Рішення № 140183753, 04.02.2026, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/22602/25

Провадження № 2/761/2612/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2026 року Шевченківський районний суд міста Києва у складі:

головуючого: судді - Притули Н.Г.,

при секретарі: Войновського О.І.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в м.Києві цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Він Фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Він Фінанс" звернулось до суду з позовом про стягнення заборгованості в якому просить: стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором №357538 від 12.10.2018 року у загальному розмірі 23 268,21 грн. та складається: сума заборгованості - 17 779,00 грн., інфляційні втрати - 3 887,64 грн., 3% річних - 1 601,57 грн.

Позивач свої позовні вимоги мотивує тим, що 12.10.2018 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено кредитний Договір №357538.

Як зазначено в позові, ТОВ «Авентус Україна» свої зобов`язання перед відповідачем за договором виконало в повному обсязі та надало грошові кошти в розмірі 7 000,00 грн. У свою чергу відповідач свої зобов`язання перед кредитором щодо повернення грошових коштів та нарахованих процентів не виконав.

12.04.2018 між первісним кредитором ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Довіра та Гарантія», яке в подальшому 25.07.2024 було перейменовано на ТОВ «Він Фінанс», було укладено Договір факторингу № 1, відповідно до умов якого до ТОВ "Він Фінанс" перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором.

Станом на день звернення до суду заборгованість відповідача по договору не сплачена. Тому позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором в розмірі 23 268,21 грн, яка складається з: суми заборгованості в розмірі 17 779,00 грн., інфляційні втрати - 3 887,64 грн., 3% річних - 1 601,57 грн.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, в позовній заяві просили проводити розгляд справи за відсутності їх представника та задовольнити заявлені вимоги.

Відповідач повідомлявся належним чином про розгляд справи за адресою зазначеною в позовній заяві, відзив на заявлені вимоги до суду не надходив.

Суд вважає за необхідне розглянути справу без участі сторін, виходячи з вимог ст.ст.128, 223 ЦПК України та рішення Конституційного суду України від 13.12.2011 року № 17-рп/2011, згідно яких в разі відсутності осіб, які беруть участь у справі за адресою, вказаної в матеріалах справи (зокрема, позовна заява), вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином.

Стаття 263 ЦПК України регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно із статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Суд установив такі факти та їх правовідносини.

У матеріалах справи міститься Договір про надання фінансового кредиту №357538 від 12.10.2018, укладений між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 .

Згідно із істотними умовами Договору, сума кредиту становить 3000,00 грн, строком на 20 днів. Сторони погодили наступну фіксовану процентну ставку за користування кредитом: 0,01% від суми кредиту за кожен день користування кредитом (3,65% річних) у межах строку надання кредиту. Сукупна вартість кредиту становить 100,20% від суми кредиту у процентному виразі) або 3 006,00 грн (у грошовому виразі) та включає в себе проценти за користування кредитом 0,20% від суми кредиту або 6,00 грн.

12.04.2018 між ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» та ТОВ «Авентус Україна» було укладено Договір факторингу № 1, відповідно до умов якого клієнт зобов`язується відступити факторові права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги.

Згідно із реєстром прав вимоги № 12 від 30.01.2019, ОСОБА_1 є боржником за Договором №357538 (п.1259 реєстру) із загальною сумою заборгованості 6 849,00 грн.

25.07.2024 згідно із протоколом № 1706 Загальних зборів учасників «ТОВ «ФК «Довіра та гарантія», було вирішено змінити найменування товариства на ТОВ «Він Фінанс».

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори.

Згідно із ч.1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч.1-3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України закріплено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Оскільки сторони уклали договір, вони набули взаємних прав та обов`язків.

Як убачається із довідки ТОВ «Авентус Україна» №4407/25-Е від 09.05.2025, відбулась видача онлайн кредиту ОСОБА_1 за договором №357538.

Однак інформацію про суму кредиту, дату його видачі, в довідці № 4407/25-Е від 09.05.2025, не зазначено.

За умовами п.1.5.1 Договору №357538 від 12.10.2018, кредит надається шляхом перерахування товариством грошових коштів на банківський картковий рахунок Клієнта.

В той же час, ні Індивідуальна частина вказаного договору, ні інші надані до позовної заяви додатки не містять відомостей про картковий рахунок відповідача.

У матеріалах справи також наявна довідка ТОВ ФК «Вей Фор Пей» № 5590-ВП від 07.05.2025, з якої вбачається, що в різні дати відбувалися перекази грошових коштів на різні банківські карти.

Однак відомостей кому, та за яким кредитним договором було направлено грошові кошти, матеріали справи не містять. Зокрема відсутні докази перерахування кредитних коштів відповідачу ОСОБА_1 за договором №357538 від 12.10.2018 в розмірі 3000,00грн.

Позивач не звертався до суду з клопотання про витребування доказів з банківської установи про те, чи дійсно належить банківська карта, на яку було здійснено перерахунок кредитних коштів, відповідачу ОСОБА_1 , та чи успішним було зарахування таких кредитних коштів на карту відповідача.

Також матеріали справи не містять первинних документів видачі кредитних коштів, оформлених відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Надана ТОВ ФК «Вей Фор Пей» інформація про номер банківської карти на яку були перераховані кошти не підтверджують, що вказана картка належала відповідачу.

Отже на підставі вищенаведених доказів, не можливо встановити що 12.10.2018 на банківську картку ОСОБА_1 від ТОВ «Авентус Україна» було зараховано 3000,00 грн кредитних коштів.

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму та укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом, оскільки відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Також визнано, що електронний цифровий підпис є аналогом власноручного підпису та його накладення має рівнозначні юридичні наслідки із власноручним підписом на документах та паперових носіях.

Як убачається з Довідки ТОВ «Авентус Україна», кредитний договір №357538 від 12.10.2018 був підписаний відповідачем електронним підписом, за допомогою одноразового ідентифікатора А860348, який був направлений на номер телефону НОМЕР_1 . Однак відомостей про те, що вказаний номер телефону належить саме відповідачу ОСОБА_1 матеріали справи не містять.

Як убачається з кредитного Договору №357538, у ньому не зазначені відомості про контактні номера телефонів ОСОБА_1 , та не зазначено на яку банківську карту ТОВ «Авентус Україна» повинна здійснити переказ кредитних коштів.

А матеріали справи не містять доказів, що саме на номер відповідача було направлено одноразовий ідентифікатор, за допомогою якого було підписано кредитний договір.

Отже, ураховуючи викладене вище, суд вважає, що договір про надання фінансового кредиту, не був підписаний саме відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора. Оскільки відсутні належні та допустимі докази введення одноразового ідентифікатора саме відповідачем, а не будь-якою іншою особою.

Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129).

Виходячи зі змісту ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків.

Аналізуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду справи, вони в такому вигляді не ґрунтуються на встановлених нормах цивільного законодавства України, оскільки стороною позивача не надано суду доказів, які б суд міг покласти в основу задоволення вимоги позивача, як це передбачено статтями 77-81 ЦПК України, і тому не підлягають задоволенню.

Відповідно статей 133, 141 ЦПК України інші витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Керуючись Конституцією України, Законом України «Про електрону комерцію» статтями 11, 207, 203, 215, 512-519, 525-526, 530, 536, 549, 551, 610, 626, 629, 638, 639, 1046-1056 ЦК України, статтями 7, 10, 79-81, 141, 265-268 ЦПК України, суд,

вирішив:

У позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Він Фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Н.Г.Притула