Рішення № 140141549, 28.09.2026, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/9944/26

Провадження № 2-о/357/235/26

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

28 вересня 2026 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді Орєхова О. І. ,

за участі секретаря Кича М. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за правилами окремого провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Відокремлений структурний підрозділ «Технолого-економічний фаховий коледж Білоцерківського національного аграрного університету» про встановлення факту належності правовстановлюючого документу,

В С Т А Н О В И В :

В червні 2026 року, заявник ОСОБА_1 , звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з заявою, заінтересована особа: Відокремлений структурний підрозділ «Технолого-економічний фаховий коледж Білоцерківського національного аграрного університету» про встановлення факту належності правовстановлюючого документу, обґрунтовуючи тим, що він, ОСОБА_1 , народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Біла Церква Київської області. Відповідно до свідоцтва про народження та відомостей Державного реєстру актів цивільного стану громадян, його прізвище від народження є ОСОБА_2 . У період з 01.09.1995 по 30.06.1999 він навчався у Технікумі м`ясної та молочної промисловості Білоцерківського державного аграрного університету за спеціальністю «Ветеринарна медицина». Після закінчення навчання, йому видано диплом молодшого спеціаліста серії НОМЕР_1 від 30.06.1999 на ім`я ОСОБА_1 , у якому прізвище зазначеного без літери «і». Згідно з архівною довідкою Відокремленого структурного підрозділу «Технолого-економічний фаховий коледж Білоцерківського національного аграрного університету» № 45 від 06.02.2024 підтверджується, що він дійсно навчався у зазначеному навчальному закладі з 01.09.1995 по 30.06.1999 та йому був виданий диплом серії НОМЕР_1 . Листом Білоцерківського об`єднаного відділу Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області № Б-12/6/80.3210-24 від 30.01.2024 підтверджено, що 28.01.2003 йому документовано паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 на прізвище ОСОБА_2 на підставі паспорта громадянина України серії НОМЕР_3 , виданий 14.06.1996 на прізвище ОСОБА_3 . В зв`язку з розбіжностями у написанні прізвища в дипломі та його чинних документах виникають труднощі щодо використання диплома для підтвердження освіти перед державними органами, роботодавцями, Пенсійним фондом України та іншими установами. Тому, просив суд встановити факт належності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , диплома молодшого спеціаліста серії НОМЕР_1 , виданого 30 червня 1999 року Технікумом м`ясної та молочної промисловості Білоцерківського державного аграрного університету на ім`я ОСОБА_1 ( а. с. 1 ).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.06.2026 ( а. с. 11-12 ) головуючим суддею визначено Орєхова О.І. та матеріали передані для розгляду, які отримані суддею 12.06.2026.

За відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 185 цього Кодексу ( ч. 1 ст. 187 ЦПК України ).

Ухвалою судді від 16 червня 2026 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Відокремлений структурний підрозділ «Технолого-економічний фаховий коледж Білоцерківського національного аграрного університету» про встановлення факту належності правовстановлюючого документу. Постановлено проводити розгляд справи в порядку окремого провадження. Призначено справу до судового розгляду в судове засідання на 21 серпня 2026 ( а. с. 16 ).

21.08.2026 розгляд справи було відкладено на 23.09.2026 ( а. с. 24 ) у зв`язку з заявою заявника ( а. с. 23 ).

В судове засідання 23.09.2026 учасники справи не з`явились.

Так, звертаючись 21.08.2026 з заявою про відкладення розгляд справи, заявник просив подальший розгляд справи здійснювати у його відсутність ( а. с. 23 ).

Крім того, про дату, час та місце слухання справи повідомлений належним чином, про що в матеріалах справи свідчить наявна Довідка про доставку електронного документу, документ у вигляді «Довідка про відкладення с-з» від 21.08.2026, яка доставлена 22.08.2026 ( а. с. 26 ).

Відповідно до ч. 5 ст. 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

Згідно п. 2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи.

Суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки - повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (частина п`ята статті 14 ЦПК України).

Адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування та суб`єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в обов`язковому порядку.

Інші особи реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в добровільному порядку (частина шоста статті 14 ЦПК України).

Зміст вказаної процесуальної норми свідчить про те, що для цілей ЦПК України офіційною електронною адресою є електронна адреса, зареєстрована в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі.

Вказаний висновок також узгоджується з правовою позицією щодо належного виклику учасника справи засобами електронної пошти, викладеною Верховним Судом у постановах від 01 червня 2022 року у справі № 761/42977/19 (провадження № 61-1933св22) та від 26 жовтня 2022 року у справі № 761/877/20 (провадження № 61-11706св21).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на це, суд, який комунікує з учасником справи за допомогою повідомлених ним засобів комунікації, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення.

Заінтересована особа Відокремлений структурний підрозділ «Технолого-економічний фаховий коледж Білоцерківського національного аграрного університету» в судове засідання представника не направили, про дату, час та місце слухання справи повідомлялися належним чином, але на час розгляду справи повернувся поштовий конверт без вручення ( а. с. 27 ).

Відповідно до ч. 5 ст. 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку, суду ( близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 року у справі № 24/260-23/52-б ).

Враховуючи позицію Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 800/547/17, суд приходить до висновку, що заінтересована особа була належним чином повідомленою про дату, час та місце судового розгляду, оскільки направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку, суду.

Заяв та клопотань, як і пояснень та заперечень стосовно заяви ОСОБА_1 з боку заінтересованої особи на адресу суд не надходило.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

В свою чергу, заявник скористувався вимогами ч. 3 ст. 211 ЦПК України.

Неявка учасника справи, який належним чином повідомлений про місце, дату і час судового засідання і від якого не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, не перешкоджає його розгляду.

З огляду на зазначене суд не вбачає перешкод у судовому розгляді справи.

За вказаних обставин, суд приходить до висновку про можливість проведення судового засідання за відсутністю учасників судового розгляду, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 361/8331/18 від 1 жовтня 2020 року.

В зазначеній постанові Верховний Суд виходив з такого: «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Отже, у відповідності до вищезазначеної норми, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

За змістом вимог ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.

Згідно постанови КЦС Верховного Суду від 30 вересня 2022 року у справі за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбулось, то датою його ухвалення є дата складання повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Згідно ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За змістом ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якому розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Пунктом 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України передбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті.

Частиною 2 статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого поряду їх встановлення.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦПК України заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.

Як вбачається з Витягу з Реєстру територіальної громади ( а. с. 6 ), заявник ОСОБА_1 з 05.10.2022 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Тому, дана справа з урахуванням положень ч. 1 ст. 316 ЦПК України підсудна Білоцерківському міськрайонному суду Київської області.

Судом встановлені наступні обставини і відповідні їм правовідносини.

Так, з повторної копії свідоцтва про народження Серії НОМЕР_4 , виданого 30 січня 2024 року Білоцерківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_1 , актовий запис № 1145, батьками вказані ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ( а. с. 2 ).

З копії свідоцтва про народження Серії НОМЕР_5 , виданого міським відділом ЗАГС Київської області 30.05.1980, в ньому здійснено записи виконані російською мовою, « ОСОБА_6 » народився « ІНФОРМАЦІЯ_3 » в «г. Белая Церковь», батьками записані: батько « ОСОБА_7 », мати « ОСОБА_8 » ( а. с. 3 ).

З наданого Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження відповідно до статей 126, 133, 135 Сімейного кодексу України від 30.01.2024, ОСОБА_1 , народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , батько ОСОБА_4 , мати ОСОБА_5 ( а. с. 4 ).

З наявного паспорту в матеріалах справи вбачається, що він виданий на ім`я ОСОБА_1 ( а. с. 5 ).

Також, код платника податків ( дублікат) та посвідчення серії НОМЕР_6 , видані на ім`я ОСОБА_1 ( а. с. 6, 7 ).

