Ухвала суду № 140149234, 28.09.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

28 вересня 2026 року Справа №160/5587/26

Суд, у складі судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Савченка А.В., розглянувши у порядку письмового провадження заяву Комунального підприємства Кам`янської міської ради "БЛАГОУСТРІЙ" про відвід судді у справі № 160/5587/26 за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Кам`янської міської ради Дніпропетровської області, Комунального підприємства Кам`янської міської ради "БЛАГОУСТРІЙ", третя особа Департамент комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам`янської міської ради, третя особа Департамент житлово-комунального господарства та будівництва Кам`янської міської ради про визнання дій протиправними та скасування рішення, УСТАНОВИВ:

У провадженні Дніпропетровського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовною заявою ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Кам`янської міської ради Дніпропетровської області, Комунального підприємства Кам`янської міської ради «БЛАГОУСТРІЙ», третя особа Департамент комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам`янської міської ради, третя особа Департамент житлово-комунального господарства та будівництва Кам`янської міської ради про визнання дій протиправними та скасування рішення.

У судовому засіданні 11.09.2026 р. ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду витребувано в ОСОБА_1 : - докази права власності ОСОБА_1 на комплекс з трьох споруд, розташований за адресою: м. Камянське, просп. Свободи в районі нежитлової будівлі № 30Г. Встановити позивачу строк 10 днів з моменту отримання копії цієї ухвали для надання відповідних доказів.

18 вересня 2026 року ОСОБА_1 по справі № 160/5587/26 подала до суду клопотання про долучення доказів.

24 вересня 2026 року Департамент комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам`янської міської ради по справі № 160/5587/26 подав до суду заперечення проти долучення доказів позивача та клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.

24 вересня 2026 року Департамент житлово-комунального господарства та будівництва Кам`янської міської ради по справі № 160/5587/26 подав до суду заперечення проти долучення доказів позивача та клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.

24 вересня 2026 року Виконавчий комітет Кам`янської міської ради Дніпропетровської області по справі № 160/5587/26 подав до суду заперечення проти долучення доказів позивача та клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.

У судовому засіданні 25.09.2026 р. суд прийняв ухвалу, якою ухвалив задовольнити клопотання ОСОБА_1 від 18.09.2026 р. про долучення доказів та долучити докази, подані разом клопотанням від 18.09.2026 р. до матеріалів справи. Залишити без задоволення клопотання Виконавчого комітету Кам`янської міської ради Дніпропетровської області, Департаменту комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам`янської міської ради, Департаменту житлово-комунального господарства та будівництва Кам`янської міської ради про залишення позовної заяви без розгляду.

28 вересня 2026 року Комунальне підприємство Кам`янської міської ради "Благоустрій" по справі № 160/5587/26 надало до суду заяву про відвід судді Савченка А.В.

В заяві про відвід заявник вказує, що керуючись пунктом 4 частини першої статті 36, статтями 39, 40 КАС України, заявляю відвід судді Савченку А.В. у зв`язку з наявністю обставин, які в сукупності викликають обґрунтований сумнів у його неупередженості та об`єктивності при розгляді цієї справи. Наголошую із самого початку: ця заява не ґрунтується на незгоді з процесуальними рішеннями суду і не є прихованим оскарженням ухвал. Частина 4 статті 36 КАС України прямо виключає таку підставу, і заявник цю норму усвідомлює. Підставою відводу є спосіб, послідовність та спрямованість процесуальної поведінки судді, яка у своїй сукупності формує стійке враження процесуального сприяння одній зі сторін - враження, що є самостійною обставиною у розумінні пункту 4 частини першої статті 36 КАС України. Підстава відводу, на яку посилається заявник, не існувала на момент відкриття провадження у справі і не могла бути відома заявнику раніше. Вона має кумулятивний характер: жоден окремо взятий епізод, описаний нижче, сам по собі не був би достатнім для висновку про упередженість. Обставина, що викликає сумнів у неупередженості, сформувалася як система процесуальної поведінки, і момент, коли ця система стала очевидною, настав у судовому засіданні 25 вересня 2026 року - коли суд, з одного боку, долучив до матеріалів справи 90 аркушів документів, які не стосуються предмета доказування, а з іншого - відмовив у застосуванні пункту 9 частини першої статті 240 КАС України за фактичного невиконання власної ухвали. Саме це поєднання двох протилежних за спрямованістю процесуальних актів, ухвалених в одному засіданні, зробило очевидною ту спрямованість, яка до того могла бути пояснена окремими процесуальними мотивами.

