Рішення № 140134204, 28.09.2026, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 202/5852/26

Провадження № 2/202/4939/2026

РІШЕННЯ

Іменем України

28 вересня 2026 року Індустріальний районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого - судді Мачуського О.М.

за участю: секретаря судового засідання Карасьової Г.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дніпра цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Деал Фінанс Груп» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,-

ВСТАНОВИВ:

15 червня 2026 року директор ТОВ «Деал Фінанс Груп» Велікданов С. К. за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» звернувся до Індустріального районного суду міста Дніпра з позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Деал Фінанс Груп» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Договором позики №3553968 від 03.10.2020 року в розмірі 9212,00 гривень, а також понесених судових витрат.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 03.10.2020 року між ТОВ «1 безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено Договір позики №3553968 (на умовах повернення позики в кінці строку позики), за умовами якого останній отримав грошові кошти в сумі 3500,00 гривень строком на 12 днів, та взяв на себе зобов`язання повернути дані кошти й сплатити відсотки за користування ними в розмірі 1,6% в день. Разом з тим, взяті на себе зобов`язання за даним договором ОСОБА_1 не виконував у зв`язку з чим за ним утворилась заборгованість в сумі 9212,00 гривень.

01.04.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 безпечне агентство необхідних кредитів» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіроко Фінанс» укладено Договір факторингу № 016-010421 від 01.04.2021 року, згідно з яким до ТОВ «Сіроко Фінанс» набуло право грошової вимоги до фізичних осіб боржників в тому числі за договором позики №3553968 від 03.10.2020 року.

05.12.2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіроко Фінанс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Деал фінанс груп» укладено Договір факторингу №05/12/25-01 від 05.12.2025року, згідно з яким ТОВ «Деал фінанс груп» набуло право грошової вимоги до фізичних осіб боржників в тому числі за договором позики №3553968 від 03.10.2020 року в розмірі 9212,00 гривень, з яких: 3500,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 5712,00 грн. - сума заборгованості за відсотками. Після отримання права вимоги, позивач не здійснював нарахування відповідачу жодних штрафних санкцій, однак своїх зобов`язань за договором позики відповідач не виконав, у зв`язку з чим позивач, за захистом своїх прав та інтересів, вимушений звернутись до суду.

Ухвалою судді Індустріального районного суду міста Дніпра Мачуського О.М. від 19 червня2026 року справу прийнято до провадження та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження.

Заперечення від учасників справи проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, до суду не подавались.

23 червня 2026 року відповідач ОСОБА_1 за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» подав заяву в якій просив застосувати наслідки спливу позовної давності та відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування своєї заяви зазначив, що договір позики укладений 03.10.2020 року, строком на 12 днів. Проте, з позовом про стягнення заборгованості за даним договором, позивач звернувся до суду лише у 2026 році, тобто після спливу загальної трирічної позовної давності. Водночас, відповідач не здійснював жодних платежів за спірним договором, не підписував додаткових угод, не звертався із заявами про реструктуризацію та не вчиняв будь-яких інших дій, які могли б свідчити про визнання боргу або переривання перебігу позовної давності. Жодних належних доказів переривання або зупинення перебігу позовної давності, позивачем не надано.

23 червня 2026 року відповідач ОСОБА_1 за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» подав відзив на позовну заяву в якому зазначив про недоведеність факту укладення договору саме відповідачем. Позивач стверджує, що договір був укладений шляхом використання номера телефону та електронної адреси, які ніколи не належали відповідачу й не використовувались ним. В матеріалах справи відсутні докази здійснення належної ідентифікації особи позичальника. При цьому, сам факт перерахування коштів, не доводить укладення договору саме відповідачем . Позивач посилається на перерахування коштів на банківську картку № НОМЕР_1 , однак відповідач не відкривав даний рахунок та не підписував документи щодо його відкриття. Також відповідач заперечував проти розміру витрат на правову допомогу, вказуючи, що він є неспівмірним із ціною позову та складністю даної справи.

З урахуванням наведеного, відповідач просив: відмовити у задоволенні позовних вимог; застосувати до поданої заяви наслідки спливу позовної давності; відмовити у стягненні витрат на професійну правничу допомогу або зменшити їх розмір до розумного та співмірного.

