Рішення № 140145471, 23.09.2026, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 р. м. Ужгород Справа № 907/574/26

Господарський суд Закарпатської області у складі головуючого - судді Сисина С.В., за участю секретаря судового засідання Далекорій Б.В., розглянувши у загальному позовному провадженні справу,

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ВИРІЙ ІНДАСТРІ», код ЄДРПОУ 45186404, місцезнаходження 01013, місто Київ, вулиця Промислова (Голосіївський р-н), будинок 4,

до відповідача: Фізичної особи підприємця Чуга Корнелії Робертівни, РНОКПП НОМЕР_1 , місцезнаходження АДРЕСА_1 ,

про стягнення заборгованості за договором поставки, 3% річних, пені, інфляційних втрат, нарахованих за невиконання умов договору поставки,

за участі представників сторін:

від позивача - не з`явився,

від відповідача - не з`явився,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВИРІЙ ІНДАСТРІ» (далі позивач, Товариство) через систему «Електронний суд ЄСІТС» звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою №20.05.2026 від 25.05.2026 (яка зареєстрована за вхідним №02.3.1-05/613/26 від 25.05.2026) до Чуга Корнелії Робертівни (далі відповідач, Підприємець) про стягнення заборгованості за договором поставки, 3% річних, пені, інфляційних втрат, нарахованих за невиконання умов договору поставки.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено головуючого суддю Сисина С.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.05.2026.

Процесуальні дії у справі

Згідно з ухвалою від 01.06.2026 суд залишив без руху позовну заяву ТОВ «ВИРІЙ ІНДАСТРІ» №20.05.2026 від 25.05.2026 до Чуга К.Р. та встановив позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

04.06.2026 через систему «Електронний суд ЄСІТС» від ТОВ «ВИРІЙ ІНДАСТРІ» надійшла заява про усунення недоліків №02.06.2026 від 04.06.2026 (яка зареєстрована за вхідним №02.3.1-02/5423/26), згідно з якою позивач усунув недоліки позовної заяви зо були зазначені в ухвалі суду від 01.06.2026.

Згідно з ухвалою від 08.06.2026 суд відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначив підготовче засідання на 01.07.2026 та встановив сторонам строки для подання заяв по суті спору.

29.06.2026 і 17.07.2026 від Товариства з обмеженою відповідальністю «ВИРІЙ ІНДАСТРІ» надходили заяви про проведення підготовчих засідань за відсутності позивача від 29.06.2026 (зареєстрована за вхідним №02.3.1-02/6332/26) та від 17.07.2026 (зареєстрована за вхідним №02.3.1-02/7034/26).

Враховуючи першу неявку відповідача у підготовче засідання, відповідно до ухвали від 01.07.2026 суд відклав підготовче засідання на 22.07.2026.

10.07.2026 через систему «Електронний суд ЄСІТС» від представника відповідача адвоката Михалків Б.С. надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді від 10.07.2026 (яка зареєстрована за вхідним №02.3.1-02/6783/26), на підставі якої представнику відповідача невідкладно надано доступ до справи в системі «Електронний суд».

Згідно з ухвалою від 22.07.2026 суд закрив підготовче провадження у справі №907/574/26 та призначив справу до розгляду по суті на 24.08.2026.

Згідно з ухвалою від 24.08.2026 суд задовольнив клопотання представника позивача адвоката Новокщонової О.М. про відкладення судового засідання від 23.08.2026 (зареєстроване за вхідним №02.3.1-02/8280/26 від 24.08.2026) та призначив дату наступного судового засідання по розгляду справи по суті на 23.09.2026.

21.09.2026 через систему «Електронний суд ЄСІТС» від ТОВ «ВИРІЙ ІНДАСТРІ» надійшла заява про проведення судового засідання без участі позивача від 21.09.2026 (яка зареєстрована за вхідним №02.3.1-02/9286/26), згідно з якою позивач просить судове засідання, призначене на 23.09.2026 проводити без участі позивача.

У постанові від 27.06.2024 у справі №759/16487/21, провадження № 61-772св24 Верховний Суд з посиланням на практику Європейського Суду з прав людини (справи «Заводнік проти Словенії», заява №53723/13, рішення від 21 травня 2015 року, пункт 70; справа «Созонов та інші проти України», заява №29446/12, рішення від 08 листопада 2018 року, пункт 8) зазначив, що на національні суди покладено обов`язок з`ясувати, чи були повістки або інші судові документи завчасно отримані сторонами та, за необхідності, суди зобов`язані фіксувати таку інформацію у тексті рішення.

З довідок про доставку електронного листа, які отримані з автоматизованої системи документообігу суду комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду», вбачається, що ухвали суду від 08.06.2026, 01.07.2026, 22.07.2026, 24.08.2026 у справі №907/574/26 (суддя Сисин С.В.) були надіслані позивачу та представнику позивача в їх Електронний кабінет. Означені документи доставлено до електронних кабінетів учасників справи 08.06.2026 о 13:21, 02.07.2026 о 10:19, 22.07.2026 о 21:04, 25.08.2026 о 17:40.

З довідок про доставку електронного листа, які отримані з автоматизованої системи документообігу суду комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду», вбачається, що ухвали суду від 22.07.2026 і 24.08.2026 у справі №907/574/26 (суддя Сисин С.В.) були надіслані представнику відповідачу адвокату Михалків Б.С. в його Електронний кабінет. Означені документи доставлено до електронного кабінету цього учасника справи 22.07.2026 о 21:04 і 25.08.2026 о 17:40.

В пунктах 41-42 постанови Верховного Суду від 30.08.2022р. у справі №459/3660/21 викладена правова позиція, що довідка про доставку документа в електронному вигляді до «Електронного кабінету» є достовірним доказом отримання адресатом судового рішення.

