Рішення № 140145268, 21.09.2026, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.09.2026м. ДніпроСправа № 904/2925/26

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г., за участю секретаря судового засідання Стойчан В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто Партнер", м. Черкаси

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юпітер-18", м. Дніпро

про визнання права власності на сільськогосподарську техніку

Представники:

Від позивача: Потапенко С.В.;

Від відповідача: не з`явився

РУХ СПРАВИ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Авто Партнер" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юпітер-18" (далі - відповідач), в якій просить: визнати право власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "Авто Партнер" на комбайн колісний зернозбиральний John Deere серійний номер НОМЕР_1 , рік випуску 2014, бувший у використанні, тип двигуна дизельний, номер НОМЕР_2 в комплекті з жаткою John Deere 321 R, серійний номер НОМЕР_3 , рік виробництва 2016 та транспортний візок для перевезення зернозбиральної жатки марки H&B Technik тип JD1, серійний номер НОМЕР_4 , рік виготовлення 2017, б/в.

Ухвалою від 25.05.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 08.06.2026.

В судовому засіданні 08.06.2026 позивач та відповідач свого представника не направили, пояснень щодо неможливості бути присутніми в судовому засіданні суду не надали, про дату та час повідомлені належним чином. Підготовче засідання відкладено на 22.06.2026.

В судовому засіданні 22.06.2026 позивач надав усні пояснення по справі.

Відповідач свого представника не направив, пояснень щодо неможливості бути присутнім в судовому засіданні суду не надав, про дату та час повідомлений належним чином. Підготовче засідання відкладено на 27.07.2026.

В судовому засіданні 27.07.2026 позивач зазначив, що направив поштою клопотання про продовження строку підготовчого провадження.

Відповідач свого представника не направив, пояснень щодо неможливості бути присутнім в судовому засіданні суду не надав, про дату та час повідомлений належним чином. Підготовче засідання відкладено на 10.08.2026.

28.07.2026 засобами поштового зв`язку від позивача надійшов супровідний лист.

В судовому засіданні від 10.08.2026 позивач проти закриття підготовчого провадження та призначення розгляду справи по суті не заперечував.

Відповідач свого представника не направив, пояснень щодо неможливості бути присутнім в судовому засіданні суду не надав, про дату та час повідомлений належним чином.

Ухвалою від 10.08.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в засіданні на 07.09.2026.

В судове засідання 07.09.2026 з`явився представник позивача.

Відповідач в судове засідання свого представника не направив, пояснень щодо неможливості бути присутнім в судовому засіданні суду не надав, про дату та час судового засідання повідомлений належним чином.

В судовому засіданні розпочато розгляд справи по суті, заслухано вступне слово позивача та досліджено докази, оголошено про перехід до стадії прийняття рішення та про те, що скорочене рішення буде проголошено в судовому засіданні 21.09.2026.

Ухвалою від 07.09.2026 відкладено судове засідання з розгляду справи по суті на 21.09.2026.

В судове засідання 21.09.2026 з`явився представник позивача.

Відповідач в судове засідання свого представника не направив, пояснень щодо неможливості бути присутнім в судовому засіданні суду не надав, про дату та час судового засідання повідомлений належним чином.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

21.09.2026 в судовому засіданні, в порядку ст. 240 ГПК України, оголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення позивача, встановив наступне.

ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору купівлі продажу № 4 від 06.08.2024 в частині передачі документів на техніку.

ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА.

З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, слід зазначити таке.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Статтею 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" визначено перелік відомостей, про юридичну особу, які вносяться до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Зокрема, передбачено, що до Єдиного державного реєстру вноситься інформація для здійснення зв`язку з юридичною особою: телефон, адреса електронної пошти (пункт 18 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань").

Частиною 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" встановлено, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Слід також відзначити, що місцезнаходження юридичної особи при здійсненні державної реєстрації, відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" вноситься до відомостей про цю юридичну особу. За змістом частини 4 статті 17 вказаного Закону, державній реєстрації підлягають зміни до відомостей про юридичну особу, що містяться у Єдиному державному реєстрі, тобто і зміна місцезнаходження, про що юридична особа має звернутись із відповідною заявою. Не вживши заходів для внесення до Єдиного державного реєстру відомостей про зміну свого місцезнаходження (в разі такої зміни), юридична особа повинна передбачати або свідомо допускати можливість настання певних негативних ризиків (зокрема щодо неотримання поштової кореспонденції).

