Рішення № 140176487, 29.09.2026, Долинський районний суд Івано-Франківської області

Справа №: 343/1957/25

Провадження №: 2/343/280/26

Р І Ш Е Н Н Я

I М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2026 року м.Долина

Долинський районний суд Iвано-Франкiвської областi в складi:

головуючого - судді Лицура І.М.,

секретаря судового засідання - Бойків В.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Долина Калуського району Івано-Франківської області справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

ТзОВ «Споживчий центр» звернулося до суду з позовом, в якому просилиь стягнути з ОСОБА_1 на свою користь борг за кредитним договором № 17.06.2023-100000023 від 17.06.2023 року в розмірі 17 560,00 грн., а також судові витрати по справі. Свої вимоги мотивували тим, що між ТзОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, відповідно до якого останньому надано кредит у розмірі 10 000,00 грн. строком на 36 днів. На виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування», Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей згідно Закону України «Про електронну комерцію» з відповідачем було укладено кредитний договір у письмовій формі у вигляді електронного документа у відповідності до вимог ст. 639 ЦК України, а для його підписання надано одноразовий ідентифікатор, який було надіслано на вказаний позичальником фінансовий номер. Кредитодавець виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши відповідачу кредит відповідно до умов укладеного договору. Однак, ОСОБА_1 кредитні кошти не повернув в повному обсязі та не виконав інші свої зобов`язання за вказаним договором, у зв`язку з чим станом на час пред`явлення позову в нього виникла заборгованість в розмірі 17 560,00 грн., з яких: заборгованість за кредитом - 10 000,00 грн., заборгованість за нарахованими відсотками - 7 560,00 грн. Вищенаведені дії свідчать про відмову відповідача від добровільного повернення боргу, в зв`язку з чим виникла необхідність у зверненні до суду з даним позовом.

