Рішення № 140168257, 24.09.2026, Сквирський районний суд Київської області

Сквирський районний суд Київської області

Справа № 376/3741/25

Провадження № 2/376/643/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року Сквирський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Батовріної І.Г.

за участю секретаря Ковальчук Д.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Представник ТОВ «Споживчий центр» звернувся до суду з вказаним позовом, який обґрунтовує тим, що 16.02.2025 року з ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 15.02.2025-100001227. За яким ТОВ «Споживчий центр» зобов`язався надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 10 000,00 грн., а ОСОБА_1 зобов`язалася протягом 140 днів повернути кредит та сплатити відсотки за користування грошовими коштами. ТОВ «Споживчий центр» виконав своє зобов`язання за кредитним договором та надав відповідачу грошові кошти у розмірі 10 000,00 грн. Відповідач належним чином не виконувала грошові зобов`язання, тому у неї виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 30 500 грн., яка складається із заборгованості по тілу кредиту за основною сумою боргу у розмірі 10 000,00 грн., заборгованості за відсотками у розмірі 14 000 грн., заборгованість по комісії (пов?язаної з наданням кредиту) у розмірі 1 500 грн. та неустойки у розмірі 5 000 грн.. Відповідач відмовляється добровільно сплатити заборгованість, а тому ТОВ «Споживчий центр» просить суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 30 500 грн. та судові витрати по справі.

Ухвалою суду від 30.01.2026 р. провадження у вказаній справі відкрито та постановлено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

14.03.2026 р. (зареєстровано 16.03.2026 р. вх. № 3825/26) через систему «Електронний суд» відповідач подала відзив на позовну заяву, у якому вказала, що на договорі № 15.02.2025-100001227 відсутні обов`язкові реквізитами, у тому числі електронний підпис позивача, електронна печатка позивача та електронний підпис відповідача, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги". Додані додатки це роздруківка, які в подальшому були відскановані. За таких обставин зазначені додатки не можна вважати оригіналами електронного документа або електронними копіями. Крім цього до матеріалів справи не додано жодного електронного підпису, докази відправлення позивачем одноразового ідентифікатора відповідачу, як відсутні докази прийняття (використання) цього ідентифікатора відповідачем. Вказує, що вона не укладала вказаний договір та не ініціювала отримання кредиту. За фактом незаконного використання персональних даних та вчинення шахрайський дій (ст. 190 КК України) відповідач звернулась до правоохоронних органів. Окрім того у матеріалах справи відсутні первинні бухгалтерські документи на підтвердження перерахування грошових коштів. На підставі викладеного просила відмовити у задоволенні позовних вимог.

17.03.2026 р. від представника позивача через систему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив, у якій зазначив, що позивачем було подано належні, допустимі та достатні докази на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, що відповідає вимогам статей 76-79, 81 Цивільного процесуального кодексу України. Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому повністю заперечує проти позовних вимог, однак не надав жодного доказу на підтвердження своїх заперечень або на спростування доводів позивача. Вказує, що відповідачем не надано доказів на спростовування не отримання грошових коштів як і не заявлено клопотання про їх витребування. Зазначає, що кредитний договір був укладений в електронній формі у відповідності до вимог чинного законодавства. Окрім того відповідач не заперечує, що відповідний засіб зв`язку належить йому, або що на час укладення спірних договорів він втратив вказаний засіб зв`язку, що може бути підтверджено відповідними засобами доказування. Вказує, що жодних нарахувань поза межами строку кредитування, зокрема, у порядку, передбаченому ст. 625 ЦК України, позивачем не здійснювалось, а позовні вимоги не заявлялись. Крім того, відповідач заперечує проти законності розміру процентів, нарахованих відповідно до умов кредитного договору. Законом України "Про споживче кредитування" передбачено пункт 5 статті 8, що визначає максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1 %. Також, законом України "Про споживче кредитування", передбачено пункт 17 прикінцевих положень, який повністю спростовує доводи відповідача стосовно незаконності розміру процентної ставки. Матеріали справи не містять жодних розрахунків, які б спростовували правильність розрахунків заборгованості долучених до матеріалів справи позивачем, а за висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 11.07.2018 року у справі №753/7883/15, доводи сторони про необґрунтованість розрахунку кредитної заборгованості є безпідставними, якщо на його спростування сторона не надала власного розрахунку. Оскільки ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, тому не може надати первинні банківські документи, а відтак наданий суду позивачем розрахунок є належним та допустимим доказом заборгованості та її розміру у справі. За відсутності доказів оскарження відповідачем умови договору щодо встановлення комісії, відсутні підстави для відмови у стягненні вказаного платежу з відповідача. Вказує, що неустойка нарахована правомірно у відповідності до чинного законодавства. Відповідачем подано до суду витяг з ЄРДР. Дані обставини підтверджують лише звернення до правоохоронного органу та не підтверджують те, що повідомлені відповідачем обставини знайшли своє підтвердження у ході досудового розслідування. Подані відповідачем докази не скасовують доводів позовної заяви. На підставі викладеного просила задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

