Рішення № 140140618, 28.09.2026, Шевченківський районний суд м. Чернівців

Справа № 727/8612/26

Провадження № 2/727/2892/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 року Шевченківський районний суд м. Чернівці в складі:

Головуючого-судді: Одовічен Я.В.

за участю секретаря: Зінич О.М.,

позивача: ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернівці цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ТОВ «ФК «Ейс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Посилалося на те, що 28.11.2020 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (первісний кредитор) та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №368761143 у формі електронного документа з використанням електронного підпису.

Відповідач підписав кредитний договір електронним підписом, створеним за допомогою одноразового персонального ідентифікатора MNV278GW.

Згідно умов кредитного договору, первісний кредитор виконав свій обов`язок та 28.11.2020 року перерахував відповідачу, шляхом ініціювання через банк провайдер, грошові кошти у розмірі 5000 гривень.

У подальшому відповідач збільшив суму кредиту, у зв`язку із чим загальна сума кредиту становить 5250 гривень.

28.11.2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу №28/1118-01, строк дії якого, з урахуванням додаткових угод, продовжено.

ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» на виконання договору факторингу 1 підписали Реєстр прав вимоги №119 від 02.02.2021 року, за яким від первісного кредитора до ТОВ «Таліон Плюс» відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором у розмірі зазначеному у реєстрі прав вимоги.

05.08.2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 05/0820-01, згідно умов якого ТОВ «Таліон Плюс» зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а ТОВ «ФК «Онлайнн Фінанс» зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «Таліон Плюс» за плату на умовах, визначених цим договором.

ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» на виконання договору факторингу 2 підписали реєстр прав вимоги №9 від 30.05.2023 року до договору факторингу 2, за яким від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором у розмірі, зазначеному у реєстрі прав вимоги.

11.07.2025 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивач уклали договір факторингу №11/07/25-Е.

Відповідно до п.1.2. договору факторингу 3, перехід від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акта прийому-передачі реєстру боржників згідно з додатком № 2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги.

Згідно реєстру боржників б/н від 14.07.2025 року за договором факторингу 3 від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача перейшло право вимоги до ОСОБА_1 на загальну суму 14924 грн. 25 коп.

Загальна сума заборгованості за кредитним договором №368761143 від 28.11.2020 року становить 14924 грн. 25 коп., яка складається з наступного: 5250 грн. 00 коп. - заборгованість по тілу кредиту; 9674 грн. 25 коп. - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом.

Просив позов задовольнити, стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №368761143 від 28.11.2020 року у розмірі 14924 грн. 25 коп. та понесені судові витрати.

Ухвалою суду від 03.07.2026 року по справі було відкрито провадження та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

У подальшому, ухвалою суду від 17.08.2026 року за клопотанням позивача судом було витребувано докази.

Відповідачем було подано відзив, в якому позовні вимоги визнав частково. Зазначив, що не заперечує факт укладення кредитного договору та отримання коштів. Згідно з розрахунком Первісного кредитора (Додаток № 21 до позову) йому перераховано 5 000,00 грн (28.11.2020) та 250,00 грн (27.12.2020), а всього 5 250,00 грн. тіла кредиту (сума збільшена на 250,00 грн. Додатковою угодою від 27.12.2020р.). Цю суму визнає та не оспорює.

Кредит надано строком на 30 днів (п. 1.2 Договору), тому строк кредитування сплив 28.12.2020 року. Додаткова угода від 27.12.2020 року строку кредитування не продовжувала: нею лише збільшено суму кредиту на 250,00 грн.

