Ухвала суду № 140156422, 15.09.2026, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Справа № 500/3226/25

15 вересня 2026 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючої Подлісної І.М., розглянувши в порядку письмового провадження заяву про встановлення судового контролю та додані до неї матеріали по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Тернопільського окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 30.07.2025 у справі № 500/3226/25 (далі Рішення) визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 25.04.2025 № 262940021760 про відмову ОСОБА_1 (далі Позивач) в призначенні та виплаті пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058-IV); зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву Позивача про призначення та виплату пенсії за віком, із зарахуванням періодів роботи з 27.02.1989 по 29.10.1990, з 01.11.1990 по 30.09.1991, з 01.10.1991 по 31.12.1992, з 30.08.1995 по 01.09.1996 та з 15.09.1996 по 30.05.1997, починаючи з 21.03.2025, та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині рішення.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.04.2026 рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 30.07.2025 залишено без змін. Відтак, дане рішення суду набрало законної сили 20.04.2026.

Судом отримано заяву представника позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, в якій просить суд встановити судовий контроль за виконанням рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 30.07.2025 у справі №500/3226/25. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві подати звіт про виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 30.07.2025 у справі №500/3226/25 протягом одного місяця з дня отримання копії ухвали суду, із зазначенням відомостей, передбачених частиною другою статті 382-2 КАС України, зокрема: розміру пенсії, що фактично виплачується Позивачу щомісяця; дат та сум виплат у рахунок сум пенсії за минулий період; залишку невиплачених сум; бюджетного напряму (джерела), з якого здійснюються виплати. На підставі частини четвертої статті 382-1 КАС України зобов`язати подати звіт про виконання судового рішення особисто керівника Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві. У разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту або неподання звіту у встановлений судом строк накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно до частин третьої, десятої статті 382-3 КАС України, половина суми якого відповідно до частини четвертої статті 382-3 КАС України стягується на користь Позивача, а також встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 КАС України. За наслідками розгляду звіту розглянути питання про зміну способу і порядку виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 30.07.2025 у справі №500/3226/25 в частині виплати за правилами статті 378 КАС України (частини третя, дев`ята статті 382-3 КАС України), визначивши, що виплата пенсії ОСОБА_1 у призначеному на виконання судового рішення розмірі та сум пенсії за минулий період здійснюється щомісяця у повному нарахованому розмірі з загальних видатків бюджету Пенсійного фонду України, передбачених на виплату пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», без застосування будь-якого окремого (спеціального) порядку виплати пенсій, призначених чи нарахованих (перерахованих) на виконання судових рішень, з урахуванням сум, фактично виплачених Позивачу.

Ухвалою суду від 27.08.2026 прийнято до розгляду заяву про встановлення судового контролю та розгляд заяви буде здійснюватися в порядку письмового провадження.

До суду надійшло заперечення з додатками Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області з якого слідує, що на виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 30.07.2025 по справі № 500/3226/25 нарахована заборгованість за період з 21.03.2025 по 30.09.2026 в сумі 362349,91 (триста шістдесят дві тисячі триста сорок дев`ять грн 91 коп.)

Відповідно до частин першої та другої статті 23 Бюджетного кодексу України (далі Кодекс) будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету можливо здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України.

Згідно з положеннями пунктів 20, 29 частини першої статті 116 Кодексу, взяття зобов`язання без відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням всупереч Кодексу чи закону про Державний бюджет України є порушенням бюджетного законодавства.

Виплата коштів, нарахованих на виконання рішення суду, провадиться в межах бюджетних призначень для здійснення відповідних виплат.

Бюджет Пенсійного фонду України на 2026 рік затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 05.02.2026 № 127 «Про затвердження бюджету Пенсійного фонду України на 2026 рік».

Відповідно до пункту 4 розділу ІІ Порядку розроблення, затвердження та виконання бюджету Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 31.08.2009 № 21-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.01.2022 за № 53/37389 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 09.12.2021 № 35-1) (далі Порядок № 21-2), кошти Державного бюджету України передбачаються в бюджеті Пенсійного фонду України в обсягах, визначених Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік.

Станом на вересень 2026 року виплату проведено в сумі 7156 грн 00 коп.

Залишок невиплачених коштів становить 355193,91 грн. Подальша виплата заборгованості коштів, нарахованих на виконання рішення суду, буде здійснюватись в межах встановлених бюджетних асигнувань.

Дану заяву розглянуто після виходу головуючої судді у справі з основної щорічної відпустки, в порядку черговості.

Вирішуючи питання про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, суд враховує наступне.

Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Відповідно до частин першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п`ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

У пункті 40 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Горнсбі проти Греції суд наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України"), якими встановлено порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з положеннями статті 129-1 Конституції України.

Таким чином, судове рішення, яке набрало законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок.

Відповідно до частини першої статті 381-1 КАС України судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Частиною першої статті 382 КАС України визначено, що суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.

З аналізу норми частини першої статті 382 КАС України слідує, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалено судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення, є правом, а не обов`язком суду.

З цього приводу Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 у справі № 806/2143/15 звернув увагу на те, що застосування статті 382 КАС України, яка до внесення змін Законом № 4094-IX від 21.11.2024 називалася "Судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах", має на меті забезпечення належного виконання судових рішень. Підставами для її застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення.

З наведеного слідує, що подання звіту про виконання судового рішення може мати місце на стадії виконання судового рішення за заявою сторони, на користь якої таке рішення ухвалене, за наявності обґрунтованих доводів та підстав вважати, що відповідач ухиляється від виконання рішення у справі.

Подібна позиція висловлена також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 800/592/17.

Таким чином, з аналізу правових позицій Верховного Суду випливає, що зобов`язання відповідача - суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення є диспозитивним правом суду, яке може використовуватись в залежності від наявності об`єктивних обставин, що підтверджені належними та допустимими доказами.

Суд зазначає, що неналежне, на думку позивача, виконання рішення суду не тягне за собою право на звернення до суду для встановлення судового контролю, оскільки стадія виконання рішення суду не завершилась, що свідчить про відсутність підстав для звернення до суду в порядку статті 382 КАС України.

Позивачем не надано до суду належних доказів та інформації про пред`явлення його до виконання у суду немає, хоча саме в межах виконавчого провадження державний виконавець здійснює контроль за виконанням рішення суду. Крім того, позивач не позбавлений можливості звернутися до суду в порядку статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України.

Аналіз норм статті 382 КАС України дає підстави для висновку про те, що встановлення судового контролю за виконанням судових рішень є заходом превентивного впливу на відповідача у справі з метою своєчасного виконання своїх зобов`язань у межах відповідної справи. Тобто, встановлення судового контролю при ухваленні судового рішення по суті позовних вимог, а так само і після, попереджує неналежне виконання відповідачем обов`язків, що виникли внаслідок задоволення позовних вимог позивача.

Чинне процесуальне законодавство не передбачає обов`язку встановлювати судовий контроль, або ж підстави за яких встановлюється такий контроль. Аналіз встановлених обставин справи свідчить про відсутність виключної необхідності в спірних правовідносинах застосовувати судовий контроль, оскільки від зворотного - не застосування такого контролю не може призвести до потенційно негативних наслідків.

Суд зазначає, що правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати.

Враховуючи, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є правом, а не обов`язком суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами, а також те, що позивачем не вичерпано загальний порядок виконання судового рішення, визначений Законом України "Про виконавче провадження", та відсутності підстав вважати, що відповідачем не буде виконуватись дане рішення суду, суд не знаходить підстав для задоволення заяви представника позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду. Отже, у задоволенні заяви необхідно відмовити.

За таких обставин, враховуючи ненаведення позивачем обґрунтованих підстав та ненадання доказів на обґрунтування заяви про встановлення судового контролю, зокрема, що свідчать про ухилення відповідача від виконання рішення суду в даній справі, суд не знаходить підстав для задоволення заяви позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.

Суд також звертає увагу заявника на те, що будь-яке рішення суду в разі набрання законної сили виконується в примусовому порядку відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження".

Підсумовуючи наведене, суд приходить до висновку, що в задоволенні заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у даній справі слід відмовити повністю.

На підставі викладеного та керуючись статтями 248, 256, 294, 295, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви адвоката Хомича Івана Олександровича, поданої в інтересах ОСОБА_1 , про встановлення судового контролю в адміністративній справі №500/3226/25 відмовити.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Повний текст ухвали виготовлено і підписано 15 вересня 2026 року.

Головуючий суддя Подлісна І.М.