Рішення № 140145922, 29.09.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.09.2026Справа № 910/8556/26

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Мандриченка О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін,

справу № 910/8556/26

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська міжнародна торгівельна компанія";

до Акціонерного товариства "Укрнафта";

про стягнення 357 890,87 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська міжнародна торгівельна компанія" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою в якій просить суд стягнути з Акціонерного товариства "Укрнафта" грошові кошти, з яких: 66 540,26 грн - пеня; 12 878,76 грн - 3 % річних; 52 080,09 грн - інфляційні втрати та 226 391,76 грн - безпідставно набутого забезпечення виконання договору.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Акціонерним товариством "Укрнафта" умов договору про закупівлю № 13/3165-МТР від 12.08.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.07.2026 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська міжнародна торгівельна компанія" залишено без руху, встановлено позивачу строк та спосіб для усунення недоліків позовної заяви.

28.07.2026 до суду від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду від 23.07.2026.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.07.2026 відкрито провадження у справі № 910/8556/26, справу ухвалено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.

З метою повідомлення сторін про розгляд справи, судом, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 29.07.2026 була направлена сторонам в їх відповідні електронні кабінети в системі "Електронний суд", та яка була ними отримана 29.07.2026, про що свідчать повідомлення про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

За результатами тендеру, оголошеного в електронній системі публічних закупівель "Prozorro" 12 серпня 2024 року між Публічним акціонерним товариством "Укрнафта" (далі також - відповідач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська міжнародна торгівельна компанія" (далі також - позивач, постачальник) укладено договір про закупівлю № 13/3165-МТР від 12.08.2024 (далі - договір).

На підставі рішення Загальних зборів акціонерів від 22.07.2025, змінено тип (з публічного на приватне) та, у зв`язку з цим і найменування товариства з Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на Акціонерне товариство "Укрнафта" з подальшим внесенням відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (докази додаються).

Таким чином в силу приписів ст. 104 Цивільного кодексу України Акціонерне товариство "Укрнафта" є правонаступником всіх прав та обов`язків Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" та належним відповідачем у даній справі.

Відповідно до п. 1.1 договору, на умовах цього договору постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупця у погоджені сторонами строки товар відповідно до коду ДК 021:2015: 18220000-7 - Штормовий одяг (18224000-5 Одяг із просочених тканин або тканин із захисним покриттям (Плащ водонепроникний, антистатичний, для захисту від сирої нафти) (надалі за текстом - «Товар»), а покупець зобов`язується прийняти та оплатити такий Товар на умовах цього договору.

Як передбачено п. 2.1. договору, номенклатура, кількість, ціна, умови гарантії, а також строк, місце та умови поставки Товару визначені у Специфікації до даного договору, яка підписується уповноваженими представниками Сторін, що є додатком № 1 до цього договору та є його невід`ємною частиною (надалі «Специфікація»).

За умовами п. 2.2. договору, інформація про технічні, якісні та кількісні характеристики Товару визначена у Додатку № 2 до цього Договору, який є його невід`ємною частиною (надалі «Додаток № 2»)

Згідно з п. 2.3. договору, якість Товару, що поставляється, повинна відповідати вимогам, зазначеним у технічній документації, згідно Держстандартів та технічних умов, встановлених для кожного виду Товару, і повинна бути підтверджена сертифікатом якості виробника або сертифікатом відповідності (чи іншими документами, що підтверджують якість Товару).

У п. 2.4. договору сторони погодили, що постачальник відповідає перед покупцем за всіма гарантійними випадками, що можуть виникнути у зв`язку з використанням Товару.

За змістом п. 3.1., 3.2. договору, ціна Товару в договорі визначається в національній валюті України та вказується у Специфікації до цього договору. Загальна сума Договору становить 4 527 835,20 грн. (чотири мільйони п`ятсот двадцять сім тисяч вісімсот тридцять п`ять гривень 20 копійок), у тому числі ПДВ (20%) 754 639,20 грн. (сімсот п`ятдесят чотири тисячі шістсот тридцять дев`ять гривень 20 копійок).

Як передбачено п. 4.1. договору, платежі за даним договором здійснюються покупцем шляхом перерахування безготівкових грошових коштів на поточний рахунок постачальника, вказаний у договорі.

За умовами п. 4.2. договору, розрахунок за кожну окрему партію Товар здійснюється протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати підписання уповноваженими представниками Сторін відповідної (-их) видаткової (-их) накладної (-их) та акту (-ів) приймання-передачі Товару за кількістю та якістю (після зняття усіх зауважень) по кожній партії Товару.

