Рішення № 140149457, 28.09.2026, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 року м. Житомир справа № 240/21671/26

категорія 112010203

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Леміщак Д.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області про відмову у перерахунку пенсії від 28.04.2026 № 064050007235;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.04.2026 про перерахунок пенсії, зарахувавши до пільгового стажу позивача за Списком № 1 та Списком робіт і професій, що дають право на пенсію незалежно від віку при безпосередній зайнятості протягом повного робочого дня на підземних і відкритих гірничих роботах, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.1994 № 202, із застосуванням статті 8 Закону України "Про підвищення престижності шахтарської праці" від 02.09.2008 № 345-VI та роз`яснення Міністерства соціального забезпечення України від 20.01.1992 № 8 "Про порядок врахування трудового стажу, що дає право на пенсію незалежно від віку працівникам, безпосередньо зайнятим повний робочий день на роботах, передбачених статтею 14 Закону України Про пенсійне забезпечення", такі періоди: з 01.09.1980 по 21.12.1983 - навчання в міському ПТУ № 107 за професією підземного електрослюсаря ІІІ розряду; з 10.01.1984 по 15.10.1985 - робота за провідною професією підземного електрослюсаря; з 15.10.1985 по 01.11.1986 - робота за провідною професією учня прохідника; з 01.11.1986 по 15.12.1986 - робота за провідною професією прохідника; з 17.12.1986 по 22.11.1988 - служба в Радянській Армії; з 17.01.1989 по 17.01.1990 - робота за провідною професією прохідника.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області. 21.04.2026 позивач звернувся із заявою про перерахунок пенсії на пільгових умовах, однак ГУ ПФУ в Хмельницькій області відмовило у перерахунку пенсії, оскільки позивач не надав документів, які підтверджують право на зарахування спеціального стажу за Списком № 1.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 15.06.2026 вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у судове засідання (у письмовому провадженні).

Ухвалою від 16.06.2026 залучено Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області до участі у справі № 240/21671/26 як другого відповідача.

Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області подало до суду відзив на позовну заяву, у якому проти позовних вимог заперечує та просить відмовити у їх задоволенні. Відзив обґрунтовано тим, що спірні періоди роботи позивача на шахті ім. О.Ф. Засядька, навчання в ПТУ та служби в армії не підлягають зарахуванню до пільгового стажу за Списком № 1 через відсутність уточнюючих довідок підприємства із зазначенням конкретних умов праці, відсутність документів про проведення атестації робочих місць, а також у зв`язку з тим, що під час навчання та проходження військової служби позивач безпосередньо не виконував підземних робіт.

Відзив на позовну заяву від Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області у встановлений судом строк не надходив.

Частина 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до положень ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами із прийняттям рішення відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України.

У періоди з 13.07.2026 по 17.07.2026, з 24.07.2026 по 28.07.2026 та з 18.08.2026 по 31.08.2026 головуючий суддя перебував у щорічній відпустці, а у період з 21.09.2026 по 25.09.2026 - на курсах підтримання кваліфікації суддів.

Розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні) з особливостями, визначеними статтями 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області та отримує пенсію за віком. 21.04.2026 позивач звернувся до ГУ ПФУ в Житомирській області із заявою про перерахунок пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 відповідно до статті 114 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 № 1058-IV.

За результатами розгляду заяви за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області прийнято рішення від 28.04.2026 № 064050007235 про відмову у перерахунку пенсії. У рішенні вказано, що до заяви про перерахунок пенсії ОСОБА_1 не надав документів, які підтверджують право на зарахування спеціального стажу за Списком № 1.

Вважаючи таку відмову протиправною, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Спірні правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).

Пунктом 2 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV передбачено, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України Про пенсійне забезпечення.

Пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування передбачено, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Працівникам, які не мають стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п`ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожний повний рік такої роботи; жінкам - на 1 рік 4 місяці за кожний повний рік такої роботи.

Абзацом першим ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV встановлено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до пункту 16 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV положення Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.

Статтею 62 Закону України Про пенсійне забезпечення передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Також згідно зі ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637), передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка; за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до п. 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 Про трудові книжки працівників та прийнятою відповідно до зазначеної постанови Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58).

