Рішення № 140174749, 29.09.2026, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/5694/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2026 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі: головуючого - судді Фазикош О.В., за участі секретаря судового засідання - Сліпокурова Ю.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник адвокат - Німець Олена Михайлівна, до Комунальне некомерційне підприємство «Ужгородська міська багатопрофільна клінічна лікарня» Ужгородської міської ради (КПН «УМБКЛ» УМР) про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , звернулася до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області із позовною заявою до відповідача Комунальне некомерційне підприємство «Ужгородська міська багатопрофільна клінічна лікарня» Ужгородської міської ради (КПН «УМБКЛ» УМР) про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 квітня 2026 року вказану позовну заяву залишено без руху із зазначенням виявлених недоліків.

04 травня 2026 від представника позивача по справі ОСОБА_1 - адвоката Німець О.М., надійшла заява про усунення недоліків із позовною заявою в новій редакції.

Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 06 травня 2026 року, прийняти до розгляду та відкрито провадження у вказаній цивільній справі, та постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Позовна заява обґрунтована тим, що 01 серпні 2014 року ОСОБА_1 , була прийнята на роботу до Ужгородського міського пологового будинку, у жіночу консультацію №1, на посаду лікаря акушера-гінеколога на 0,25 ставки (наказ №171-к від 31.07.2014). За період роботи свої посадові обов`язки виконувала сумлінно та відповідально, дотримувалася норм професійної етики та забезпечувала належний рівень медичної допомоги пацієнткам.

31 травня 2024 року позивача було звільнено у зв`язку із звільненням-переведенням на підставі п.5 ст. 36 КЗПП відповідно до наказу № 189к від 28.05.2024 до КНП «УМБКЛ» УМР.

01.06.2026 наказом №210-к від 31.05.2024 позивача було прийнято на посаду лікаря акушера-гінеколога жіночої консультації у відокремлений підрозділ «Клінічний перинатальний центр» за переведенням з КНП «УМБКЛ» УМР.

Восени, позивачу скинули наказ від 16.09.2025 № 459-оз пустим повідомленням про зміни в організації виробництва, скорочення штатних одиниць, чисельності працівників, змін Істотних умов праці КНП «Ужгородська міська багатопрофільна клінічна лікарня» Ужгородської міської ради, в якому йшлося про внесення змін до штатного розпису та скорочення штатних одиниць. З додатком № 1 працівницю не ознайомлювали, а натомість дали подивитися додаток № 2 - повідомлення про можливе вивільнення - пустого взірця. З порушенням 2 місячного строку позивачці дали підписати дане повідомлення із зазначенням, що посада лікар - акушер - гінеколог - відсутня.

У повідомленні вказано, що звільнення буде відбуватися на підставі ч.1 ст. 40 ЗКпП, однак, на забезпечення даної статті позивачці на підставі ст. 49-2 КЗпП повинні були запропонувати наявні вакантні посади, чого не було, хоча вона на колінах дописала, що готова працювати за своєю спеціальність, а саме державне управління (на колінах було дописано внизу сторінки наступні слова «Готова прийняти за дипломом Державне управління (диплом НОМЕР_1 )» оригінал даного повідомлення знаходиться у відповідача, а у позивачки тільки фото копія).

Позивач вважає, що була порушення процедура звільнення позивачки, а відтак і наказ про її звільнення є незаконним та підлягає скасування, а вона поновленню на роботі.

31.12.2025 року позивачці передзвонити по телефону з кадрів підприємства та повідомити, що її було звільнено з посади лікаря акушер а-гінеколога у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці та скороченням штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України). Вона відразу поїхала до кадрів де працювала для отримання відповідного наказу про звільнення, а також трудової книжки, однак, приїхавши туди двері були закриті. Вона подзвонила до кадрів її повідомили прийти наступного разу.

04.03.2026 позивачка отримала наказ про звільнення № 1301 -к від 26.12.2026, яким звільнено ОСОБА_1 , лікаря-акушер-гінеколога жіночої консультації відокремленого підрозділу «Клінічний перинатальний центр» комунального некомерційного підприємства «Ужгородська міська багатопрофільна клінічна лікарня» Ужгородської міської ради, 31.12.2025 відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, у зв`язку зі змінами в організації виробництва І праці, скорочення штату, чисельності працівників.

Позивач зазначає, що відповідач не довів, що у нього були зміни в організації виробництва та праці, які призвели чи могли б призвести до скорочення чисельності штату, не було застосовано до позивачки ч.б ст. 36 КЗпП, оскільки вона могла б продовжувати роботу на даному підприємстві не за своєю посадою, а за своєю спеціальністю, яка включає державне управління, разом з тим, при застосуванні ч. 1 ст. 40 КЗпП у разі відсутності посади на підприємстві, яку займає працівник та її скорочення, працівнику пропонуються усі наявні вакантні посади на підприємстві, хоча такі були наявні, а позивачу не запропонували жодну з них, хоча вона вказувала, що може займати і іншу посаду і погодилася б на іншу посаду, що дописано нею у повідомленні. Варто зазначити, що компенсацію за звільнення і переведення її у центр зайнятості роботодавець не виконав.

