Рішення № 140179209, 30.09.2026, Бучацький районний суд Тернопільської області

Справа № 595/1087/26

Провадження № 2/595/654/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.09.2026

Бучацький районний суд Тернопільської області

в складі:

головуючого судді Тхорик І.І.,

з участю секретаря Єдинак Л.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», в інтересах якого діє представник, адвокат Усенко М.І., звернулося в суд з позовом до відповідача ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором № 100053467 від 20.02.2024 в загальному розмірі 15765,23 грн. Окрім того, просить стягнути з відповідача на його користь сплачений судовий збір в розмірі 2662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 8000,00 грн. В обґрунтування позову покликається на те, що 20.02.2024 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено Договір про споживчий кредит № 100053467, згідно з умовами якого відповідач отримала кредит у сумі 5300 грн зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів, можливих штрафних санкцій, що передбачені кредитним договором. Товариство свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, відповідач, в свою чергу не виконав умов кредитного договору у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість в розмірі 15765,23 грн з яких: прострочена заборгованість за сумою кредиту - 5079,00 грн, прострочена заборгованість за сумою відсотків - 10156,23,00 грн, прострочена заборгованість за комісією за видачу кредиту - 530,00 грн. ТОВ «Мілоан» та ТОВ ФК «Кредит-Капітал» 29.08.2024 уклали Договір відступлення прав вимоги 111-МЛ/Т, відповідно до умов якого ТОВ ФК «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги, в тому числі і до ОСОБА_1 за кредитним договором № 100053467 від 20.02.2024. Зважаючи на викладене, просить позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою суду від 05 серпня 2026 року відкрито провадження по справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

31 серпня 2026 року ухвалою суду задоволено клопотання позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» про витребування доказів, постановлено витребувати в АТ «Ощадбанк» (01001, Україна, місто Київ, вулиця Госпітальна, будинок 12 Г) інформацію про те, чи було емітовано банківську картку НОМЕР_1 на ім`я: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) станом на 20.02.2024, у разі наявності карти, але на інше ім`я - надати дані особи отримувача кредитних коштів; інформацію про зарахування на банківську картку НОМЕР_3 *03 кредитних коштів у розмірі 5300 грн від ТОВ «Мілоан» в період з 20.02.2024 по 27.02.2024.

22 вересня 2026 року на адресу суду від АТ «Державний ощадний банк України» надійшла відповідь № 46/1211/128183/2026 від 17.09.2026 на виконання ухвали суду від 31.08.2026 у справі № 595/1087/26.

У судове засідання представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-капітал» Усенко М.І. не з`явився, у позовній заяві просив розглядати справу у відсутності представника ТОВ «ФК «Кредит-капітал». У клопотанні, яке надійшло на адресу суду 21.09.2026, представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-капітал» Усенко М.І. просив розглядати справу у відсутності представника позивача, позовні вимоги підтримують та просять такі задовольнити, проти винесення заочного рішення не заперечують.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася повторно, не повідомивши суду про причини своєї неявки, про день та час слухання справи повідомлялася у встановленому законом порядку. Правом на подання відзиву відповідач не скористалася.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, не подав відзив, позивач не заперечує проти заочного вирішення справи, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Оскільки представник позивача не заперечує проти заочного вирішення справи, з урахування викладеного вище, суд вважає за необхідне проводити заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши та оцінивши зібрані по справі докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення з наступних підстав.

Судом установлено, що 20 лютого 2024 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено Договір про споживчий кредит № 100053467 (індивідуальна частина), відповідно до умов якого кредитодавець зобов`язався на умовах, визначених цим договором, на строк, визначений п. 1.3. договору, надати позичальнику грошові кошти у сумі, визначеній у п. 1.2. договору (далі - кредит), а позичальник зобов`язався повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі - плата) в рекомендовану дату платежу, але не пізніше дати остаточного погашення заборгованості, згідно п.1.4 Договору та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені Договором.

Згідно п.1.2 Договору сума (загальний розмір) кредиту становить 5300,00 грн.

Кредит надається загальним строком на 105 днів з 20.02.2024 (дата надання кредиту) і складається з пільгового та поточного періодів (п.1.3 Договору).

Згідно п.1.3.1 Договору пільговий період складає 15 днів, що настає з дати видачі кредиту та завершується 06.03.2024 (рекомендована дата платежу).