Слід відзначити, що поштові відправлення на адресу відповідача, в яких містилися ухвали суду від 25.05.2026, від 08.06.2026, від 22.06.2026, від 27.07.2026, від 10.08.2029 було повернуто за зворотною адресою АТ "Укрпошта" з відміткою «Адресат відсутній»..

Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, в розумінні частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України відповідач є належним чином повідомлений про розгляд даної справи судом; ухвали суду від 25.05.2026, від 08.06.2026, від 22.06.2026, від 27.07.2026, від 10.08.2029 вважаються врученими відповідачу у паперовому вигляді.

При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв`язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (далі Правила).

Так, порядок доставки поштових відправлень, поштових переказів, повідомлень про вручення поштових відправлень, поштових переказів, періодичних друкованих видань юридичним особам узгоджується оператором поштового зв`язку разом з юридичною особою. Для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв`язок", цих Правил (пункт 94 Правил).

Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу (фізичну особу-підприємця).

У разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.

Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.

Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.

За таких обставин можна дійти висновку, що невручення ухвали суду відбулось через недотримання відповідачем вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю офіційною (юридичною) адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.

Також, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Так, ухвалою суду від 25.05.2026, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Станом на 25.05.2026 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг та враховуючи обмеження, пов`язані з запровадженням воєнного стану, закінчився.

Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.

Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

ОБСТАВИНИ, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.

Предметом доказування, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Отже, обставинами, які входять до предмету доказування у даній справі є наявність правових підстав для визнання права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "Авто Партнер" на комбайн колісний зернозбиральний John Deere серійний номер НОМЕР_1 , рік випуску 2014, бувший у використанні, тип двигуна дизельний, номер НОМЕР_2 в комплекті з жаткою John Deere 321 R, серійний номер НОМЕР_3 , рік виробництва 2016 та транспортний візок для перевезення зернозбиральної жатки марки H&B Technik тип JD1, серійний номер НОМЕР_4 , рік виготовлення 2017, б/в.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

Як убачається з матеріалів справи, 06.08.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Авто Партнер" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Юпітер-18" (продавець) укладено договір №4 купівлі-продажу, згідно п. 1.1. якого за цим договором продавець зобов`язується продати покупцю сільськогосподарську техніку 1. Комбайн колісний зернозбиральний John Deere W440 в комплекті з жаткою John Deere 321 R.

2. Транспортний візок для перевезення зернозбиральної жатки марки H&B Technik тип LD1в подальшому товар, а покупець зобов`язується прийняти у власність та оплатити товар відповідно до умов цього договору.

Характеристика товару: 1. Комбайн колісний зернозбиральний John Deere W440 в комплекті з жаткою John Deere 321 R серійний номер НОМЕР_1 , рік випуску 2014, бувший у використанні, тип двигуна дизельний, номер НОМЕР_2 в комплекті з жаткою John Deere 321 R, серійний номер НОМЕР_3 , рік виробництва 2016.

2. Транспортний візок для перевезення зернозбиральної жатки марки H&B Technik тип JD1, серійний номер НОМЕР_4 , рік виготовлення 2017, б/в.

Дана техніка використовується у сільському господарстві.

Згідно п. 2.1. договору, вартість (ціна) товару за цим договором встановлюється в національній валюті, і на день укладення договору складає за згодою 3 393 750,00 грн., в тому числі 20% ПДВ 565625,00 грн. еквівалентному 75000,00 євро, за курсом євро до національної валюти, який становить 45,25 грн. за 1 євро, курс продажу АТ Приватбанк 06.08.2024.

В разі зміни курсу валюти робиться перерахунок суми в гривні на день оплати товару покупцем.

Покупець сплачує за товар у наступному порядку та на наступних умовах:

2.1.1. Платіж у розмірі: 50% від вартості товару 1696875,00 грн. у тому числі 20% ПДВ-282812,50 грн. еквівалентному 37500 євро покупець сплачує до 25.08.2024 включно.

2.1.2. Платіж у розмірі: 50% від вартості товару 1696875,00 грн. у тому числі 20% ПДВ-282812,50 грн. еквівалентному 37500 євро покупець сплачує до 09.02.2025 включно.

Оплата вартості товару здійснюється покупцем на основі рахунку-фактури №СФ-0000001 від 06.08.2024, шляхом перерахування зазначеної у п. 2.1 договору суми на поточний рахунок продавця, у безготівковій формі, в національній валюті України. Оплата вважається здійсненою після зарахування відповідних коштів на поточний рахунок продавця.(п.2.2. договору).