Позивачу жодну посаду не запропонували, хоча вона просила і звертала увагу, на те, що спеціалізацію державне управління, що записала ручкою на повідомленні

Так, позивач вважає, що була порушена процедура звільнення працівниці, а саме звільнення є протиправним та не законним.

Також позивач відповідно до даних про заробітну плату позивача за 2025 рік до стягнення підлягає сума середнього заробітку за 88 робочий день вимушеного прогулу за період з 01.01.2026 до 04.05.2026 в розмірі 29 146, 48 грн.

Згідно позовної заяви заходи досудового врегулювання спору вживалися неодноразово, позивач просила надати не тільки роботу медика, але й можливу роботу за іншою своєю спеціальністю, оскільки вона була звільнена, то шансу їй не надали.

На підставі наведеного, відповідно до ст. 43 Конституції України, ст. ст. 32, 36, 40, 49-2, 235 Кодексу законів про працю, керуючись ст. ст. 1-5, 15, 16, 28, 42, 46-48, 58, 60, 62, 64, 174-177, 184, 187, 274, 276, 279 ЦПК України, позивач просить: скасувати наказ №1301-к від 26.12.2025, яким звільнено ОСОБА_1 , лікаря-акушер-гінеколога жіночої консультації відокремленого підрозділу «Клінічний перинатальний центр» комунального некомерційного підприємства «Ужгородська міська багатопрофільна клінічна лікарня» Ужгородської міської ради, 31.12.2025 відповідно до п.1 ч.І ст.40 КЗпП України, у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, скорочення штату, чисельності працівників; поновити ОСОБА_1 , на посаді лікаря-акушер-гінеколога жіночої консультації відокремленого підрозділу «Клінічний перинатальний центр» комунального некомерційного підприємства «Ужгородська міська багатопрофільна клінічна лікарня» Ужгородської міської ради: стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу; стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.

Від відповідача по справі - 20.05.2026 надійшов відзив. Так, представник відповідача зазначає, що не погоджується з доводами позивача, оскільки звільнення Позивачки проведено на законній підставі - за пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці та скороченням штату працівників, із дотриманням вимог статей 40, 42, 44, 47, 49-2, 83, 116, 233 КЗпП України, Закону України «Про зайнятість населення», Закону України «Про відпустки», а також із урахуванням сталої судової практики Верховного Суду.

Позивачка з 01.06.2024 року перебувала у трудових відносинах із КНП «УМБКЛ» УМР (наказ КНП «УМБКЛ» УМР «Про прийняття на роботу за переведенням» від 31.05.2024 №210-к) та обіймала посаду лікаря-акушера-гінеколога жіночої консультації ВП «Клінічний перинатальний центр» та 31.12.2025 року була звільнена відповідно до п.1.ч.1.ст.40 КЗпП України, у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, скороченням штату, чисельності працівників (наказ КНП «УМБКЛ» УМР « Про звільнення з роботи ОСОБА_3 » від 26.12.2025 №1301-к).

Наказом КНП «УМБКЛ» УМР від 16.09.2025 № 459-о «Про зміни в організації виробництва, праці, скорочення штатних одиниць, чисельності працівників, зміни істотних умов праці Комунального некомерційного підприємства «Ужгородська міська багатопрофільна клінічна лікарня» Ужгородської міської ради» було прийнято управлінське рішення про внесення змін до штатного розпису КНП «УМБКЛ» УМР та скорочення до 31.12.2025 року 176,75 штатних одиниць. Так наказом було передбачено створення відповідної комісії, проведення аналізу продуктивності праці, за результатами надати у вигляді рейтингової довідки таких працівників з врахуванням переважного права на залишення на роботі відповідно до статті 42 КЗпП України, персональне попередження працівників про можливе вивільнення, повідомлення профспілкової організації та подання інформації до державної служби зайнятості у випадках, передбачених законодавством України.

На підставі наказу надалі здійснювалися персональні попередження працівників, оцінка переважного права на залишення на роботі, повідомлення центру зайнятості та інші процедурні дії, передбачені законодавством. При цьому Позивачкою не надано жодного належного та допустимого доказу того, що наказ КНП «УМБКЛ» УМР від 16.09.2025 № 459-о був скасований, визнаний незаконним у встановленому законом порядку або прийнятий особою без відповідних повноважень.

