Ухвала суду № 140165909, 28.09.2026, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/16745/26

1-кп/357/1280/26

У Х В А Л А

28.09.2026 м. Біла Церква

Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді: ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання: ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду №1 м. Біла Церква Київської області обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12026111030001130, внесеному 12.07.2026 до Єдиного реєстру досудових розслідувань, про обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України,

сторони кримінального провадження та інші учасники судового провадження:

прокурор: ОСОБА_4 ,

захисники - адвокати: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

обвинувачений: ОСОБА_3 ,

У С Т А Н О В И В :

Суть питання, що вирішується ухвалою, і за чиєю ініціативою воно розглядається

На розгляді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12026111030001130, внесеному 12.07.2026 до Єдиного реєстру досудових розслідувань, про обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України, відносно якого застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строк дії якого закінчується 28.09.2026. До вказаної дати остаточне рішення по справі не може бути прийнято відносно ОСОБА_3 .

Прокурором в судовому засіданні подане клопотання в порядку ст. 331 КПК України про продовження дії обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_3 строком на 60 днів.

Позиція сторін та інших учасників.

Прокурор в судовому засіданні підтримав заявлене клопотання про продовження дії обраного запобіжного заходу ОСОБА_3 строком на шістдесят днів, посилаючись на те, що ризики, передбачені пунктами 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, враховані слідчим суддею Білоцерківського районного суду Київської області при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_3 на даний час не зменшились та продовжують існувати, а саме ризик переховуватися від від суду обґрунтовується тим, що ОСОБА_3 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення проти громадського порядку та моральності, за яке передбачено покарання у вигляді позбавлення волі строком від трьох до семи років. Усвідомлення можливості настання вказаних вкрай несприятливих наслідків може спонукати підозрюваного ОСОБА_3 змінювати своє місце проживання та переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду з метою уникнення кримінальної відповідальності. Окрім цього, будучи обізнаним, що в країні введений воєнний стан, перебуваючи на волі без процесуального зобов`язання ОСОБА_3 може використати таку можливість для уникнення від кримінальної відповідальності та здійснити спробу втечі за кордон або до будь-якої з окупованих територій нашої держави. Варто також враховувати, що ОСОБА_3 до взяття під варту не працював, не мав сталих джерел доходу, не обтяжений сталими соціальними зв`язками, тобто може без будь-яких наслідків змінити місце проживання та переховуватися від слідства та суду, а ті, які є, не стали на заваді вчинення кримінального правопорушення.

Ризик незаконно впливати на потерпілого, свідків у кримінальному провадженні обґрунтовується тим, що є підстави вважати, що перебуваючи на волі, ОСОБА_3 може впливати на потерпілого, свідків шляхом психологічного або фізичного насильства, прохань, підкупу тощо з метою викривлення фактичних обставин справи та уникнення передбаченої законом відповідальності. Також, ОСОБА_3 відомо місце проживання свідків вказаного кримінального провадження.

У зв`язку з цим обвинувачений може незаконно впливати на них шляхом умовляння, підкупу, переконання, примушування з застосуванням фізичної сили або погроз такого застосування з метою викривлення фактичних обставин справи та уникнення передбаченої законом відповідальності. Показання даних свідків мають визначальне значення для оцінки дій обвинуваченого, з огляду на специфіку та обставини кримінального правопорушення. Поряд із цим необхідно враховувати фактор страху людини перед іншою людиною, яка спроможна застосувати фізичне насильство. Пересічний громадянин, такий як свідок чи потерпілий, приймаючи участь у кримінальному провадженні, має бути захищеним та з усвідомленням своєї невразливості, відсутністю страху перед обвинуваченим, надати показання суду. У даному випадку забезпечення безпеки свідків, унеможливлення на них незаконного впливу з боку обвинуваченого є основним завданням на даній стадії процесу.

Варто також враховувати, що ОСОБА_3 вже застосував до потерпілого ОСОБА_7 фізичне насильство, що дає підстави вважати, що підозрюваний задля досягнення власних цілей здатен вдатися до насильства до інших осіб.