Вказував на те, що право нараховувати договірні проценти за користування кредитом (ст. 1048 ЦК України) обмежене строком кредитування і зі спливом цього строку припиняється постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (п. 53, 54) та від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16. Понадстрокова природа спірних нарахувань прямо підтверджується власним розрахунком первісного кредитора: у межах строку проценти нараховувалися по 83,00 грн за день (з донарахуванням 170,15 грн 27.12.2020 разом рівно 2 494,15 грн, що збігається з Графіком), а поза строком нарахування тривало далі: 01.01.2021 одноразово донараховано 417,10 грн (ретроактивна різниця між Базовою та Дисконтною ставками за весь період згідно з п. 1.4 Договору), а з 02.01.2021 по 89,25 грн за день за Базовою ставкою (622,20 % річних). Механізм п. 1.4 Договору (ретроактивне скасування Дисконтної ставки) застосовується виключно внаслідок понадстрокового користування і за своєю суттю є прихованим понадстроковим нарахуванням. Більше того, з розрахунку ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» вбачається, що після відступлення права вимоги 02.02.2021 договірні проценти за ставкою 89,25 грн за день продовжував нараховувати вже новий кредитор (фактор) щоденно з 03.02.2021 по 18.03.2021, чим додатково нараховано 3 927,00 грн (44 дні по 89,25 грн). Однак, фактор набуває право вимоги в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу права (ст. 514 ЦК України), продовження нарахування «процентів за користування кредитом» після спливу строку кредитування суперечить наведеним висновкам Великої Палати ВС незалежно від того, який із кредиторів у ланцюгу здійснював нарахування. Таким чином, понад 40 % заявлених процентів нараховано особою, яка взагалі не була кредитодавцем, поза межами строку кредитування.

Посилання позивача на умови договору, а саме: п. 4.3, який визначає проценти, нараховані після спливу строку, як проценти в розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України, не обґрунтовує стягнення понадстрокових процентів у заявленому розмірі. Позивач кваліфікував і нарахував спірну суму як «проценти за користування кредитом» (ст. 1048 ЦК України), а не як проценти за ст. 625 ЦК України і саме це, за практикою Великої Палати ВС, унеможливлює їх стягнення.

Також вважає розмір заявлених до стягнення витрат неспівмірним із із об`ємом наданих послуг та складністю справи.

Представником позивача було подано відповідь на відзив. У відповіді представник зазначив, що сторони у кредитному договорі узгодили, що проценти, нараховані після закінчення строку дії договору чи його дострокового розірвання, є процентами за користування грошовими коштами в розумінні ч.2 ст.625 ЦК України (п.4.3 Договору). Наголошував, що позивач у своїй позовній заяві безпосередньо користувався ст.625 ЦК України. Вважає, що наявні всі правові підстави для стягнення відсотків за кредитним договором, як в межах строку його дії, так і після спливу строку кредитування (відповідно до ст.625 ЦК України).

Відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив. У запереченнях, ОСОБА_1 зазначив, що спірну суму нараховано за добовою договірною ставкою 622,20 % річних та заявлено у позові, виписці й розрахунку саме як «заборгованість по несплачених відсотках за користування кредитом», а не як три проценти річних та інфляційні втрати за ч. 2 ст. 625 ЦК України. Єдиною відповіддю на цей довід є твердження, що «Позивач у своїй позовній заяві користувався безпосередньо статтею 625 ЦК України (сторінка 13 Позовної заяви)». Проте згадка норми у переліку правових підстав позову не є її застосуванням: правова природа платежу визначається тим, як вимогу фактично обчислено та заявлено, а не тим, які статті перелічено у позові. Станом на цей час позивач не навів окремого розрахунку за ч. 2 ст. 625 ЦК України ані у позовній заяві, ані у відповіді на відзив. Не спростовано й наданий ним контррозрахунок; альтернативного розрахунку позивач не подав. За таких обставин у частині понадстрокових процентів відсутній предмет для стягнення, а суд, будучи зв`язаним межами заявлених вимог (ст. 13 ЦПК України), не вправі самостійно перекваліфікувати вимогу зі ст. 1048 ЦК у вимогу за ст. 625 ЦК та присудити незаявлене. Просив, відмовити у стягненні процентів у розмірі, шо перевищує 2494 грн. 15 коп. та обмежити загальний розмір заборгованості, що підлягає стягненню сумою не більше 7744 грн.15 коп. Також просив зменшити розмір витрат на професійно правничу допомогу у розмірі 7000 гривень до розумного розміру.

