Рішення № 140150771, 29.09.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2026 року справа № 320/4227/26

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Войтович І.І., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ФОП ОСОБА_2 з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві , в якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у місті Києві від 06.08.2025, прийняті на підставі акта перевірки № 51235/Ж5/26-15-24-02-01/2282730855 від 16.06.2025, а саме:

- податкове повідомлення-рішення від 06.08.2025 № 07239824021 а суму 1020,00 грн;

- податкове повідомлення-рішення від 06.08.2025 № 07246024021 на суму 95 186,00 грн;

- податкове повідомлення-рішення від 06.08.2025 № 07245624021 на суму 3 044 539,68 грн;

- податкова повідомлення-рішення від 06.08.2025 № 07240324021 на суму 620,00 грн;

- податкове повідомлення-рішення від 06.08.2025 № 07238824021 на суму 3 980 253,13 грн;

- податкове повідомлення-рішення від 06.08.2025 № 07235424021 на суму 340,00 грн;

- податкове повідомлення-рішення від 06.08.2025 № 07246124021 на суму 6 356,08 грн;

- податкове повідомлення-рішення від 06.08.2025 № 07245724021 на суму 2380,00 грн;

- податкове повідомлення-рішення від 06.08.2025 № 07239124021 на суму 331 687,76 грн.

Позиції сторін

В обґрунтування вимог позивач вказує, що висновки акта перевірки ґрунтуються переважно на аналітичних зіставленнях банківських виписок та Z-звітів РРО без з`ясування правової та економічної природи коштів, а також на підставі баз даних ДПС.

Зазначає, що відповідач ототожнив усі банківські надходження та суми відображені у Z-звітах РРО з доходом позивача.

Посилається, що доходом фізичної особи-підприємця є дохід, отриманий від здійснення господарської діяльності, а не будь-який рух коштів.

Наголошує, що податковим органом безпідставно зроблено висновок про відсутність підтверджуючих документів щодо витрат позивача.

Також, зазначає, що штрафні санкції застосовані без доведення складу податкового правопорушення та вини позивача.

Крім того, вказує, що податкові повідомлення-рішення у частині РРО, ПДВ та акцизу прийняті без встановлення фактичних обставин правопорушень та без належного доказування.

У зв`язку із зазначеними обставинами просить суд задовольнити позовні вимоги.

Відповідач проти позову заперечує та зазначає, що під час перевірки встановлено заниження платником податків отриманого доходу в загальній сумі 6 919 121,68 грн.

Вказує, що розходження за 2019 рік виникло внаслідок не включення до загального оподаткованого доходу декларації про майновий стан і доходи за 2019 рік суми реалізованих підакцизних товарів у розмірі 47 593,00 грн, які задекларовані платником в декларації з акцизного податку від 19.10.2021 № 43457497.

Крім того, зазначає, що розходження за 2022-2023 роки виникло за рахунок не включення платником податків до складу отриманого доходу надходження коштів на банківський рахунок, проведених через РРО та розрахунків з еквайрингу за реалізацію товарів (робіт, послуг) в загальній сумі 6 871 528,68 грн.

Зазначає, що платником податків не надано документів на підтвердження задекларованих витрат за 2020-2024 роки.

Посилається, що позивачем неподано декларацію про майновий стан і доходи за 2022 рік та несвоєчасно подано зазначену декларацію за 2023 та 2024 роки.

Вказує, що платником податків всупереч положень пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України не надано до перевірки книги обліку доходів та витрат.

Також, зазначає, що позивачем несвоєчасно сплачено єдиний внесок в загальній сумі 11 134,12 грн за 2020, 2024 роки та не перераховано в розмірі 444 732,66 грн за 2019, 2020, 2021 та 2024 роки.

Зазначає, що доход ФОП ОСОБА_1 станом на 23.07.2022 становив 1 013 469,08 грн, у зв`язку із чим, він зобов`язаний був зареєструватися як платник податку на додану вартість до 11.08.2022, однак, вказаного обов`язку платником податків не виконано.

Вказує, що позивачем незареєстровано податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних за грудень 2024 року на загальну суму 6 200,00 грн.

Наголошує, що платником податків не проведено через РРО/ПРРО оплату за товари та послуги на загальну суму 15 072 219,36 грн за 2019-2024 роки.

Крім того, зазначає, що позивачем реалізовано алкогольні напої без наявної ліцензії у грудні 2019 року та занижено акцизний податок в загальній сумі 6 356,08 грн за 2020-2021 роки.

Таким чином, вказує, що доводи ФОП ОСОБА_1 є безпідставними, у зв`язку із чим в задоволенні позову просить суд відмовити.

Процесуальні дії у справі

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.02.2026 відкрито провадження у адміністративній справі та визначено розглядати таку за правилами загального позовного провадження, розпочато підготовку справи до судового розгляду та призначено підготовче засідання на 03 березня 2026 року об 12:00 год.

03.03.2026 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву з додатками.

03.03.2026 судове засідання знято з розгляду у зв`язку з неявкою позивача/його уповноваженого представника та технічною неможливістю фіксування судового засідання.

