Рішення № 140149419, 29.09.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 рокуСправа №160/25382/26

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Свергун І.О., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом адвоката Негоди Катерини Олегівни в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

18.08.2026 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» надійшла позовна заява адвоката Негоди Катерини Олегівни (далі представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 (далі позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі відповідач), в якій представник позивача просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 15.04.2026 № 262240036718 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії по інвалідності;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи, інвалідність якої пов`язана із захистом Батьківщини, без застосування вимог щодо необхідності наявності страхового стажу, передбачених статтею 32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

- зобов`язати відповідача здійснити призначення та виплату пенсії з дати, визначеної відповідно до вимог Закону України № 2262-XII з урахуванням дати звернення позивача за призначенням пенсії 11.03.2026.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначила, що позивач є захисником України, ветераном війни та особою з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи, інвалідність якого пов`язана із безпосереднім захистом Батьківщини. Під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 13.02.2023 поблизу АДРЕСА_1 внаслідок ворожого мінометного обстрілу позивач отримав поранення.

11.03.2026 позивач направив поштою до Відділу обслуговування громадян № 2 (сервісного центру) Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві заяву про призначення пенсії з додатками, в якій чітко визначив вид пенсії пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи, інвалідність якої пов`язана із захистом Батьківщини. Відповідно до частини першої статті 48 зазначеного Закону днем звернення позивача за призначенням пенсії є дата відправлення заяви поштою 11.03.2026, проте заява була зареєстрована пенсійним органом лише 14.04.2026.

Рішенням від 15.04.2026 № 262240036718 відповідач відмовив позивачу у призначенні пенсії по інвалідності відповідно до статті 32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу (9 років), встановивши страховий стаж позивача тривалістю 5 років 8 місяців 28 днів.

Представник позивача вважає таке рішення протиправним, оскільки відповідач застосував до позивача положення загального пенсійного законодавства, хоча позивач звернувся за призначенням пенсії за спеціальним законом, який не ставить право на пенсію по інвалідності в залежність від тривалості страхового стажу.

Вказані обставини стали підставою для звернення до суду.

Ухвалою суду від 24.08.2026 відкрито провадження у справі, визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

23.09.2026 через підсистему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву від 09.09.2026 № 0400-011006-8/178376 разом з копією матеріалів пенсійної справи позивача, в якому відповідач просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування відзиву відповідач зазначив, що позивач звернувся до органу Пенсійного фонду України із заявою за формою додатка 1 до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі Порядок № 22-1), у зв`язку з чим було розглянуто питання щодо призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Оскільки загальний страховий стаж позивача становить 05 років 08 місяців 28 днів, що недостатньо для призначення пенсії по інвалідності відповідно до статті 32 зазначеного Закону, у призначенні пенсії відмовлено.

Щодо призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» відповідач зазначив, що згідно з пунктами 2, 11 розділу І Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до цього Закону, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 № 3-1 (далі Порядок № 3-1), заява про призначення пенсії по інвалідності подається за формою, наведеною у додатку 1 до цього Порядку, до органу, що призначає пенсію, через уповноважений орган (структурний підрозділ) за останнім місцем служби, який оформлює подання про призначення пенсії та необхідні документи (витяги з наказів, розрахунок вислуги років, грошовий атестат та довідку про щомісячні додаткові види грошового забезпечення, військово-медичні документи тощо). Відповідач наголосив, що позивачу не відмовлялося у призначенні пенсії по інвалідності відповідно до Закону № 2262-XII, і позивач має право звернутися до уповноваженого органу (структурного підрозділу) за місцем останньої служби з питання призначення такої пенсії.

21.09.2026 представник позивача подала до суду додаткові пояснення щодо доводів відзиву, в яких зазначила, що відповідач у відзиві фактично визнав, що у заяві позивача було зазначено про призначення пенсії саме відповідно до Закону № 2262-XII, а стаття 7 цього Закону передбачає призначення однієї пенсії за вибором особи; неповнота пакета документів є усувним недоліком, про який заявника мали повідомити відповідно до частини другої статті 48 Закону № 2262-XII, а не підставою для зміни виду пенсії; посилання відповідача на форму заяви та відсутність подання уповноваженого органу є новими підставами, яких не містить оскаржуване рішення; реєстрація заяви 14.04.2026 не змінює дати звернення за пенсією.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , що підтверджується копіями паспорта громадянина України серії НОМЕР_3 та картки фізичної особи платника податків.

Позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді майстра 5 ремонтного відділення бронетанкової техніки ремонтного взводу ремонтної роти бронетанкового озброєння і техніки ремонтно-відновлювального батальйону, має військове звання «старший солдат».

Згідно з довідкою військової частини НОМЕР_1 від 21.03.2023 № 2129 про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) 13.02.2023 старший солдат ОСОБА_1 отримав поранення: ВОСП лівої щоки, акубаротравма, травма правого ока (гемофтальм) під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районі та в період здійснення зазначених заходів, поблизу н.п. Авдіївка Донецької області, внаслідок ворожого мінометного обстрілу.

Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 від 09.07.2024 № 2084/6173 позивач у періоди з 29.03.2022 по 07.04.2022, з 25.11.2022 по 13.02.2023, з 30.03.2023 по 17.04.2023, з 05.05.2023 по 22.07.2023, з 02.09.2023 по 05.10.2023, з 27.10.2023 по 07.12.2023 брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи в н.п. Авдіївка Донецької області.

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру ветеранів війни від 31.07.2026 № 20260731-00235039 позивачу 20.02.2024 надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ № 749625 та виписки з акта огляду МСЕК (спеціалізована нейроофтальмологічна МСЕК Київського міського центру медико-соціальної експертизи) за результатами огляду 10.10.2024 позивачу первинно встановлено ІІ групу інвалідності з 16.09.2024 довічно; причина інвалідності поранення, пов`язане із захистом Батьківщини.

Позивачу видано посвідчення серії НОМЕР_4 особи з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи (пункт 11 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»).

11.03.2026 позивач направив до Відділу обслуговування громадян № 2 (сервісного центру) Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві поштовим відправленням № 0216608238029 заяву про призначення пенсії з додатками на 14 аркушах, що підтверджується описом вкладення у поштове відправлення від 11.03.2026. До заяви додано копії паспорта, РНОКПП, довідки до акта огляду МСЕК, індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю, довідки про обставини травми від 21.03.2023 № 2129, картки реквізитів для виплати та довідки за формою 6.

Заява складена на бланку за формою додатка 1 до Порядку № 22-1. Водночас у графі «Вид пенсії» позивачем власноруч зазначено: «пенсія по інвалідності згідно з Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»», а у графі «Інші відомості» «пенсія по інвалідності внаслідок війни (захист Батьківщини), 2 група; інвалідність пов`язана з захистом Батьківщини, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК № 749625».

На заяві наявний штамп Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про реєстрацію вхідної кореспонденції № 18578/8 від 20.03.2026. За інформацією Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, наданою у відповідь на адвокатський запит, заява позивача від 11.03.2026 зареєстрована як звернення за призначенням пенсії 14.04.2026 за № 9024 та розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за принципом екстериторіальності.

Згідно з протоколом № 262240036718 від 15.04.2026, сформованим в електронній пенсійній справі, пенсійним органом враховано, що позивачу встановлено ІІ групу інвалідності (довідка МСЕК серії 12 ААГ № 749625) з причиною інвалідності «каліцтво/поранення, отримані під час захисту Батьківщини», однак вид пенсії визначено як «відсутнє право на пенсію» з огляду на тривалість страхового стажу 5 років 8 місяців 28 днів.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 15.04.2026 № 262240036718 позивачу відмовлено у призначенні пенсії по інвалідності відповідно до статті 32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. У рішенні зазначено: вид пенсії пенсія по інвалідності; умови призначення Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»; дата реєстрації звернення 14.04.2026; загальний страховий стаж 5 років 8 місяців 28 днів; для осіб з інвалідністю, яким установлено ІІ або ІІІ групу інвалідності, до досягнення особою 41 року включно передбачено 9 років страхового стажу; документи про призначення пенсії надані без дотримання вимог Порядку № 22-1.

Оцінки права позивача на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» оскаржуване рішення не містить.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд зазначає таке.

Положеннями частини другої статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини першої статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України є найважливішою функцією держави, справою всього Українського народу. Згідно з частиною п`ятою цієї статті держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб визначає Закон України від 09.04.1992 № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі Закон № 2262-XII), який є спеціальним законом у сфері пенсійного забезпечення військовослужбовців.

Відповідно до статті 1 Закону № 2262-XII військовослужбовці, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, які стали особами з інвалідністю за умов, передбачених цим Законом, набувають право на пенсію по інвалідності.

Згідно з пунктом «а» статті 1-2 Закону № 2262-XII право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають, зокрема, особи з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу.

Відповідно до статті 7 Закону № 2262-XII військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей, які одночасно мають право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором. У разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до цього Закону та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», призначається одна пенсія за її вибором.