25 червня 2026 року представник ТОВ «Деал Фінанс Груп» - адвокат Ткаченко Ю.О. за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» подала відповідь на відзив на позовну заяву в якому просила задовольнити позовні вимоги в повному обсязі й зазначила, що посилання відповідача на неукладання договору позики №3553968 є необґрунтованими та суперечать матеріалам справи. Даний договір підписано відповідачем одноразовим ідентифікатором, засвідчено вивчення умов оферти, повну та безумовну згоду з цими умовами, свідоме прийняття пропозиції укласти Договір та згоду на використання одноразового ідентифікатора в якості особистого підпису Договору. На думку позивача, між сторонами узгоджено розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строку та умов кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого договору шляхом вивчення дій зазначених вище. Доказів незаконного використання персональних даних відповідача для укладення договору позики від його імені, відповідачем не надано. Твердження відповідача, стосовно ненадання позивачем доказів перерахування коштів на картковий рахунок відповідача, не відповідають дійсності та спростовуються матеріалами справи, зокрема, електронною платіжною інструкцією, довідкою ТОВ «Фінекспрес» й листом ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» про перерахування коштів.

Доказів, які б спростовували позовні вимоги, відповідач не надав, а відзив ґрунтується на припущеннях і зводиться до незгоди з доказами позивача та їх оцінки, що є компетенцією суду.

Також, на думку представника позивача, понесення позивачем витрат на правничу допомогу доведено долученими до матеріалів справи доказами, які відповідають вимогам ЦПК України, підтверджують реальність, обґрунтованість та співмірність витрат на правничу допомогу. В свою чергу, відповідачем не надано жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про їх надмірність, у зв`язку з чим підстави для зменшення розміру заявлених витрат відсутні.

Правом, передбаченим ст. 180 ЦПК України, щодо подачі заперечень, відповідач не скористався.

Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпра від 06 серпня 2026 року задоволено клопотання відповідача та витребувано від ПАТ АТ «Укргазбанк» інформацію й документи на підтвердження/спростування відкриття на ім`я ОСОБА_1 рахунку, видачі йому картки НОМЕР_1 , зарахування на дану карту грошових коштів у розмірі 3500,00 гривень за платежем від 03.10.2020 року, а також відомостей про номер телефону й електронну адресу, зазначені при відкритті рахунку, за яким видано платіжну картку НОМЕР_1 .

Представник позивача ТОВ «Деал фінанси груп» - адвокат Ткаченко Ю.О. в судове засідання не з`явилась, натомість за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» подала заяву в якій просила розглянути справу без її участі та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, натомість подав до суду заяву в якій просив розглянути справу за його відсутності, на підставі наявних в матеріалах справи доказів та викладених ним доводів у відзиві на позовну заяву й у заяві про застосування позовної давності.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 03 жовтня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено Договір позики (на умовах повернення позики в кінці строку позики) № 3553968 від 03 жовтня 2020 року (далі - Договір позики), у вигляді електронного документа, шляхом обміну електронними повідомленнями з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи, із застосуванням електронного підпису Позикодавця та електронного підпису одноразовим ідентифікатором Позичальника, згідно Закону України «Про електронну комерцію».

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно положень статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст.12 цього Закону є оригіналом такого документа.

Відповідно до ч. 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із ст. 95,100 ЦПК України.

Згідно ч. 3 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину;електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа. Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19.

Тобто, судова практика у цій категорії справ є незмінною.

Відповідач пройшов реєстрацію в Інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «1 безпечне агентство необхідних кредитів» на веб-сайті https://mycredit.ua, через особистий кабінет надав всі необхідні дані для встановлення особи та оформлення договору та шляхом використання одноразового ідентифікатора tmG1DAWW0h, який через телекомунікаційну систему направлений на електронну пошту відповідача, підписав електронний Договір позики (на умовах повернення позики в кінці строку позики) № 3553968 від 03.10.2020 року, який містив усі істотні умови, і з якими відповідач ознайомився до моменту укладання.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Стаття 626 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Договір позики (на умовах повернення позики в кінці строку позики) № 3553968 від 03.10.2020 року, укладений між відповідачем та фінансовою установою шляхом ідентифікації позичальника та використання ним електронного цифрового підпису одноразовим ідентифікатором, що узгоджується з вимогами законодавства. Без здійснення всіх цих дій, зазначений договір не був би укладеним.

Без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, без здійснення входу відповідача на веб-сайт за допомогою логіна і пароля особистого кабінету укладання договору між сторонами є технічно неможливим.

Відповідач хоча й зазначав, що він не укладав зазначений Договір позики, посилаючись на здійснення цього третіми особами, однак доказів того, що персональні дані відповідача (паспорта громадянина України, картки фізичної особи-платника податків, реквізитів банківської картки) були використані незаконно, відповідачем не надано. Також відповідачем не надано доказів щодо звернення ним до правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно нього шахрайських дій.