У відзиві вказано на те, що відповідно до частини першої статті 49-2 КЗпП України Позивачку 24.10.2025 року було персонально повідомлено про можливе наступне вивільнення шляхом вручення відповідного повідомлення. Однак ОСОБА_1 відмовилась від ознайомлення з повідомленням та проставлення особистого підпису про його отримання, у зв`язку з чим роботодавцем 24.10.2025 року було складено акт про ознайомлення працівника з повідомленням про можливе вивільнення та відмову від підпису про ознайомлення (копії повідомлення та акту додаються). Відповідач належним чином виконав покладений на нього законом обов`язок щодо персонального попередження Позивачки про можливе наступне вивільнення. При цьому звільнення Позивачки відбулося 31.12.2025 року, тобто після спливу більше ніж двох місяців з дати її персонального попередження - 24.10.2025 року, що свідчить про дотримання Відповідачем вимог частини першої статті 49-2 КЗпП України щодо строку попередження працівника про вивільнення. Сам факт відмови працівника від підпису чи ознайомлення із повідомленням не свідчить про невиконання роботодавцем вимог трудового законодавства та не спростовує факту доведення відповідної інформації до відома працівника..

При цьому у відзиві вказано на те, що станом на дату попередження Позивачки про наступне вивільнення, що підтверджується повідомленням про можливе вивільнення станом на 24.10.2025, а також на дату її звільнення, у Відповідача були відсутні вакантні посади, які б відповідали спеціальності, кваліфікації, освіті та професійній підготовці Позивачки. У зв`язку з цим Відповідач не мав об`єктивної можливості запропонувати Позивачці іншу роботу чи переведення на іншу посаду відповідно до вимог трудового законодавства України. На підтвердження зазначених обставин до матеріалів справи додається довідка станом на 31.12.2025 про відсутність вакантних посад на день звільнення, які відповідали б спеціальності, кваліфікації, освіті та професійній підготовці Позивачки. Відтак відсутність пропозиції вакантної посади у даному випадку не свідчить про порушення Відповідачем вимог трудового законодавства та не є підставою для визнання звільнення незаконним.

Відповідач заперечує твердження Позивачки про те, що нею нібито було зроблено запис ручкою на повідомленні про готовність прийняти посаду відповідно до диплома за спеціальністю «Державне управління» (диплом НОМЕР_1 ), та зазначає що таке спростовується самим змістом зазначеного документа, оскільки будь-які записи, зауваження, дописки чи інші рукописні відмітки Позивачки на повідомленні про можливе вивільнення відсутні. Більше того, враховуючи відмову Позивачки від ознайомлення із повідомленням та проставлення особистого підпису, що належним чином зафіксовано актом від 24.10.2025 року, доводи про внесення нею будь-яких записів до вказаного повідомлення є надуманими, документально не підтвердженими, суперечать наявним письмовим доказам та спрямовані виключно на створення хибного уявлення щодо фактичних обставин справи.

Позивачка також посилається на неврахування переважного права на залишення на роботі. Відповідач вважає цей довід необґрунтованим, оскільки при проведенні скорочення були враховані рейтингова довідка, продуктивність праці, кваліфікація та професійні показники працівників ВП «Клінічний перинатальний центр» від 06.10.2025 №147/14.01-11 та протоколом комісії з оптимізіції, скроченні штатів, чисельності працівників, змін істотних умов праці КНП «УМБКЛ» УМР від 06.10.2025 (рейтингова довідка та протокол додається).

Твердження Позивачки про порушення Відповідачем процедури вивільнення працівників є безпідставними також з огляду на те, що Відповідачем були виконані вимоги законодавства щодо інформування державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників. Так, відповідно до вимог статті 49-2 КЗпП України та Закону України «Про зайнятість населення» Відповідачем у встановленому законом порядку та строки було подано до центр зайнятості звіт за формою 4-ПН (додається).

Відповідач зазначає, що 31.12.2025, у день звільнення, Позивачка не з`явилася до Відповідача для отримання копії наказу про звільнення, повідомлення про нараховані та виплачені їй суми, а також для вирішення питання щодо трудової книжки, у зв`язку із чим рекомендованими листами з повідомленням про вручення лист про звільнення та копію наказу про звільнення на адресу фактичного місця проживання, яку Позивачка особисто зазначила при прийнятті на роботу, а також на адресу її зареєстрованого місця проживання відповідно до паспортних даних. Підтвердження відправлення та копія відповідного листа додаються. Копія заяви Позивачки про прийняття на роботу, в якій зазначено адресу фактичного місця проживання, також додається.

Відповідач звертає увагу на те, що сама Позивачка у позовній заяві зазначає, що працівники відділу кадрів КНП «УМБКЛ» УМР телефонували їй 31.12.2025 року та повідомляли про звільнення.