Згідно з відповіддю №35284808 від 26.05.2026 про відсутність зареєстрованого електронного кабінету ЄСІТС встановлено, що фізична особа Чуга Корнелія Робертівна (РНОКПП НОМЕР_1 ) не має зареєстрованого електронного кабінету в підсистемі електронний суд ЄСІТС.

Враховуючи відсутність у відповідача зареєстрованого електронного кабінету ЄСІТС,

- ухвала суду від 08.06.2026 направлена відповідачу поштовою кореспонденцією рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №R067196230715 від 10.06.2026;

- ухвала суду від 01.07.2026 направлена відповідачу поштовою кореспонденцією рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №R067216233627 від 02.07.2026;

- ухвала суду від 24.08.2026 направлена відповідачу поштовою кореспонденцією рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №R067264003862 від 26.08.2026;

по місцезнаходженню відповідача згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань: 88000, Закарпатська область, Ужгородський район, місто Ужгород, пров. Автовокзальний, будинок 111, офіс 11.

15.06.2026 на адресу суду повернулось рекомендоване поштове відправлення №R067196230715 від 10.06.2026, причина повернення «неправильно зазначена/відсутня адреса».

23.07.2026 на адресу суду повернулось рекомендоване поштове відправлення №R067216233627 від 02.07.2026, причина повернення «за закінченням терміну зберігання».

02.09.2026 на адресу суду повернулось рекомендоване поштове відправлення №R067264003862 від 26.08.2026, причина повернення «за закінченням терміну зберігання».

Крім цього, з метою вжиття вичерпних заходів для повідомлення відповідача про розгляд справи та призначене на 22.07.2026 судове засідання, 02.07.2026 судом у порядку ст.122 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) було опубліковано на офіційному вебсайті «Судової влади України» оголошення про виклик відповідача.

Отже, учасники справи належним чином повідомлялися судом про день, час та місце судових засідань та належним чином повідомлені про призначене на 23.09.2026 судове засідання по розгляду справи по суті.

Позивач та відповідач у судове засідання 23.09.2026 не з`явилися, участі уповноважених представників не забезпечили, будучи належним чином повідомлені про дату, місце та час проведення судового засідання. Судом взято до уваги заяву позивача про проведення судового засідання без участі позивача від 21.09.2026.

Відповідно до ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Застосовуючи при розгляді справи відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України і ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд також зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

На підставі всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів, враховуючи неявку учасників справи у судове засідання 23.09.2026, суд у цей день розглянув справу за наявними у справі матеріалами та ухвалив у справі рішення.

Згідно з приписами ч. 4 та 5 ст. 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Суть спору за позицією позивача, викладеною у позовній заяві

Позовні вимоги ТОВ «ВИРІЙ ІНДАСТРІ» обгрунтовує тим, що 09.02.2026 між ним та ФОП Чуга Корнелією Робертівною було укладено договір поставки №013654 (далі договір), за умовами якого відповідач як постачальник зобов`язався поставити позивачу як покупцю регулятор хода iFlight BLITZ E80 4in1 PRO with CNC (далі - товар) згідно з рахунком-фактурою №136358 (на загальну суму 1168500,00 грн), а позивач зобов`язався оплатити товар на умовах повної передоплати до 12.02.2026 включно. Так як позивач свої зобов`язання за договором виконав належним чином, перерахувавши на підставі рахунку-фактури №136358 від 09.02.2026 на користь відповідача 1168500,00 грн попередньої оплати згідно платіжної інструкції №4642 від 10.02.2026; так як ФОП Чуга К.Р. у порушення умов пп.2.1.1 п.2.1 договору не поставила Товариству товар протягом 2 робочих днів з моменту сплати позивачем попередньої оплати; так як за змістом п.6.4. договору передбачено, що у випадку непоставки товару в обумовлений сторонами строк, покупець, що здійснив попередню оплату, має право вимагати повернення грошових коштів у сумі непоставленого товару, а постачальник зобов`язаний на письмову вимогу покупця повернути такі кошти протягом 14 банківських дні; враховуючи отримання відповідачем 26.03.2026 претензії Товариства від 17.03.2026 №17/03-2026/4 про повернення основного боргу за договором поставки №013654 від 09.02.2026, а відтак з 10.04.2026 відповідач прострочив виконання зобов`язання по поверненню вказаної суми коштів. З урахуванням таких обставин справи через невиконання відповідачем умов договору поставки товару після отримання попередньої оплати та після отримання претензії Товариства від 17.03.2026 №17/03-2026/4 про повернення основного боргу за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача 1381313,91 грн, з яких: 1168500,00 грн основний борг за договором, 9412,03 грн - 3% річних, 114513,00 грн пеня за порушення строків поставки товару, 40337,26 грн пеня за прострочення повернення передоплати, 48551,62 грн - інфляційні втрати, а також покласти на відповідача судові витрати.

Позиція відповідача

Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, доказів погашення заборгованості не представив.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 14 ГПК України учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

Відтак, з врахуванням положень ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178 ГПК України, суд вирішив справу за наявними в ній матеріалами.

Фактичні обставини справи встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

09.02.2026 між ФОП Чуга Корнелією Робертівною (як постачальником) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВИРІЙ ІНДАСТРІ» (як покупцем) був укладений договір поставки №013654.

Згідно з п. 1.1. договору, в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов`язується поставити, а покупець прийняти та оплатити товар під назвою регулятор хода: iFlight BLITZ E80 4in1 PRO with CNC вартість якого вказана в даному договорі та рахунку на оплату №136358, що є додатком та невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до п. 1.3.3. договору, видаткові накладні на товар, що після їх підписання сторонами є підтвердженням переходу права власності на товар від постачальника покупцеві.