Відповідно до п. 3.1. договору, ризик втрати чи пошкодження товару, а також обов`язок несення витрат, пов`язаних з товаром, переходить від продавця до покупця в момент фактичного отримання товару покупцем, що посвідчується Актом приймання-передачі товару.

Пунктом 3.2.договору передбачено, що продавець зобов`язується поставити та передати покупцю товар разом із всіма супутніми документами про нього (актом приймання-передачі, видатковою накладною, тощо) не пізніше 25.08.2024, але у будь-якому разі - з моменту виконання покупцем свого грошового зобов`язання перед продавцем по оплаті (50% вартості товару до 25.08.2024 включно згідно п.2.1.1. договору) і відповідно поставити його за умовами цього договору за визначеним місцем виконання цього договору.

Покупець зобов`язується прийняти товар та супровідні документи до нього за адресою: Черкаська обл., м.Звенигородка вул. Павла Скоропадського, 31.(п. 3.3. договору).

Згідно п. 3.5. договору, покупець обізнаний і не заперечує, що товар поставляється не новий, бувший й використанні, гарантії на обслуговування не має і поверненню не підлягає.

Продавець відповідно до умов цього договору зобов`язується:

- передати покупцеві товар, з усіма необхідними для державної реєстрації та експлуатації товару документами відповідно до умов договору,

- для здійснення державної реєстрації товару у відповідних органах продавцем надається необхідний комплект документів(підп.. 4.1.1, 4.1.2. договору).

Відповідно до п. 4.1.4. договору право власності на товар переходить від продавця до покупця після сплати покупцем продавцю першого платежу ціни договору згідно п. 2.1.1. договору, а саме 1696875,00 грн. у тому числі 20% ПДВ-282812,50 грн. еквівалентному 37500 євро та підписання сторонами акта приймання-передачі та видаткової накладної, які мають бути складені та підписані після сплати покупцем першого платежу, сплата якого визначена до 25.08.2024 включно.

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами і діє до остаточного виконання своїх зобов`язань кожної зі сторін. (п. 6.2. договору).

Відповідно до п. 8.3. договору місцем виконання договору (передача товару, підписання актів приймання-передачі, видаткової накладної та передачі іншого пакету документів, необхідного для проведення процедури реєстрації права власності покупцем) є Черкаська обл., м.Звенигородка вул. Павла Скоропадського, 31.

Строк дії договору до 31.12.2025, а в частині виконання зобов`язань взятих на себе сторонами по договору до повного їх виконання.

Додатковою угодою №1 від 20.12.2024 до договору купівлі-продажу № 4 від 06.08.2024 сторони узгодили внести наступні зміни до договору:

-пункт 2.1. договору викласти в наступній редакції: вартість (ціна) товару за цим договором встановлюється в національній валюті, і на день укладення додаткової угоди складає за згодою 3 175 250,00 грн., в тому числі 20% ПДВ 529208,34 грн. еквівалентнму 70000,00 євро, за курсом євро до національної валюти, який становить 43,70 грн. за 1 євро, курс продажу АТ Приватбанк 20.12.2024;

- пункт 2.1.2. договору викласти в наступній редакції: Платіж у розмірі: 50% від вартості товару 1 478,375,00 грн. у тому числі 20% ПДВ-246 395,84 грн. еквівалентному 32500 євро курсом євро до національної валюти, який становить 43,70 грн. покупець сплачує до 27.12.2025;

- пункт 3.3. договору викласти в наступній редакції: продавець передати покупцю не пізніше 30.12.2024, але у будь-якому разі - з моменту виконання покупцем свого грошового зобов`язання перед продавцем по оплаті (50% вартості товару згідно п.2.1.1. договору-1 478 375,00 грн.).

Позивач сплатив вартість товару у розмірі 3 175 250,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями № 10831 від 22.08.2024 на суму 1 696 875,00 грн., № 11163 від 30.12.2024 а суму 1 478 375,00 грн.

Позивач зазначає, що відповідач товар поставив, але без належних супутніх документів, тобто акту приймання-передачі, видаткової накладної тощо, документи для реєстрації права власності від відповідача не отримав.

26.08.2025 позивач направив відповідачу вимогу №26/06/26 від 26.03.2026, в якій вимагав в семиденний термін з моменту отримання вимоги виконати умови договору та надати повний пакет документів, необхідних для державної реєстрації комбайну колісного зернозбирального John Deere W440 в комплекті з жаткою John Deere 321 R серійний номер НОМЕР_5 та транспортним візком для перевезення зернозбиральної жатки марки H&B Technik тип LD1.