У відзиві вказано на дотримання відповідачем вимоги статті 116 КЗпП України у повному обсязі, оскільки всі належні Позивачці виплати були не лише нараховані, а й фактично перераховані Позивачці до дня звільнення. Повідомлення про нараховані та виплачені суми підтверджує, що Позивачці було нараховано 13 718,00 грн, з яких здійснено передбачені законодавством обов`язкові утримання, а належну до виплати суму перераховано через АТ КБ «ПриватБанк». До складу нарахованих сум увійшли заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористані дні щорічної відпустки та інші належні виплати. Повідомлення про нараховані та виплачені суми додається. Водночас Позивачкою не надано жодного належного та допустимого доказу, який би підтверджував неправильність проведених нарахувань або наявність будь якої заборгованості з боку Відповідача. Так само відсутній будь-який контррозрахунок, який би спростовував правильність здійсненого остаточного розрахунку чи підтверджував порушення її трудових прав щодо виплати вихідної допомоги.

Відповідач звертає увагу на строки звернення із позовом до суду, а саме, що: відповідно до матеріалів справи, до суду Позивачка звернулася лише 09.04.2026, тоді як звільнення відбулося 31.12.2025, про що вона була обізнана та що позивачка була ознайомлена з наказом про звільнення та отримала копію відповідного наказу 04.03.2026.

У відзиві вказано на те, що Відповідачем було дотримано усіх вимог трудового законодавства при звільненні Позивачки у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників, а саме: скорочення штату було реальним та підтверджується відповідними організаційно-розпорядчими документами; позивачку було персонально та належним чином попереджено про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці; центр зайнятості було повідомлено у встановленому законодавством порядку; вакансії, які б відповідали спеціальності, кваліфікації та професійному рівню Позивачки, у Відповідача були відсутні; при вирішенні питання щодо переважного права на залишення на роботі Відповідачем враховувалися професійні показники та рейтингова довідка; Позивачці було проведено повний остаточний розрахунок та виплачено всі належні суми, у тому числі вихідну допомогу та компенсацію за невикористану відпустку; копію наказу про звільнення та повідомлення про нараховані й виплачені суми було направлено Позивачці у день звільнення рекомендованими листами на відомі Відповідачу адреси.

Крім того, на переконання відповідача, Позивачкою не доведено наявності будь-яких порушень процедури звільнення, які б могли бути підставою для поновлення на роботі.

Водночас Відповідач звертає увагу суду на те, що поданий Позивачкою розрахунок середнього заробітку не відповідає даним про нараховану заробітну плату, наданим Пенсійним фондом України. Зокрема, при здійсненні розрахунку Позивачка безпідставно врахувала виплати, здійснені на її користь ТОВ «Закарпатська ендоклініка», яке не є Відповідачем у даній справі та не перебувало з Позивачкою у трудових правовідносинах, що є предметом цього спору. Таким чином, Позивачка фактично включила до розрахунку виплати іншого роботодавця, чим штучно збільшила розмір заявлених вимог та ввела суд в оману щодо реального розміру середнього заробітку, який підлягає обчисленню виключно на підставі виплат, здійснених Відповідачем у межах спірних трудових правовідносин. За таких обставин поданий Позивачкою розрахунок не може бути визнаний належним, достовірним та допустимим доказом у справі, а заявлені вимоги в цій частині є необґрунтованими.

На підставі викладеного, керуючись статтями 40, 42, 44, 47, 49-2, 83, 116, 235 Кодексу законів про працю України, статтями 3, 24 Закону України «Про відпустки», статтями 12, 13, 76-81, 178, 191 Цивільного процесуального кодексу України, - представник відповідача: 1.У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Ужгородська міська багатопрофільна клінічна лікарня» Ужгородської міської ради про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити повністю.

31.07.2026 року за заявою представника позивача така ознайомилась з матеріалами справи, що підтверджується особистим підписом.

На адресу суду інших заяв, пояснень, клопотань від сторін по справі не надходило.

Згідно ч.5 ст. 279 ЦПК України суд розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є невід`ємною частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. У пункті 35 рішення від 12 березня 2009 року у справі «Плахтєєва та Плахтєєв проти України» (заява № 20347/03; рішення від 12 березня 2009 року) Європейський суд з прав людини вкотре наголосив на гарантованому кожній особі праві на звернення до суду з позовом щодо її прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно ч.ч.1-4 ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд вважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи.

Отже, кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Згідно із ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України).

Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Дослідивши докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що:

01 серпні 2014 року ОСОБА_1 , була прийнята на роботу до Ужгородського міського пологового будинку, у жіночу консультацію №1, на посаду лікаря акушера-гінеколога на 0,25 ставки (наказ №171-к від 31.07.2014). За період роботи свої посадові обов`язки виконувала сумлінно та відповідально, дотримувалася норм професійної етики та забезпечувала належний рівень медичної допомоги пацієнткам

31 травня 2024 року позивача було звільнено у зв`язку із звільненням-переведенням на підставі п.5 ст. 36 КЗПП відповідно до наказу № 189к від 28.05.2024 до КНП «УМБКЛ» УМР

01.06.2024 наказом №210-к від 31.05.2024 позивача було прийнято на посаду лікаря акушера-гінеколога жіночої консультації у відокремлений підрозділ «Клінічний перинатальний центр» за переведенням з КНП «УМБКЛ» УМР.

31.12.2025 року звільнена відповідно до п.1.ч.1.ст.40 КЗпП України, у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, скороченням штату, чисельності працівників, наказ №1301-к від 26.12.2025 р.

Вказане підтверджується відповідними записами в трудовій книжні позивача (копія міститься в матеріалах справи).

Зі змісту АКТу про ознайомлення з повідомленням про можливе вивільнення працівника від 24.10.2026, додатком 2 до наказу директора КНП «УМБКЛ» УМР від 16.09.2025 № 459-о (копія надано відповідачем разом із відзивом на позовну заяву), цей акт складено на підтвердження того , що начальником відділу кадрів КНП «УМБКЛ» УМР Оксаною Малеш зачитано вголос повідомленням про можливе вивільнення працівника, додатком 2 до наказу директора КНП «УМБКЛ» УМР від 16.09.2025 № 459-о працівнику лікарю акушера-гінекологу жіночої консультації ОСОБА_1 .

У повідомлені, копія якого міститься в матеріалах справи, вказано: «згідно ч.2 ст. 42 КЗпП України Вам пропонується посада вакантної посади лікаря-акушер-гінеколога відсутня».

Згідно довідки, що міститься в матеріалах справи (копія) - видана Комунальним некомерційним підприємством «Ужгородська міська багатопрофільна лікарня» Ужгородської міської ради в тім, що станом на 31.12.2025 року у закладі відсутні вакантні посади лікарів-акушер гінекологів (копія).

Згідно наявного в матеріалах справи листа від 31.12.2025 направленого на адресу ОСОБА_1 її повідомлено про необхідність у зв`язку з її звільненням 31 грудня 2025 року, отримання нею трудової книжки (серії НОМЕР_2 ) у відділі кадрів комунального некомерційного підприємства «Ужгородська міська багатопрофільна клінічна лікарня» Ужгородської міської ради. Адреса відділу кадрів: місто Ужгород, вулиця Грибоєдова, 20, 3 поверх. Додаток: копія наказу № 1301-к «Про звільнення з роботи ОСОБА_1» від 26.12.2025 на 1 аркуші.

Відповідно до статуту КНП «УМБКЛ» УМР пункту 4.8 Статуту КНП «УМБКЛ» УМР затвердженого рішенням LIV сесії міської ради VIII скликання 23.05.2024 № 1760 Підприємство самостійно розробляє та подає на погодження до Уповноваженого органу управління свою організаційну структуру, граничну чисельність працівників, штатний розпис та всі зміни до нього, а також умови оплати праці.

Згідно з пунктом 7.5.10 Статуту директор Підприємства визначає та затверджує організаційну структуру Підприємства, граничну чисельність працівників та штатний розпис за погодженням з Уповноваженим органом управління.

Відповідно до п.8.1 Структура підприємства, порядок внутрішньої організації та сфери діяльності структурних підрозділів Підприємства затверджуються Директором Підприємства за погодженням з Уповноваженим органом управління.

Згідно п.8.6. Штатну чисельність підприємства за погодженням з Уповноваженим органом управління Директор визначає на власний розсуд на підставі кошторису, фінансового плану Підприємства, затвердженого та погодженого в установленому законом та Статутом порядку з урахуванням необхідності створення відповідних умов для забезпечення належної доступності та якості медичної допомоги.

Згідно наказу КНП «Ужгородська міська багатопрофільна клінічна лікарня» Ужгородської міської ради» від 16.09.2025 №459-о «Про зміни в організації виробництва, праці, скорочення штатних одиниць, чисельності працівників, змін істотних умов праці Комунального некомерційного підприємства «Ужгородська багатопрофільна клінічна міська лікарня» Ужгородської міської ради,

у п. 1 вказано про внесення змін до штатного розпису КНП «УМБКЛ» УМР та скорочення до 15.12.2025 р. 176,25 штатних одиниць (додаток №1).