Представник позивача у судове засідання не з`явився. У поданій позовній заяві провив розгляд справи провести у його відсутності.

Відповідач у судовому засіданні підтримав подані ними заяви по суті спору. Позовні вимоги визнав частково.

Суд, заслухавши пояснення відповідача, дослідивши письмові докази у справі, приходить до наступного.

Як було встановлено судом, 28.11.2020 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено договір №368761143 у формі електронного документа з використанням електронного підпису з одноразовим ідентифікатором MNV278GW (а.с.16-17).

Згідно п.1.1 кредитного договору, за цим договором кредитодавець зобов`язується надати позичальникові кредит на суму 5000 гривень на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, нараховані згідно п.1.3, п.1.4, п.1.5 цього договору.

Пунктами 1.2.-1-5 кредитного договору передбачено, що кредит надається строком на 30 (тридцять) днів від дати отримання кредиту позичальником. На період строку, визначеного п.1.2 Договору нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється за дисконтною процентною ставкою в розмірі 1,66 відсотків від суми кредиту за кожен день користування кредитом.

У випадку користування кредитом понад строк, встановлений п.1.2 Договору, умови щодо нарахування процентів за дисконтною процентною ставкою скасовуються і до взаємовідносин між сторонами застосовується базова процентна ставка в розмірі 1,70% від суми кредиту за кожен день день користування кредитом, відповідно до чого позичальник зобов`язується сплатити товариству різницю між фактично сплаченими процентами за дисконтною та нарахованою базовою процентними ставками за весь строк користування кредитом (п.1.4 Договору).

Позичальник зобов`язаний повернути товариству кредит, нараховані проценти згідно п.1.3 цього договору (п.1.7).

Відповідно до п.4.3 Договору сторони погоджуються, що проценти нараховані після закінчення строку надання кредиту, визначеного у п.1.2 Договору, є процентами у розумінні ч.2 ст.625 ЦК України.

Згідно графіку розрахунків сукупна вартість кредиту за дисконтною ставкою складає 7490 гривень, в тому числі: 5000 гривень тіло кредиту; 2490 гривень нараховані відсотки (а.с.17).

27.12.2020 року між сторонами було укладено додаткову угоду до договору №368761143 від 28.11.2020 року, відповідно до якої збільшено суму кредиту на 250 гривень (а.с.18).

Відповідно до платіжного доручення №e25b0a7d-1b71-4e13-8b8b-38d0389c69de від 28.11.2020 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало ОСОБА_1 на картку №НОМЕР_1 грошові кошти у розмірі 5000 гривень. Призначення платежу: переказ коштів згідно договору № 368761143 від 28.11.2020 року, ОСОБА_1 , код НОМЕР_2 , для зарахування на платіжну картку № НОМЕР_1 , без ПДВ. Безготівкове зарахування Moneyveo SFD Visa Transfer (а.с.33).

У подальшому, на підставі платіжного доручення №79d4e924-5f09-4970-8f17-096774e91fe2 від 27.12.2020 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало ОСОБА_1 на картку №НОМЕР_1 грошові кошти у розмірі 250 гривень. Призначення платежу: переказ коштів згідно договору № 368761143 від 28.11.2020, ОСОБА_1 , код НОМЕР_2 , для зарахування на платіжну картку № НОМЕР_1 , без ПДВ. Безготівкове зарахування Moneyveo SFD Visa Transfer (а.с.33).

Відповідно до розрахунку заборгованості ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» за кредитним договором №368761143 від 28.11.2020 року, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором за період з 28.11.2020 року по 02.02.2021 року складає: 5250 грн. 00 коп. - тіло кредиту; 5767 грн. 25 коп. - проценти (а.с.76).

28 листопада 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» (клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» (фактор) укладено договір факторингу №28/1118-01, зі строком дії до 28 листопада 2019 року (а.с.34-47).