Ризик вчинити інше кримінальне правопорушення обґрунтовується тим, що в світлі наявності зазначеного ризику необхідно враховувати період початку протиправного шляху ОСОБА_3 , де останній достовірно знаючи про воєнний стан на території України, неспровоковану військову агресію проти українського народу з боку російської федерації, усвідомлюючи надзвичайно складний період в житті української нації, протиставив себе державі, суспільному порядку та моральності. Без будь-яких докорів сумління та співчуття вирішив вчинити кримінальне правопорушення. Характер вчинення кримінального правопорушення, поведінка ОСОБА_3 , вказує на його сміливість у вчиненні кримінального правопорушення, а відтак наявність у нього морального бажання та схильності до вчинення інших кримінальних правопорушень. Окрім цього, ОСОБА_3 , наразі немає постійного джерела доходу для проживання, тому наявні передумови для вчинення останнім інших злочинів, зокрема корисливих.

Жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, зазначеним у пунктах 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, та є всі підстави вважати, що перебуваючи на волі, обвинувачений ОСОБА_3 може переховуватися від суду; незаконно впливати на свідків та потерпілого; вчинити інше кримінальне правопорушення.

Застосування запобіжного заходу у вигляді особистого зобов`язання не забезпечить належної поведінки обвинуваченого, не зменшить наявність вищевказаних ризиків та не зможе перешкодити їх реалізації.

Застосування до ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, навіть із застосуванням електронних засобів контролю та при забороні цілодобово залишати житло не зможе унеможливити переховування обвинуваченого від суду, незаконного впливу на свідків, у цьому кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення.

Єдиним запобіжним заходом, який здатен забезпечити виконання обвинуваченим ОСОБА_3 покладених на нього обов`язків та унеможливить реалізацію вищевикладених ризиків, на дуку прокурора, є запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Отже прокурор вважає, що ризики передбачені п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України є дійсними та вважає за необхідне продовжити відносно обвинуваченого запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, оскільки застосування більш м`якого запобіжного заходу не запобігатиме ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України. При цьому прокурор просила не визначати ОСОБА_3 розмір застави, оскільки він вчинив злочив з особливою зухвалістю, вчинений із застосуванням насильства, злочин спрямований на грубе порушення громадського порядку, незважаючи на світлу пору доби, наявність пересічних громадян, які перебувають на вулиці поблизу житлового будинку, який розташований в центрі міста, чим створив реальну загрозу життю та здоров`ю потерпілого, а також інших осіб, які перебували поблизу місця вчинення кримінального правопорушення.

Захисник адвокат ОСОБА_5 в судовому засіданні заперечувала проти заявленого клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, прсилаючись на те, що прокурор вже втретє в своїх клопотаннях про продовження застосування запобіжного заходу, наводить одні й ті самі ризики, без належного обґрунтування або наведення доказів можливості настання таких ризиків. Вважає вину ОСОБА_3 недоведеною.

Посилання сторони обвинувачення на те, що ОСОБА_3 з метою уникнення від кримінальної відповідальності може перетнути кордон України спростовується загальновідомими фактами про те, що за для перетину державного кордону особа повинна мати, передбачені Законом України «Про мобілізацію і мобілізаційну підготовку» та постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України», виключні підстави.

У свою чергу, ОСОБА_3 є військовозобов`язаним, а отже, не має можливості перетнути державний кордон України. Більше того у ОСОБА_3 відсутній закордонний паспорт.

Щодо посилання сторони обвинувачення на те, що ОСОБА_3 може втекти на окуповану територію також є виключно припущенням, оскільки окупована територія знаходиться за лінією фронту. Наразі по всій лінії фронту (зокрема відповідно до інформації з DeepStateMAP) відбуваються активні бойові дії, та відсутня навіть теоретична можливість потрапити на окуповані території.

Також хибним захисник вважає твердження прокурора про те, що мій ОСОБА_3 на час взяття під варту ніде не працював, оскільки ОСОБА_3 фактично є IT-спеціалістом, офіційно працював з 2005 по 2024 рік. Починаючи з 2024 року ОСОБА_3 працював віддалено, вдома. Завдяки цьому він має стабільний дохід, заощадження, частково утримує свою матір пенсійного віку, а до минулого року (до моменту смерті) на його повному утриманні був дідусь (батько матері), в квартирі якого він і проживав останні сім років. ОСОБА_3 має право власності на житло та зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , ця адреса є відмінною від адреси, поблизу якої було вчинене кримінальне правопорушення, та за цією адресою постійно проживає мати підзахисного.

Виходячи з вишевикладеного, на думку захисту, припущення сторони обвинувачення, що сама по собі тяжкість покарання в інкримінованому злочині може спонукати ОСОБА_3 планувати втечу та переховуватись від правоохоронних органів та суду є формальним, нікчемним, не підтверджується жодним доказом сторони обвинувачення.