Наступне судове засідання призначено на 23 березня 2026 року об 09:30 год., про що сторони у справі повідомлені належним чином.

23.03.2026 у судовому засіданні, за участі представника відповідача Лущий В.С., у зв`язку із неявкою позивача та/або його уповноваженого представника суд на місці ухвалив відкласти розгляд справи на інші дату та час.

Наступне судове засідання призначено на 22 квітня 2026 року об 09:30 год., про що сторони у справі повідомлені належним чином.

22.04.2026 у судовому засіданні, за участі представника відповідача Тутика О.В., у зв`язку із неявкою позивача та/або його уповноваженого представника суд на місці ухвалив відкласти розгляд справи на інші дату та час.

Наступне судове засідання призначено на 21 травня 2026 року об 09:30 год., про що сторони у справі повідомлені належним чином.

21.05.2026 судове засідання не відбулося у зв`язку з неявкою позивача/його уповноваженого представника та з технічних причин.

Наступне судове засідання призначено на 28 липня 2026 року об 12:30 год., про що сторони у справі повідомлені належним чином.

28.07.2026 від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

28.07.2026 у судовому засіданні, за участі представника відповідача Дегтярьової Р.М., суд на місці ухвалив задовольнити клопотання позивача про відкладення розгляду справи та відклав розгляд такої на інші дату та час.

Наступне судове засідання призначено на 03 вересня 2026 року об 09:30 год., про що сторони у справі повідомлені належним чином.

03.09.2026 від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

03.09.2026 у судовому засіданні, за участі представника відповідача Лущий В.С., суд на місці ухвалив відмовити у задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи та, у зв`язку із неявкою позивача та/або його уповноваженого представника, відклав розгляд справи на інші дату та час.

Наступне судове засідання призначено на 10 вересня 2026 року об 11:30 год., про що сторони у справі повідомлені належним чином.

10.09.2026 у судовому засіданні, за участі представника відповідача Лущий В.С., у зв`язку із неявкою позивача та/або його уповноваженого представника суд на місці ухвалив відкласти розгляд справи на інші дату та час.

Наступне судове засідання призначено на 17 вересня 2026 року об 13:15 год., про що сторони у справі повідомлені належним чином.

17.09.2026 від представника відповідача надійшло клопотання, в якому просить закрити підготовче провадження без участі позивача та/або його представника та здійснювати розгляд справи на підставі наявних у ній доказів.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.09.2026 закрито підготовче провадження та вирішено здійснювати подальший розгляд справи у порядку письмового провадження без повідомлення та виклику сторін на підставі наявних у справі матеріалів.

Встановлені обставини судом

Посадовими особами Головного управління ДПС у м. Києві у період з 27.05.2025 по 09.06.2025 проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2019 по 31.12.2024 правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2019 по 31.12.2024, відповідно до затвердженого плану документальної перевірки.

За результатами проведеної перевірки посадовими особами відповідача складено акт перевірки від 16.06.2025 № 51235/Ж5/26-15-24-02-01/2282730855.

Відповідачем встановлено наступні порушення:

- пп. 49.18.5 п. 49.18 ст. 49 Податкового кодексу України, а саме, не подано декларацію про майновий стан і доходи за 2022 рік, несвоєчасно подано декларації за 2023 рік (подано 08.12.2024, граничний термін подання 30.04.2024), за 2024 рік (подано 10.05.2025, граничний термін подання 30.04.2025);

- п. 177.2, п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України, а саме, занижено податок на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності в розмірі 3 206 346,99 грн в т.ч. за 2019 - 8 566,74 грн, 2020 5 599,20 грн, за 2021 - 105 123,23 грн, за 2022 945 799,34 грн, за 2023 - 1 178 606,50 грн, за 2024 962 651,98 грн;

- п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, а саме, не нараховано та не перераховано до бюджету військового збору з чистого оподатковуваного доходу в розмірі 267 195,58 грн в т.ч. за 2019 - 713,90 грн, 2020 466,60 грн, за 2021 - 8 760,27 грн, за 2022 78 816,61 грн, за 2023 - 98 217,21 грн, за 2024 80 221,00 грн;

- п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», а саме, не подано звіт по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2019 рік;

- п. 1 ч. 2 ст. 6, п. 2 ч. 1 ст. 7, ч. 8 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», а саме, єдиний внесок не нарахований, і не перерахований в розмірі 444 732,66 грн в т.ч. за 2019 8 634,34 грн, 2020 - 14 153,69 грн, 2021 - 120 060,63 грн, 2022 40 040,00 грн, 2024 - 261 844,00 грн;

- п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», а саме, несвоєчасно сплачено єдиний внесок в загальній сумі 11 134,12 грн, а саме: за 2020 рік в сумі 1 836,12 грн, за 2024 рік в сумі 9 298,00 грн;

- п. 120.1 ст. 120 Податкового кодексу України, а саме, не подано податкові декларації з податку на додану вартість за листопад 2024 року;