Згідно з п. 2.1.1. договору, товар - Регулятор хода: iFlight BLITZ E80 4in1 PRO with CNC повинен бути поставлений покупцеві протягом 2 робочих днів з моменту сплати покупцем передоплати, згідно норм п. 5.2.1. договору на підставі рахунку на оплату №136358. Про фактичну дату поставки постачальник повідомляє покупця за 1 (один) робочий день до моменту поставки телефонним зв`язком.

Відповідно до п. 2.2. договору, поставка товару здійснюється постачальником за власний рахунок або власним транспортом.

Згідно з п. 5.1. договору, загальна вартість договору становить 1168500,00 без ПДВ. Вартість товару за договором узгоджена сторонами та зміні (перерахунку) не підлягає.

Відповідно до п. 5.2.1. договору, покупець здійснює повну передоплату вартості товару за договором у розмірі 1168500,00 до 12.02.2026 включно.

Згідно з п. 6.2. договору, у випадку порушення встановлених даним договором строків поставки товару або недопоставки товару, постачальник сплачує покупцю на його вимогу неустойку в розмірі 0,1% від вартості непоставленого в строк товару за кожний день прострочення.

Відповідно до п. 6.4. договору, якщо після закінчення терміну (строку) поставки постачальник не виконав свої зобов`язання повністю або частково, покупець, що здійснив передоплату, має право вимагати повернення грошових коштів у сумі непоставленого товару, а постачальник зобов`язаний на письмову вимогу покупця протягом 14 (чотирнадцяти) банківських днів повернути зазначені кошти. У випадку несвоєчасного повернення коштів постачальник зобов`язаний сплатити на користь покупця пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (тобто у період впродовж якого існувала заборгованість), від суми грошової заборгованості за кожен день прострочення.

Згідно з п. 6.5. договору, сплата стороною штрафу та/або пені не звільняє жодну зі сторін від обов`язку виконання зобов`язань за договором. При цьому кожна із сторін зобов`язана сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення оплати. Штраф (пеня, неустойка) підлягають стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Відповідно до п. 8.1. договору, в разі виникнення спорів при виконанні сторонами цього договору сторони приймуть усіх заходів для їх вирішення шляхом переговорів. У випадку неможливості їх врегулювання шляхом переговорів, спір вирішується згідно з чинним законодавством України.

Згідно з п. 9.1. договору, договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та діє до моменту повного та належного виконання сторонами усіх своїх зобов`язань за цим договором, в тому числі гарантійних.

Відповідно до п. 9.4. договору, закінчення строку дії цього договору не звільняє жодну зі сторін від відповідальності за його порушення (невиконання та/або неналежне виконання), яке мало місце під час дії цього договору.

Згідно з п. 10.1. договору, зміни і доповнення до цього договору, а також тексти його додатків/додаткових угод вважаються дійсними лише в тому випадку, якщо вони вчинені у письмовій формі, підписані уповноваженими представниками обох сторін та скріплені печатками обох сторін (за наявності). Одностороння зміна умов цього договору не допускається. Всі рахунки на оплату, накладні, додаткові угоди, доповнення до цього договору становлять його невід`ємну частину.

Відповідно до п. 10.2. договору, відносини між сторонами, що не врегульовані положеннями (умовами) цього договору, регулюються нормами чинного цивільного та господарського законодавства України.

Даний договір підписано за допомогою електронних цифрових підписів у сервісі «Вчасно» з боку постачальника - ФОП Чугою Корнелією Робертівною, а з боку покупця директором ТОВ «ВИРІЙ ІНДАСТРІ» Бабенком О.М. із накладенням електронної печатки товариства.

Згідно рахунку-фактури №136358 від 10.02.2026, виставленого на виконання договору №013654 від 09.02.2026 з терміном оплати до 12.02.2026, постачальником - ФОП Чугою Корнелією Робертівною пред`явлено до сплати платнику - ТОВ «ВИРІЙ ІНДАСТРІ» вартість товару, а саме: регуляторів ходу iFlight BLITZ E80 4in1 PRO with CNC у кількості 123 штук за ціною 9500,00 грн за одиницю, на загальну суму 1168500,00 грн.

Відповідно до платіжної інструкції №4642 від 10.02.2026, платником - ТОВ «ВИРІЙ ІНДАСТРІ» перераховано отримувачу - ФОП Чузі Корнелії Робертівній суму в розмірі 1168500,00 грн без ПДВ з призначенням платежу: «Оплата за товар згідно рахунку-фактури від 09.02.2026 №136358.без ПДВ».

17.03.2026 ТОВ «ВИРІЙ ІНДАСТРІ» було скеровано претензію №17/03-2026/4 до ФОП Чуги Корнелії Робертівни про повернення основного боргу за договором поставки №013654 від 09.02.2026 у сумі 1168500,00 грн без ПДВ у зв`язку з невиконанням зобов`язання щодо поставки товару (регуляторів ходу iFlight BLITZ E80 4in1 PRP with CNC) у визначений п. 2.1.1 договору строк - протягом 2 робочих днів з моменту сплати передоплати за рахунком №136358 від 10.02.2026, здійсненої платіжною інструкцією №4642 від 10.02.2026, із вимогою повернути вказані кошти протягом 14 банківських днів з моменту отримання даної претензії.

Направлення позивачем відповідачу вище зазначеної претензії №17/03-2026/4 від 17.03.2026 цінним листом з описом вкладення підтверджується копіями поштової накладної №0407040520433 від 17.03.2026; фіскального чеку до поштового відправлення №0407040520433 від 17.03.2026; опису вкладень поштового відправлення №0407040520433 від 17.03.2026 та скріншотів трекінгу відстеження поштового відправлення №0407040520433 від 17.03.2026 з офіційного сайту АТ «Укрпошта».

