Рішення № 140150367, 28.09.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2026 року м. Київ №320/51450/24

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Приватного підприємства "Виробничо-дистрибьюторська компанія "Дім Вина "СКАЛА" до Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

Приватне підприємство "Виробничо-дистрибьюторська компанія "Дім Вина "СКАЛА" 07 листопада 2024 року звернулося до Київського окружного адміністративного суду із позовом до Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, в якому просило суд:

- визнати протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо невиконання постанови Північного апеляційного господарського суду від 09 травня 2023 року №910/6845/22 та наказів Господарського суду м. Києва від 02 червня 2023 року у справі №910/6845/22, внаслідок чого порушено строки виконання зазначеного судового рішення;

- вжити спеціальних заходів впливу та притягнути Державну казначейську службу України до відповідальності за незаконне невиконання протягом тривалого часу постанови Північного апеляційного господарського суду від 09 травня 2023 року та наказів Господарського суду м. Києва від 02 червня 2023 року у справі №910/6845/22.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2024 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ПП "Виробничо-дистрибьюторська компанія Дім Вина "СКАЛА" до Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.11.2025 задоволено апеляційну скаргу Приватного підприємства "Виробничо-дистрибьюторська компанія "Дім Вина "СКАЛА", скасовано ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 12.11.2024, а справу направлено до Київського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

За результатом автоматизованого розподілу, справу №320/51450/24/ передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І.

20.02.2025 матеріали справи були фактично передані судді Лисенко В.І. Відділом ДЗК суду.

Ухвалою суду від 24.02.2026 відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що Державною казначейською службою України не виконується протягом тривалого часу накази Господарського суду м. Києва від 02.06.2023 у справі №910/6845/22, виданого на виконання постанови Північного апеляційного господарського суду від 09.05.2023 у справі №910/6845/22, яким були задоволені позовні вимоги позивача про стягнення з Державного бюджету України (компенсаційних втрат) у сумі 76 948,56 грн (3% річних), 511 781,95 грн (інфляційних втрат) та 22 077,43 грн судового збору, як акцесорного зобов`язання, за тривалу затримку та невиконання відповідачем рішення Господарського суду м.Києва від 20.10.2020 у справі №910/11621/16 про стягнення на користь позивача 1 597 996,18 грн шкоди, спричиненої протиправними діями Дніпровського РУ ГУ МВС України в м.Києві у кримінальних провадженнях, відкритих щодо позивача та його генерального директора, за ознаками вчинення злочину, кримінальна відповідальність за який передбачена частинами першою, другою статті 172 КК України, внаслідок чого порушено строки виконання цього рішення суду та охоронювані права позивача. На цих підставах просить суд задовольнити позов.

Відповідач не погоджується з позовними вимогами, надіслав відзив на позов у якому зазначив про те, що Казначейство в межах наданих законом повноважень вжило всіх необхідних заходів для виконання судового рішення, зокрема зареєструвало виконавчі документи та включило їх до обліку за бюджетною програмою КПКВК 3504040. У встановлений строк Казначейство звернулося до Міністерства фінансів України щодо необхідності збільшення бюджетних призначень. Невиконання рішення в частині стягнення коштів зумовлене недостатністю бюджетних асигнувань, а не бездіяльністю Казначейства. Відповідач наголошує, що не має повноважень самостійно встановлювати чи збільшувати бюджетні призначення, а тому не може здійснити безспірне списання коштів понад обсяг наявних бюджетних асигнувань. Також відповідач посилається на практику Верховного Суду, відповідно до якої сам факт невиплати коштів за судовим рішенням не є достатньою підставою для висновку про протиправну бездіяльність Казначейства; необхідно встановити, чи мав відповідач реальну можливість виконати відповідні дії та чи вжив усіх залежних від нього заходів. Щодо вимоги про застосування спеціальних заходів впливу відповідач зазначає, що такий спосіб захисту не передбачений статтею 5 КАС України та не відповідає встановленим законом способам захисту прав. У частині судових витрат відповідач вказує, що належним відповідачем у спірних правовідносинах є Держава Україна, а не Державна казначейська служба України.