Відповідно до п. 5.1. договору, умови поставки, які встановлюються відповідно до Міжнародних правил тлумачення торговельних термінів «ІНКОТЕРМС-2020», місце, умови та строки поставки визначаються в Специфікації до даного договору.

У п. 5.3., 5.4. договору визначено, що приймання Товару покупцем (в тому числі кожної частини/партії Товару) підтверджується шляхом підписання уповноваженими представниками Сторін відповідної (-их) видаткової (-их) накладної (-их) та акту (-ів) приймання-передачі Товару за кількістю та якістю (після зняття усіх зауважень). Датою поставки Товару та моментом отримання покупцем Товару від постачальника вважається дата підписання Сторонами відповідної (-их) видаткової (их) накладної (-их) та акту (-ів) приймання-передачі Товару за кількістю та якістю (після зняття усіх зауважень).

Прийом Товару Покупцем за кількістю здійснюється у відповідності до товарно-супровідних документів згідно Специфікації, за якістю у відповідності до технічної документації та інших документів, що підтверджують якість Товару (п. 5.5. договору).

Згідно з п. 5.6. договору, у разі виявлення при прийомі Товару відхилень від вимог щодо кількості та/або якості та/або комплектності покупець негайно, але не пізніше 3-х робочих днів повідомляє про це постачальника. У цьому випадку складається акт виявлених недоліків Товару, в якому, крім виявлених недоліків, зазначаються строки їх усунення постачальником. Постачальник зобов`язаний усунути недоліки за власний рахунок у строки, зазначені в акті виявлених недоліків Товару.

Як визначено у п. 5.7. договору, право власності та ризики на Товар переходять від постачальника до покупця з моменту підписання Сторонами відповідної (-их) видаткової (-их) накладної (-их) та акту (-ів) приймання-передачі Товару за кількістю та якістю (після зняття усіх зауважень) згідно з умовами даного договору. При цьому, товарно-транспортні накладні про приймання Товару не є документами, що свідчать про прийом Товару.

Відповідно до п. 5.8. договору, постачальник разом з Товаром (в тому числі на кожну частину/партію Товару) зобов`язується передати покупцю наступні документи (перелік документів є орієнтовним та залежить від умов поставки):

5.8.1. Документи, які підтверджують якість кожного виду Товару оригінали або копії, що завірені підписом керівника та печаткою (у разі її застосування) постачальника в день отримання Товару за місцем поставки;

5.8.2. Товарно-транспортну накладну або інший рівнозначний транспортний документ оригінал, що передається в день отримання Товару;

5.8.3. Документ, що підтверджує гарантійні зобов`язання постачальника оригінал, що передається в день отримання Товару;

5.8.4. Видаткова накладна та акт приймання-передачі Товару оригінал, що передається в день отримання Товару.

Також у п. 7.4. договору сторони погодили, що при недотриманні постачальником строків поставки Товару, постачальник сплачує покупцю штраф в розмірі 5% вартості несвоєчасно поставленого Товару за прострочення до 30 днів та 10% вартості несвоєчасно поставленого Товару за прострочення 30 днів і більше. У випадку непоставки товару Постачальник сплачує Покупцю 10% вартості непоставленого товару.

В свою чергу, п. 7.4. договору встановлено, що у разі несвоєчасного виконання грошових зобов`язань покупцем, останній сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,1% за кожний день прострочення від суми простроченого платежу, але не більше розміру облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Цей договір набирає чинності з моменту його укладання та діє до « 31» грудня 2024 року включно, а в частині розрахунків до повного їх виконання (п. 11.1. договору).

За умовами п. 11.2. договору, дострокове розірвання договору можливе лише за взаємною письмовою згодою Сторін, що оформлюється шляхом укладання додаткової угоди до цього договору, крім випадків, передбачених цим договором.

Як визначено у п. 15.1., 15.2. договору, під час укладення договору постачальник не пізніше дати його підписання надає забезпечення виконання договору в розмірі 5% його вартості, що складає: 226 391,76 грн. (двісті двадцять шість тисяч триста дев`яносто одна гривня 76 копійок). Забезпечення виконання договору вноситься у формі банківської гарантії, яка надана банком та гарантує забезпечення виконання договору і повинна бути дійсною до кінця дії договору та протягом 90 календарних днів після закінчення строку дії договору.