Суд критично ставиться до посилань відповідача про те, що зазначений в Договорі позики номер телефону НОМЕР_2 йому не належить й ніколи ним не використовувався. Такі доводи спростовуються витребуваною за клопотанням відповідача інформацією з ПАТ АТ «Укргазбанк», у відповіді якого вказано, що згідно наявних анкетних даних, фінансовим номером ОСОБА_1 враховувався НОМЕР_5.

Отже, аналізуючи зібрані докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що Договір позики (на умовах повернення позики в кінці строку позики) № 3553968 від 03.10.2020 року, укладений у спосіб визначений чинним законодавством України з повним дотриманням вимог щодо його укладення із зазначенням умов, які жодним чином не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», порядок надання та повнота наданої інформації відповідають вимогам Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Відповідно до п. 1. Договору позики за цим Договором Позикодавець зобов`язується передати Позичальнику у власність грошові кошти (надалі «Позику»), на погоджений умовами Договору строк (надалі - «Строк Позики»), шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок Позичальника, а Позичальник зобов`язується повернути Позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення Строку Позики, або достроково, та сплатити Позикодавцю плату (Проценти) від суми позики.

Умовами Договору позики також визначено, що сума позики - 3500,00 гривень, строк договору - 12 днів, процентна ставка (базова)/день - 1,60% (фіксована); дата надання позики - 03.10.2020 року; дата повернення позики - 15.10.2020 року; знижена процентна ставка - 0,01% в день; процентна ставка за понадстрокове користування позикою - 2,70 % за день; орієнтовна річна процентна ставка - 3,65 %; орієнтовна загальна вартість позики - 3504,20 гривень.

Також, 03.10.2020 року ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором, підписано Паспорт позики (на умовах повернення позики в кінці строку позики), що містить інформацію про основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача та відомості щодо орієнтовної реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з листом ТОВ «ФК «Фінекспрес» вих. № КД-000137727/ТНПП від 25.03.2026 року, між ТОВ «ФК «Фінекспрес», ТОВ «1 безпечне агентство необхідних кредитів» укладено Договір про переказ коштів №23-01-18/5 від 23.01.2018 року. Відповідно до умов даного Договору, було завершено здійснення платіжної операції: Номер платежу 83756b71-2db8-4907-a66a-ea25bab3ec9e, дата 03.10.2020 року, сума - 3500,00 гривень, отримувач ОСОБА_2 - ЕПЗ номер НОМЕР_1 .

Листом Вих. 26/02/26-41067 від 26.02.2026 року, ТОВ «1 безпечне агентство необхідних кредитів» підтверджує видачу на банківські карти клієнтів онлайн-позик, зокрема, ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , за Договором позики № 3553968, № платежу 83756b71-2db8-4907-a66a-ea25bab3ec9e.

Згідно з копією платіжної інструкції/операції 83756b71-2db8-4907-a66a-ea25bab3ec9e, ТОВ «1 безпечне агентство необхідних кредитів», на платіжну картку отримувача НОМЕР_1 03.10.2020 року здійснило перерахування грошових коштів в сумі 3500,00 гривень.

Відповідно до листа ПАТ КБ «Укргазбанк» від 12.08.2026 року № БТ-11256, на виконання ухвали суду від 06.08.2026 року про витребування доказів, Банком повідомлено, що на ім`я ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , до рахунку № НОМЕР_4 було емітовано платіжну картку № НОМЕР_1 , на яку 03.10.2020 року було зараховано грошові кошти в сумі 3500,00 гривень.

Також ПАТ АБТ «Укргазбанк» надано виписку за рахунком № НОМЕР_4 , картки № НОМЕР_1 , клієнта ОСОБА_1 , згідно з якою 03.10.2020 банком проведено зарахування переказу на картку грошових коштів в сумі 3500,00 гривень.

Отже, ТОВ «1 безпечне агентство необхідних кредитів» свої зобов`язання за Договором позики виконало та надало ОСОБА_1 позику в сумі 3500,00 гривень, шляхом зарахування коштів на платіжну картку відповідача № НОМЕР_1 , яку останнім зазначено при укладенні Договору позики.

Відповідач підтвердив виникнення своїх зобов`язань, відповідно до умов укладеного Договору позики, шляхом прийняття виконання зобов`язання позикодавця, а саме отримавши грошові кошти у позику.

