Рішення № 140146259, 02.09.2026, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.09.2026 Справа № 914/3218/24

м. Львів

за позовом: Першого заступника керівника Львівської обласної прокуратури, м. Львів

в інтересах держави в особі

позивача: Добросинсько - Магерівської сільської ради Львівського району Львівської області, с. Добросин Львівського району Львівської області

до відповідача 1: ОСОБА_1 , м. Львів

до відповідача 2: Фермерського господарства Дністровське, м. Миколаїв, Львівської області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, м. Львів

про зобов`язання повернути земельну ділянку та усунути перешкоди власнику у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування державної реєстрації права оренди на земельну ділянку

Суддя Олена ЩИГЕЛЬСЬКА

Секретар с/з Надія ВАШКЕВИЧ

Представників сторін:

прокурор: Германович Ю.А.;

від позивача: не з`явився;

від відповідача-1: не з`явився;

від відповідача-2: не з`явився;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: не з`явився.

1. ІСТОРІЯ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ.

2. Перший заступник керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі позивача Добросинсько - Магерівської сільської ради Львівського району Львівської області звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до ОСОБА_1 та Фермерського господарства Дністровське в якому просить:

-зобов`язати ОСОБА_1 та Фермерське господарство Дністровське повернути Добросинсько-Магерівській сільській раді Львівського району Львівської області земельну ділянку кадастровий номер 4622787300:07:000:0013 площею 50,2793 га, яка знаходиться на території Добросинсько-Магерівської сільської ради Львівського району Львівської області.

-усунути перешкоди власнику територіальній громаді в особі Добросинсько- Магерівської сільської ради Львівського району Львівської області у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою кадастровий номер 4622787300:07:000:0013 площею 50,2793 га, шляхом скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права оренди на земельну ділянку кадастровий номер 4622787300:07:000:0013 площею 50,2793 га (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 401350146227) за ОСОБА_1 (номер запису про інше речове право 7740361 від 18.11.2014).

3. Ухвалою від 15.01.2025 прийнято справу до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 05.02.2025.

4. Ухвалою від 15.01.2025 прийнято справу до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 05.02.2025.

5. Рух справи висвітлено у відповідних ухвалах суду, зокрема 19.03.2025 закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті та судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 23.04.2025 р.

6. 21.04.2025 через систему «Електронний Суд» від представник відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву.

7. 21.04.2025 через систему «Електронний Суд» від представник відповідача-2 надійшла заява про поновлення процесуального строку для подання відзиву на позовну заяву. Судом протокольною ухвалою задоволено заяву представника відповідача-2 про поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву, долучено даний відзив до матеріалів справи. №10393/25).

8. 23.04.2025 через систему «Електронний Суд» прокурором подано відповідь на відзив.

9. Ухвалою суду від 23.04.2025 відкладено розгляд справи на 07.05.2025.

10. Ухвалою суду від 07.05.2025 суд постановив повернутися до розгляду справи № 914/3220/24 у підготовчому провадженні та підготовче засідання призначено на 11.06.2025.

11. Ухвалою суду від 11.06.2025 суд постановив зупинити провадження у справі № 914/3218/24 до закінчення перегляду Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності справи № 922/511/24 та оприлюднення в установленому законом порядку повного тексту судового рішення.

12. Ухвалою суду від 11.05.2026 суд поновив провадження у справі.

13. Ухвалою суду від 12.08.2026 суд закрив підготовче провадження у справі, призначив справу до судового розгляду по суті.

14. В судове засідання 02.09.2026 з`явився прокурор позовні вимоги підтримав. Позивач, відповідач та третя особа в судове засідання не з`явились

15. Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

16. Судом встановлено, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи і прийняття судового рішення, у відповідності до ст. 13 ГПК України, учасникам справи створювались необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

17. В судовому засіданні 02.09.2026 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

18. АРГУМЕНТИ СТОРІН.

19. Аргументи прокурора.

20. В обгрунтування позову прокурор зазначає, що наказ ГУ Держземагентства у Львівській області про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду не відповідає вимогам законодавства, зокрема статтям 116, 123, 134 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), статтям 7, 12 Закону України «Про фермерське господарство», а укладений на його підставі договір оренди є нікчемним, з огляду на що, на переконання прокурора, земельна ділянка підлягає поверненню, а речові права на земельну ділянку скасуванню.

21. На переконання прокурора, спірна земельна ділянка сільськогосподарського призначення державної власності передані в оренду ОСОБА_1 з порушенням норм земельного законодавства, а саме поза процедурою земельних торгів.

22. Як вказано у позовній заяві, із системного аналізу положень статей 1, 7, 8, 12 Закону України «Про фермерське господарство» та статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України слідує, що громадянин право на отримання земельної ділянки державної власності може використати один раз, додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримувати на конкурентних засадах через участь у торгах.

23. Разом з цим прокурор зазначив, що до виділення ОСОБА_1 спірної земельної ділянки для створення та ведення фермерського господарства на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Львівській області ОСОБА_1 вже виділялись земельні ділянки за рахунок земель державної власності.

24. Прокурор також стверджує, що поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів, ОСОБА_1 отримано в оренду 26 земельних ділянок в межах Жовківської, Куликівської, Добросинсько-Магерівської, Кам`янка-Бузької, Великомостівської, Тросянецької, Розвадівської та Миколаївської територіальних громад для ведення фермерського господарства загальною площею 680,3926 га.

25. Прокурор вважає, що дії особи спрямовані на отримання іншої земельної ділянки після отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства у передбаченому законодавством спрощеному порядку до моменту реєстрації фермерського господарства, не відповідають критеріям справедливості, добросовісності, розумності та фактично спрямовані на обхід законодавчо встановленого порядку набуття права на земельну ділянку.