Позивач неодноразово звертався до суду із клопотанням про врахування релевантної практики Верховного Суду та надання належної правової оцінку доказам протиправної бездіяльності відповідача, зокрема, невиконанню судового рішення у встановлений законом строк та невжиттю Казначейством необхідних заходів для його виконання. Зокрема, позивач зазначає, що відповідач не перерахував на його користь кошти, присуджені судовим рішенням, у встановлений законом тримісячний строк, а також не вжив необхідних заходів для забезпечення фінансування виконання такого рішення. Крім того, позивач просить врахувати, що відповідач, на його думку, не звертався до Міністерства фінансів України та Кабінету Міністрів України з пропозиціями щодо забезпечення коштами, необхідними для виконання судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.10.2020 у справі №910/11621/16 на користь ПП «ВДК «Дім Вина «СКАЛА» було присуджено 1 597 996,18 грн шкоди, спричиненої, за твердженням позивача, протиправними діями Дніпровського районного управління ГУ МВС України в м. Києві у кримінальних провадженнях, відкритих щодо підприємства та його генерального директора. У позовній заяві зазначено, що відповідні кримінальні провадження стосувалися, зокрема, ознак злочину, передбаченого частинами першою та другою статті 172 Кримінального кодексу України, а генерального директора підприємства ОСОБА_1 було виправдано вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 19.09.2016 у справі № 755/11467/13-к.

У зв`язку з тривалою затримкою виконання зазначеного рішення ПП «ВДК «Дім Вина «СКАЛА» звернулося до господарського суду з вимогами про стягнення компенсаційних втрат.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.05.2023 у справі №910/6845/22 позовні вимоги підприємства були задоволені. З Державного бюджету України на користь ПП «ВДК «Дім Вина «СКАЛА» стягнуто 76 948,56 грн 3 % річних, 511 781,95 грн інфляційних втрат, а також 22 077,43 грн судового збору. Зазначені суми були присуджені у зв`язку із тривалою затримкою виконання рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2020 у справі № 910/11621/16.

На виконання постанови Північного апеляційного господарського суду від 09.05.2023 Господарським судом міста Києва 02.06.2023 видано відповідні накази у справі №910/6845/22.

26.06.2023 позивач звернувся до Державної казначейської служби України із заявою №2234 про виконання наказів Господарського суду міста Києва від 02.06.2023 у справі № 910/6845/22. Накази та заява були отримані Казначейством, а 28.06.2023 зареєстровані за № 06-53350.

Після надходження виконавчих документів Казначейство взяло їх на облік та почало здійснювати процедуру їх виконання. Зокрема, відповідно до наданих відповідачем пояснень, з 28.06.2023 виконавчий документ у частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат було включено до обліку за бюджетною програмою КПКВК 3504040 «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою».

Крім того, 28.06.2023 Казначейство направило до Міністерства фінансів України лист № 5-05-1-05/11567 щодо збільшення бюджетних призначень за КПКВК 3504040. Відповідач зазначає, що надалі протягом 2023- 2026 років неодноразово звертався до Міністерства фінансів України з пропозиціями щодо передбачення достатнього обсягу бюджетних коштів для виконання судових рішень, гарантованих державою.

Разом з тим, кошти, присуджені постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.05.2023 у справі № 910/6845/22, позивачу у повному обсязі перераховані не були.

Як зазначає позивач, 12.12.2023 він звернувся до Казначейства із заявою № 2299 про негайне виконання наказу Господарського суду міста Києва від 02.06.2023 у справі № 910/6845/22. За твердженням позивача, відповіді на цю заяву він не отримав.

У подальшому, 29.10.2024 позивач звернувся до Казначейства із заявою № 3158 про надання інформації щодо стану виконання наказу Господарського суду міста Києва від 02.06.2023 у справі № 910/6845/22. Позивач зазначає, що відповіді на це звернення також не отримав.

Позивач вважає, що з огляду на тривалість перебування виконавчого документа на виконанні та відсутність перерахування присуджених коштів має місце протиправна бездіяльність Державної казначейської служби України.

У свою чергу, Казначейство проти позову заперечує та зазначає, що ним вживалися передбачені законодавством заходи для виконання судового рішення. Відповідач посилається на те, що рішення про стягнення коштів з державного бюджету виконуються органами Казначейства у порядку, визначеному Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників.

Казначейство зазначає, що заборгованість за рішенням у справі № 910/6845/22 належить до третьої черги погашення, оскільки стосується стягнення 3 % річних та інфляційних втрат. При цьому відповідач посилається на значний обсяг інших судових рішень, які перебувають на виконанні за бюджетною програмою КПКВК 3504040.

