Ухвала суду № 140145354, 21.09.2026, Господарський суд Житомирської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,

e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ 03499916

УХВАЛА

про залишення позову без розгляду

21 вересня 2026 р. м. Житомир Справа № 906/1049/25

Господарський суд Житомирської області

Суддя Нестерчук С. С.

за участю секретаря судового засідання: Бугайова І. В.

за результатами розгляду клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду (вх.№9601/26 від 11.08.2026)

під час розгляду у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Автодозор"

до Autohandel Gebroeders Heinhuis v.o.f.

про стягнення 45 000,00 євро

за участю представників сторін:

від позивача: адвокат Сичов Д. В.

від відповідача: адвокат Лугіна С. А.

УСТАНОВИВ:

На розгляді Господарського суду Житомирської області (далі - Суд) перебуває справа № 906/1049/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Автодозор" (далі - позивач) з вимогою до нерезидента України Autohandel Gebroeders Heinhuis v.o.f. (далі - відповідач) про стягнення 45 000,00 євро.

Ухвалою Суду від 18.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження з викликом учасників справи.

Ухвалою Суду від 22.06.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу №906/1049/25 до судового розгляду по суті на 11.08.2026 р. о 12:00.

11.08.2026 представник відповідача подав до Суду клопотання про приєднання доказів по справі та залишення позовної заяви без розгляду.

У судовому засіданні 11.08.2026 Суд відклав розгляд зазначеного клопотання з метою надання позивачу можливості ознайомитися з його змістом та протокольною ухвалою відклав розгляд справи на 26.08.2026.

У судовому засіданні 26.08.2026 представник позивача подав клопотання, в якому зазначив, що документи, додані відповідачем до клопотання від 11.08.2026, на його думку, містять ознаки підроблення.

Представник відповідача заперечив проти наведених доводів та пояснив, що зазначені документи були отримані відповідачем від позивача шляхом їх направлення на офіційну електронну адресу відповідача, оскільки сторони здійснювали обмін документами засобами електронного зв`язку. Водночас представник відповідача зазначив, що документи, додані позивачем до позовної заяви, у відповідній редакції відповідач не погоджував.

Протокольною ухвалою від 26.08.2026 Суд у судовому засіданні оголосив перерву до 01.09.2026 р. о 15:15.

31.08.2026 р. через підсистему "Електронний суд" від представника позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи скріншотів з електронної пошти з перепискою сторін у справі.

Дослідивши долучені до клопотання скріншоти з електронної пошти, Суд установив, що вони відображають лише окремі фрагменти електронного листування та не містять файлів, які додавалися до відповідних електронних повідомлень.

Водночас саме зміст таких файлів має істотне значення для встановлення того, яка редакція Контракту та інших документів фактично направлялася сторонами одна одній та була погоджена під час формування договірних правовідносин.

Крім того, електронне листування викладене іноземною мовою, однак його переклад українською мовою до матеріалів справи не подано.

Відповідно до частини першої статті 10 ГПК України господарське судочинство в судах здійснюється державною мовою.

Отже, для належного дослідження змісту поданого електронного листування та надання іншим учасникам справи можливості висловити щодо нього свої доводи і заперечення відповідні матеріали мають бути подані разом із перекладом українською мовою.

Відповідно до статті 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються у формі документів, на які накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

За таких обставин подані позивачем скріншоти в їх наявному вигляді не дають можливості Суду достовірно встановити повний зміст електронного листування, зміст прикріплених до нього файлів, а також їх тотожність документам, наявним у матеріалах справи.

Ураховуючи, що між сторонами існує спір щодо редакції Контракту №11.04.25, яка була фактично погоджена сторонами, у тому числі щодо умови про визначення суду, компетентного розглядати спори між ними, Суд дійшов висновку про необхідність витребування у позивача оригіналів електронних доказів - електронного листування у первинному електронному вигляді разом з усіма файлами, доданими до відповідних повідомлень, а також перекладу такого листування та доданих документів українською мовою.

Ухвалою від 01.09.2026 Суд відклав розгляд клопотання представника відповідача від 11.08.2026 на 16 вересня 2026 р. о 12:15. Цією ухвалою Суд витребував у позивача оригінали електронного листування між сторонами у первинному електронному вигляді разом з усіма файлами, прикріпленими до відповідних електронних повідомлень; а також переклад українською мовою електронного листування та встановив позивачу і відповідачу строк до 14.09.2026 р. (включно) для подання доказів.

