.

Верховний Суд у постанові від 20.07.2022 у справі №910/9548/21 дійшов висновку, що законодавець під час внесення змін до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (шляхом виключення статті 40 вказаного Закону на підставі Закону №132-ІХ) чітко визначив підстави та порядок пайової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту щодо об`єктів, будівництво яких було розпочато до внесення законодавчих змін, а саме:

- договори пайової участі, укладені до 01.01.2020 на підставі вимог статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», залишались дійсними та підлягали до їх повного виконання і після виключення вказаної статті (абзац 1 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-ІХ).

Тобто, істотні умови, зокрема щодо розміру пайової участі, строку сплати пайової участі, відповідальності сторін, які відповідно до закону підлягали врегулюванню у таких договорах, залишались незмінними;

- якщо станом на 01.01.2020 такі об`єкти не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені та оскільки з 01.01.2020 встановлений статтею 40 Закону України №Про регулювання містобудівної діяльності» обов`язок щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів пайової участі, як і обов`язок щодо укладення відповідного договору, перестав існувати, тому законодавством визначено нормативне регулювання таких правовідносин, зокрема, абзацом 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-ІХ.

Передбачений вказаною нормою порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для:

1) об`єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені;

2) об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.

Таким чином, у вказаних двох випадках, враховуючи вимоги підпунктів 3 та 4 абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-ІХ, замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об`єкта в експлуатацію.

Системний аналіз цих норм права дає підстави для висновку, що обов`язок замовника будівництва звернутися у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва виникає:

- для об`єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020;

- для об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.

Отже, для об`єктів, будівництво яких розпочато раніше (однак, які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію і якщо договори про сплату пайової участі до 01.01.2020 не були укладені) або будівництво яких розпочате у 2020 році, абзацом 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-ІХ визначено обов`язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об`єкта в експлуатацію.

Обов`язок сплатити пайову участь, у разі його невиконання замовником будівництва у 2020 році, зберігається до прийняття об`єкта в експлуатацію, навіть у наступних після 2020 року. Подібні правові висновки Верховного Суду викладені у постанові від 16.10.2023 у справі №140/5484/21 щодо об`єкта будівництва, розташованого на території міста Луцька.

Такі висновки Верховного Суду відповідають загальним принципам рівності та справедливості, є націленими на те, щоб замовник будівництва, який розпочав його до 01.01.2020 та добросовісно виконав встановлений законом (статтею 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності») обов`язок щодо пайової участі, був у однакових ринкових умовах із забудовником, який аналогічно розпочав будівництво у попередні роки до 01.01.2020, але до цієї дати такого обов`язку не виконав, можливо навіть свідомо затягуючи процес здачі об`єкта будівництва в експлуатацію до 01.01.2020 з метою уникнення сплати пайової участі.

Водночас у вказаній постанові Верховний Суд зауважив, що у випадку, якщо замовниками вищевказаних об`єктів будівництва не буде дотримано передбаченого прикінцевими та перехідними положеннями Закону №132-ІХ обов`язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об`єктів в експлуатацію, то, враховуючи викладені у постанові від 14.12.2021 зі справи №643/21744/19 висновки Великої Палати Верховного Суду, належним та ефективним способом захисту буде звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

У відповідності до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Між позивачем та відповідачем договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не укладався, а грошові кошти до бюджету відповідачем на виконання вимог Закону №132-ІХ не сплачувалися.

Закон №132-ІХ диференціює методи розрахунку величини пайової участі у розвитку інфраструктури населених пунктів. Критерієм диференціації є розмежування нежитлових будівель і споруд та житлових будинків.

Як зазначено у сертифікаті від 12.03.2020 серії ВЛ №162200720561вартість основних фондів становить 43 463 400,00 грн.

Згідно із пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-ІХ замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайова участь) для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта.