Згідно укладених між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» додаткових угод №19 від 28 листопада 2019 року, №26 від 31 грудня 2020 року, №27 від 31 грудня 2021 року, №31 від 31 грудня 2022 року та №32 від 31.12.2023 року було продовжено строк дії договору факторингу до 31 грудня 2024 року.

Предметом договору факторингу №28/1118-01 є відступлення права вимоги, що зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги.

Пунктом договору факторингу 1.2. визначено, що перелік кредитних договорів наводиться у відповідних додатках до договору, а саме реєстрах прав вимоги.

Під правом вимоги розуміються всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому (п.1.3 договору факторингу).

У пункті 1.5. договору факторингу зазначено, що реєстр прав вимоги означає перелік прав вимоги до боржників, що відступається за цим договором. Форма реєстру прав вимоги наведена в Додатку №1 до цього договору.

Пунктом 4.1. встановлено, що право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку.

Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги №119 від 02.02.2021 року до договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до ОСОБА_1 (зазначена під номером 557) за кредитним договором №368761143 від 28.11.2020 року на загальну суму 10997 грн. 25 коп. (а.с.54).

Згідно розрахунку заборгованості ТОВ «Таліон Плюс» за кредитним договором №368761143 від 28.11.2020 року, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором за період з 28.11.2020 року по 30.05.2023 року складає: 5250 грн. 00 коп. - тіло кредиту; 9674 грн. 25 коп. проценти, а всього 14924 грн. 25 коп. (а.с.77).

Судом також встановлено, що 05.08.2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу №05/1023-01 зі строком дії до 04.08.2021 року (а.с.57-63).

Згідно укладених між ТОВ «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Таліон Плюс» додаткових угод №2 від 03.08.2021 року та №3 від 30.12.2022 року, було продовжено строк дії договору факторингу №05/0820-01 від 05.08.2020 року до 30 грудня 2024 року.

Предметом даного договору факторингу є відступлення права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги. Право вимоги від клієнта до фактора переходить в момент підписання сторонами відповідного реєстру прав вимог, встановленому в відповідному додатку договору (п.2.1, 4.1 договору факторингу).

Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги №9 від 30.05.2023 року до договору факторингу №05/0820-01, ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» отримало право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №368761143 від 28.11.2020 року на загальну суму 14924 грн. 25 коп., з яких: 5250 грн. 00 коп. - тіло кредиту; 9674 грн. 25 коп. проценти (а.с.63).

Крім того, 11.07.2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» (клієнт) та ТОВ «ФК «ЕЙС» (фактор) укладено договір факторингу №11/07/25-Е, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «ЕЙС» відступлено право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №368761143 від 28.11.2020 року (а.с.66-73).

За цим договором фактор зобов`язався передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань, за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов`язання, плату за позикою (проценти за користування позикою та проценти на прострочену позику), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту.

Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в реєстрі боржників, який формується згідно з додатком №1 є невід`ємною частиною договору (п.1.1 договору факторингу).

Відповідно до п.1.2 цього договору, перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акта прийому-передачі реєстру боржників згідно з додатком №2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги.

Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу №11/07/25-Е від 11.07.2025 року, ТОВ «Ейс» отримало право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №368761143 від 28.11.2020 року на загальну суму 14924 грн. 25 коп., з яких: 5250 грн. 00 коп. - тіло кредиту; 9674 грн. 25 коп. проценти (а.с.72).

Згідно виписки з особового рахунку за кредитним договором №368761143 від 28.11.2020 року, наданої ТОВ «ФК «ЕЙС», загальна сума заборгованості за кредитним договором станом на 26.12.2025 року становить 14924 грн. 25 коп., яка складається з наступного: 5250 грн. 00 коп. прострочена заборгованість за кредитом; 9674 грн. 25 коп. прострочена заборгованість за процентами (а.с.78).

Пунктом 1 ч.1 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ст. 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Згідно ч. 1 ст. 1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Отже, ТОВ «ФК «Ейс» у визначеному Законом порядку набуло право вимоги до ОСОБА_1 .