15.09.2026 через підсистему "Електронний суд" представник відповідача - адвокат Лугіна С. А. подав клопотання (вх. №10869/26 від 16.09.2026) про долучення доказів, а саме скріншот електронного листа відповідача від 11.04.2025 з відповідними додатками (з перекладом).

У судовому засіданні 16.09.2026 представник позивача - адвокат Сичов Д. В. повідомив, що його довіритель не виконав вимоги ухвали від 01.09.2026 про надання оригіналу електронного листування між сторонами, а також перекладу українською мовою електронного листування, оскільки вважає, що всі докази позивачем надані. Наслідки не вчинення процесуальної дії позивачу зрозумілі.

Суд долучив до матеріалів справи докази, подані представником відповідача разом з клопотанням (вх. №10869/26 від 16.09.2026).

Також Суд заслухав представників сторін щодо клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду (вх.№9601/26 від 11.08.2026). Представник позивача заперечив щодо залишення позову без розгляду. Представник відповідача підтримав клопотання, посилаючись серед іншого на позицію Верховного Суду, яка викладена у постанові від 28.01.2026 у справі №369/6745/22.

Суд відповідно до ч. 4 ст. 233 ГПК України для постановлення ухвал, що оформлюються окремим документом оголосив перерву до 21.09.2026 о 12:30.

У судовому засіданні 21.09.2026 Суд проголосив скорочену (вступну та резолютивну частини) ухвали.

МОТИВИ СУДУ

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

У міжнародному праві категорія «підсудність» застосовується для визначення розподілу як компетенції між судами існуючої в державі системи розгляду цивільних справ, так і компетенції судів щодо вирішення справ з іноземним елементом, тобто міжнародної підсудності.

Таким чином, суди, вирішуючи питання про належність справи до їх компетенції, зобов`язані з`ясувати, в судах якої країни відповідно до міжнародних зобов`язань України підлягає розгляду справа з іноземним елементом.

Лише у разі, якщо спір підлягає вирішенню в судах України, підсудність справи визначається за правилами ГПК України.

Приписами статті 366 ГПК України встановлено, що підсудність справ за участю іноземних осіб визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. У випадках, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, підсудність справ за участю іноземних осіб може бути визначено за угодою сторін.

У пункті 2 частини першої статті 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлено, що іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об`єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.

Згідно зі статтею 4-1 Закону України "Про міжнародне приватне право" учасники приватноправових відносин з іноземним елементом можуть укласти угоду про вибір суду, якою визначити підсудність судам певної держави або одному чи декільком конкретним судам певної держави справ у спорах, що виникли або можуть виникнути між ними у зв`язку з такими правовими відносинами. Угода про вибір суду укладається у письмовій формі незалежно від місця її укладення. Угода про вибір суду, якою обрано суд України, укладається у письмовій формі відповідно до закону України. Угода про вибір суду не може передбачати зміну виключної підсудності справи з іноземним елементом судам України. Недійсність правочину, складовою частиною якого є угода про вибір суду, не тягне за собою недійсність угоди про вибір суду.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України "Про міжнародне приватне право" у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правовідносин.

Згідно з частиною першою статті 75 Закону України "Про міжнародне приватне право" підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися.

Відповідно до статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках: 1) якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону; 2) якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача; 3) у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України; 4) якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні; 5) якщо у справі про відшкодування шкоди позивач - фізична особа має місце проживання в Україні або юридична особа - відповідач - місцезнаходження в Україні; 6) якщо у справі про спадщину спадкодавець у момент смерті був громадянином України або мав в Україні останнє місце проживання; 7) дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України; 8) якщо у справі про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим особа мала останнє відоме місце проживання на території України; 9) якщо справа окремого провадження стосується особистого статусу або дієздатності громадянина України; 10) якщо справа проти громадянина України, який за кордоном діє як дипломатичний агент або з інших підстав має імунітет від місцевої юрисдикції, відповідно до міжнародного договору не може бути порушена за кордоном; 11) якщо у справі про банкрутство боржник має місце основних інтересів або основної підприємницької діяльності на території України; 12) в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України.

