Рішення № 140135374, 25.09.2026, Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 214/26/26

2/214/642/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

25 вересня 2026 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі головуючого судді Фролової Н.М., за участю секретаря судового засідання Сліпенької Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривий Ріг в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач Акціонерне товариство «Криворізька теплоцентраль» звернулося до Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послугу постачання теплової енергії в якому просить стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» суму заборгованості за адресою: АДРЕСА_1 , за період з 01.02.2015 по 30.09.2025 за спожиту послугу з постачання теплової енергії у розмірі 23703,80 грн, інфляційні втрати у сумі 12020,72 грн, 3% річних у сумі 3446,86 грн, пеню у сумі 274,18 грн, а всього 39445,56 грн, а також судовий збір.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач за специфікою своєї виробничої діяльності надає послуги з централізованого опалення/постачання теплової енергії населенню. Стверджує, що не зважаючи на послугу постачання теплової енергії за вищевказаними адресою та періодом відповідач не здійснює її оплату, в результаті чого виникла відповідна заборгованість.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому він заперечив проти позовних вимог та просить застосувати позовну давність з огляду на таке.

У відповідності до п. 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором,

є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк.

У відповідності до п. 35 Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 р. № 830 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 р. № 1022), розрахунковим періодом для оплати спожитої послуги є календарний місяць.

Оплата послуги здійснюється не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом (граничний строк внесення плати за спожиту послугу), якщо інший порядок та строки не визначені договором.

Аналогічні умови встановлені в п. 32, п. 34 Типового індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії від 01.10.2021 року, який розміщений на сайті Позивача.

Таким чином, за період, який пред`являється Позивачем до стягнення, нарахування та оплата за надані/спожиті послуги мали здійснюватися щомісяця.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Отже, у разі щомісячних платежів позовна давність для кожного платежу починає відраховуватися окремо з моменту настання строку його сплати.

Зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно і вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 року у справі №910/4590/19).

Ч. 1 ст. 266 ЦК України передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважаться, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

30 березня 2020 року був прийнятий Закон України № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким доповнений Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України пунктом 12, яким визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу строки продовжуються на строк дії такого карантину. Вказаний Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Крім того, п.19 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності,

визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

З урахуванням пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та часу введення в Україні карантину у межах позовної давності знаходиться період з березня 2017 року (постанова Верховного Суду від 06 грудня 2023 року у справі № 212/10834/21).

Оскільки збільшення обсягу відповідальності споживача комунальних послуг за правилами ч. 2 ст. 5 ЦК України не допускається, враховуючи норми ст. 58 Конституції України, до позовних вимог Позивача про стягнення заборгованості за послуги ЦО та ПГВ, які надані/спожиті до лютого 2017 року (включно), а також про стягнення інфляційної складової боргу та трьох відсотків річних, нарахованих на

вищезазначену заборгованість, мають застосовуватися строки позовної давності.

Застосування позовної давності має забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу.

Часткова оплата комунальних послуг не є підставою для переривання строку позовної давності.

Відповідно до ч. 1 ст. 264 Цивільного кодексу України строк позовної давності переривається разом з учиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Правила переривання перебігу позовної давності суд застосовує незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.

При цьому, визнання боргу повинно бути усвідомленим та свідчити про те, що особа згодна з його наявністю. Коли особа вносить плату за комунальні послуги, вона вказує відповідний місяць, і виконавець зобов`язаний зарахувати кошти саме за місяць, указаний у платіжному документі.

В цьому випадку суду потрібно встановлювати намір особи: чи хотіла вона сплатити попередню заборгованість або це помилка робітника банку, який не вказав місяць, або особа не знала, що оплачує попередній період, із чим не згодна. Усвідомлена оплата за попередній період є підставою для переривання строку позовної давності. У випадку помилки чи незнання ця ж дія є підставою для застосування ч.1 ст. 267 Цивільного кодексу України. Підстави для переривання строку позовної давності в цьому випадку відсутні. Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 22 березня 2017 року у справі №761/12553/15-ц.