Разом з тим, всупереч умов Договору позики, відповідач не виконував своїх зобов`язань, у зв`язку з чим за ним утворилась заборгованість, розмір якої згідно зі складеним ТОВ «1 безпечне агентство необхідних кредитів» розрахунку станом на 30.04.2021 року складає 9212,00 гривень, з яких: 3500,00 гривень - тіло позики; 5712,00 гривень - відсотки за користування позикою.

Щодо наявності у ТОВ «Деал фінанс груп» права вимоги до відповідача за Договором позики (на умовах повернення позики в кінці строку позики) № 3553968 від 03.10.2020 року, суд зазначає наступне.

01 квітня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 безпечне агентство необхідних кредитів» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіроко Фінанс» укладено Договір факторингу №016-010421 від 01 квітня 2021 року, за умовами якого, ТОВ «1 безпечне агентство необхідних кредитів» відступає належні йому права вимоги, а ТОВ «Сіроко Фінанс» приймає зазначені права вимоги до боржників, вказаних у Реєстрі прав вимоги.

Відповідно до Витягу з Реєстру прав вимог №30/04/21 від 30.04.2021 року до Договору факторингу №016-010421від 01.04.2021 року, ТОВ «Сіроко Фінанс» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за договором позики № 3553968 від 03.10.2020 року в розмірі 9212,00 гривень, з яких: 3500,00 гривень - сума заборгованості за основною сумою боргу; 5712,00 гривень - сума заборгованості по процентам за користування (п.274).

05 грудня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальності «Сіроко Фінанс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Деал Фінанс Груп» укладено Договір факторингу №05/12/25-01 від 05.12.2025 року, за умовами якого, ТОВ «Сіроко Фінанс» відступає належні йому права вимоги, а ТОВ «Деал Фінанс Груп» приймає зазначені права вимоги до боржників, зазначених у Реєстрі прав вимоги.

Відповідно до Реєстру прав вимог №26/02/26 від 26.02.2026 року до Договору факторингу №05/12/25-01 від 05.12.2025 року, ТОВ «Деал Фінанс Груп» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за договором позики № 3553968 від 03.10.2020 року в розмірі 9212,00 гривень, з яких: 3500,00 гривень - сума заборгованості за основною сумою боргу; 5712,00 гривень - сума заборгованості по процентам за користування (п.145).

За приписами пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (частина перша статті 513 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 516 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1077, ч. 1 ст. 1084 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.

Отже, до ТОВ «Деал Фінанс Груп», відповідно до укладених Договорів факторингу №016-010421 від 01 квітня 2021 року, №05/12/25-01 від 05.12.2025 року, перейшло право грошової вимоги до відповідача за Договором позики (на умовах повернення позики в кінці строку позики) № 3553968 від 03.10.2020 року.

Після отримання права вимоги, ТОВ «Деал Фінанс Груп» не здійснювало нарахування відповідачу жодних штрафних санкцій, однак своїх зобов`язань за договором позики відповідач не виконав, заборгованість не погашав, а її загальний розмір, відповідно до наданого позивачем розрахунку, складає 9212,00 гривень, з яких: 3500,00 гривень - сума заборгованості за основною сумою боргу; 5712,00 гривень - сума заборгованості по процентам за користування.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, відповідач порушує зобов`язання за даними договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 615 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання (ст. 625 ЦК України).

Судом враховується, що відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання, не повернув фактично отримані за договором позики кошти (сума позики) в розмірі 3500,00 гривень, а тому має заборгованість перед правонаступником позикодавця - ТОВ «Деал Фінанс Груп», яке вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми позики.

При цьому, в ході розгляду справи відповідачем не надано доказів, які б підтверджували виконання ним зобов`язань за кредитним договором чи спростовували б доводи, наведені позивачем, зокрема й наданий розрахунок заборгованості.

Вирішуючи вимогу про стягнення відсотків за користування позикою, суд виходить з наступного.

Згідно зі статтею 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Приписи ст. 625 ЦК України про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов`язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 р. у справі № 910/1238/17 касаційний суд дійшов такого висновку:

- проценти за користування кредитом - проценти, які нараховуються в межах строку кредиту (позики), визначені у договорі. Такі проценти розуміються як проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами, розмір яких визначається договором або законом, які сплачує позичальник. Порядок їх виплат врегульований ч.1 ст.1048 ЦК України.

