Ухвала суду № 140184774, 24.09.2026, Іваничівський районний суд Волинської області

Справа № 165/3217/22

Провадження № 4-с/156/2/26

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2026 року сел. Іваничі

Іваничівський районний суд Волинської області

в складі головуючого - судді Федечко М. О.,

за участю секретаря судового засідання Салатюк Г. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду сел. Іваничі скаргу ОСОБА_1 на дії/бездіяльність органу примусового виконання судового рішення Володимирського відділу державної виконавчої служби у Володимирському районі Волинської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у виконавчому провадженні № 75659313,

учасники справи:

скаржник ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),

представник скаржника ОСОБА_2 (у режимі відеоконференції),

представник Володимирського ВДВС у Володимирському районі Волинської області Львівського МУМЮ України - Васенько В.Р. (у режимі відеоконференції),

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 звернувся в суд з скаргою на дії/бездіяльність органу примусового виконання судового рішення Володимирського ВДВС у Володимирському районі Волинської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у виконавчому провадженні № 75659313.

Скарга обґрунтована тим, що в провадженні Володимирського ВДВС у Володимирському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України перебуває виконавче провадження №75659313, відкрите на підставі виконавчого листа №165/3217/22 від 03.06.2024 року, виданого Нововолинським міським судом Волинської області на виконання рішення від 20.02.2024 року у цивільній справі №165/3217/22 про визначення способу участі батька ОСОБА_1 у вихованні та безперешкодному спілкуванні з малолітнім сином ОСОБА_3 .

Відповідно до рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 20.02.2024 року у цивільній справі №165/3217/22 боржник зобов`язана забезпечити безперешкодне спілкування ОСОБА_1 з сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наступним чином: щовівторка у період часу з 18 до 19 години та щосуботи у період часу з 13 до 14 години, протягом не менше 20 хв. за допомогою електронних засобів зв`язку, напередодні погодивши з матір`ю дитини Боржником, конкретний час (хвилини), з котрої вона зможе забезпечити безперешкодне спілкування дитини з батьком. Обов`язок виконання судового рішення покладено саме на боржника як сторону виконавчого провадження, незалежно від її місця перебування, сімейних, побутових чи інших обставин.

13.08.2024 року рішення суду боржником виконано не було, оскільки у визначений судовим рішенням час безперешкодне спілкування батька з дитиною забезпечене не було. Факт відсутності виконання Боржником рішення суду прямо підтверджується офіційною письмовою відповіддю Володимирського відділу державної виконавчої служби №124293/23.1-21 від 19.08.2024 року на адвокатський запит №1308/24-003 від 13.08.2024 року. Державним виконавцем дослівно вказано, що «виконання ОСОБА_4 , 10.08.2024 року та 13.08.2024 року виконавчого листа №165/3217/22 від 03.06.2024 року в частині забезпечення умов для участі батька у вихованні та безперешкодному спілкуванні з сином у період часу з 13 до 14 години за допомогою електронних засобів зв`язку не перевірялось, оскільки ОСОБА_4 перебуває за кордоном».

Таким чином сам державний виконавець офіційно визнав, що у визначені дні виконання судового рішення не лише не було зафіксовано, але навіть не перевірялось, попри наявність відкритого виконавчого провадження. У тій самій відповіді державний виконавець також зазначив, що «…державний виконавець не здійснював виїзд 10.08.2024 року та 13.08.2024 року за адресою дитини, оскільки ОСОБА_4 перебуває за кордоном, а син знаходиться за адресою проживання її батьків».

Крім того, державний виконавець прямо зазначив, що «…державний виконавець не звертався до поліції щодо невиконання ОСОБА_4 виконавчого листа №165/3217/22 від 03.06.2024 року, виданого Нововолинським міським судом Волинської області, оскільки вирішується питання забезпечення виконання виконавчого документу у зв`язку з перебуванням однієї зі сторін виконавчого провадження- боржниці за кордоном». Крім того, виконавча служба зазначила, що : «…Державним виконавцем 13.08.2024 року направлено подання до Нововолинського міського суду Волинської області щодо роз`яснення виконавчого листа №165/3217/22 від 03.06.2024 року, а саме, яким чином забезпечити виконання виконавчого документу, у зв`язку з тим що ОСОБА_4 перебуває за кордоном, а дитина у її батьків. Оскільки, виконання повинно здійснюватись за місцем проживання дитини, тобто матері ОСОБА_4 .

Разом із тим така позиція державного виконавця вже була предметом судової оцінки. Суд, розглянувши заяву державного виконавця про роз`яснення рішення від 20 лютого 2024 року, ухвалою Нововолинського міського суду Волинської області у справі №165/3217/22 провадження №2-р/165/4/24 від 18 вересня 2024 року відмовив у її задоволенні, а саме в роз`ясненн, чітко зазначивши, що рішення суду є зрозумілим, чітким, однозначним та не потребує жодних роз`яснень, оскільки не містить положень, які б ускладнювали або унеможливлювали його виконання. Суд дійшов висновку, що обставини, пов`язані з перебуванням боржника за кордоном, не стосуються тлумачення судового рішення, а належать виключно до сфери організації його виконання і не можуть бути підставою для невиконання або для незастосування передбачених законом санкцій. Отже, після набрання законної сили судовою ухвалою про відмову у роз`ясненні рішення будь-які посилання на необхідність вирішення питання забезпечення виконання у зв`язку з перебуванням боржника за кордоном є юридично неспроможними. Рішення суду не потребує роз`яснень, спосіб його виконання визначений чітко, а відсутність виконання у конкретний день і час утворює склад невиконання судового рішення без поважних причин. Окрім цього, в постанові Волинського апеляційного суду від 19.11.2024 року у справі №165/3217/22, провадження №22-ц/802/1057/24 зазначено, що: «…Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що виконавцем не вжито в повному обсязі виконавчі дії і заходи примусового виконання рішення суду у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом.

26 лютого 2026 року стягувач у межах виконавчого провадження №75659313 звернувся до державного виконавця із заявою №5 про застосування заходів примусового виконання рішення суду та накладення штрафу за його невиконання. У вказаній заяві стягувач повідомив про факт невиконання боржником 13.08.2024 рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 20 лютого 2024 року та звернув увагу державного виконавця на обов`язок діяти у спосіб, визначений Законом України «Про виконавче провадження», зокрема шляхом складання акту про невиконання судового рішення та винесення постанови про накладення штрафу на боржника відповідно до вимог статті 75 зазначеного Закону. Отже, з моменту подання зазначеної заяви державний виконавець був належним чином обізнаний про наявність обставин, які свідчили про можливе невиконання боржником судового рішення, а також про необхідність належного реагування в межах наданих йому законом повноважень.

