Рішення № 140149312, 29.09.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 рокуСправа №160/23487/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ремез К.І.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

04.08.2026 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №046150016040 від 26 травня 2026 року про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити, нарахувати і виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 19 травня 2026 року.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році, працював у зоні відчуження у вересні 1986 року, а тому має право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Позивач вважає, що відмова відповідача-1 у призначенні такої пенсії з мотивів непідтвердження кількості виїздів у зону відчуження є протиправною, оскільки участь позивача у ліквідації наслідків аварії підтверджена посвідченням установленого зразка та первинними документами.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.08.2026 відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) з 07.09.2026. Відповідачам встановлено строк для подання відзиву на позов протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали.

Станом на час розгляду справи відзив на позовну заяву від відповідачів до суду не надійшов, доказів на спростування доводів позивача не надано. Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з положеннями статті 262 КАС України, суд розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році, якому встановлено категорію 2, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 19 квітня 1993 року. Посвідчення є безстроковим.

За записом у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 позивач з 14.08.1986 працював водієм автомобіля в автотранспортному підприємстві, та в ній міститься запис про його участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у період з 05.09.1986 по 30.09.1986.

Згідно з довідкою № 566 від 24 листопада 1992 року, виданою автотранспортним підприємством за місцем роботи позивача для подання до комісії з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, позивач, працюючи водієм, брав участь у роботах з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи в межах зони відчуження (30-кілометрової зони) у період з 05.09.1986 по 30.09.1986 у складі зведеної колони № 3 на підставі наказу та посвідчення про відрядження. У цій же довідці зазначено, що за вересень 1986 року позивачем відпрацьовано 25 днів, а також наведено відомості про нараховану за цей період заробітну плату за роботу на Чорнобильській АЕС.

Згідно з довідкою № 734, виданою зведеною автоколоною № 3 на будівництві автодороги Зелений Мис - Чорнобиль Міністерства автомобільного транспорту УРСР, позивач у період з 05.09.1986 по 30.09.1986 працював на ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, у тому числі 26 днів на будівництві автодороги Зелений Мис - Чорнобиль.

Згідно з довідкою № 112/75 від 02 березня 1993 року позивач у період з 05.09.1986 по 30.09.1986 брав участь у будівництві автодороги Зелений Мис -Чорнобиль, завантаження будівельних матеріалів здійснювалося в с. Плутовище.

Листом архівного відділу виконавчого комітету Криворізької міської ради від 20.12.2018 № 3287 надано архівні копії документів автотранспортного підприємства, а саме: відомості про нарахування заробітної плати особам, які працювали в зоні відчуження, за вересень 1986 року; списків робітників і службовців підприємства, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, особової картки форми № Т-2. У списку працівників підприємства, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986-1990 роках, складеному станом на 20 березня 1992 року за категоріями, позивача віднесено до категорії 2 із зазначенням 1986 року. У списку, складеному станом на 01 липня 1991 року, позивача зазначено за табельним номером 566 у складі колони № 3 із зазначенням 1986 року.

19.05.2026 позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

За принципом екстериторіальності заяву позивача розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області, яким прийнято рішення № 046150016040 від 26.05.2026 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у зв`язку з відсутністю підтвердженої інформації про виїзди.

У вказаному рішенні відповідач-1 зазначив, що вік заявника на дату звернення становить 61 рік 3 місяці 28 днів, страховий стаж заявника - 27 років 02 місяці 19 днів. Підставами відмови вказано, що до роботи у зоні відчуження неможливо зарахувати період з 05.09.1986 по 30.09.1986, оскільки довідка № 734 не містить дати її видачі та посилання на первинні документи, які послужили підставою її видачі. У довідці № 3287 від 20.12.2018, виданій архівним відділом виконавчого комітету Криворізької міської ради, зазначено про відсутність у наказах з кадрових питань відомостей про кількість виїздів у зону Чорнобильської АЕС, в архівній копії відомості про нарахування заробітної плати особам, які працювали в зоні відчуження за вересень 1986 року, напроти прізвища позивача відсутня інформація про кількість виїздів у зону відчуження.

У цьому ж рішенні відповідач-1 виклав зміст пункту 1 статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зазначивши, зокрема, що особам, які працювали у зоні відчуження з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року не менше 5 календарних днів, пенсійний вік зменшується на 10 років.

Не погодившись із таким рішенням, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає про таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я, а також єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-XII).

Відповідно до статті 10 Закону № 796-XII учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 14 Закону № 796-XII для встановлення пільг і компенсацій категорія 2 визначається учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у зоні відчуження: з моменту аварії до 1 липня 1986 року незалежно від кількості робочих днів; з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року не менше 5 календарних днів; у 1987 році не менше 14 календарних днів.

Відповідно до частини першої статті 15 Закону № 796-XII підставами для визначення статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є період роботи (служби) у зоні відчуження, що підтверджено відповідними документами.

