Рішення № 140181566, 28.09.2026, Київський районний суд м. Одеси

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

Справа № 947/27294/26

Провадження № 2/947/6212/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.09.2026 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого судді Калініченко Л.В.

при секретарі Швидкій В. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі у залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою

Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси»

до ОСОБА_1

про стягнення заборгованості за теплову енергію,

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Комунальне підприємство «Теплопостачання міста Одеси» 26.06.2026 року скерувало до Київського районного суду міста Одеси в електронній формі через систему "Електронний суд", яку зареєстровано судом 30.06.2026 року, позовну заяву до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за теплову енергію за адресою: АДРЕСА_1 , в сумі 25383 гривні 12 копійок та витрат зі сплати судового збору.

Представник позивача заявлені вимоги мотивує тим, що відповідачка проживає в квартирі АДРЕСА_2 , на ім`я якої відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 .

Дану квартиру забезпечує тепловою енергією КП «Теплопостачання міста Одеси».

Позивач зазначає, що відповідачка, отримуючи послуги з постачання з теплової енергії, оплачувала їх частково, внаслідок чого станом на 01.03.2026 року у нього утворилася заборгованість у загальному розмірі 25383 гривні 12 копійок, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, цивільну справу за вказаним позовом було розподілено судді Калініченко Л. В.

Ухвалою судді Київського районного суду м. Одеси від 16.07.2026 року вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін по справі, призначено дату, час і місце проведення судового засіданні. Визначено відповідачеві п`ятнадцятиденний строк з дня отримання даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Представник позивача у позовній заяві зазначив, що підтримує позовні вимоги та просить суд розгляд справи без його участі, одночасно зазначивши, що не заперечує проти заочного розгляду справи.

Відповідачка ОСОБА_1 (надалі за текстом Відповідачка) у судове засідання призначене на 28.09.2026 року також не з`явилась, про причини неявки суд не повідомила, відзив на позовну заяву не надала.

Відповідно до п.2 ч.7 ст.128 ЦПК України, у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

02.07.2026 року судом було отримано відповідь з Єдиного державного демографічного реєстру, з якої вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з 10.07.2020 року була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , однак 03.05.2024 року знята з реєстраційного обліку за вказаною адресою.

Також, судом було отримано відповідь з ВОМІПР УПРЕ ГУ ДМС в Одеській області, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , однак 03.05.2024 року знята з реєстраційного обліку за вказаною адресою.

За наслідком отриманої судом відповіді, повідомлення відповідачки про дату, час і місце проведення судового засідання здійснювалось шляхом надання оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, з опублікуванням якого, відповідачка у відповідності до приписів ч.11 ст. 128 ЦПК України вважається повідомлена належним чином.

Одночасно, судом здійснювалось повідомлення останньої про дату, час і місце проведення судового засідання шляхом скерування судової повістки, разом з копією ухвали про відкриття провадження по справі, за останнім відомим зареєстрованим місцем проживання відповідачки, а саме за адресою: АДРЕСА_3 , а також за адресою, зазначеною позивачем у позові: АДРЕСА_1 , однак поштова кореспонденція, яка була скерована для вручення відповідачці, була повернута до суду без вручення з підстав відсутності адресата за вказаною адресою.

Також, у відповідності до правового висновку Верховного Суду викладеного у постанові від 10.05.2023 року у справі №755/17944/18, довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку з «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.

Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Додатково суд зазначає, що з урахуванням подання позивачем позовної заяви до суду в електронній формі через підсистему Електронний суд, позивачем на виконання приписів ч.1 ст. 177 ЦПК України були надані докази надсилання копії поданої до суду позовної заяви з додатками до неї засобами поштового зв`язку на адресу вищевказаного місця проживання відповідачки (поштове повідомлення №R067193493545), яке у відповідності до трекінгу з відстеження поштових відправлень, яке перебуває у вільному доступі в мережі Інтернет на офіційному веб-сайті АТ «Укрпошта», вбачається, що поштове відправлення не було вручено одержувачу та надіслано відправнику для повернення.

Таким чином, відповідачка про дату, час і місце проведення розгляду справи повідомлена належним чином у відповідності до положень статті 128 ЦПК України, однак, у встановлений судом строк не скористалась процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву, не було надано заперечень проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, про причини неявки до судового засідання суд не повідомила.

Відповідно до ч.1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

При викладених підставах, судом було ухвалено провести розгляд справи за відсутності сторін по справі.

Відповідно до ст. 275 ЦПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Статтею 281 ЦПК України передбачено, що про заочний розгляд справи суд постановляє ухвалу.

Розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.

З урахуванням викладеного, судом було ухвалено провести розгляд справи в судовому засіданні за відсутності сторін по справі, на підставі наявних документів в матеріалах справи та у відповідності до ст.ст. 280, 281 ЦПК України Київським районним судом м. Одеси була постановлена ухвала про заочний розгляд справи.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Відповідно до ст.268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши їх доказами, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що відповідачка по справі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , документована паспортом громадянина України, в якому на аркуші 11 міститься відмітка про зареєстроване місце проживання останньої починаючи з 04.12.1996 року за адресою: АДРЕСА_4 .

Також позивачем до позову надано титульну сторінку технічного паспорту, виготовленого 15.12.2006 року на квартиру АДРЕСА_5 дивізії, з якого вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 належить вищевказана квартира на підставі договору купівлі-продажу від 15.10.1996 року, посвідченого Першою Одеською державною нотаріальною конторою, який зареєстрований за №8-2830.