Відповідно до пункту 1.1 Інструкції № 58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Записи про роботу позивача у 1984-1990 роках вносилися відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР з питань праці і заробітної плати та Секретаріату ВЦРПС від 20.06.1974 № 162, яка діяла на той час. Положення про трудову книжку як основний документ про трудову діяльність збережено в чинних КЗпП України та Інструкції № 58, тому ці записи підлягають оцінці за чинними нормами про підтвердження стажу.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Проте якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку № 637.

Таким чином, лише за відсутності трудової книжки або відсутності записів у ній, наявності неправильних чи неточних записів у трудовій книжці орган Пенсійного фонду вправі вимагати від заявника подання додаткових документів на підтвердження страхового стажу.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 06.03.2018 у справі № 754/14898/15-а дійшов висновку, що підставою для призначення пенсії на пільгових умовах є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. У цій постанові Верховний Суд також зазначив, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

У трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 від 10.01.1984 наявні записи щодо роботи на шахті у період з 10.01.1984 по 17.01.1990:

- записи № 1-4 містять інформацію про те, що позивач з 10.01.1984 по 13.10.1985 працював підземним електрослюсарем ІІІ розряду з повним робочим днем у шахті, з 14.10.1985 по 31.10.1986 - підземним учнем прохідника з повним робочим днем у шахті, з 01.11.1986 по 15.12.1986 - прохідником IV розряду, а 15.12.1986 був звільнений у зв`язку з призовом до Радянської Армії;

- записи № 5-6 містять інформацію про те, що позивач з 17.12.1986 по 22.11.1988 проходив службу в Радянській Армії;

- записи № 7-9 містять інформацію про те, що позивач з 17.01.1989 по 17.01.1990 працював прохідником IV (з 01.06.1989 - V) розряду з повним робочим днем у шахті та 17.01.1990 був звільнений за пунктом 4 статті 40 КЗпП УРСР.

Таким чином, суд відхиляє доводи відповідача про те, що позивачем не надано документів, які підтверджують право на зарахування спеціального стажу за Списком № 1, адже всі відповідні записи здійснені відповідно до вимог щодо заповнення трудової книжки, містять прямі посилання на накази про прийняття та звільнення з роботи, засвідчені печатками підприємства та підписами уповноважених осіб (начальника).

Разом із тим, суд звертає увагу на те, що представник позивача звертався до Державного архіву Донецької обласної державної адміністрації із запитом щодо підтвердження трудового стажу та відомостей про заробітну плату ОСОБА_1 за місцем роботи - шахта імені О.Ф. Засядька - за період з 10.01.1984 по 17.01.1990. У відповіді від 20.03.2026 № 01-25/293 Державний архів Донецької обласної державної адміністрації повідомив, що відповідно до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженому наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 11.03.2025 за № 380/43786 (зі змінами), Донецький район, виключно із м. Донецьк з 07.04.2014 та м. Авдіївка Покровського району Донецької області з 29.02.2024 є тимчасово окупованою територією України. Інформацією щодо місцезнаходження установ та їх документів після окупації населених пунктів Держархів області не володіє.

З цього приводу суд зазначає, що відповідно до частин першої-третьої статті 9 Закону України від 15.04.2014 № 1207-VII Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України (далі - Закон № 1207-VII) державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1207-VII громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Згідно з частиною другою статті 18 Закону № 1207-VII гарантії прав, свобод та законних інтересів осіб, які переселилися з тимчасово окупованої території України та перебувають на території України на законних підставах, визначаються Законом України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб.

Шахта імені О.Ф. Засядька розташована в місті Донецьку, яке відповідно до наведеного листа архіву є тимчасово окупованою територією з 07.04.2014.

Таким чином, суд доходить висновку, що неможливість надання позивачем додаткових архівних довідок не може бути підставою для невизнання або незарахування його стажу роботи. Суд зазначає, що позивач, діючи добросовісно, вжив усіх можливих та залежних від нього заходів для отримання та надання відповідачу відповідних довідок про заробітну плату та стаж. Однак у зв`язку з об`єктивними обставинами, а саме окупацією Російською Федерацією міста Донецька, надання таких документів наразі є фізично неможливим, що підтверджується офіційною відповіддю Державного архіву Донецької обласної державної адміністрації.

З огляду на це, суд не має підстав ігнорувати відомості трудової книжки та не зараховувати спірні періоди роботи позивача на шахті імені О.Ф. Засядька з 10.01.1984 по 17.01.1990, оскільки всі ці періоди належним чином і послідовно відображені у трудовій книжці позивача, копія якої міститься в матеріалах справи. Сама лише відсутність архівних довідок, спричинена об`єктивними обставинами (окупацією території), за наявності чітких записів у трудовій книжці, не може позбавляти позивача його конституційного права на належне пенсійне забезпечення.