У разі порушення постачальником своїх зобов`язань перед покупцем за цим договором покупець стягує договірне забезпечення та має право в односторонньому порядку розірвати договір, письмово повідомивши про це постачальника (п. 15.4. договору).

З метою дотримання вимог п. 15.1. та 15.2. договору, позивачем оформлено Банківську гарантію №3746-24Г від 25.07.2024, видану Акціонерним товариством "РВС Банк" (далі також - Банк-гарант).

За умовами Банківської гарантії №3746-24Г від 25.07.2024, Банк-гарант цим надає Бенефіціару (Акціонерному товариству "Укрнафта") гарантію та приймає на себе безвідкличне зобов`язання сплатити Бенефіціару суму, яка не перевищує 226 391,76 гривень протягом п`яти робочих днів з дати одержання першої письмової вимоги Бенефіціара про сплату коштів за Гарантією (далі - Вимога), без необхідності для Бенефіціара обґрунтовувати свою Вимогу, без подання будь-яких інших документів, крім Вимоги, або виконання будь-яких інших умов.

Позивач вказує, що він свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, проте відповідач прострочив оплату поставленого товару, у зв`язку з чим постачальник нарахував покупцю 66 540,26 грн - пені, 12 878,76 грн - 3 % річних та 52 080,09 грн - інфляційних втрат.

Крім того, на думку позивача, на час подання вимоги до банку, відповідач був обізнаний про повне виконання договору, а відтак, підстав для звернення до банку з вимогою про отримання суми банківської гарантії у покупця не було, тому отримуючи на свій рахунок суму забезпечення останній діяв неправомірно, у зв`язку з чим, сума банківської гарантії підлягає поверненню на користь позивача.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини першої ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку, що кореспондується із положеннями ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина друга ст. 509 ЦК України).

Пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Аналогічні положення містяться у ст. 174 ГК України.

Частиною першою статті 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 ЦК України).

Положеннями ст. 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу вимог статті 662 ЦК України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

При цьому, відповідно до статті 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом та не заперечується позивача, Специфікацією передбачено постачання плащів водонепроникних, антистатичних, для захисту від сирої нафти у кількості 4991 шт.

Так, зокрема, відповідно до п. 7. Специфікації Термін поставки: трьома партіями:

- І партія - протягом 90 календарних днів з моменту підписання договору Сторонами;

- ІІ партія- протягом 120 календарних днів з моменту підписання договору Сторонами;

- ІІІ партія - протягом 150 календарних днів з моменту підписання договору Сторонами.

З урахуванням того, що договір підписано Сторонами 12.08.2024, то строк поставки для партій товару наступний:

- І партія - до 10.11.2024;

- ІІ партія- до 10.12.2024;

- ІІІ партія - до 09.01.2025.

Тобто, з наведеного вбачається, що позивач був зобов`язаний поставити увесь Товар у строк до 09.01.2025.

При цьому, за змістом п. п. 3.1., 3.2. договору, ціна Товару в договорі визначається в національній валюті України та вказується у Специфікації до цього договору. Загальна сума Договору становить 4 527 835,20 грн. (чотири мільйони п`ятсот двадцять сім тисяч вісімсот тридцять п`ять гривень 20 копійок), у тому числі ПДВ (20%) 754 639,20 грн. (сімсот п`ятдесят чотири тисячі шістсот тридцять дев`ять гривень 20 копійок).

Як встановлено судом, позивачем здійснено поставку Товару відповідачеві загальною вартістю 4 527 835,20 грн. (чотири мільйони п`ятсот двадцять сім тисяч вісімсот тридцять п`ять гривень 20 копійок), у тому числі ПДВ (20%) 754 639,20 грн. (сімсот п`ятдесят чотири тисячі шістсот тридцять дев`ять гривень 20 копійок):

1. На підставі видаткової накладної № 22 від 13.02.2025 товар вартістю 1 726 401,60 грн. з ПДВ.

2. На підставі видаткової накладної № 24 від 18.02.2025 товар вартістю 958 003,20 грн. з ПДВ.

3. На підставі видаткової накладної № 32 від 21.02.2025 товар вартістю 1 843 430,40 грн. з ПДВ.

В свою чергу, за приписами п. 5.3., 5.4. договору визначено, що приймання Товару покупцем (в тому числі кожної частини/партії Товару) підтверджується шляхом підписання уповноваженими представниками Сторін відповідної (-их) видаткової (-их) накладної (-их) та акту (-ів) приймання-передачі Товару за кількістю та якістю (після зняття усіх зауважень). Датою поставки Товару та моментом отримання покупцем Товару від постачальника вважається дата підписання Сторонами відповідної (-их) видаткової (их) накладної (-их) та акту (-ів) приймання-передачі Товару за кількістю та якістю (після зняття усіх зауважень).