11.03.2026 на адресу стягувача надійшла відповідь на заяву №5 від 26.02.2026, у якій Володимирський відділ державної виконавчої служби фактично відмовився вчиняти передбачені законом виконавчі дії та застосовувати до боржника заходи примусового виконання. У вказаній відповіді державний виконавець зазначив, що в межах виконавчого провадження №75659313 не може бути складено акт від 13 серпня 2024 року про невиконання судового рішення та не може бути винесено постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, передбаченому статтею 75 Закону України «Про виконавче провадження». Як підставу для такої відмови орган державної виконавчої служби навів посилання на частину першу статті 75 Закону України «Про виконавче провадження» та зазначив, що умовою накладення штрафу є невиконання виконавчого документа саме без поважних причин, а поважними причинами можуть визнаватися обставини, які створили об`єктивні перешкоди для виконання зобов`язання. Разом із тим у цій же відповіді державний виконавець вказав, що у період з 03.07.2024 року по 26.08.2024 року боржник ОСОБА_4 перебувала за кордоном, що, на думку виконавчої служби, може вважатися поважною причиною невиконання рішення суду. Отже, зміст відповіді від 11.03.2026 свідчить, що державний виконавець фактично відмовився від складання акту про невиконання судового рішення та від винесення постанови про накладення штрафу не з огляду на встановлений факт належного виконання рішення, а виключно на підставі власного припущення про можливу поважність причин його невиконання.

Такий підхід є протиправним і суперечить змісту та меті статей 18, 63, 64-1 та 75 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки державний виконавець не наділений повноваженнями підміняти належну перевірку виконання судового рішення попереднім припущенням про наявність чи відсутність поважних причин. Насамперед державний виконавець був зобов`язаний перевірити факт виконання рішення суду у конкретний день та конкретний час, визначені виконавчим документом, а у разі встановлення факту його невиконання скласти відповідний акт та вирішити питання про застосування штрафу. Однак, як вбачається з матеріалів виконавчого провадження та попередньої офіційної відповіді самого органу ДВС, виконання рішення суду саме 10.08.2024 року та 13.08.2024 року взагалі не перевірялося.

Таким чином, державний виконавець дійшов висновку про наявність поважної причини невиконання судового рішення без попереднього встановлення самого факту належного чи неналежного виконання цього рішення у визначений судом спосіб. Інакше кажучи, державний виконавець фактично визнав допустимим не здійснювати передбачені законом виконавчі дії лише з тієї причини, що боржник перебувала за кордоном, хоча таке перебування саме по собі не звільняє її від обов`язку виконувати судове рішення, яке набрало законної сили.

Більше того, така правова позиція державного виконавця вже була предметом судової оцінки та фактично спростована судом. Ухвалою Нововолинського міського суду Волинської області від 18.09.2024 року у задоволенні заяви державного виконавця про роз`яснення рішення суду було відмовлено, при цьому суд прямо зазначив, що рішення є чітким, зрозумілим, однозначним і не потребує жодного роз`яснення, а питання перебування боржника за кордоном належить виключно до сфери організації виконання, а не до тлумачення судового акта. Отже, вже після постановлення зазначеної ухвали суду у державного виконавця були відсутні будь-які правові підстави посилатися на перебування боржника за кордоном як на обставину, що нібито унеможливлює складання акту про невиконання рішення або винесення постанови про накладення штрафу.

Крім того, спосіб виконання рішення, встановлений судом, прямо передбачає спілкування батька з дитиною за допомогою електронних засобів зв`язку. Тому саме по собі перебування боржника за межами України не створює автоматичної та безумовної неможливості виконання рішення, оскільки воно не вимагає фізичної присутності боржника за місцем проживання дитини, а передбачає організацію дистанційного зв`язку у визначені судом дні та години. Тобто у даному випадку державний виконавець не встановив об`єктивної неможливості виконання рішення, не зафіксував належним чином факт його виконання або невиконання, не склав акту, не виніс постанови, не застосував штраф та не вжив інших заходів примусового виконання, а натомість обмежився формальним листом, в якому виклав власне припущення про можливу поважність причин.

Фактично відповідь від 11.03.2026 підтверджує триваючу бездіяльність органу державної виконавчої служби, яка полягає у не вчиненні обов`язкових виконавчих дій, прямо передбачених законом, а саме у неоформленні акту про невиконання судового рішення, невирішенні питання про накладення штрафу на боржника та незастосуванні належних заходів реагування на невиконання рішення суду.

Більше того, від боржника не надходило жодних заяв про поважність причин невиконання рішення суду. За таких обставин відповідь на заяву №5 не спростовує доводів стягувача, а навпаки, додатково підтверджує, що державний виконавець, будучи належним чином обізнаним про факт невиконання рішення суду та про обов`язок діяти в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», свідомо утримався від вчинення передбачених законом дій, чим допустив протиправну бездіяльність. Саме тому бездіяльність державного виконавця полягає не лише у фактичному невиконанні покладених на нього законом обов`язків, а й у неправомірному підміненні процедури примусового виконання формальним листуванням та суб`єктивною оцінкою обставин, які вже були предметом судового розгляду і не визнані такими, що звільняють боржника від обов`язку виконувати судове рішення.

27.03.2026 року через «Електронний суд» державним виконавцем Володимирського ВДВС у Володимирському районі Волинської області Львівського МУМЮ України Васенько В.Р. було подано відзив на скаргу ОСОБА_1 . У відзиві держаний виконавець зазначила, що дійсно у Відділі 30.07.2024 року було відкрито виконавче провадження № 75659313. У період з 03.07.2024 по 26.08.2024 року ОСОБА_4 перебувала за кордоном, про що свідчить відповідь ДПС України. На підставі вищенаведеного державний виконавець звернулася в Нововолинський міський суд із поданням про роз`яснення виконання судового рішення №165/3217/22 від 20.02.2024 року. Однак, Нововолинський міський суд своєю ухвалою відмовив у роз`ясненні рішення суду від 20.02.2024 року, оскільки воно вичерпне, безумовне, є зрозумілим та чітко сформульованим. Після повернення боржника ОСОБА_4 в Україну, державним виконавцем Васенько В.Р., керуючись статтею 64-1 Закону № 1404-VIII, були здійснені перевірки виконання рішення за адресою її проживання в частині що стосується безперешкодного спілкування батька та сина засобами електронного зв`язку щовівторка та щосуботи (про перевірку особистих побачень батька з сином не йдеться, оскільки батько постійно проживає за кордоном). За результатами перевірок виконання складено акти: з 03.09.2024 року по 06.05.2025 рік.