Якщо виконання зобов`язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу (постанови Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 161/20278/14-ц, від 10

червня 2019 року у справі № № 911/935/18).

Отже, суди повинні дослідити призначення платежів, квитанції на сплату житлово-комунальних послуг та історію таких оплат і в разі вчинення боржником оплати чергового платежу, встановити чи не свідчить така дія про визнання лише певної частини боргу, що не може бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу. Без надання оцінки судом першої інстанції вказаним доказам ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо. Вказані положення відображені у правовій позиції Верховного Суду України від 22 березня 2017 року у справі №761/12553/15-ц.(провадження № 6-43 цс 17).

Позивач не надає до позовної заяви доказів часткової оплати наданих послуг, зазначає про це тільки в детальному розрахунку заборгованості. Хоча в банківських виписках, які надаються обслуговуючим банком, інформація про платника та призначення платежу має міститися в обов`язковому порядку. Тому у Позивача така інформація має бути в наявності. Отже, саме Позивач мав надати відповідні докази на підтвердження оплат, які були здійснені протягом періоду, який заявляється до стягнення.

Він є власником квартири з 06.08.2020 року, що підтверджується договором купівлі-продажу від 06.08.2020 року, але Позивач в позовній заяві зазначає іншу дату 06.08.2019 року, що не відповідає дійсності. Він не може надати докази оплати житлово-комунальних послуг, так як вони були вчинені попереднім власником.

Згідно з п. 6.4. договору купівлі-продажу від 06.08.2020 року сторони домовились, що борги за комунальними послугами та за іншими обов`язковими платежами у відчужуваній квартирі бере на себе покупець. Однак, така домовленість також не може безумовно свідчити про визнання ним як новим власником боргу, який утворився перед Позивачем за період з лютого 2015 року по лютий 2017 року, та про переривання позовної давності.

При цьому, за змістом частин 1, 3 статті 264 ЦК України переривання перебігу строку позовної давності можливе лише у разі початку перебігу цього строку та виключно в його межах, а не до його початку чи після спливу позовної давності. Вчинення боржником будь-яких дій щодо визнання боргу або іншого обов`язку за межами строку позовної давності не може тягти за собою його переривання, оскільки цей строк сплив, у зв`язку із чим не міг перериватися. Подібні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №914/2026/17, від 11 жовтня 2018 року у справі № 908/1125/17.

Представником позивача подано відповідь на відзив, в якій зазначено наступне.

Відповідач у відзиві намагається безпідставно уникнути виконання добровільно прийнятих на себе зобов`язань, посилаючись на застосування позовної давності. Відповідач добровільно взяв на себе обов`язок з оплати житлово-комунальних послуг, які обліковувалися за квартирою АДРЕСА_2 на момент набуття ним права власності на зазначену квартиру. Договір купівлі-продажу не містить жодних умов, які б свідчили про прийняття Відповідачем лише частини боргу, обмеження періоду заборгованості або застосування строків позовної