Статтею 18 Закону № 2262-XII встановлено, що пенсії по інвалідності особам, які мають право на пенсію за цим Законом, призначаються в разі, якщо інвалідність настала в період проходження ними служби або не пізніше трьох місяців після звільнення зі служби, або якщо інвалідність настала пізніше тримісячного терміну після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання (травми, поранення, контузії, каліцтва тощо), яке виникло в період проходження військової служби чи під час перебування в полоні або заручником.

Згідно зі статтею 19 Закону № 2262-XII групи і причини інвалідності, а також час її настання встановлюються медико-соціальними експертними комісіями, які діють на підставі положення про них, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту «а» статті 20 Закону № 2262-XII залежно від причини інвалідності особи з інвалідністю з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, поділяються, зокрема, на осіб з інвалідністю внаслідок війни при настанні інвалідності внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків) чи пов`язаних з перебуванням на фронті, а також інших осіб, зазначених у статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Статтею 21 Закону № 2262-XII визначено розміри пенсій по інвалідності особам з інвалідністю внаслідок війни, які обчислюються у відсотках від відповідних сум грошового забезпечення залежно від групи інвалідності.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що умовами призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону № 2262-XII є належність особи до кола осіб, визначених статтею 1-2 цього Закону, настання інвалідності у строки та за обставин, визначених статтею 18 цього Закону, та встановлення групи і причини інвалідності медико-соціальною експертною комісією. Закон № 2262-XII не пов`язує право на пенсію по інвалідності з наявністю у особи певної тривалості страхового стажу.

Натомість стаття 32 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058-IV), якою керувався відповідач, визначає умови призначення пенсії по інвалідності в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зокрема, залежно від тривалості страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією. Зазначена норма регулює інший вид пенсійного забезпечення і не підлягає застосуванню при вирішенні питання про право особи на пенсію по інвалідності відповідно до Закону № 2262-XII.

Відповідно до частини першої статті 48 Закону № 2262-XII заява про призначення пенсії згідно з цим Законом подається до територіального органу Пенсійного фонду України або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду України. При цьому днем звернення за призначенням пенсії є день подання до відповідного органу Пенсійного фонду України письмової заяви про призначення пенсії з усіма необхідними для вирішення цього питання документами, а в разі пересилання заяви і документів поштою дата їх відправлення.

За частиною другою статті 48 Закону № 2262-XII у разі, якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, заявнику роз`яснюється, які документи він повинен надати додатково. При наданні ним цих документів до закінчення тримісячного терміну з дня отримання роз`яснення днем звернення за призначенням пенсії вважається день подання заяви або дата відправлення документів поштою, зазначені в частині першій цієї статті.

Порядком № 3-1 визначено, що заява про призначення пенсії за вислугу років, по інвалідності подається за формою, наведеною у додатку 1 до цього Порядку, до органу, що призначає пенсію, через уповноважений орган (структурний підрозділ) за останнім місцем служби, який у 10-денний строк з дня одержання заяви оформляє всі необхідні документи і подання про призначення пенсії, надає допомогу особі в одержанні необхідних для призначення пенсії документів; у разі якщо підготовлено не всі необхідні документи для призначення пенсії, то подаються наявні, а документи, яких не вистачає, подаються додатково (пункт 2 розділу І, пункти 1, 2 розділу ІІІ Порядку № 3-1). Пунктом 2 розділу ІІ Порядку № 3-1 визначено перелік документів, що додаються до заяви про призначення пенсії по інвалідності, зокрема, подання про призначення пенсії, підготовлене уповноваженим органом, грошовий атестат та довідка про щомісячні додаткові види грошового забезпечення та премію, військово-медичні документи.

Відповідно до статті 49 Закону № 2262-XII пенсію згідно з цим Законом призначають органи Пенсійного фонду України. Документи про призначення пенсії розглядає орган Пенсійного фонду України і не пізніше ніж у 10-денний строк з дня їх надходження приймає рішення про призначення або про відмову в призначенні пенсії.

Судом встановлено, що позивач звернувся до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії, у якій прямо зазначив, що просить призначити йому пенсію по інвалідності відповідно до Закону № 2262-XII як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи, інвалідність якої пов`язана із захистом Батьківщини, та додав до заяви документи, що підтверджують обставини отримання поранення, встановлення групи та причини інвалідності.