Як встановлено судом, видаткова накладна № 22 від 13.02.2025 підписана сторонами 19.02.2025, видаткова накладна № 24 від 18.02.2025 підписана сторонами 18.02.2025, а видаткова накладна № 32 від 21.02.2025 підписана сторонами 22.05.2025.

Таким чином, з урахуванням п. 5.3., 5.4. договору, Товар за видатковими накладними № 22 від 13.02.2025, № 24 від 18.02.2025 та № 32 від 21.02.2025 був поставлений 19.02.2025, 18.02.2025 та 22.05.2025 відповідно.

Суд додатково акцентує увагу, що відповідно до умов договору, позивач був зобов`язаний поставити відповідачеві Товар у строк до 09.01.2025.

Таким чином, з наведеного вбачається, що позивачем виконано своє зобов`язання з поставки Товару з простроченням.

В свою чергу, в силу приписів п. 4.2. договору, розрахунок за кожну окрему партію Товар здійснюється протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати підписання уповноваженими представниками Сторін відповідної (-их) видаткової (-их) накладної (-их) та акту (-ів) приймання-передачі Товару за кількістю та якістю (після зняття усіх зауважень) по кожній партії Товару.

Оскільки Товар за видатковими накладними № 22 від 13.02.2025, № 24 від 18.02.2025 та № 32 від 21.02.2025 був поставлений 19.02.2025, 18.02.2025 та 22.05.2025 відповідно, то відповідач був зобов`язаний оплатити вартість поставленого Товару:

- за видатковою накладною № 22 від 13.02.2025 у строк по 21.03.2025;

- за видатковою накладною № 24 від 18.02.2025 у строк по 20.03.2025;

- за видатковою накладною № 32 від 21.02.2025 у строк по 23.06.2025, оскільки останній день припадав на неробочий день, а саме 21.06.2025;

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач здійснив розрахунок за поставлений Товар 20.03.2025 у розмірі 2 684 404,80 грн за видатковими накладними № 22 від 13.02.2025, № 24 від 18.02.2025, тобто у строк, який встановлений договором.

В свою чергу, відповідач здійснив розрахунок за поставлений Товар за видатковою накладною № 32 від 21.02.2025 - 24.06.2025 у розмірі 1 843 430,40 грн, тобто з простроченням у 1 день.

Так, відповідно до частини першої статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Однак, з вищевикладеного вбачається, що відповідачем неналежно виконано свої зобов`язання за договором, а саме поставлено Товар з порушенням строків.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином суд приходить до висновку, що відповідач прострочив виконання свого зобов`язання в частині оплати вартості поставленого товару за видатковою накладною № 32 від 21.02.2025 у строк, який визначений договорами.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У п. 7.4. договору встановлено, що у разі несвоєчасного виконання грошових зобов`язань покупцем, останній сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,1% за кожний день прострочення від суми простроченого платежу, але не більше розміру облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Тобто, при укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов`язання з оплати вартості поставленого товару у строк, який визначений у договорі.

А відтак, оскільки відповідач є таким, що прострочив оплату вартості поставленого Товару за видатковою накладною № 32 від 21.02.2025 вартістю 1 843 430,40 грн на 1 день, то розмір пені, який має сплатити відповідач на користь позивача, в силу приписів п. 7.4. договору, складає в грошовому виразі 1 843,43 грн.

А відтак, дослідивши та перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, господарський суд дійшов висновку, що він є не обґрунтованим, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача пені підлягають частковому задоволенню, а саме у розмірі 1 843,43 грн.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача 3 % річних у розмірі 12 878,76 грн та інфляційні втрати у розмірі 52 080,09 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013).

Відповідно до п. 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справі № 924/312/18 від 13.02.2019, у справі № 910/5625/18 від 24.04.2019, у справі №910/21564/16 від 10.07.2019.

Здійснивши перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат, з урахуванням умов договору, прострочення відповідачем сплати грошового зобов`язання на 1 день за видатковою накладною № 32 від 21.02.2025 та порядку розрахунків погодженого сторонами, господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню, а саме у розмірі 151,51 грн 3% річних, відповідно за визначений судом період.