Із дослідженого судом договору №368761143 від 28.11.2020 року встановлено, що договір укладено в електронній формі.

Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно ч.1 ст.5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Положеннями ч.1, ч.2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Із врахуванням викладеного, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

За змістом ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно доЗакону України«Про електронні довірчі послуги».

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; -електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Як було встановлено судом, договір кредитної лінії №368761143 від 28.11.2020 року укладено в електронній формі, що відповідає приписам статті 207 ЦК України із застосуванням Закону України «Про електронну комерцію» та підписано сторонами, відповідно до вимог ст.12 вказаного Закону, а саме: з боку позикодавця засвідчено кваліфікованою електронною печаткою із позначкою часу, а з боку позичальника за допомогою одноразового ідентифікатора (MNV278GW), та за правовими наслідками прирівнюються до договорів, укладених у письмовій формі.

Із кредитного договору видно, що ОСОБА_1 як позичальник та споживач за договором, ідентифікував себе в інформаційно-телекомунікаційній системі, надавши Товариству свої персональні дані (місце проживання: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 , номер телефону НОМЕР_3 , електронну пошту).

Відповідно до ч. 1 ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Отже, укладений між сторонами договір відповідає вимогам Закону та є обов`язковим до виконання.

Відповідно до ст.525,526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно наданої інформації на виконання ухвали суду від 17.08.2026 року про витребування доказів, АТ «Приват Банк» повідомило, що картка № НОМЕР_4 емітована на ім`я ОСОБА_1 . Фінансовий номер, на який відправляється інформація - НОМЕР_5 .

Також, суду було надано виписку по рахунку ОСОБА_1 за період з 28.11.2020 року по 01.01.2021 року, згідно якої на картковий рахунок ОСОБА_1 28.11.2020 року були зараховані кошти у сумі 5000 гривень.

Таким чином, у підписаному відповідачем договорі чітко визначені сума кредиту, відсотки за користування кредитними коштами, отже між сторонами було досягнуто згоди щодо істотних умов кредитного договору, такий правочин, згідно з вимогами статті 204 ЦК України, створює презумпцію правомірності правочину, у зв`язку з чим договір, згідно зі статтею 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним, відповідно до приписів статті 526 ЦК України, мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору.

Звертаючись до суду з позовними вимогами, ТОВ «ФК «Ейс» посилалося на те, що заборгованість відповідача становить 14924 грн. 25 коп., яка складається з наступного: 5250 грн. 00 коп. прострочена заборгованість за кредитом; 9674 грн. 25 коп. прострочена заборгованість за процентами.

Відповідач заперечував щодо стягнення з нього заборгованості за відсотками, нарахованими у зв`язку із користуванням коштами за межами строку кредитування, тобто понад 30 днів.

Розглядаючи доводи сторін щодо дійсного розміру заборгованості, суд враховує норми цивільного законодавства, якими врегульовано спірні правовідносини.

Так, згідно частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно достатті 1048 цього кодексу.

Частиною 1ст. 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Припис абзацу 2 частини 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 р. у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18, постанова Верховного Суду від 06.11.2019 р. у справі № 359/2703/15ц).

Як вбачається із змісту заявлених позовних вимог, ТОВ «ФК «ЕЙС» звернулося до суду з позовними вимогами про стягнення заборгованості: за тілом кредиту у розмірі 5250 гривень та заборгованості за відсотками у розмірі 9674 грн. 25 коп.

При цьому, позивачем самостійні вимоги щодо стягнення заборгованості за відсотками, передбаченими ч.2 ст.625 ЦК України, як міри відповідальності боржника, не заявлялись.

Велика Палата Верховного Суду у постанові №910/4518/16 від 05.04.2023 року роз`яснила, що «відповідно до частини третьої статті 6 ЦК України, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Тобто частина третя статті 6 ЦК України не допускає встановлення договором умов, які не відповідають закону.

