Рішення № 140146415, 18.09.2026, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.09.2026 Справа № 914/1284/26

За позовом:Керівника Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі: позивача-1: Адміністрації Державної прикордонної служби України, м. Київ позивача-2: ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), АДРЕСА_1 до відповідача:Товариства з обмеженою відповідальністю «АРМ-Електро», Житомирська обл., м. Коростеньпро:стягнення штрафу Суддя Крупник Р.В. Секретар Мисик-Семен М.М.Представники учасників справи:прокурор:Бучко Р.В.;від позивача-1:Шелудько В.А.від позивача-2:Гілецький С.М.від відповідача:не з`явився.

СУДОВІ ПРОЦЕДУРИ.

Керівник Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону (надалі Прокурор) звернувся до Господарського суду Львівської області із позовною заявою в інтересах держави в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України (надалі Позивач-1, Адміністрація), ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (надалі Позивач-2, ВЧ НОМЕР_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «АРМ-Електро» (надалі Відповідач, ТОВ «АРМ-Електро») про стягнення штрафу.

Ухвалою від 04.05.2026 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, розгляд справи ухвалив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання у справі призначив на 01.06.2026.

Ухвалами від 01.06.2026, 22.06.2026, 20.07.2026, 10.08.2026 судові засідання у справі відкладалися, востаннє до 08.09.2026.

08.09.2026 суд перейшов до стадії прийняття рішення, оголошення котрого відклав на 18.09.2026.

Прокурор і представник позивача-2 з`явилися у судове засідання 18.09.2026, а представник позивача-1 взяв участь у вказаному засіданні у режимі відеоконференції.

Відповідач не забезпечив явку представника у вказане засідання, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, отримавши ухвалу від 08.09.2026 до свого електронного кабінету 09.09.2026.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.

Доводи прокурора.

Позовна заява обґрунтована невиконанням відповідачем умов Договору про закупівлю модульної збірно-розбірної споруди спеціального призначення (модульна станція для очищення води) №237-25 від 15.08.2025 в частині несвоєчасної поставки товару вартістю 2`449`200,00 грн. Оскільки відповідач мав передати товар до 15.11.2025, однак виконав свій обов`язок 22.12.2025, прокурор на підставі пункту 7.2 Договору здійснив нарахування штрафу у розмірі 171`444,00 грн., про стягнення якого просить суд.

Доводи позивачів.

Позивачі підтримали заявлені прокурором позовні вимоги, підтвердивши викладені у позові обставини.

Доводи відповідача.

Відповідач заперечив проти задоволення позову, посилаючись на таке:

1) Порушення зобов`язання виникло не з вини відповідача, а було зумовлене форс-мажорними обставинами великою кількістю повітряних тривог, під час яких працівники відповідача змушені були призупиняти роботи на території військової частини та на вимогу позивача-2 залишали об`єкт виконання робіт, а також відключенням електроенергії.

2) Відповідач фактично виконав зобов`язання та добровільно сплатив пеню, а позивач не надав жодних доказів спричинення йому збитків.

3) Стягнення штрафу становить надмірний фінансовий тягар для відповідача, суперечить загальним засадам цивільного законодавства та, враховуючи сплату пені, не узгоджується зі статтею 61 Конституції України.

4) Договірне положення про стягнення штрафу є неоднозначним, не містить чіткого визначення бази нарахування та не визначає, чи застосовується штраф до всієї суми договору, чи тільки до вказаної сторонами вартості.

5) Пункт 4 статті 17 Закону України №4196-IX від 09.01.2025 виключає застосування штрафу до виконавців державних контрактів з оборонних закупівель.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

15.08.2025 між позивачем-2 (замовник) та відповідачем (постачальник) укладено Договір про закупівлю №237-25 (надалі Договір), згідно із пунктом 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити та передати у власність замовника товар (44210000-5 «Конструкції та їх частини» за ДК 021:2015 Єдиного закупівельного словника), а замовник зобов`язується прийняти товар та сплатити його вартість у порядку та на умовах, що визначені договором (Т.1; а.с. 21-32).