А відтак, дослідивши та перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, господарський суд дійшов висновку, що він є не обґрунтованим, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача вказаних витрат підлягають частковому задоволенню, а саме у розмірі 151,51 грн 3% річних.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 226 391,76 грн безпідставно набутої банківської гарантії, суд вказує таке.

У частині першій статті 546 ЦК України передбачено, зокрема, що гарантія є способом забезпечення основного зобов`язання. Тобто, як правило, умови видачі гарантії безпосередньо залежать від основного зобов`язання.

Згідно зі статтею 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання. Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Отже, за відсутності порушення (невиконання чи неналежного виконання) основного зобов`язання принципалом, у бенефіціара не виникає підстав для звернення до гаранта для виплати суми банківської гарантії, у такому випадку повернення бенефіціаром принципалу коштів за банківською гарантією відбувається відповідно до статті 1212 ЦК України як безпідставно набутих.

У разі ненастання гарантійного випадку через належне виконання принципалом основного зобов`язання (відсутності порушення) сплачені за банківською гарантією кошти вважаються такими, що отримані бенефіціаром поза межами домовленостей, не на виконання основного договору та договору банківської гарантії, незважаючи на те, що сплачені у зв`язку із цими правочинами, та підлягають стягненню за статтею 1212 ЦК України, оскільки інших способів повернення цих коштів за таких обставин закон не передбачає (за умови, що договорами не встановлено інше).

Аналогічні висновки наведені Верховним Судом у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 17.05.2024 у справі № 910/17772/20, в якій об`єднана палата виснувала, що кредитор-бенефіціар має право вимоги як за основним зобов`язанням, так і за незалежною від цього зобов`язання гарантією. Якщо він не отримає виконання за основним зобов`язанням, то, пред`явивши вимогу гаранту, отримає виконання.

Як було встановлено судом вище, з метою дотримання вимог п. 15.1. та 15.2. Договору позивачем оформлено Банківську гарантію №3746-24Г від 25.07.2024, видану Акціонерним товариством "РВС Банк" (далі також - Банк-гарант).

За умовами вказаної гарантії, Банк-гарант цим надає Бенефіціару гарантію та приймає на себе безвідкличне зобов`язання сплатити Бенефіціару суму, яка не перевищує 226 391,76 гривень (двісті двадцять шість тисяч триста дев`яносто одна гривня сімдесят шість копійок) (далі - Сума гарантії) протягом п`яти робочих днів з дати одержання першої письмової вимоги Бенефіціара про сплату коштів за Гарантією (далі - Вимога), без необхідності для Бенефіціара обгрунтовувати свою Вимогу, без подання будь-яких інших документів, крім Вимоги, або виконання будь-яких інших умов. Ця гарантія забезпечує виконання Принципалом Договору.

Вимога Бенефіціара про здійснення виплати має бути надана на бланку Бенефіціара та має містити, зокрема, посилання на номер і дату цієї гарантії, повідомлення про невиконання/неналежне виконання Принципалом зобов`язань за Договором, забезпечених цією гарантією.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України (далі також - ЦК України), виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 560 ЦК України визначено, що за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов`язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Відповідно до ст. 561 ЦК України, гарантія діє протягом строку, на який вона видана. Гарантія є чинною від дня її видачі, якщо в ній не встановлено інше. Гарантія не може бути відкликана гарантом, якщо в ній не встановлено інше.

Статтею 562 ЦК України визначено, що зобов`язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов`язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов`язання.

У відповідності до ст. 563 ЦК України, у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов`язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. Вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред`являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов`язання, забезпеченого гарантією. Кредитор може пред`явити вимогу до гаранта у межах строку, встановленого у гарантії, на який її видано.

Отже, враховуючи наведені вище норми, слідує висновок, що підставою для пред`явлення вимог до гаранта є порушення зобов`язань з боку принципала, але не у відношенні гаранта, а щодо бенефіціара за основним зобов`язанням.

Тобто, підставою для виконання гарантом своїх зобов`язань є особливий стан сторін в основній угоді, в якій гарант не є суб`єктом. Іншими словами, гарант сплачує відповідну суму бенефіціару при настанні гарантійного випадку, під яким розуміється невиконання або неналежне виконання принципалом своїх зобов`язань.

Порядок, умови надання та отримання банками гарантій та їх виконання регулюються Положенням про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженим постановою правління Національного банку України від 15.12.2004 № 639, відповідно до пункту 9 частини 3 розділу І якого гарантія - це спосіб забезпечення виконання зобов`язань, відповідно до якого банк-гарант бере на себе грошове зобов`язання перед бенефіціаром сплатити кошти в разі настання гарантійного випадку.