Тому сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини виходячи з правової природи останніх.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за «користування кредитом», так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов`язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов`язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника (наприклад, звернути стягнення на заставне майно боржника або стягнути борг з поручителя).

Для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

У цій справі Верховний суд звернув увагу на те, що з наданих позивачем розрахунків слідує, що позивач проценти за період поза межами строку кредитування нараховує саме як проценти за «користування кредитом», а не як міру відповідальності на підставі ст.625 ЦК України (п.134 Постанови).

Вказане вище унеможливлює тлумачення нарахованих кредитром процентів за «користування кредитом» поза межами строку кредитування як міри відповідальності на підставі статті 625 ЦК України та, як наслідок - унеможливлює визнання позивача кредиторами боржника в частині заявлених процентів, нарахованих поза межами строку кредитування.»

Здійснюючи тлумачення умов кредитного договору №368761143 від 28.11.2020 року, суд звертає увагу на те, що розмір процентів за договором у межах, погодженого сторонами строку кредитування, визначено у розділі І договору (зокрема у п.1.3). Натомість, наслідки неналежного виконання зобов`язань позичальником врегульовані у розділі ІІІ Договору: Відповідальність сторін. Проте, у цьому розділі питання відповідальності позичальника за ст.625 ЦК України не врегульовано.

Одночасно, сторони у розділі 4 договору у п.4.3 визначили, що погоджуються, що проценти, нараховані після закінчення строку надання кредиту, визначеного в п.1.2 цього Договору, є процентами в розумінні ч.2 ст.625 ЦК України. При цьому, суд зауважує, що розмір процентів за ч.2 ст.625 ЦК України сторонами не визначено.

Окрім того, із досліджених судом розрахунків заборгованості (а.с.76-77) встановлено, що кредитором за весь період нарахованої заборгованості здійснювалось нарахування процентів за «користування кредитом», а не як міри відповідальності на підставі ч.2 ст.625 ЦК України.

Таким чином, керуючись правовою позицією Великої Палати Верховного суду, з огляду на наявні сумніви, суд застосовує принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

При цьому, суд виходить із принципу диспозитивності позовних вимог, закріпленого ст.13 ЦПК України, відповідно до якого суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Доводи представника позивача, наведені у відповіді на відзив про те, що у позовній заяві на арк.13 наявне посилання на ст.625 ЦК України, а тому нараховані проценти є процентами у розумінні ч.2 ст.625 ЦК України, суд відхиляє.

Так, у позовній заяві наявне посилання на ч.1 ст.625 ЦК України, а не ч.2 ст.625 Кодексу. Окрім того, як зазначалась судом вище, згідно розрахунків заборгованості кредитором здійснювалось нарахування процентів за «користування кредитом», а не як міри відповідальності на підставі ч.2 ст.625 ЦК України.

Також, суд враховує, що у п.4.3 сторони не визначили розмір процентів за ч.2 ст.625 ЦК України, а тому аргументи представника позивача є неспроможними.

Отже, проценти повинні бути нараховані на строк дії договору 30 днів, тобто за період з 28.11.2020 року по 28.12.2020 року і після цього строку нарахування процентів припиняється.

Із долученого до позовної заяви розрахунку заборгованості ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» за договором №68761143 від 28.11.2020 року вбачається, що первісним кредитором у вказаний період було нараховано заборгованість у розмірі: 5250 гривень заборгованість за тілом кредиту; 2494,15 гривень заборгованість за процентами, а всього 7744 грн. 15 коп. Зазначена заборгованість відповідачем погашена не була, що ОСОБА_1 у судовому засіданні не заперечував.

Таким чином, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №68761143 від 28.11.2020 року становить 7744 грн. 15 коп., з яких: 5250 грн. 00 коп. заборгованість по тілу кредиту; 2494 грн. 15 коп. заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом.