Відтак, розмір пайової участі, який повинен сплатити відповідач становить 1 738 536,00 грн, виходячи з розрахунку: 43 463 400,00 грн х 4%.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 ЦК України.

З урахуванням приписів ст. 549, ч. 2 ст. 625 ЦК України правовими наслідками порушення грошового зобов`язання є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22 зазначено, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Оскільки відповідач зберіг у себе кошти пайової участі із 13.03.2020 - день, наступний за днем реєстрації сертифіката № ВЛ162200720561, який виданий 12.03.2020, по 27.04.2026 - дату, яка передує поданню позову, то він зобов`язаний також сплатити інфляційні втрати та проценти річних.

Згідно із розрахунком позивача загальний розмір інфляційних втрат за період з 13.03.2020 по березень 2026 року становить 1 605 619,12 грн, проценти річних за період з 13.03.2020 по 27.04.2026 - 319 394,79 грн.

Розрахунки виконано від суми несплачених коштів пайової участі у розмірі 1 738 536,00 грн за період прострочення, що відповідає приписам ч.2 ст.625 ЦК України.

Відтак, загальна сума коштів, які підлягають стягненню з відповідача становить 3 663 549,91 грн, з них: 1 738 536 грн - кошти пайової участі; 1 605 619,12 грн інфляційні втрати; 319 394,79 грн - проценти річних.

Із 2 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року перебіг строку позовної давності (загальний і спеціальний) був зупинений через дію карантинних обмежень (п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).

Зупинення строків стосувалося відносин, визначених у ст.ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України.

Із 17 березня 2022 року до 29 січня 2024 року було зупинено дію строку позовної давності на підставі п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, яким на період дії воєнного стану було зупинено перебіг строків позовної давності за ст.ст. 257 - 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України.

З 30 січня 2024 року до 3 вересня 2025 року було зупинено перебіг строків давності у зв`язку із введенням воєнного стану.

Після 4 вересня 2025 року було поновлено перебіг строку позовної давності на підставі Закону № 4434-ІХ «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності».

З огляду на викладене, строк позовної давності за вимогами позивача, визначений ст. 257 ЦК України, станом на момент звернення позивача з позовом до суду, не пропущений.

Звертаючись з позовом до суду, позивач сплатив 43962 грн 60 коп. судового збору, що підтверджується платіжною інструкцією №18659 від 28.04.2026.

У зв`язку із задоволенням позову на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з оплатою судового збору, слід покласти на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 77, 86, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Дарлісад» (ЄДРПОУ 33667508, Україна, 45630, Волинська область, Луцький район, с.Княгининок, вул.Фруктова, будинок 1) на користь Луцької міської ради (ЄДРПОУ 34745204, м.Луцьк, вул.Богдана Хмельницького,19) для зарахування в доход місцевого бюджету (одержувач: ГУК у Волинській області/м.Луцьк/UA098999980314171921000003550, ЄДРПОУ 38009371, код платежу 24170000) грошові кошти на загальну суму 3 663 549,91 грн, з них:

- 1 738 536 грн 00 коп. коштів пайової участі за реконструкцію приміщень холодильника А-1 та цеху переробки шляхом об`єднання та розширення під холодильний комплекс на вул. Фруктова, 1 в с. Княгининок, Луцького району, Волинської області;

- 1 605 619 грн 12 коп. інфляційних втрат та 319 394 грн 79 коп. процентів річних за користування безпідставно збереженими коштами пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.

3. Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Дарлісад» (ЄДРПОУ 33667508, Україна, 45630, Волинська область, Луцький район, с.Княгининок, вул. Фруктова, будинок 1) на користь Луцької міської ради (ЄДРПОУ 34745204, м.Луцьк вул.Богдана Хмельницького,19)

- 43 962 грн 60 коп. витрат, пов`язаних з оплатою судового збору.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги це рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду впродовж 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повне рішення виготовлено і підписано 29.09.2026.

Суддя І. О. Якушева