У судовому засіданні 25 вересня 2026 року представник відповідача, повідомивши суд про намір заявити відвід, просив оголосити перерву тривалістю три робочі дні - із прямим зазначенням мети такого клопотання: щоб заява про відвід могла бути розглянута іншим суддею в порядку частини 4 статті 40 КАС України. Мета клопотання була доведена до відома суду і не могла бути ним не усвідомлена.

Суд запропонував на вибір лише дві дати - 28 або 29 вересня 2026 року. Інших дат не пропонувалося. Процесуальний наслідок цих двох дат є арифметично однаковим і був визначений наперед: - при призначенні засідання на 29 вересня (вівторок) подання заяви 25 вересня становить два робочі дні до засідання - передача іншому судді виключена; - при призначенні засідання на 28 вересня (понеділок) - один робочий день - передача іншому судді виключена так само; - натомість при призначенні засідання на 30 вересня (середа) подання заяви 25 вересня становило б рівно три робочі дні - і заява підлягала б обов`язковій передачі судді, який не входить до складу суду. Різниця між датою, за якої питання про відвід вирішує незалежний суддя, і датою, за якої його вирішує сам відведений суддя, становить один календарний день. Обидві запропоновані судом дати опинилися по один бік цієї межі. Отже існує об`єктивний наслідок: клопотання про перерву, заявлене з прямо названою метою забезпечити розгляд відводу іншим суддею, було вирішено у спосіб, за якого досягнення цієї мети стало неможливим за будь-якого з двох запропонованих варіантів. Слід також врахувати, що підстава відводу виникла 25 вересня 2026 року, а частина 3 статті 39 КАС України зобов`язує заявити відвід не пізніше двох днів із дня, коли заявник про неї дізнався. Заявник об`єктивно не мав жодної можливості подати заяву за три робочі дні до 28 чи 29 вересня: на той час підстава ще не існувала. У поєднанні з визначеною датою засідання це утворює конструкцію, за якої сумлінне дотримання заявником строку, встановленого законом, автоматично позбавляє його розгляду заяви незалежним суддею. З огляду на викладене заявник просить суд, незалежно від застосування частини 4 статті 40 КАС України за формальним критерієм строку, передати вирішення цієї заяви судді, який не входить до складу суду, що розглядає справу. Це прохання ґрунтується на тому, що самостійне вирішення суддею питання про власну неупередженість за обставин, описаних у розділі III, саме по собі не сприяє відновленню довіри до суду.

Заявник вказує, що Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 04 лютого 2020 року у справі №908/137/18 задовольнила заяву про відвід, виходячи саме з того, щоб «з боку стороннього спостерігача не виникли сумніви у неупередженості». Тобто Велика Палата застосувала об`єктивний критерій як самодостатню підставу, не встановлюючи фактичної упередженості складу суду. У постанові від 17 вересня 2019 року у справі № 277/599/15-к Верховний Суд дійшов висновку, що «будь-який суддя, стосовно неупередженості якого є обґрунтований сумнів, повинен заявити самовідвід».