За приписами ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За умовами ч. 1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором.

У розумінні наведеної норми, яка надає визначення порушення зобов`язання, останнє може бути двох видів.

По-перше, це невиконання зобов`язання, яке виникає якщо його сторони взагалі не виконують дій, що складають зміст зобов`язання (не передають річ, не виконують роботи, не надають послуги, не сплачують гроші тощо), або продовжують виконувати дії, від яких вони відповідно до зобов`язання мають утримуватися.

По-друге, це неналежне виконання зобов`язання, тобто порушення умов, визначених змістом зобов`язання. У разі невідповідності виконання зобов`язання критеріям належності можна говорити про неналежне виконання, а отже порушення зобов`язання.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 01.04.2019 у справі №910/2693/18, від 27.01.2020 у справі №911/1867/18.

З огляду на наведене, під виконанням зобов`язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов`язків, що є змістом зобов`язання. Невиконання зобов`язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов`язання, а неналежним виконанням є виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Отже, неналежне виконання зобов`язання - це порушення умов, визначених змістом зобов`язання (виконання зобов`язання з певними недоліками, дефектами). При неналежному виконані боржник виконує обов`язок, але з порушенням певних умов, які складають зміст договору або визначені законом.

За загальними умовами виконання зобов`язання, що містяться у ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як було встановлено судом вище, Специфікацією передбачено постачання плащів водонепроникних, антистатичних, для захисту від сирої нафти у кількості 4991 шт.

Так, зокрема, відповідно до п. 7. Специфікації Термін поставки: трьома партіями:

- І партія - протягом 90 календарних днів з моменту підписання договору Сторонами;

- ІІ партія- протягом 120 календарних днів з моменту підписання договору Сторонами;

- ІІІ партія - протягом 150 календарних днів з моменту підписання договору Сторонами.

З урахуванням того, що договір підписано Сторонами 12.08.2024, то строк поставки для партій товару наступний:

- І партія - до 10.11.2024;

- ІІ партія- до 10.12.2024;

- ІІІ партія - до 09.01.2025.

Тобто, позивач був зобов`язаний поставити увесь Товар у строк до 09.01.2025.

В свою чергу, судом встановлено, що з урахуванням п. 5.3., 5.4. договору, Товар за видатковими накладними № 22 від 13.02.2025, № 24 від 18.02.2025 та № 32 від 21.02.2025 був поставлений 19.02.2025, 18.02.2025 та 22.05.2025 відповідно.

Таким чином, Товар було поставлено позивачем з порушенням строку, встановленого договором.

Суд вказує, що невиконання має місце лише у випадку відсутності дій, які складають зміст зобов`язання, а неналежним виконанням є виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.02.2020 року у справі № 910/4460/19, від 14.01.2019 року у справі №910/3777/18.

У разі порушення постачальником своїх зобов`язань перед покупцем за цим договором покупець стягує договірне забезпечення та має право в односторонньому порядку розірвати договір, письмово повідомивши про це постачальника (п. 15.4. договору).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач, звернувся до Банка-гаранта з вимогою №01/01/13/04/03/610 від 20.03.2025 про сплату коштів за банківською гарантією № 3746-24Г від 25.07.2024.

В обґрунтування вказаної вимоги відповідач вказував, що позивачем, в супереч умовам договору порушено строки поставки Товару, зокрема позивачем не здійснено поставку Товару:

- І партія - до 10.11.2024;

- ІІ партія- до 10.12.2024;

- ІІІ партія - до 09.01.2025.

Меморіальним ордером № 1 від 02.04.2025 Банк-гарант перерахував на користь Бенефіціара суму банківської гарантії № 3746-24Г від 25.07.2024 у розмірі 226 391,76 грн.

При цьому суд вказує, що підтвердженням того, що позивачем поставлено Товар з порушенням строку, встановленого договору, є те, що ним було задоволено вимогу відповідача щодо сплати штрафних санкцій № 01/01/13/10/28/02-02/01/3628 від 17.03.2025, які були сплачені позивачем платіжною інструкцією № 5458 від 21.03.2025 у розмірі 452 783,52 грн.

З наведеного вбачається, що позивач, своїми вищевказаними конклюдентними діями, підтвердив порушенням ним умов договору в частині строків поставки Товару.