давності. Будь-які застереження з цього приводу відсутні. Отже, Відповідач прийняв на себе весь обсяг існуючих боргових зобов`язань. Твердження Відповідача про те, що пункт 6.4 договору не свідчить про визнання боргу, є необґрунтованими та такими, що суперечать як змісту договору, так і положенням статті 264 ЦК України. Підписання Відповідачем договору купівлі-продажу, яким він добровільно прийняв на себе зобов`язання з оплати наявної заборгованості за житлово-комунальні послуги, у тому числі за послугу з постачання теплової енергії, є прямим та безумовним підтвердженням визнання ним боргу, який утворився з лютого 2015 року, та свідчить про переривання перебігу строків позовної давності. Фактично доводи Відповідача зводяться до намагання використати інститут позовної давності як спосіб уникнення виконання добровільно прийнятого зобов`язання, що суперечить принципам добросовісності, розумності та справедливості, закріпленим у статті 3 ЦК України. Крім того, Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався та діяв й на час ухвалення оскаржуваного рішення суду. Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню корона вірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина. Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»). 02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Тобто, строк позовної давності, в силу пункту 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, продовжено на строк дії карантину. У постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі 679/1136/21 зазначено, що: «У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)». Виходячи із взаємозв`язку норм права, які були прийняті органом законодавчої влади в Україні під час дії карантину, введеного Урядом України у зв`язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), цілей, з метою яких ці норми впроваджені, а також з метою недопущення безпідставного звуження прав учасників цивільних правовідносин, пункт 12 Перехідних і прикінцевих положень ЦК України щодо продовження під час карантину строків загальної і спеціальної позовної давності, передбачених статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, підлягає застосуванню і у тому випадку, коли тривалість строку позовної давності, визначена законом. За таких обставин, законом передбачено продовження позовної давності щодо вимог за якими перебіг позовної давності не закінчився станом на 02 квітня 2020 року. Крім того на підставі п. 19 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України (в редакції з 17 березня 2022 року) вбачається, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Так у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України згідно із Указом Президента України «Про ведення воєнного стану в Україні» № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 5-30 год. 24 лютого 2022 року, який діє до теперішнього часу. Вказане свідчить про дотримання позивачем позовної давності при зверненні до суду з даним позовом щодо стягнення заборгованості за період з 01 лютого 2015 по 30 вересня 2025.

У судове засідання представник позивача не з`явилася, про розгляд справи повідомлялася належним чином.

Відповідач у судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, подав суду заяву про розгляд справи без його участі.

На підставі ч.2 ст.247 Цивільного процесуального кодексу України, в разі неявки всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Як вбачається з договору купівлі-продажу квартири від 06.08.2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області та зареєстровано в реєстрі 998, ОСОБА_2 (продавець) передала у власність ОСОБА_1 (покупець) квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Пунктом 6.2. вказаного договору передбачено, що сторони домовилися, що борги за комунальними послугами та за іншими обов`язковими платежами у відчужуваній квартирі бере на себе покупець.

У Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль», яке надає послуги з постачання теплової енергії за вказаною адресою відкритий особовий рахунок № НОМЕР_1 .

Таким чином, між позивачем і відповідачами встановились фактичні договірні відносини з приводу надання послуг з теплопостачання, оскільки позивач фактично надавав відповідачам послуги з теплопостачання, а відповідачі користувалися даними послугами для задоволення власних потреб та не відмовлялися від них.

Згідно з розрахунку наданого позивачем заборгованість за адресою: АДРЕСА_1 становить за період з 01.02.2015 по 30.09.2025 за спожиту послугу з постачання теплової енергії у розмірі 23703,80 грн, інфляційні втрати у сумі 12020,72 грн, 3% річних у сумі 3446,86 грн, пеню у сумі 274,18 грн, , а всього 39445,56 грн.

Відповідно до ч. 1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Пунктом 2 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21липня 2005 року № 630(із змінами) (надалі - Правила надання послуг) визначено, що централізоване опалення - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у забезпеченні нормативної температури повітря у приміщеннях квартири (будинку садибного типу), яка надається виконавцем з використанням внутрішньо будинкових систем теплопостачання.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.

Обов`язок споживача оплатити надані послуги встановлено ч. 6 ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» від 02.06.2005 №2633-IV.

Пунктом 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №630 (із змінами), передбачено, що розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено іншого строку.

Статтею 714 ЦК України визначено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечувати безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295 гс 16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством.

Оскільки неправомірними діями відповідачів позивачеві було завдано збитків, по суті матеріальної шкоди, яка виражена в грошовому еквіваленті, а відтак є грошовим зобов`язанням, суд вважає, що позовні вимоги позивача про стягнення індексу інфляції та трьох відсотків річних узгоджуються з положеннями ч.2 ст. 625 ЦК України.

Крім того, з урахуванням п. 30 Типового індивідуального договору та п.5 ст.13 вказаного Закону України «Про житлово-комунальні послуги» з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за послуги з абонентського обслуговування.

Крім того, пунктом 45 Типового індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії передбачено, що у разі несвоєчасного здійснення платежів споживач зобов`язаний сплатити пеню в розмірі 0,01% від суми боргу за кожен день прострочення.