26. У позовній заяві вказано, що зазначені обставини ГУ Держземагенства у Львівській області не були враховані. Останнє, розглядаючи заяву ОСОБА_1 про надання йому в оренду спірну земельну ділянку, не провело належних перевірок та не пересвідчилося в дійсності волевиявлення заявника, проігнорувало обставини попереднього отримання ОСОБА_1 на позаконкурсній основі земельних ділянок державної власності в оренду, що дозволило ОСОБА_1 повторно на пільгових умовах отримати в оренду земельну ділянку державної власності за відсутності належних правових підстав.

27. Аргументи відповідачів.

28. Фермерське господарство "Дністровське" заперечило проти позову, подавши відзив на позовну заяву, в якому відповідач-2 зазначив, що фізичні та юридичні особи, які до набрання чинності Законом №1012-VIII, у встановленому земельним законом порядку отримали дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок або технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), мають право на отримання таких земельних ділянок без проведення земельних торгів.

29. Відповідач-2 вважає, що оскільки гр. ОСОБА_1 отримав спірну земельну ділянку до набрання чинності Законом №1012-VIII, правочин на підставі якого набуто право на спірну земельну ділянку є саме оспорюваним, що свідчить про помилковість доводів щодо нікчемності такого правочину.

30. ФГ «Дністровське» вважає помилковим твердження прокурора про нікчемність укладеного між сторонами договору оренди з огляду на викладене, а також те, що обставини отримання заявником земельних ділянок за пільговою процедурою (без дотримання конкурентних засад) один раз чи більше не є очевидним, адже встановити це можливо лише під час перевірки заяви громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства. З урахуванням зазначеного, відповідач-2 вважає, що спірний договір оренди є оспорюваним, що в свою чергу, спростовує обставину нікчемності правочину.

31. У відзиві на позовну заяву також вказано, що гр. ОСОБА_1 було вчинено весь комплекс передбачених законом заходів для належного набуття та оформлення свого права на оспорювані земельні ділянки, тоді, як прокурор не навів достатніх підстав для позбавлення відповідача його права користування земельною ділянкою.

32. Як також зазначив відповідач-2, враховуючи, що на момент звернення гр. ОСОБА_1 з заявою про отримання в оренду спірної земельної ділянки для ведення фермерського господарства у 2014 році, а ФГ «Дністровське», створене у 2016 році, надання гр. ОСОБА_1 земельних ділянок в оренду на позаконкурентних засадах не суперечить вищенаведеним нормам чинного законодавства.

33. Відповідач-2 подав заяву про застосування строку позовної давності, де зазначив, що перебіг позовної давності щодо вимог Прокурора про зобов`язання повернути спірну земельну ділянку власнику випливає з укладеного договору оренди землі б/н від 03.11.2014 року, а тому саме з цієї дати розпочинає свій перебіг трирічний строк позовної давності. Відтак, строк позовної давності сплив 03.11.2017 року. Стосовно позовних вимог про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні спірними земельними ділянками шляхом скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права оренди на спірні земельні ділянки за ОСОБА_1 , - трирічний строк позовної давності розпочинається з дати державної реєстрації, тобто з 18.11.2014 року. Таким чином відповідач-2 вважає, що строк позовної давності сплив 18.11.2017 року. Просить застосувати строк позовної давності до всіх позовних вимог.

34. Аргументи третьої особи.

35. Третя особа підтвердила, що ОСОБА_1 звертався до Головного управління Держземагенства у Львівській області із клопотанням про надання йому дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду та з клопотанням про затвердження документації та передачу в оренду такої ділянки.

36. Наказом Головного управління Держземагенства у Львівській області від 10.10.2013 року №ЛВ/4622787300:07:000/00000194 «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» надано ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду.

37. На підставі вищезгаданого наказу, 03.11.2014 року між Головним управлінням Держземагенства у Львівській області та ОСОБА_1 укладено договір оренди землі. Право оренди земельної ділянки зареєстровано 18.11.2014 року за гр. ОСОБА_1 , номер запису про інше речове право: 7740361.

38. ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

39. За результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 , наказом ГУ Держземагентства у Львівській області від 10.10.2013 № ЛВ/4622787300:07:000/00000194 «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою», надано ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, розташованої на території Погариської сільської ради (за межами населених пунктів) Жовківського району. Орієнтовний розмір земельної ділянки 50,0000 га, з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства.

40. Наказом ГУ Держземагентства у Львівській області від 07.03.2014 № № ЛВ/4622787300:07:000/00001913 «Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано в оренду ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 50,2793 га (кадастровий номер 4622787300:07:000:0013), для ведення фермерського господарства, строком на 20 років, розташовану на території Погариської сільської ради (за межами населених пунктів) Жовківського району.

41. На підставі вищевказаного наказу, 03.11.2014 між ГУ Держземагентства у Львівській області (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) укладено договір оренди землі.

42. Згідно з п. 1, 2 вказаного договору орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства кадастровий номер 4622787300:07:000:0013, загальною площею 50,2793 га, з яких 50,2793 га рілля, яка знаходиться за межами населених пунктів на території Погариської сільської ради Жовківського району Львівської області.

43. Договір укладено на 20 років (п. 8 договору).

44. Відповідно до п. 15, 16 договору земельна ділянка передається в оренду для ведення фермерського господарства. Цільове призначення земельної ділянки землі сільськогосподарського призначення (код КВЦПЗ 01.02 для ведення фермерського господарства).

45. Актом прийому-передачі земельної ділянки до договору оренди землі, ГУ Держземагентства у Львівській області передав, а ОСОБА_1 прийняв в оренду строком на 20 років земельну ділянку кадастровий номер 4623087200:07:000:0093, загальною площею 13,0000 га, для ведення фермерського господарства.

46. Право оренди земельної ділянки зареєстровано 18.11.2014 за ОСОБА_1 , номер запису про інше речове право 7740361.

47. Як стверджує прокурор, наказ ГУ Держземагентства у Львівській області від 07.03.2014 № № ЛВ/4622787300:07:000/00001913 (про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду) не відповідає вимогам законодавства, зокрема статтям 116, 123, 134 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), статтям 7, 12 Закону України «Про фермерське господарство», а укладений на їх підставі договір оренди є нікчемним, а відтак земельна ділянка підлягає поверненню, а речові права на земельну ділянку скасуванню.