Представником відповідача ОСОБА_1 згідно ордера на надання правничої допомоги серії АТ № 1118479 від 20.03.2026 року (а.с. 115) адвокатом Комарницьким Е.Г. через систему «Електронний суд» подано додаткові пояснення у справі (а.с. 163-165), в яких він вказав, що відповідач перебував за межами України на дату укладення кредитного договору 17.06.2023 року, що підтверджується витягом із бази даних Державної прикордонної служби України, наданим Головним центром обробки спеціальної інформації на його на адвокатський запит № 193 від 28.07.2026 року, з якого встановлено, що ОСОБА_1 виїхав з України 19.01.2022 року о 15:42 год. через пункт пропуску «Краківець» та не повертався. Сам по собі факт перебування за кордоном теоретично не виключає укладення договору дистанційно. Проте у цій справі він зіставляється з технічними даними оператора: пристрій зі спірним номером у час оформлення кредитів працював у мережі з базових станцій у місті Дніпрі. Відповідач одночасно перебувати за кордоном і користуватися цим пристроєм в м.Дніпрі не міг. Саме ця об`єктивна географічна несумісність виключає його особисту участь в електронних діях на укладення договору. Крім того, телефонний номер не дозволяє ідентифікувати відповідача як позичальника. У листі ПрАТ «ВФ Україна» за № SD-26-04857 від 05.05.2026 року зазначено, що номер НОМЕР_1 у період з 01.04.2023 року до 20.06.2023 року обслуговувався як номер передплаченого зв`язку знеособлено (анонімно), без ідентифікації кінцевого користувача, тому сам факт направлення SMS-коду на цей номер не доводить того, що код одержав чи ввів ОСОБА_1 . У відповіді, наданій ПрАТ «ВФ Україна» на виконання ухвали суду від 20.05.2026 року, вказано, що відомості за період до 25.05.2023 року уже не збереглися у зв`язку із закінченням трирічного строку їх зберігання. Оператор також повідомив, що заміни SIM-картки в межах зазначеного в ухвалі періоду з 01.04.2023 року до 20.06.2023 року не зафіксовано. Отже, відповідь ПрАТ «ВФ Україна» не виключає, що SIM-картку було відновлено сторонньою особою до початку охопленого ухвалою періоду і надалі використано у спірних операціях. Відсутність запису про заміну SIM-картки у визначеному часовому інтервалі сама по собі не встановлює особу фактичного користувача. Номер залишався анонімним, а збережені технічні дані засвідчують інше юридично значиме - у момент оформлення кредиту номером користувалися з пристрою в м.Дніпрі, де ОСОБА_1 перебувати не міг. У всіх наданих оператором записах фігурує один і той самий термінал з IMEI НОМЕР_7. Ті з`єднання, для яких оператор визначив адресу базової станції, здійснювалися у місті Дніпрі переважно через станцію за адресою: вул. Січеславська Набережна (колишня вул. Набережна Леніна), готель «Парус», а 19.06.2023 року також через станцію на вул. В`ячеслава Липинського, 7. Даних про користування номером за місцем фактичного перебування відповідача за кордоном матеріали оператора не містять. Більш того, 16.06.2023 року о 22:28:46 оператор зафіксував пакетну передачу даних через базову станцію біля готелю «Парус» у Дніпрі; о 22:31:40 на номер надійшло SMS від PRIVATBANK; у цей самий проміжок відбувалися дзвінки та надходили повідомлення від CREDIT_PLUS, MILOAN.UA і TENGO. 17 червня 2023 року о 00:00:00 тим самим IMEI знову зафіксовано інтернет-з`єднання через ту саму дніпровську базову станцію, а о 00:17:34 та 00:26:34 - чергові кредитні й сервісні SMS. Саме о 00:18 год., тобто всередині цієї безперервної за часом активності у м.Дніпрі, позивач зазначає переказ 10 000,00 грн. через LiqPay. Подальші записи за 18-20.06.2023 року з того самого IMEI містять численні SMS від MYCREDIT, AVANSONLINE, MONEY4YOU, CLICKCREDIT, FINBAR, SHVGROSHI, UBKI та інших кредитних сервісів. Повідомлення, дзвінки й сеанси мобільного інтернету утворюють єдину послідовність, а всі локалізовані оператором з`єднання ведуть до базових станцій у Дніпрі. Такий масовий і стислий у часі цикл звернень до різних кредиторів характерний не для звичайного користування відповідачем, а для організованого використання його даних сторонніми особами. Разом з тим, з квитанції, поданої позивачем, вбачається лише те, що 17.06.2023 року о 00:18 год. через систему LiqPay було ініційовано переказ 10 000,00 грн. на платіжний засіб із маскованим номером 414950…3428. Така квитанція не встановлює особу, яка подала заявку на кредит, ввела одноразовий код, керувала відповідним пристроєм та надалі розпорядилася коштами. Відомості АТ КБ «ПриватБанк», витребувані ухвалою суду від 23.03.2026 року, про входи до Приват24 та операції з рахунком необхідно оцінювати разом із телекомунікаційною хронологією. SMS від PRIVATBANK і сеанси пакетної передачі даних відбувалися на тому самому пристрої, який Vodafone у відповідний час локалізував у Дніпрі. Отже, сама наявність входу до Приват24 не доводить участі відповідача, а навпаки, зіставлення джерел показує, що банківським сервісом користувалися з пристрою, фізично розташованого в місті, де відповідач перебувати не міг. Зарахування грошей на рахунок, до якого шахраї вже одержали несанкціонований доступ, не є фактичним отриманням коштів власником рахунку. Відповідач цих 10 000,00 грн. не одержував, не знімав, не переказував і не використовував у власних інтересах. Економічної вигоди від спірної операції він не набув, а оскільки позов заявлено про виконання кредитного зобов`язання, саме позивач повинен довести виникнення такого зобов`язання у відповідача: належну ідентифікацію позичальника, акцепт ним умов договору та фактичне одержання коштів. Надані позивачем анкета, текст електронного договору, інформація про направлення одноразового ідентифікатора та квитанція LiqPay відображають послідовність дій у інформаційних системах, але не встановлюють особу виконавця. Відсутність волі ОСОБА_1 на укладення договору й відсутність фактичного отримання ним кредитних коштів означають відсутність правової підстави для покладення на нього обов`язку повернути ці кошти та сплатити проценти.