Згідно зі статтею 77 Закону України "Про міжнародне приватне право" підсудність судам України є виключною у таких справах з іноземним елементом: 1) якщо нерухоме майно, щодо якого виник спір, знаходиться на території України, крім справ, що стосуються укладення, зміни, розірвання та виконання договорів, укладених в рамках публічно-приватного партнерства, зокрема концесійних договорів, згідно з якими нерухоме майно є об`єктом такого партнерства, зокрема об`єктом концесії, а спір не стосується виникнення, припинення та реєстрації речових прав на такий об`єкт; 2) якщо у справі, яка стосується правовідносин між дітьми та батьками, обидві сторони мають місце проживання в Україні; 3) якщо у справі про спадщину спадкодавець - громадянин України і мав в ній місце проживання; 4) якщо спір пов`язаний з оформленням права інтелектуальної власності, яке потребує реєстрації чи видачі свідоцтва (патенту) в Україні; 5) якщо спір пов`язаний з реєстрацією або ліквідацією на території України іноземних юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців; 6) якщо спір стосується дійсності записів у державному реєстрі, кадастрі України; 7) якщо у справах про банкрутство боржник був створений відповідно до законодавства України; 8) якщо справа стосується випуску або знищення цінних паперів, оформлених в Україні; 9) справи, що стосуються усиновлення, яке було здійснено або здійснюється на території України; 10) в інших випадках, визначених законами України.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що при визначенні підсудності справ за участі іноземного елемента можуть мати місце договірна, загальна, альтернативна та виключна підсудність.

Відповідно до договірної підсудності сторони заздалегідь своєю угодою можуть обрати будь-який судовий орган певної країни, який вони визнають компетентним при розгляді їх цивільної справи.

При цьому з аналізу статей 76, 77 Закону України "Про міжнародне приватне право" випливає, що у випадку наявності між сторонами договору, в якому встановлена умова про договірну підсудність справи іноземним судам, суди України не мають права розглядати спори між сторонами спору, які уклали угоду про розгляд спорів у іноземному суді, за виключенням випадків, коли такий спір відноситься до переліку справ, визначених у статті 77 Закону, що підпадають під виключну юрисдикцію судів України.

Як установив Суд, звертаючись з позовом до Господарського суду Житомирської області, позивач на підтвердження підсудності спору судам України послався, зокрема, на умову Контракту №11.04.25, у редакції, доданій до позовної заяви, відповідно до якої спори між сторонами підлягають вирішенню Господарським судом Житомирської області.

Водночас відповідач заперечив погодження Контракту у наданій позивачем редакції та зазначив, що сторони фактично обмінювалися іншими редакціями документів. На підтвердження своїх доводів відповідач надав матеріали електронного листування сторін та Загальні умови Autohandel Gebroeders Heinhuis v.o.f., відповідно до яких до правовідносин сторін застосовується право Нідерландів, а спори підлягають розгляду судом за місцезнаходженням Heinhuis.

Отже, між сторонами виник спір не щодо тлумачення погодженої умови про підсудність, а щодо самого факту погодження відповідної редакції Контракту та, відповідно, змісту укладеної між сторонами угоди про вибір суду.

За таких обставин визначальним для вирішення клопотання відповідача є встановлення того, які саме документи фактично направлялися сторонами одна одній під час укладення Контракту, та чи містили погоджені ними документи умову про підсудність спорів судам України або суду іншої держави.

Саме з метою з`ясування зазначених обставин ухвалою від 01.09.2026 Суд витребував у позивача оригінали електронного листування між сторонами у первинному електронному вигляді разом з усіма файлами, прикріпленими до відповідних електронних повідомлень, а також їх переклад українською мовою.

При цьому Суд урахував висновок об`єднаної палати Касаційного господарського суду, який викладений у постанові від 15.07.2022 у справі № 914/1003/21, що електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою, є електронним доказом.

Верховний Суд також зазначив, що паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, в якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 Господарського процесуального кодексу України), який, в свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 Господарського процесуального кодексу України). Таким чином, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу (такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 922/51/20, від 14.12.2021 у справі № 910/17662/19).