Таким чином, волевиявлення позивача щодо виду пенсії та закону, відповідно до якого він просив її призначити, є чітким і недвозначним. Використання заявником бланка заяви за формою додатка 1 до Порядку № 22-1 не змінює змісту його звернення, оскільки зміст заяви має переважне значення над її формою. Орган Пенсійного фонду України, як суб`єкт владних повноважень, не наділений правом на власний розсуд змінювати обраний особою вид пенсійного забезпечення та правову підставу звернення.

Суд враховує, що стаття 7 Закону № 2262-XII прямо закріплює за особою, яка має право на пенсію відповідно до цього Закону та Закону № 1058-IV, право вибору пенсії. Позивач свій вибір здійснив, зазначивши у заяві Закон № 2262-XII. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 у справі № 822/524/18 наголосила, що при вирішенні питання про право особи на пенсію пенсійний орган не може застосовувати найменш сприятливий для особи підхід до тлумачення та застосування пенсійного законодавства, а конституційні гарантії соціального захисту мають пріоритет над обмежувальним адміністративним тлумаченням.

Попри це відповідач розглянув заяву позивача як звернення за призначенням пенсії по інвалідності відповідно до Закону № 1058-IV, застосував до позивача вимоги статті 32 цього Закону щодо тривалості страхового стажу та відмовив у призначенні пенсії з підстав, які не мають відношення до заявленого позивачем виду пенсії. Право позивача на пенсію по інвалідності відповідно до Закону № 2262-XII, з приводу якого він звертався, відповідачем взагалі не розглядалось, що прямо визнано відповідачем у відзиві на позовну заяву, в якому зазначено, що позивачу «не відмовлялося у призначенні пенсії по інвалідності відповідно до Закону № 2262-XII».

Верховний Суд у постанові від 23.09.2024 у справі № 620/2027/23 дійшов висновку, що особа, яка претендує на призначення пенсії, наділена правом звернення до органу пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії разом з доданими до неї документами, скориставшись бланком такої заяви та одним із способів її подання, що визначені Порядком № 22-1. Результат розгляду порушеного у зверненні питання щодо призначення пенсії, згідно положень цього Порядку, має бути оформлений розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі рішення (розпорядження) органу, що призначає пенсію, про призначення або відмову в призначенні із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження, яке за загальним правилом має бути прийнято не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Суд зазначає, що у разі, якщо відповідач вважав, що заява позивача подана не за встановленою формою або не через уповноважений орган, чи до неї додано не всі необхідні для призначення пенсії за Законом № 2262-XII документи, він відповідно до частини другої статті 48 Закону № 2262-XII був зобов`язаний роз`яснити заявнику, які документи необхідно надати додатково та в якому порядку. Неповнота пакета документів за своєю правовою природою є усувним недоліком звернення і не надає пенсійному органу права вирішувати питання про призначення іншого виду пенсії, за яким особа не зверталася. Доказів надання позивачу таких роз`яснень відповідач суду не надав.

Посилання відповідача на те, що заява про призначення пенсії за Законом № 2262-XII має подаватися через уповноважений орган (структурний підрозділ) за останнім місцем служби, суд оцінює критично. Частина перша статті 48 Закону № 2262-XII, яка має вищу юридичну силу, ніж Порядок № 3-1, передбачає подання заяви про призначення пенсії, зокрема, безпосередньо до територіального органу Пенсійного фонду України. Порядок № 3-1 визначає процедуру оформлення документів і не може обмежувати встановлене законом право особи на звернення до органу Пенсійного фонду України. Крім того, сам Порядок № 3-1 передбачає, що за відсутності всіх необхідних документів подаються наявні, а решта додатково. Отже, подання заяви безпосередньо до органу Пенсійного фонду України могло бути підставою лише для роз`яснення заявнику порядку отримання подання та інших документів від уповноваженого органу, але не для розгляду питання про інший вид пенсії.

Щодо доводів відповідача про подання заяви за неналежною формою, необхідність її подання через уповноважений орган та відсутність подання і необхідних документів, суд зазначає, що такі підстави не були покладені в основу оскаржуваного рішення. Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх одержання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були одержані з незалежних від нього причин.

Правомірність індивідуального акта суб`єкта владних повноважень оцінюється судом з урахуванням тих підстав і мотивів, які були покладені в його основу на момент його прийняття. Обґрунтування правомірності рішення новими мотивами, наведеними вже під час судового розгляду, не може бути прийнято судом, оскільки це дозволяло б суб`єкту владних повноважень довільно змінювати підстави прийнятого рішення, що несумісно з принципами правової визначеності та належного урядування.