Також, заявник зазначає, що незгода з процесуальним рішенням - це твердження про те, що суд неправильно застосував норму права при вирішенні конкретного питання. Такий довід підлягає перевірці судом апеляційної інстанції, а не судом, який вирішує питання про відвід. Натомість підставою відводу є обставина - тобто факт об`єктивної дійсності, який існує незалежно від правильності чи неправильності конкретного рішення. Такою обставиною може бути спосіб, у який суд здійснював процесуальне керівництво: від кого виходила ініціатива процесуальних дій, на чию користь послідовно вирішувалися процесуальні питання, чи однаково застосовувалися процесуальні обмеження до різних учасників. Заявник не стверджує, що окрема ухвала суду є незаконною. Заявник стверджує, що сукупність та односпрямованість процесуальної поведінки суду формує в розсудливого стороннього спостерігача обґрунтований сумнів у неупередженості. Це різні за природою твердження, і друге з них прямо охоплюється пунктом 4 частини першої статті 36 КАС України. У судовому засіданні 11 вересня 2026 року суд, звертаючись до представника позивача, запропонував надати додаткові докази права власності позивача на спірні об`єкти та поставив запитання: «Вам потрібна ухвала суду для цього?» За наслідком цього діалогу судом постановлено ухвалу від 11.09.2026 про витребування у позивача доказів права власності з наданням 10-денного строку. Позовна заява подана більш ніж за шість місяців до засідання 11.09.2026. Докази права власності мали бути подані разом із нею. Позивач жодного разу не звернулася до суду в порядку частини 4 статті 79 КАС України, не повідомила про неможливість подання доказів і не навела причин. Відповідно, суд не мав і не міг мати підстав для визнання причин поважними за частиною 5 статті 79 КАС України, оскільки жодних причин йому не заявлялося. Замість застосування частини 8 статті 79 КАС України суд самостійно ініціював створення для позивача нового процесуального строку. Причому ініціатива була висловлена не у формі процесуального рішення, а у формі звернення до однієї зі сторін із пропозицією, завершеного запитанням про те, чи потребує ця сторона ухвали суду. Саме в цьому полягає обставина, що викликає сумнів. Запитання «Вам потрібна ухвала суду для цього?» за своїм змістом не є процесуальним керівництвом. Воно є з`ясуванням процесуальної потреби однієї сторони та пропозицією її задовольнити. Розсудливий сторонній спостерігач сприймає таке звернення не як дію неупередженого судді, а як дію, що за своєю природою належить до функції представника сторони - з`ясувати, який процесуальний інструмент потрібен довірителю, і забезпечити його отримання. Заявник не стверджує про незаконність ухвали від 11.09.2026 і не оскаржує її. Заявник вказує на походження цієї ухвали: вона виникла не з власної оцінки судом повноти доказової бази, а з діалогу суду з однією стороною про її процесуальні потреби.

Заявник також вказує, що ухвалою від 11.09.2026 суд витребував у позивача докази права власності на комплекс з трьох споруд, діючи на підставі частини 4 статті 9, частини 3 статті 77, частини 3 статті 80 КАС України. Витребування доказів з власної ініціативи можливе лише тоді, коли суд вважає відповідні обставини такими, без з`ясування яких справа не може бути вирішена. У судовому засіданні 25.09.2026 суд відмовив у застосуванні пункту 9 частини першої статті 240 КАС України, попри те, що жоден із поданих позивачем документів не є доказом права власності на споруди, про що відповідачами подано вмотивовані заперечення. Ці два процесуальні акти перебувають у нерозв`язній логічній суперечності. Можливі лише два пояснення, і кожне з них є самостійною обставиною, що викликає сумнів: Перше пояснення: доказ було подано. Це твердження спростовується об`єктивно - серед 90 аркушів немає жодного правочину набуття права власності, жодного акта приймання-передачі, жодного договору купівлі-продажу чи підряду з актом здачі готової споруди. Подано містобудівну та проектну документацію, газетну публікацію, договори на комунальні послуги та кошторисний документ, складений у серпні 2026 року. Друге пояснення: доказ насправді не був необхідним для вирішення спору. Але тоді ухвала від 11.09.2026 була постановлена за відсутності передбаченої законом підстави, а її єдиним фактичним наслідком стало надання позивачу додаткового процесуального строку, на який вона за законом права не мала. Обидва пояснення ведуть до одного висновку, який робить розсудливий спостерігач: ухвала від 11.09.2026 не мала на меті отримання доказу - вона мала на меті легалізацію можливості позивача доповнити доказову базу після спливу всіх строків. Саме тому її невиконання не потягло для позивача жодних наслідків.

