Рішення № 140159738, 29.09.2026, Олександрівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Запоріжжя)

ОЛЕКСАНДРІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ЗАПОРІЖЖЯ

м. Запоріжжя

Іменем України

РІШЕННЯ

29 вересня 2026 рокуСправа № 335/3685/26

Олександрівський районний суд міста Запоріжжя у складі головуючого судді Гасанбекова С.С. розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу

за позовом:ОСОБА_1 до:ІНФОРМАЦІЯ_1 про:відшкодування моральної шкоди.

12 травня 2026 року до Олександрівського районного суду міста Запоріжжя надійшов вищезазначений цивільний позов, в якому позивач просить суд:

- стягнути моральну шкоду у розмірі 10000 грн. з відповідача на користь позивача, яка була завдана внаслідок винесення незаконної постанови у справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210 КУпАП № 1692 від 11.08.2025 ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка скасована рішенням Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 09 березня 2026 року у справі № 335/931/26, яке набрало законної сили на підставі ухвали Третього апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2026 року у справі №335/931/26.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив наступне.

Рішенням Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 09 березня 2026 року у справі №335/931/26 задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_3 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення. Постанову ІНФОРМАЦІЯ_3 № 1692 від 11.08.2025 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП скасовано, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрито.

Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2026 року у справі № 335/931/26 повернуто апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_3 на рішення Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 09 березня 2026 року у справі №335/931/26. Таким чином, рішення Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 09 березня 2026 року у справі № 335/931/26 набрало законної сили 02 квітня 2026 року.

На виконання постанови відповідача № 1692 від 11.08.2025 було відкрито виконавче провадження ВП № 80061222 від 23.01.2026 про стягнення подвійного розміру штрафу у розмірі 34000 грн. В рамках виконавчого провадження було винесено постанову про арешт коштів позивача, що спричинило хвилювання у позивача у зв`язку з вірогідністю стягнення коштів грошового забезпечення, які позивач отримує як військовослужбовець Збройних Сил України.

Позивач поруч з виконанням службових обов`язків витрачав свій час на звернення до виконавчої служби, до суду, до відповідача.

Виходячи з наведеного, позивач просив задовольнити позов.

Ухвалою судді від 20.05.2026, після отримання судом інформації про зареєстроване місце проживання відповідача, було відкрито провадження у справі, встановлено строки для подання відзиву, відповіді на відзив і заперечень та вирішено провести розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

02.06.2026 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, обґрунтовуючи це тим, що скасування постанови № 1692 від 11.08.2025, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності, саме по собі становить достатню справедливу сатисфакцію за будь-яку завдану позивачу моральну шкоду і немає необхідності для її стягнення у грошовому еквіваленті. Також, позивачем не доведено і заявлений ним розмір моральної шкоди в сумі 10 000,00 грн, а також наявність причинно-наслідкового зв`язку між протиправними діяннями заподіювача шкоди та завданою шкодою.

03.06.2026 позивач подав до суду відповідь на відзив, в якому підтримав свої позовні вимоги.

Клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін учасники справи на заявили.

Згідно з ч. 2 ст. 279 ЦПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного позовного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

За змістом ст. 13 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Виходячи з наведених норм ЦПК України, враховуючи відсутність будь-яких клопотань сторін, судом вирішено продовжити розгляд даної справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без проведення судового засідання.

З огляду на викладене, суд також не вбачає підстав, передбачених ч. 4 ст. 223 та ч. 1 ст. 280 ЦПК України, для заочного розгляду справи, який може проводитися лише у випадку розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.

Суд, розглянувши матеріали та з`ясувавши обставини цивільної справи, дослідивши наявні в справі докази в їх сукупності,

встановив:

Рішенням Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 09 березня 2026 року по справі № 335/931/26 постанову ІНФОРМАЦІЯ_3 № 1692 від 11.08.2025 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП було скасовано, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрито.

Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2026 року апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_3 на рішення Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 09 березня 2026 року по справі № 335/931/26 було повернуто.