Згідно п.1.3.2 Договору поточний період складає 90 днів, що настає з дня наступного за днем завершення пільгового періоду і закінчується 04.06.2024 (дата остаточного погашення заборгованості).

Згідно п. 1.4 Договору позичальник має повернути кредит, сплатити комісії за надання кредиту та проценти за користування кредитом в рекомендовану дату платежу 06.03.2024 (день завершення пільгового періоду), але не пізніше дати остаточного погашення заборгованості 04.06.2024.

Комісія за надання кредиту становить 530,00 грн, яка нараховується за ставкою 10.00 відсотків від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту (п.1.5.1 Договору).

Згідно п.1.5.2 Договору проценти за користування кредитом протягом пільгового періоду складають 1351,50 грн, які нараховуються за ставкою 1,70 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом протягом пільгового періоду.

Згідно п.1.5.3 Договору проценти за користування кредитом протягом поточного період складають 10971,00 грн, які нараховуються за стандартною процентною ставкою 2.30 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом протягом поточного періоду.

Тип процентної ставки за цим Договором - фіксована (п.1.6 Договору).

Згідно п.2.1 Договору кредитні кошти надаються позичальнику безготівково на рахунок з використанням карти НОМЕР_3 *03.

Договір про споживчий кредит № 100053467 від 20.02.2024 підписано ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором 871752.

Заявка на отримання кредиту № 100053467 містить відомості щодо погодження отримання кредиту відповідачем.

Згідно довідки № б/н ТОВ «Мілоан» від 02.06.2026 договір підписаний позичальником аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора 871752, який надісланий 20.02.2024 о 16:05 номер телефону НОМЕР_4 .

За даними платіжного доручення 83244351 від 20.02.2024, ТОВ «Мілоан» перерахувало на рахунок отримувача ОСОБА_1. за № 516780*03 суму коштів в розмірі 5300,00 грн згідно договору № 100053467.

Згідно інформації, наданої АТ «Державний ощадний банк України», на ухвалу суду від 31.08.2026, на ім`я ОСОБА_1 відкрито банківський рахунок № НОМЕР_5 , який обслуговується за допомогою банківської платіжної картки № НОМЕР_1 . Крім того, долучили платіжну інструкцію від 21.02.2024, якою стверджується зарахування грошових коштів на вищевказаний рахунок в сумі 5300,00 грн.

Згідно з відомістю про щоденні нарахування та погашення, здійсненої ТОВ «Мілоан», ОСОБА_1 20.02.2024 надано кредит в сумі 5300,00 грн

ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» 29.08.2024 уклали договір про відступлення прав вимоги № 111-МЛ/Т, відповідно до умов якого ТОВ «Мілоан» відступає (передає) ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» за плату, а ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» приймає належні ТОВ «Мілоан» права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, вказаними у реєстрі боржників, укладеними між кредитором та боржниками.

Згідно з копією платіжної інструкції № 5483 від 29.08.2024 ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» сплатило ТОВ «Мілоан» грошові кошти в сумі 1910662,89 грн за відступлення права вимоги згідно з договором № 111-МЛ/Т від 29.08.2024.

Відповідно до витягу з реєстру боржників № 1 до договору про відступлення прав вимог № 111-МЛ/Т від 29.08.2024 до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» перейшло право вимоги за договором про споживчий кредит № 100053467 від 20.02.2024, позичальником за яким є ОСОБА_1 , загальна сума заборгованості 15765,23 грн, з яких: заборгованість по тілу кредиту - 5079,00 грн, заборгованість по відсотках - 10156,23 грн, заборгованість за комісією - 530,00 грн.

За даними виписки з особового рахунка за кредитним договором № 100053467 від 20.02.2024, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним договором станом на 15.07.2026 становить 15765,23 грн, з яких: прострочена заборгованість за сумою кредиту - 5079,00 грн, прострочена заборгованість за відсотками - 10156,23 грн, прострочена заборгованість за комісією - 530,00 грн.

Як вбачається із долученої до матеріалів справи досудової вимоги вих. 23868559/671 від 01.07.2026 ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» повідомив відповідача ОСОБА_1 про відступлення права вимоги та направив вимогу про сплату боргу в сумі 15765,23 грн.