Крім цього, захсник вважає, що в матеріалах провадження відсутні докази, які б підтверджували будь-які спроби впливу ОСОБА_3 на свідків чи потерпілого у провадженні. Захист просив звернути увагу суду на те, що сам потерпілий знаходиться за межами території України, а в матеріалах кримінальної справи міститься його заява від 11.09.2026 про відсутність будь-яких претензій до будь-кого, а також щодо відсутності намірів подачі цивільного позову, а отже, вплив на потерпілого є фізично неможливим. У свою чергу, жодне з показань свідків не містить інформації про безпосередню причетність ОСОБА_3 до вчиненого кримінального правопорушення.

Сам ОСОБА_3 ніколи за своє життя не був помічений в застосуванні насильства до будь-кого.

При цьому захист посилався на практики ЄСПЛ, згідно яких ризик переховування підозрюваного від правосуддя не може оцінюватись виключно на підставі суворості можливого судового рішення. А також ризик незаконного впливу на потерпілих чи свідків не може презюмуватися лише з характеру обвинувачення, а має підтверджуватись конкретними фактичними даними.

Крім того, щодо ризику вчинення іншого кримінального правопорушення, сторона обвинувачення під час посилання на даний ризик зазначає, що ОСОБА_3 не має джерел доходу та соціальних зав`язків, що не підтверджено жодним доказом, оскільки до моменту затримання ОСОБА_3 працював віддалено, мав заощадження та піклувався про своїх родичів.

Захист окремо просив звернути увагу на рішення ЄСПЛ «CASE OF MONAKHOV AND OTHERS v UKRAINE» від 9 жовтня 2025 року, де Європейський суд з прав людини у вказаній вище справі, констатував, що права і свободи Заявника було порушено детективами НАБУ, прокурорами САП, слідчими суддями та колегією суддів ВАКС, яка здійснює його справи по суті, встановивши, що його тримання під вартою носило незаконний та свавільний характер, без ретельного дослідження і встановлення наявності достатніх підстав такого тривалого ув`язнення, а також вказав на незабезпечення його адекватною медичною допомогою, а також відсутність у національному законодавстві достатніх правових механізмів для захисту від стверджувальних порушень конвенційних прав.

Отже зважаючи на те, що ОСОБА_3 , перебуває під вартою з 17 липня 2026 по сьогоднішній день, має зареєстроване місце проживання та перебування, що підтверджується відповідними документами, має міцні соціальні зв`язки, працює віддалено, частково утримує та постійно піклується про свою матір, раніше ні до адміністративної, ні до кримінальної відповідальності не притягувався, зхист вважає, що клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу ОСОБА_3 у вигляді тримання під вартою задоволенню не підлягає. При цьому, захист просив у разі задоволення клопотання прокурора визначити ОСОБА_3 заставу у мінімальному розмірі, з покладенням певних обов`язків.

Захисник адвокат ОСОБА_6 в судовому засіданні підтримала позицію адвоката ОСОБА_5 , заперечувала проти заявленого клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, вважала за достатнє застосувати до ОСОБА_3 запобіжний захід у виді цілодобового домашнього.

При цьому захисники просили відкласти розгляд питань регламентованих статтями 314-316 КПК України щодо призначення справи до судового розгляду, враховуючи, що відсутній захисник адвокат ОСОБА_8 , з метою надати останньому можливість висловити свою позицію з зазначених питань.

Обвинувачений ОСОБА_3 в судовому засіданні підтримав позицію захисників, у задоволенні клопотання прокурора просив відмовити, заявив клопотання про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту.

Встановлення судом обставин із посиланням на докази, а також мотивів неврахування окремих доказів та мотивів, з яких суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керував

Заслухавши думку учасників судового провадження, проаналізувавши зміст клопотання та надані сторонами матеріали, суд доходить таких висновків.

15.09.2026 слідчим суддею Білоцерківського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_3 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Державній установі «Київський слідчий ізолятор» строком на 60 днів, тобто до 28.09.2026 включно.

При винесені вищевказаного рішення слідчим судею встановлено наявність ризиків, передбачених пунктами 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

В судовому засіданні встановлено, що розглянути кримінальне провадження відносно ОСОБА_3 та прийняти в судовому засіданні остаточне рішення до закінчення визначеного строку дії запобіжного заходу не виявляється можливим.