Листом від 30.06.2026 відповідач підтвердив оплату позивачем товару в повному обсязі та повідомив позивачу про те, що змінив свої плани на спірну техніку і вважає за необхідне продати її іншому покупцю, тому надавати документи для подальшої реєстрації за позивачем права власності на неї не вважає за необхідне.

Також відповідач зазначив, що сплачені кошти буде повернуто позивачу по мірі їх можливого надходження на рахунки ТОВ «Юпітер-18».

Ненадання відповідачем повного пакету документів, необхідних для державної реєстрації комбайну колісного зернозбирального John Deere W440 в комплекті з жаткою John Deere 321 R серійний номер НОМЕР_5 та транспортним візком для перевезення зернозбиральної жатки марки H&B Technik тип LD1 стало причиною звернення позивача до суду із вказаним позовом до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, з огляду на таке.

Згідно із статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За змістом положень зазначених норм, правом на пред`явлення позову до господарського суду наділені, зокрема юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

В контексті завдань господарського судочинства звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача.

Однак, наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов для реалізації встановлених вищевказаними нормами прав.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові необхідно відмовити.

Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі №761/45721/16-ц.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Реалізуючий передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 Господарського процесуального кодексу України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Поняття законного (охоронюваного законом) інтересу міститься в рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі №1-10/2004, згідно з яким поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам (п. 5.11 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18 грудня 2024 року у справі № 826/7514/17).

Відповідно до цього рішення поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який:

а) виходить за межі змісту суб`єктивного права;

б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони;

в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб;

г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права;

д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом;

є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.

Законний інтерес може бути захищено судом, якщо позивач вважає, що його законний інтерес, за захистом якого він звернувся до суду: а) порушено (щодо протиправних діянь, які мали місце і припинилися) або б) порушується (щодо протиправних діянь, які тривають); або г) мають місце інші ущемлення законних інтересів.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 19.09.2019 у справі №924/831/17, від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 22.09.2022 у справі №924/1146/21, від 06.10.2022 у справі №922/2013/21, від 17.11.2022 у справі №904/7841/21).

Відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29.08.2023 у справі №910/5958/20, від 04.12.2019 у справі №910/15262/18, від 03.03.2020 у справі №910/6091/19).

У статті 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно до частини 1 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі статтею 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За змістом наведеної норми позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності.

Позов про визнання права власності у порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України, пред`являється на захист існуючого, наявного права, що виникло у позивача за передбачених законодавством підстав і підтверджується належними та допустимими доказами. Об`єктом цього позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо індивідуально визначеного майна. Підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності є оспорення або невизнання наявного права, а не намір набути таке право за рішенням суду.

Оспорювання або не визнання права на майно може полягати не тільки у претензіях, заснованих на твердженні, що майно не належить позивачу, а й вчиненні будь-яких дій (у певних випадках бездіяльності), якщо такі дії/бездіяльність перешкоджають власнику у повній мірі реалізовувати власні правомочності власника.

Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України, слід враховувати, що за змістом цієї норми судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає або оспорює його.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності в судовому порядку є наявність підтвердженого доказами права власності на майно та порушення (невизнання або оспорювання) зазначеного права іншою особою.

Подібні правові висновки викладені в пунктах 78, 79 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 року в справі №909/337/19.

За правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, у постановах Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 914/904/17 та від 27.06.2018 у справі № 904/8186/17, вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 цього Кодексу, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

За приписами процесуального законодавства позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу. Тобто, учасники справи - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів, і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник).

Відповідачем у позові про визнання права власності є будь-яка особа, яка сумнівається у належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності власника, або така особа, що має до майна власний інтерес.

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку, зокрема у визначений спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права власності особи щодо майна, право власності на яке оспорюється або не визнається іншою особою, а також підтверджене належними доказами порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно. Суд звертається до власних правових позицій з цього приводу (mutatis mutandis пункт 13 постанови Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 910/1016/17, пункт 12 постанови від 17.04.2018 у справі № 914/1521/17).

Відповідно до частин 1, 2 статті 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки. До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

На відміну від нерухомого майна, ЦК України не передбачено переходу права власності на рухоме майно за наслідком державної реєстрації.