Правовідносини, які виникли між сторонами, крім положень вказаного вище договору, врегульовані нормами ЦК України.

Так у ст. 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають на підставі договору або правочину.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно із частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Згідно зі ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Механізм укладення електронного договору, який має використовуватися позивачем у взаємовідносинах із позичальниками, зокрема вимоги до його підписання сторонами, врегульовано Законом України «Про електронну комерцію» та Законом України «Про електронний цифровий підпис».

Статтею 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачено, що електронний цифровий підпис - вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

За приписами статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Статтею 12 зазначеного Закону встановлено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання, відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Як вбачається з матеріалів справи та наявного у справі договору, такий договір був підписаний відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором, що був направлений йому у смс-повідомленні на його мобільний номер телефону.

За вказаних обставин, суд вважає встановленим факт укладення відповідачем договору із дотриманням вимог Закону України «Про електронну комерцію».

Підписавши договір саме такого змісту, відповідач погодився з його умовами та правилами надання споживчих кредитів, що фактично нівелює усі можливі доводи стосовно невідповідності умов договору вимогам законодавства без його обґрунтування доказами.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19, до аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203св20).

Зазначений договір є чинними та підлягає виконанню сторонами.

Згідно статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За приписами частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Положеннями частини першої статті 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Згідно із статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини другої статті 516 ЦК України, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (частина перша статті 1077 ЦК України).

Отже, до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» відповідно до укладеного договору факторингу, перейшло право грошової вимоги до відповідача.

З відомості про щоденні нарахування та погашення (довідка сформована первісним кредитором ТОВ «Мілоан») слідує, що в період з 20.02.2024 по 19.06.2024 за кредитним договором № 100053467, де боржником виступає ОСОБА_1 , здійснювалися операції з: нарахування кредиту, нарахування комісії за надання кредиту, нарахування процентів згідно п.1.5.2 договору, нарахування процентів згідно п.1.5.3 договору, сплата комісії за управління та обслуговування кредиту, сплата процентів по кредиту, нарахування комісії за управління та обслуговування кредиту, сплата тіла кредиту, нарахування процентів згідно п.1.5.2, 2.3.1.1.

З наведеної відомості убачається, що відповідачем здійснено наступні платежі: 22.04.2024 - сплата комісії за управління та обслуговування кредиту в сумі 100 грн; 22.04.2022 - сплата процентів по кредиту в сумі 282 грн, сплата тіла кредиту - 221,00 грн.

Однак, суд не погоджується із сумою нарахованих первісним кредитором відсотків, з огляду на таке.

Відповідно до частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.

Стаття 8 Закону України «Про споживче кредитування», якою передбачено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %, була доповнена частиною п`ятою згідно із Законом № 3498-IX від 22.11.2023.

Закон України від 22 листопада 2023 року № 3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24 грудня 2023 року.

Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Перехідні положення законопроекту застосовуються, у разі якщо потрібно врегулювати відносини, пов`язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. При цьому перехідні положення повинні узгоджуватися з приписами прикінцевих положень, що стосуються особливостей набрання чинності законом чи окремими його нормами. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони присутні в законі, також включаються до перехідних положень законопроекту.

Частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону (яким, зокрема, доповнено пунктом 17 розділ IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України «Про споживче кредитування») поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Перехідні положення законопроекту застосовуються, у разі якщо потрібно врегулювати відносини, пов`язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. При цьому перехідні положення повинні узгоджуватися з приписами прикінцевих положень, що стосуються особливостей набрання чинності законом чи окремими його нормами. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони присутні в законі, також включаються до перехідних положень законопроекту.

Частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Договір про споживчий кредит № 100053467 був укладений 20 лютого 2024 року, тобто, після внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування», а тому строк дії пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» не поширюється на вказаний кредитний договір.

Отже, відсоткова ставка встановлена договором не відповідає умовам чинного законодавства.

Згідно з ч. 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

У частинах першій та другій статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Таким чином, умова укладеного між сторонами договору, передбачена п.п. 1.5.2 та 1.5.3. Договору, щодо встановлення денної процентної ставки у 1,70 та 2,30 % у порядку ч. 5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування» є нікчемною.

За змістом ч. 5 ст. 216 ЦК України, суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Тому суд розраховує заборгованість за укладеним між сторонами договором, виходячи із встановленої ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальної денної процентної ставки 1 %.