Державним виконавцем Васенько В.Р. 07.05.2025 року, у зв`язку із систематичним наполяганням стягувача ОСОБА_1 , також було винесено постанову про встановлення виду електронного засобу зв`язку. Згідно з зазначеної постанови спілкування батька з сином у визначені дні та час здійснюється виключно за допомогою застосунку Viber (відеозв`язок), постанова не оскаржувалась. Державний виконавець зауважила, що саме в інтересах батька, стягувача ОСОБА_1 , постановою державного виконавця Васенько В.Р. встановлено обов`язкове відео спілкування з дитиною у визначені рішенням суду дні та час, попри те, що виконавчий документ не вимагає цього. Державним виконавцем Васенько В.Р. здійснюється контроль за забезпеченням боржником безперешкодного спілкування дитини з батьком, боржниця ОСОБА_4 добровільно забезпечує безперешкодне спілкування дитини з батьком. Спілкування батька з дитиною за допомогою застосунку «Viber» зафіксовано у актах державного виконавця починаючи з 10.05.2025 по 24.03.2026.

Від стягувача ОСОБА_1 до Володимирського ВДВС у Володимирському районі Волинської області Львівського міжрегіонального правління Міністерства юстиції України надійшла заява № 5 від 26.02.2026 року про застосування заходів примусового виконання та накладення штрафу за невиконання рішення суду 13.08.2024 року. Вказану заяву було розглянуто належним чином та у встановлений законодавством термін. Відповідь на заяву було надіслано 11.03.2026 за вих. № 36623/19.1-21. Державним виконавцем Васенько В.Р. було встановлено, що боржник ОСОБА_4 у період з 03.07.2024 року по 26.08.2024 року перебувала за кордоном, про що було зазначено у відповіді від 11.03.2026 року. Перебування особи за межами країни в умовах воєнного стану та перебування дитини за іншою адресою (у дідуся та бабусі) було розцінено як обставину, що потребує додаткового з`ясування і порядку виконання, а не як умисне ухилення. Твердження представника скаржника про те, що заява № 5 від 26.02.2026 року була залишена без розгляду, не відповідає дійсності. На вказану заяву Відділом було надано письмову відповідь від 11.03.2026 року (вих. №36625/19.1-21), що підтверджує факт її опрацювання. Оскільки боржник фізично перебувала поза межами України, а рішення суду передбачає безпосередню участь матері у забезпеченні спілкування батьком з дитиною, державний виконавець дійшла висновку про наявність об`єктивних перешкод, які не залежать від волі боржника. За таких обставин складання акта про «умисне ухилення» та накладення штрафу суперечило б принципу законності, оскільки виконавець не може карати сторону за дії вчинення яких було неможливим через об`єктивні обставини (перебування за кордоном). Таким чином, дії державного виконавця щодо розгляду заяви № 5 від 26.02.2026 були повними, а відмова у застосуванні штрафних санкцій за 13.08.2024 є обгрунтованою з огляду на доведений факт перебування боржника за межи країни.

Державний виконавець наголошує, що накладення штрафу та складання акту є крайнім заходом примусу. Державний виконавець, звернувшись раніше до суду за роз`ясненням (хоча у задоволенні було відмовлено), діяв з метою встановлення чіткого алгоритму дій у ситуації, коли дитина і мати перебувають у різних місцях (одна сторона за кордоном). Це свідчить про намір виконавця діяти законно, а не про бездіяльність. Відсутність акту про невиконання рішення суду від 13.08.2024 зумовлена об`єктивною неможливістю виконавця зафіксувати «умисне невиконання» в момент, коли боржник перебував поза межами юрисдикції, а механізм перевірки дистанційного спілкування за відсутності технічного підтвердження збою саме з вини боржника є складним для документування. Скаржник обґрунтовує свою позицію тим, що державний виконавець зобов`язаний був накласти на боржника штраф за кожний випадок невідбуття спілкування з дитиною, проте така позиція є хибною та базується на довільному тлумаченні норм права, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.75 Закону України «Про виконавче провадження», відповідальність у вигляді штрафу настає виключно у разі невиконання рішення без поважних причин. Як було встановлено в ході виконавчих дій, боржник ОСОБА_4 у період з 03.07.2024 по 26.08.2024 перебувала за межами території України (в Чехії), що підтверджується відмітками у паспорті та наданими поясненнями. Об`єктивна неможливість перебування матері (боржника) одночасно у двох місцях за кордоном та за місцем проживання дитини в Україні виключає фактор умисного ухилення». Верховний Суд у своїх правових висновках неодноразово наголошував, що штраф є мірою відповідальності, яка застосовується за вину. Оскільки причини невиконання (перебування за кордоном) визнані виконавцем поважними, підстави для винесення постанови про накладення штрафу були відсутні.

Виконання рішень про участь у вихованні дитини вимагає від державного виконавця особливої обачності, щоб не зашкодити психологічному стану малолітнього. Накладення штрафів у період, коли матір фізично не могла забезпечити виконання графіка, було б проявом надмірного формалізму та призвело б до безпідставного тиску на сторону провадження. Скаржник не надав доказів того, що 13.08.2024 він вчинив усі залежні від нього дії для встановлення зв`язку (наприклад, підтвердження спроби виклику через відеозв`язок, які були б проігноровані без пояснень).

Крім того, державний виконавець, оцінюючи матеріали виконавчого провадження, самостійно визначає поважність причин невиконання на підставі наданих доказів. Звернувшись до суду із заявою про роз`яснення порядку виконання рішення (хоча у задоволенні було відмовлено), виконавець підтвердив свій намір діяти виключно в правовому полі, намагаючись з`ясувати, як саме виконувати рішення у специфічних умовах (дитина в Україні, матір за кордоном). Відтак, відсутність штрафних санкцій за епізод від 13.08.2024 є наслідком встановлення об`єктивних перешкод, а не наслідком бездіяльності чи небажання виконавця виконувати свої обов`язки.