У Додатку №2 до Договору сторони погодили технічні вимоги до товару, яким є збірно-розбірна споруда спеціального призначення (модульна станція для очищення води) у кількості 1 шт. Постачальник зобов`язаний за свій рахунок поставити товар та здійснити його монтаж для замовника згідно із передбаченими додатком конструктивними, об`ємно-планувальними рішеннями та іншими вимогами щодо гарантійного терміну експлуатації і технічної документації (Т.1; а.с. 33-40).

Ціна Договору становить 2`449`200,00 грн. з ПДВ. Розрахунок за поставлений товар здійснюється у розмірі 100% упродовж 30 календарних днів з дати поставки та монтажу товару за адресою замовника на підставі наданого оригіналу видаткової накладної (пункти 3.2, 4.1 Договору).

Згідно із пунктами 5.1, 5.2, 5.8 Договору місцем поставки товару є місто Великі мости Шептицького району Львівської області. Строк поставки та монтажу товару не пізніше 15.11.2025. Датою поставки товару є дата, коли товар було передано у власність замовника і змонтовано у місці поставки з моменту та на підставі підписаної сторонами видаткової накладної, а також акту приймання змонтованої споруди, який складається комісією замовника.

У ході виконання Договору позивач-2 направляв відповідачу лист від 11.09.2025, у якому просив розпочати поставку товару з 15.09.2025 (Т.1; а.с. 44). Відповідач листом від 16.09.2025 повідомив, що процес виконання зобов`язань триває у встановленому порядку, ним розпочаті організаційні та виробничі заходи, необхідні для виготовлення і підготовки до постачання, уже придбано металопрокат, двері, інші супутні матеріали та виготовляються металоконструкції. Постачання і монтаж буде забезпечено у максимально стислі терміни та завершено до 15.11.2025 (Т.1; а.с. 45).

Відповідач поставив обумовлений сторонами товар і здійснив його монтаж 22.12.2025, що підтверджується видатковою накладною №1290 та актом прийому передачі №1199, а позивач-2 оплатив 2`449`200,00 грн. його вартості згідно із платіжною інструкцією №2823 від 26.12.2025 (Т.1; а.с. 41-43).

Як передбачено пунктом 7.2 Договору, за несвоєчасну поставку товару постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% від вартості несвоєчасно поставленого товару за кожний день прострочення поставки, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% від вказаної суми.

У зв`язку із простроченням виконання зобов`язань, позивач-2 направив відповідачу претензію про сплату пені та штрафу від 07.01.2026 (Т.1; а.с. 60-63).

Відповідач відмовився виконувати вимогу позивача-2, посилаючись на те, що (1) несвоєчасне виконання зобов`язання зумовлене форс-мажорними обставинами великою кількістю повітряних тривог та загроз ракетних обстрілів, під час яких працівники відповідача змушені були призупиняти роботи та на вимогу позивача-2 залишали об`єкт виконання робіт, а також відключенням електроенергії; (2) пункт 4 статті 17 Закону України №4196-IX від 09.01.2025 виключає застосування штрафних санкцій до виконавців державних контрактів з оборонних закупівель; (3) положення про відповідальність не відповідає загальним засадам цивільного законодавства, а подвійне притягнення до відповідальності заборонене статтею 61 Основного Закону (Т.1; а.с. 48-50).

Позивач-2 повторно надіслав вимогу про сплату штрафу та пені від 28.01.2026, виставивши рахунок на оплату №3-27/-1/26 від 27.01.2026 на 88`171,20 грн. пені та 171`444,00 грн. штрафу (Т.1; а.с. 51-55).

Відповідач погодився сплатити пеню у сумі 88`171,20 грн., однак відмовив у сплаті штрафу, посилаючись на принципи справедливості і пропорційності (Т.1; а.с. 56-58).