Таким чином, заборгованість відповідача по несплачених відсотках за договором № 100053467 від 20.02.2024 становить 5565,00 грн з розрахунку 105 днів (обумовлений сторонами строк кредитування) * 1 % (розмір денної процентної ставки) * 5300 грн (сума отриманого кредиту).

З відомості про щоденні нарахування та погашення слідує, що 22.04.2022 відповідач сплатив 282 грн, які перераховано первісним кредитором на погашення заборгованості по відсотках.

Окрім того, з иієї ж відомості убачається, що відповідач ОСОБА_1 22.04.2022 здійснив платіж на суму 100 грн, що перераховано на сплату комісії за управління та обслуговування кредиту.

Обґрунтовуючи вимоги про стягнення заборгованості, позивач, крім заборгованості за тілом кредиту та відсотками за користування кредитними коштами, просив стягнути заборгованість за комісією за надання кредиту в розмірі 530,00 грн, однак така вимога задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо (частина друга статті 8 Закону України «Про споживче кредитування»).

Таким чином, Закон України «Про споживче кредитування» передбачив право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування. Але законодавство визначає і низку пов`язаних із цим обмежень для банку.

На виконання вимог, зокрема, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 8 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі Правила про споживчий кредит).

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Отже, банк має надати споживачу за визначеною формою детальний розпис усіх складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів, включно з передбаченою у договорі комісією за обслуговування, за кожним платіжним періодом.

У кредитному договорі № 100053467 передбачено комісію пов`язану з наданням кредиту.

Однак, розмір комісії за надання кредиту, який визначено в кредитному договорі, встановлено без уточнення найменування конкретних послуг та систематичності запиту споживачем інформації щодо обслуговування кредитної заборгованості.

Водночас з тексту позовної заяви взагалі не випливає і зміст вказаної послуги, і обґрунтованість встановлення плати за її надання відповідно до Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Таким чином, за змістом загальних норм права об`єктом зобов`язання не можуть бути дії, які одна із сторін вчиняє на власну користь (аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19 (пункти 28, 29), у справі № 363/1834/17 (пункт 27).

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки (частина перша статті 1054 ЦК України). Отже, суть зобов`язання за кредитним договором полягає в обов`язку банку надати гроші (кредит) позичальникові та в обов`язку останнього їх повернути і сплатити за користування ними проценти (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 (пункт 28).

Інакше кажучи, у кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов`язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів (аналогічний висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19 (пункт 31.25).

Розрахунок для позичальника суми його чергового платежу, суми дострокового повернення заборгованості, а також інформування позичальника у вигляді SMS-повідомлень, довідок за телефоном, електронною поштою, через інтернет-сервіс банку або в іншій формі щодо суми платежу, щодо стану кредитної заборгованості, щодо надходження та зарахування коштів на рахунок для повернення заборгованості, щодо зарахування коштів платежу на рахунок для погашення заборгованості тощо, є діями, які банк вчиняє, насамперед, на власну користь. Надання за ціною встановленої у кредитному договорі комісії інших послуг за обслуговування, не пов`язаних із інформуванням позичальника, не передбачено.

Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг (частина третя статті 55 Закону «Про банки і банківську діяльність»), однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (пункт 3 частини третьої статті 47 цього Закону), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Таким чином банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за обслуговування, встановленому у договорі, який підписали сторони, оскільки такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.

Принципи справедливості, добросовісності та розумності є фундаментальними засадами цивільного законодавства та основами зобов`язання (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України), спрямованими, зокрема, на реалізацію правовладдя та встановлення меж поведінки у цивільних відносинах. Добросовісність у діях їхнього учасника означає прагнення сумлінно використовувати цивільні права і сумлінно виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями, бездіяльністю шкоди правам та інтересам інших осіб.

З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов`язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався. Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства.

Аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постанові від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 (пункти 29-31).

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Враховуючи вищевикладене, умови кредитного договору щодо сплати комісій є нікчемними, а вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за комісією за надання кредиту в розмірі 530,00 грн задоволенню не підлягають.

Відтак, зарахування сплачених відповідачем 100,00 грн в рахунок погашення комісії за обслуговування кредиту також є безпідставним. Вказана сума коштів підлягає зарахуванню в рахунок погашення відсотків за договором.

