Рішення № 140160899, 28.09.2026, Миколаївський районний суд Львівської області

Провадження №2-а/447/41/26 Справа №447/3044/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ У К Р А Ї Н И

28.09.2026 року м.Миколаїв

Миколаївський районний суд Львівської області у складі

головуючої судді - Рябчун А.В.,

за участю секретаря судового засідання - Бойко О. Г.,

розглянувши у відкритому судовому провадження у залі суду вмісті Миколаїв Львівської області адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Львівській області, про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, -

УСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача

У серпні 2026 року на адресу Миколаївського районного суду Львівської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Львівській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.

Позовна заява мотивована тим, що 23 серпня 2026 року поліцейський 1 взводу 2 роти 3 бат. Управління патрульної поліції у Львівській області капрал поліції Стецюк М. І. склав постанову про накладення адміністративного стягнення: серії ЕНА № 7665711 за ч. 1 ст. 122 КУпАП.

Посилаючись на правову позицію Восьмого апеляційного адміністративного суду у справі № 157/703/20, та те, що лазерний вимірювач швидкості TruCam не був закріплений в порядку, передбаченому ст. 40 Закону України «Про національну поліцію», а знаходився у руках поліцейського, вважає вказану оскаржувану постанову незаконною та такою, що підлягає скасуванню.

Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 просить суд:

скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення: серії ЕНА № 7665711 від 23 серпня 2026 року та вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

Рух справи в суді першої інстанції та процесуальні рішення

24 серпня 2026 року на адресу Миколаївського районного суду Львівської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Львівській області, про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.

Ухвалою суду від 02 вересня 2026 року позовна заява ОСОБА_1 прийнята судом до розгляду, відкрито провадження у справі, призначений розгляд справи у порядку ст. 286 КАС України.

09 вересня 2026 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву з долученими доказами та відеозаписом події.

Протокольною ухвалою суду від 09 вересня 2026 року розгляд справи відкладено на 23 вересня 2026 року.

11 вересня 2026 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив на позовну заяву.

Участь сторін у розгляді справи

Позивач в судовому засіданні 23 вересня 2026 року позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позові, та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання 23 вересня 2026 року не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, подав відзив на позовну заяву. Крім того, у відзиві на позовну заявупросив розглядати справу за його відсутності.

Доводи особи, яка подала відзив на позовну заяву

Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, у якому зазначив про необгрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови. Вказав, що доводи позивача про протиправність оскаржуваної постанови не знайшли свого підтвердження, оскільки дії працівників поліції відповідали вимогам законодавства. При цьому до відзиву долучено копію відеозапису події. Додатково вказав, що можливість використання виробу TruCam підтверджується наявністю виданого ДП «Укрметртестстандарт» сертифікату перевірки відповідності, отже правомірним є використання вказаного приладу для замірів швидкості транспортних засобів. Додатково зазначив, що заявлені позивачем витрати на правничу допомогу є завищеними та необгрунтованими.

Доводи особи, яка подала відповідь на відзив на позовну заяву

11 вересня 2026 року на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, у якій зазначено, що на момент проведення замірів швидкості руху автомобіль під його керуванням знаходився поза межами населеного пункту Ков`ярі. Крім того, долучене до матеріалів справи відповідачем фото з ділянки населеного пункту з табличкою «Ков`ярі» не відповідає місцю зупинки транспортного засобу, а місцезнаходження ділянки, зображеної на фото, знаходиться з протилежного боку (у напрямку в`їзду у м. Львів).

Мотивувальна частина рішення

Між сторонами виник спір з приводу оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, щодо правомірності притягнення особи до адміністративної відповідальності у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, які регулюються положеннями Кодексу України про адміністративні правопорушення, Законом України «Про дорожній рух» від 30.06.1993, Законом України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015, Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою КМУ від 10.10.2001 №1306, Інструкцією з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ №1395 від 07.11.2015.

Згідно ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів. Учасники дорожнього руху зобов`язані, зокрема, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху.

Відповідно до п. 1.1 ПДР України, ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.

Згідно п. 1.9 ПДР України, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Пунктом 1.3 ПДР України передбачено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Статтею 14 Закону України «Про дорожній рух», визначено обов`язки учасників дорожнього руху.

Частиною 1 ст. 122 КпАП України встановлено відповідальність, серед іншого, за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину.

Згідно з п. 12.4. Правил дорожнього руху у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.

Відповідно до Правил дорожнього руху знак 5.70 «Фото, відеофіксування порушень Правил дорожнього руху», інформує про можливість здійснення контролю за порушеннями Правил дорожнього руху за допомогою спеціальних технічних та (або) технічних засобів.

Відповідно до статті 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 283 КУпАП визначено загальні вимоги до постанови про накладення адміністративного стягнення, яка має містити інформацію щодо особи правопорушника та обставин скоєння нею правопорушення.

Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно зі статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, відомостями та інформацією з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також іншими документами.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

У розумінні статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до частини 1 статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З наведеної норми випливає, що при прийнятті суб`єктом владних повноважень відповідного рішення таке рішення повинно містити інформацію про докази, які підтверджують викладені в ньому факти. У випадку ж відсутності покликань на певні докази, що підтверджують факт викладеного порушення суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення.

Позивач ОСОБА_1 судовому засіданні позовні вимоги підтримав з викладених у позовній заяві підстав і просив їх задовольнити.

Представник відповідачів у судове засідання не з`явилася, подав до суду клопотання про розгляд справи у його відсутності.

З`ясувавши обставини справи та дослідивши докази, суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити, зважаючи на таке.