Згідно з ч. 1 ст. 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження, у тому числі запобіжні заходи, застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

У відповідності до частин 1, 2 статті 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення має право своєю ухвалою продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього КПК України. Прокурор має право подати клопотання про продовження строку тримання під вартою не пізніше ніж за п`ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою, при цьому виклавши обставини, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшились або з`явились нові ризики, які виправдовують тримання під вартою. При вирішенні питання про продовження тримання під вартою суд керується загальними приписами, які регулюють застосування запобіжного заходу, однак з урахуванням додаткових відомостей і стадії кримінального провадження.

Клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.

Також, з положень норм ст. 199 КПК України випливає, що при розгляді доцільності продовження строку тримання під вартою у т.ч. ураховуються обставини, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; виклад обставин, які перешкоджають завершенню розгляду справи до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

Щодо обгрунтованої підозри.

Вказане кримінальне провадження знаходиться на стадії судового розгляду. З огляду на стадію кримінального провадження та зміст самого клопотання, суд не вирішує питання щодо обґрунтованості підозри, однак оцінює критерії, визначені у статті 178 КПК України, та доведені прокурором ризики, передбачені статтею 177 КПК України.

Щодо ризиків кримінального провадження.

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству. При визначенні ризиків закон не вимагає неспростовних доказів того, що обвинувачений однозначно, поза всяким сумнівом, здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає обґрунтування, що він має реальну можливість їх здійснити в майбутньому. Отже, ризики слід вважати наявними за умови встановлення їх імовірності. Як обов`язковий критерій застосування запобіжного заходу ризик кримінального провадження має прогностичний характер, його визначення у конкретний проміжок часу спрямоване на усунення негативного впливу на кримінальне провадження в майбутньому. При встановленні ризиків суд застосовує стандарт достатності підстав вважати, що обвинувачений може вдатися до дій на шкоду кримінальному провадженню.

Ризик переховування від суду.

На думку суду, ризик переховування обвинуваченого від суду досі є реальним з огляду на тяжкість злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_3 та суворість можливого покарання. Так, ОСОБА_3 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину проти громадського порядку та моральності, за яке передбачено покарання у вигляді позбавлення волі строком від трьох до семи років. Таким чином, усвідомлюючи тяжкість покарання та невідворотність кримінальної відповідальності у випадку визнання його винуватим у майбутньому, обвинувачений може вчиняти дії, спрямовані на переховування від суду. Кримінальне провадження не є статичним, що обумовлює можливість непрогнозованої зміни поведінки обвинуваченого. Співставлення можливих негативних для обвинуваченого наслідків переховування у вигляді потенційного ув`язнення у невизначеному майбутньому, із можливим засудженням до покарання у виді позбавлення волі, у перспективі робить цей ризик достатньо високим.

Разом з тим, суд погоджується з доводами захисту, що в умовах воєнного стану легальний виїзд ОСОБА_3 за кордон чи втеча на тимчасово окуповані території є фактично неможливими. При цьому, позиція адвоката ОСОБА_5 стосовно того, що ОСОБА_3 є фінансово спроможним IT-спеціалістом із тривалим стажем роботи, має офіційні заощадження, піклувався про свою матір пенсійного віку, жодними належними доказами у судовому засіданні підтверджені не були.

Відсутність підтвердженого офіційного доходу та постійного місця роботи в сукупності з тяжкістю обвинувачення суттєво підвищують ризик того, що ОСОБА_3 , перебуваючи на волі, може змінити місце проживання та переховуватися від суду з метою уникнення відповідальності.

Таким чином, суд оцінює ризик переховування від суду як існуючий.

Ризик незаконно впливати на потерпілого, свідків у кримінальному провадженні.

Суд також зазначає про актуальність ризику впливу обвинуваченого на свідків та потерпілого. Судом береться до уваги, що ОСОБА_3 перебуваючи на волі може намагатися впливати на свідків та потерпілого шляхом умовляння, підкупу, переконання, примушування з метою викривлення фактичних обставин справи та уникнення передбаченої законом відповідальності.

Так, загальний порядок, встановлений КПК України, передбачає процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, спочатку на стадії досудового розслідування шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК України). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК (у виключних випадках). Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК). Відтак, ураховуючи реалізацію принципу безпосередності, ризик впливу на свідків та потерпілих існує до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків і потерпілих та дослідження їх судом.