З трекінгу відстеження з офіційного сайту АТ «Укрпошта» поштового відправлення №0407040520433 від 17.03.2026 встановлено отримання відповідачем 26.03.2026 означеного поштового відправлення, тобто отримання 26.03.2026 претензії ТОВ «ВИРІЙ ІНДАСТРІ» №17/03-2026/4 від 17.03.2026.

Такі обставини є підставою звернення позивача у суд з позовними вимогами про стягнення заборгованості за договором поставки №013654 від 09.02.2026 у розмірі 1381313,91 грн, з яких: 1168500,00 грн основний борг за договором, 9412,03 грн - 3% річних, 114513,00 грн пеня за порушення строків поставки товару, 40337,26 грн пеня за прострочення повернення передоплати, 48551,62 грн - інфляційні втрати.

Правове обґрунтування та оцінка суду

Положеннями ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є, зокрема, договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст.202 ЦК України).

Відповідно до положень ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Нормою ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Суд враховує, що за своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами правочин є договором поставки.

Відповідно до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до положень ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому (ч. 1 ст. 656 ЦК України).

Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару (ст. 664 ЦК України).

У разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Якщо продавець відмовився передати річ, визначену індивідуальними ознаками, покупець має право пред`явити продавцеві вимоги відповідно до статті 620 цього Кодексу (ст. 665 ЦК України).

Згідно ст. 691 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Відповідно до положень ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з ч. 1 ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Як встановлено судом, 09.02.2026 між ТОВ «ВИРІЙ ІНДАСТРІ» та ФОП Чугою Корнелією Робертівною було укладено договір поставки №013654. Згідно умов договору відповідачем Товариству було виставлено рахунок на оплату №136358 від 09.02.2026 на загальну суму 1168500,00 грн за товар - регулятори ходу iFlight BLITZ E80 4in1 PRO with CNC у кількості 123 штук за ціною 9500,00 грн за одиницю.

Позивачем повністю виконано свої зобов`язання за договором (після отримання рахунку Підприємця від 09.02.2026) щодо здійснення попередньої оплати вартості товару в розмірі 1168500,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №4642 від 10.02.2026 про перерахунок означеної суми коштів із призначенням платежу: «Оплата за товар згідно рахунку-фактури від 09.02.2026 №136358.без ПДВ».

Згідно з п.п. 2.1.1 та 5.2.1 договору поставки №013654 від 09.02.2026 товар повинен бути поставлений покупцеві протягом 2 робочих днів з моменту сплати передоплати за рахунком №136358. Оскільки попередню оплату було здійснено позивачем 10.02.2026, кінцевим строком виконання зобов`язання з поставки товару відповідачем було 12.02.2026.

Однак у визначений договором строк відповідач свій обов`язок щодо поставки товару не виконав, товар на адресу позивача не поставив.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем договірних зобов`язань, позивачем на підставі п. 6.4 договору було направлено на адресу відповідача претензію №17/03-2026/4 від 17.03.2026 про повернення сплачених грошових коштів у сумі 1168500,00 грн протягом 14 банківських днів з моменту її отримання. Належне надсилання вказаної претензії відповідачу підтверджується долученими до матеріалів справи копіями поштової накладної №0407040520433 від 17.03.2026, фіскального чека, опису вкладення та роздруківки трекінгу поштового відправлення з офіційного сайту АТ «Укрпошта». Зазначена претензія була вручена відповідачеві 26.03.2026.

За змістом ст. ст. 526, 527 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці (така позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.03.2021 у справі № 180/1735/16-ц).

Відповідно до ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (ч. 2 ст. 693 ЦК України).

Зі змісту ст. ст. 525, 526, 663, 693 ЦК України вбачається, що покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати у разі невиконання продавцем зобов`язання передати товар у строк, встановлений або договором поставки, або визначений відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Для задоволення вимог покупця щодо повернення суми попередньої оплати суд повинен установити факт прострочення продавця щодо передачі товару, факт належного виконання покупцем своїх обов`язків за договором, а звідси - і право покупця вимагати повернення суми попередньої оплати. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.11.2019 у справі № 924/277/19.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Таким чином, суд виснує, що належними та допустимими доказами у справі підтверджено, що позивачем згідно умов договору здійснено попередню оплату за товар у розмірі 1168500,00 грн. Водночас, відповідач після отримання попередньої оплати товар у встановлений договором строк не поставив та після отримання 26.03.2026 претензії Товариства №17/03-2026/4 від 17.03.2026 не здійснив повернення сплачених позивачем грошових коштів у сумі 1168500,00 грн протягом 14 банківських днів з моменту отримання претензії.

У відповідності до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що так як відповідач після отримання 10.02.2026 від позивача 1168500,00 грн попередньої оплати у порушення умов пунктів 2.1.1 та 5.2.1 договору поставки №013654 у дводенний термін не поставив позивачу товар загальною вартістю 1168500,00 грн, то він є таким, що з 13.02.2026 прострочив виконання свого зобов`язання за договором щодо поставки товару на вказану суму.

Водночас суд враховує, що крім права позивача вимагати повернення попередньої оплати у випадку невиконання відповідачем свого зобов`язання по поставці товару, яке передбачено ч. 2 ст. 693 ЦК України, сторони при укладенні договору у п. 6.4. також узгодили, що якщо після закінчення терміну (строку) поставки постачальник не виконав свої зобов`язання повністю або частково, покупець, що здійснив передоплату, має право вимагати повернення грошових коштів у сумі непоставленого товару, а постачальник зобов`язаний на письмову вимогу покупця протягом 14 банківських днів повернути зазначені кошти.

Як було вказано вище, судом встановлено, що ТОВ «ВИРІЙ ІНДАСТРІ», керуючись п. 6.4 договору та ч. 2 ст. 693 ЦК України, 17.03.2026 направило Підприємцю претензію №17/03-2026/4 про повернення основного боргу (грошових коштів) за договором поставки №013654 від 09.02.2026 у сумі 1168500,00 грн у зв`язку з невиконанням зобов`язання щодо поставки товару.

Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, заперечень щодо фактичних обставин справи не надав, як і не надав доказів поставки товару чи повернення попередньої оплати.

Так як Підприємець після отримання 26.03.2026 претензії Товариства №17/03-2026/4 від 17.03.2026 всупереч п. 6.4 договору та ч. 2 ст. 693 ЦК України протягом 14 банківських днів з моменту отримання претензії не здійснив повернення Товариству сплачених ним грошових коштів (попередньої оплати) у сумі 1168500,00 грн, то суд виснує, що відповідач є таким, що з 10.04.2026 прострочив виконання свого зобов`язання по поверненню попередньої оплати в сумі 1168500,00 грн.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ч.1 ст.525 ЦК України).

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Отже, так як відповідач після отримання 10.02.2026 від позивача 1168500,00 грн попередньої оплати у порушення умов пунктів 2.1.1 та 5.2.1 договору поставки у дводенний термін не поставив позивачу товар на вказану суму; так як відповідач після отримання 26.03.2026 претензії Товариства №17/03-2026/4 від 17.03.2026 всупереч п. 6.4 договору та ч. 2 ст. 693 ЦК України не здійснив повернення Товариству сплачених ним грошових коштів (попередньої оплати) у сумі 1168500,00 грн, а відтак позовні вимоги про стягнення з Підприємця на користь Товариства неповернутих коштів попередньої оплати у розмірі 1168500,00 грн (основний борг за договором) підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат

Позивач, покликаючись на приписи ст. 625 ЦК України, просить стягнути з відповідача 9412,03 грн 3% річних та 48551,62 грн інфляційних втрат, що нараховані позивачем за період прострочення з 13.02.2026 по 21.05.2026, враховуючи прострочення відповідачем з 13.02.2026 свого зобов`язання за договором щодо поставки товару на суму 1168500,00 грн, та прострочення відповідачем з 10.04.2026 свого зобов`язання по поверненню попередньої оплати в сумі 1168500,00 грн.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахуванням позивачем 3 % річних та інфляційних втрат є правом кредитора (позивача), яке він може реалізувати при неналежному виконанні боржником грошового зобов`язанні, що в даному випадку допущено відповідачем та водночас є підставою для настання для останнього відповідних правових наслідків, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Інфляційні втрати та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Отже вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19, постанови Верховного Суду від 13.01.2022 у справі №921/27/21, від 26.03.2025 у справі №910/7475/24).

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Верховний Суд у постановах неодноразово висловлював позицію стосовно того, що з огляду на вимоги ч. 5 ст. 236, ст. 86, 237 ГПК України, господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем) (постанови Верховного Суду від 28.01.2019 у справі №922/3782/17, від 05.03.2019 у справі №910/1389/18, від 14.02.2019 у справі №922/1019/18, від 22.11.2023 у справі №904/464/23).

Позивачем надано розрахунок заборгованості, згідно з яким у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором поставки №013654 від 09.02.2026, позивачем нараховано до стягнення з відповідача 48551,62 грн інфляційних втрат та 9412,03 грн 3% річних. Вказані суми нараховані на основну суму боргу за поставлений товар, що становить 1168500,00 грн та за період прострочення з 13.02.2026 по 21.05.2026.

Відповідач не надав суду свого контррозрахунку даних позовних вимог, хоча мав можливість скористатись відповідними процесуальними правами і надати документи в обґрунтування своєї позиції по суті заявлених позовних вимог.

Здійснивши перевірку за допомогою калькулятора сертифікованої комп`ютерної програми інформаційно-правового забезпечення «ЛІГА:ЗАКОН» розрахунку заявлених до стягнення 3% річних у розмірі 9412,03 грн, судом встановлено, що такий розрахунок 3% річних позивачем проведено правильно, з урахуванням суми заборгованості у розмірі 1168500,00 грн та періоду прострочення - з 13.02.2026 по 21.05.2026 та відповідно до методики нарахування.

Водночас, здійснивши перевірку за допомогою калькулятора сертифікованої комп`ютерної програми інформаційно-правового забезпечення «ЛІГА:ЗАКОН» розрахунок заявлених до стягнення інфляційних втрат у розмірі 48551,62 грн, які нараховані позивачем за період прострочення з 13.02.2026 по 21.05.2026, судом встановлено, що розмір інфляційних втрат за вказаний період становить 59505,08 грн.

Відповідно до ч.2 ст.237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Відтак, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 9412,03 грн 3% річних та 48551,62 грн інфляційних втрат є документально доведеними та обґрунтованими.

Щодо стягнення пені

При зверненні в суд з позовною заявою, враховуючи прострочення відповідачем з 13.02.2026 свого зобов`язання за договором щодо поставки товару на суму 1168500,00 грн та прострочення відповідачем з 10.04.2026 свого зобов`язання по поверненню попередньої оплати в сумі 1168500,00 грн, позивачем на підставі п.6.2 договору заявлено до стягнення з відповідача пеню в сумі 114513,00 грн за порушення строків поставки товару, у розмірі 0,1% від вартості непоставленого товару за кожен день прострочення, що нарахована за 98 днів прострочення. Також позивачем на підставі п.6.4 договору, який передбачає нарахування пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, за несвоєчасне повернення коштів після отримання претензії, за період з 10.04.2026 по 21.05.2026 нарахована пеня в сумі 40337,26 грн.