Зазначений будинок перебуває у комунальній власності територіальної громади, послуги з теплопостачання якого забезпечує КП « Теплопостачання м. Одеси».

На ім`я відповідачки, як абонента за вказаною адресою, відкрито особовий рахунок за № НОМЕР_1 за яким обліковуються надані послуги з теплопостачання.

У відповідності до поданого до суду розрахунку заборгованості вбачається, що у абонента за особовим рахунком № НОМЕР_1 , який відкрито на ім`я ОСОБА_1 обліковується заборгованість за надані послуги з постачання теплової енергії, яка станом на 01.03.2026 року, становить в сумі 25383 гривні 12 копійок, розрахунок якої здійснено починаючи з січня 2020 року.

Позивач стверджуючи, що відповідачка є відповідальною особою за адресою: АДРЕСА_4 , на яку покладено обов`язок сплати вказаної суми заборгованості за надані житлово-комунальні послуги, у тому числі з постачання теплової енергії, звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносин, що виникають у державі.

У відповідності з п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що правовідносини між сторонами по справі врегульовані Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Статтею 1 цього Закону передбачено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Виконавець комунальної послуги - суб`єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору.

Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Відповідно до положень статті 7 вказаного Закону, індивідуальний споживач зобов`язаний, зокрема:

1) укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом;

5) оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Статтею 12 даного Закону передбачено, що надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Договори про надання комунальних послуг можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач (співвласник багатоквартирного будинку, власник будівлі, у тому числі власник індивідуального садибного житлового будинку), колективний споживач).

Згідно з частинами першою та другою статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За правилами статті 322 ЦК України, власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч.1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом . Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Приймаючи викладене в цілому, суд зазначає, що позовні вимоги КП «Теплопостачання міста Одеси» до ОСОБА_1 ґрунтуються на тому, що відповідачка є споживачем послуг з постачання з теплової енергії за адресою: АДРЕСА_4 , на ім`я якої відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 , та за якою станом на 01.03.2026 року обліковується заборгованість в загальному розмірі 25383 гривні 12 копійок, яка виникла за період, починаючи з січня 2020 року.

Однак, в порушення вимог ч.1 ст. 81 ЦПК України позивачем до суду не надано жодного доказу на підтвердження того, що відповідачка ОСОБА_1 є споживачкою послуг з постачання з теплової енергії за вказаною адресою: АДРЕСА_4 , у період з січня 2020 року по березень 2026 року.

Так, позивачем не надано жодних доказів відношення вищевказаного нерухомого майна до особи відповідачки, не надано жодних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 є власницею вказаного майна, проживає у вказаному нерухомому майні і споживає надані до нього житлово-комунальні послуги за період з січня 2020 року по березень 2026 року.

Крім того, судом враховується, що у відповідності до отриманої судом відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру, а також з ВОМІРМП УПРЕГУ ДМС в Одеській області, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 10.07.2020 року була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , однак 03.05.2024 року знята з реєстраційного обліку за вказаною адресою.

Будь-яких доказів щодо зареєстрованого місця проживання відповідачки за адресою надання позивачем послуг постачання з теплової енергії за період з січня 2020 року по березень 2026 року, матеріали справи не містять.

Також позивачем не надано жодних доказів на підтвердження існування договірних відносин з постачання теплової енергії за адресою: АДРЕСА_1 , саме між позивачем та ОСОБА_1 як і доказів на підтвердження відкриття особового рахунку абонента за вказаною адресою № НОМЕР_1 , саме на ім`я ОСОБА_1 та на підставі яких документів його відкрито.

Щодо наданої позивачем до позову копії технічного паспорту в якості документу на підтвердження зареєстрованого права власності за відповідачкою, суд зазначає, що відповідно до сталої та актуальної судової практики Верховного Суду (зокрема, викладеної у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09 лютого 2022 року у справі № 752/9104/18, від 24 листопада 2021 року у справі № 725/6271/19 та ін.), технічний паспорт не є правовстановлюючим документом, а лише констатує наявність об`єкту із зазначенням адреси, плану та технічних характеристик.

Технічний паспорт, виготовлений бюро технічної інвентаризації, носить інформаційно-довідковий характер. Оскільки технічний паспорт не є правовстановлюючим документом, встановлення факту його належності певній особі в порядку окремого провадження за правилами ст. 315 ЦПК України законом не передбачено.

Крім того, відповідний технічний паспорт не підтверджує обставин за період нарахованої спірної суми заборгованості заявленої до стягнення.

За наслідком чого, доводи сторони позивача, що ОСОБА_1 є споживачкою послуг з постачання теплової енергії за адресою: АДРЕСА_1 , і є відповідальною особою зі сплати коштів за надані ці послуги, є необґрунтованими та недоведеними.

Ухвалюючи рішення суду по даній справі, судом враховується, що відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

У відповідності до ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідне для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Ухвалюючи рішення суду в цій справі, судом враховується, що відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Приймаючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги позивача до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за теплову енергію за адресою: АДРЕСА_1 , необґрунтованими, за наслідком чого у задоволенні позову слід відмовити.

Суд також зазначає, що Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Приймаючи відмову у задоволенні позову судові витрати понесені позивачем у відповідності до ст.141 ЦПК України, відшкодуванню не підлягають.

На підставі викладеного та керуючись ст. 1-18, 76-89, 133, 137, 141, 258-260, 263-265, 274-279, 280-282, 352-354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» (місцезнаходження: 65029, м. Одеса, вул. Балківська, 1Б) до ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_6 ), про стягнення заборгованості за теплову енергію відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення може бути оскаржено позивачем шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий Л. В. Калініченко