У зв`язку з наведеним, державний виконавець просить суд відмовити повністю в задоволенні скарги ОСОБА_1

ОСОБА_1 через свого представника подав 30.03.2026 року відповідь на відзив в якій зазначив, що предметом розгляду у цій справі є не сам по собі факт надання відповіді на заяву стягувача №5 від 26.02.2026, а правомірність невчинення державним виконавцем в межах виконавчого провадження №75659313 тих виконавчих дій, про які прямо просив стягувач, а саме складення акта про невиконання рішення суду станом на 13.08.2024 та винесення постанови про накладення на боржника штрафу. Посилання у відзиві на те, що заява стягувача була розглянута належним чином, і що на неї надано письмову відповідь, не спростовує факту бездіяльності. Відзив не спростовує і того, що державний виконавець не перевірив виконання рішення суду у визначені дні, на які посилається скаржник. Це прямо випливає з офіційної письмової відповіді Володимирського відділу державної виконавчої служби у Володимирському районі Волинської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України № 124293/23.1-21 від 19.08.2024 на адвокатський запит № 1308/24-003 від 13.08.2024, на яку обґрунтовано послався скаржник у заяві №5 від 26.02.2026. У відповіді на його заяву державним виконавцем дослівно зазначено, що виконання боржником ОСОБА_4 10.08.2024 та 13.08.2024 виконавчого листа №165/3217/22 від 03.06.2024 в частині забезпечення умов для участі батька у вихованні та безперешкодному спілкуванні з сином у період з 13:00 до 14:00 за допомогою електронних засобів зв`язку не перевірялось, оскільки ОСОБА_4 перебуває за кордоном. У тій самій відповіді також зазначено, що державний виконавець не здійснював виїзд 13.08.2024 за адресою дитини, оскільки ОСОБА_4 перебуває за кордоном, а син знаходиться за адресою проживання її батьків, а також що державний виконавець не звертався до поліції щодо невиконання ОСОБА_4 виконавчого листа № 165/3217/22 від 03.06.2024, оскільки вирішується питання забезпечення виконання виконавчого документа у зв`язку з перебуванням однієї зі сторін виконавчого провадження, боржниці, за кордоном. Отже, відсутність акта про невиконання і відсутність постанови про накладення штрафу є наслідком не правової оцінки результатів належної перевірки, а фактичного невчинення самої перевірки та невжиття супутніх виконавчих дій. Особливо показовим є те, що 13.08.2024 начальник Володимирського відділу державної виконавчої служби у Володимирському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Іщук Лариса звернулася до Нововолинського міського суду Волинської області із заявою про роз`яснення виконавчого листа №165/3217/22 від 03.06.2024. Сам факт звернення із такою заявою свідчить про те, що станом на 13.08.2024 сам орган державної виконавчої служби не мав визначеної та безспірної правової позиції щодо способу виконання рішення суду за відсутності боржника на території України, а відтак теперішні твердження відзиву про нібито очевидну наявність поважних причин є не первинною правовою оцінкою, а пізнішим виправданням не вчинення належних виконавчих дій. Ухвалою Нововолинського міського суду Волинської області від 18.09.2024 у задоволенні заяви про роз`яснення було відмовлено. Суд дійшов прямого висновку про те, що рішення від 20.02.2024 є вичерпним, безумовним, таким, що випливає зі встановлених фактичних обставин справи, є зрозумілим, не припускає кількох варіантів тлумачення та чітко сформульоване. Суд також зазначив, що обставини, викладені виконавцем, фактично свідчать про необхідність зміни змісту рішення суду. Таким чином, суд вже встановив, що причина неналежного виконання полягала не у неясності резолютивної частини рішення, а у спробі органу державної виконавчої служби підмінити примусове виконання зверненням про фактичну зміну змісту судового акта. Постановою Волинського апеляційного суду від 19.11.2024 ухвалу Нововолинського міського суду Волинської області від 18.09.2024 залишено без змін. При цьому колегія суддів прямо зазначила, що виконавцем не вжито в повному обсязі виконавчі дії і заходи примусового виконання рішення суду у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом.

Доводи відзиву про те, що державний виконавець діяв належним чином, не відповідають ані попереднім письмовим поясненням самого органу державної виконавчої служби, ані встановленим судами обставинам, якщо сам виконавець офіційно визнавав, що 13.08.2024 виконання рішення не перевірялося, якщо 13.08.2024 він звертався до суду із заявою про роз`яснення через відсутність визначеності щодо способу виконання, якщо 18.09.2024 суд відмовив у такому роз`ясненні, вказавши на зрозумілість рішення, а 19.11.2024 апеляційний суд прямо констатував неповноту вжитих виконавчих дій, то теперішній відзив не може бути прийнятий як належне обґрунтування правомірності бездіяльності.

Посилання у відзиві на те, що перебування ОСОБА_4 за кордоном саме по собі виключало можливість накладення штрафу, також є неспроможним. Сам по собі факт перебування боржника за межами України не звільняв державного виконавця від обов`язку діяти у спосіб, передбачений законом, тобто перевіряти виконання рішення, фіксувати обставини його виконання або невиконання, складати відповідні акти та застосовувати належні процесуальні механізми реагування.

Окремо слід зазначити, що відзив фактично підміняє предмет цієї скарги оцінкою загальної роботи державного виконавця в інші періоди. Проте судовому контролю у даній справі підлягає не діяльність органу державної виконавчої служби загалом, а правомірність його дій та бездіяльності щодо виконання рішення суду саме 13.08.2024 та належність реагування на заяву стягувача № 5 від 26.02.2026.

Не спростовує скаргу і посилання відзиву на те, що виконавчий документ нібито виконувався у певній, звуженій самим виконавцем частині. Орган державної виконавчої служби не наділений повноваженнями самостійно звужувати зміст виконавчого листа.

Таким чином, відзив не містить належного спростування жодної з ключових обставин, на яких ґрунтується скарга: відсутності належної перевірки виконання рішення 13.08.2024, відсутності акта про невиконання, відсутності постанови про накладення штрафу та підміни процесуального реагування листуванням, саме тому доводи відзиву не можуть бути покладені в основу рішення про відмову у задоволенні скарги.

В судовому засіданні ОСОБА_1 скаргу підтримав в повному обсязі, оскільки підстави для його звернення до суду підтверджуються матеріалами самого виконавчого провадження, що свідчить про неналежне виконання державним виконавцем її прямих обов`язків. Рішенням Нововолинського міського суду Волинської області від 20.02.2024 року визначений конкретний порядок його спілкування з дитиною. Відповіддю органу ВДВС зазначено та визнано, що виконання вище наведеного рішення суду, саме 13.08.2024 року державним виконавцем не перевірялося у зв`язку з перебуванням боржника за кордоном.