При цьому суд вказує, що за умовами частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

Окрім того, Верховний Суд неодноразово наголошував (з урахуванням конкретних обставин справи) на необхідності врахування поведінки учасників спору з точку зору з її відповідності принципу добросовісності.

Так, Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 зазначив, що добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) базується на давньоримській максимі "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі цієї доктрини є принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно на них покладається.

Отже, твердження відповідача про те, що ним було поставлено Товар в строки, суперечить добросовісності та чесній діловій практиці.

Разом з тим, судом встановлено та не заперечується сторонами, що позивачем за договором Товар поставлено у повному обсязі, а відповідачем вказаний Товар роботи був прийнятий без будь-яких зауважень, що підтверджується наведеними вище підписаними видатковими накладними.

У відповідності до ч. 2 ст. 27 Закону України "Про публічні закупівлі", замовник повертає забезпечення виконання договору про закупівлю після виконання учасником-переможцем процедури закупівлі/спрощеної закупівлі договору про закупівлю, а також за рішенням суду щодо повернення забезпечення договору у випадку визнання результатів процедури закупівлі/спрощеної закупівлі недійсними або договору про закупівлю нікчемним; у випадках, передбачених статтею 43 цього Закону; згідно з умовами, зазначеними в договорі про закупівлю, але не пізніше ніж протягом п`яти банківських днів з дня настання зазначених обставин.

Тобто, за змістом вказаної норми Закону, яка безпосередньо регулює відносини суб`єктів господарювання у процедурі публічних закупівель, чітко передбачений момент повернення замовником забезпечення договору - після його виконання учасником-переможцем, в той час як можливість неповернення замовником забезпечення виконання договору існує лише у разі невиконання учасником умов договору.

При цьому, невиконання має місце лише у випадку відсутності дій, які складають зміст зобов`язання, а неналежним виконанням є виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.02.2020 року у справі № 910/4460/19, від 14.01.2019 року у справі №910/3777/18.

При цьому, як передбачено п. 15.3. договору, покупець повертає постачальнику забезпечення виконання договору (Банківську гарантію) протягом 5 (п`яти) робочих днів з дня настання одного з випадків, зазначених нижче шляхом направлення відповідної інформації банку у наступних випадках:

- після виконання постачальником зобов`язань за договором в повному обсязі;

- за рішенням суду, яке набрало законної сили, щодо повернення забезпечення договору у випадку визнання результатів процедури закупівлі недійсними або договору про закупівлю нікчемним;

- в інших випадках, передбачених чинним законодавством України, що регулює публічні закупівлі.

Тобто, з моменту повного виконання позивачем зобов`язань за договором та проведення остаточних розрахунків, у відповідача виникло зобов`язання щодо повернення забезпечення виконання договору, що не було виконано відповідачем в порушення вимог статті 27 Закону України "Про публічні закупівлі" та пункту 15.3. договору.

Приймаючи до уваги вищенаведене у сукупності та встановлені судом обставини повного виконання позивачем робіт за договором, суд доходить до висновку про наявність підстав для повернення відповідачем забезпечення виконання договору про закупівлю послуг після виконання учасником-переможцем договору, не залежно факту неналежного виконання позивачем умов договору в частині строків поставки Товару.

При цьому, судом взято до уваги висновки Верховного суду, наведені у постанові від 25.09.2024 у справі № 910/12114/23, в якій колегія суддів виснувала: " 5.52. До того ж до правовідносин у даній справі підлягає застосуванню не лише Цивільний кодекс України та Господарський кодекс України, а і спеціальний закон - Закон України "Про публічні закупівлі", відповідно до частини другої статті 27 якого замовник повертає забезпечення виконання договору про закупівлю після виконання учасником-переможцем процедури закупівлі/спрощеної закупівлі договору про закупівлю, а також за рішенням суду щодо повернення забезпечення договору у випадку визнання результатів процедури закупівлі/спрощеної закупівлі недійсними або договору про закупівлю нікчемним; у випадках, передбачених статтею 43 цього Закону; згідно з умовами, зазначеними в договорі про закупівлю, але не пізніше ніж протягом п`яти банківських днів з дня настання зазначених обставин.

5.53. Тобто вказана норма Закону, яка безпосередньо регулює відносини суб`єктів господарювання у процедурі публічних закупівель, чітко передбачає момент повернення замовником забезпечення договору - після його виконання учасником-переможцем, у той час як можливість неповернення замовником забезпечення виконання договору існує лише у разі невиконання учасником умов договору.