З листа Білоцерківського об`єднаного відділу Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області від 30.01.2024 вбачається, що згідно інформації, отриманої з інформаційних систем. 28.01.2003 ОСОБА_1 документований Білоцерківським МВМ-2 ГУ МВС України в Київській області паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 на прізвище ОСОБА_2 на підставі паспорта громадянина України серії НОМЕР_3 , виданого 14.06.1996 МВ-2 Білоцерківського МУ ГУМВС України в Київській області на прізвище ОСОБА_3 ( а. с. 8 ).

З доданого заявником до заяви диплома молодшого спеціаліста вбачається, що диплом виданий на ім`я ОСОБА_1 , який закінчив у 1999 році Технікум м`ясної та молочної промисловості Білоцерківського державного аграрного університету за спеціальністю «Ветеринарна медицина», дата 30 червня 1999 рік, серія НОМЕР_1 ( а. с. 9 ).

Відповідно до листа Відокремленого структурного підрозділу «Технолого-економічний фаховий коледж Білоцерківського національного аграрного університету» № 94 від 09.06.2026, на звернення заявника від 08.06.2026 повідомлено про відсутність правових підстав видати архівну довідку на ім`я « ОСОБА_1 ». Роз`яснено звернення до суду про встановлення факту належності документа диплома про освіту ( а. с. 10 ).

Звертаючись до суду з даною заявою, заявником зазначалося, що у зв`язку з розбіжностями у написанні прізвища в дипломі та його чинних документах, виникають труднощі щодо використання диплома для підтвердження освіти перед державними органами, роботодавцями, Пенсійним фондом України та іншими установами, що змусило останнього звернутися до суду.

Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-яку заяву, що стосується його прав і обов`язків цивільного характеру (п. 36 рішення ЄСПЛ від 21 лютого 1975 року у справі «Голден проти Сполученого королівства») та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст. 13 Конвенції).

Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31березня 1995року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Відповідні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 16 червня 2021 року № 643/6447/19 (провадження № 61-14968св20), від 03 лютого 2021 року у справі № 644/9753/19 (провадження № 61-14667св20), від 18 листопада 2020 року у справі № 554/3600/19 (провадження № 61-8937св20), від 25 листопада 2020 року у справі № 636/4087/19 (провадження № 61-13847св20), від 19 червня 2019 року у справі № 752/20365/16-ц (провадження № 61-24660св18), від 05 грудня 2019 року у справі № 750/9847/18 (провадження № 61-18230св19).

Згідно згаданої вище Постанови, суд вправі розглядати справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі прізвище, ім`я, по-батькові якої зазначені в документі не збігаються в свідоцтві про народження, паспорті, свідоцтві про смерть, інше.

Відповідно до п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» убачається, при розгляді справи про встановлення відповідно до п. 6 ст. 315 ЦПК факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, зазначені в документі, не збігаються з ім`ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, вказаними у свідоцтві про народження або в паспорті, у тому числі, факту належності правовстановлюючого документа, в якому допущені помилки у прізвищі, імені, по батькові або замість імені чи по батькові зазначені ініціали суд повинен запропонувати заявникові подати докази про те, що правовстановлюючий документ належить йому і що організація, яка видала документ, не має можливості внести до нього відповідні виправлення. Разом з тим, цей порядок не застосовується, якщо виправлення в таких документах належним чином не застережені або ж їх реквізити нечітко виражені внаслідок тривалого використання, неналежного зберігання, тощо. Це є підставою для вирішення питання про встановлення факту, про який йдеться в документі, відповідно до чинного законодавства.

Відповідно до листа Верховного Суду України від 01.01.2012 року «Про судову практику розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення» коли установи, які видали ці документи, не можуть виправити допущені в них помилки, в порядку встановленому ЦПК України громадяни мають право звернутися до суду із заявою про встановлення факту належності правовстановлюючого документа. Проте, сам по собі факт належності документа не породжує для його власника жодних прав, юридичне значення має той факт, що підтверджується документом. Таким чином, для заявника важливо не так саме одержання документа, як оформлення особистих чи майнових прав, що випливають із цього факту. Це означає, що в судовому порядку можна встановити належність громадянину такого документа, який є правовстановлюючим.