- пп «а» п. 185.1 ст. 185, п. 181.1 ст. 181, п. 183.1, п. 183.2, п. 183.4, п. 183.10 ст. 183, п. 187.1 ст. 187, п. 194.1 ст. 194 Податкового кодексу України, а саме, не нараховані податкові зобов`язання з податку на додану вартість за 2022-2024 роки на загальну суму 3 721 807,78 грн, а саме: за серпень 2022 року в сумі 163 967,41 грн, за вересень 2022 в сумі 270 819,37 грн, за жовтень 2022 року в сумі 234 162,74 грн, за листопад 2022 року в сумі 118 879,63 грн, за січень 2023 року в сумі 54 542,58 грн, за лютий 2023 року в сумі 251 237,50 грн, за березень 2023 року в сумі 327 128,27 грн, за квітень 2023 року в сумі 313 510,57 грн, за травень 2023 року в сумі 274 633,58 грн, за червень 2023 року в сумі 107 813,68 грн, за липень 2023 року в сумі 2 291,20 грн, за серпень 2023 року в сумі 22 333,00 грн, за жовтень 2023 року в сумі 1 820,00 грн, за січень 2024 в сумі 1 900,00 грн, за лютий 2024 року в сумі 100,00 грн, за квітень 2024 року в сумі 2 500,00 грн, за травень 2024 року в сумі 152 980,20 грн, за червень 2024 року в сумі 291 078,60 грн, за липень 2024 року в сумі 303 532,40 грн, за серпень 2024 року в сумі 329 213,00 грн, за вересень 2024 року в сумі 366 568,80 грн, за жовтень 2024 року в сумі 123 395,26 грн, за листопад 2024 року в сумі 1 200,00 грн, за грудень 2024 року в сумі 6 200,00 грн;

- п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, з урахуванням порушень п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст.188 Податкового кодексу України, а саме, не зареєстровано податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних за грудень 2024 року в сумі ПДВ 6 200,00 грн;

- п. 1 ст. 3 розділу ІІ Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», а саме, реалізацію товарів без застосування РРО/КРРО/ПРРО у загальній сумі 3 044 539,68 грн в т.ч.: 2019 - 47 593,00грн, 2020 72 075,00 грн, 2021 - 54 496,79 грн, 2023 9 100,00 грн (отриманий дохід за період з 01.01.2023 по 01.10.2023), 2024 2 861 274,89 грн;

- п. 49.2-1 ст. 49, ст. 222 Податкового кодексу України, а саме, маючи діючі ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями за адресами торгових об`єктів: м. Одеса, Одеська обл., Київський р-н, вулиця Фонтанська дорога, буд. 77, м. Одеса, Одеська обл., Приморський р-н. провулок Червоний, буд. 11 не подані декларації з акцизного податку за лютий, березень, квітень, травень, червень 2022 року до Київської ДПІ Одеської області ГУ ДПС м. Одеси, за серпень, жовтень 2020 року до Приморської ДПІ Одеської області ГУ ДПС м. Одеси;

- ст. 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального», а саме, реалізацію алкогольних напоїв за грудень 2019 року без придбання ліцензії на право здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями;

- п. 216.9 ст. 216 Податкового кодексу України, а саме, занижено суми податкових зобов`язань з акцизного податку, що підлягає сплаті до бюджету в загальній сумі 6 356,08 грн, а саме: за 2020 рік в сумі 2 111,00 грн, за 2021 рік в сумі 4 245,08 грн;

- п. 44.1, п. 44.3 ст. 44 Податкового кодексу України, а саме, надано не в повному обсязі на перевірку первинних документів про фінансово господарську діяльність, отримані доходи, видатки платника податків та іншу інформацію, пов`язану з обчисленням та сплатою податків, зборів, платежів за період з 01.01.2019 по 31.12.2024.

Не погоджуючись із встановленими порушеннями, ФОП ОСОБА_3 подав заперечення на акт перевірки від 16.06.2025 № 51235/Ж5/26-15-24-02-01/ НОМЕР_1 .

Листом від 31.07.2025 № 27812/Ж12/26-15-24-02-01-06 «Про розгляд заперечення на акт перевірки платника податків Наврозашвілі Вепхія» висновки акта перевірки залишено без змін, а заперечення без задоволення.

За результатом виявлених порушень, відповідачем складено, зокрема, наступні податкові повідомлення-рішення:

- від 06.08.2025 № 07239124021, яким збільшено податкові зобов`язання з військового збору на загальну суму 267 195,58 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 64 492,18 грн;

- від 06.08.2025 № 07245724021, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 2 380,00 грн;

- від 06.08.2025 № 07246124021, яким збільшено податкові зобов`язання з акцизного податку на загальну суму 6 356,08 грн;

- від 06.08.2025 № 07235424021, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 340,00 грн;

- від 06.08.2025 № 07238824021, яким збільшено податкові зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 3 206 346,99 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 773 906,14 грн;

- від 06.08.2025 № 07240324021, яким застосовано штраф у розмірі 620,00 грн;

- від 06.08.2025 № 07245624021, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 3 044 539,68 грн;

- від 06.08.2025 № 07246024021, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 95 186,00 грн;

- від 06.08.2025 № 07239824021, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1 020,00 грн;

Застосовані судом норми права та висновки суду

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зокрема, в силу ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 3 статті 2 КАС України визначено, що основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; 5) обов`язковість судового рішення; 6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; 8) розумність строків розгляду справи судом; 9) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.

За ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 22 квітня 2021 року у справі № 826/15741/18, з метою безумовного дотримання конституційного принципу, визначеного у статті 129 Конституції України, в частині третій статті 2 та статті 9 КАС України закріплено, що до основних засад (принципів) адміністративного судочинства належить, зокрема, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Загалом принцип змагальності прийнято розглядати як основоположний компонент концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та ефективної участі.

Принцип змагальності судового провадження охоплює собою право особи, крім можливості подавати власні докази, знати про існування всіх представлених доказів та пояснень іншими учасниками справи, оскільки вони можуть вплинути на рішення суду, мати можливість знайомитись з матеріалами справи та робити з них копії, а також володіти відповідними знаннями (залучати професійного представника) та змогу коментувати представлені докази та пояснення у належній формі та у встановлений час.

Таким чином, принцип змагальності спільно з принципом рівності є одним з основних елементів поняття "право на справедливий суд", що гарантоване Конвенцією.

Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (ч. 3 ст. 3 КАС України).

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вказана норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Вирішуючи цей спір суд зазначає наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права, обов`язки платників податків та зборів, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України).

Відповідно до п. 177.1 ст. 177 ПК України, доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Згідно із п. 177.2 ст. 177 ПК України, об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

У відповідності до п. 177.3 ст. 177 ПК України, для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг).

Пунктом 177.4 статті 177 ПК України встановлено, що до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать:

- витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат;

- витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу);

- обов`язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов`язкове страхування життя або здоров`я працівників у випадках, передбачених законодавством;

- суми податків, зборів, пов`язаних з проведенням господарської діяльності такої фізичної особи - підприємця (крім податку на додану вартість для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, та акцизного податку, податку на доходи фізичних осіб з доходу від господарської діяльності, податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, з об`єктів житлової нерухомості); суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; платежі, сплачені за одержання ліцензій на провадження певних видів господарської діяльності фізичною особою - підприємцем, роялті на користь правовласників, як винагорода за використання об`єктів авторського права і (або) суміжних прав чи як відрахування на користь правовласників на підставі договорів, укладених таким платником податку з організаціями колективного управління відповідно до Закону України "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав", одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, пов`язаних з господарською діяльністю фізичної особи - підприємця;

- інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Підпунктом 177.4.5 пункту 177.4 статті 177 ПК України передбачено, що не включаються до складу витрат підприємця:

витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою - підприємцем;

витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації;

витрати на придбання та утримання основних засобів, визначених абзацами восьмим - десятим підпункту 177.4.6 цього пункту;

документально не підтверджені витрати.

За приписами п. 177.10 ст. 177 ПК України, фізичні особи - підприємці зобов`язані вести облік доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару. Облік доходів і витрат може вестися в паперовому та/або електронному вигляді, у тому числі через електронний кабінет.

Отже, наведеними нормами визначено порядок оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, які перебувають на загальній системі оподаткування.

Відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми), дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Враховуючи зазначені норми, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування фізичної особи - підприємця на загальній системі оподаткування мають бути фактично здійснені, безпосередньо пов`язані з отриманням доходу та підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, як слідує з акта перевірки ФОП ОСОБА_1 не надано до перевірки частини первинних документів за перевіряємий період, що стало підставою для невизнання контролюючим органом понесених витрат.

Суд зазначає, що з наявних документів слідує, що позивачем до перевірки надавалися лише частково документи, а саме, податкові накладні, банківські виписки, розрахунково-платіжні відомості та договори суборенди приміщення.

Разом з тим, з акта перевірки слідує, що контролюючим органом частково підтверджено понесені ФОП ОСОБА_1 витрати, однак, позивачем документально не підтверджено віднесення до складу витрат за 2020-2024 роки вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей для використання їх в господарській діяльності та безпосередньо для отримання доходу.

Крім того, як встановлено судом, ФОП ОСОБА_3 подавав заперечення на акт перевірки, проте, разом із такими запереченнями будь яких документів на спростування зазначених висновків відповідачу не надано.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Таким чином, суд вказує про обґрунтованість висновків відповідача щодо наявності підстав стосовно непідтвердження витрат ФОП ОСОБА_1 у загальному розмірі 5 648 010,67 грн.

Також, з матеріалів справи слідує, що відповідачем встановлено заниження позивачем отриманого доходу в загальній сумі 6 919 121,68 грн.

З акта перевірки сліду, що вказані розходження отриманого доходу за 2019 рік виникли у зв`язку із тим, що позивачем не включено до загального оподаткованого доходу в декларації про майновий стан і доходи за 2019 рік суми реалізації підакцизних товарів у розмірі 47 593,00 грн, які задекларовані ФОП ОСОБА_1 в декларації з акцизного податку від 19.10.2021 № 43457497.