В судовому засіданні представник скаржника Моісеєнко О.М. підтримала скаргу в повному обсязі з мотивів викладених у скарзі, які продублювала в судовому засіданні. Щодо строку звернення до суду із скаргою на дії/бездіяльність державного виконавця зауважила, що в систему АСВП ВДВС в строки не завантажують усі документи по виконавчому провадженні, а ОСОБА_1 дізнався саме про невиконання державним виконавцем 13.08.2024 року усіх необхідних дій, коли вже звернувся із скаргою до суду та отримав відповідь на його заяву №5.

В судовому засіданні державний виконавець Васенько В.Р. заперечила що скарги ОСОБА_1 повністю посилаючись за зміст відзиву на скаргу. Додатково зазначила, що скарга подана з порушенням процесуальних строків та спрямована на штучне викривлення фактичних обставин справи. У відповідності до ст.449 ЦПК України (скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи), сам скаржник визнав, що дізнався про дії державного виконавця щодо 13.08.2024 року ще 19.08.2024 року із відповіді за запит його представника, тобто строк для подання скарги пропущений, а його дії не що інше, як спроба штучно відновити та обійти процесуальний строк для оскарження.

Боржник ОСОБА_4 в судове засідання не з"явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, про причини неявки суд не повідомила. Відповідно до вимог ЦПК України її неявка не перешкоджає розгляду скарги.

Заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали скарги та долучені до неї докази, суд приходить до наступних висновків.

Частиною першою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Статтею 129-1 Конституції України закріплено обов`язковість судових рішень до виконання на всій території України. Крім того, обов`язковість рішень суду визначена як одна з основних засад судочинства передбачених п.9 ч.1 ст.129 Конституції України. Отже виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення вимог статті 6 Конвенції.

Порядок виконання судових рішень та повноваження виконавців при вчиненні виконавчих дій визначені Законом України «Про виконавче провадження».

Порядок розгляду скарг на дії, бездіяльність, рішення, державного виконавця, чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання рішення визначений розділом VІІ ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень».

У статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (тут і далі - у редакції, чинній на час вчинення виконавчих дій у ВП) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.

Відповідно до ст. 32 Закону України "Про виконавче провадження" за наявності обставин, що перешкоджають проведенню виконавчих дій (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), або з інших підстав, внаслідок виникнення яких сторони були позбавлені можливості скористатися правами, наданими їм цим Законом, виконавець може відкласти проведення виконавчих дій з власної ініціативи або за заявою стягувача чи боржника на строк до 10 робочих днів. Про відкладення проведення виконавчих дій виконавець виносить відповідну постанову.

Відповідно до ст. 75 Закону України «Про виконавче провадження» у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Статтею 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до частини першої статті 448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

З огляду на статтю 18 Закону виконавець зобов`язаний вживати заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії; здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладається на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.

Частиною 1 ст. 74 Закону передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Порядок виконання рішення про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною встановлено статтею 64-1 Закону України «Про виконавче провадження».

За змістом вказаної статті Закону виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням. Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт, виносить постанову про накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі, надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, звертається з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби, виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами (із врахуванням обмежень, передбачених частиною десятою статті 71 цього Закону) та вживає інші заходи примусового виконання рішення, передбачені цим Законом. У разі виконання рішення боржником виконавець складає акт та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. Якщо боржник у подальшому перешкоджає побаченням стягувача з дитиною, стягувач має право звернутися до державного виконавця із заявою про відновлення виконавчого провадження. Після відновлення виконавчого провадження державний виконавець повторно здійснює заходи, передбачені цією статтею.

Як встановлено п.п. 8-10 розділу IX Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція), державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником рішення про встановлення побачення з дитиною у час та місці побачення стягувача з дитиною, визначені рішенням або державним виконавцем. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені частиною третьою статті 64-1 Закону. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені частиною четвертою статті 64-1 Закону. При кожному наступному невиконанні боржником зазначеного рішення державний виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною четвертою статті 64-1 Закону. У разі виконання боржником рішення виконавець складає акт, що підписується сторонами виконавчого провадження, та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 Закону.

За приписами ч.3 ст .64-1 Закону України акт складається державним виконавцем у разі невиконання без поважних причин боржником рішення та в подальшому вирішується питання щодо притягнення такого боржника до відповідальності тобто у разі встановлення виконавцем факту невиконання рішення боржником за встановлення відсутності причин, що унеможливили виконання рішення поза волевиявленням боржника, складання такого акту є обов`язковим.

Разом з тим Закон України «Про виконавче провадження» та Інструкція з організації примусового виконання рішень дають право державному або приватному виконавцю під час вчинення будь-яких виконавчих дій фіксувати ці дії відповідним актом.

Акт - документ, що підтверджує певні встановлені факти або події. Текст акта складається з реквізитів виконавчого документа із зазначенням суті проведених дій; за зведеним виконавчим провадженням - повного найменування (прізвища, імені та по батькові) боржника та дати об`єднання виконавчих проваджень у зведене, а також вступної і констатуючої частин. У вступній частині зазначаються назва акта, дата і місце його складання, посада, прізвище, ім`я, по батькові виконавця, підстава для складання акта, особи, які були присутні під час його складання, із зазначенням їхнього статусу у виконавчому провадженні, місця проживання (місцезнаходження), посад, інших наявних даних, зазначається кількість аркушів, на яких складено акт. У констатуючій частині викладаються мета і завдання складання акта, суть і характер проведених виконавчих дій, встановлені факти, події, а також у разі потреби висновки і пропозиції.

Акт підписується всіма особами, які брали участь у його складанні. У разі відмови від підписання осіб, що були присутні при складанні акта, про це робиться відмітка в акті. Відмітка «від підпису відмовився» проставляється напроти прізвища особи, яка відмовилася від підпису, та засвідчується підписами інших осіб, які були присутніми під час складання акта. Отже, виконавець має право скласти акт щодо перебігу виконавчої дії, в тому числі і щодо спілкування стягувача з дитиною, в якому викласти перебіг дій та обставини такої зустрічі.

Таким чином, державним виконавцем вживаються заходи, скеровані на фактичне виконання рішення суду.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_4 треті особи на стороні позивача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_5 , Виконавчий комітет Нововолинської міської ради, як орган опіки та піклування про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способу участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї.