48. ВИСНОВКИ СУДУ.

49. Щодо порушення інтересів держави та наявності підстав для звернення прокурора.

50. Відповідно до статті 131-1 Конституції України на органи прокуратури України покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

51. Згідно з частинами 1, 3 та 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

52. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

53. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

54. На думку Верховного Суду, нездійснення захисту полягає у тому, що уповноважений суб`єкт владних повноважень за наявності факту порушення інтересів держави, маючи відповідні повноваження для їх захисту, всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся. Така поведінка (бездіяльність) уповноваженого державного органу може вчинятися з умислом чи з необережності; бути наслідком об`єктивних (відсутність коштів на сплату судового збору, тривале не заповнення вакантної посади юриста) чи суб`єктивних (вчинення дій на користь можливого відповідача, інших корупційних або кримінально караних дій) причин.

55. Як зазначив прокурор, право користування землею особою, якій таке право не належить, порушує права власника, а тому враховуючи положення ст. ст. 13, 14 Конституції України, якими закріплено, що земля, є об`єктом права власності Українського народу, права якого як власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією, та те, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, законність набуття та реалізації права на землю беззаперечно становить суспільний інтерес, який підлягає захисту.

56. Факт протиправного надання у довгострокове користування земель сільськогосподарського призначення державної власності порушує інтереси держави, як власника, щодо реалізації передбаченого ч. 1 ст. 319 ЦК України права вільно, у встановленому законом порядку, розпоряджатися ними через уповноважений орган виконавчої влади.

57. Порушення інтересів держави прокурор вбачає у недотриманні встановленого чинним земельним законодавством України порядку передачі земель державної власності сільськогосподарського призначення у користування, внаслідок чого держава, як законний власник землі, не отримує найвищу плату за користування нею, що забезпечується встановленим ст. 135 ЗК України порядком проведення земельних торгів.

58. Таким чином, як зазначив прокурор, незаконна передача в оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення порушує інтереси держави, створює умови для отримання земель суб`єктами господарювання в обхід конкурсних процедур, що негативно впливає на економічний та соціальний розвиток як Добросинсько - Магерівської сільської ради Львівського району Львівської області, так і держави в цілому. Інші громадяни позбавлені можливості займатись фермерським господарством, забезпечувати робочими місцями членів родини по місцю свого проживання.

59. Згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо земельної ділянки кадастровий номер 4622787300:07:000:0013 зареєстровано право комунальної власності в особі Добросинсько-Магерівської сільської ради Львівського району Львівської області.

60. Львівською обласною прокуратурою з метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді направлено лист від 15.10.2024 № 15/1- 1167вих-24 до Добросинсько-Магерівської сільської ради Львівського району Львівської області у якому проінформовано про виявлені порушення, допущені при наданні ОСОБА_1 в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства. У листі запропоновано самостійно вжити заходи щодо усунення виявленого порушення, в тому числі в судовому порядку.

61. Добросинсько-Магерівською сільською радою Львівського району Львівської області надано відповідь від 21.10.2024 № 1441, відповідно до якої сільська рада просить прокурора вжити в її інтересах заходи позовного характеру, оскільки вона не може належним чином здійснити захист інтересів держави через відсутність передбаченого у бюджеті сільської ради фінансування для сплати судового збору при подачі позовної заяви.

62. На виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» Львівською обласною прокуратурою на адресу Добросинсько-Магерівської сільської ради Львівського району Львівської області направлено повідомлення від 19.12.2024 № 15/1-1468вих-24 про прийняте рішення щодо здійснення представництва інтересів держави в особі Добросинсько-Магерівської сільської ради Львівського району Львівської області в суді шляхом пред`явлення позову з вимогами до ОСОБА_1 , ФГ «Дністровське», про зобов`язання повернути земельну ділянку та скасування державної реєстрації речового права на земельну ділянку.

63. З огляду на викладене, суд вважає, що прокурором підтверджено повноваження на представництво інтересів держави в особі Добросинсько-Магерівської сільської ради Львівського району Львівської області.

64. Щодо належності залучення співвідповідача.

65. Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 25.02.2016 зареєстровано Фермерське господарство «Дністровське» код ЄДРПОУ 40298380.

66. Згідно п. 1.5. Статуту Фермерського господарства «Дністровське», господарство здійснює діяльність, використовуючи ділянки, які орендує засновник на підставі договору оренди, в тому числі спірну земельну ділянку кадастровий номер 462278300:07:000:0013 площею 50,2793 га.

67. Водночас, згідно із положеннями Закону України «Про фермерське господарство», після укладення громадянином договору оренди земельної ділянки державної та комунальної власності для ведення фермерського господарства та створення цим громадянином фермерського господарства права й обов`язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі передаються від громадянина до фермерського господарства з дня проведення його державної реєстрації. Аналогічні висновки наведено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 у справі №348/992/16, від 22.08.2018 у справі №606/2032/16, від 31.10.2018 у справі №677/1865/16, від 27.03.2019 у справі №574/381/17, від 26.03.2019 у справі №628/778/18, від 03.10.2019 у справі №922/538/19.

68. Відтак, Фермерське господарство «Дністровське» є належним співвідповідачем у даній справі.

69. Щодо суті спору.

70. Земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (ч.1 ст.3 Земельного кодексу України,.

71. Земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави (ст.14 Конституції України).

72. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

73. Питання надання земельних ділянок державної або комунальної власності в оренду для створення фермерських господарств регулюється Земельним кодексом України та Законом України «Про фермерське господарство».

74. Згідно статті 31 ЗК України землі фермерського господарства можуть складатися із: земельних ділянок, що належать громадянам України - членам фермерського господарства на праві власності, користування; земельних ділянок, що належать фермерському господарству на праві власності, користування.