- проценти за неправомірне користування чужими грошовими коштами - проценти, які нараховуються внаслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання, порядок виплати якого врегульований ч.2 ст.625 ЦК України, у зв`язку з чим такі проценти можуть бути стягнуті після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 07 вересня 2026 року по справі № 552/672/23,провадження № 61-4595сво25, зазначив, що нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами, тлумачаться на користь споживача (частина восьма статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»); суд без позовної вимоги споживача може застосовувати такий правовий засіб коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит як тлумачення умов договору про споживчий кредит, в разі наявності в договорі нечітких або двозначних положень. Оскільки при застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору.

Умовами Договору позики передбачено, що строк позики (строк Договору) складає 12 днів, дата надання позики - 03.10.2020 року, дата повернення позики (останній день) - 15.10.2020 року.

Також встановлено, що Договором позики передбачено сплату процентів від суми позики - 3500,00 гривень, в наступному розмірі: а) 1,60% в день - процентна ставка (базова); б) 0,01 % - знижена процентна ставка; в) 2,7 % в день - Процентна ставка за понадстрокове користування Позикою (її частиною).

У Договорі позики, сторони погодили орієнтовну річну процентну ставку - 3,65 %, тобто 0,01 % в день, та орієнтовну загальну вартість позики за 12 днів користування позикою в розмірі 3504,20 гривень. Тобто, зазначена у Договорі вартість позики для споживача, позикодавцем обчислена з урахуванням зниженої процентної ставки - 0,01 % в день, а проценти за користування позикою, в межах строку дії договору (12 днів) розраховані в сумі 4,20 гривень.

Також, відповідно до складеного первісним кредитором розрахунку, проценти за користування позикою в межах строку дії Договору позики з 03.10.2020 року по 15.10.2020 року нараховані в сумі 4,20 гривень (12 (днів користування позикою) * 0,35 гривень (відсоткова ставка 0,01 % на день)).

Аналіз вказаних умов договору дозволяє зробити висновок про те, що вони є нечіткими або двозначними, оскільки передбачають кілька варіантів тлумачення щодо розміру відсотків. Саме в такій ситуації підлягає застосуванню правило частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», адже тлумачення має здійснюватися на користь споживача і стягненню підлягають проценти за користування позикою в розмірі 4,20 гривень.

Вимог про стягнення відсотків, нарахованих в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України, внаслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання, поза межами строку дії Договору позики, позивачем не заявлено.

Таким чином, проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази суд доходить висновку, що загальна сума заборгованості відповідача ОСОБА_1 за Договором позики (на умовах повернення позики в кінці строку позики) № 3553968 від 03.10.2020 року складає 3504,20 гривень, з яких: 3500,00 гривень - заборгованість за сумою позики; 4,20 гривень - заборгованість за відсотками за користування позикою.

Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності.

23 червня 2026 року відповідач ОСОБА_1 подав заяву про застосування наслідків пропущення строку позовної давності. В обґрунтування своїх вимог відповідач зазначає, що договір позики був укладений 03 жовтня 2020 року, строком на 12 днів. Отже, позивач набув право на звернення до суду ще у 2020 році, але з даним позовом звернувся до суду лише у 2026 році, тобто після спливу загальної трирічної позовної давності.

З приписами ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом частини п`ятої статті 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Пункт 12 розділу «Прикінцевих і перехідних положень» ЦК України передбачає, що під час дії карантину, встановленого КМУ з метою запобігання розповсюдженню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України, продовжуються на строк дії карантину. Законодавець застосував слово «продовжується», отже, він мав на увазі, що позовна давність спливає під час дії карантину, тому останнім днем строку слід вважати перший робочий день після закінчення карантину.

Крім того, Законом України від 15.03.2022 №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» внесено зміни до ЦК України щодо строків давності, а саме розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК доповнено п. 19, з якого вбачається, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. У редакції Закону № 3450-ІХ від 08.11.2023 «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини», п. 19 ЦК викладено в наступній редакції: «У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-ІХ, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану».

Отже, строки, визначені статтями 257, 258 ЦК України, були продовженими відповідно до Закону № 540-ІХ у разі, якщо їх закінчення припадає на період дії карантину (з 12.03.2020 року до 01.07.2023 року) та зупиненими, відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, якщо їх закінчення припадає на період дії воєнного стану.

Водночас, відповідно до ЗУ "Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності"пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 40-44, ст. 356) виключено. Закон набрав чинності з 04.09.2025 року

Тобто, період з 02.04.2020 по 03.09.2025 у строк позовної давності не враховується.