Згідно з частинами першою, третьою та четвертою статті 65 Закону № 796-XII учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України. Посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом. Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій.

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 55 Закону № 796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

За пунктом 1 частини першої статті 55 Закону № 796-XII учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС пенсійний вік зменшується: тим, які працювали у зоні відчуження з моменту аварії до 1 липня 1986 року незалежно від кількості робочих днів, а з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року не менше 5 календарних днів, на 10 років; тим, які працювали у 1987 році у зоні відчуження не менше 14 календарних днів, на 8 років; тим, які працювали з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року у зоні відчуження від 1 до 5 календарних днів, у 1987 році від 10 до 14 календарних днів, у 1988 році не менше 30 календарних днів, на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві не менше 14 календарних днів у 1986 році, на 5 років.

Згідно з частиною другою статті 26 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058-IV) у разі відсутності, починаючи з 01 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року від 23 до 33 років.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону № 1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Згідно із частиною 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постановах від 27 лютого 2018 року у справі № 344/9789/17, від 24 жовтня 2019 року у справі № 152/651/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 464/4150/17, від 27 квітня 2020 року у справі № 212/5780/16-а, від 30 серпня 2022 року у справі № 357/6372/17, а також від 19 червня 2024 року у справі № 500/8031/21 сформулював послідовний висновок про те, що єдиним документом, який підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом № 796-XII, зокрема право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи». Довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілого від Чорнобильської катастрофи.

Застосовуючи наведені висновки до обставин цієї справи, суд виходить із того, що позивачеві уповноваженим органом держави видано посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році з визначенням категорії 2, а наявними в матеріалах справи доказами підтверджено, що робота позивача у зоні відчуження припадає на період з 05.09.1986 по 30.09.1986, тобто на період з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року і тривалістю понад 5 календарних днів. Отже, умова, з якою пункт 2 частини першої статті 14 Закону № 796-XII пов`язує віднесення особи до категорії 2, і умова, з якою пункт 1 частини першої статті 55 цього Закону пов`язує зменшення пенсійного віку на 10 років, виконані.

Матеріали справи не містять доказів того, що посвідчення позивача визнавалося недійсним, скасовувалося або що категорію позивача було змінено в порядку, встановленому статтею 65 Закону № 796-XII. Статус позивача як учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС відповідачами не оспорюється.

Відмовляючи у призначенні пенсії, відповідач-1 фактично піддав переоцінці ті документи, які свого часу стали підставою для видачі позивачеві посвідчення відповідної категорії, і за наслідками такої переоцінки дійшов висновку, протилежного висновку органу, уповноваженого видавати посвідчення. Разом із тим ані Закон № 796-XII, ані Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 № 551, не наділяють органи Пенсійного фонду України повноваженнями переглядати обґрунтованість видачі посвідчення чи визначену в ньому категорію. За пунктом 11 цього Порядку посвідчення видаються уповноваженими органами на підставі рішень комісій з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, тобто видача посвідчень до компетенції органів Пенсійного фонду України не належить. До вирішення питання про призначення пенсії орган Пенсійного фонду України зобов`язаний виходити з чинного посвідчення як документа, що підтверджує статус особи.

Окремо суд зазначає, що жодна норма законодавства не пов`язує право на зменшення пенсійного віку за статтею 55 Закону № 796-XII із документальним підтвердженням кількості виїздів особи у зону відчуження. Наведені у статтях 14 і 55 Закону № 796-XII критерії сформульовані через кількість календарних днів роботи у зоні відчуження, а не через кількість виїздів. Отже, вимагаючи від позивача підтвердження кількості виїздів, відповідач-1 поставив реалізацію права позивача в залежність від обставини, яку закон не визначає умовою виникнення цього права.

Безпідставним є і посилання відповідача-1 на відсутність у довідці № 734 дати її видачі та посилань на первинні документи. Період роботи позивача у зоні відчуження підтверджується не лише цією довідкою, а сукупністю доказів: записом у трудовій книжці, довідкою № 566 від 24.11.1992, у якій прямо зазначено про участь позивача у роботах з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи в межах зони відчуження (30-кілометрової зони) та наведено кількість відпрацьованих у вересні 1986 року днів, довідкою № 112/75 від 02.03.1993, а також архівними документами, наданими листом архівного відділу виконавчого комітету Криворізької міської ради від 20.12.2018 № 3287, зокрема списком працівників, у якому позивача віднесено до категорії 2.

Наведені докази узгоджуються між собою щодо періоду роботи позивача у зоні відчуження з 05.09.1986 по 30.09.1986, тобто тривалістю значно більше 5 календарних днів.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідачі, будучи повідомленими про розгляд справи, відзиву не подали, правомірності оскарженого рішення не довели та наведених позивачем обставин не спростували.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши наявні докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що станом на дату звернення позивача із заявою про призначення пенсії 19.05.2026 були підтверджені всі умови, з якими стаття 55 Закону № 796-XII пов`язує право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, а саме: наявність у позивача статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 2, підтвердженого чинним посвідченням. Робота позивача у зоні відчуження в період з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року не менше 5 календарних днів; наявність необхідного страхового стажу.