Сплата пені підтверджена платіжною інструкцією №3157 від 09.03.2026 (Т.1; а.с. 134).

Враховуючи несплату штрафу у розмірі 171`444,00 грн. (2`449`200,00 х 7/100) у добровільному порядку, прокурор звернувся до суду із цим позовом в інтересах позивачів.

ОЦІНКА СУДУ.

Щодо представництва прокурором інтересів держави.

Відповідно до частини 3 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно із частинами 3, 4 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Як визначено у статті 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта владних повноважень.

З системного аналізу вищевказаних норм вбачається, що виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави.

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Прокурор вказав, що у даній справі має місце як порушення матеріального інтересу ВЧ НОМЕР_1 , який полягає у несвоєчасному виконанні господарського договору та неотриманні коштів у вигляді штрафних санкцій, так і загальнодержавного інтересу, уповноваженим органом щодо якого є Адміністрація, адже несвоєчасне виконання умов договору заподіює шкоду обороноздатності країни в цілому, а також матеріальну шкоду у вигляді несплачених штрафних санкцій, що стягуються на рахунки ВЧ НОМЕР_1 у Державному казначействі та є елементом дохідної частини загального фонду державного бюджету.

Допущене порушення безпосередньо впливає на належне та безперебійне забезпечення військових підрозділів матеріально-технічними ресурсами, необхідними для виконання завдань у сфері оборони та охорони державного кордону. В умовах збройної агресії проти України будь-яке порушення строків виконання договірних зобов`язань фактично підриває належне функціонування елементів сектору безпеки і оборони, що суперечить вимогам статті 17 Конституції України, відповідно до якої захист суверенітету і територіальної цілісності України є найважливішою функцією держави. Крім того, несвоєчасне виконання договору порушує принципи ефективного та цільового використання бюджетних коштів, оскільки унеможливлює належне планування та реалізацію бюджетних видатків, передбачених для забезпечення діяльності військової частини. Це, у свою чергу, негативно впливає на виконання державних програм у сфері національної безпеки та оборони.

Суд звертає увагу на те, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом, зокрема у разі якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган.

Компетентним органом у спірних правовідносинах є Адміністрація, як орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону. В підпорядкуванні Адміністрації перебуває ВЧ НОМЕР_1 та вона здійснює управління бюджетними кошти, які виділялися ВЧ НОМЕР_1 для виконання зобов`язань за Договором.

Крім того, компетентним органом у цій справі є також ВЧ НОМЕР_1 . Військова частина належить до розпорядників бюджетних коштів за відповідними бюджетними призначеннями та асигнуваннями, тобто є суб`єктом, що розпоряджається бюджетними коштами. Відповідно вона управлена на виконання частини публічно-владних управлінських функцій, в тому числі на виконання делегованих повноважень як суб`єкта владних повноважень. Послуговуючись наданою їй бюджетною компетенцією щодо раціонального, ощадливого та ефективного використання державних фінансів, ВЧ НОМЕР_1 реалізує державну політику, репрезентуючи в господарських правовідносинах як приватний, так і публічний інтерес.

Суд зазначає, що військова частина уклала Договір, стягнення штрафу за яким є предметом спору у цій справі, як замовник, тобто розпорядник бюджетних коштів. Відтак, нераціональне використання бюджетних коштів за цим Договором може мати наслідком порушення публічних інтересів, що надає прокурору право звертатися до суду із позовом з метою захисту відповідних інтересів держави.

Отже, прокурор правильно визначив позивачів у справі.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, зазначила, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. При цьому, невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого стаття 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності.

Судом встановлено, що 23.03.2026 прокурор повідомляв позивачів про те, що ним вирішується питання про звернення до суду із цим позовом (Т.1; а.с. 64-67).