У частині 1, 3 статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові уразі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Відповідно до ч. 1 ст. 550 ЦК України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Типовим індивідуальним договором передбачена можливість нарахування пені.

Щодо доводів відповідача про застосування строків позовної давності, слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки відповідно до ст. 257 ЦК України.

За загальним правилом, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Разом з тим, законодавцем були встановлені спеціальні правила щодо обчислення строків позовної давності у період дії обставин, які мали загальнодержавний характер та об`єктивно впливали на можливість реалізації особами своїх прав.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» на всій території України було встановлено карантин з 12 березня 2020 року.

У подальшому Законом України від 30 березня 2020 року №540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 02.04.2020 р. - розділ ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України було доповнено пунктом 3, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню COVID-19, строки, визначені зокрема статтею 257 ЦК України, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою КМУ від 27 червня 2023 р. № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

За таких обставин, законом передбачено продовження позовної давності щодо вимог за якими перебіг позовної давності не закінчився станом на 02 квітня 2020 року.

Крім того, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану Законом України від 15 березня 2022 року №2120-ІХ розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного стану строки, визначені зокрема статтями 257259 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Законом України Про внесення зміни до розділу Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності № 4434-IX від 14 травня 2025 року, який набрав чинності 04 вересня 2025 року, пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України виключено.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся через Укрпошту до суду 12 грудня 2025 року (позовна заява зареєстрована в суду 05.01.2026) з вимогами про стягнення заборгованості за послугу постачання теплової енергії за період з 01.02.2025 по 30.09.2025 року.

Положенням статті 264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку (ч.1). Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (ч.2). Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (ч.4).

Пунктом 6.2. договору купівлі-продажу квартири від 06.08.2020 сторони домовилися, що борги за комунальними послугами та за іншими обов`язковими платежами у відчужуваній квартирі бере на себе покупець.

Тобто, підписання відповідачем договору купівлі-продажу, яким він добровільно прийняв на себе зобов`язання з оплати наявної заборгованості за житлово-комунальні послуги, у тому числі за послугу з постачання теплової енергії, є прямим та безумовним підтвердженням визнання ним боргу, який утворився з лютого 2015 року.

Крім того, трирічний строк позовної давності не може вважатися пропущеним, оскільки його перебіг відбувався з урахуванням законодавчо встановленого продовження строків позовної давності на період дії карантину COVID-19, а також продовження строків на період дії воєнного стану.

Таким чином, законодавець прямо передбачив продовження строків позовної давності у зв`язку із надзвичайними обставинами, пов`язаними із поширенням COVID-19 та збройною агресією проти України, а тому сам по собі факт спливу певного календарного часу від моменту виникнення заборгованості не є достатньою підставою для застосування наслідків спливу позовної давності.

Оскільки позивач звернувся до суду із позовом у межах строку позовної давності з урахуванням передбачених законом правил його продовження, відповідач на підставі п.6.4. договору купівлі продажу добровільно прийняв на себе зобов`язання з оплати наявної заборгованості за житлово-комунальні послуги, тим самим перервавши строк позовної давності, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для застосування наслідків спливу позовної давності та відмовляє у задоволенні заяви відповідача про застосування строків позовної давності.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги, що позовні вимоги ґрунтуються на вимогах закону, розрахунок заборгованості позивачем проведено вірно, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Враховуючи, що позовні вимоги задоволені судом в повному обсязі, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судові витрати пов`язані зі сплатою судового збору.

Керуючись ст.ст.4, 10, 141, 263-265, 280-283 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 на користь Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» код ЄДРПОУ 00130850, заборгованість по оплаті послуг з постачання теплової енергії у розмірі 39445,56 гривень, з яких: за спожиту послугу з постачання теплової енергії у розмірі 23703,80 грн, інфляційні втрати у сумі 12020,72 грн, 3% річних у сумі 3446,86 грн, пеню у сумі 274,18 грн,, а також судовий збір у розмірі 3028,00 грн.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів після проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 25.09.2026.

Суддя Фролова Н.М.