19.03.2026 р. через систему «Електронний суд» відповідач подала заперечення (відповідь на відзив) у яких вказала, що грошові кошти були перераховані на рахунок третьої особи та вона не укладала з позивачем кредитний договір. Окрім того номер телефону, на котрий було надіслано одноразовий ідентифікатор для підписання договору, їй не належить. На підставі викладеного просила відмовити у задоволені позовних вимог.

31.03.2026 р. судом було зроблено запит до підрозділу дізнання Голосіївського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві.

06.05.2026 р. на адресу суду надійшла відповідь на вищевказаний запит.

Ухвалою суду від 24.06.2026 р. клопотання відповідача задоволено та постановлено витребувати докази у Приватного акціонерного товариства «Київстар».

Ухвалою суду від 24.06.2026 р. клопотання представника позивача задоволено та постановлено витребувати докази у АТ «А-БАНК».

22.07.2026 р. на адресу суду від Приватного акціонерного товариства «Київстар» надійшла відповідь на ухвалу від 24.06.2026 р..

31.08.2026 р. на адресу суду від АТ «А-БАНК» надійшли витребувані докази.

Представник позивача в судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, у прохальній частині відповіді на відзив просила проводити розгляд справи за її відсутності та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, подала заяву у якій просила здійснювати розгляд за її відсутності та відмовити у задоволені позовних вимог.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, встановивши фактичні обставини та оцінивши надані докази в їх сукупності, суд зазначає наступне.

З матеріалів доданих до позовної заяви вбачається, що 16.02.2025 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та ОСОБА_1 , було укладено кредитний договір № 15.02.2025-100001227. За умовами якого ТОВ «Споживчий центр» зобов`язався надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 10 000 грн., а ОСОБА_1 зобов`язалася протягом 140 днів повернути кредит та сплатити відсотки за користування грошовими коштами (а.с.15-21).

Згідно з п. 6 процентна ставка фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 день користування Кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається Кредит. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку.

Відповідно до п. 7 комісія, пов`язана з наданням Кредиту (надалі - "Комісія", економічна сутність - плата за надання Кредиту) - 15% від суми кредиту та дорівнює 1500 грн. 00 коп. Комісія розраховується шляхом множення суми кредиту (база розрахунку) на розмір комісії у відсотковому значенні. Нараховується кредитором та обліковується в день видачі кредиту.

Відповідно до п. 10 договору денна процентна ставка становить 0.82 %.

Реквізити належного Позичальнику електронного платіжного засобу для надання коштів Позичальнику за даним та наступними договорами: НОМЕР_3 (а.с 18).

Вказаний договір підписаний відповідачем шляхом накладення електронного підпису одноразовим ідентифікатором Е123.

Згідно зі ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частинами 1, 2 ст. 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно- комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За приписом ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 1 ст. 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Разом з тим, особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Так, пунктами 5, 6, 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» встановлено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додається до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним із моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ст.11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Правилами ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» регламентовано, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).

Водночас, не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.

Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20), від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20 (провадження № 61-18967св20), які, відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.

Так з кредитного договору вбачається, що код з смс-повідомленням для підписання договору одноразовим ідентифікатором було направлено відповідачу на контактний номер телефону - НОМЕР_1 (а.с. 20).

Відповідно до листа ПрАТ «Київстар» № 24224/01 від 22.07.2026 р. електронні комунікаційні послуги по телефонному номеру НОМЕР_2 , станом на 16.02.2025 року надавались на умовах передплаченої форми обслуговування ПрАТ «Київстар» знеособлено (анонімно), без укладання письмового договору або реєстрації відповідно до "Порядку ідентифікації кінцевих користувачів послуг", затвердженого Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах електронних комунікацій, радіочастотного спектра та надання послуг поштового зв`язку від 07.12.2022р. № 235 та за ОСОБА_1 номер зареєстрований не був (а.с. 100-101).

