Рішення № 140150405, 29.09.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2026 року м. Київ справа №320/62436/25

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Білоноженко М.А.,

розглянувши у приміщенні суду в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 )доГоловного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368)провизнання дій протиправними та зобов`язання вчинити діївстановив:

ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просила суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві №023830036275 від 21.11.2025 про відмову у призначенні пенсії, мені ОСОБА_1 , у зв?язку з не зарахуванням страхового стажу періоду роботи з 02.09.1991 по 31.01.1992 згідно з моєю трудовою книжкою від 15.08.1977;

- зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, повторно розглянути заяву про призначення пенсії №35472 від 17.11.2025, зарахувавши страховий стаж за період роботи з 02.09.1991 по 31.01.1992 згідно з трудовою книжкою від 15.08.1977.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 17 листопада 2025 року позивач звернулася до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком, проте оскаржуваним рішенням їй відмовлено у призначенні пенсії через відсутність необхідного страхового стажу. Позивач вважає таку відмову протиправною, оскільки до страхового стажу безпідставно не зараховано період її роботи з 02.09.1991 по 31.01.1992. Єдиною підставою для незарахування цього періоду відповідач зазначив те, що виправлення дати прийняття на роботу у трудовій книжці не завірено належним чином. Позивач наголошує, що обов`язок правильного ведення, обліку та зберігання трудових книжок покладено на роботодавця, а тому недоліки їх оформлення, допущені підприємством, не можуть мати негативних наслідків для працівника та позбавляти його права на пенсійне забезпечення. На підтвердження факту роботи у спірний період позивач долучила до позовної заяви копію трудової книжки з вкладишем. Позивач посилається на статті 19, 46, 92 Конституції України, положення пенсійного законодавства та практику Верховного Суду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в даній адміністративній справі, розгляд якої вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому наголосив на тому, що недоліки, наявні в трудовій книжці не дозволяють зарахувати трудовий стаж, у зв`язку з чим у позивача недостатньо трудового стажу для призначення пенсії.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач 17.11.2025 по досягненні 65 років звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Розгляд заяви та долучених до неї документів за принципом екстериторіальності здійснювався Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві, за результатами якого прийнято рішення від 21.11.2025 №023830036275 про відмову у призначенні пенсії за віком.

Згідно з оскаржуваним рішенням дата звернення позивача до територіальних органів Пенсійного фонду України - 17.11.2025; пенсійний вік, визначений статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», становить 65 років; вік заявника на дату звернення - 65 років; необхідний страховий стаж становить від 15 до 22 років.

За результатами розгляду доданих до заяви документів відповідач не зарахував до страхового стажу позивача період роботи з 02.09.1991 по 31.01.1992 згідно з трудовою книжкою, оскільки виправлення дати прийняття на роботу не завірено належним чином.

Не погодившись із діями Головного управління пенсійного фонду України в м. Києві щодо непризначені позивачу пенсії за віком, останній звернувся до суду з цим позовом.

Вважаючи такі дії відповідачів протиправними, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначає Закон України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).

Відповідно до частини першої статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Частиною першою статті 26 Закону № 1058-IV визначено умови призначення пенсії за віком, відповідно до якої особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу, тривалість якого визначена цією нормою залежно від року набуття права на пенсію; станом на дату звернення позивача такий страховий стаж становить не менше 32 років.

Частиною першою статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

За змістом частини другої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (абзац перший частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV).

Згідно з приписами статті 62 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання наведеної норми постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).

Згідно з пунктом 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Пунктом 20 Порядку № 637 визначено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального стажу роботи приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. Відповідно до пункту 23 Порядку № 637 документи, що подаються для підтвердження стажу роботи, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою.

Системний аналіз наведених норм права свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку, є трудова книжка, і лише за її відсутності або за відсутності у ній відповідних записів стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Спірний період роботи позивача з 04.08.1998 по 31.12.1998 передує відомостям, наявним у Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування щодо позивача (перші такі відомості датовані 01.01.1999), а тому основним документом, що підтверджує стаж роботи за цей період, є саме трудова книжка. Запис про роботу позивача у Петропавлівському районному вузлі зв`язку у трудовій книжці наявний, і сам факт її роботи у цьому підприємстві зв`язку відповідачем не спростовано та додатково підтверджений довідкою акціонерного товариства «Укрпошта» від 17.10.2025 № 400773, виданою на підставі архівних документів і засвідченою в установленому порядку.