Тобто ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом. За таких обставин заборона спілкуватися з певними визначеними особами як наслідок встановлення ймовірного впливу на них - це об`єктивна необхідність забезпечення недоторканості показань інших учасників кримінального провадження, які мають доказову цінність.

Ризик вчинити інше кримінальне правопорушення.

Ризик вчинення іншого кримінального правопорушення суд визнає недоведеним прокурором на цій стадії процесу, а тому відхиляє його.

Щодо питання чи зможуть інші більш м`які запобіжні заходи, запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України, то слід указати, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК (частина 1 статті 184 КПК).

Більш м`якими запобіжними заходами, у порівнянні з триманням під вартою, є 1) особисте зобов`язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт.

При оцінці можливості застосування іншого більш м`якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, враховуючи, що така оцінка стосується перспективних фактів, суд використовує матеріали, які характеризують особу обвинуваченого, стандарт доказування «обґрунтованої ймовірності», за яким слід вважати, що інші більш м`які запобіжні заходи ніж окреслені прокурором по відношенню до обвинуваченого не зможуть запобігти встановленим ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього.

При цьому КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений при застосуванні до нього більш м`якого запобіжного заходу обов`язково (поза всяким сумнівом) порушить покладені на нього процесуальні обов`язки чи здійснить одну із спроб, що передбачена пунктами 1-5 частини 1 статті 177 КПК, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість допустити це в конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

З огляду на викладене суд у ракурсі установлених фактичних обставин уважає, що на даному етапі кримінального провадження лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого буде необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки та зможе запобігти ризикам, які передбачені статтею 177 КПК, та які були встановлені судом.

З огляду на актуальність двох ризиків та їх характеру, суд дійшов висновку, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не здатен на належному рівні забезпечити належне виконання процесуальних обов`язків і запобігти будь-якому прояву окреслених ризиків. Таким чином, суд вважає виправданим подальше тримання ОСОБА_3 під вартою строком на шістдесят днів.

Враховуючи викладене, актуальними залишаються ризики, передбачені пунктами 1, 3 частини 1 статті 177 КПК України. Таким чином, на думку суду, пропорційним до наявних ризиків є продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Вказаний запобіжний захід здатний виконати роль стримуючого фактору для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_3 та запобігти встановленим ризикам у подальшому. Суд також виходить із того, що таке обмеження в реалізації прав і свобод людини є розумним і співмірним для цілей цього кримінального провадження.

Тобто, застосований запобіжний захід кореспондується та відповідає визначеним КПК України конкретним підставам і меті запобіжного заходу.

Як наслідок передумови для продовження запобіжного заходу - взяття під варту (тримання під вартою), не відпали, альтернативні запобіжні заходи не в змозі гарантувати належну поведінку обвинуваченого, тому наявна необхідність у збереженні такої міри запобіжного заходу у межах строків визначених ст. 331 КПК.

Приймаючи рішення про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд виходить з того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

Суд також враховує те, що будь-які дані, які б свідчили про неможливість тримання ОСОБА_3 під вартою, стороною захисту не надавалися.

Крім цього встановлено, що обраний відносно обвинуваченого запобіжний захід з урахуванням його тривалості не виходить за межі розумного строку, відповідає характеру та тяжкості діяння, яке йому інкримінується.

Стан його здоров`я не перешкоджає перебуванню у місці попереднього ув`язнення.

Наявні наведені ризики є дійсними та триваючими, і вони виключають на даний час можливість зміни міри запобіжного заходу щодо обвинуваченого на більш м`який.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Щодо вимоги прокурора не визначати заставу, суд поділяє оцінку суспільної небезпеки діяння, однак, звертаючи увагу на прецедентне рішення ЄСПЛ «CASE OF MONAKHOV AND OTHERS v UKRAINE» від 9 жовтня 2025 року, де Європейський суд констатував, що тривале тримання під вартою без ретельного дослідження судами альтернативних заходів та особистих обставин заявників носить незаконний та свавільний характер, враховуючи, що ОСОБА_3 перебуває під вартою з 17.07.2026, раніше до кримінальної чи адміністративної відповідальності не притягувався, має власне житло, суд приходить до висновку про можливість досягнення балансу між інтересами правосуддя та правами людини шляхом продовження строку тримання під вартою з обов`язковим визначенням застави.