За інформацією Казначейства, законами України про Державний бюджет на 2024, 2025 та 2026 роки за КПКВК 3504040 передбачалося по 100 млн грн на кожен відповідний рік. Водночас, за твердженням відповідача, ці кошти спрямовувалися на виконання судових рішень відповідно до встановленої черговості.

Станом на 02.03.2026, за даними Казначейства, за бюджетною програмою КПКВК 3504040 перебувало на виконанні понад 266 049 судових рішень на загальну суму понад 7 994,04 млн грн, з яких заборгованість першої черги становила 1 118,66 млн грн, другої черги - 600,38 млн грн, третьої черги - 6 275,00 млн грн. За період з 01.01.2026 по 02.03.2026 Казначейством за цією бюджетною програмою було виконано судові рішення на суму 11,65 млн грн.

Відповідач також зазначив, що станом на 02.03.2026 залишок коштів за КПКВК 3504040 на поточний рік становив 88,35 млн грн, що, на думку Казначейства, свідчило про неможливість здійснення безспірного списання коштів у справі № 910/6845/22 через недостатність бюджетних асигнувань. Крім того, станом на 09.03.2026 за цією бюджетною програмою перебували 172 146 судових рішень на загальну суму понад 7,2 млрд грн, які надійшли до Казначейства раніше виконавчого документа позивача.

Таким чином, на момент розгляду справи наказ Господарського суду міста Києва від 02.06.2023 у справі № 910/6845/22 перебуває на виконанні в органах Державної казначейської служби України, однак присуджені постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.05.2023 кошти у розмірі 76 948,56 грн 3 % річних та 511 781,95 грн інфляційних втрат позивачу не виплачені. Саме тривале невиконання зазначеного судового рішення та невжиття, на думку позивача, усіх необхідних заходів для його виконання стало підставою для звернення ПП «ВДК «Дім Вина «СКАЛА» до адміністративного суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку, а контроль за його виконанням здійснює суд.

Отже, обов`язковість судового рішення є конституційною гарантією його виконання, яка поширюється, зокрема, на органи державної влади та передбачає необхідність вчинення ними передбачених законом дій, спрямованих на його належне та своєчасне виконання.

Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, їх правонаступників, усіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Невиконання судового рішення тягне відповідальність, встановлену законом.

Згідно зі статтею 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, їх посадовими особами, фізичними і юридичними особами на всій території України.

Таким чином, набрання судовим рішенням законної сили породжує обов`язок щодо його виконання, який не може бути поставлений у залежність від волевиявлення суб`єкта, на якого покладено обов`язок з виконання такого рішення.

Особливості виконання судових рішень, боржниками за якими є державні органи, визначені Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 3 Закону України № 4901-VI виконання рішення суду про стягнення коштів з державного органу здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. При цьому перерахування коштів стягувачу має бути здійснено у тримісячний строк з дня надходження до відповідного органу необхідних для цього документів.

Отже, положеннями Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» встановлено спеціальний порядок виконання судових рішень про стягнення коштів з державних органів та визначено конкретний строк, протягом якого має бути забезпечено перерахування присуджених коштів стягувачу.

При цьому наведені положення Закону не містять застережень щодо можливості невиконання судового рішення у встановлений строк у зв`язку з недостатністю бюджетних асигнувань.

Відтак, посилання на відсутність або недостатність бюджетного фінансування саме по собі не може свідчити про припинення чи відсутність обов`язку державного органу забезпечити виконання судового рішення у встановленому законом порядку та строк.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що встановлений Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» тримісячний строк є обов`язковим для органу, на який покладено виконання відповідного судового рішення, а його недотримання підлягає оцінці з урахуванням конкретних обставин справи та вчинених відповідачем заходів щодо виконання судового рішення.

Водночас Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845, визначає порядок реалізації повноважень Державної казначейської служби України під час виконання відповідних судових рішень.

Аналіз положень зазначеного Порядку свідчить про те, що після надходження необхідних документів Казначейство має вчиняти передбачені законодавством активні дії, спрямовані на забезпечення виконання судового рішення, а не лише обліковувати відповідний виконавчий документ чи повідомляти стягувача про відсутність бюджетних призначень.

Отже, ані Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», ані Порядок №845 не передбачають можливості невиконання судового рішення виключно з підстав недостатності бюджетних асигнувань та не звільняють Казначейство від обов`язку вживати всіх передбачених законом заходів для його виконання.