Таким чином, заборгованість по несплачених відсотках за договором № 100053467 від 20.02.2024, яка підлягає стягненню з відповідача становить 5183,00 грн (5565,00 - 282,00 - 100,00).

Відповідач ОСОБА_1 , ознайомившись з умовами кредитного договору, мав реальну можливість відмовитися від укладення останнього, проте не зробив цього.

Враховуючи, що відповідач взяті на себе зобов`язання у встановлені договором строки не виконав, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити частково та стягнути з відповідача в користь позивача заборгованість за кредитним договором № 100053467 від 20.02.2024 в розмірі 10262,00 грн, з яких: 5079,00 грн - заборгованості за тілом кредиту, 5183,00 - заборгованості за процентами.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився та доказів на спростування доводів позивача не надав.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Частиною першою статті 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Згідно з ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.

Відповідно до п. п. 1, 2 ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною восьмою ст. 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Водночас, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

З аналізу ч. 3 ст. 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи (висновки в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року в справі № 357/380/20 (провадження № 14-20цс22)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року в справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18) зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування в справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

За загальним правилом, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе винятково на підставі клопотання іншої сторони в разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, за власної ініціативи.

Такі висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року в справі № 911/3312/21.

Водночас у ч. 3 ст. 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.

Наведені висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року в справі № 686/5757/23.

У постановах від 19 лютого 2022 року в справі № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року в справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з урахуванням конкретних обставин справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.

В позовній заяві представник позивача - адвокат Усенко М.І. просив стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 8000,00 грн.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у суді було надано: копію договору про надання правової (правничої) допомоги № 0107 від 01.07.2025, копію акту наданих послуг № Д/28100 від 15.07.2026; детальний опис наданих послуг до акту № Д/28100 за договором про надання правової (правничої) допомоги № 0107 від 01.07.2025; ордер від 20.10.2025.

Із копії акту наданих послуг № № Д/28100 від 15.07.2026 убачається, що підписанням цього акту адвокатське об`єднання «Апологет», в особі адвоката, керуючого партнера Усенка М.І. та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», в особі Ломідзе Д.В., підтверджують факт надання адвокатських послуг у справі, де боржником виступає ОСОБА_1 , сума наданих послуг складає 8000 грн.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу, суд звертає увагу на те, що предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором, розмір якої не перевищує тридцяти прожиткових мінімумів для працездатних осіб, тому справа є малозначною в силу вимог закону.

За таких обставин, суд вважає, що витрати на професійну правничу допомогу позивача за розгляд справи в суді у розмірі 8000 грн є завищеними та становлять надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу судових витрат.

Дослідивши докази щодо розміру понесених витрат позивачем на правничу допомогу, враховуючи складність справи та виконані роботи, часткове задоволення позову, принципи співмірності та розумності судових витрат та заперечення сторони відповідача щодо заявленого позивачем розміру витрат на правову допомогу, суд приходить до висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути із ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» понесені у даній справі витрати на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді у розмірі 2000 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, враховуючи, що позов «ФК «Кредит-Капітал» задоволено частково, із відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір у розмірі 1733,03 грн, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (10262,00 х 2662,40 / 15765,23).

На підставі ст. ст. 207, 526, 530, 551, 610, 612, 616, 638, 1048, 1049, 1054 ЦК України та керуючись ст. ст. 7, 12, 13, 81, 133, 137, 141, 258-268, 273, 274, 279, 280-289, 352-355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (код ЄДРПОУ 35234236 НОМЕР_6 , банк отримувача - АТ «Креді Агріколь Банк») заборгованість за кредитним договором № 100053467 від 20 лютого 2024 року в розмірі 10262 (десять тисяч двісті шістдесят дві) грн 00 коп.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» судові витрати, пов`язані з оплатою судового збору в розмірі 1733 (одна тисяча сімсот тридцять три) грн 03 коп, а також судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000 (дві тисячі) грн 00 коп.

В решті витрат на правничу допомогу відмовити.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем до Бучацького районного суду Тернопільської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційну скаргу на рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне рішення суду складено 30 вересня 2026 року.

Відомості про учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», місцезнаходження: 79029, вул. Смаль-Стоцького, буд. 1, корп. 28, м. Львів Львівської області.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Суддя: І. І. Тхорик