75. Право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам (ч.ч.1 та 2 ст. 93 ЗК України).

76. Згідно ч.1 ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

77. Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб(ч.4 ст. 122 ЗК України

78. Відповідно до статті 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

79. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (ч.1 ст.124 ЗК України.

80. Згідно ч.ч.2, 3 ст.124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

81. Відповідно до частини 1 та 2 статті 134 ЗК України земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, зокрема, передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

82. Так, стаття 123 ЗК України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати інші, ніж установлені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

83. Поряд з цим, спеціальним законом, який визначає правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств як прогресивної форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства України є Закон України «Про фермерське господарство».

84. Згідно статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

85. Відповідно до статті 8 Закону України «Про фермерське господарство» (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

86. Відтак, саме з метою забезпечення реальної можливості для ведення фермерського господарства, як об`єднання членів сім`ї та родичів для спільного здійснення сільськогосподарської підприємницької діяльності, положеннями статей 7, 12 Закону України «Про фермерське господарство» та статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України передбачено право громадян на отримання не на конкурентних засадах у власність або в оренду земельної ділянки державної власності, але не в будь-якій кількості та не в будь-яких розмірах.

87. Як вбачається із змісту частин 1, 2 та 7 статті 7 Закону України «Про фермерське господарство» (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради. У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі. Перелік документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві, затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики. Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельних ділянок розробляється за рахунок Українського державного фонду підтримки фермерських господарств. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. Земельні ділянки надаються громадянам для ведення фермерського господарства єдиним масивом з розташованими на них водними джерелами та лісовими угіддями, наближеними до існуючих шляхів, електро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем та інших видів інженерної інфраструктури.

88. Отже, спеціальний Закон визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 ЗК України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, в заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинно бути зазначено не лише про бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

89. Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 ЗК України) та меті правового регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає в створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України.

90. Частиною 2 статті 7 Закону України «Про фермерське господарство» визначено, що заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна бути розглянута по суті. При цьому норми Закону не містять імперативної вказівки про задоволення заяви за наявності певних формальних умов, допускаючи можливість прийняття органом державної влади чи органом місцевого самоврядування рішення про відмову в задоволенні заяви без визначення виключного переліку підстав для відмови.

91. За наслідками розгляду заяви та поданих документів орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства.

92. У протилежному випадку відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

93. Аналогічна правова позиція щодо застосування положень статті 7 Закону України «Про фермерське господарство» та статті 123 Земельного кодексу України викладена у постановах Верховного Суду України від 23.12.2016 у справі №635/6568/15-ц, від 11.05.2016 у справі №6-2903цс15, від 18.05.2016 у справі №6-248цс16, постановах Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №924/863/17, від 23.05.2018 у справі №389/29/17-ц, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №525/1225/15, від 29.01.2020 у справі №927/83/19, від 15.01.2020 у справі №698/119/18.

94. Суд зазначає, що відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяв ОСОБА_1 призвело до невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання орендарем у користування земель державної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

95. Із системного аналізу положень статей 1, 7, 8, 12 Закону України «Про фермерське господарство» та статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України слідує, що громадянин право на отримання земельної ділянки державної власності може використати один раз, додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримувати на конкурентних засадах через участь у торгах.

96. Аналогічну правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц, а також Верховний Суд у постановах від 14.11.2018 у справі №314/3881/15-ц, від 07.03.2023 у справі №922/3108/19, від 14.03.2023 у справі №922/1974/19, від 07.06.2023 у справі №922/3737/19, від 13.06.2023 у справі №908/1445/20.

97. Разом з цим, необхідно зазначити, що для створення та ведення фермерського господарства на підставі наказів ГУ Держземагенства у Львівській області ОСОБА_1 вже виділялись земельні ділянки за рахунок земель державної власності, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

98. Так, до виділення ОСОБА_1 спірної земельної ділянки (07.03.2014), останньому вже було надано в оренду 12 земельних ділянок державної власності для ведення фермерського господарства загальною площею 219,4599 га.

99. Поряд з цим, після отримання в оренду спірної земельної ділянки кадастровий номер 462278300:07:000:0013 площею 50,2793 га, ГУ Держгеокадастру у Львівській області були передані ОСОБА_1 в оренду ще 13 земельних ділянок загальною площею 410,6534 га

100. Тобто, загалом без проведення земельних торгів, ОСОБА_1 отримано в оренду 26 земельних ділянок в межах Жовківської, Куликівської, Добросинсько-Магерівської, Кам`янка-Бузької, Великомостівської, Тросянецької, Розвадівської та Миколаївської територіальних громад для ведення фермерського господарства загальною площею 680,3926 га.

101. При цьому Фермерське господарство «Дністровське» (ідентифікаційний код: 40298380) зареєстровано ОСОБА_1 25.02.2016.

102. Відповідно до п. 1.5. Статуту Фермерського господарства «Дністровське», господарство здійснює діяльність, використовуючи ділянки, які орендує засновник на підставі договорів оренди, в тому числі спірну земельну ділянку кадастровий номер 462278300:07:000:0013 площею 50,2793 га.

103. Дії особи спрямовані, на отримання інших земельних ділянок після отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства у передбаченому законодавством спрощеному порядку до моменту реєстрації фермерського господарства, не відповідають критеріям справедливості, добросовісності, розумності та фактично спрямовані на обхід законодавчо встановленого порядку набуття права на земельну ділянку.

104. Верховний Суд зазначив, що у випадку отримання земельної ділянки та створення фермерського господарства, як це передбачено законодавством, наступні земельні ділянки, що перебувають у державній або комунальній власності можуть бути отримані у користування виключно у порядку, передбаченому статтею 134 Земельного кодексу України (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі №922/1830/19, від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц, постанови Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №314/3881/15-ц, від 25.09.2019 у справі №397/30/17, від 30.06.2021 у справі №917/1134/19, від 08.03.2023 у справі №908/423/20).