Сам лист електронної пошти є таким, що містить відомості про факт відправлення повідомлення із відповідної електронної адреси, час відправлення, адресатів листа - осіб, до відома яких було доведено таке повідомлення тощо. У випадку, якщо позивач подає позов у паперовій формі, то електронний лист може бути наданий суду у вигляді відповідної роздруківки. Така роздруківка електронного листа та додатків до нього є паперовою копією електронного доказу.

У цій справі Суд поставив під сумнів відповідність поданих позивачем скріншотів електронного листування оригіналам електронних доказів, оскільки такі скріншоти відображають лише окремі фрагменти листування та не містять файлів, прикріплених до відповідних електронних повідомлень. Водночас зміст саме цих файлів має істотне значення для встановлення того, яка редакція Контракту фактично направлялася сторонами одна одній та була предметом їх електронного обміну.

Суд ураховує, що направлення документа електронною поштою не змінює правової природи такого документа, якщо він є електронною копією письмового доказу. Водночас електронне повідомлення разом із прикріпленими до нього файлами є електронним доказом у розумінні статті 96 ГПК України в частині встановлення обставин його відправлення та отримання, особи відправника й адресата, часу такого обміну, а також змісту файлів, якими сторони обмінювалися в електронній формі.

Отже, Контракт, прикріплений до електронного повідомлення, має значення, з одного боку, як документ, що містить умови правочину, а з іншого - як складова електронного обміну сторін для встановлення того, яка саме його редакція була прикріплена до конкретного електронного повідомлення та направлена іншій стороні.

Оскільки між сторонами існує спір щодо редакції Контракту, якою вони фактично обмінювалися, встановлення цієї обставини потребує дослідження відповідних електронних повідомлень у первинному електронному вигляді разом із прикріпленими до них файлами.

Саме з цією метою ухвалою від 01.09.2026 Суд витребував у позивача оригінали електронного листування між сторонами у первинному електронному вигляді разом з усіма файлами, прикріпленими до відповідних електронних повідомлень.

Однак позивач вимоги зазначеної ухвали не виконав та витребуваних оригіналів електронних доказів не подав. У судовому засіданні 16.09.2026 представник позивача пояснив, що позивач вважає раніше подані ним докази достатніми, та підтвердив, що наслідки невчинення відповідної процесуальної дії йому зрозумілі.

За таких обставин, ураховуючи неподання позивачем оригіналів електронних доказів та наявність обґрунтованих сумнівів щодо відповідності поданих копій їх оригіналам, Суд відповідно до статті 96 ГПК України не бере до уваги подані позивачем скріншоти електронного листування як докази змісту електронного обміну сторін та факту направлення відповідачу певної редакції Контракту.

Відтак зазначені скріншоти не підтверджують, яка саме редакція Контракту була прикріплена до електронного повідомлення та направлена відповідачу, а отже не можуть бути покладені в основу висновку про погодження відповідачем умови щодо підсудності спору Господарському суду Житомирської області.

Відповідно до частини десятої статті 81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа не подала такі докази та яке значення вони мають для встановлення обставин справи, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, відмовити у її визнанні або розглянути справу за наявними доказами.

Суд ураховує, що витребувані електронні докази перебували у сфері контролю позивача та безпосередньо стосувалися спірної обставини щодо редакції Контракту, яка була направлена відповідачу та ним погоджена, а необхідність їх витребування виникла, зокрема, у зв`язку з твердженням самого позивача про невідповідність поданих відповідачем документів фактично погодженим сторонами документам.

З огляду на значення витребуваних доказів для встановлення цієї обставини, їх перебування у сфері контролю позивача та неподання останнім без поважних причин Суд, застосовуючи частину десяту статті 81 ГПК України, не визнає встановленою обставину про те, що відповідачу була направлена та ним погоджена саме та редакція Контракту, яка містить умову про вирішення спорів Господарським судом Житомирської області.

Отже, недоведеність погодження сторонами умови про підсудність спору Господарському суду Житомирської області зумовлює необхідність перевірити, чи підтверджують надані відповідачем докази укладення сторонами у письмовій формі угоди про передачу спорів на вирішення суду іншої держави.

Із поданих відповідачем доказів убачається, що під час формування договірних відносин сторони здійснювали обмін документами засобами електронної пошти.