Крім того, в акті перевірки вказано, що розходження за 2022-2023 роки виникло за рахунок невключення позивачем до складу отриманого доходу надходження коштів на банківський рахунок , проведених через РРО та розрахунків з еквайрингу за реалізацію товарів (робіт, послуг) в загальній сумі 6 871 528,68 грн

Відповідно до пп. 14.1.54 п. 14.1 ст. 14 ПК України, дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді, зокрема, доходів від зайняття підприємницькою та незалежною професійною діяльністю.

Разом з тим, як зазначалося вище, пунктом 177.1 статті 177 ПК України встановлено, що доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Так, суд зазначає, що з позовної заяви вбачається, що позивачем не наведено будь яких заперечень стосовно недекларування доходу за 2019 рік та не надано жодних пояснень щодо визначення такого у декларації з акцизного податку від 19.10.2021 № 43457497.

Крім того, з позовної заяви слідує, що позивач лише зазначає, що відповідач ототожнив усі банківські надходження та суми, відображені у Z-звітах з доходом позивача.

Однак, на підтвердження того, що вказані кошти не були доходом ФОП ОСОБА_1 не надано жодного доказу, як до перевірки, так і до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Таким чином, враховуючи, що позивачем не підтверджено, що отримані грошові кошти не являються доходом, суд відхиляє зазначені доводи платника податків.

У зв`язку із зазначеним, суд вважає обґрунтованими доводи відповідача щодо заниження ФОП ОСОБА_1 чистого оподаткованого доходу у загальній сумі 17 988 976,69 грн, а тому доходить висновку про правомірність збільшення податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 3 206 346,99 грн та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 773 906,14 грн.

Крім того, пунктом 16-1 підрозд. 10 розд. ХХ «Перехідні положення» ПК України, тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

За положеннями пп. 1.1 п. 16-1 підрозд. 10 розд. ХХ «Перехідні положення» ПК України, платниками збору є, зокрема, особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.

Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу (пп. 1.2 п. 16-1 підрозд. 10 розд. ХХ «Перехідні положення» ПК України).

У відповідності до пп. 1.3 п. 16-1 підрозд. 10 розд. ХХ «Перехідні положення» ПК України, ставка збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту (з 01.12.2024: для платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 цього пункту, - 5 відсотків від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1 підпункту 1.2 цього пункту, крім доходів, які оподатковуються за ставкою, визначеною підпунктом 4 цього підпункту).

Так, зважаючи на порушення, яке зазначено вище, відповідачем вказано про заниження військового збору у розмірі 267 195,58 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 64 492,18 грн.

Водночас, стосовно висновків перевірки щодо незастосування позивачем РРО/ПРРО/КОРО суд зазначає наступне.

Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій та програмних реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. Дія його поширюється на усіх суб`єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі визначає Закон України від 06.07.1995 № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі Закон № 265/95-ВР).

Відповідно до п. 1 ст. 3 Закону № 265/95-ВР, суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов`язані, зокрема, проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу програмні реєстратори розрахункових операцій зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.

Згідно із п. 1 ст. 17 Закону № 265/95-ВР, за порушення вимог цього Закону до суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції, за рішенням відповідних контролюючих органів застосовуються фінансові санкції у таких розмірах, зокрема, у разі встановлення в ході перевірки факту: проведення розрахункових операцій з використанням реєстраторів розрахункових операцій, програмних реєстраторів розрахункових операцій або розрахункових книжок на неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг) або неповну суму розрахунку при організації та проведенні азартних ігор; непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій та/або програмні реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи; невидача (в паперовому вигляді та/або електронній формі) відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки на окремому господарському об`єкті такого суб`єкта господарювання:

100 відсотків суми, на яку здійснено продаж товарів (робіт, послуг) та/або розрахунки при організації та проведенні азартних ігор з порушеннями, встановленими цим пунктом, - за порушення, вчинене вперше;

150 відсотків суми, на яку здійснено продаж товарів (робіт, послуг) та/або розрахунки при організації та проведенні азартних ігор з порушеннями, встановленими цим пунктом, - за кожне наступне порушення.

За усталеною практикою Верховного Суду, викладеною, зокрема, в постановах від 16 травня 2024 року у справі № 520/4564/23, від 12 серпня 2025 року у справі № 500/5316/21, від 11 вересня 2025 року у справі № 580/7450/24 від 18 грудня 2025 року у справі № 380/10913/24 пункт 1 статті 17 Закону № 265/95-ВР установлює відповідальність за невиконання суб`єктом господарювання одного з трьох обов`язків: 1) непроведення розрахункової операції через РРО; 2) проведення розрахункової операції через РРО, однак, на неповну суму покупки; 3) невидача відповідного (тобто такого, що відповідає вимогам щодо форми і змісту) розрахункового документа.

Перші два обов`язки суб`єкта господарювання походять зі змісту пункту 1 статті 3 Закону № 265/95-ВР, а третій з - з пункту 2 статті 3 Закону № 265/95-ВР.

Таким чином, наявність будь-якої з таких обставин (у сукупності або окремо) і утворює склад правопорушення, за яке настає відповідальність за пунктом 1 статті 17 Закону № 265/95-ВР.