Крім того, заявник зазначив, що ухвалою від 25.09.2026 суд долучив до матеріалів справи 90 аркушів документів, які не стосуються предмета доказування, визначеного власною ухвалою суду від 11.09.2026. Частина 3 статті 73 КАС України встановлює: «Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування». Формулювання «не бере» є імперативним і не містить дискреції. Серед долучених документів - три додатки, викладені повністю або переважно російською мовою без засвідченого перекладу: узгодження до робочого проекту, договір № 137/12п на 7 аркушах разом з актом здачі-приймання, а також значна частина робочого проекту на 15 аркушах. Стаття 15 КАС України встановлює, що судочинство і діловодство в адміністративних судах провадиться державною мовою. Ця вимога є похідною від статті 10 Конституції України та статті 13 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Суттєвим для цієї заяви є не те, чи правильно суд оцінив належність кожного документа. Суттєвим є те, що відступ від двох імперативних норм - процесуальної та мовної - відбувся на користь однієї й тієї самої сторони. Дискреційне повноваження суду можна реалізувати по-різному; імперативна норма дискреції не допускає. Коли імперативна норма не застосовується, і це послідовно відбувається на користь однієї сторони, - це вже не питання оцінки доказів, а обставина, що характеризує спрямованість процесуального керівництва.

Також, заявник вказує, що під час виступу представника третьої особи, яка заперечує проти позову, головуючий встановив регламент виступу та переривав виступ вказівкою на те, що час вичерпано. Аналогічних обмежень до виступів представника позивача не застосовувалося. Повноваження головуючого встановлювати регламент саме по собі не оспорюється. Оспорюється вибірковість його застосування. Стаття 10 КАС України не допускає обмежень прав учасників судового процесу; рівність перед судом означає, зокрема, однакові умови викладення своєї позиції. Обмеження часу для учасника, який заперечує проти позову, за відсутності такого ж обмеження для позивача, є зовнішньою ознакою нерівного ставлення - тобто саме тією ознакою, якій ЄСПЛ у справі «Бочан проти України» надає самостійного значення. Ця обставина підлягає перевірці шляхом дослідження технічного запису судових засідань. Дати судових засідань у справі визначаються за фактичним погодженням з представником позивача. Позиція відповідачів та третіх осіб щодо можливості їх участі у визначені дати не враховується. Організація судового процесу належить до дискреції суду, і окремо взятий випадок узгодження дати з одним учасником не мав би самостійного значення. Однак системний характер такої практики протягом усього провадження, за якого думка однієї сторони враховується, а інших - ні, є ще однією зовнішньою ознакою нерівного процесуального ставлення. Знову ж таки - сама по собі ця обставина не була б підставою відводу. Її значення у тому, що вона продовжує той самий вектор: доводи однієї сторони залишаються без процесуальної реакції, тоді як процесуальні потреби іншої задовольняються за ініціативою самого суду.