Єдиною підставою для незарахування спірного періоду відповідач визначив те, що виправлення дати прийняття на роботу у трудовій книжці не завірено належним чином. Суд критично ставиться до такої підстави, оскільки обов`язок ведення трудових книжок і внесення до них виправлень покладено законодавцем не на працівника, а на власника або уповноважений ним орган.

Так, пунктом 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110 (далі - Інструкція № 58), передбачено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Відповідно до пункту 2.6 Інструкції № 58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис, а власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Пунктом 2.8 Інструкції № 58 встановлено, що якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі її відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.

Згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

З наведених норм права слідує, що працівник не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи до неї вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто працівником. Обов`язок ведення трудових книжок, у тому числі внесення виправлень до записів та їх засвідчення, законодавець поклав на власника або уповноважений ним орган; відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладено на керівника підприємства. Відтак недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, який на ведення трудової книжки не впливав, а отже не може обмежувати його особисті права.

За таких обставин неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки з вини роботодавця не може бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист. Підставою для зарахування періоду роботи до страхового стажу є підтвердження факту зайнятості особи у відповідний період, а не дотримання роботодавцем усіх формальних вимог щодо оформлення записів і засвідчення виправлень у трудовій книжці.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що відповідач протиправно не зарахував до страхового стажу позивача період її роботи за період з 02.09.1991 по 31.01.1992, а тому з метою відновлення порушеного права суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача зарахувати цей період до страхового стажу позивача згідно із записами трудової книжки. У цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо решти позовних вимог, суд враховує таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, осіб начальницького і рядового складу Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом визначає Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" № 2262-ХІІ.

Відповідно до пункту "б" частини 1статті 1-2 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин звільнення позивача зі служби та звернення з заявою до повноваженого органу), право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби (крім випадків призначення пенсії в разі втрати годувальника дружині (чоловіку) з урахуванням вимог частини п`ятої статті 30 цього Закону, яка призначається незалежно від звільнення зі служби): особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, поліцейські, співробітники Служби судової охорони, особи начальницького складу податкової міліції, особи, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, особи начальницького і рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту.

За частиною 1 та 2статті 2 Закону № 2262-XII, військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.

Пенсіонерам з числа військовослужбовців та осіб, які отримують пенсію за цим Законом, у разі повторного прийняття їх на військову службу до Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України та Державної спеціальної служби транспорту, службу до Національної поліції, Національного антикорупційного бюро України, Бюро економічної безпеки України, Служби судової охорони, органів та підрозділів цивільного захисту та Державної кримінально-виконавчої служби України виплата пенсій на час їх служби припиняється. При наступному звільненні із служби цих осіб виплата їм пенсій здійснюється з урахуванням загальної вислуги років на день останнього звільнення.

За положенням частини 1 статті 48 Закону, заява про призначення пенсії згідно з цим Законом подається до територіального органу Пенсійного фонду України або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади та Службою зовнішньої розвідки. При цьому днем звернення за призначенням пенсії є день подання до відповідного органу Пенсійного фонду України письмової заяви про призначення пенсії з усіма необхідними для вирішення цього питання документами, а в разі пересилання заяви і документів поштою - дата їх відправлення.

Оскільки судом установлено протиправне незарахування відповідачем до страхового стажу позивача періоду її роботи з 02.09.1991 по 31.01.1992, а на час судового розгляду матеріали справи не містять доказів обрахунку страхового стажу позивача з урахуванням зобов`язальних вимог суду, зважаючи також на дискрецію пенсійного органу в питаннях обрахунку стажу, необхідного для призначення пенсії, суд з метою належного та ефективного захисту прав позивача вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву позивача від 17.11.2025 про призначення пенсії за віком з урахуванням зобов`язальних вимог суду та правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За частинами 1, 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частин 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що позов належить задовольнити, а позивач поніс судові витрати із сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн, що підтверджується наявною у матеріалах справи квитанцією, суд дійшов висновку про стягнення понесених позивачем судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача у сумі 1211,20 грн.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України суд -

в и р і ш и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві №023830036275 від 21.11.2025 про відмову у призначенні пенсії, мені ОСОБА_1 , у зв`язку з не зарахуванням страхового стажу періоду роботи з 02.09.1991 по 31.01.1992 згідно з моєю трудовою книжкою від 15.08.1977.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, повторно розглянути заяву про призначення пенсії №35472 від 17.11.2025, зарахувавши страховий стаж за період роботи з 02.09.1991 по 31.01.1992 згідно з трудовою книжкою від 15.08.1977.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору в сумі 1211,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Білоноженко М.А.