Судом встановлено, що постановою про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 776511 від 23 серпня 2026 року, прийнятою поліцейським 1 взводу 2 роти 3 бат. Управління патрульної поліції у Львівській області капрал поліції Стецюком М. І., позивача ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КпАП України, та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340,00 грн.

Зі змісту постанови вбачається, що ОСОБА_1 23 серпня 2026 року о 11 год. 42хв., А/Д М06 Київ-Чоп 557 км, керуючи транспортним засобом марки «Renault Zoe», д. н.з. НОМЕР_1 , рухався зі швидкістю 74 км/год., швидкість виміряна лазерним вимірювачем швидкості TruCAM LTI 20/20 №ТС008380, чим порушив п. 12.4 Правил дорожнього руху, тобто вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КпАП України.

У зазначеній постанові вказано, що швидкість руху транспортного засобу вимірювалась приладом TruCAM LTI 20/20 №ТС008380.

Частиною 1 ст. 122 КпАП України встановлено відповідальність, серед іншого, за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину.

Згідно з п. 12.4. Правил дорожнього руху у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.

Відповідно до Правил дорожнього руху знак 5.70 «Фото, відеофіксування порушень Правил дорожнього руху», інформує про можливість здійснення контролю за порушеннями Правил дорожнього руху за допомогою спеціальних технічних та (або) технічних засобів.

У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження тієї обставини, що працівник поліції здійснював контроль швидкості руху в межах дії дорожнього знаку 5.70 Правил дорожнього руху.

Матеріали справи не містять доказів закріплення (розміщення) в порядку, передбаченому ст. 40 Закону інспектором поліції лазерного вимірювача швидкості TruCAM, що був застосований відповідачем у спірному випадку, та який у розумінні положень статті 40 Закону України «Про Національну поліцію» є технічним засобом з виявлення та/або фіксації правопорушень відповідачем не надано, а відтак він не може вважатися технічним засобом, що здійснює вимірювання швидкості, результати якого можуть розглядатися судом як доказ у справі, що дає підстави вважати дії інспектора патрульної поліції такими, що не узгоджуються з нормами чинного законодавства, що і стало наслідком винесення протиправної постанови.

Таким чином, якщо поліцейський тримав TruCAM у руках, а не закріпив його стаціонарно, вимірювання швидкості є таким, що отримане з порушенням закону.

Відповідно до ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію» поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення дотримання правил дорожнього руху.

З урахуванням зазначеної правової норми, суд доходить висновку, що прилад TruCam при проведенні фіксації швидкості певного транспортного засобу не може утримуватися інспектором поліції в руках, а повинен бути стаціонарно вмонтованим.

Відповідачем не надано жодних доказів щодо способу використання, закріплення приладу TruCam, яким поліцейський здійснював вимітрювання швидкості руху автомобіля позивача. Утримання такого приладу поліцейським у руці, з урахуванням вірогідної похибки, ставить під сумнів зафіксовану швидкість руху автомобіля.

Відповідачем не надано жодних доказів щодо способу використання, закріплення приладу TruCam, яким поліцейський здійснював вимітрювання швидкості руху автомобіля позивача. Утримання такого приладу поліцейським у руці, з урахуванням вірогідної похибки, ставить під сумнів зафіксовану швидкість руху автомобіля.

Такі обставини, на думку суду, свідчать про порушення поліцейським прав позивача, у тому числі і права на захист, оскільки останній про таке право не був поінформований, і відповідно про порушення процедури притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2021 року у справі № 157/703/20, правовою позицією Третього апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2026 року у справі № 172/2692/25, правовою позицією Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2025 року у справі № 441/724/25.

Отже, позивачем представлено суду належні та достатні докази, які спростовують доводи відповідача та підтверджували неправомірність винесення оскаржуваної постанови.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова в справі про адміністративне правопорушення не відповідає вимогам КУпАП та підлягає скасуванню.

Розподіл судових витрат між сторонами

Відповідно до пенсійного посвідчення № НОМЕР_2 серії НОМЕР_3 ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 2 групи та на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», звільнений від сплати судового збору.

Частиною 1 ст. 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Конституційний Суд України ухвалив Рішення № 10-р(ІІ)/2026 від 09 вересня 2026 року, яким постановив, що за оскарження постанов про накладення адміністративного стягнення (та відповідних апеляційних скарг) судовий збір не справляється.

З огляду на зазначене, розподіл судових витрат (судового збору) не здійснюється.

Статтею 134 КАС України регулюється питання щодо стягнення витрат на правничу допомогу.

Згідно з абз. 1 ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн. позивач Ратич Т. М. надав суду договір про надання правничої допомоги № б/н від 23 серпня 2026 року, укладений із Адвокатським бюро «Войтович Оксани». Інших доказів понесення витрат на правничу допомогу позивач не надав.

Суд врахував висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16, відповідно до яких склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Оскільки позивачем у сукупності не надано належних та допустимих доказів понесених судових витрат на професійну правничу допомогу у цій справі, зокрема не надано доказів детального опису робіт, оплати таких витрат, відсутні підстави для їх стягнення на користь позивача.

Керуючись ст. 48, 139, 143, 241, 242, 250, 255, 286 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Львівській області, про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення задовольнити.

Скасувати постанову серії ЕНА № 7665711 від 23 серпня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.

У стягненні з Управління патрульної поліції у Львівській області на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом 10 днів з дня складення повного судового рішення.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Управління патрульної поліції у Львівській област, ЄДРПОУ 40108646, (місцезнаходження: вул. Перфецького, буд. 19, м. Львів Львівської області, 79053).

Рішення у повному обсязі складено 28 вересня 2026 року.

Суддя Анна Рябчун