Як встановлено судом, наказ Господарського суду міста Києва від 02 червня 2023 року у справі №910/6845/22 перебуває на виконанні у Державній казначейській службі України з 26 червня 2023 року. Водночас станом на момент звернення позивача до суду та на час розгляду справи судом зазначений наказ виконаний не був, кошти на користь позивача відповідачем не перераховані. Таким чином, встановлений законом тримісячний строк виконання судового рішення відповідачем не дотримано.

Відповідач в обґрунтування правомірності своєї бездіяльності посилався на недостатність бюджетних асигнувань за бюджетною програмою КПКВК 3504040 та необхідність дотримання встановленої законодавством черговості виконання судових рішень.

Однак, суд з твердженням відповідача не погоджується, та зазначає таке.

Недостатність бюджетного фінансування не може звільняти державний орган від виконання конституційного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення, яке набрало законної сили.

Суд звертає увагу, що бюджетне законодавство регулює порядок фінансування відповідних бюджетних програм, однак не змінює правової природи обов`язку держави щодо виконання судових рішень, які набрали законної сили. Недостатність бюджетних призначень свідчить про особливості бюджетного планування та фінансування відповідної бюджетної програми, однак не припиняє існування судового рішення, не звільняє державу від обов`язку забезпечити його виконання та не може покладати негативні наслідки такого бюджетного планування на особу, на користь якої ухвалено судове рішення.

Саме тому посилання відповідача виключно на відсутність достатнього бюджетного фінансування не свідчить про правомірність його бездіяльності та не є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Аналогічний правовий висновок неодноразово висловлено Верховним Судом, зокрема у постановах від 21 вересня 2018 року у справі №826/7371/15, від 29 квітня 2021 року у справі №826/13511/17, від 04 вересня 2020 року у справі №640/5757/19, від 21 лютого 2023 року у справі №500/5748/21, від 16 квітня 2020 року у справі №818/1814/17, від 03 лютого 2021 року у справі №812/413/18, відповідно до яких відсутність бюджетних призначень не може бути достатньою підставою для невиконання судового рішення та не виключає протиправності бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

При цьому Верховний Суд неодноразово наголошував, що саме на Казначейство покладено обов`язок організувати процес виконання рішення суду та вчинити всі необхідні дії для забезпечення його своєчасного виконання.

З матеріалів справи не вбачається, що відповідачем були вчинені всі передбачені законом заходи, спрямовані на забезпечення виконання наказу Господарського суду міста Києва.

Зокрема, відповідачем не надано належних та допустимих доказів вжиття всіх передбачених законом заходів, спрямованих на забезпечення виконання саме наказу Господарського суду міста Києва від 02 червня 2023 року у справі №910/6845/22, у тому числі щодо своєчасного звернення до Міністерства фінансів України з відповідними пропозиціями про необхідність внесення змін до закону про Державний бюджет України або виділення додаткових бюджетних призначень для виконання зазначеного судового рішення.

Посилання відповідача лише на загальне листування з Міністерством фінансів України щодо недостатності фінансування бюджетної програми не підтверджує належного виконання ним покладених законом обов`язків та не свідчить про вжиття всіх залежних від нього заходів для виконання саме спірного виконавчого документа.

У рішеннях у справах «Hornsby v. Greece», «Ромашов проти України», «Юрій Миколайович Іванов проти України», «Войтенко проти України», «Гордєєви і Гурбик проти України», «Рисовський проти України» Європейський суд з прав людини послідовно зазначав, що право на справедливий суд було б ілюзорним, якби остаточне судове рішення залишалося невиконаним, а держава не вправі виправдовувати його невиконання відсутністю бюджетних коштів або недоліками внутрішньої організації своєї діяльності.

Європейський суд також наголосив, що саме держава повинна організувати свою бюджетну систему таким чином, щоб забезпечити реальне та своєчасне виконання судових рішень, постановлених проти неї.

Відповідно до статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Відповідні правові висновки підлягали врахуванню судом першої інстанції відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», однак цього зроблено не було.

Крім того, суд враховує принцип належного урядування (good governance), який неодноразово застосовувався Європейським судом з прав людини. Зазначений принцип передбачає, що державні органи повинні діяти своєчасно, послідовно та в належний спосіб, особливо коли йдеться про реалізацію майнових прав особи. Ризик будь-яких помилок або недоліків у діяльності державних органів не може покладатися на приватну особу.

Слід відзначити, що Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та Порядок №845 передбачають особливий механізм виконання рішень судів, боржником за якими є держава або державний орган.