Оскільки відповіді на ці листи отримано не було, прокурор повідомив позивачів, що подає до суду позов про стягнення із відповідача штрафу (Т.1; а.с. 68-71).

Таким чином, направляючи відповідні листи, прокурор фактично повідомляв про порушення інтересів держави та надав можливість відреагувати на стверджуване порушення шляхом вчинення відповідних дій. Відтак, позивачі володіли інформацією про допущені порушення. Разом з цим, попри наділені на законодавчому рівні повноваження, компетентні органи не вживали жодних заходів на усунення відповідного порушення, зокрема не зверталися до суду за захистом інтересів держави, що свідчить про їх бездіяльність.

Відтак, суд дійшов висновку, що, звертаючись до суду із позовом у даній справі, прокурор відповідно до вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру» обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави в суді, визначив, у чому саме полягає порушення таких інтересів та правильно встановив органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, які, попри те, не здійснюють захисту прав та інтересів держави у цих правовідносинах.

Щодо суті спору.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 626 ЦК України).

Судом встановлено, що між позивачем-2 (замовник) та відповідачем (постачальник) укладено Договір про закупівлю №237-25 від 15.08.2025, предметом якого виступали зобов`язання відповідача із поставки збірно-розбірної споруди спеціального призначення (модульної станції для очищення води) та здійснення монтажу цієї споруди на об`єкті позивача-2.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК України).

Судом встановлено, що ТОВ «АРМ-Електро» зобов`язалося поставити позивачу-2 товар та здійснити його монтаж за загальною ціною 2`449`200,00 грн. до 15.11.2025, однак виконало відповідні зобов`язання несвоєчасно, а саме 22.12.2025, що стало підставою для звернення прокурором до суду із позовом.

Згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина 1 статті 549 ЦК України).

Як передбачено пунктом 7.2 Договору, за несвоєчасну поставку товару постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% від вартості несвоєчасно поставленого товару за кожний день прострочення поставки, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% від вказаної суми.

Зважаючи на прострочення відповідача, позивач-2 здійснив нарахування неустойки, а саме 88`171,20 грн. пені та 171`444,00 грн. штрафу. Відповідач оплатив пеню у добровільному порядку, однак відмовився сплачувати штраф.

Здійснивши перерахунок штрафу, суд зазначає, що розрахунок зроблено правильно, з урахуванням того, що поставка товару була здійснена не до 15.11.2025, а 22.12.2025, а період прострочення становить 36 календарних днів (з 16.11.2025 по 21.12.2025). Відтак, наявні підстави для стягнення із відповідача на користь Адіміністрації в особі ВЧ НОМЕР_1 штрафу у розмірі 171`444,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд відхиляє посилання відповідача на існування підстав для звільнення його договірної відповідальності через настання форс-мажорних обставин, адже він не довів у встановленому процесуальним законом порядку виникнення таких обставин та їх впливу на виконання зобов`язань за Договором. Суд звертає увагу на те, що у матеріалах справи відсутні належні і допустимі докази того, що під час оголошення повітряних тривог працівники відповідача фактично залишили територію військової частини та очікували її завершення для продовження виконання монтажних робіт. Крім цього, у справі відсутні докази відключення електроенергії за місцем виконання відповідачем робіт за Договором.

У цій справі відсутні підстави визнавати сам факт оголошення повітряних тривог форс-мажорними обставинами, оскільки згідно із пунктом 8.1 Договору сторони звільняються відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладення договору та виникли поза волею сторін. Під непереборною силою розуміються будь-які надзвичайні або невідворотні події зовнішнього щодо сторін характеру або їх наслідки, які виникають без вини сторін, поза їх волею або всупереч волі й бажанню сторін, і які не можна за умови застосування звичайних для цього заходів перебачити й не можна при всій обережності й передбачливості запобігти.