у п. 6 вказано про створення комісії з оптимізації, скороченню штатів, чисельності працівників, та вказано перелік осіб що входять до неї;

Також, наказом доручено провести аналіз продуктивності праці на працівників підрозділів у яких проводиться оптимізація, та за результатами якого надати у вигляді рейтингової довідки таких працівників з врахуванням переважного права відповідно до статті 42 КЗпП України (п.7.1).

Згідно п. 8.1. вказано про проведення аналізу продуктивності праці на працівників підрозділу за результатами якого надати у вигляді рейтингової довідки таких працівників з врахуванням переважного права відповідно до статті 42 КЗпП України.

п.9.1. Попередити про можливе вивільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, скорочення штату та чисельності працівників, змінами істотних умов праці не пізніше, як за два календарні місяці під особисте ознайомлення, згідно з додатком №2 до даного наказу «Повідомлення про можливе вивільнення працівника Комунального некомерційного підприємства «Ужгородська міська багатопрофільна клінічна лікарня» Ужгородської міської ради», яких стосуються зміни згідно штатного розпису.

п.9.3. Запропонувати працівникам, які підлягають можливому вивільненню за наявності відповідної вакантної посади в Комунальному некомерційному підприємстві «Ужгородська міська багатопрофільна клінічна лікарня» Ужгородської міської ради, зазначивши його у повідомленні згідно з додатком №2 з урахуванням вимог ст. 42 КЗпП України. У разі відмови працівників від запропонованих вакансій чи відсутністю вакантних посад підготувати документи для скорочення відповідних працівників для звільнення їх в порядку визначеному п.1 ст. 40 КЗпП України та п.6 частини першої ст. 36 КЗпП України.

Згідно звітності Інформація про заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва праці (копі мститься в матеріалах справи) вказано загальну кількість працівників, яких передбачається вивільнити, осіб -110, з яких лікар-акушер-гінеколог 18, вказано дату про попередження про заплановане вивільнення : 16.09.2025, запланована дата вивільнення 31.12.2025.

Згідно Протоколу засідання Комісії з оптимізації, скорочення штатів, чисельності працівників, змін істотних умов праці від 06.10.2025, за результатами розгляду рейтингових довідок, обговорення та формування загального списку посад із зазначенням ПІБ працівників які підпадають під скорочення у зв`язку із скороченням штатних одиниць відповідно до наказу КНП «УМБКЛ» УМР від 16.09.2025 №456-о «Про зміни в організації виробництва, праці, скорочення штатних одиниць, чисельності працівників, зміни істотних умов праці КНП «УМБКЛ» УМР,вирішено сформувати та затвердити загальний список посад із ПІБ працівників, що підлягають під скорочення штатів КНП «УМБКЛ» УМР, згідно з додатком до цього протоколу - Витяг із додатку до Протоколу - Список посад та працівників, що підпадають під вивільнення, у зв`язку зі змінами в організації виробництва, скорочення штату та чисельності працівників, змінами істотних умов праці скороченню КНП «УМБЛ» УМР ВП «КЛІНІЧНИЙ ПЕРИНАТАЛЬНИЙ ЦЕНТР», значиться посада лікаря-акушер-гінеколога жіночої консультації (штатна одиниця яка підлягає скороченню 5,5) скорочується або звільняється - відповідно до продуктивності 0,25 ОСОБА_1 .

Відповідачем до матеріалів справ додано також Рейтинг продуктивності лікарів ЖК ВП «Клінічний перинатальний центр» КНП «УМБКЛ» УМР за вивантаженням (вибірка з 01.01. до 31.08.2025) згідно якого завантаженість ОСОБА_1. 0,25, коєфіціент 0,56.

Також до матеріалів справи додано рейтинги продуктивності роботи лікарів УЗД загально-лікарняного блоку за кількістю записів в журналі обліку (вибірка з 01.01.2025 до 30.09.2025), продуктивності роботи лікарів УЗД жіночої консультації за кількістю вивантажень ЕСОЗ (вибірка з 01.01.2025 до 30.09.2025).

Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб…

Відповідно до ст. 21 КЗпП України, …. особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України…

Відповідно до п.1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках : 1) змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників …

Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно ст. 49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, повідомляє державну службу зайнятості про заплановане вивільнення працівників. Повідомлення має містити інформацію про заплановане масове вивільнення працівників, визначену частиною другою статті 49-4 цього Кодексу, та проведення консультацій з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником). Повідомлення обов`язково подається виборному органу первинної профспілкової організації (профспілковому представнику). У разі наявності кількох первинних профспілкових організацій повідомлення надсилається спільному представницькому органу, утвореному ними на засадах пропорційного представництва, а за відсутності такого органу - виборному органу первинної профспілкової організації (профспілковому представнику), що об`єднує більшість працівників цього підприємства (установи, організації)…

Відповідно до правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі № 519/160/16-ц, провадження № 61-312св17, від 06 лютого 2018 року у справі № 696/985/15-ц, провадження № 61-1214св18, від 30 вересня 2021 року у справі №462/1930/19, провадження № 61-1981св20, суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить виключно власнику або уповноваженому ним органу, суд зобов`язаний тільки з`ясувати наявність підстав для звільнення.