105. Окрім цього, Верховний Суд України за результатами розгляду 04.11.2014 справи №3-157гс14 дійшов висновку, що відповідно до статтей 124, 134 ЗК України та статтей 7, 8 Закону України «Про фермерські господарства» фермерське господарство після державної реєстрації має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа за результатами проведення земельних торгів, а не як громадянин з метою створення фермерського господарства (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.05.2016 у справі №6-248цс16.).

106. На переконання суду, зв`язку з тим, що до моменту передання ГУ Держземагентства у Львівській області в оренду ОСОБА_1 спірної земельної ділянки, у користуванні ОСОБА_1 вже знаходились земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності для ведення фермерського господарства, отримані на позаконкурсній основі, відтак додатково земельні ділянки могли бути отримані ОСОБА_1 виключно на конкурсних засадах через участь у торгах, оскільки право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз, додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримувати на конкурентних засадах через участь у торгах.

107. При цьому офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів є публічними та загальнодоступними, у зв`язку з чим ОСОБА_1 не мав перешкод у доступі до законодавства, міг і повинен був знати про те, що громадянин може набути земельну ділянку державної форми власності для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів лише один раз, а тому вона вибуває з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить добросовісність поведінки зазначеної особи під час набуття права користування спірною земельною ділянкою під обґрунтований сумнів.

108. Таким чином, ОСОБА_1 не міг законно набути право користування спірною земельною ділянкою. Натомість він набув зазначені права в спосіб, який за формальними ознаками мають вигляд законних, однак юридичне оформлення прав користування земельними ділянками стало можливим у результаті прийняття органом державної влади рішень, які не є такими (аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 17.09.2020 у справі №917/1416/19).

109. Зазначені обставини ГУ Держземагенства у Львівській області не були враховані. Останнє, розглядаючи заяву ОСОБА_1 про надання йому в оренду спірної земельної ділянки, не провело належних перевірок та не пересвідчилося в дійсності волевиявлення заявника, проігнорувало обставини попереднього отримання ОСОБА_1 на позаконкурсній основі земельних ділянок державної власності в оренду, що дозволило ОСОБА_1 повторно на пільгових умовах отримати в оренду земельну ділянку державної власності за відсутності належних правових підстав.

110. Суд зазначає, що наказ ГУ Держземагентства у Львівській області від 07.03.2014 № ЛВ/4622787300:07:000/00001913, яким ОСОБА_1 затверджено проект землеустрою та передано в оренду спірну земельну ділянку є незаконними, водночас він вичерпали свою дію укладенням договорів оренди спірної земельної ділянки.

111. Згідно з усталеною судовою практикою позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність зазначених у позові наказів без заявлення вимоги про визнання їх незаконними та скасування, оскільки такі рішення (накази) за умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані (постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі №922/614/19, від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від 22.01.2020 у справі №910/1809/18, від 05.10.2022 у справі №922/1830/19).

112. Відтак, вимога щодо визнання наказу ГУ Держземагентства у Львівській області недійсним та їх скасування прокурором не заявлялась, оскільки не є ефективним способом захисту в даній справі.

113. Щодо нікчемності укладених правочинів та зобов`язання повернути земельні ділянки.

114. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. статтею 203 ЦК України

115. Відповідно до ч.ч.1, 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

116. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч.2 статті 215 ЦК України).

117. Відповідно до частин 1, 2 статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

118. Згідно зі статтею 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами 1 та 2 цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

119. Розмежовуючи нікчемний та оспорюваний правочини, Велика Палата Верховного Суду у пунктах 71- 73 постанови від 10.04.2019 у справі N 463/5896/14-ц і в пунктах 74, 75 постанови від 04.06.2019 у справі №916/3156/17 сформулювала такі правові висновки:

1) недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац 1 частини 2 статті 215 ЦК України). Такий cпociб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів;

2) якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи iнтepecy позивача;

3) за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

120. Отже, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатися з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення як обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення (див. пункт 33.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі N 469/3134/19).

121. У пунктах 4.20, 4.21 постанови Верховного Суду від 09.08.2023 у справі N 922/1832/19, в якій предметом позову було визнання незаконним і скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 01.03.2016 №1432-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду", визнання недійсними договору оренди землі від 27.04.2016 та договору суборенди землі від 23.03.2017, скасування рішень про державну реєстрацію права оренди відповідачки-1 та права суборенди відповідача-2 на спірну земельну ділянку, зобов`язання ОСОБА_1 повернути державі спірну земельну ділянку, викладено такі висновки щодо застосування положень частин 1, 2 статті 228 ЦК України та частини 2 статті 134 ЗК України у подібних правовідносинах: "…якщо існує зловживання громадянином такими пільговими умовами, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування повинен не допустити надання йому земельної ділянки на пільговій (позаконкурентній) основі, однак якщо і орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування не перешкоджає такому зловживанню, то ці особи (громадянин та відповідний орган) створюють незаконні передумови для отримання громадянином земельної ділянки на пільговій (позаконкурентній) основі, а правочин, укладений за наслідками таких діянь, спрямований на отримання земельної ділянки без дотримання конкурентних засад, спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної чи комунальної власності, то він відповідно до частин 1, 2 статті 228 ЦК України є нікчемним.

122. Оскільки спірний Договір за відсутності для цього підстави, визначеної в абзаці другому частини другої статті 134 ЗК України, укладений без дотримання конкурентних засад, тобто спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою комунальної власності, такий договір згідно з частинами першою та другою статті 228 ЦК України є нікчемним (близькі за змістом висновки щодо нікчемності договору через порушення конкурентного порядку набуття земельної ділянки викладені у постанові від 20.07.2022 зі справи №923/196/20)".