Відповідно до частини третьої статті 44 Закону № 1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати від підприємств, організацій та окремих осіб документи, видані ними для оформлення пенсії, і в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей. Отже, за наявності сумнівів щодо записів трудової книжки позивача відповідач був вправі самостійно скористатися цим правом, а не покладати на позивача тягар доведення достовірності записів у трудовій книжці. Верховний Суд у постановах від 21.02.2018 у справі № 687/975/17, від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а та від 04.07.2023 у справі № 580/4012/19 виходив із того, що витребування та перевірка додаткових документів є правом пенсійного органу, а неможливість ним скористатися не може обмежувати право особи на пенсійне забезпечення.

Водночас щодо періоду служби позивача в Радянській Армії з 17.12.1986 по 22.11.1988 (записи № 5-6 трудової книжки) суд зазначає таке. Відповідно до п.п. в абз. 3 ст. 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується також: військова служба та перебування в партизанських загонах і з`єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII Про військовий обов`язок і військову службу військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно зі статтею 2 Закону України Про внесення змін до деяких законів України щодо зарахування до стажу роботи, який дає право на пенсію на пільгових умовах, часу проходження строкової військової служби час проходження строкової військової служби зараховується до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що передбачала право на пенсію на пільгових умовах до введення в дію Закону України Про пенсійне забезпечення, на пенсію на пільгових умовах до набрання чинності Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Час навчання в професійно-технічному навчальному закладі і час проходження строкової військової служби, які зараховуються до пільгового стажу, не повинні перевищувати наявного стажу роботи, що дає право на пенсію на пільгових умовах.

Відповідно до абзацу другого частини першої статті 8 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України Про оборону України, зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України Про оборону України, особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Час навчання в професійно-технічному навчальному закладі, час проходження строкової військової служби, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України Про оборону України, які зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, не повинні перевищувати наявного стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах. Час проходження військовослужбовцями військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України Про оборону України, зараховується до їх вислуги років, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби на пільгових умовах у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Отже, час проходження строкової військової служби зараховується до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на військову службу особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. При цьому час навчання в професійно-технічному навчальному закладі та час проходження строкової військової служби, які зараховуються до пільгового стажу, не повинні перевищувати наявного стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.

Конституційний Суд України у рішенні від 09.02.1999 № 1-рп/99 зазначив, що положення частини першої статті 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). Тому до спірних правовідносин має застосовуватись законодавство, чинне на момент їх виникнення.

На період проходження позивачем військової служби діяло Положення про порядок призначення та виплати державних пенсій, затверджене постановою Ради Міністрів СРСР від 03.08.1972 № 590 (далі - Положення № 590).

Відповідно до підпункту к пункту 109 Положення № 590, крім роботи як робітника або службовця, до загального стажу роботи зараховується також служба у складі Збройних Сил СРСР.

При призначенні на пільгових умовах або в пільгових розмірах пенсій за віком та інвалідності робочим та службовцям, які працювали на підземних роботах, на роботах зі шкідливими умовами праці та в гарячих цехах та на інших роботах зі шкідливими умовами праці (підпункти а та б пункту 16), та пенсії у зв`язку з втратою годувальника їх сім`ям, а також пенсії за віком робітницям підприємств текстильної промисловості (підпункт в пункту 16) періоди, зазначені в підпунктах к та л, дорівнюються за вибором особи, яка звернулась за призначенням пенсії або до роботи, що передувала даному періоду, або до роботи, яка слідувала по закінченню цього періоду.

Таким чином, відповідно до норм, що були чинними на час проходження військової служби позивачем, служба в Радянській Армії зараховувалася за вибором особи або до роботи, що передувала службі, або до роботи, що настала після її завершення, незалежно від того, строковою чи позастроковою була така служба, а також незалежно від часу працевлаштування та тривалості наступного стажу за відповідною професією. У цій справі і робота, що передувала службі (підземний електрослюсар, підземний учень прохідника, прохідник), і робота, що настала після неї (прохідник), є підземною роботою за Списком № 1, тому вибір позивача не впливає на результат зарахування.