Скорочення чисельності або штату може бути самостійними причинами звільнення за пункту 1 статті 40 КЗпП України. Саме роботодавець визначає доцільність скорочення чисельності або штату працівників. Прийняття такого рішення є виключною компетенцією власника підприємства чи установи або уповноваженого ними органу та є складовою права на управління діяльністю підприємства чи установи. Ухвалення рішення про зміни в організації виробництва і праці або про скорочення чисельності і штату працівників належить до повноважень керівника підприємства. Така позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року (справа № 451/706/18)

Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з цих підстав допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що, розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

У даному випадку судом під час розгляду справи встановлено, що згідно наказу КНП «Ужгородська міська багатопрофільна клінічна лікарня» Ужгородської міської ради» від 16.09.2025 №459-о «Про зміни в організації виробництва, праці, скорочення штатних одиниць, чисельності працівників, змін істотних умов праці Комунального некомерційного підприємства «Ужгородська багатопрофільна клінічна міська лікарня» Ужгородської міської ради, так п. 1 передбачено внесення змін до штатного розпису КНП «УМБКЛ» УМР та скорочення до 15.12.2025 р. 176,25 штатних одиниць (додаток №1).

Про можливе майбутнє вивільнення повідомлено позивача ОСОБА_1 , що підтверджується актом, згідно якого повідомлення зачитано їй в голос, 24.10.2025 у зв`язку із відмовою від проставлення підпису про ознайомлення з повідомленням про можливе вивільнення працівника, додатком до наказу директора КНП «УМБКЛ» УМР від 16.09.2025 рок №459-о.

Зі змісту повідомлення вбачається, що позивача повідомлено про відсутність вакантних посад лікаря-акушера-гінеколога.

Суд вважає неспроможними доводи позивача про те, що нею було проставлено ручкою на повідомленні про те, що вона має спеціалізацію, оскільки від ознайомлення із повідомленням вона відмовилася.

Більше того, позивачем не надано доказів на підтвердження того, що вона зверталася до відповідача щодо надання їй іншої посади, при цьому про відсутність вакансії відповідно до її спеціалізації ОСОБА_1 було повідомлено.

У відзиві представником відповідача акцентовано увагу саме на відсутності посад відповідно до спеціальності відповідача, та він заперечує факт того, що позивачем у повідомлені про можливе вивільнення було проставлено будь який запис. Також, на спростування доводів позивача у додатку до відзиву надано рейтингові списки, які згідно наказу від 16.09.2025 №459-о з урахуванням переважного права відповідно до ст. 42 КЗпП. Також у додатку до відзиву надано підтвердження надсилання позивачу копії наказу про звільнення, та про повернення поштового відправлення без вручення з зазначенням причини невручення «за закінченням терміну зберігання».

Поряд із цим позивачем, її представником відповідь на відзив не подано, та вказані доводи сторони відповідача не спростовано.

Вказане свідчить про належне повідомлення позивача про її майбутнє вивільнення.

Позивач не заперечує факт відсутності у відповідача, як на момент повідомлення про її майбутнє можливе вивільнення та станом на день її звільнення, вакантної посади лікаря-акушера-гінеколога.

При цьому, відповідачем надано до відзиву довідку директора КНП «УМБКЛ» УМР про відсутність станом на 31.12.2025 року у закладі вакантних посад лікарів-акушер-гінекологів.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в Постанові від 09.06.2021 року у справі №444/372/20 сам лише факт не запропонування роботодавцем працівнику певної вакантної посади за умови, що позивач не зміг би обійняти її відповідно до кваліфікаційних вимог цієї посади, не може свідчити про те, що роботодавцем було порушено вимоги частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України під час звільнення позивача. Судами має бути встановлено, що посаду яку не було запропоновано працівнику реально могла бути ним зайнята, оскільки у протилежному випадку скасування наказу про звільнення лише з цих підстав буде необґрунтованим та свідчитиме про формалізм щодо тлумачення частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України.

Крім того відповідно до ч. 1 ст. 32 КЗпП України, переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.

Окрім того, положеннями частини другої статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 25 травня 2016 року у справі № 6-3048цс15 та Верховного Суду, викладеній у постанові від 13 травня 2020 року у справі № 755/3972/17-ц.