123. Отже, як вбачається із встановлених судом обставин, в даному випадку мало місце зловживання ОСОБА_1 пільговими умовами і при цьому уповноважений орган повинен не допустити надання йому земельних ділянок на пільговій (позаконкурентній) основі, однак попри це уповноважений орган не перешкодив такому зловживанню, що спричинило виникнення незаконних передумов для отримання громадянином земельних ділянок на пільговій (позаконкурентній) основі, з огляду на що правочини, укладені за наслідками таких діянь, спрямовані на отримання земельних ділянок без дотримання конкурентних засад та спрямовані на незаконне заволодіння земельними ділянками державної власності.

124. Таким чином, враховуючи вищевказане, суд зазначає, що укладені договори оренди землі відповідно до частини 1 та частини 2 статті 228 ЦК України є нікчемними.

125. У пунктах 66, 67, 69 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі №923/196/20 викладено такі висновки: «за змістом абзацу першого частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює для сторін тих прав та обов`язків, які зумовлені його вчиненням, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов`язані з його недійсністю. Одним із таких наслідків є реституція. Вона спрямована на відновлення status quo у фактичному та правовому становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які сторони вчинили на виконання цього правочину. Тому кожна сторона зобов`язана повернути іншій у натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України)».

126. За недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов`язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину. Таке поновлення сторін у попередньому становищі може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за відповідним правочином, залишається у його сторони. У разі неможливості здійснити реституцію у натурі, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, сторони зобов`язані відшкодувати вартість того, що одержали, за цінами, які існують на момент відшкодування (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України).

127. Відтак, ЦК України визначає такі загальні юридичні наслідки недійсності правочину: (1) основний - двостороння реституція - повернення сторін недійсного правочину до попереднього стану, тобто становища, яке існувало до його вчинення (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України); (2) додатковий - відшкодування збитків і моральної шкоди винною стороною на користь другої сторони недійсного правочину та третьої особи, якщо їх завдано у зв`язку із вчиненням такого правочину (частина друга статті 216 цього Кодексу)".

128. Поряд з цим у пункті 60 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду чітко виснувала про те, що у разі, коли сторона правочину вважає його нікчемним, вона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а з вимогою про застосування наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, із вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи таку вимогу його нікчемністю.

129. У свою чергу в пункті 8.43 постанови від 18.09.2024 у справі N 918/1043/21 Велика Палата Верховного Суду підтвердила правильність своїх висновків, викладених у пунктах 66-70 постанови від 20.07.2022 у справі N 923/196/20, зокрема про те, що за недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов`язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину.

130. При цьому в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.08.2023 у справі N 918/862/22, від 26.01.2022 у справі N 924/637/20 викладено уточнюючий висновок про те, що правило статті 216 ЦК України застосовується виключно до сторін правочину, а двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами.

131. Як вбачається із матеріалів справи, прокурор обґрунтовує заявлені позовні вимоги саме нікчемністю договору оренди землі, зважаючи на його укладення без дотримання конкурентних засад, визначених частиною 2 статті 134 ЗК України, на підставі яких (договору) відповідач-1, власне, й набув право оренди на спірну земельну ділянку.

132. Разом з тим судом встановлено ту обставину, що Держгеокадастр був первісним орендодавцем спірної земельної ділянки, тоді як у зв`язку з їх подальшою передачею у власність територіальної громади в силу закону, нинішнім орендодавцем спірних земельних ділянок (правонаступником) є Добросинсько-Магерівська сільська рада Львівського району Львівської області.

133. Крім того, у пунктах 129-135 постанови від 16.07.2025 у справі №910/2389/23 сформульовано такі висновки щодо застосування статей 387, 391 ЦК України (у контексті розмежування віндикаційного та негаторного позовів як різних способів захисту прав особи): За загальним правилом речово-правові способи захисту прав особи застосовують, якщо сторони не пов`язані зобов`язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу. Якщо спір стосується правочину, укладеного власником (володільцем) майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Але якщо сторони не перебували в договірних відносинах одна з одною, власник (володілець) майна може використовувати речово-правові способи захисту (висновки, викладені у пунктах 108- 110 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі №914/2350/18 (914/608/20).

134. Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України). Такі способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

135. Негаторний позов розглядається у вітчизняній цивілістиці як класичний речовий спосіб захисту права власності (речовий позов, actio in rem). З цих причин його можна пред`явити лише для захисту абсолютного суб`єктивного цивільного права в абсолютному речовому правовідношенні, коли власник-позивач та правопорушник-відповідач не перебувають між собою в договірних чи в інших зобов`язальних правовідносинах, або ж такі правовідносини між ними не стосуються вчиненого порушення права власності.

136. Речове право захищають за допомогою негаторного позову, якщо вчинене особою порушення такого права в принципі було можливим для будь-якої особи з кола зобов`язаних за відповідним абсолютним цивільним правовідношенням (тобто фактично - з необмеженого кола осіб) і не створює саме собою зобов`язального правовідношення.

137. Однією з умов застосування негаторного позову є відсутність між сторонами спору договірних відносин.

138. Якщо вчинене особою порушення було можливе лише як вчинене певною особою через її статус у договірному чи іншому зобов`язальному правовідношенні з власником, то негаторний позов не можна заявити, а право власника слід захищати за допомогою зобов`язально-правових способів (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі №522/1029/18, від 02 листопада 2022 року у справі N 922/3166/20).

139. З огляду на викладене договірний характер правовідносин між сторонами спору унеможливлює застосування до них положень статті 391 ЦК України".

140. Водночас у пунктах 144-149, 151 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду виснувала про таке: Звертаючись до суду з позовом за захистом порушеного права, позивач відповідно до статті 162 ГПК України пропонує (викладає) в позові правову кваліфікацію спору, зокрема формулює в ньому спосіб захисту, який, на його думку, забезпечить відновлення такого права. При цьому процесуальний закон не вимагає посилання на законодавчу норму, яка передбачає цей спосіб захисту або дозволяє його застосувати.

141. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що в кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату хоче досягнути позивач унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи в межах заявлених вимог, але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом. Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі №9901/172/20 (пункти 1, 80, 81, 83), від 01 липня 2021 року у справі №9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі №766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 01 лютого 2022 року у справі N 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі №462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 20 червня 2023 року у справі N 633/408/18 (підпункт 11.12), від 04 липня 2023 року у справі N 233/4365/18).

142. Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, що є складовою класичного принципу "jura novit curia" (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі N 904/5726/19).

143. Невідповідність чи неповна відповідність позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови в позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можна витлумачити відповідно до належного способу захисту прав. Протилежний підхід не відповідав би завданням господарського судочинства (стаття 2 ГПК України). Близькі за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19 квітня 2023 року у справі N 904/7803/21, від 20 вересня 2023 року у справі N 910/3453/22, від 01 листопада 2023 року у справі N 910/7987/22.

144. У свою чергу, якщо невідповідність способу захисту критеріям належності та ефективності призводить до відмови в задоволенні позовних вимог, то в разі посилання позивача на неправильні (невідповідні предмету позову) законодавчі положення суд має застосувати відповідну законодавчу норму самостійно. Така помилка позивача не може слугувати підставою для відмови в позові.

145. У такому разі спосіб захисту опосередковується позовною вимогою, яка втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

146. Оцінку предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке він зазначає в позовній заяві, здійснює суд, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 вересня 2019 року у справі N 924/831/17, від 26 травня 2022 року у справі №910/17717/20, постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2024 року у справі №990/150/23)".

147. У свою чергу в пункті 10.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2024 у справі №918/1043/21 викладено такий висновок щодо застосування положень статті 216 ЦК України: «Якщо законом не встановлені особливі умови застосування правових наслідків недійсності правочину або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів, позивач, який заявляє вимогу про повернення йому в натурі переданого за недійсним правочином або відшкодування вартості переданого, заявляє реституційну вимогу, яку суд за існування для того підстав задовольняє, застосовуючи двосторонню реституцію. У цьому випадку відповідач є стягувачем у частині рішення про повернення йому переданого ним за недійсним правочином майна або відшкодування вартості".

148. Суд також звертає увагу на те, що фактичне користування майном на підставі договору оренди в разі визнання його недійсним (нікчемним) унеможливлює застосування наслідків недійсності правочину відповідно до статті 216 ЦК України, оскільки використання майна - "річ" безповоротна, і відновити первісне положення сторін практично неможливо. Адже відповідач де-факто отримав у користування орендоване майно і таке користування вже ним реалізоване, водночас інша сторона договору оренди земельної ділянки отримала плату (яка у зазначений спосіб є насправді компенсацією вартості того, що одержав позивач за користування об`єктом оренди) за землю, і законодавець у частині 6 статті 21 Закону України "Про оренду землі", що є спеціальним нормативно-правовим актом у спірних правовідносинах, прямо встановив, що у разі визнання у судовому порядку договору оренди землі недійсним отримана орендодавцем орендна плата за фактичний строк оренди землі не повертається.

149. Таким чином, фактичне користування майном на підставі договору оренди унеможливлює у разі його недійсності (нікчемності) проведення між сторонами двосторонньої реституції.

150. Схожі за змістом висновки викладено у постановах Верховного Суду від 17.04.2025 у справі №910/9652/23, від 25.11.2025 у справі №905/20/23.

151. Ураховуючи в сукупності зазначені вище висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування положень статей 216, 387, 391 ЦК України та статей 2, 162 ГПК України, викладені в постановах від 20.07.2022 у справі N 923/196/20, від 18.09.2024 у справі №918/1043/21, від 16.07.2025 у справі N 910/2389/23, та керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), суд наголошує на тому, що заявлена прокурором у цій справі позовна вимога про зобов`язання повернути спірну земельну ділянку сільській раді (орендодавцю), тобто стороні договору оренди землі, насправді за своєю процесуальною суттю є таким належним і ефективним способом захисту прав місцевої територіальної громади, як застосування наслідків нікчемності зазначеного договору у виді односторонньої реституції (як виняток, через законодавче встановлення недопустимості повернення орендодавцем отриманої орендної плати за фактичний строк оренди землі у разі недійсності (нікчемності) договору оренди землі), але аж ніяк не негаторним позовом, про який могло би йтися лише у випадку пред`явлення вимоги про повернення земельної ділянки тим суб`єктом, який не є стороною нікчемного правочину.

152. Оскільки реституція застосовується виключно між сторонами недійсного або нікчемного правочину (схожі за змістом висновки викладено в пункті 58 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.02.2024 у справі « 917/1173/22).

153. Відтак, у спірних правовідносинах вимоги пред`явленого прокурором позову за своєю суттю спрямовані на повернення територіальній громаді в особі сільради спірної земельної ділянки, переданої на підставі договору оренди землі у користування відповідача-1.

154. Отже, наявність зобов`язальних правовідносин щодо спірної земельної ділянки унеможливлює їх повернення територіальній громаді із застосуванням положень статті 391 ЦК України (шляхом пред`явлення негаторного позову), позаяк у спірних правовідносинах відповідачем-1 саме через його статус у договірному правовідношенні з власником вчинялося порушення у виді неодноразового отримання земельних ділянок для ведення фермерського господарства на пільгових (неконкурентних) засадах (аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 09.04.2026 у справі №922/511/24).

155. З врахуванням наведеного, суд вважає, що прокурором доведено нікчемність договорів оренди землі, з огляду на що позовні вимоги про зобов`язання повернути спірну земельну ділянку територіальній громаді в особі сільради є обґрунтовані.

156. Поряд з цим суд зазначає, що згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, сформульованим у постанові від 05.10.2022 у справі №922/1830/19, за змістом статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство" після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства обов`язки орендаря цієї земельної ділянки виконує фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалася, позаяк із моменту державної реєстрації створеного фермерського господарства особу засновника заміщує фермерське господарство як землекористувач, який фактично веде господарську діяльність на земельній ділянці.