На момент вступу у договірні відносини відповідачу було достовірно відомо про повномасштабну агресію російської федерації проти України, постійні обстріли території України та оголошення у зв`язку із цим повітряних тривог. Відповідні обставини існували на момент укладення Договору та відповідач міг їх передбачити під час виконання робіт.

До завершення виконання зобов`язань за Договором відповідач не звертався до позивача-2 із листами про те, що він не може забезпечити своєчасне виконання робіт через форс-мажорні обставини, хоча обов`язок повідомляти про існування таких обставин у письмовій формі протягом 14 днів з моменту їх виникнення покладено на сторону пунктом 8.2 Договору. Вказаний пункт також передбачає, що неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про настання чи припинення обставин непереборної сили позбавляє сторону права посилатися на них, як на обставини, що звільняють від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язання.

Слід зазначити, що позиція відповідача у цій частині є непослідовною. Фактично він почав посилатися на обставини оголошення повітряних тривог і відключення електроенергії вже після того як позивач-2 пред`явив йому досудову вимогу про сплату штрафних санкцій. До цього моменту він запевняв позивача-2 у тому, що забезпечить своєчасне виконання зобов`язань за Договором, про що свідчить наявний у матеріалах справи наявний лист від 16.09.2025. На момент формування відповідного листа відповідач уже володів інформацією про оголошення повітряних тривог за місцем виконання робіт та місцем провадження своєї господарської діяльності, проте не вважав за необхідне попереджати позивача-2 про існування ризиків затримки виконання зобов`язань за Договором.

Крім цього, суд враховує, що відповідач визнає факт прострочення виконання зобов`язання та добровільно у досудовому порядку сплатив пеню, нараховану за Договором. За таких обставин його доводи про відсутність підстав для сплати штрафу у зв`язку з настанням форс-мажорних обставин суперечать його попередній поведінці у матеріальних правовідносинах.

Суд визнає необґрунтованими посилання відповідача на те, що договірне положення про стягнення штрафу є неоднозначним, не містить чіткого визначення бази нарахування та не визначає, чи застосовується штраф до всієї суми договору, чи тільки до вказаної сторонами вартості. Відповідні доводи не відповідають дійсності, а зміст пункту 7.2 Договору дає підстави для однозначного висновку про те, що штраф має обраховуватися від 2`449`200,00 грн.

Щодо посилань на пункт 4 статті 17 Закону України №4196-IX від 09.01.2025, то цим пунктом передбачено, що положення абзацу 3 частини 2 статті 231 ГК України в частині стягнення штрафу в розмірі 7% вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання зобов`язання, не застосовується до виконавців державних контрактів (договорів) з оборонних закупівель, які виконуються у період дії правового режиму воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №2102-IX від 24.02.2022, та не завершені на день набрання чинності цим Законом.

Суд звертає увагу на те, що нарахування штрафу у спірних правовідносинах засноване не на нормі матеріального закону, тобто не на підставі абзацу 3 частини 2 статті 231 ГК України, а згідно із договірним положенням, яке сторони погодили у добровільному порядку. У Договорі відсутня будь-яка згадка про те, що відповідний штраф нараховується відповідно до положень ГК України. За таких умов приписи частини четвертої статті 17 Закону №4196-IX до такої договірної неустойки не застосовуються. До того ж, на момент виникнення спірних правовідносин у середині листопада 2025 року ГК України втратив чинність на підставі Закону України №4196-IX від 09.01.2026, який набрав чинності 28.02.2025 та був введений в дію 28.08.2025.

Стягнення суми штрафу за прострочення виконання зобов`язання не порушуватиме статтю 61 Конституції України, адже одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України (чинного на момент укладення Договору) видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності (правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/12876/19).

Факт виконання відповідачем зобов`язання за Договором та сплата пені не відносяться до законодавчо визначених підстав для звільнення боржника від договірної відповідальності, а доводи про те, що позивач-2 не довів факту заподіяння збитків не позбавляє кредитора права на нарахування штрафу, оскільки згідно із частиною 1 статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Варто зазначити, що викладені вище обставини можуть слугувати підставою для зменшення розміру нарахованої неустойки.