04 вересня 2026 року представником позивача за довіреністю у порядку передоручення від 16.03.2026 року ОСОБА_2 через систему «Електронний суд» також подано додаткові пояснення (а.с. 171-180), в яких вона вказала, що позиція позивача, яка підтверджена поданими доказами, є більш аргументованою та вірогідною на відміну від позиції відповідача, оскільки останній не скористався наданими йому рівними процесуальними можливостями для їх спростування, поставивши під сумнів їх належність, допустимість чи достовірність, не подав альтернативних доказів, для підтвердження своєї позиції. Заперечуючи щодо отримання відповідачем кредитних коштів, сторона відповідача не подала виписки по рахунках або клопотання про витребування таких доказів, на спростування доказів, наданих стороною позивача. Відтак, між ТзОВ «Споживчий центр» та відповідачем було укладено кредитний договір шляхом отримання/ознайомлення відповідача з пропозицією про укладення кредитного договору (оферта) (кредитної лінії), подання відповідачем заявки кредитного договору (кредитної лінії) та надсилання відповідачем відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору (кредитної лінії). Документи, що складають кредитний договір, підписувалися відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора, який було надіслано у смс-повідомленні на номер, вказаний останнім, як фінансовий. Саме його було використано відповідачем для підписання кредитного договору. Відповідач не заперечує, що відповідний засіб зв`язку належить йому, або що на час укладення спірного договору він втратив вказаний засіб зв`язку, що може бути підтверджено відповідними засобами доказування. Посилання сторони відповідача на те, що позивач не надав жодних технічних доказів, які б дозволяли ідентифікувати відповідача, як особу, що фактично вчинив дії з укладення договору, є необґрунтованими, оскільки наведений вище договір містить інформацію, яка ідентифікує позичальника, зокрема, щодо його особистих персональних даних, а саме: дані паспорту та ідентифікаційний код, тобто в розумінні Закону України «Про електронну комерцію» договір підписаний відповідачем, і є належним та допустимим доказом на підтвердження кредитних зобов`язань. Доказів, що указаний в договорі одноразовий ідентифікатор та персональні дані належать третім особам, а не позичальнику, останнім не надано, тоді як наведений позивачем алгоритм укладення договору виключає підстави вважати, що без їх погодження позичальник міг отримати кредитні кошти. Щодо видачі коштів відповідачу, то позивачем було перераховано кошти на картковий рахунок останнього за допомогою інтернет-еквайрингу. Такі докази, як повний номер платіжної картки відповідача, банківські виписки з рахунку відповідача або інші документи, що підтверджують рух коштів по рахунку фізичної особи в банківській установі у позивача відсутні та не можуть бути ним отримані, оскільки товариство не є банківською установою, не здійснює відкриття чи обслуговування рахунків фізичних осіб та не має правового доступу до інформації про рух коштів за банківськими рахунками клієнтів. Відповідачем при оформленні заявки було зазначено повний номер картки (електронного платіжного засобу відповідача), але позивач не може зазначати та зберігати у договорах, інших документах повний номер особистого електронного платіжного засобу відповідача. TзOB «Споживчий центр» виконало свої зобов`язання за кредитним договором в повному обсязі, надавши відповідачу кредит відповідно до умов укладеного кредитного договору. Що стосується ідентифікації відповідача під час укладання кредитного договору, то ідентифікацію останнього було проведено через систему BankID, було встановлено особу відповідача шляхом отримання відповідних даних, перелік яких визначено в електронній анкеті cпецифікації взаємодії абонентського вузла з центральним вузлом Системи BankID Національного банку.

В судове засідання представник позивача за довіреністю № 2705/25-07 від 27.05.2025 року (а.с. 9) Лисенко О.С. не з`явилася, в позовній заяві висловила прохання про розгляд справи за відсутності представника ТзОВ «Споживчий центр».

Відповідач ОСОБА_1 та його представник згідно ордера на надання правничої допомоги серії АТ № 1118479 від 20.03.2026 року (а.с. 115) адвокат Комарницький Е.Г. в судові засідання, призначені на 15:00 год. 04.02.2026 року, 11:00 год. 03.03.2026 року, 15:00 год. 13.04.2026 року, 15:30 год. 30.04.2026 року, 15:00 год. 11.06.2026 року жодного разу не з`явилися, кожного разу представник відповідача в день судового засідання подавав письмові клопотання про відкладення розгляду справи з різних причин, хоч постійно дата засідання погоджувалася з ним. В судові засідання, призначені на 10:00 год. 23.03.2026 року та 14:00 год. 20.05.2026 року, сторона відповідача також не з`являлася, адвокатом Комарницьким О.В. подавалися клопотання про витребування доказів, що були розглянуті судом за відсутності відповідача та його представника, за проханням останнього. В судове засідання, призначене на 15.00 год. 29.09.2026 року відповідач та його представник також не з`явилися, не повідомивши про причини своєї неявки. Така поведінка сторони, на думку суду, свідчить про зловживання процесуальними правами, а тому є підстави для розгляду справи за відсутності відповідача та його представника, які були належно повідомленні про час та місце розгляду справи.