Судом встановлено, що позивач 15 червня 2026 року звернувся до суду із даним позовом, предметом якого є стягнення заборгованості за Договором позики від 03.10.2020 року, строк дії якого закінчився 15.10.2020 року. Загальний трирічний строк позовної давності до вимоги про стягнення заборгованості за Договором позики мав спливати 16.10.2023 року.

Водночас, враховуючи вищезазначені вимоги законодавства про продовження строку позовної давності на строк дії карантину та зупинення його у зв`язку із введенням воєнного стану, позивачем строк позовної давності не пропущено.

Таким чином відсутні правові підстави для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості, внаслідок спливу строків позовної давності.

За таких обставин, враховуючи, що в установлені договором строки відповідач не виконав свої зобов`язання щодо погашення заборгованості, суд доходить висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача, який є правонаступником позикодавця, заборгованість за Договором позики (на умовах повернення позики в кінці строку позики) № 3553968 від 03.10.2020 року в розмірі 3504,20 гривень, з яких: 3500,00 гривень - заборгованість за сумою позики; 4,20 гривень - заборгованість за відсотками за користування позикою.

Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2011 року, остаточне 10.05.2011).

З урахуванням викладеного, судом не надається детальна відповідь на інші аргументи сторін, оскільки вони самі по собі, або в сукупності з іншими аргументами та доказами по справі, не впливають на вищезазначений висновок суду.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Деал Фінанс Груп» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Статтею 137 ЦПК України визначено порядок відшкодування витрат на правничу допомогу.

Так, відповідно до вимог вказаної статті витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

22 серпня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Деал Фінанс Груп» та адвокатом Ткаченко Юлією Олегівною укладено Договір № 22-08/25/ДІЛ про надання правничої допомоги від 22.08.2025 року.

Обсяг виконаних робіт визначений у Витязі з Акту № 8-ДІЛ приймання-передачі наданої правничої допомоги за Договором про надання правничої допомоги № 22-08/25/ДІЛ від 22.08.2025 року, згідно з яким, позивачу надано правову допомогу на суму 4500,00 гривень. Дану винагороду було сплачено позивачем, що підтверджується платіжною інструкцією кредитового переказу коштів № 579945320.1 від 17.04.2026 року.

У відзиві на позовну заяву відповідачем вказано, що понесені позивачем витрати на правову допомогу не є співмірними із ціною позову та складністю справи, яка має типовий характер й не потребує значного обсягу юридичної роботи. Також відповідач просив відмовити у стягненні з нього витрат позивача на правову допомогу, або зменшити розмір даних витрат до розумного та співмірного розміру.

Вирішуючи питання розподілу витрат на правову допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час, тощо.

При визначенні суми відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з урахуванням конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Враховуючи вимоги діючого законодавства, а також доводи сторін, оцінюючи наявні у справі докази, суть спору, складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт, обсяг наданих адвокатом послуг, суд дійшов висновку що розмір заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу не відповідає критерію розумності їхнього розміру та реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності). Отже, наявні підстави для зменшення заявленого до стягнення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу до 3000 гривень.

Також, за звернення до суду з позовною заявою в електронному вигляді з використанням підсистеми ЄСІТС «Електронний суд», відповідно до вимог ЗУ «Про судовий збір», позивачем були понесені витрати з оплати судового збору в сумі 2662,40 гривень, що підтверджується платіжною інструкцією кредитового переказу № 579946181.1 від 12.06.2026 року.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України)

Таким чином, відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, пропорційно до розміру задоволеної частини позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати з оплати судового збору в розмірі 1012,76 гривень та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1141,19 гривень.

Керуючись ст. ст. 16, 526-530, 610-612, 625, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 13, 19, 81, 82, 141, 263, 264, 265, 280-282 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Деал Фінанс Груп» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Деал Фінанс Груп», код ЄДРПОУ 44280974, місцезнаходження: 08205, м. Ірпінь, вул. Садова, буд. 31/33, офіс 40/3, заборгованість за Договором позики (на умовах повернення позики в кінці строку позики) № 3553968 від 03.10.2020 року в розмірі 3504,20 гривень, з яких: 3500,00 гривень - заборгованість за сумою позики; 4,20 гривень - заборгованість за відсотками за користування позикою.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Деал Фінанс Груп», код ЄДРПОУ 44280974, місцезнаходження: 08205, м. Ірпінь, вул. Садова, буд. 31/33, офіс 40/3, понесені витрати зі сплати судового збору в розмірі 1012,76 гривень та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1141,19 гривень.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М. Мачуський