Верховний Суд у постанові від 2 лютого 2023 року у справі № 500/6845/21 вказав, що предметом доказування у справах, пов`язаних із притягненням суб`єкта господарювання до відповідальності на підставі пункту 1 статті 17 Закону № 265/95-ВР, є встановлення на підставі належних і допустимих доказів фактів, з якими контролюючий орган пов`язує допущення порушення суб`єктом господарювання вимог пункту 1 та/або 2 статті 3 Закону № 265/95-ВР.

У випадку притягнення суб`єкта господарювання до фінансової відповідальності за невиконання обов`язку, встановленого пунктом 1 статті 3 Закону № 265/95-ВР, перевірці підлягають обставини безпосереднього здійснення розрахункової операції, однак, її непроведення через РРО, та/або здійснення розрахункової операції на більшу суму, ніж проведено через РРО.

У випадку притягнення суб`єкта господарювання до фінансової відповідальності за невиконання обов`язку, встановленого пунктом 2 статті 3 Закону № 265/95-ВР перевірці підлягають як обставини видачі/невидачі розрахункового документа, так і обставини відповідності такого вимогам щодо форми і змісту.

Так, у акті перевірки відповідач зазначає, що позивачем не проведено через РРО/ПРРО оплату за товари/послуги на загальну суму 15 072 219,36 грн, в т.ч. за 2019 на суму 47 593,00 грн, за 2020 на суму 72 075,00 грн, за 2021 на суму 54 496,79 грн, за 2022 на суму 5 260 227,79 грн, за 2023 на суму 6 776 551,89 грн, за 2024 на суму 2 861 274,89 грн.

Разом з тим, відповідно до п. 12 Прикінцевих положень Закону № 265/95-ВР, суб`єкти господарювання звільняються від відповідальності за порушення вимог цього Закону, вчинені ними у період з 1 січня 2022 року до 1 жовтня 2023 року, крім відповідальності за порушення порядку здійснення розрахункових операцій при продажу підакцизних товарів, здійснення діяльності з купівлі/продажу іноземної валюти, діяльності у сфері організації та проведення азартних ігор.

Так, у позовній заяві позивач зазначає, що податкові повідомлення-рішення, зокрема, в частині щодо здійснення господарських операцій без застосування РРО прийняте без встановлення фактичних обставин правопорушень та без належного доказування.

В свою чергу, як вказувалося судом вище, позивачем подано декларацію з акцизного податку від 19.10.2021 № 43457497 у якій визначено дохід від продажу підакцизної продукції на загальну суму 47 593,00 грн. Однак, як зазначає податковий орган, згідно звітів РРО виторги через РРО за 2019 рік складають 0 гривень.

Позивачем не надано пояснень щодо визначених показників поданої декларації з акцизного податку від 19.10.2021 № 43457497 та факту не проведення зазначених сум через РРО.

Крім того, відповідачем зазначено, що за 2020-2024 роки ФОП ОСОБА_1 не проведено через РРО кошти у загальному розмірі 15 024 626,36 грн. ГУ ДПС у м. Києві зазначає, що згідно звітів РРО виторги РРО за вказаний період становлять 6 062 285,00 грн, тоді як надходження на банківські рахунки з призначенням платежу «Розрахунки з еквайрингу» та оплата за товари/послуги становлять 21 086 911,36 грн.

Водночас, суд вчергове зазначає, що позивачем не надано жодних пояснень та їх документального підтвердження, щодо спростування встановлених під час перевірки обставин. Такі пояснення та докази не надавалися ні під час перевірки, ні разом із запереченням до акта перевірки, та таких не надано до суду.

Відтак, суд погоджується із доводами відповідача щодо правомірності застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 3 044 539,68 грн.

Разом з тим, відповідачем встановлено, що на розрахунковий рахунок позивача 09.12.2024 надійшли грошові кошти від ФОП ОСОБА_4 в сумі 31 000,00 грн, в т.ч. ПДВ 6 200,00 грн.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України, на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з використанням кваліфікованого електронного підпису або удосконаленого електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, уповноваженої платником особи відповідно до вимог Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги" та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно із п. 187.1 ст. 187 ПК України, датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на рахунок платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг, оплата яких здійснюється електронними грошима, - дата зарахування електронних грошей платнику податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, на електронний гаманець, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Для документів, складених в електронній формі, датою оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку, вважається дата, зазначена у самому документі як дата його складення відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", незалежно від дати накладення електронного підпису.

Водночас, пунктом 120.1-1 статті 120-1 ПК України передбачено, що у разі порушення платниками податку на додану вартість граничного строку, передбаченого статтею 201 цього Кодексу, для реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних тягне за собою накладення на платника податку на додану вартість, на якого відповідно до вимог статей 192 і 201 цього Кодексу покладено обов`язок щодо такої реєстрації, штрафу в розмірі 2 відсотків обсягу постачання (без податку на додану вартість), але не більше 1020 гривень.