Дослідивши та оцінивши всі здобуті й перевірені у судовому засіданні докази в їх сукупності, суд вважає, що заявлений позов до задоволення не підлягає з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Як визначено п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України, свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно п.п. 6,12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 вказаного вище Закону, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно ч. 6 ст. 11 цього ж Закону, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 8 зазначеної статті, у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Водночас, Верховний суд у своїй постанові від 30.11.2022 року, справа № 334/3056/15, зробив висновок про те, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).

Як встановлено в судовому засіданні та вбачається з матеріалів справи, 17.06.2023 року відповідач ОСОБА_1 ознайомився з умовами пропозиції ТзОВ «Споживчий центр» про укладення кредитного договору (оферти), у якій визначено порядок кредитування, умови надання та повернення кредиту, строк дії договору (а.с. 16-19).

Після ознайомлення з умовами кредитування та прийняття запропонованої пропозиції (оферти), відповідач підписав одноразовим ідентифікатором Н859 заявку, паспорт споживчого кредиту, додаток до анкети позичальника та таблицю обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки (а.с. 12-15,19-21), тобто сторони уклали електронний правочин.

Згідно з умовами договору, сума кредиту складає 10 000,00 грн., строк, на який надається кредит - 36 днів з дня його надання, дата повернення (виплати) кредиту - 22.07.2023 року. Для перерахування коштів позичальником зазначено реквізити електронного платіжного засобу: НОМЕР_4. Процентна ставка - фіксована незмінна у розмірі 2,1 % за один день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит.

Підписавши вказану заявку одноразовим ідентифікатором, позичальник підтвердив, що йому надані та він отримав інформацію, зазначену в ч.ч. 1,5 ст. 7 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії», паспорт споживчого кредиту відповідно до Закону України «Про споживче кредитування», примірник цього договору.

Відповідно до квитанції системи LigPay, виданої АТ КБ «ПриватБанк» (а.с. 22), на підставі кредитного договору № 17.06.2023-100000023 було перераховано кредитні кошти в розмірі 10 000,00 грн. на картковий рахунок № НОМЕР_2 .

Як вбачається з наданої позивачем довідки-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором № 17.06.2023-100000023 від 17.06.2023 року (а.с. 32), заборгованість ОСОБА_1 складає 17 560,00 грн., з яких: заборгованість за кредитом - 10 000,00 грн., заборгованість за нарахованими відсотками - 7 560,00 грн.

Також встановлено, що в провадженні Долинського районного суду Івано-Франківської області перебувала дана цивільна справа, провадження № 2/343/1030/25, в якій судом було ухвалено заочне рішення від 05.11.2025 року, яким задоволено позов ТзОВ «Споживчий центр» та присуджено стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 17.06.2023-100000023 від 17.06.2023 року в розмірі 17 560,00 грн., а також 2 422,40 грн. сплаченого судового збору (а.с. 44-45).

В подальшому, відповідач звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення, яку мотивував тим, що у червні 2023 року йому в додаток «Дія» надійшли запити на підтвердження кредитної історії та одночасно почали надходити смс-повідомлення про надходження коштів невідомого походження на суму від 1 000 грн. до 5 000 грн., які було перераховано на невідомі банківські картки та номери мобільних телефонів.

Ухвалою суду від 13.01.2026 року скасовано заочне рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 05 листопада 2025 року в справі № 343/1957/25 за позовом ТзОВ «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та призначено дану справу до розгляду в загальному порядку за правилами спрощеного позовного провадження. Підставами для скасування заочного рішення стало те, що в той період, коли справа розглядалася судом, відповідач перебував за межами України, а також те, що відносно останнього було вчинено шахрайські дії.

23 березня 2026 року та 20 травня 2026 року представник відповідача адвокат Комарницький Е.Г. звертався до суду з клопотаннями про витребування доказів, які ухвалами суду від 23.03.2026 року та 20.05.2026 року були задоволені (а.с. 109-110,146-147).

На виконання вимог ухвали про витребування доказів від 23.03.2026 року, АТ КБ «ПриватБанк» надано інформацію про те, що фінансовий номер телефону відповідача в період часу з 01.06.2023 року по 20.06.2023 року не змінювався, входи в акаунт Приват24 по ОСОБА_1 було зафіксовано 16, 17 та 18 червня 2023 року з пристроїв, ІР адреси входів з яких знаходяться у м.Дніпро (а.с. 116-117).