Зокрема, електронним повідомленням від 11.04.2025 о 14:17 відповідач направив позивачу: інвойс, Декларацію клієнта та Загальні умови Autohandel Gebroeders Heinhuis v.o.f., запропонувавши повернути всі сторінки зазначених документів підписаними та скріпленими печаткою. У цьому ж електронному листі відповідач також зазначив, що на всі поставки поширюються його Загальні умови, зареєстровані в суді м. Алмело та відображені на веб-сайті www.gebrheinhuis.com.

Надалі, 14.04.2025 о 11:44 позивач направив відповідачу електронний лист, у якому, зокрема, повідомив про отримання інвойсу, направлення документів, які запитував відповідач, та намір підготувати Контракт і Специфікацію, необхідні для здійснення банківського платежу, з проханням до відповідача підписати, скріпити печаткою та повернути ці документи.

Під час дослідження зазначеного електронного повідомлення та прикріплених до нього файлів Суд установив, що серед вкладень містилися, зокрема, Загальні умови Autohandel Gebroeders Heinhuis v.o.f., підписані з боку позивача.

Наведена обставина має істотне значення для вирішення питання про погодження сторонами Загальних умов. На відміну від самого факту одностороннього направлення відповідачем стандартних умов своєму контрагенту, повернення позивачем відповідачу їх підписаного примірника свідчить про вчинення позивачем активної дії, спрямованої на підтвердження ознайомлення з такими умовами та прийняття їх змісту.

При цьому електронний лист від 14.04.2025 був направлений самим позивачем у межах листування щодо укладення конкретного правочину та після отримання від відповідача документів, необхідних для його оформлення. Отже, підписані позивачем Загальні умови були повернуті відповідачу не поза межами спірних правовідносин, а безпосередньо у процесі формування договірного зв`язку між сторонами.

Відповідно до частини сьомої статті 82 ГПК України суд за заявою учасника справи чи з власної ініціативи може оглянути вебсайт (сторінку), інші місця збереження даних у мережі Інтернет з метою встановлення та фіксування їх змісту.

Керуючись ч. 7 ст. 82 ГПК України Суд з власної ініціативи оглянув офіційний вебсайт відповідача Autohandel Gebroeders Heinhuis v.o.f. - www.gebrheinhuis.com, на якому розміщено Загальні умови Heinhuis.

За результатами огляду Суд установив, що зміст Загальних умов, розміщених на офіційному вебсайті відповідача, відповідає змісту Загальних умов, наданих відповідачем до матеріалів справи та досліджених Судом у складі електронного листування сторін.

Статтею 14 Загальних умов передбачено, що усі (переддоговірні) правовідносини та угоди, в яких Heinhuis є стороною, регулюються виключно голландським законодавством, навіть якщо зобов`язання повністю або частково виконується за кордоном або якщо сторона, залучена до правовідносин, має там своє місце проживання чи реєстрації. Суд за місцем знаходження Heinhuis має виключну юрисдикцію для розгляду спорів, якщо закон чітко не вимагає іншого.

За таких обставин сукупність досліджених Судом доказів - направлення відповідачем Загальних умов позивачу, повернення їх позивачем у підписаному вигляді як вкладення до власного електронного повідомлення, а також відповідність цих умов документу, розміщеному на офіційному вебсайті відповідача, - підтверджує прийняття позивачем Загальних умов, у тому числі передбаченої статтею 14 умови щодо визначення компетентного суду.

Водночас подальша підготовка позивачем окремого Контракту та Специфікації не спростовує факту попереднього прийняття ним Загальних умов. Така обставина могла б мати значення для визначення змісту остаточної домовленості сторін лише за умови доведення, що у подальшому сторони погодили іншу умову щодо підсудності, яка замінила відповідне положення Загальних умов.

Однак, як установлено Судом вище, позивач не довів направлення відповідачу та погодження останнім тієї редакції Контракту, яка містить умову про вирішення спорів Господарським судом Житомирської області.

Суд також ураховує, що подані відповідачем електронні повідомлення та додані до них документи викладені іноземною мовою та супроводжені перекладом українською мовою.