Відповідно до статті 34 Закону України "Про дорожній рух" державна реєстрація транспортного засобу полягає у здійсненні комплексу заходів, пов`язаних із перевіркою документів, які є підставою для здійснення реєстрації, а також відсутності будь-яких обтяжень, у тому числі за даними Державного реєстру обтяжень рухомого майна, звіркою і, за необхідності, дослідженням ідентифікаційних номерів складових частин та оглядом транспортного засобу, присвоєнням буквено-числової комбінації номерних знаків з їх видачею або без такої, оформленням і видачею реєстраційних документів та/або їх формуванням в електронному вигляді.

Отже, як положеннями частини першої статті 334 ЦК України щодо переходу права власності на рухоме майно, так і спеціальним законодавством, що регулює порядок обліку та реєстрації транспортних засобів, не передбачено в імперативному порядку, що право власності на таке рухоме майно переходить до набувача транспортного засобу з моменту здійснення його державної реєстрації. Право власності на рухоме майно переходить до набувача відповідно до умов укладеного договору, що узгоджується з принципом свободи договору відповідно до статтей 6, 627, 628 ЦК України. Якщо договором не передбачено особливостей переходу права власності у конкретному випадку шляхом вчинення певних дій, воно переходить з моменту передання транспортного засобу.

Подібний правовий висновок зроблений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 у справі №911/1278/20.

Крім того, у зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що погоджується з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 грудня 2020 року у справі № 278/3640/18 (провадження № 61-11481св20), в якій, аналізуючи положення статті 334 ЦК України та статті 34 Закону України "Про дорожній рух", суд зазначив: "…правовстановлюючим документом, який підтверджує набуття права власності, є саме договір комісії транспортного засобу та договір купівлі-продажу транспортного засобу. Видане за результатами проведення реєстраційних дій свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу лише підтверджує проведення реєстраційної процедури та внесення до Єдиного державного реєстру МВС відомостей про транспортний засіб і його власника, проте як самостійний документ право власності у особи не породжує". Подібні правові висновки щодо застосування положень статті 34 Закону України "Про дорожній рух" викладено Верховним Судом також у постановах від 13 грудня 2018 року у справі № 910/11266/17, від 21 травня 2019 року у справі № 912/1426/18 та від 30 липня 2019 року у справі № 905/1053/18.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

У даному випадку позивач вважає своє право власності порушеним внаслідок ненадання відповідачем необхідних документів для реєстрації спірної техніки.

Суд ставить під сумнів висновок експерта АЮ 026269 від 16.06.2025 (а.с. 78-79), здійснений за заявою відповідача, в якому зазначено про те, що «На момент візуального огляду комбайна зернозбирального John Deere W440 облікові дані відповідають супровідним документам, обліково-ідентифікаційні таблички в наявності, знаходяться в передбаченому заводом-виробником місці. Ознак механічного, фізичного втручання чи фальсифікації не виявлено.», при цьому у висновку не зазначено, які документи було надано для звіряння.

Копія ж свідоцтва про реєстрацію комбайна (а.с. 77) не може бути належним доказом без наявності оригіналу.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

При цьому, позивач з клопотанням про з`ясування обставин належності права власності спірної техніки відповідачу до суду не звертався

Слід зазначити, що розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (аналогічний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 р. у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 р. у справі № 925/642/19).

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Саме по собі встановлення судом факту, що має юридичне значення (підтвердження права позивача на транспортний засіб) не стосується захисту права цивільного та не спроможне відновити порушені права позивача за даних обставин.

Таким чином, з наявних матеріалів справи неможливо встановити, чи дійсно комбайн колісний зернозбиральний John Deere W440 в комплекті з жаткою John Deere 321 R серійний номер НОМЕР_5 та транспортний візок для перевезення зернозбиральної жатки марки H&B Technik тип LD1 належить на праві власності відповідачу.

Відсутні в матеріалах справи і докази знаходження спірної техніки у відповідача, оскільки акт приймання-передачі техніки позивачем не надано.

В даному випадку позивач повинен був звернутися до суду з позовом про витребування у відповідача документів на спірну техніку для її державної реєстрації або повернення грошових коштів, сплачених за неї.

Враховуючи викладене, суд відмовляє в задоволенні позову.

Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не слід розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.

Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

За змістом статті 129 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи здійснюється розподіл судових витрат.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються позивача.

Керуючись ст.ст. 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто Партнер" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юпітер-18" про визнання права власності на сільськогосподарську техніку відмовити.

Судові витрати покласти на позивача.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено та підписано 29.09.2026.

Суддя Н.Г. Назаренко