Пунктом 3 ч. 1ст. 611 ЦК України, встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Частина 1ст. 548 ЦК України, передбачає, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно із ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 1ст. 550 ЦК України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

За змістом ч. 1ст. 624 ЦК України, якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Як було вказано вище, згідно з п. 6.2. договору, у випадку порушення встановлених даним договором строків поставки товару або недопоставки товару, постачальник сплачує покупцю на його вимогу неустойку в розмірі 0,1% від вартості непоставленого в строк товару за кожний день прострочення.

Відповідно до п. 6.4. договору у випадку несвоєчасного повернення коштів (після отримання вимоги покупця) постачальник зобов`язаний сплатити на користь покупця пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (тобто у період впродовж якого існувала заборгованість), від суми грошової заборгованості за кожен день прострочення.

Згідно ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина 1 статті 252 ЦК України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина 3 статті 6 ЦК України), у тому числі, мають право пов`язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати). Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21.06.2017 зі справи № 910/2031/16 та Верховного Суду від 10.04.2018 зі справи №916/804/17.

Щодо поданого позивачем розрахунку пені, нарахованої Товариством на підставі п.6.2 договору за 98 днів прострочення - за порушення строків поставки товару, суд зазначає, що такий розрахунок пені безпідставно визначений позивачем за 98 днів прострочення (тобто, як вбачається, за період з 13.02.2025 по 21.05.2026).

Щодо цього, суд зазначає, що за змістом п. 6.2 договору неустойка у розмірі 0,1 відсотка нараховується саме за порушення строків поставки товару за кожен день такого прострочення.

Водночас, з огляду на умови п. 6.4 договору та фактичні обставини справи, позивач скористався своїм правом на відмову від прийняття виконання зобов`язання по поставці товару та висунув відповідачу вимогу про повернення суми попередньої оплати (направив претензію від 17.03.2026), яку відповідач одержав 26.03.2026.

Відповідно до ч.1 ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

З урахуванням визначеного п. 6.4 договору 14-денного строку на повернення коштів, з 27.03.2026 по 09.04.2026 у відповідач був обов`язок щодо повернення попередньої оплати в сумі 1168500,00 грн і такий обов`язок по поверненню вказаної суми попередньої оплати прострочений відповідачем з 10.04.2026 по 21.05.2026, що відповідно до п.6.4 договору є підставою нарахування пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення.

Отже, обов`язок щодо поставки товару у відповідача припинився 27.03.2026 після отримання претензії Товариства про повернення попередньої оплати, а тому період прострочення Підприємця щодо поставки товару становить з 13.02.2026 по 26.03.2026.

Відтак, впродовж періоду з 27.03.2026 по 09.04.2026 відсутні підстави нараховувати пеню (як на підставі п.6.2, так і на підставі ап.6.4. договору), так як з урахуванням п.6.4. протягом цього періоду часу Підприємець мав обов`язок повернути попередню оплату.

Отже, лише з 10.04.2026 мало місце прострочення обов`язку відповідача по поверненню попередньої оплати, що згідно з п.6.4 договору є підставою нарахування пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення по поверненню попередньої оплати.

Щодо визначення пені на підставі п.6.2 договору за несвоєчасну поставку товару (за негрошове зобов`язання) в розмірі 0,1% від вартості непоставленого в строк товару за кожний день прострочення, суд враховує таке.

Як було вказано вище, відповідно до статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Видами забезпечення виконання зобов`язання за змістом положень ч. 2 ст. 546 Цивільного кодексу України є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а частиною 2 цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік забезпечувальних заходів для належного виконання зобов`язання не є вичерпним і сторони, використовуючи принцип свободи договору, передбачений ст. 627 Цивільного кодексу України, мають право встановити й інші, окрім тих, що передбачені ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, засоби, які забезпечують належне виконання зобов`язання, за умови, що такий вид забезпечення не суперечить закону.

Сторони договору, за відсутності встановлених спеціальними законами обмежень, не позбавлені права передбачити у договорі господарську санкцію, що стягується за прострочення негрошового зобов`язання у відсотках до суми невиконаного зобов`язання за кожен день прострочення, та звернутися з вимогою про її стягнення у зв`язку з простроченням зобов`язання.

Як встановлено судом, сторони при укладенні договору в п..6.2. визначили відповідальність постачальника у виді сплати пені в розмірі 0,1% від вартості непоставленого в строк товару за кожний день прострочення.

У постанові Верховного Суду від 23.04.2019 у справі № 904/3565/18 про стягнення штрафних санкцій (пені та штрафу) за несвоєчасну поставку товару за договором поставки, суд дійшов висновків, що пеня, передбачена ст. 231 Господарського кодексу України та ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, може бути застосована для забезпечення будь-якого зобов`язання, у тому числі і до негрошового. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

У постанові Верховного Суду від 25.06.2018 у справі № 912/2483/17 про стягнення штрафних санкцій за несвоєчасне виконання відповідачем поставки, суд дійшов висновків, що сторони договору за відсутності встановлених спеціальними законами обмежень, не позбавлені права передбачити у договорі господарську санкцію, що стягується за прострочення негрошового зобов`язання у відсотках до суми невиконаного зобов`язання за кожен день прострочення, та звернутися з вимогою про її стягнення у зв`язку з простроченням зобов`язання.

Колегія суддів Верховного Суду зазначила, що оскільки факти порушення строків постачання підтверджено матеріалами справи, тому висновок суду апеляційної інстанції про стягнення з відповідача за порушення строків постачання штрафних санкцій, встановлених договором, у вигляді нарахування та стягнення неустойки відповідно до умов договору за весь час прострочення поставки товару, є законним та обґрунтованим.

У постанові Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 910/23003/16 про зобов`язання поставити товар та стягнути штрафні санкції у зв`язку з порушенням відповідачем строків поставки товару за договором, суд дійшов висновку, що сторони у договорі визначили відповідальність у вигляді неустойки від суми непоставленого товару, яка розраховується за кожний день прострочення поставки, тому суди дійшли правомірного висновку, що порушення постачальником зобов`язання з поставки є підставою для застосування до нього правових наслідків, встановлених договором у вигляді нарахування та стягнення неустойки відповідно до умов договору за весь час прострочення поставки товару.

