Рішення № 140158238, 29.09.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2026 року № 520/24664/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазарєва В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2026 року до Харківського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просить:

1) визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 08.05.2026 № 963260830138;

2) зобов`язати Головне управління ПФУ в Донецькій області повторно розглянути заяву позивача із застосуванням законодавства, чинного на момент виникнення права позивача на пенсію наукового працівника, та з урахуванням правової оцінки суду;

3) у разі якщо суд встановить, що всі юридично значимі обставини справи підтверджені матеріалами справи та не потребують додаткового адміністративного розгляду, зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області перевести позивача на пенсію наукового працівника з 03.05.2026 - дати подання відповідної заяви.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що звернулася до відповідача із заявою про переведення з пенсії за віком на пенсію наукового працівника відповідно до Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність». Проте, рішенням від 08.05.2026 року № 963260830138 відповідач відмови у задоволенні заяви з підстав застосування законодавства у редакції, що діє після внесення змін Законом України № 2148-VIII від 03 жовтня 2017 року.

Позивач вважає таке рішення відповідача протиправним, оскільки на момент призначення йому пенсії за віком у 2014 році він уже набув право на призначення пенсії наукового працівника відповідно до законодавства, чинного на той час. На думку позивача, подальші зміни законодавства, які набрали чинності у 2017 році, не можуть позбавляти його вже набутого права або погіршувати правове становище.

У зв`язку з чим, позивач звернулася до суду із цим позовом.

17 серпня 2026 року відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання та виклику (повідомлення) учасників справи, про що постановлена відповідна ухвала. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.

01 вересня 2026 року представник Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що на даний час пенсія науковим працівникам призначається відповідно до Закону України № 1058-IV на загальних підставах. З 09.07.2014 позивач отримує пенсію за віком згідно Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Таким чином до звернення із заявою від 03.05.2026 позивачу була призначена пенсія за віком згідно Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Враховуючи вищевикладене, на думку представника відповідача підстави для переведення ОСОБА_1 з пенсії за віком, призначену відповідно до статті 26 Закону № 1058, на пенсію за віком відповідно до Закону № 848 відсутні.

З урахуванням наведеного, представник відповідача вважає позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Розглянувши наявні заяви по суті справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги, дослідивши докази, суд встановив наступне.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить копія паспорту громадянина України.

Як встановлено судом, з 2014 року позивач отримує пенсію за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003.

Вказані обставини визнаються сторонами та не є спірними.

03 травня 2026 року позивач звернувся до відповідача із заявою про перехід на пенсію за віком відповідно до Закону України від 26.11.2025 № 848-VІІІ «Про наукову і науково-технічну діяльність».

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 08 травня 2026 року №963260830138 позивачу відмовлено в переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України від 26.11.2025 № 848-VІІІ «Про наукову і науково-технічну діяльність» у зв`язку з відсутністю законних підстав.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Згідно частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 9 липня 2003 року 1058-IV (далі - Закон 1058-IV).

Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

У відповідності до частини 2 статті 7 Закону №1058-IV пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до частини 1 статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №1058 в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

За змістом статті 10 Закону №1058 особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.

За ч.2 ст.37 Закону України від 26.11.2015 року № 848-VIII «Про наукову і науково-технічну діяльність» (в редакції, чинній на час звернення для переведення з одного виду пенсії на інший) пенсійне забезпечення наукових (науково-педагогічних) працівників здійснюється відповідно до Закону №1058-IV.

Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність» від 13.12.1991 № 1977-XII втратив чинність на підставі Закону № 848-VIII від 26.11.2015 року.

Отже, станом на дату подання позивачем заяви про переведення на пенсію за іншим законом (03.05.2026) закон, який передбачав право позивача на призначення пенсії за спеціальним законом, уже втратив чинність.

Таким чином, відсутні правові підстави для зобов`язання відповідача розглянути заяву позивача із застосуванням законодавства, чинного на момент виникнення права на пенсію наукового працівника.

З доводів заявленого позову вбачається, що наявність права на призначення пенсії на підставі положень Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність» від 13.12.1991 № 1977-XII, позивач пов`язує з тим, що вказаний закон діяв під час набуття ним необхідного стажу, як наукового працівника. Подальша зміна правового регулювання питань призначення пенсій науковим працівникам, зокрема, прийняття Закону України від 26.11.2015 року № 848-VIII, свідчить про звуження змісту та обсягу існуючих прав, що прямо суперечить положенням Конституції України.

З такими доводами суд не погоджується з таких підстав.

У Конституції України передбачено гарантії прав громадян на соціальний захист, зокрема такі, як законодавче закріплення основ соціального захисту, форм і видів пенсійного забезпечення (пункт 6 частини першої статті 92), визначення джерел державного соціального забезпечення (частина друга статті 46), контроль за використанням коштів Державного бюджету України (стаття 98).

Конституційний Суд України у Рішенні від 26 грудня 2011 року№ 20-рп/2011 зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави; механізм реалізації цих прав може бути змінений державою; зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність права на соціальний захист.

У рішеннях від 2 листопада 2004 року N 15-рп/2004, від 24 березня 2005 року N 2-рп/2005, від 20 червня 2007 року N 5-рп/2007 Конституційний Суд України сформулював правові позиції стосовно такого елемента принципу верховенства права, як пропорційність (розмірність). Крім того, згідно з правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні від 17 березня 2005 року N 1-рп/2005, держава зобов`язана відповідним чином регулювати економічні процеси, встановлювати і застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян.

Таким чином, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Водночас зміст основного права не може бути порушений, що є загальновизнаним правилом, на що вказав Конституційний Суд України у Рішенні від 22 вересня 2005 року N 5-рп/2005. Неприпустимим також є встановлення такого правового регулювання, відповідно до якого розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в частині третій статті 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме статті 21 Конституції України.

Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

Обставини внесення змін в законодавство щодо соціально-економічних прав особи були неодноразовим предметом розгляду Європейським Судом з прав людини, який, зокрема, в рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" від 12 жовтня 2004 року.

Крім того, в ухвалі Європейського Суду з прав людини від 3 червня 2014 року про визнання неприйнятною заяви Великоди до України, Суд зазначив, що законодавчі норми щодо пенсійного забезпечення можуть змінюватися державою, а положення статті 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, запроваджувати чи ні будь-які форми системи соціального забезпечення, або обирати тип чи розмір пільг для забезпечення у рамках будь-якої такої системи. (пункти 21, 23).

У зв`язку з втратою чинності нормативно-правовими актами, які передбачали право на призначення пенсії, як науковому працівнику за нормами Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» від 13.12.1991 № 1977-XII, не відбулось звуження обсягу існуючого права позивача на отримання пенсії. Так само як і не було факту скасування чи звуження обсягу досягнутих прав за критеріями, зазначеними у рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005.

Відмова відповідача у призначенні пенсії за нормами Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» від 13.12.1991 № 1977-XII не ставить під сумнів саму сутність змісту права на соціальний захист, оскільки наслідком не було зменшення розміру отримуваної позивачем пенсії.

Приймаючи до уваги наведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

Відповідно до приписів статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати не підлягають відшкодуванню.

На підставі викладеного, керуючись нормами Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місцезнаходження: 84122 Донецька область, м. Слов`янськ, пл. Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Лазарєв В.В.