5.54. При цьому, невиконання має місце лише у випадку відсутності дій, які складають зміст зобов`язання, а неналежним виконанням є виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання".

Так, у справі № 910/12114/23 Верховний Суд виходив із того, що пунктом 7.17 договору про закупівлю сторонами погоджено, що забезпечення виконання договору повертається у випадках, передбачених статтею 27 Закону України "Про публічні закупівлі", за умови настання граничної дати оплати (остаточного розрахунку) згідно з умовами договору, протягом п`яти банківських днів із дня настання таких обставин. Тому, здійснивши оцінку змісту укладеного між сторонами договору, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що умови пункту 7.17 договору також передбачають повернення відповідачем забезпечення виконання договору після виконання позивачем укладеного між сторонами договору у повному обсязі протягом п`яти банківських днів із граничної дати оплати, а також те, що підставою для неповернення забезпечення є саме невиконання позивачем умов договору (нездійснення поставки товару), а не неналежне його виконання. Наведене підтверджує те, що з моменту повного виконання позивачем договору та проведення остаточних розрахунків за товар у відповідача виникло зобов`язання щодо повернення забезпечення виконання договору, що не було ним виконано в порушення вимог статті 27 Закону України "Про публічні закупівлі" та пункту 7.17 договору.

У справі № 910/11352/24 Верховний Суд виходив із того, що за умовами пункту 10.9.6 договору від 14.12.2022 про закупівлю послуг забезпечення виконання договору повертається у випадках, передбачених статтею 27 Закону України "Про публічні закупівлі", за умови настання граничної дати оплати (остаточного розрахунку) згідно з умовами договору протягом п`яти банківських днів із дня настання таких обставин. З огляду на викладене, враховуючи висновки Верховного Суду, наведені у постанові від 25.09.2024 у справі № 910/12114/23, суди попередніх інстанцій, здійснивши оцінку змісту договору від 14.12.2022, правомірно задовольнили позов та дійшли обґрунтованого висновку, що умови пункту 10.9.6 передбачають повернення відповідачем забезпечення виконання договору після виконання позивачем зобов`язань у повному обсязі протягом п`яти банківських днів із дня прийняття робіт, натомість підставою для неповернення забезпечувальної суми є саме невиконання позивачем умов договору (нездійснення підрядником дій, які складають зміст зобов`язання, чого суди не встановили), а не неналежне його виконання.

Беручи до уваги викладені вище обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що позивачем виконано поставку Товару за договором у повному обсязі, що в свою чергу виключає право відповідача на задоволення вимог за банківською гарантією та передбачає обов`язок останнього, в силу положень статті 27 Закону України "Про публічні закупівлі" та пункту 15.3. договору, повернути позивачеві Банківську гарантію.

При цьому суд повторно наголошує, що відповідач скористався своїм правом та направив вимогу щодо сплати штрафних санкцій № 01/01/13/10/28/02-02/01/3628 від 17.03.2025, яка була виконана позивачем добровільно та сплачено ним на користь покупця вказані штрафні санкції платіжною інструкцією № 5458 від 21.03.2025 у розмірі 452 783,52 грн.

Суд також вказує, що матеріали справи не містять доказів того, що відповідач, у строк, встановлений п. 15.3. договору повернув позивачеві суму забезпечення виконання договору.

Отже, враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, суд погоджується з доводами позивача, що останній здійснив повне виконання зобов`язання за договором, укладеним між сторонами, та про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 27 Закону України "Про публічні закупівлі" та пункту 15.3. договору у вигляді повернення відповідачем суми забезпечення виконання договору про закупівлю після виконання постачальником зобов`язань за договором в повному обсязі.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України прокладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97 від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", №49684/99 від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як законодавчо необґрунтовані та безпідставні.

Керуючись ст. 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Укрнафта" (04053, місто Київ, пров. Несторівський, будинок 3-5, ідентифікаційний код юридичної особи 00135390) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська міжнародна торгівельна компанія" (02068, місто Київ, вул. Анни Ахматової, будинок 13, офіс 222, ідентифікаційний код юридичної особи 36046631) 3% річних у розмірі 151 (сто п`ятдесят одна) грн 51 коп., пеню у розмірі 1 843 (одна тисяча вісімсот сорок три) грн 43 коп. суму банківської гарантії у розмірі 226 391 (двісті двадцять шість тисяч триста дев`яносто одна) грн 76 коп. та судовий збір у розмірі 2 740 (дві тисячі сімсот сорок) грн. 44 коп.

3. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.В. Мандриченко