Нововолинський міський суд рішенням від 20.02.2024 року ухвалив позов задовольнити частково та визначити спосіб участі батька ОСОБА_1 у вихованні та безперешкодному спілкуванні з сином ОСОБА_3 , наступним чином: щовівторка у період часу з 18 до 19 години та щосуботи у період часу з 13 до 14 години, протягом не менше 20 хв. за допомогою електронних засобів зв`язку, напередодні погодивши з матір`ю дитини ОСОБА_4 , конкретний час (хвилини), з котрої вона зможе забезпечити безперешкодне спілкування дитини з батьком; щовівторка з 17 год. по 20 год. та щосуботи з 13 год. по 18 год. особисті побачення батька з дитиною, загалом не більше як дев`яносто діб на рік, у відсутності матері, з обов`язковим здійсненням батьком та/або бабою ОСОБА_5 , супроводу дитини з місця її проживання на побачення та повернення дитини за місцем її проживання, матері ОСОБА_4

03.06.2024 року Нововолинським міським судом було видано виконавчий лист для негайного виконання резолютивної частини рішення суду від 20.02.2024 року.

Державним виконавцем Володимирського відділу державної виконавчої служби у Володимирському районі Волинської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України 30.07.2024 року було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.

За запитом представника ОСОБА_1 адвоката Моісеєнко О.М. Володимирський ВДВС у Володимирському районі Волинської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України 19.08.2024 року надав відповідь в якій зазначив, що виконання ОСОБА_4 рішення Нововолинського міського суду від 20.02.2024 року не перевірялося 10.08.2024 року та 13.08.2024 року, оскільки остання перебуває за кордоном.

Володимирський ВДВС у Володимирському районі Волинської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України звернувся 13.08.2024 року до Нововолинського міського суду із заявою про роз`яснення виконання рішення цього ж суду від 20.02.2024 року, однак Нововолинський міський суд ухвалою від 18.09.2024 року постановив відмовити у задоволенні заяви начальника Володимирського відділу державної виконавчої служби у Володимирському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Іщук Л. про роз`яснення рішення Нововолинського міського суду від 20 лютого 2024 року, ухваленого у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6 , треті особи на стороні позивача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_5 , Виконавчий комітет Нововолинської міської ради, як орган опіки та піклування про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способу участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї.

Волинський апеляційний суд у постанові від 19.11.2024 року на апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Нововолинського міського суду від 18.09.2024 року постановив апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Моісеєнко О.М. залишити без задоволення, ухвалу Нововолинського міського суду Волинської області від 18 вересня 2024 року в даній справі залишити без змін. У вище вказаній постанові колегія суддів вважала за необхідне зазначити, що виконавцем не вжито в повному обсязі виконавчі дії і заходи примусового виконання рішення суду у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом.

Для повного та об"єктивного розгляду скарги в судовому засіданні були оглянуті матеріали виконавчого провадження №75659313, відкритого на підставі виконавчого листа №165/3217/22 від 03.06.2024 року, які суд витребував із Володимирського ВДВС у Володимирському районі Волинської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України для долучення до скарги №4с/156/3/26 та за клопотанням представника скаржника копії деяких процесуальних рішень державного виконавця долучено до матеріалів цієї скарги.

Із копій скрін-шотів переписки вбачається, що ОСОБА_1 підтримував спілкувався із державним виконавцем Володимирського ВДВС у Володимирському районі Волинської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо здійснення контролю при виконанні рішення Нововолинського міського суду від 20.02.2024 року, в тому числі 13.08.2024 року, повідомляв останню про відсутність спілкування з сином 13.08.2024 та вчиняв активні дії щодо спілкування з сином 13.08.2024 року шляхом телефонних дзвінків.

Із відповіді Володимирського ВДВС у Володимирському районі Волинської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 19.08.2024 року на запит адвоката Моісеєнко О.М. встановлено, що виконання ОСОБА_4 10.08.2024 року та 13.08.2024 року виконавчого листа № 165/3217/22 від 03.06.2024 року, виданого Нововолинським міським судом Волинської області, в частині забезпечення умов для участі батька ОСОБА_1 у вихованні та безперешкодному спілкуванні з сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період часу з 13 до 14 години, протягом не менше 20 хв. за допомогою електронних засобів зв`язку не перевірялось, оскільки ОСОБА_4 перебуває за кордоном. ОСОБА_4 на даний час разом з дитиною ОСОБА_3 не проживає, оскільки знаходиться за кордоном. Державний виконавець не здійснював виїзд 10.08.2024 року та 13.08.2024 року за адресою дитини ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ), оскільки ОСОБА_4 перебуває за кордоном, а син знаходиться за адресою проживання її батьків. Державним виконавцем 13.08.2024 року направлено подання до Нововолинського міського суду Волинської області щодо роз`яснення виконавчого листа № 165/3217/22 від 03.06.2024 року, а саме, яким чином забезпечити виконання виконавчого документу у зв`язку з тим, що ОСОБА_4 перебуває за кордоном, а дитина у її батьків, оскільки виконання повинно здійснюватись за місцем проживання дитини, тобто ОСОБА_4 . Державний виконавець не звертався до поліції щодо невиконання ОСОБА_4 виконавчого листа № 165/3217/22 від 03.06.2024 року, виданого Нововолинським міським судом Волинської області, оскільки вирішується питання забезпечення виконання виконавчого документу у зв`язку з перебуванням однієї зі сторін виконавчого провадження (боржниці) за кордоном.

ОСОБА_1 26.02.2026 року звернувся до державного виконавця Володимирського відділу державної виконавчої служби у Володимирському районі Волинської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України із заявою №5 про застосування заходів примусового виконання та накладення штрафу за невиконання рішення суду. У заяві просив державного виконавця в межах виконавчого провадження №75659313 за фактом невиконання боржником ОСОБА_4 рішення Нововолинського міського суду Волинської області у справі №165/3217/22 саме 13 серпня 2024 року скласти акт про невиконання судового рішення та винести постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, передбаченому статтею 75 Закону України "Про виконавче провадження", із зобов`язанням боржника забезпечити подальше неухильне виконання судового рішення та з попередженням про відповідальність, встановлену чинним законодавством України.

У відповідь на заяву №5 було надано письмову відповідь від 11.03.2026 року №36623/19.1-21, у якій державний виконавець зазначив, що в межах виконавчого провадження №75659313 не може бути складено акт 13 серпня 2024 року про невиконання судового рішення та не може бути винесено постанову про накладення на боржника штрафу, передбаченого статтею 75 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки у період з 03.07.2024 року по 26.08.2024 року боржниця ОСОБА_4 перебувала за кордоном, а перебування боржника якого зобов"язано вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення за кордоном може вважатись поважною причиною невиконання рішення суду.

Також державним виконавцем 14.10.2024 року винесено постанову про встановлення порядку погодження конкретного часу спілкування дитини з батьком та 08.11.2024 про встановлення виду електронного засобу зв"язку за допомогою якого буде відбуватися це спілкування.