Водночас відсутність нотаріального засвідчення такого перекладу за обставин цієї справи не є достатньою підставою для неврахування відповідних доказів.

Суд бере до уваги, що спірні документи безпосередньо стосуються правовідносин сторін та електронного листування, учасниками якого вони були.

При цьому учасниками справи не наведено конкретних заперечень щодо правильності поданого перекладу, не зазначено, які саме положення документів перекладені неправильно чи допускають інше розуміння, а у Суду під час їх дослідження не виникло сумнівів щодо змісту перекладених положень.

Верховний Суд у постановах від 03.10.2023 у справі №876/55/23 та від 02.04.2024 у справі №876/72/23 звернув увагу, що формальне недотримання вимог щодо перекладу документів, стороною яких є учасник справи, а тому розуміння ним їх змісту презюмується, за відсутності обґрунтування необхідності іншого перекладу та спору щодо правильності розуміння відповідних документів може свідчити про надмірний формалізм у судочинстві та призводити до неефективності права на доступ до суду.

З огляду на наведене Суд вважає, що за конкретних обставин цієї справи неврахування поданих відповідачем доказів виключно з підстав відсутності нотаріального засвідчення їх перекладу українською мовою становило б прояв надмірного формалізму, оскільки така формальна вимога не пов`язана з необхідністю усунення будь-яких реальних сумнівів щодо змісту відповідних доказів або правильності їх перекладу.

Суд також перевірив наявність інших передбачених статтею 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" підстав міжнародної підсудності цього спору судам України.

Спір виник з правовідносин щодо придбання позивачем у відповідача товару, який відповідно до погодженої сторонами Специфікації підлягав поставці на умовах EXW у м. Алмело, Нідерланди. Відповідач є суб`єктом права Нідерландів та має місцезнаходження у цій державі. Обов`язок продавця щодо передачі товару мав виконуватися на території Нідерландів.

Предметом позову є повернення сплачених позивачем 45 000,00 євро у зв`язку з невиконанням відповідачем договірного зобов`язання з поставки товару. Сам факт здійснення позивачем платежу з території України або його місцезнаходження в Україні не свідчить про те, що дія чи подія, яка стала підставою для позову, мала місце на території України.

Отже, передбачена пунктом 7 частини першої статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" підстава для міжнародної підсудності спору судам України у цьому випадку відсутня.

Таким чином, Суд дійшов висновку, що наявні у справі докази в їх сукупності підтверджують погодження сторонами у письмовій формі умови про передачу спорів, що виникають із відповідних договірних правовідносин, на вирішення суду за місцезнаходженням Autohandel Gebroeders Heinhuis v.o.f. у Нідерландах.

Матеріали справи не містять доказів того, що така угода суперечить закону чи міжнародному договору України, є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана. Спір також не належить до категорій справ, щодо яких статтею 77 Закону України "Про міжнародне приватне право" встановлена виключна підсудність судам України.

Верховний Суд у постанові від 28.01.2026 у справі №369/6745/22 за подібного нормативного регулювання зазначив, що за наявності погодженої сторонами угоди про вибір суду іншої держави та відсутності обставин, які свідчать про її незаконність, недійсність, припинення дії або неможливість виконання, спір не підлягає вирішенню судом України, а позов підлягає залишенню без розгляду.

Відповідно до пункту 11 частини першої статті 226 ГПК України суд залишає позов без розгляду, якщо між сторонами укладено угоду про передачу спору на вирішення суду іншої держави, якщо право укласти таку угоду передбачене законом або міжнародним договором України, за винятком випадків, якщо суд визнає, що така угода суперечить закону або міжнародному договору України, є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

За таких обставин Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення клопотання відповідача, а позов ТОВ "Автодозор" до Autohandel Gebroeders Heinhuis v.o.f. про стягнення 45 000,00 євро підлягає залишенню без розгляду на підставі пункту 11 частини першої статті 226 ГПК України.

Керуючись п. 11 ч. 1 ст. 226, ст. 234, 235 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Автодозор" до Autohandel Gebroeders Heinhuis v.o.f. про стягнення 45 000,00 євро залишити без розгляду.

2. Копію ухвали направити учасникам справи в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та може бути оскаржена до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна ухвала складена та підписана 28.09.2026

Суддя С. НЕСТЕРЧУК