Разом з тим, з матеріалів справи слідує, що позивачем всупереч вищенаведених положень податкова накладна в Єдиному реєстрі податкових накладних не зареєстрована, заперечень щодо вказаного позивачем не наведено, а тому податкове повідомлення-рішення від 06.08.2025 № 07240324021, яким застосовано штраф у розмірі 620,00 грн є правомірним.

Окрім того, стосовно неподання декларації з податку на додану вартість за листопад 2024 року суд зазначає наступне.

Згідно із п. 49.1 ст. 49 ПК України, податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.

У відповідності до п. 49.2 ст. 49 ПК України, платник податків зобов`язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об`єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є. Цей абзац застосовується до всіх платників податків, в тому числі платників, які перебувають на спрощеній системі оподаткування обліку та звітності.

Положеннями пп. 49.18.1 п. 49.18 ст. 49 ПК України встановлено, що податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю (у тому числі в разі сплати місячних авансових внесків) - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Відповідно до п. 203.1 ст. 203 ПК України, податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Неподання (крім випадків, якщо податкова декларація не подається відповідно до пункту 49.2 статті 49 цього Кодексу) або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов`язаними нараховувати і сплачувати податки та збори, платежі, контроль за сплатою яких покладено на контролюючі органи, податкових декларацій (розрахунків), а також іншої звітності, обов`язок подання якої до контролюючих органів передбачено цим Кодексом тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 340 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання (п. 120.1 ст. 120 ПК України).

Однак, всупереч зазначених положень ПК України, ФОП ОСОБА_1 не подано податкову декларацію з податку на додану вартість за листопад 2024 року, що є підставою для застосування штрафних санкцій у розмірі 340,00 грн, а тому, зважаючи на відсутність наведених заперечень позивача, у суду відсутні підстави для скасування податкового повідомлення-рішення від 06.08.2025 № 07235424021.

З приводу реалізації алкогольних напоїв у грудні 2019 року без придбання ліцензії на право здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями на суму 47 593,00 грн суд зазначає, що позивачем не наведено заперечень стосовно вказаних обставин, у зв`язку із чим, у суду відсутні підстави для скасування податкового повідомлення-рішення від 06.08.2025 № 07246024021, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 95 186,00 грн.

Щодо неподання декларацій з акцизного податку за лютий, березень, квітень, травень, червень 2022 року до Київської ДПІ ГУ ДПС м. Одеси, за серпень, жовтень 2020 року до Приморської ДПІ ГУ ДПС м. Одеси суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 223.2 ст. 223 ПК України, платники податку, визначені пунктом 212.1 статті 212 цього Кодексу (крім імпортерів підакцизних товарів, зазначених у підпунктах 215.3.4, 215.3.5, 215.3.5-1, 215.3.5-2, 215.3.6, 215.3.7, 215.3.8 пункту 215.3 статті 215 цього Кодексу), подають щомісяця не пізніше 20 числа наступного звітного (податкового) періоду контролюючому органу за місцем реєстрації декларацію з акцизного податку за формою, затвердженою у порядку, встановленому статтею 46 цього Кодексу.

Згідно із п. 49.1 ст. 49 ПК України, податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.

У відповідності до п. 49.2 ст. 49 ПК України, платник податків зобов`язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об`єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є. Цей абзац застосовується до всіх платників податків, в тому числі платників, які перебувають на спрощеній системі оподаткування обліку та звітності.

Платники, визначені підпунктом 212.1.15 пункту 212.1 статті 212 цього Кодексу, а також інші платники акцизного податку, які мають діючі ліцензії на право здійснення діяльності з підакцизною продукцією, яка підлягає ліцензуванню згідно із законодавством, зобов`язані за кожний встановлений цим Кодексом звітний період подавати податкові декларації незалежно від того, чи провадили такі платники господарську діяльність у звітному періоді (п. 49.2-1 ст. 49 ПК України).

Так, з акта перевірки вбачається та не заперечується позивачем, що останній був платником акцизного податку.

Разом з тим, відповідачем встановлено, що ФОП ОСОБА_1 не подано декларації з акцизного податку за лютий, березень, квітень, травень, червень 2022 року до Київської ДПІ ГУ ДПС м. Одеси, за серпень, жовтень 2020 року до Приморської ДПІ ГУ ДПС м. Одеси.

Суд зазначає, що позовна заява не містить заперечень щодо зазначеного порушення та не містить обґрунтування протиправності застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій 2 380,00 грн, а тому підстави для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 06.08.2025 № 07245724021 відсутні.

Водночас, пунктом 216.9 статті 216 ПК України встановлено, що датою виникнення податкових зобов`язань щодо реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів є дата здійснення розрахункової операції відповідно до Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", для безготівкових розрахунків - дата оформлення розрахункового документа на суму проведеної операції, який підтверджує факт продажу, а у разі реалізації товарів фізичними особами - підприємцями, які сплачують єдиний податок, - дата надходження оплати за проданий товар, а для підакцизних товарів, наявність або місцезнаходження яких не підтверджено таким суб`єктом господарювання, у тому числі таких товарів, недостача яких виявлена за результатами інвентаризації, проведеної суб`єктом господарювання роздрібної торгівлі на вимогу контролюючого органу при проведенні перевірки такого органу, - дата складення відповідного документа, що засвідчує зазначені факти.