Таким чином, в ході розгляду скарги судом встановлено, що на виконання вимог ст.64-1 ЗУ "Про виконавче провадження", у якій закріплено, що державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, з метою перевірки виконання боржником рішення Нововолинського міського суду 13.08.2024 року про визначення способу участі батька ОСОБА_1 у вихованні та безперешкодному спілкуванні з малолітнім сином ОСОБА_3 , державним виконавцем у визначений час та день повинно перевірятися виконання боржником рішення суду та за наслідками повинен складатися Акт державного виконавця.

В матеріалах виконавчого провадження відсутній Акт державного виконавця складений 13.08.2024 року про виконання/невиконання боржником рішення Нововолинського міського суду від 20.02.2024 року.

У прецедентній практиці Європейського Суду з прав людини при вирішенні питань, які стосуються прав та інтересів дітей, зокрема, щодо участі батьків у їх вихованні, застосовується підхід, за якого національні органи мають забезпечувати справедливий баланс між інтересами дітей та батьків, надаючи перевагу якнайкращим інтересам дітей.

Загалом, у питаннях сімейного права, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вимагає, щоб національні органи забезпечували справедливий баланс між інтересами дитини та батьків, надаючи особливого значення найкращим інтересам дитини, які, залежно від їх природи та серйозності, можуть переважати над інтересами батьків (див. огляд загальних принципів у справі «Абді Ібрагім проти Норвегії» (Abdi Ibrahim v. Norway) [ВП], 2021, § 145).

Батько або мати не мають права за статтею 8 вимагати заходів, що могли б зашкодити здоров`ю та розвитку дитини («Ельшольц проти Німеччини» (Elsholz v. Germany) [ВП], 2000, § 50; «Т.П. та К.М. проти Великої Британії» (T.P. and K.M. v. the United Kingdom) [ВП], 2001, § 71; «Ігнакколо-Зеніде проти Румунії» (Ignaccolo-Zenide v. Romania), 2000, § 94; «Нуутінен проти Фінляндії» (Nuutinen v. Finland), 2000, § 128). Так, коли тринадцятирічна дівчинка чітко висловила своє бажання не бачитися з батьком і робила це протягом кількох років, а примус її до зустрічей з ним міг би серйозно порушити її емоційний і психологічний баланс, рішення відмовити батьку в спілкуванні може вважатися прийнятим в інтересах дитини («Зоммерфельд проти Німеччини» (Sommerfeld v. Germany) [GC], 2003, §§ 64-65; «Бушемі проти Італії» (Buscemi v. Italy), 1999, § 55).

Згідно з вимогами статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюють вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки несуть основу відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Ухвалюючи рішення в справі "М. С. проти України" від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), ЄСПЛ наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним.

Подаючи заяву №5 ОСОБА_1 просив державного виконавця надати належну правову оцінку факту невиконання боржником рішення суду саме 13.08.2024 року, коли у визначений судовим рішенням час з 18:00 до 19:00 безперешкодне спілкування батька з дитиною за допомогою електронних засобів зв`язку забезпечено не було, зафіксувати факт невиконання судового рішення у встановленому законом порядку, скласти акт про невиконання рішення суду саме за 13.08.2024 року та винести постанову про накладення на боржника штрафу відповідно до статті 75 Закону України «Про виконавче провадження».

Специфіка діяльності виконавця під час виконання рішення суду про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною полягає насамперед у тому, що виконавець може на власний розсуд визначати час та місце побачення з дитиною лише у тому випадку, якщо такі умови не визначив суд у рішенні, яке виконується виконавцем. У разі якщо час та місце побачень з дитиною визначені рішенням суду, яке виконується, виконання такого судового рішення має здійснюватися в порядку, визначеному рішенням. Протилежне свідчитиме про несвоєчасне і неповне вчинення виконавчих дій виконавцем під час виконання рішення суду (постанова ВС 09 листопада 2022 року справа № 753/11909/21 провадження № 61-2624св22). У цій справі Верховний Суд наголосив на тому, що виконанням виконавчого документа досягається єдина мета - виконання відповідного рішення суду. Оскільки у рішенні суд визначив графік побачень стягувача з дитиною (час та місце), виконавець не вправі змінювати таке рішення суду, що виконується, оскільки таке судове рішення набрало законної сили, на його виконання суд видав виконавчий лист, а державний виконавець відкрив виконавче провадження. Таке рішення є обов`язковим для виконання сторонами та уповноваженим державним виконавцем.

Судом встановлено, що у матеріалах виконавчого провадження №75659313 відсутні будь-які дані в тому числі і акт державного виконавця від 13.08.2024 року про перевірку виконання боржником рішення Нововолинського міського суду 13.08.2024 року. На запит адвоката, Володимирський ВДВС у Володимирському районі Волинської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України підтвердив, що 13.08.2024 року перевірка виконання боржником рішення Нововолинського міського суду державним виконавцем не здійснювалася, це і підтвердила в судовому засіданні й сама державний виконавець Володимирського відділу державної виконавчої служби у Володимирському районі Волинської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Васенько В.Р., попри це виконавчі дії у той час не зупинялися та проведення виконавчих дій не відкладалося, жодних процесуальних рішень щодо перевірки виконання боржником рішення суду 13.08.2024 року немає.

У зв`язку з вищенаведеним, суд вважає доведеною бездіяльність державного виконавця Володимирського відділу державної виконавчої служби у Володимирському районі Волинської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Васенько Вікторії Ростиславівни у виконавчому провадженні ВП №75659313, яка полягає у невжитті заходів щодо перевірки виконання боржником рішення суду 13.08.2024 у порядок та у спосіб, передбачені ст.64-1 Закону України "Про виконавче провадження" за результатами якої скаржником подано заяву №5 про застосування заходів передбачених ч.3 та ч.4 ст.64-1 Закону України "Про виконавче провадження"

Що стосується прохальної частини скарги в частині зобов"язання Володимирський відділ державної виконавчої служби у Володимирському районі Волинської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України вчинити дії передбачені ч.3 та ч.4 ст.64-1 Закону України "Про виконавче провадження" у зв"язку з невиконанням боржником рішення суду 13.08.2024, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.63 Закону України «Про виконавче провадження» за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт, виносить постанову про накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі, надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, звертається з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби, виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами (із врахуванням обмежень, передбачених частиною десятою статті 71 цього Закону) та вживає інші заходи примусового виконання рішення, передбачені цим Законом (ч.ч. 3,4 ст.64-1 63 Закону України «Про виконавче провадження»).