Також, заявник зазначив, що обставини, викладені у пункті 1.1 цієї заяви, мають значення не лише для визначення суб`єкта її вирішення. Вони є самостійною обставиною у розумінні пункту 4 частини першої статті 36 КАС України - і, на переконання заявника, найбільш значущою з усіх наведених. Усі епізоди, описані у пунктах 3.1- 3.5, стосуються ходу розгляду справи. Епізод, описаний у пункті 1.1, стосується самого механізму перевірки неупередженості суду. Суду було прямо повідомлено про намір заявити відвід і прямо названо мету клопотання про перерву - забезпечити розгляд заяви іншим суддею. За цих умов визначення дати наступного засідання перестає бути суто організаційним питанням: воно безпосередньо визначає, хто перевірятиме неупередженість цього судді - незалежний суддя чи він сам. Розсудливий, законослухняний та поінформований спостерігач, якому відомо, що суддя, будучи повідомленим про намір заявити йому відвід і про мету клопотання про перерву, визначив дату засідання так, що відвід має вирішуватися ним особисто, не може зберегти впевненість у неупередженості такого суду. Саме цей висновок і становить підставу, передбачену пунктом 4 частини першої статті 36 КАС України. Усі без винятку відступи від звичайного процесуального порядку, що мали місце у цій справі, спрямовані в один бік. Суд за власною ініціативою запропонував одній стороні процесуальний інструмент, якого вона не просила і на який за законом не мала права. Суд не застосував наслідки невиконання власної ухвали до тієї ж сторони. Суд долучив подані нею документи попри імперативну заборону. Суд не застосував мовну вимогу до її доказів. Суд обмежив у часі виступ учасника, який заперечує проти її позову. Суд узгоджує дати засідань з її представником. Суд не реагує на доводи про недобросовісність у поданні її документів. І, нарешті, будучи повідомленим про намір заявити відвід та про мету клопотання про перерву, суд визначив дату наступного засідання так, що заява про його відвід не може бути передана на розгляд іншому судді. Вісім епізодів. Жодного відступу на користь протилежної сторони. Ймовірність такого розподілу як випадкового є мінімальною, і саме ця обставина - не окреме рішення, а послідовність і односпрямованість - становить підставу, передбачену пунктом 4 частини першої статті 36 КАС України. Восьмий епізод має при цьому особливий характер. Сім перших стосуються того, як розглядається справа. Восьмий стосується того, хто перевірятиме, чи розглядається вона неупереджено. Коли односпрямованість процесуальної поведінки поширюється і на механізм власної перевірки, зовнішня картина процесу втрачає ті гарантії, які, за висловом Європейського суду у справі «Бочан проти України», мають бути «достатніми, щоб виключити будь-які легітимні сумніви».

Вирішуючи питання про відвід судді за заявою позивача, суд враховує таке.

Відповідно до ст. 36 КАС України суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу):

1) якщо він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав правничу допомогу стороні чи іншим учасникам справи в цій чи іншій справі;

2) якщо він прямо чи опосередковано заінтересований в результаті розгляду справи;

3) якщо він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу;

4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді;

5) у разі порушення порядку визначення судді для розгляду справи, встановленого статтею 31 цього Кодексу.

Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу (недопустимість повторної участі судді в розгляді адміністративної справи).

Частиною 4 статті 36 КАС України передбачено, що незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

Згідно з ч.ч. 3, 4, 11 ст. 40 Кодексу адміністративного судочинства України питання про відвід судді вирішується судом, який розглядає справу. Якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 31 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід. Якщо заява про відвід судді надійшла до суду пізніше ніж за три робочі дні до наступного засідання, така заява не підлягає передачі на розгляд іншому судді, а питання про відвід судді вирішується судом, що розглядає справу. Питання про відвід вирішується невідкладно. Відвід, який надійшов поза межами судового засідання, розглядається судом у порядку письмового провадження.

Заявник вказує, що ця заява не ґрунтується на незгоді з процесуальними рішеннями суду, водночас вказує, що обставина, що викликає сумнів у неупередженості, сформувалася як система процесуальної поведінки, і момент, коли ця система стала очевидною, настав у судовому засіданні 25 вересня 2026 року - коли суд, з одного боку, долучив до матеріалів справи 90 аркушів документів, які не стосуються предмета доказування, а з іншого - відмовив у застосуванні пункту 9 частини першої статті 240 КАС України за фактичного невиконання власної ухвали.

Отже, вказані доводи заявника свідчать саме про незгоду з судовим рішенням, а саме ухвалою Дніпропетровського окрежного адміністративного суду від 25.09.2026 р., якою суд ухвалив задовольнити клопотання ОСОБА_1 від 18.09.2026 р. про долучення доказів та долучити докази, подані разом клопотанням від 18.09.2026 р. до матеріалів справи. Залишити без задоволення клопотання Виконавчого комітету Кам`янської міської ради Дніпропетровської області, Департаменту комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам`янської міської ради, Департаменту житлово-комунального господарства та будівництва Кам`янської міської ради про залишення позовної заяви без розгляду.