Правовстановлюючий документ документ, який посвідчує правовий зв`язок конкретного майна з особою його власника та складений у порядку, передбаченому законодавством. Це може бути державний акт на право власності на земельну ділянку, свідоцтво про право власності на нерухоме майно, трудова книжка, цивільно-правовий договір тощо.

Згідно ч. 1 статті 28 ЦК України ім`я фізичної особи, яка є громадянином України, складається з прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить.

Цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян.

Суд вважає, що диплом молодшого спеціаліста є правовстановлюючим документом, так як підтверджує відомості про юридично значимі факти та обставини, зокрема, про отримання освіти.

В дипломі про освіту, прізвище ОСОБА_3 не збігається з прізвищем, зазначеним у паспорті заявника ( ОСОБА_2 ).

Судом встановлено, що не можливо внести виправлення до диплому молодшого спеціаліста серії НОМЕР_1 та правильно зазначити прізвище заявника.

Тому, досліджуючи наявні в матеріалах справи докази, суд достовірно встановив факт належності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , диплома молодшого спеціаліста серії НОМЕР_1 , виданого 30 червня 1999 року Технікумом м`ясної та молочної промисловості Білоцерківського державного аграрного університету на ім`я ОСОБА_1 .

Враховуючи, що заявник позбавлений можливості врегулювати питання усунення розбіжності у дипломі самостійно у досудовому порядку, а встановлення факту належності диплому необхідне заявнику для реалізації ним права щодо використання диплома для підтвердження освіти перед державними органами, роботодавцями, Пенсійним фондом України та іншими установами, відтак на даному етапі спору про право не вбачається, а подана заявником заява про встановлення факту належності йому документа підставна та підлягає до задоволення.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Положеннями ст. ст. 80, 81 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який, зокрема, вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Таким чином, зібрані у справі докази та їх належна оцінка дали підстави для висновку, що вимоги заявника знайшли своє підтвердження під час розгляду справи.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи, що встановлення факту належності правовстановлюючого документу, який просить встановити заявник є юридичним, оскільки від його встановлення залежить виникнення особистих прав заявника, а чинним законодавством не передбачений інший порядок його встановлення, він не пов`язаний з наступним вирішенням спору про право та встановлення його іншим шляхом неможливе, у зв`язку з чим заява підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 7 ст. 294 ЦПК України при ухваленні судом рішення судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.

Водночас, звертаючись до суду з даною заявою, заявник був звільнений від сплати судового збору, має пільги учасника бойових дій, надано посвідчення серії НОМЕР_6 від 07.02.2015 ( п. 13 ч.1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір»).

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки заявник звільнений від сплати судового збору, судові витрати компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 2, 3, 4, 13, 14, 89, ст. 211, ч. 2 ст. 247, ст. ст. 263-265, 268, 273, 293, 294, 315, 316, 353-355 ЦПК України, п.п.1, 12 постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах встановлення фактів, що мають юридичне значення» (далі - постанови Пленуму) із змінами та доповненнями від 25.05.1998, суд,

У Х В А Л И В :

Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Відокремлений структурний підрозділ «Технолого-економічний фаховий коледж Білоцерківського національного аграрного університету» про встановлення факту належності правовстановлюючого документу, - задовольнити.

Встановити факт належності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , диплома молодшого спеціаліста серії НОМЕР_1 , виданого 30 червня 1999 року Технікумом м`ясної та молочної промисловості Білоцерківського державного аграрного університету на ім`я ОСОБА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Заявник: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ( адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_7 );

Заінтересована особа: Відокремлений структурний підрозділ «Технолого-економічний фаховий коледж Білоцерківського національного аграрного університету» ( адреса місцезнаходження: 09107, Київська область, м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, буд. 21/2, ЄДРПОУ: 00419680 ).

Повний текст судового рішення складено 28 вересня 2026 року з урахуванням вимог ч. 5 ст. 268 ЦПК України.

Суддя О. І. Орєхов