157. Отже в даному випадку після укладення договорів оренди землі для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації Фермерського господарства "Дністровське" ОСОБА_1 як засновника Фермерського господарства "Дністровське" заміщує зазначене фермерське господарство, а також саме до нього перейшли обов`язки орендаря за договорами оренди землі, з огляду на що позов до відповідача-2 є обгрунтований.

158. Стосовно вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельними ділянками шляхом скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права оренди.

159. Враховуючи те, що договір оренди земельної ділянки, укладений між Головним управлінням Держземагентства у Львівській області та ОСОБА_1 є нікчемним, тому підлягає скасуванню державна реєстрація права оренди.

160. Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (п.1 ч.1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

161. Фактично реєстрація покликана надати відповідну силу правовстановлюючим документам і виступає формальною умовою подальшого захисту (у тому числі і судового) прав особи, що виникають з правовідносин, предметом яких є нерухоме майно.

162. Відтак, записи у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію речових прав оренди, які фактично є нікчемними, щодо спірної земельної ділянки є перешкодою Добросинсько-Магерівській сільській раді Львівського району Львівської області для реалізації речових прав на ці об`єкти.

163. Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній із 22.07.2023) у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

164. Отже, у розумінні положень наведеної норми судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав є належними способами судового захисту порушених прав та інтересів особи. При цьому, у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації.

165. Тобто, скасування державних реєстрацій речових прав оренди на нерухоме майно земельні ділянки, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 401350146227, тягне за собою припинення речового права за відповідачем ОСОБА_1 на спірне нерухоме майно, що узгоджується з приписами ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

166. Відтак, в даному випадку належним способом поновлення порушених прав буде скасування судом державної реєстрації прав оренди та повернення земельних ділянок власнику.

167. Верховним Судом у постанові від 25.10.2023 у справі № 385/1290/21 вказано, що ефективним способом захисту та таким, що забезпечує реальне відновлення порушеного права у випадку реєстрації неукладеного між сторонами договору оренди, є усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом скасування державної реєстрації відповідного права.

168. Таким чином, для забезпечення територіальній громаді в особі Добросинсько-Магерівської сільської ради Львівського району Львівської області реальної та безперешкодної можливості реалізувати усі правомочності власника щодо спірної земельної ділянки необхідно скасувати державні реєстрації прав оренди на спірну земельну ділянку за Відповідачем-1, відомості про які містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

169. Крім того, необхідно зазначити, що навіть у випадку якщо буде встановлено, що суб`єкт державної реєстрації прав правомірно прийняв рішення про державну реєстрацію права (зокрема, для державної реєстрації подані всі необхідні документи, які вимагаються відповідно до закону, та відсутні встановлені законом підстави для відмови в державній реєстрації права), то це не є перешкодою для задоволення позову.

170. Вказана позиція також викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №367/2022/15-ц, від 22.08.2018 №925/1265/16, від 04.08.2018 у справі №915/127/18.

171. Щодо заяви відповідача-2 про застосування строків позовної давності.

172. Позов про повернення земельної ділянки є таким, що спрямований на усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, тобто негаторним.

173. Згідно з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 06.03.2018 у справі № 607/15489/15-ц позовна давність до вимог за негаторним позовом не застосовується, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі, а тому цей позов може бути пред`явлений власником майна протягом всього часу, поки триває порушення. Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном. Відтак, негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.

174. Відтак суд зазначає, що доводи Відповідача-2 щодо застосування строку позовної давності є необгрунтованими, та у задоволенні відповідної заяви слід відмовити.

175. Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

176. Таким чином, враховуючи наведені норми законодавства та встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про те, що позов є обґрунтований, підтверджений матеріалами справи, не спростований відповідачем, з огляду на що підлягає задоволенню повністю.

177. СУДОВІ ВИТРАТИ.

178. Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов витрат по сплаті судового збору покласти на відповідачів, оскільки позов підлягає задоволенню повністю.

Керуючись ст. ст. 13, 74, 76, 77, 78, 86, 129, 233-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

1. Позов задовольнити повністю.

2. Зобов`язати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) та Фермерське господарство «Дністровське» (81600, Львівська область, Миколаївський район, місто Миколаїв, вулиця Лисенка, будинок 38, ідентифікаційний код: 40298380) повернути Добросинсько-Магерівській сільській раді Львівського району Львівської області (80337, Львівська область, Львівський район, село Добросин, площа Свободи, 3-а, ідентифікаційний код 04371727) земельну ділянку кадастровий номер 4622787300:07:000:0013 площею 50,2793 га, яка знаходиться на території Добросинсько-Магерівської сільської ради Львівського району Львівської області.

3. Усунути перешкоди власнику територіальній громаді в особі Добросинсько-Магерівської сільської ради Львівського району Львівської області (80337, Львівська область, Львівський район, село Добросин, площа Свободи, 3-а, ідентифікаційний код 04371727) у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою кадастровий номер 4622787300:07:000:0013 площею 50,2793 га, шляхом скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права оренди на земельну ділянку кадастровий номер 4622787300:07:000:0013 площею 50,2793 га (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 401350146227) за ОСОБА_1 (номер запису про інше речове право 7740361 від 18.11.2014).

4 Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Львівської обласної прокуратури (79005, місто Львів, проспект Шевченка, будинок 17/19, ідентифікаційний код: 02910031) 2422,40 грн витрат по сплаті судового збору.

5. Стягнути з Фермерського господарства "Дністровське" (81600, Львівська область, Миколаївський район, місто Миколаїв, вулиця Лисенка, будинок 38, ідентифікаційний код: 40298380) на користь Львівської обласної прокуратури (79005, місто Львів, проспект Шевченка, будинок 17/19, ідентифікаційний код: 02910031) 2422,40 грн витрат по сплаті судового збору.

6. Накази видати після набрання рішенням законної сили, відповідно до статті 327 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 241 ГПК України, та може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 25.09.2026, у зв`язку з перебування суді у відпустці.

Суддя Щигельська О.І.