ГУ ДПС у м. Києві зазначає, що за результатами перевірки податкових накладних, звітів РРО, чеків РРО, поданих до податкових органів в електронному вигляді, та декларацій з акцизного податку встановлено заниження суми акцизного податку за результатами роздрібної реалізації підакцизних товарів в загальній сумі 6 356,08 грн, що не спростовується ФОП ОСОБА_1 , у зв`язку із чим у суду відсутні правові підстави для скасування податкового повідомлення-рішення від 06.08.2025 № 07246124021, яким збільшено податкові зобов`язання з акцизного податку на загальну суму 6 356,08 грн.

Щодо ненадання документів до перевірки суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 85.2. ст. 85 ПК України, платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Згідно із п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Суд зазначає, що обов`язок платника податків зберігати документи й надавати їх під час перевірки контролюючому органу кореспондує з компетенцією контролюючого органу здійснювати перевірку на підставі документів.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач запитами № 1 від 27.05.2025 та № 2 від 02.06.2025 прохав надати первинні документи до перевірки. Водночас, з обставин справи вбачається, що позивачем до перевірки документи в повному обсязі не надано, що не заперечується останнім.

У зв`язку із зазначеним, суд зазначає про відсутність підстав для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 06.08.2025 № 07239824021, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1 020,00 грн.

Стосовно посилань ФОП ОСОБА_1 на відсутність вини позивача суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 112.1. ст. 112 ПК України, особа може бути притягнута до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення за умови наявності в її діянні (дії або бездіяльності) вини, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно із п. 112.2. ст. 112 ПК України, особа вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання.

Вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються достатніми, якщо контролюючий орган не доведе, що, вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.

У постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 04.07.2024 у справі № 520/1379/22 зазначено, що умовами, які визначають вину особи у розумінні статті 112 ПК України, є:

- встановлення можливості дотримання особою правил та норм, за порушення яких ПК України передбачена відповідальність, проте не вжиття цією особою достатніх заходів щодо їх дотримання;

- доведення контролюючим органом того, що вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.

Тобто саме можливість особи дотримуватися правил та норм, за порушення яких ПК України передбачена відповідальність, однак не вжиття нею достатніх заходів щодо їх дотримання, через вчинення дій, які можуть бути кваліфіковані як нерозумні, недобросовісні та без належної обачності, за умови доведення цього контролюючим органом, є свідченням вини особи, у вчинені податкового правопорушення.

У постанові від 16 березня 2023 року по справі № 600/747/22-а Верховний Суд, переглядаючи судові рішення у такій категорії спору, висловився про те, що при вирішенні такого спору судам першочергово необхідно було встановити, чи вжив позивач всі достатні, необхідні та залежні від нього заходи з метою дотримання правил та норм, визначених у положеннях чинного законодавства, чи діяв він добросовісно, затримуючи сплати узгоджених податкових зобов`язань (наявність/відсутність непереборних обставин щодо несвоєчасної сплати), чи вчиняв всі необхідні активні дії, зокрема, щодо повідомлення відповідача про неможливість сплати податкових зобов`язань через відсутність коштів на рахунках чи неможливістю їх використання та щодо відшукування необхідних коштів. З`ясування судами вищезазначених обставин має суттєве значення для повного та всебічного розгляду справи та прийняття обґрунтованого та законного рішення. В той час, як недослідження вказаних питань під час судового розгляду справи, призводить до формального підходу до вирішення справи та невмотивованих, необґрунтованих висновків щодо відсутності умислу та вини платників податків, без достатніх на те підстав.»

Окрім того, у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06.08.2024 у справі № 520/4454/22 суд зазначив, серед іншого, що невиконання або неналежне виконання встановлених законодавством правил завжди є наслідком дій (бездіяльності) особи, які кваліфікуються як умисні, оскільки як невиконання так і неналежне виконання є порушенням обов`язків, закріплених за платником податків у статті 16 Податкового кодексу України. Вина є характеризуючою обставиною дій (бездіяльності) особи, яка полягає у тому, що особа повинна та може дотримуватися встановлених Кодексом правил та норм. Вина в податкових правопорушеннях завжди нерозривно пов`язана з встановленням умислу. У противагу цьому слід зазначити, що умисел у діях платника податків відсутній, якщо результат його поведінки не залежить від змісту і порядку дій. Тобто у разі, коли платник, діючи своєчасно, добросовісно й з належною обачністю не зміг би уникнути негативних наслідків податкового характеру. Відтак, особа вважається такою, що умисно допустила порушення податкової дисципліни, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких Податкового кодексу України передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання.

Таким чином, суд відхиляє посилання позивача у цій частині.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , оскільки контролюючий орган під час прийняття спірних податкових повідомлень-рішень діяв на підставі повноважень та у спосіб визначений ПК України.

Судом враховується, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідач.

Згідно положень ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

У зв`язку з відмовою у задоволенні адміністративного позову відсутні підстави для розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 2, 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

У задоволенні позовних вимог Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Войтович І. І.