Дискреційні повноваження це законне право державного органу чи посадової особи самостійно обирати одне з кількох юридично допустимих рішень або на власний розсуд визначати зміст управлінського рішення.

Суд звертає увагу, що відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Разом з тим, за змістом норм Закону України «Про виконавче провадження» (зокрема ст. 63, 64-1), визначення конкретних заходів, а саме накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону належать до виключної компетенції (дискреційних повноважень) державного виконавця.

Визначені законом повноваження державного виконавця є його дискреційними повноваженнями (правом), втручання у які шляхом зобов`язання винести постанову про накладення штрафу виключено. Так, рішення про накладення штрафу приймається державним виконавцем після перевірки виконання судового рішення, складання Акту, та після оцінки поважності причин невиконання, якщо таке судове рішення не було виконано боржником. Відтак, накладенню штрафу передує ряд процесуальних дій, що входять до виключної компетенції державного виконавця у конкретному виконавчому провадженні.

Згідно з Рекомендаціями Комітету Ради Європи № R (80) 2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Ради 11.03.1980 року, під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема у справі «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів та меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи з відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду тощо.

Більше того, згідно із рішеннями Європейського суду з прав людини по справах: «Класс та інші проти Німеччини» від 06.09.1978 року, «Фадєєва проти Росії» (Заява № 55723/00), Страсбург, від 09.06.2005 року, «Кумпене і Мазере проти Румунії» (Заява N 33348/96), Страсбург, від 17.12.2004 року - завдання суду при здійсненні його контрольної функції полягає не в тому, щоб підміняти органи влади держави, тобто, суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою.

Таким чином, здійснення органом державної влади дискреційних повноважень може, в деяких випадках, передбачати вибір між здійсненням та нездійсненням певних дій.

Суд, розглядаючи справу щодо правомірності дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Аналогічне роз`яснення надане судам в п.18 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21.05.2012 року, яке зводиться до того, що суд не має права зобов`язувати державного виконавця до вчинення тих дій, які згідно із Законом України «Про виконавче провадження» можуть здійснюватися лише державним виконавцем або відповідною посадовою особою державної виконавчої служби.

Отже, за змістом статті 451 ЦПК України та загальних положень Закону України «Про виконавче провадження» прийняття відповідних рішень та винесення процесуальних документів державним виконавцем є виключно його дискреційними повноваженнями, у проведення яких суд втручатись не вправі (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 09 червня 2026 року у справі № 296/6695/23).

Що стосується дотримання строку для подання скарги, суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

Положеннями ч.1 ст.28 цього Закону визначено, що копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених п.п. 1-4 ч. 9 ст. 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

В силу ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

У постанові Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 361/1335/20 зазначено, що судам необхідно враховувати, що в тому разі, коли законом встановлено спеціальний порядок обчислення строків звернення заявника зі скаргою до суду, їх перебіг має визначатися за цими нормами, а не за загальними правилами. Скарга (заява), пропущений строк на подання якої не поновлено залишається без розгляду.

У Постанові від 08 грудня 2021 року у справі № 201/4813/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що суд першої інстанції в порушення норм процесуального права не вирішив питання про поновлення строку на подання такої скарги, не з`ясував, чи дотримано ним строк звернення до суду зі скаргою, встановлений статтею 449 ЦПК України, оскільки заявник має право звернутись зі скаргою на дії державного виконавця до суду в межах десятиденного строку, що обчислюється в календарних днях, передбаченого ЦПК України. У зв`язку з цим судові рішення суду першої та апеляційної інстанції скасовані, а справа направлена на новий розгляд.

Отже, чинним законодавством визначений десятиденний строк з дня на подання скарги на дії виконавця, який починається від дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи. При цьому, спеціальним законом визначений обов`язок виконавця направлення копій постанов учасникам виконавчого провадження саме засобами поштового зв`язку.

Однак, як зазначено вище, сторона скаржника просить визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Володимирського відділу державної виконавчої служби у Володимирському районі Волинської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Васенько В.Р. у виконавчому провадженні ВП №75659313, яка полягає у не вжитті заходів передбачених ч.ч. 3, 4 ст. 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» за наслідками розгляду заяви №5 поданої ОСОБА_1 26.02.2026 та застосування заходів примусового виконання боржником рішення Нововолинського міського суду від 20.02.2024 року.

Приписи ст. 447, 447-1 ЦПК України встановлюють можливість оскаржити до суду не лише дію державного або приватного виконавця, а й його бездіяльність.

Бездіяльність державного або приватного виконавця, на відміну від дії, не має моменту вчинення; бездіяльність має тривалий характер та існує до часу початку дії, що може свідчити про припинення бездіяльності; тобто, фактично, означає перебування в перманентному стані безперервного вчинення особою протиправної дії (бездіяльності), у зв`язку з чим неправомірна бездіяльність може бути оскаржена протягом усього часу тривання зазначеного правопорушення.

У зв`язку з наведеним, суд погоджується з позицією сторони скаржника щодо дотримання строку для подання скарги до суду, оскільки бездіяльність державного виконавця має тривалий характер та не припинилася навіть після поданої скаржником заяви №5.

На підставі ст.ст. 10-13, 259, 260, 261, 268, 353, 354, 447, 450 ЦПК України, Закону України «Про виконавче провадження», суд,

п о с т а н о в и в :

Скаргу ОСОБА_1 на дії/бездіяльність органу примусового виконання судового рішення Володимирського відділу державної виконавчої служби у Володимирському районі Волинської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у виконавчому провадженні № 75659313 задовольнити частково.

Визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Володимирського відділу державної виконавчої служби у Володимирському районі Волинської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Васенько Вікторії Ростиславівни у виконавчому провадженні №75659313, яка полягає у невжитті заходів щодо перевірки виконання боржником рішення суду 13.08.2024 у порядок та у спосіб, передбачені ст.64-1 Закону України "Про виконавче провадження" за результатами якої скаржником подано заяву № 5 про застосування заходів передбачених ч.3 та ч.4 ст.64-1 Закону України "Про виконавче провадження"

Зобов`язати Володимирський відділ державної виконавчої служби у Володимирському районі Волинської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України усунути допущені порушення шляхом належного розгляду заяви №5 та за результатом розгляду заяви вирішити питання про вчинення дій передбачених частинами третьою та четвертою статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження».

В решті вимог скарги відмовити.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Повний текст ухвали суду складено та підписано 28 вересня 2026 року.

СуддяМ.О. Федечко