Порядок застосування Списків № 1 та № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджено наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 № 383 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 01.12.2005 за № 1451/11731 (далі - Порядок № 383).

Відповідно до пункту 3 Порядку № 383 при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992.

Отже, однією із умов зарахування до пільгового стажу певного періоду роботи на відповідній посаді або за професією є включення цієї посади або професії до Списків, що діяли в період такої роботи.

У період роботи позивача (1984-1990 роки) діяв Список № 1 виробництв, цехів, професій і посад на підземних роботах, на роботах зі шкідливими умовами праці і в гарячих цехах, робота на яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах, затверджений постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 № 1173 (далі - Список № 1 1956 року).

Матеріалами справи підтверджено, що позивач має відповідні записи у трудовій книжці, які підтверджують факт його роботи в шахті на підземних роботах з повним робочим днем, що дає право на пільгове пенсійне забезпечення як робота, що зазначена у Списку № 1 1956 року, чинному у відповідні періоди часу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.09.2018 у справі № 673/283/17.

Суд зауважує, що, виходячи з наведених вище положень, необхідною умовою для зарахування стажу роботи до стажу, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах, після 21.08.1992 є також проведення відповідної атестації робочого місця з метою підтвердження пільгового характеру виконуваної роботи за такою посадою.

Разом із тим спірні періоди роботи позивача (з 10.01.1984 по 15.12.1986 та з 17.01.1989 по 17.01.1990) мали місце до 21.08.1992. Тому відповідно до пункту 3 Порядку № 383 для їх зарахування до пільгового стажу необхідним є підтвердження документами відповідних умов праці, а не результатів атестації робочих місць. Такими документами у цій справі є записи трудової книжки позивача про роботу підземним електрослюсарем, підземним учнем прохідника та прохідником з повним робочим днем у шахті. Подальші міркування суду щодо атестації робочих місць мають допоміжний характер і наведені для того, щоб виключити відмову в зарахуванні стажу з мотивів відсутності відомостей про атестацію.

Відповідно до пункту 4.2 Порядку № 383 результати атестації (як уперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, упродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінились докорінні умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умови і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація.

Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 № 442 (далі - Порядок № 442) та Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України від 01.09.1992 № 41 (далі - Методичні рекомендації).

Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.

Згідно з пунктом 4 Порядку № 442 та підпунктом 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.

Отже, своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо.

При цьому особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списків № 1 і 2, робоче місце за якою підлягає атестації відповідно до Порядку № 442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов`язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а сформулювала правовий висновок, згідно з яким особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2. Зазначений висновок сформульовано щодо Списку № 2, проте правове регулювання застосування Списків № 1 і № 2 з урахуванням атестації робочих місць є однаковим (пункт 2 постанови Кабінету Міністрів СРСР від 26.01.1991 № 10; пункт 3 Порядку № 383), а тому він підлягає застосуванню й до спірних правовідносин.

При цьому на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах.

З огляду на викладене непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.

Згідно з частиною п`ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При цьому суд зазначає, що позивач з об`єктивних та незалежних від нього обставин позбавлений можливості надати суду як довідку на підтвердження пільгового характеру роботи безпосередньо на підприємстві, так і документи щодо проведення атестації його робочого місця за відповідний період. Водночас, оскільки судом встановлено, що записи трудової книжки позивача підтверджують характер виконуваної ним роботи, а обов`язок щодо організації та проведення атестації робочих місць покладено виключно на власника або уповноважений ним орган (роботодавця), відсутність відомостей про проведення атестації на підприємстві, зумовлена окупацією території, не може бути підставою для відмови в зарахуванні спірних періодів до стажу за Списком № 1 і позбавляти позивача права на соціальний захист та пенсійне забезпечення.

Щодо зарахування періоду навчання позивача з 01.09.1980 по 21.12.1983 у міському ПТУ № 107 за професією підземного електрослюсаря ІІІ розряду до стажу за Списком № 1 суд зазначає таке.

Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV періоди роботи та інша діяльність, які мали місце до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку й на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше. Тому питання про зарахування навчання у 1980-1983 роках вирішується за нормами, чинними на той час і збереженими Законом № 1788-XII (стаття 56, яка передбачала зарахування до стажу роботи навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, училищах, на курсах підвищення кваліфікації тощо), а також за спеціальними нормами щодо зарахування навчання та строкової військової служби до пільгового стажу.