Щодо доводів заявника стосовно того, що суд запропонував на вибір лише дві дати - 28 або 29 вересня 2026 року. Інших дат не пропонувалося. Процесуальний наслідок цих двох дат є арифметично однаковим і був визначений наперед: - при призначенні засідання на 29 вересня (вівторок) подання заяви 25 вересня становить два робочі дні до засідання - передача іншому судді виключена; - при призначенні засідання на 28 вересня (понеділок) - один робочий день - передача іншому судді виключена так само; - натомість при призначенні засідання на 30 вересня (середа) подання заяви 25 вересня становило б рівно три робочі дні - і заява підлягала б обов`язковій передачі судді, який не входить до складу суду. Різниця між датою, за якої питання про відвід вирішує незалежний суддя, і датою, за якої його вирішує сам відведений суддя, становить один календарний день, суд зазначає, що розгляд заяви про відвід судом, що розглядає справу передбачений ч. 4 ст. 40 КАС України та не свідчить про те, що такий розгляд здійснює суддя, який не є незалежний.

Згідно із ч. 4 ст. 40 КАС України, якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 31 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід.

Якщо заява про відвід судді надійшла до суду пізніше ніж за три робочі дні до наступного засідання, така заява не підлягає передачі на розгляд іншому судді, а питання про відвід судді вирішується судом, що розглядає справу.

Враховуючи, що заява про відвід судді надійшла до суду 28.09.2026 року, а судове засідання призначене на 29.09.2026 року, питання про відвід судді вирішено судом, що розглядає справу; підстави для передачі справи № 160/5587/26 для визначення іншого судді в порядку, встановленому статтею 31 КАС України, відсутні.

Суд також вважає необґрунтованими посилання заявника на судове засідання 11 вересня 2026 року, оскільки відповідно до частини 3 статті 39 відвід (самовідвід) повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Заявляти відвід (самовідвід) після цього дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів з дня, коли заявник дізнався про таку підставу.

Отже, враховуючи, що судове засідання відбулось 11.092026 року, в якому здійснювався розгляд справи по суті, заявник мав строк для заяви про відвід з посиланням на судове засідання 11.09.2026 р. два дні, проте звернувся лише 28.09.2026 р.

Враховуючи наведене, посилання заявника на судове засідання 11 вересня 2026 року не можуть бути визнані обґрунтованими.

Щодо посилання заявника на те, що звертаючись до представника позивача, запропонував надати додаткові докази права власності позивача на спірні об`єкти та поставив запитання: «Вам потрібна ухвала суду для цього?» суд зазначає, що відповідно до частини 5 статті 243 КАС Окремим документом викладаються ухвали з питань:

1) залишення позовної заяви без руху;

2) повернення позовної заяви;

3) відкриття провадження в адміністративній справі;

4) об`єднання справ та роз`єднання позовних вимог;

5) забезпечення доказів;

6) визначення розміру судових витрат;

7) продовження та поновлення процесуальних строків;

8) передачі адміністративної справи до іншого адміністративного суду;

9) забезпечення позову;

10) призначення експертизи;

11) виправлення описок і очевидних арифметичних помилок;

12) відмови в ухваленні додаткового судового рішення;

13) роз`яснення судового рішення;

14) зупинення провадження у справі;

15) закриття провадження у справі;

16) залишення позовної заяви без розгляду.

Окремим документом можуть викладатися також ухвали з інших питань, які вирішуються під час судового розгляду.

Враховуючи, що ухвала про витребування доказів може бути викладена як письмово, так і з занесенням до журналу судового засідання, суд мав підстави з`ясувати думку особи, якої стосується ухвала про витербування доказів.

Таким чином, суд дійшов висновку про необґрунтованість заявленого відводу в силу відсутності обставин, які можуть викликати сумнів у неупередженості або об`єктивності судді, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення заяви про відвід.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 36, 39, 40 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви Комунального підприємства Кам`янської міської ради "БЛАГОУСТРІЙ" про відвід судді Савченка А.В. у справі № 160/5587/26 - відмовити.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та не оскаржується. Заперечення на ухвалу може включатися до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя А.В. Савченко