За таких обставин, суд дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а також враховуючи те, що відповідач не належно виконує свої зобов`язання за укладеним договором й відповідно не надав суду доказів на спростування вказаного, приходить до висновку, що позов ТОВ «ФК «Ейс» є обґрунтованим і таким, що підлягає частковому задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення витрат на правничу допомогу суд зазначає наступне:

Порядок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу здійснюється відповідно до статей 134, 137, 141 ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 134 ЦПК України разом із першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

З огляду на статтю 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявила клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) дійшла висновку, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункти 107-109).

Частина друга статті 141 ЦПК України передбачає, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Так, представником позивача до позовної заяви було долучено договір про надання правничої допомоги №20/08/25-01 від 20.08.2025 року, укладений між АБ «Соломко та Партнери» та ТОВ «ФК «ЕЙС» (а.с.79); копію свідоцтва Соломки О.В. про право на заняття адвокатською діяльністю від 19.10.2018 року (а.с.82), довіреність від 11.08.2025 року (а.с.83); додаткову угоду №25770905571 від 01.09.2025 року до договору про надання правничої допомоги 20/08/25-01 від 20.08.2025 року, відповідно до якої ТОВ «ФК «ЕЙС» доручило, а АБ «Соломко та Партнери» прийняло на себе зобов`язання надавати юридичну допомогу по захисту прав та інтересів, що відноситься до юрисдикції господарських судів, судів загальної юрисдикції, адміністративних судів по справам про стягнення заборгованості за кредитними договорами, зокрема відносно ОСОБА_1 за договором №68761143 від 28.11.2020 року.

Також, до матеріалів справи долучено акт прийому-передачі наданих послуг від 29.12.2025 року, відповідно до якого АБ «Соломко та Партнери» (виконавець) та ТОВ «ФК «ЕЙС» (клієнт) засвідчують, що виконавець надав, а клієнт отримав наступні послуги: складання позовної заяви ТОВ «ФК «ЕЙС» до позичальника ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №68761143 від 28.11.2020 року, кількість витраченого часу - 2 години, вартість послуги 5000 гривень; вивчення матеріалів справи про стягнення заборгованості з позичальника ОСОБА_1 за кредитним договором №68761143 від 28.11.2020 року, кількість витраченого часу - 2 години, вартість послуги 1000 гривень; підготовка адвокатського запиту щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів за кредитним договором №68761143 від 28.11.2020 року - кількість витраченого часу 1 година, вартість послуги 500 гривень; підготовка та подача клопотання щодо отримання інформації про зарахування зарахування кредитних коштів за кредитним договором №68761143 від 28.11.2020 року на рахунок боржника ОСОБА_1 , кількість витраченого часу - 1 година, вартість послуги 500 гривень. Загальна вартість наданих послуг 7000 гривень.

У наданих суду заявах по суті спору відповідач зазначив про неспіввмірність заявлених до стягнення витрат та просив їх зменшити.

Велика палата Верховного Суду у додатковій постанові у справі №206/4841/20 звернула увагу на те, що при вирішенні питань про відшкодування витрат на професійну правову допомогу та покладення на сторони судових витрат має враховуватися принцип пропорційності задоволених позовних вимог.

У зв`язку з вищевикладеним, враховуючи принцип пропорційності задоволених позовних вимог при покладенні на сторін судових витрат, розмір яких становить 3640 грн. 00 коп. та заявлене відповідачем клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, суд вважає можливим стягнути з відповідача на користь позивача понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 гривень.

Згідно ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений позивачем судовий збір в розмірі 1384 грн. 44 коп.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 525, 526, 530, 549, 610, 611, 1049, 1050 ЦК України, ст. ст. 4, 12, 13, 76-83, 130, 131, 141, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), останнє відоме місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (ЄДРПОУ 42986956), яке розташоване в м.Київ, вул.Поправки Юрія, 6, кабінет 13, заборгованість за кредитним договором №368761143 від 28.11.2020 року у розмірі 7744 грн. 15 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (ЄДРПОУ 42986956) понесені судові витрати у розмірі 1384 грн. 44 коп. та витрати на правничу допомогу у розмірі 3000 гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: Одовічен Я.В.