При цьому, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов`язок щодо працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Згідно матеріалів справи, як станом на день повідомлення про можливе вивільнення так само і на день звільнення позивача, у підприємства були відсутні вакантні посади лікаря-акушера-гінеколога, яка відповідає освіти, кваліфікації, досвіду.

Окрім того, суд констатує що рішення про скорочення позивача також прийнято відповідно до аналізу продуктивності праці на працівників підрозділів у яких проводиться оптимізація, за результатами яких сформовано рейтингові довідки з врахуванням переважного права відповідно до ст..42 КЗпП України. Про що свідчать додані відповідачем до відзиву письмові докази.

З огляду на викладене, доводи позивача про порушення відповідачем вимог частини першої статті 49-2 КЗпП України є необґрунтованими. Так, згідно наданих відповідачем доказів, (Звітності Інформації про заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці) кількість працівників яких передбачалося вивільнити, осіб, зокрема щодо посад «лікар-акушер-гінеколог» 18.

Суду не надано доказів того, що станом на день повідомлення про можливе вивільнення чи на день звільнення ОСОБА_1 , в організації була наявна посада яка відповідала її освіті, кваліфікації, досвіду, але така їй запропонована не була.

Суд вважає, що доводи позивача про порушення процедури звільнення працівників, а саме звільнення протиправним та не законним, не знайшли свого підтвердження та є безпідставними.

Звертаючись із вказаним позовом до суду позивач просить касувати наказ №1301-к від 26.12.2025 яким ї звільнено, поновити її, на посаді лікаря-акушер-гінеколога жіночої консультації відокремленого підрозділу «Клінічний перинатальний центр» комунального некомерційного підприємства «Ужгородська міська багато профільна клінічна лікарня» Ужгородської міської ради, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та судові витрати.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статей 235, 240-1 КЗпП України.

Разом з тим, суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції інших осіб, а саме поновити позивача на роботі у новоствореній юридичній особі та на посаді яку фактично позивач не обіймала.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з Рекомендацією N R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, під дискреційним повноваженням розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Зі змісту наведених норм вбачається, що питання призначення певної особи на посаду в установі належить до компетенції власника, який укладає трудовий договір із працівником, а тому є саме дискреційним повноваженням відповідача - Комунальне некомерційне підприємство «Закарпатська обласна клінічна лікарня імені Андрія Новака» Закарпатської обласної ради, відповідно до положень Статуту. Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 28 березня 2019 року у справі N 755/3495/16-ц, від 17 липня 2019 року у справі N 823/5365/15, 11 червня 2020 року у справі N 804/4143/16.

З огляду на вказане, суд дійшов висновку про те, що процедуру звільнення позивача з роботи на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України відповідачем було дотримано .

Суд приходить до висновку, що відсутні підстави для визнання протиправним та скасування наказу №1301-к від 31.12.2025, яким позивача звільнено з посади на підставі п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України.

Оскільки, суд прийшов до висновку, що відсутні підстави для скасування зазначеного наказу про звільнення позивача, відтак не підлягають задоволенню і вимоги, щодо поновлення на її на посаді лікаря-акушера-гінеколога жіночої консультації відокремленого підрозділу Клінічний перинатальнийцент» комунального некомерційного підприємства «Ужгородська міська багатопрофільна клінічна лікарня» Ужгородської міської ради.

За таких обставин, розглянувши справу в межах визначених позивачем предмету спору та підстав для його задоволення, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову в частині скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, не ґрунтуються на встановлених нормах цивільного та трудового законодавства України, не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.

Згідно з ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство в Україні здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, котрі мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку усіх доказів.

На підставі наведеного вище, суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог, у зв`язку з чим у задоволенні позову слід відмовити.

Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23). Оскаржуване рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а в разі відмови в позові покладається на позивача.

Позивач, від сплати судового збору за позовною вимогою про поновлення на роботі звільнений на підставі Закону України «Про судовий збір» та таку при поданні позову не оплачував, а тому вказані витрат слід віднести на рахунок Держави.

На підставі наведеного та керуючись ст. 12, 13, 19, 80, 81, 82, 89, 129, 131, 141, 223, 247, 249, 255, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник адвокат - Німець Олена Михайлівна, до Комунальне некомерційне підприємство «Ужгородська міська багатопрофільна клінічна лікарня» Ужгородської міської ради (КПН «УМБКЛ» УМР) про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, а саме до Закарпатського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 адреса АДРЕСА_1

Відповідач: Комунальне некомерційне підприємство "Ужгородська міська багатопрофільна клінічна лікарня"Ужгородської міської ради ел. пошта office@umbkl.com тел. 380954965136 адреса м. Ужгород, вул. Минайська,71,88015 ЄДРПОУ 40835473

Повний текст рішення складено та підписано 29.09.2026 року.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду Фазикош О.В.