У цій справі спірні правовідносини виникли у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань з поставки товару, визначених сторонами у договорі.

Отже, предмет і підстави позовів у справах № 904/3565/18, № 912/2483/17, № 910/23003/16 та у справі, яка розглядається (щодо вимоги про стягнення неустойки у вигляді пені за порушення виконання негрошового зобов`язання, розмір якої установлений умовами договору), а також фактичні обставини щодо порушення постачальником виконання зобов`язання щодо своєчасної поставки товару, правове регулювання спірних правовідносин є однаковими, що свідчить про подібність спірних правовідносин у цих справах.

Щодо цього, суд також враховує, що згідно з преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності. Дія цього Закону не поширюється на порядок нарахування та сплати пені, штрафних та фінансових санкцій за несвоєчасну сплату податків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством України, а також на відносини, що стосуються відповідальності суб`єктів переказу грошей через платіжні системи.

Отже, виходячи з преамбули Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", він регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Тобто, норми зазначеного Закону застосовуються саме тоді, коли сторони у договорі передбачили за порушення грошових зобов`язань сплату пені у розмірі, що перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, яка діяла у період, за який сплачується пеня. При цьому, розмір пені у таких правовідносинах обчислюється від суми простроченого платежу - невиконаного або несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання.

Оскільки дія Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" поширюється на договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, то до спірних правовідносин в частині нарахування пені за порушення строків поставки товару (за неналежне виконання відповідачем негрошового зобов`язання у вказаній частині) цей Закон не застосовується.

За розрахунком позивача, розмір пені за порушення строків поставки товару становить 114513,00 грн, тобто у розмірі 0,1 відсотка від вартості непоставленого в строк товару на підставі п. 6.2 договору за період з 13.02.2026 по 21.05.2026, за 98 днів прострочення.

З урахуванням наведених вище висновків, судом встановлено порушення відповідачем строку поставки товару на загальну суму 1168500,00 грн в період з 13.02.2026 по 26.03.2026 (строк прострочення 42 дні). Відтак, здійснивши за допомогою калькулятора сертифікованої комп`ютерної програми інформаційно-правового забезпечення «ЛІГА:ЗАКОН» розрахунок пені за вказаний період прострочення (за 42 дні періоду прострочення) у розмірі 0,1 відсотка від вартості непоставленого в строк товару в сумі 1168500,00 грн, суд встановив, що з відповідача підлягає стягненню пеня в сумі 49077,00 грн.

Крім цього, як вбачається із наявного у позовній заяві розрахунку, за неналежне повернення відповідачем позивачу передоплати за умовами п. 6.4. договору, за період з 10.04.2026 по 21.05.2026 Товариством здійснено нарахування пені від суми боргу в розмірі 1168500,00 грн в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, та розмір пені визначений у сумі 40337,26 грн.

Здійснивши за допомогою калькулятора сертифікованої комп`ютерної програми інформаційно-правового забезпечення «ЛІГА:ЗАКОН» розрахунок пені від суми неповернутої передоплати в розмірі 1168500,00 грн, за умовами п. 6.4. договору, за період з 10.04.2026 по 21.05.2026, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несвоєчасно поставленого товару за кожний день такого прострочення, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 40337,26 грн, так як розрахунок пені в цій частині Товариством визначений правильно.

З огляду на викладене, загальний розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 89414,26 грн, з якої: пеня, нарахована на підставі п.6.2. договору, в сумі 49077,00 грн та пеня, нарахована на підставі п.6.4, в сумі 40337,26 грн.

А тому позовні вимоги Товариства про стягнення з Підприємця пені в загальній сумі 154850,26 грн підлягають задоволенню частково, так як з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в загальній сумі 89414,26 грн.

Щодо права суду з власної ініціативи зменшити розмір пені

Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також ч. 3 ст. 551 ЦК України, згідно з якою розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Суд зауважує, що судова практика щодо застосування вказаних положень ЦК України наразі є усталеною (див. зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, Верховного Суду від 14.04.2021 у справі № 923/587/20, від 01.10.2020 у справі № 904/5610/19, від 02.12.2020 у справі № 913/698/19, від 26.01.2021 у справі № 922/4294/19, від 24.02.2021 у справі № 924/633/20, від 03.03.2021 у справі № 925/74/19, від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 30.03.2021 у справі № 902/538/18, від 19.01.2021 у справі № 920/705/19, від 27.01.2021 у справі № 910/16181/18, від 31.03.2020 у справі № 910/8698/19, від 11.03.2020 у справі № 910/16386/18, від 09.07.2020 у справі № 916/39/19, від 08.10.2020 у справі № 904/5645/19, від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20, від 13.04.2021 у справі № 914/833/19, від 22.06.2021 у справі № 920/456/17 від 03.04.2024 у справі №924/706/23 та багато інших) і відповідно до неї при визначенні розміру неустойки судам належить керуватися наступними загальними підходами (правилами):

- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;

- довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов`язане з цим клопотання;

- неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;

- господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення;

- закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення;

- чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, а тому таке питання вирішується господарським судом згідно статті 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів;

- підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір таких санкцій саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи.

З урахуванням наведеного, з метою забезпечення завдань господарського судочинства щодо справедливого та неупередженого вирішення судом спору в даній справі; дотримання при цьому таких принципів господарського судочинства як верховенство права, добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, при розгляді справи суд з власної ініціативи перевірив наявність підстав для зменшення пені за порушення відповідачем своїх зобов`язань за договором.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду від 22.05.2019 у справі №910/11733/18 у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання.