Згідно з витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12025105010000124 від 24.02.2025 р. вбачається, що невстановлена особа шахрайським шляхом скориставшись особистими даними ОСОБА_1 заволоділа грошовими коштами із сайту «Швидко гроші» на суму 10 000,00 грн., які дана особа перерахувала на картку № НОМЕР_3 (а.с. 48).

Відповідно до листа № 153434-2026 від 05.05.2026 р. начальника ВД Голосіївського УП ГУНП у м. Києві капітана поліції Гуцала Р. станом на теперішній час досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12025105010000124 від 22.02.2025 р. триває за ч. 1 ст. 190 КК України (а.с. 82).

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження вказаних позивачем обставин про те, що позичальнику було надано одноразовий ідентифікатор - Е123 шляхом направлення на номер телефону НОМЕР_1 електронного повідомлення для підписання кредитного договору № 15.02.2025-100001227 від 16.02.2025 року.

Суд звертає увагу, що з наявних матеріалів у справі вбачається, що номер телефону на який направлявся одноразовий ідентифікатор відповідачу не належить, таким чином позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами факт укладення вищевказаного кредитного договору.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 1046 ЦК України, кредитний договір є реальним та укладеним з моменту передання грошей, з наданням доказів про перерахування кредитодавцем суми грошової позики (кредиту) на зазначений в договорі рахунок позичальника для висунення і доведення вимоги позивачем (новим кредитором) про стягнення з боржника, що є обов`язковим.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року (справа № 372/223/17) міститься правовий висновок, згідно з яким факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки, тощо.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Таким чином, банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, містять записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Також, виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.

Таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц, від 17 грудня 2020 року у справі №278/2177/15ц, від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц та від 15.01.2025 у справі № 753/16762/15-ц.

У справах про стягнення кредитних коштів на банк або іншу фінансову установу покладений обов`язок довести факт передачі коштів позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, в іншому випадку, без доведення цього факту, втрачається право банку на пред`явлення будь-якої вимоги. Доведення позивачем умов кредитування і наявності заборгованості є обов`язком позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України.

Реквізити належного Позичальнику електронного платіжного засобу для надання коштів Позичальнику за даним та наступними договорами: НОМЕР_3 (а.с 18).

Так, ТОВ «Споживчий центр» на підтвердження перерахування відповідачу грошових коштів надало довідку ТОВ «Універсальні платіжні рішення» № 167-2811 від 28.11.2025 р., з якої вбачається, що кредитні кошти у розмірі 10 000,00 грн. були перераховані згідно кредитного договору № 15.02.2025-100001227 на картковий рахунок (№ НОМЕР_4 ) (а.с. 26 зворот).

Відповідач надала виписку по банківській картці № НОМЕР_5 відкритій в АТ «А-Банк», з якої не вбачається отримання грошових коштів у сумі 10 000 грн. (а.с. 73).

Окрім того у матеріалах справи міститься виписка по банківській картці № НОМЕР_6 відкритій в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» у якій вказано, що операції за період 16.02.2025 р. відсутні (а.с. 88).

Згідно з інформацією, яка надана АТ «А-Банк» на виконання вимог ухвали про витребування доказів від 24.06.2026 р., вбачається, що картка № НОМЕР_4 не належить ОСОБА_1 . Дана картка емітована на ім`я ОСОБА_2 , що свідчить про те, що картка за номером № НОМЕР_3, на яку було перераховано кредитні кошти, не належить відповідачу (а.с. 109).

Отже, у матеріалах справи відсутні належні, допустимі і достатні докази перерахування кредитних коштів саме відповідачу - ОСОБА_1 , відповідно до вимог ст. 526, 1054, 1088 ЦК України, а тому позивачем не доведено, що позичальнику було надано кредитні кошти у розмірі 10 000,00 грн. та на умовах встановлених договором.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позивач не довів належними та допустимими доказами факт укладення кредитного договору та отримання відповідачем грошових коштів за договором, а тому вимоги про стягнення заборгованості є не обґрунтованими.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно зі ст. 141 ЦПК України судові витрати позивачу за рахунок відповідача не відшкодовуються, оскільки судом відмовлено у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Керуючись ст. 10, 12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265, 274-279, 352, 354, 355 ЦПК України, ст. 11, 205, 207, 526, 598, 599, 610, 612, 625-629, 634, 638, 639, 1046, 1048, 1049, 1054, 1056-1 ЦК України, Законом України «Про електронну комерцію», -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором- відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя І.Г.Батовріна