Суд зазначає, що в оскаржуваному рішенні відповідач не вказав, чи було зараховано період навчання позивача в міському ПТУ № 107 за професією підземного електрослюсаря ІІІ розряду до стажу за Списком № 1 та з яких підстав його не зараховано.

Тому при повторному розгляді заяви відповідачу слід урахувати, що дипломом НОМЕР_2 від 21.12.1983 підтверджується закінчення позивачем повного курсу середнього професійно-технічного училища за професією "електрослюсар підземний, машиніст підземних установок" зі здобуттям загальної середньої освіти.

За роз`ясненнями органів Пенсійного фонду України, період навчання робітників підземним професіям зараховується до пільгового стажу за таких умов:

- за наявності запису в трудовій книжці про навчання підземним професіям адміністрація повинна на підставі первинних документів підтверджувати тривалість роботи в підземних умовах;

- навчання робітників підземним професіям повинно проходити протягом повного робочого дня;

- оплата праці зазначених робітників за час навчання професіям в підземних умовах повинна здійснюватись за тарифними ставками, передбаченими для робітників відповідних професій, яким вони навчаються.

Суд зазначає, що в трудовій книжці позивача міститься запис про навчання до вступу на шахту в міському ПТУ № 107 за професією підземного електрослюсаря ІІІ розряду з 01.09.1980 по 21.12.1983 (з посиланням на диплом), після чого 10.01.1984 позивача прийнято на шахту підземним електрослюсарем.

Враховуючи наведене та те, що відповідач цей період не досліджував, суд вважає обґрунтованим висновок про необхідність оцінити період навчання при повторному розгляді заяви й зарахувати його до пільгового стажу за Списком № 1 за наявності зазначених умов та з урахуванням обмеження, установленого статтею 8 Закону № 2011-XII (загальна тривалість зарахованих періодів навчання і військової служби не може перевищувати наявного стажу роботи, що дає право на пенсію на пільгових умовах).

Щодо позовної вимоги про застосування до спірних періодів роз`яснення Міністерства соціального забезпечення України від 20.01.1992 № 8 та статті 8 Закону № 345-VI суд зазначає таке.

Відповідно до роз`яснення Міністерства соціального забезпечення України від 20.01.1992 № 8 (далі - Роз`яснення № 8) працівникам, зайнятим на підземних роботах та у металургії, які мають не менше 10 років стажу роботи, що дає право на пенсію незалежно від віку відповідно до статті 14 Закону України Про пенсійне забезпечення, але не відпрацювавши повного стажу, передбаченого зазначеною статтею Закону, пенсія незалежно від віку може призначатися за наявності не менше 25 років стажу підземної та в металургії роботи із зарахуванням до нього:

- кожного повного року роботи гірником очисного вибою, прохідником, забійником на відбійних молотках, машиністом гірничих виємочних машин, сталеваром, горновим, агломератником, вальцювальником гарячого прокату за 1 рік 3 місяці;

- кожного повного року роботи, передбаченої у відповідних розділах списку № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, які дають право на пільгове пенсійне забезпечення, - за 9 місяців.

Тобто відповідно до роз`яснення Міністерства соціального забезпечення України від 20.01.1992 № 8 основною умовою для взаємозаліку пільгового трудового стажу є наявність не менше 10 років стажу на підземних роботах.

Оцінку можливості застосування роз`яснення Міністерства соціального забезпечення України від 20.01.1992 № 8 надано Верховним Судом у постанові від 18.11.2024 у справі № 200/1009/24, в якій Верховний Суд зауважив таке:

Згідно з пунктом 5 постанови Верховної Ради України Про порядок введення в дію Закону України Про пенсійне забезпечення від 06.12.1991 № 1931-XII Міністерству соціального забезпечення України було надано право давати роз`яснення про порядок застосування Закону України Про пенсійне забезпечення, обов`язкові для всіх підприємств, установ і організацій, розташованих на території України.

На виконання постанови Верховної Ради України Про порядок введення в дію Закону України Про пенсійне забезпечення від 06.12.1991 № 1931-XII Міністерством соціального забезпечення України видано роз`яснення від 20.01.1992 № 8 Про порядок врахування трудового стажу, що дає право на пенсії незалежно від віку працівникам, безпосередньо зайнятим повний робочий день на роботах, передбачених статтею 14 Закону України Про пенсійне забезпечення.