Крім того, ПрАТ «ВФ Україна» 26.05.2026 року направлено до суду інформацію, витребувану ухвалою від 20.05.2026 року (а.с. 151-154), з якої встановлено, що по абонентському номеру НОМЕР_3 заміна SIM-карти в період часу з 01.04.2023 року по 20.06.2023 року не проводилася, а безпосередньо 17.06.2023 року відбувалося з`єднання з абонентом В «Мілоан», адреса базової станції - м.Дніпро готель «Парус».

Долучена відповідачем до заяви копія посвідки від 29.06.2023 року, перекладеної з чеської мови на українську (а.с. 61), підтверджує, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає в Чеській Республіці за адресою: АДРЕСА_1 , тобто в той період, коли було укладено кредитний договір № 17.06.2023-100000023,останній перебував за межами України.

Даний факт також підтверджує витяг з Бази даних щодо перетинання державного кордону України № 19.5.2/58306-26-Вих від 30.07.2026 року, наданий Головним центром обробки спеціальної інформації (а.с. 162), з якого вбачається, що ОСОБА_1 19.01.2022 року о 15:42 год. перетнув державний кордон України у напрямку «виїзд» через пункт пропуску «Краківець» та станом на 30.07.2026 року на територію України не повернувся.

Перебуваючи за кордоном, ОСОБА_1 29.06.2023 року надав доручення своїй дружині ОСОБА_3 (а.с. 60), яка звернулася до відділення поліції № 1 (м.Долина) Калуського РВП ГУНП України в Івано-Франківській області із заявою від 09.08.2023 року про вчинене кримінальне правопорушення.

Як вбачається з витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань (а.с. 63), за заявою ОСОБА_3 21.11.2025 року відкрито кримінальне провадження № 12025091160000332 за ч. 4 ст. 190 КК України за фактом вчинення шахрайських дій.

Більше того, на виконання вимог ухвали суду від 03.098.2026 року про витребування доказів (а.с. 186-187), АТ «Райффайзен Банк» надано інформацію за № 81-15-9/15875 від 09.09.2026 року та № 81-15-9/16323-БТ від 18.09.2026 року (а.с. 190,193), з якої встановлено, що банківська картка № НОМЕР_4 в АТ «Райффайзен Банк» не відкривалася та не обслуговувалася і на ім`я ОСОБА_1 не емітувалася.

Таким чином, у даній справі позивачем ТзОВ «Споживчий центр» не доведено факту надання кредитних коштів відповідачу ОСОБА_1 , оскільки банківська карта, зазначена у кредитному договорі, останньому не належить.

Судом встановлено, що на момент оформлення кредитного договору № 17.06.2023-100000023 від 17.06.2023 року відповідач понад рік перебував за межами України, номер мобільного телефону був анонімним, а пов`язані з кредитуванням смс-повідомлення, дзвінки, інтернет-сеанси та банківська активність здійснювалися через один пристрій у м.Дніпрі, що свідчить про використання даних відповідача невстановленими особами.

За вищевикладених обставин, враховуючи, що позивачем не доведено, що саме відповідач подавав заявку на отримання кредиту, мав доступ до номера мобільного телефону НОМЕР_3 у момент надсилання коду, отримав і ввів одноразовий ідентифікатор, керував пристроєм, з якого виконувались операції, одержав 10 000,00 грн. у фактичне володіння, розпорядився цими коштами у власних інтересах, суд дійшов висновку, що вимоги ТзОВ «Споживчий центр» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором є безпідставними, тому у задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови у позові покладаються на позивача.

Оскільки у позові відмовлено, то питання про судові витрати, понесені ТзОВ «Споживчий центр» не вирішується.

На підставі викладеного, ст.ст. 11,12 Закону України «Про електронну комерцію», ст.ст. 204,626-628,638,1049 ЦК України, керуючись ст.ст. 259,263-265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Івано-Франківського апеляційного суду в 30-денний строк з дня його проголошення.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», що знаходиться за адресою: 01032, м.Київ вул. Саксаганського, 133-А, код ЄДРПОУ: 37356833.

Відповідач: ОСОБА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_5 , паспорт серії НОМЕР_6 , виданий Долинським РВ УМВС в Івано-Франківській області 15.01.2013 року.

Суддя: