Ухвала суду № 140151221, 28.09.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/20234/26

У Х В А Л А

з питань вжиття заходів забезпечення позову

28 вересня 2026 року м. Львів

Суддя Львівського окружного адміністративного суду Мричко Н.І., розглянувши в порядку письмового провадження заяву представника позивача про забезпечення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЕРША МЕТАЛОПЕРЕРОБНА КОМПАНІЯ» до Львівської митниці про визнання протиправним та скасування рішення

встановив:

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЕРША МЕТАЛОПЕРЕРОБНА КОМПАНІЯ» код ЄДРПОУ 43130606, місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Предславинська, буд. 34Б, офіс 408 (далі зпозивач) до Львівської митниці код ЄДРПОУ 43971343, місцезнаходження: 79007, м. Львів, вул. Т. Костюшка, буд. 1 (далі відповідач), в якій позивач просить:

- визнати протиправними та скасувати рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів № UA209000/2026/001552/2 від 07.09.2026 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209230/2026/002378 від 07.09.2026, оформлену щодо МД № 26UA209230088487U0.

Ухвалою від 28.09.2026 суддя відкрила провадження у справі та призначила до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Одночасно з позовною заявою представник позивача подав заяву про забезпечення позову, якою просить суд:

- зупинити дію рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів № UA209000/2026/001552/2 від 07.09.2026 до набрання законної сили судовим рішенням у цій адміністративній справі;

- заборонити Львівській митниці до набрання законної сили судовим рішенням у цій адміністративній справі вчиняти дії щодо використання грошової застави (забезпечення сплати митних платежів) у загальній сумі 57181,15 грн, у тому числі 10996,38 грн за видом платежу 020 та 46 184,77 грн за видом платежу 028, зарезервованої за митною декларацією № 26UA209230090270U0 від 08.09.2026 у зв`язку з рішенням про коригування митної вартості № UA209000/2026/001552/2 від 07.09.2026, а саме щодо її списання, зарахування в рахунок сплати відповідних митних платежів або вчинення інших дій, наслідком яких є припинення режиму такого забезпечення (резервування).

Обґрунтовує заяву тим, що існує конкретний та безпосередній ризик зміни правового режиму спірних 57181,15 грн до вирішення судом питання про законність рішення №UA209000/2026/001552/2. Зазначає, що враховуючи встановлений Митним кодексом України строк дії забезпечення, у разі невжиття судом заходів забезпечення позову кошти можуть бути використані для сплати додатково визначених митних платежів ще до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі. У такому випадку навіть у разі подальшого задоволення позову для фактичного поновлення майнового становища позивача виникне необхідність проходження додаткових процедур щодо повернення надміру сплачених до бюджету митних платежів та відповідного коригування митного оформлення.

Відповідно до частини першої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Враховуючи подані заявником матеріали, суд вважає за можливе розглянути відповідну заяву без повідомлення учасників справи.

Вирішуючи заяву про забезпечення позову, суд виходив з такого.

Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені вказаною статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Зазначені підстави є оціночними, а тому містять небезпеку застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям вказаної статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до негативних правових наслідків для позивача та/чи відповідача, а також інших осіб, що не є сторонами провадження.

Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі.

У зв`язку з цим необхідно, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є захід забезпечення позову, про який просить позивач, співмірним з позовними вимогами та чи відповідає він меті і завданням правового інституту забезпечення позову.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Відповідно до статті 151 КАС України позов може бути забезпечено:

1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;

2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Згідно з Рекомендацією № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом міністрів Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту.

Відтак, заходи забезпечення позову застосовуються судом лише у виняткових випадках за наявності для цього умов та підстав, передбачених процесуальним законом, при цьому, такі заходи повинні відповідати критеріям адекватності та співмірності.

Суд звертає увагу, що необхідною передумовою вжиття заходів забезпечення позову є існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю, а також вірогідність того, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 151 КАС України передбачено, що не допускається забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов`язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення.

Предметом оскарження у цій справі є рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів № UA209000/2026/001552/2 від 07.09.2026 та картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209230/2026/002378 від 07.09.2026, оформлену щодо МД № 26UA209230088487U0.

Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову представник позивача, зазначає, зокрема, що існує конкретний та безпосередній ризик зміни правового режиму спірних 57181,15 грн до вирішення судом питання про законність рішення № UA209000/2026/001552/2; невжиття судом заходів забезпечення позову кошти можуть бути використані для сплати додатково визначених митних платежів ще до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.

З цього приводу, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 54 Митного кодексу України (далі МК України), митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний випускати у вільний обіг товари, що декларуються:

у разі визнання митним органом заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю;

у разі згоди декларанта з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом;

у разі незгоди декларанта з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання забезпечення сплати митних платежів відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої статті 55 цього Кодексу.

Частиною сьомою статті 55 МК України передбачено, що у випадку незгоди декларанта з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів митний орган за зверненням декларанта випускає товари, що декларуються, у вільний обіг за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю цих товарів, визначеною декларантом, та забезпечення сплати різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, шляхом надання забезпечення сплати митних платежів відповідно до розділу Х цього Кодексу на строк 90 днів з дня випуску товарів.

Положеннями частин восьмої, дев`ятої статті 55 МК України встановлено, що протягом 80 днів з дня випуску товарів декларант може надати митному органу додаткові документи для підтвердження заявленої ним митної вартості товарів, що декларуються.

У разі надання декларантом додаткових документів митний орган розглядає подані додаткові документи і протягом 5 робочих днів з дати їх подання виносить письмове рішення щодо визнання заявленої митної вартості та скасовує рішення про коригування заявленої митної вартості або надає обґрунтовану відмову у визнанні заявленої митної вартості з урахуванням додаткових документів. У такому разі надане забезпечення сплати митних платежів відповідно повертається (вивільняється) або використовується для сплати відповідних митних платежів.

Згідно з частиною першою статті 305 МК України у випадках, визначених цим Кодексом, виконання обов`язку із сплати митних платежів забезпечується шляхом надання митним органам забезпечення сплати митних платежів у способи, встановлені статтею 308 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини першої статті 305 МК України передбачено, що способом забезпечення сплати митних платежів є грошова застава.

При цьому, згідно з частиною другою цієї ж статті МК України, спосіб забезпечення сплати митних платежів обирається особою, на яку покладається обов`язок із сплати митних платежів.

Згідно з частиною першою, сьомою статті 309 МК України грошовою заставою є кошти, внесені/переказані на рахунки, відкриті митним органам, для забезпечення сплати митних платежів.

Кошти, внесені/переказані як грошова застава, після їх вивільнення за заявою особи, яка їх внесла/переказала, в порядку, визначеному законодавством, можуть бути:

1) повторно використані як грошова застава;

2) використані для сплати митних платежів за іншим зобов`язанням особи перед митними органами;

3) повернені особі, яка їх внесла/переказала.

Відповідно до частини третьої статті 301 МК України помилково та/або надміру зараховані до державного бюджету суми митних платежів повертаються з державного бюджету в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Наказом Міністерства фінансів України від 18.07.2017 № 643 затверджено Порядок повернення авансових платежів (передоплати) та помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів, який визначає процедури під час повернення суб`єктам господарювання та/або фізичним особам коштів авансових платежів (передоплати) та помилково та/або надміру сплачених сум митних, інших платежів, контроль за справлянням яких здійснюють Держмитслужба та митниці Держмитслужби, та пені, у тому числі у випадках, зазначених у частинах дев`ятій, десятій статті 55, частині шостій статті 244, частині п`ятій статті 299, частинах третій, п`ятій статті 301 Митного кодексу України, статті 43 Податкового кодексу України, частині першій статті 9 глави V Додатка A до Конвенції про тимчасове ввезення (м. Стамбул, 1990 рік), частині третій статті 11 глави II Митної конвенції про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП 1975 року.

Аналіз вищенаведених положень законодавства дає підстави виснувати, що чинне законодавство передбачає механізм повернення суб`єкту господарювання коштів сплачених до Державного бюджету, зокрема в якості митних платежів.

Отож, доводи позивача щодо того, що невжиття заходів забезпечення позову у вигляді зупинення дії оскаржуваних рішень про коригування митної вартості до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі призведе до сплати додатково визначених митних платежів, на переконання суду, не свідчать про настання обставин, визначених частиною другою статті 150 КАС України.

Суд зазначає, що підприємницька діяльність передбачає ведення господарської діяльності на власний ризик, який включає в себе можливі втрати інвестицій, виникнення додаткових витрат та інше. Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте суд звертає увагу, що відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є беззаперечними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 22.09.2022 у справі №160/1609/22; від 29.09.2022 у справі №380/3826/21.

Таким чином, суд зазначає, що ймовірне настання певних негативних наслідків для Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЕРША МЕТАЛОПЕРЕРОБНА КОМПАНІЯ» у спірних правовідносинах, на які останній посилається, ще не є беззаперечним свідченням необхідності вжиття судом заходів забезпечення адміністративного позову, оскільки чинне законодавство передбачає захист порушеного права, в тому числі шляхом оскарження відповідних рішень та дій суб`єкта владних повноважень, чи відшкодування шкоди, заподіяної вчиненими протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, що свідчить про наявність механізмів для відновлення прав позивача, якщо таке буде підтверджено за результатами вирішення спору по суті.

Відтак, під час розгляду заяви про забезпечення позову судом не виявлено існування очевидної небезпеки порушення прав та інтересів позивача до прийняття у цій справі судового рішення, або неможливості захисту таких прав та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову, або необхідності докласти значних зусиль та витрат для відновлення таких прав та інтересів при виконанні у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь позивача.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що заява про забезпечення позову задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 150-152, 154, 248, 256, 294 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЕРША МЕТАЛОПЕРЕРОБНА КОМПАНІЯ» про забезпечення позову відмовити повністю.

Ухвала набуває чинності з моменту її підписання.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Суддя Мричко Н.І.