У листі від 02.10.2018 № 19997/0/2-18, адресованому Пенсійному фонду України, Міністерство соціальної політики України зазначило про доцільність застосування роз`яснення Міністерства соціального забезпечення України від 20.01.1992 № 8 Про порядок врахування трудового стажу, що дає право на пенсію незалежно від віку працівникам, безпосередньо зайнятим повний робочий день на роботах, передбачених статтею 14 Закону України Про пенсійне забезпечення.

Згідно з листом Міністерства соціальної політики України від 12.09.2018 № 1209-27 до законодавчого врегулювання питання внесення змін до статті 114 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, органи Пенсійного фонду України при призначенні пенсії відповідно до частини третьої статті 114 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування враховують Роз`яснення № 8.

Верховний Суд дійшов висновку, що статтею 114 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування передбачена можливість взаємного зарахування періодів роботи як за Списком робіт і професій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.1994 № 202, так і періодів роботи, передбаченої у відповідних розділах Списку № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, які дають право на пільгове пенсійне забезпечення, а Роз`ясненням № 8 лише розтлумачено, як правильно застосовувати цю норму.

Зрештою, у вказаній справі Верховний Суд дійшов висновку, що, з огляду на вказане, двом повним рокам роботи позивача за професією, яка належить до Списку № 1, відповідає 1 рік 6 місяців стажу підземної роботи та роботи в металургії.

При цьому колегія суддів зауважила, що висновок суду апеляційної інстанції про те, що до спірних правовідносин не підлягає застосуванню роз`яснення Міністерства соціального забезпечення України від 20.01.1992 № 8 Про порядок врахування трудового стажу, що дає право на пенсію незалежно від віку працівникам, безпосередньо зайнятим повний робочий день на роботах, передбачених статтею 14 Закону України Про пенсійне забезпечення, оскільки цей документ за своєю суттю і юридичною природою не належить до актів законодавства, в тому числі до актів нормативно-правового характеру, а має лише рекомендаційний характер, ґрунтується на неправильному розумінні висновків Верховного Суду.

Згідно з частиною п`ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи наведене, з урахуванням актуальної практики Верховного Суду суд доходить висновку, що Роз`яснення № 8 є чинним і підлягає врахуванню органами Пенсійного фонду України, проте його положення застосовуються лише за наявності умов, які в ньому визначені, зокрема за наявності в особи не менше 10 років стажу на підземних роботах.

Проте за встановленими судом обставинами фактична тривалість роботи позивача на підземних роботах за Списком № 1 (з 10.01.1984 по 15.12.1986 та з 17.01.1989 по 17.01.1990) становить близько 3 років 11 місяців. Періоди навчання позивача (з 01.09.1980 по 21.12.1983) та служби в Радянській Армії (з 17.12.1986 по 22.11.1988) можуть бути зараховані до пільгового стажу лише в межах наявного стажу роботи, що дає право на пенсію на пільгових умовах (стаття 8 Закону № 2011-XII). Однак в межах дискреційних точний підрахунок стажу та визначення наявності чи відсутності підстав для застосування до нього Роз`яснення № 8 здійснює орган Пенсійного фонду України при повторному розгляді заяви.

Відповідно до статті 28 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування мінімальний розмір пенсії особам, на яких поширюється дія Закону України Про підвищення престижності шахтарської праці, та працівникам, зайнятим повний робочий день під землею обслуговуванням зазначених осіб, які відпрацювали на підземних роботах не менш як 15 років для чоловіків та 7,5 року для жінок за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, встановлюється незалежно від місця останньої роботи у розмірі 80 відсотків заробітної плати (доходу) застрахованої особи, визначеної відповідно до статті 40 цього Закону, з якої обчислюється пенсія, але не менш як три розміри прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність.

Відповідно до статті 1 Закону України Про підвищення престижності шахтарської праці від 02.09.2008 № 345-VI (далі - Закон № 345-VI) дія цього Закону поширюється на працівників, які видобувають вугілля, залізну руду, руди кольорових і рідкісних металів, марганцеві, уранові, магнієві (солі калієво-магнієві та солі магнієві) та озокеритні руди, працівників шахтобудівних підприємств, які зайняті на підземних роботах повний робочий день, та працівників державних воєнізованих аварійно-рятувальних служб (формувань) у вугільній промисловості - за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим Кабінетом Міністрів України (далі - шахтарі), та членів їх сімей.

Статтею 8 Закону України Про підвищення престижності шахтарської праці визначено, що мінімальний розмір пенсії шахтарям, які відпрацювали на підземних роботах не менш як 15 років для чоловіків та 7,5 років для жінок за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, встановлюється незалежно від місця останньої роботи, у розмірі 80 відсотків його заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до статті 40 Закону № 1058-IV, з якої обчислюється пенсія, але не менш як три розміри прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність. Для обчислення розміру пенсій за віком за кожний повний рік стажу роботи на підземних роботах до страхового стажу додатково зараховується по одному року.

З аналізу зазначених норм законодавства випливає, що мінімальний розмір пенсії у розмірі 80 відсотків заробітної плати (доходу) застрахованої особи, але не менш як три розміри прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, є додатковою гарантією для шахтарів, які працювали на підземних роботах не менш як 15 років для чоловіків за Списком № 1, яка встановлена на випадок, коли після розрахунку у встановленому законом порядку розміру відповідної пенсії за віком (в тому числі, з урахуванням понаднормового стажу, встановленого статтею 8 Закону України Про підвищення престижності шахтарської праці) така пенсія буде менша ніж три розміри прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.01.2020 у справі № 640/4469/17, від 06.07.2023 у справі № 200/5813/20-а.

Суд зазначає, що до кола працівників, на яких поширюється дія Закону України Про підвищення престижності шахтарської праці та встановлені пільги, належать працівники, зазначені у Списку № 1, які були зайняті на підземних роботах повний робочий день.

Разом із тим за висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 04.03.2025 у справі № 200/1767/24, визначальним для застосування Закону № 345-VI є не лише факт роботи під землею за Списком № 1, а й належність підприємства до тих, що видобувають корисні копалини, перелічені у статті 1 цього Закону, або до шахтобудівних підприємств. Шахта імені О.Ф. Засядька є вуглевидобувним підприємством, тому позивач, який працював на цій шахті підземним електрослюсарем, підземним учнем прохідника та прохідником, належить до кола осіб, на яких поширюється дія Закону № 345-VI.

Згідно зі Списком № 1 1956 року розділ І Гірничі роботи підрозділ 1 Підземні роботи передбачав, що право на пенсію на пільгових умовах мають усі робітники, інженерно-технічні працівники та службовці, зайняті повний робочий день на підземних роботах з видобутку вугілля, руди, сланцю, нафти, озокериту, газу, графіту, азбесту, солі, слюди та інших рудних і нерудних копалин, в геологорозвідці, на дренажних шахтах, на будівництві шахт, рудників та інших підземних споруд, а також всі працівники, зайняті повний робочий день під землею на обслуговуванні зазначених вище робітників і службовців (медперсонал підземних здоровпунктів, працівники підземного телефонного зв`язку і т. д.).

Суд зазначає, що статтею 8 Закону України Про підвищення престижності шахтарської праці передбачено не окремий вид пенсії, а додаткову соціальну гарантію. При цьому розмір пенсії обчислюється відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування і під час такого обчислення враховуються відповідні доплати і підвищення, передбачені цим Законом.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 345/763/17, від 12.11.2024 у справі № 160/20101/21.

Аналіз наведених положень дає підстави вважати, що гарантія мінімального розміру пенсії, передбачена статтею 8 Закону № 345-VI та абзацом третім частини першої статті 28 Закону № 1058-IV, застосовується за наявності стажу на підземних роботах за Списком № 1 не менш як 15 років для чоловіків. Водночас положення другого речення статті 8 Закону № 345-VI про додаткове зарахування до страхового стажу по одному року за кожний повний рік стажу роботи на підземних роботах не пов`язане з цією умовою й підлягає застосуванню для обчислення розміру пенсії за віком за наявності повних років такої роботи.

З огляду на встановлену судом тривалість роботи позивача на підземних роботах питання про додаткове зарахування до страхового стажу по одному року за кожний повний рік роботи на підземних роботах належить до компетенції відповідача та має бути вирішене ним при повторному розгляді заяви.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо рішень суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийняті вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Враховуючи встановлені судом обставини справи, суд вважає, що відповідачем при прийнятті рішення про відмову у перерахунку пенсії не було повністю досліджено всі надані позивачем документи на підтвердження його пільгового стажу за Списком № 1, у зв`язку з чим не було зараховано до такого стажу окремі періоди його роботи, що свідчить про необґрунтованість такого рішення (пункт 3 частини другої статті 2 КАС України) та необхідність його скасування.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання ГУ ПФУ в Житомирській області повторно розглянути заяву позивача суд зазначає таке.