У цій справі відповідач заявив клопотання про зменшення штрафу до 0,01% від вартості Договору, посилаючись на відсутність збитків позивача-2, повне виконання Договору, добровільну сплату пені, дію воєнного стану та об`єктивні труднощі виконання Договору.

У постанові від 30.03.2021 у справі №902/538/18 Верховний Суд вказав, що виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки до її розумного розміру.

У постанові від 16.03.2021 у справі №922/266/20 Верховний Суд зазначає, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним із принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Неустойка спрямована на забезпечення компенсації майнових втрат постраждалої сторони. Для того, щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було би передбачити.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19.

З огляду на наведені положення законодавства та правові позиції Верховного Суду, проаналізувавши доводи відповідача, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення клопотання відповідача.

Задля дотримання розумного балансу між інтересами сторін суд вважає за можливе зменшити розмір неустойки, який підлягає стягненню із відповідача, на 50%, що попередить набуття неустойкою ознак каральної санкції та одночасно не нівелюватиме її як санкцію, котра носить компенсаторний характер.

З одного боку, суд враховує, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які підтверджують, що несвоєчасне виконання відповідачем зобов`язань за Договором спричинило позивачу-2 збитки, а в діях відповідача наявний прямий умисел, спрямований на порушення зобов`язання. Не менш важливе значення має і те, що період прострочення є незначним, відповідач повністю виконав договірні зобов`язання, а позивач-2 прийняв їх без жодних зауважень. До того ж, відповідач добровільно у досудовому порядку оплатив позивачу-2 пеню.

З другого боку, суд зважає на те, що замовником за Договором є військова частина, нормальне та безперебійне функціонування якої в умовах триваючої злочинної військової агресії російської федерації проти України є одним із невід`ємних елементів забезпечення обороноздатності нашої держави.

Враховуючи викладене вище, із відповідача на користь позивача-1 в особі позивача-2 підлягає стягненню штраф у розмірі 85`722,00 грн. (171`444,00 х 50/100).

Стягнення такої суми компенсує позивачам негативні наслідки, пов`язані з порушенням відповідачем зобов`язань за Договором. Стягнення ж з відповідача штрафу у повному обсязі буде неспівмірним з можливими негативними наслідками від порушення зобов`язання.

Суд також зазначає, що штраф є лише санкцією за невиконання зобов`язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні його розміру позивачі не несуть значного негативного наслідку для свого фінансового становища, та, на думку суду, отримають належний захист своїх майнових прав та інтересів.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

У відповідності до частини 1 статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У постанові Верховного Суду від 03.04.2018 у справі №902/339/16 викладено правовий висновок, відповідно до якого судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону 2 662,40 грн. судового збору.

Керуючись статтями 2, 4, 42, 46, 73, 74, 76-80, 123, 124, 126, 129, 222, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АРМ-Електро» (11500, Житомирська обл., м. Коростень, вул. Кірова, буд. 3 кв. 36; код ЄДРПОУ 34736163) на користь Адміністрації Державної прикордонної служби України (01601, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 26; код ЄДРПОУ 00034039) в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) 85 722,00 грн. штрафу.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АРМ-Електро» (11500, Житомирська обл., м. Коростень, вул. Кірова, буд. 3 кв. 36; код ЄДРПОУ 34736163) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону (79007, м. Львів, вул. Клепарівська, буд. 20; код ЄДРПОУ 38326057) 2 662,40 грн. судового збору.

4. У задоволенні решти вимог відмовити.

5. Накази видати після набрання рішенням законної сили відповідно до статті 327 ГПК України.

6. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені статтями 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса сторінки суду http://lv.arbitr.gov.ua на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається.

Повне рішення складено та підписано 28.09.2026.

Суддя Крупник Р.В.