Щодо дати звернення позивача за призначенням пенсії суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 48 Закону № 2262-XII у разі пересилання заяви і документів поштою днем звернення є дата їх відправлення. Матеріалами справи підтверджується, що заяву з додатками позивач направив поштою 11.03.2026 (опис вкладення у поштове відправлення № 0216608238029), а 20.03.2026 її зареєстровано Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві як вхідну кореспонденцію. Реєстрація звернення органом Пенсійного фонду України 14.04.2026 є внутрішньою процедурою суб`єкта владних повноважень і не може змінювати визначеної законом дати звернення особи за призначенням пенсії та покладати на заявника негативні наслідки несвоєчасного опрацювання кореспонденції.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що принцип «належного урядування» передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб; ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, і помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах «Рисовський проти України» від 20.10.2011, заява № 29979/04, «Лелас проти Хорватії» від 20.05.2010, заява № 55555/08).

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 15.04.2026 № 262240036718 прийняте без урахування змісту звернення позивача, на підставі норм закону, які не підлягали застосуванню до спірних правовідносин, тобто не на підставі та не у спосіб, що передбачені законом, необґрунтовано та без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Суд зауважує, що функції щодо призначення пенсій покладено на органи Пенсійного фонду України, а суд не може підміняти суб`єкта владних повноважень та вирішувати питання, які належать до його компетенції. Відповідач заяву позивача в розрізі Закону № 2262-XII не розглядав, відповідності позивача умовам призначення пенсії за цим Законом не перевіряв, документи, необхідні для призначення та обчислення розміру пенсії відповідно до Закону № 2262-XII та Порядку № 3-1 (зокрема, подання уповноваженого органу та відомості про грошове забезпечення), в матеріалах справи відсутні. За таких обставин підстави вважати, що для прийняття рішення про призначення пенсії виконано всі умови, визначені законом, відсутні, а зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію та здійснити її виплату з певної дати на цій стадії є передчасним.

Отже, з метою ефективного захисту прав позивача, на підставі частини другої статті 9 КАС України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та обрати спосіб захисту, який відповідає характеру порушеного права, а саме зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.03.2026 про призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону № 2262-XII з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні, у тому числі щодо неможливості застосування до заявленого позивачем виду пенсії вимог статті 32 Закону № 1058-IV щодо тривалості страхового стажу та щодо визначення дня звернення за призначенням пенсії відповідно до частини першої статті 48 Закону № 2262-XII. У разі ненадання позивачем документів, необхідних для призначення пенсії за Законом № 2262-XII, відповідач зобов`язаний діяти в порядку частини другої статті 48 цього Закону.

Верховний Суд у постанові від 09.05.2024 у справі № 580/3690/23 виснував, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення можливе як виняток лише за умови, що суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов для отримання позитивного результату та у суб`єкта, уповноваженого прийняти відповідне рішення, відсутня дискреція. В інших випадках належним способом захисту є зобов`язання суб`єкта владних повноважень повторно розглянути заяву та прийняти рішення з урахуванням оцінки, наданої судом.

Відповідно, позовні вимоги про зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію по інвалідності відповідно до Закону № 2262-XII та здійснити її призначення та виплату з дати, визначеної з урахуванням дати звернення 11.03.2026, задоволенню не підлягають.

Що стосується інших обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, суд вважає за необхідне зауважити, що у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» зазначено, що суд зобов`язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника. Виходячи з позиції цього суду, що висловлена в пункті 42 рішення «Бендерський проти України», судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.

З урахуванням зазначеного суд не надає оцінку іншим доводам сторін, оскільки вищевикладені факти та обставини є безумовною підставою для висновків суду про протиправність рішення відповідача, а інші доводи не мають суттєвого впливу на рішення суду за результатами вирішення цього спору.

Зважаючи на встановлені обставини, суд задовольняє позов частково з обранням належного способу захисту порушених прав позивача, за захистом яких позивач звернувся до суду з цим позовом.

Питання про розподіл судових витрат у вигляді судового збору судом не вирішується, оскільки позивача, як особу з інвалідністю ІІ групи, звільнено від його сплати відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Щодо витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає, що в позовній заяві представник позивача повідомила, що докази розміру таких витрат будуть надані в порядку частини сьомої статті 139 КАС України.

За частиною сьомою статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до частини третьої статті 143 КАС України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Станом на час ухвалення рішення такі докази суду не надано, а тому питання про розподіл цих витрат може бути вирішене в порядку статті 252 КАС України.

Керуючись статтями 2, 5, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов адвоката Негоди Катерини Олегівни в інтересах ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код за ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 15.04.2026 № 262240036718 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії по інвалідності.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.03.2026 про призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.О. Свергун