Статтею 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Тобто, неустойка - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності.

Водночас, неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 року № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

У постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду також вказала, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Зі змісту ч. 3 ст. 551 ЦК України вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), що підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів обох сторін, які заслуговують на увагу; ступінь виконання зобов`язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання; тривалість прострочення виконання; наслідків порушення зобов`язання; невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо (аналогічний висновок про застосування норми права викладений в постанові Верховного Суду від 31.10.2019 у справі №924/243/19).

Тобто при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій судам належить брати до уваги як обставини, прямо визначені у ст. 551 ЦК України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними.

При цьому, суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення неустойки. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (ст. ст. 86, 236 - 238 ГПК України).

Так, ст. 86 ГПК України передбачає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Водночас, суд зазначає, що на підставі ч. 3ст. 551 ЦК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру.

Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду 15.02.2023 у справі №920/437/22, від 13.07.2022 у справі №925/577/21, від 28.06.2022 у справі №902/653/21, від 30.03.2021 у справі №902/538/18, від 29.05.2023 у справі №904/907/22, від 20.12.2023 у справі №916/2263/22.

Як встановлено судом, пеня в загальному розмірі 89414,26 грн нарахована позивачем за прострочення відповідачем строку поставки товару та прострочення відповідачем строку повернення попередньої оплати в сумі 1168500,00 грн.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 14 ГПК України учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

Суд враховує, що станом на день ухвалення рішення відповідач не сплатив жодних коштів у рахунок погашення основного боргу (повернення попередньої оплати), про стягнення якого позивач звернувся в суд з позовною заявою; не подавав клопотання про зменшення стягнення з нього пені.

Водночас загальний розмір пені у сумі 89414,26 грн від розміру боргу в сумі 1168500,00 грн становить 7,65%, а, отже, відсутні підстави вважати такий розмір пені явно не співмірним розміру простроченого зобов`язання, тим більше враховуючи, що такий основний борг по даний час не сплачено.

Врахувавши такі обставини, суд виснує про відсутність обставин справи, які би вказували про право суду зменшити заявлену до стягнення позивачем пеню.

Отже, оскільки відповідач не заявляв клопотання про зменшення розміру пені, не навів виняткових обставин, які б давали підстави для зменшення розміру заявленої до стягнення пені і такі обставини не встановлені судом; враховуючи, що за відсутності обставин справи, які би свідчили про наявність підстав для зменшення розміру пені, у випадку її безпідставного зменшення - це призведе до порушення принципу рівності сторін та порушення балансу інтересів сторін, суд, дослідивши наявні у справі докази, дійшов висновку про стягнення з відповідача пені в загальному розмірі 89414,26 грн.

Щодо обґрунтованості рішення

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями ст.ст. 13 14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі ст. 73 ГПК України доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В силу приписів ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Суд також зазначає, що принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Розподіл судових витрат

Відповідно до платіжної інструкції №1492 від 22.05.2026 при поданні позовної заяви через систему «Електронний суд» щодо стягнення заборгованості за договором поставки, 3% річних, пені, інфляційних втрат, нарахованих за невиконання умов договору поставки у загальній сумі 1381313,91 грн, позивачем було здійснено сплату судового збору в розмірі 20719,71 грн.

Водночас, відповідно до ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

А відтак, при подачі позову через систему «Електронний суд» судовий збір у справі про стягнення з відповідача 1381313,91 грн, підлягав сплаті позивачем у сумі 16575,77 грн.

Статтею 7 Закону України «Про судовий збір» врегульовано загальні питання повернення сплачених сум судового збору, в тому числі визначено підстави такого повернення, яке здійснюється за ухвалою суду.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Частина 2 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» передбачає, що у випадках, установлених п. 1 ч. 1 цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

Виходячи із системного аналізу норм ГПК України та Закону України «Про судовий збір» питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів за наявності клопотання сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору (після набрання рішенням законної сили).

А тому позивач має право на повернення судового збору в сумі 4143,94 грн через внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, і такий буде повернуто позивачу при подачі відповідного клопотання.

Судові витрати на підставі ст. 129 ГПК України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (ч. 9ст. 129 ГПК України).

Відтак, так як суд задовольнив позовні вимоги частково та стягнув з відповідача 1315877,91 грн, а тому стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 15790,54 грн, пропорційно розміру задоволеного позову.

Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 2, 13, 42, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 129, 221, 236, 237, 238, 240, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи підприємця Чуга Корнелії Робертівни (РНОКПП НОМЕР_1 , місцезнаходження АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВИРІЙ ІНДАСТРІ» (код ЄДРПОУ 45186404, місцезнаходження 01013, місто Київ, вулиця Промислова (Голосіївський р-н), будинок 4) 1315877,91 грн (один мільйон триста п`ятнадцять тисяч вісімсот сімдесят сім гривень 91 копійок), з яких: 1168500,00 грн (один мільйон сто шістдесят вісім тисяч п`ятсот гривень 00 копійок) - основний борг за договором поставки №013654 від 09.02.2026, 48551,62 грн (сорок вісім тисяч п`ятсот п`ятдесят одна гривня 62 копійки) інфляційні втрати, 9412,03 грн (дев`ять тисяч чотириста дванадцять гривень 03 копійки) - 3% річних у сумі, 89414,26 грн (вісім дев`ять тисяч чотириста чотирнадцять гривень 26 копійок) пеня, нараховані за невиконання умов договору поставки №013654 від 09.02.2026, а також стягнути 15790,54 грн (п`ятнадцять тисяч сімсот дев`яносто гривень 54 копійки) на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

В решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

На підставі статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду, згідно з частиною першою статті 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.

Повне рішення складене і підписане 29.09.2026.

Суддя С.В. Сисин