ГУ ПФУ в Житомирській області не здійснювало розгляд заяви позивача, не приймало рішення про відмову у перерахунку пенсії, а тому відсутні правові та фактичні обставини для покладання на нього обов`язку щодо повторного розгляду заяви. Згідно з пунктом 4.10 розділу IV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1), ГУ ПФУ в Житомирській області є суб`єктом, який здійснює виплату пенсії позивачу за місцем проживання (реєстрації) чи фактичного місця проживання (у разі її призначення чи перерахунку).

Отже, позовні вимоги до ГУ ПФУ в Житомирській області заявлені безпідставно, тому у задоволенні позову в частині заявлених вимог до цього відповідача слід відмовити.

Заяву позивача за принципом екстериторіальності розглянуло Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, яке й прийняло оскаржуване рішення. Тому саме це управління є суб`єктом, який має усунути порушення права позивача шляхом повторного розгляду заяви.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Водночас суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод та інтересів сторін.

З метою ефективного захисту порушеного права позивача суд вважає необхідним

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, яке прийняло оскаржуване рішення, повторно розглянути заяву позивача від 21.04.2026 про перерахунок пенсії з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні. Такий спосіб захисту є ефективним, оскільки розрахунок стажу та розміру пенсії належить до компетенції органу Пенсійного фонду України, який за наслідками повторного розгляду заяви приймає відповідне рішення; суд не підміняє цей орган у такому розрахунку. При повторному розгляді заяви відповідачу слід: зарахувати до стажу за Списком № 1 періоди роботи позивача з 10.01.1984 по 14.10.1985, з 15.10.1985 по 31.10.1986, з 01.11.1986 по 15.12.1986 та з 17.01.1989 по 17.01.1990; вирішити питання про зарахування періодів навчання (з 01.09.1980 по 21.12.1983) і служби в Радянській Армії (з 17.12.1986 по 22.11.1988) відповідно до статті 8 Закону № 2011-XII в межах наявного стажу роботи, що дає право на пенсію на пільгових умовах; вирішити питання про застосування другого речення статті 8 Закону № 345-VI щодо додаткового зарахування до страхового стажу по одному року за кожний повний рік роботи на підземних роботах.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).

З урахуванням викладеного вище, позовні вимоги підлягають задоволенню частково: в частині визнання протиправним і скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області та зобов`язання його повторно розглянути заяву позивача; у решті позовних вимог, зокрема до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, слід відмовити.

Разом із тим суд встановив, що при зверненні до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 1064,96 грн, тому враховуючи приписи статті 139 КАС України, ці витрати необхідно присудити на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області як суб`єкта владних повноважень, рішення якого визнано протиправним.

Керуючись положеннями статей 2, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, 7, м. Житомир, Житомирський р-н, Житомирська обл., 10003, ЄДРПОУ 13559341), Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (29013, м. Хмельницький, вул. Гната Чекирди, 10, ЄДРПОУ 21318350) задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області про відмову у перерахунку пенсії від 28.04.2026 № 064050007235.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.04.2026 про перерахунок пенсії та прийняти мотивоване рішення з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні, а саме: зарахувати до стажу за Списком № 1 періоди роботи позивача з 10.01.1984 по 14.10.1985, з 15.10.1985 по 31.10.1986, з 01.11.1986 по 15.12.1986 та з 17.01.1989 по 17.01.1990; вирішити питання про зарахування періодів навчання з 01.09.1980 по 21.12.1983 і служби в Радянській Армії з 17.12.1986 по 22.11.1988 відповідно до статті 8 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в межах наявного стажу роботи, що дає право на пенсію на пільгових умовах; вирішити питання про застосування другого речення статті 8 Закону України "Про підвищення престижності шахтарської праці" щодо додаткового зарахування до страхового стажу по одному року за кожний повний рік роботи на підземних роботах.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області судові витрати із сплати судового збору в розмірі 1064,96 грн (однієї тисячі шістдесяти чотирьох гривень 96 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Д.М. Леміщак

Повний текст складено: 28 вересня 2026 р.

28.09.26