Разом із тим зазначений механізм не може тлумачитися як такий, що фактично допускає необмежене у часі невиконання судового рішення.

Інше тлумачення наведених норм призвело б до нівелювання конституційної гарантії обов`язковості судового рішення та ставило б реалізацію права особи на виконання рішення суду у залежність виключно від фінансових можливостей держави, що суперечить статті 129-1 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Аналогічний підхід висловлено Конституційним Судом України у рішеннях від 13 грудня 2012 року №18-рп/2012 та від 26 червня 2013 року №5-рп/2013, у яких зазначено, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист.

Суд враховує, що відповідач не заперечує самого факту невиконання наказу Господарського суду міста Києва від 02 червня 2023 року №910/6845/22 та не заперечує спливу визначеного законом тримісячного строку.

Фактично єдиною підставою невиконання судового рішення відповідач визначає недостатність бюджетних асигнувань за відповідною бюджетною програмою.

Водночас, посилання на відсутність бюджетного фінансування не може визнаватися достатнім доказом правомірності бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України саме на суб`єкта владних повноважень покладається обов`язок довести правомірність своїх рішень, дій чи бездіяльності.

Отже, суд звертає увагу на те, що у справах цієї категорії предметом доказування є не факт недостатності бюджетних призначень, а те, чи вжив відповідач усіх передбачених законом заходів для забезпечення виконання судового рішення. Саме тому надання відповідачем лише загальних пояснень щодо недостатності фінансування бюджетної програми не може вважатися належним виконанням покладеного на нього процесуального обов`язку доказування.

При цьому належними доказами у даній категорії спорів можуть бути документи, які підтверджують вчинення Казначейством усіх передбачених законодавством дій, спрямованих на виконання судового рішення, зокрема звернення щодо виділення додаткових бюджетних асигнувань, ініціювання змін до бюджетного розпису, інші документи, які підтверджують активні дії відповідача, а не лише листи інформаційного характеру.

З огляду на принцип офіційного з`ясування всіх обставин справи, визначений статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд першої інстанції був зобов`язаний перевірити, чи вчиняло Казначейство усі передбачені законом дії для виконання спірного виконавчого документа, однак цього зроблено не було.

Отже, саме відповідач мав довести, що ним були вчинені усі передбачені законодавством дії, спрямовані на своєчасне виконання судового рішення, а невиконання такого рішення було обумовлено виключно обставинами, які не залежали від його волі.

Однак матеріали справи таких доказів не містять.

Натомість встановлені судом обставини свідчать про те, що після прийняття наказу Господарського суду до виконання відповідач фактично обмежився постановкою виконавчого документа на облік та повідомленням позивача про недостатність бюджетних призначень, не забезпечивши реального виконання судового рішення у визначений законом строк.

Суд також враховує, що предметом цього спору не є визначення черговості виконання виконавчих документів або перевірка правильності ведення Казначейством відповідного обліку.

Предметом спору є правомірність бездіяльності відповідача щодо невиконання конкретного судового рішення після спливу встановленого законом строку.

При цьому, оцінці у цій справі підлягає саме поведінка суб`єкта владних повноважень щодо виконання покладених на нього законом обов`язків, а не стан бюджетного фінансування відповідної бюджетної програми.

Відтак, посилання відповідача на існування інших виконавчих документів та необхідність їх виконання у порядку черговості не спростовує факту порушення вимог Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень». Тим більше, що Конституція України не передбачає жодних винятків із принципу обов`язковості судового рішення.

Не можуть вважатися такими винятками і бюджетні обмеження.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у численних рішеннях проти України, держава не вправі отримувати вигоду від недоліків власної бюджетної системи або перекладати негативні наслідки її функціонування на особу, на користь якої ухвалено остаточне судове рішення.

Водночас саме держава повинна організувати систему виконання судових рішень таким чином, щоб забезпечити їх реальне та своєчасне виконання.

Зазначений підхід неодноразово підтриманий і Верховним Судом, який послідовно виходить із того, що орган державної влади не може виправдовувати невиконання судового рішення відсутністю бюджетних коштів чи недосконалістю бюджетного механізму.

Таким чином, наведені відповідачем заперечення не спростовують встановленого судом факту протиправної бездіяльності.

Суд також враховує, що відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод особа має право на ефективний засіб юридичного захисту. У разі якщо суд обмежиться лише визнанням бездіяльності протиправною без покладення на відповідача обов`язку виконати судове рішення, таке судове рішення не забезпечить реального поновлення порушеного права позивача.