Вирішуючи питання про наявність підстав для задоволення позову, суд виходить з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості відповідальності за шкоду, завдану органами державної влади чи місцевого самоврядування та їх посадовими особами, які є відмінними від загальних підстав деліктної відповідальності.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (частина перша статті 1173 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (частина перша статті 1174 ЦК України).

Наведеними правовими нормами передбачено, що для покладення відповідальності за дії посадових осіб та органів державної влади чи місцевого самоврядування наявність їх вини не є обов`язковою. Проте цими приписами встановлена обов`язковість інших трьох елементів складу цивільного правопорушення, встановлення яких є необхідним для покладення відповідальності за завдану шкоду на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Усталеним у доктрині цивільного права та національній судові практиці є підхід, за якого для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди має бути встановлено наявність одночасно трьох умов: неправомірність (протиправність) дії посадових або службових осіб державного органу; шкода; причинно-наслідковий зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Тягар доведення наявності цих умов покладається на позивача, який звертається з позовом про відшкодування шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України (пункт 8.49.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 925/556/21).

У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 вказано, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Отже, для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов`язковою є сукупність трьох умов: дії органу (посадових або службових осіб) повинні мати протиправний характер, шкода та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Вина посадових осіб органів державної влади не є обов`язковою. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди.

Наявність заподіяної шкоди є ще одним з обов`язкових елементів, наявність якого у сукупності з іншими двома створює підстави для покладення на державу відповідальності у вигляді відшкодування особі шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (частина перша статті 23 ЦК України). Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина друга статті 23 ЦК України).

Моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц).

Під час розгляду справ про відшкодування моральної шкоди суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та на яких міркуваннях він у цьому базується, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, потрібні для відновлення попереднього стану. Водночас суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Наявність заподіяння моральної шкоди повинен довести позивач.

Порушення прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей, зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (рішення ЄСПЛ від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine).

Отже, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у виді погіршення здоров`я, можуть підтверджувати завдання моральної шкоди.

З огляду на загальні засади доказування у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і яким є розмір її відшкодування.

Вирішувати такі спори потрібно з урахуванням того, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (статті 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

Відтак позивач, звертаючись до суду із позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставини справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові № 755/2125/23 від 28.07.2025 (реєстраційний номер в ЄДРСР 129244709), що враховуються судом у даній справі відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України.

Обґрунтовуючи розмір моральної шкоди у розмірі 10000,00 грн позивач зазначав, що винесення постанови у рамках виконавчого провадження про арешт коштів, спричинило хвилювання у позивача у зв`язку з вірогідністю стягнення коштів грошового забезпечення, які позивач отримує як військовослужбовець Збройних Сил України. Позивач поруч з виконанням службових обов`язків витрачав свій час на звернення до виконавчої служби, до суду, до ІНФОРМАЦІЯ_3 , до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Обов`язок доказування в цивільному процесі встановлений статтею 81 ЦПК України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.

Доказуванню підлягає факт завдання особі моральної шкоди, в чому така моральна шкода знайшла вираз, в якій грошовій формі чи в якій матеріальній формі особа оцінює завдану їй шкоду та з чого вона при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту заподіяння йому моральної шкоди, а також наявності безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між протиправними діями відповідача та заподіяною шкодою. Саме по собі скасування постанови ІНФОРМАЦІЯ_3 не свідчить про завдання позивачу моральної шкоди, оскільки в даному випадку позивач повною мірою реалізував своє право на судовий захист шляхом оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, внаслідок чого його порушене право було повністю відновлено судом.

Враховуючи зазначене, позовні вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судові витрати, понесені відповідачем, у матеріалах справи відсутні.

Враховуючи вищезазначене та керуючись ст.ст. 258, 259, 263 265, 268, 273 ЦПК України, суд

вирішив:

1. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 відмовити повністю.

2. Реквізити учасників справи:

- позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ;

- відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_4 , АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Запорізького апеляційного суду.

Повне судове рішення складено 29 вересня 2026 року.

Суддя С.С. Гасанбеков