З урахуванням страхового стажу позивача, який за розрахунком самого відповідача-1 становить 27 років 02 місяці 19 днів, пенсійний вік позивача, визначений частиною другою статті 26 Закону № 1058-IV, становить 63 роки. Зменшений на 10 років відповідно до пункту 1 частини першої статті 55 Закону № 796-XII, такий вік становить 53 роки і був досягнутий позивачем 22.01.2018. Страховий стаж позивача перевищує 15 років, тобто відповідає вимозі абзацу першого частини першої статті 55 Закону № 796-XII. Наведене свідчить, що право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку виникло у позивача до дня звернення із заявою.

Оскільки звернення позивача за пенсією відбулося пізніше ніж через три місяці з дня досягнення ним зменшеного пенсійного віку, передбачений пунктом 1 частини першої статті 45 Закону № 1058-IV виняток не застосовується, а пенсія підлягає призначенню з дня звернення за нею, тобто з 19.05.2026.

За таких обставин рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 046150016040 від 26.05.2026 про відмову у призначенні позивачеві пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону № 796-XII є протиправним та підлягає скасуванню.

Вирішуючи питання про належний спосіб захисту порушеного права позивача та про особу, на яку слід покласти обов`язок вчинити відповідні дії, суд зазначає таке.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» затверджено постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1). Пунктом 4.2 Порядку № 22-1 передбачено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів, електронну пенсійну справу. Згідно з пунктом 4.3 Порядку № 22-1 рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію. Пунктом 4.10 Порядку № 22-1 визначено, що після призначення пенсії електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації) особи для здійснення виплати пенсії.

Заяву позивача про призначення пенсії розглянуто за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області, яке й прийняло оскаржене рішення. Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області рішення за заявою позивача не приймало.

У постанові від 04 серпня 2026 року у справі № 340/5804/25 Верховний Суд виснував, що для забезпечення виконання завдання адміністративного суду, визначеного статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України, належним, ефективним і достатнім способом повного захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача, який прийняв оскаржуване рішення, вчинити відповідні дії, і що дії зобов`язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності. Позовну вимогу про зобов`язання органу Пенсійного фонду України за місцем проживання особи Верховний Суд у зазначеній справі визнав передчасною та похідною від вирішення питання по суті, а тому такою, що не підлягає задоволенню.

Аналогічного підходу дотримується і Третій апеляційний адміністративний суд, який у постанові від 20 квітня 2026 року у справі № 160/22668/24 зазначив, що належним відповідачем є той територіальний орган Пенсійного фонду України, який розглянув заяву за принципом екстериторіальності та прийняв рішення, і скасував рішення суду першої інстанції в частині покладення обов`язку вчинити певні дії на орган Пенсійного фонду України за місцем проживання позивача.

З огляду на наведене обов`язок призначити позивачеві пенсію належить покласти на Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, а позовні вимоги до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Верховний Суд послідовно дотримується підходу, що повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень; у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. У постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 227/3208/16-а Верховний Суд висловив правову позицію, згідно з якою повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки цього органу призначити пенсію за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, а тому такі повноваження не є дискреційними. Наведений висновок підтверджено Верховним Судом і в постанові від 01 квітня 2026 року у справі № 280/6785/25.

Оскільки судом установлено, що всі визначені законом умови для призначення позивачеві пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону № 796-XII на дату звернення були виконані, а вибору між кількома правомірними варіантами поведінки відповідач-1 не мав, належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити позивачеві пенсію за віком відповідно до статті 55 Закону № 796-XII з 19 травня 2026 року.

Водночас суд не вирішує питання про розмір пенсії позивача, оскільки обчислення розміру пенсійної виплати належить до повноважень органу Пенсійного фонду України та здійснюється ним у порядку, встановленому Законом № 1058-IV.

За таких обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1 064,96 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією.

Оскільки позовні вимоги позивача по суті спору задоволено, а часткова відмова у позові зумовлена виключно визначенням особи, на яку покладається обов`язок вчинити дії, судові витрати позивача зі сплати судового збору підлягають відшкодуванню в повному обсязі за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області як відповідача, до якого позовні вимоги задоволено.

Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. 2, 5, 9, 72, 77, 90, 139, 241, 243-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Взнати протиправним та скасувати ршення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №046150016040 від 26 травня 2026 року про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 19 травня 2026 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, Харківська обл., Харківський р-н, м. Харків, майдан Свободи, 5, Держпром, 3 під.2 пов., код ЄДРПОУ 14099344) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 064,96 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.І. Ремез