При цьому, вирішуючи спір, суд виходить із завдання адміністративного судочинства, визначеного статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України, яке полягає у забезпеченні ефективного захисту прав особи від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Оцінюючи належний спосіб захисту порушеного права, суд виходить із того, що відповідно до статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може не лише визнати протиправною бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а й зобов`язати його вчинити певні дії.

При цьому у даній справі відповідач не наділений дискреційними повноваженнями щодо вирішення питання про виконання чи невиконання наказу Господарського суду.

Після надходження всіх необхідних документів та спливу встановленого законом строку у відповідача виник обов`язок виконати судове рішення.

Отже, у відповідача відсутнє право вибору між кількома правомірними варіантами поведінки.

Аналогічного висновку дійшов Шостий апеляційний адміністративний суд у постанові від 21.07.2026 у справі №320/41448/24.

За таких обставин зобов`язання відповідача виконати наказ Господарського суду міста Києва не є втручанням суду у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень, а є належним способом відновлення порушеного права позивача.

Наведені висновки узгоджуються із сталою практикою Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 21 вересня 2018 року у справі №826/7371/15, від 04 вересня 2020 року у справі №640/5757/19, від 29 квітня 2021 року у справі №826/13511/17 та від 21 лютого 2023 року у справі №500/5748/21, у яких зазначено, що відсутність бюджетних асигнувань не може виправдовувати невиконання судового рішення, яке набрало законної сили. Водночас у постановах від 16 квітня 2020 року у справі №818/1814/17 та від 17 лютого 2022 року у справі №640/9519/19 Верховний Суд звернув увагу, що у разі встановлення протиправної бездіяльності Казначейства належним способом судового захисту є не лише її визнання протиправною, а й покладення на відповідача обов`язку вчинити дії, спрямовані на виконання відповідного судового рішення.

Таким чином, встановлені у справі обставини у своїй сукупності свідчать про те, що відповідач не довів правомірності своєї бездіяльності, не підтвердив вчинення усіх передбачених законом заходів щодо забезпечення виконання судового рішення та не спростував доводів позивача про порушення встановленого Законом №4901-VI тримісячного строку його виконання.

У даному випадку суб`єктом владних повноважень, який заперечує проти адміністративного позову, не доведена правомірність оскаржуваної бездіяльності.

Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст. 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України у таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Беручи до уваги наведене в сукупності, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що бездіяльність Державної казначейської служби України щодо невиконання наказу Господарського суду міста Києва від 02 червня 2023 року у справі №910/6845/22 не відповідає вимогам законності та обґрунтованості, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, а тому є протиправною.

У зв`язку з цим адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

До позовної заяви позивачем додано докази сплати судового збору у розмірі 3028,00 грн.

Оскільки суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають судові витрати у розмірі 3028,00 грн.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо невиконання постанови Північного апеляційного господарського суду від 09 травня 2023 року №910/6845/22 та наказів Господарського суду м. Києва від 02 червня 2023 року у справі №910/6845/22.

Зобов`язати Державну казначейську службу України виконати накази Господарського суду м. Києва від 02.06.2023 у справі 910/6845/22, виданий на виконання постанови Північного апеляційного господарського суду від 09.05.2023 у справі 910/6845/22 та стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Виробничо- дистрибьюторська компанія «Дім вина «СКАЛА» (02002, м.Київ, вул.Митрополита Андрея Шептицького,буд. 24; код ЄДРПОУ 36972343) 76 948 (сімдесят шість тисяч дев`ятсот сорок вісім) грн. 56 коп.(3% річних) та 511 781 (п`ятсот одинадцять тисяч сімсот вісімдесят одну)грн.95коп.(інфляційних втрат), як акцесорного зобов`язання, за тривалу затримку та невиконання рішення Господарського суду м.Києва від 20.10.2020 у справі №910/11621/16.

Стягнути на користь Приватного підприємства «Виробничо- дистрибьюторська компанія «Дім вина «СКАЛА» (02002, м.Київ, вул.Митрополита Андрея Шептицького,буд. 24; код ЄДРПОУ 36972343) за рахунок бюджетних асигнувань Державної казначейської служби України (код ЄДРПОУ - 37567646, вул.Бастіонна, буд.6, м.Київ, 01601) судові витрати у розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лисенко В.І.