Враховуючи всі обставини по справі, суд вважає, що строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_3 повинен бути продовжений на 60 днів з визначенням розміру застави, передбаченої п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України, який на думку суду буде достатній для забезпечення належної поведінки обвинуваченого, а саме 60 розмірів прожиткового мінімуму доходів громадян для працездатних осіб, що складає 199 680 грн., гривень з покладенням обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КК України.

Водночас, враховуючи відсутність у судовому засіданні захисника адвоката ОСОБА_8 , та з метою безумовного забезпечення права обвинуваченого на захист, суд вважає за необхідне відкласти підготовче судове засідання. Це дозволить розглянути питання, регламентовані статтями 314316 КПК України щодо призначення справи до судового розгляду, за обов`язкової участі всіх захисників обвинуваченого.

На підставі викладеного, керуючись статтями 369-372, 376, 177, 183, 194, 197 КПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Відкласти підготовче судове засідання за обвинувальним актом по кримінальному провадженню №12026111030001130, внесеному 12.07.2026 до Єдиного реєстру досудових розслідувань, про обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України, на 22.10.2026 о 11.00 год. за адресою: АДРЕСА_2 .

Клопотання прокурора Сквирського відділу Білоцерківської окружної прокуратури ОСОБА_4 про продовження строків застосування обраного запобіжного заходу відносно ОСОБА_3 у вигляді тримання під вартою задовольнити частково.

Продовжити застосований запобіжний захід відносно ОСОБА_3 у вигляді тримання під вартою в Державній установі «Київський СІЗО» Міністерство юстиції України на 60 днів по 26.11.2026 включно.

Одночасно визначити ОСОБА_3 заставу, у розмірі 60 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 199 680 грн., при внесенні якої ОСОБА_3 з-під варти звільнити.

Сума застави у національній грошовій одиниці може бути внесена як самим обвинуваченим так і іншою фізичною чи юридичною особою (заставодавцем).

Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі визначеному в ухвалі про застосування/продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою протягом дії ухвали.

Сума застави у національній грошовій одиниці може бути внесена на наступний депозитний рахунок: Територіальне управління Державної судової адміністрації в Київській області: UA768201720355259001000018661 Державна казначейська служба України, м. Київ, МФО 820172, отримувач платежу - ТУ ДСА України в Київській області, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ - 26268119.

У разі внесення застави, покласти на обвинуваченого ОСОБА_3 наступні обов`язки, передбачені ст. 194 КПК України:

-прибувати за кожною вимогою прокурора або суду;

-повідомляти прокурора чи суд про зміну місця проживання та роботи;

-не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає без дозволу прокурора або суду;

-здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд із України до Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області, що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Березняківська, 4-А, 02152;

-утримуватися від спілкування з потерпілим та свідками у даному кримінальному провадженні;

-носити електронний засіб контролю.

Застосування електронного засобу контролю покласти на групу слідчих у кримінальному провадженні.

Роз`яснити обвинуваченому ОСОБА_3 , що відмова від носіння засобу електронного контролю, умисне зняття, пошкодження або інше втручання в його роботу з метою ухилення від контролю, а рівно намагання вчинити зазначені дії є невиконанням обов`язків, покладених судом на обвинуваченого при продовженні запобіжного заходу.

Термін дії обов`язків, покладених судом, у разі внесення застави визначити по 26.11.2026.

Роз`яснити обвинуваченому, що у разі внесення застави у визначеному у даній ухвалі розміру, оригінал документу з відміткою банку, який підтверджує внесення на депозитний рахунок суду коштів має бути наданий уповноваженій службовій особі.

У задоволенні клопотання обвинуваченого і захисників про зміну запобіжного заходу на цілодобовий домашній арешт відмовити.

Ухвала суду щодо застосування/продовження запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Копію ухвали вручити обвинуваченому, захисникам, прокурору та направити начальнику Державної установи «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України.

Ухвала суду в частині продовження строку тримання під вартою, постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, може бути оскаржена в апеляційному порядку обвинуваченим, його захисниками, законним представником, прокурором протягом п`яти днів з дня її оголошення, безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Подання апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції, не зупиняє судовий розгляд у суді першої інстанції.

Повний текст ухвали виготовлений та проголошений 29.09.2025 о 12:45 год. за адресою: Київська область, м. Біла Церква, вул. Павла Скоропадського, 4А, зал судового засідання № 1 Білоцерківського міськрайонного суду Київської області.

СуддяОСОБА_9