Ухвала суду № 140134134, 24.09.2026, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 202/10272/26

Провадження № 1-кп/202/1977/2026

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року м. Дніпро

Індустріальний районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді: ОСОБА_1 ,

за участю секретаря ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

захисників ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_7

розглянувши у судовому засіданні в приміщенні Індустріального районного суду міста Дніпра клопотання прокурора про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 , подане в рамках кримінального провадження, внесеного 28 червня 2026 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026042210000738, у відношенні:

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженки м. Харків, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , -

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця м. Дніпропетровська, громадянина України, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_3 , -

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 135, ст. 166 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Індустріального районного суду міста Дніпра перебуває кримінальне провадження, відомості про яке внесені 28.06.2026 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026042210000738 у відношенні ОСОБА_6 , ОСОБА_7 обвинувачених у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 135, ст. 166 КК України.

Прокурор звернулася до суду з клопотанням про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_7 в обгрунтування якого зазначила, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 135, ст. 166 КК України. Підставою обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою прокурор вказує ризики, передбачені п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: можливість обвинуваченого переховуватися від суду, про що свідчить тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винним у вчиненні інкримінованих злочинів, а також впливати на свідків, оскільки обвинувачений усвідомлює доказове значення їх показів у даному кримінальному провадженні.

В судовому засіданні прокурор підтримала клопотання та просила його задовольнити.

Обвинувачений та захисник заперечували проти задоволення клопотання.

Обвинувачений у судовому засіданні пояснив, що він є військовослужбовцем та 23.09.2026 року він ухвалою суду був звільнений від кримінальної відповідальності за ст. 407 КК України та зобов`язаний після набрання такою ухвалою законної сили прибути до військової частини для продовження проходження військової служби. Після звільнення з-під варти він був повідомлений про день, час та місце розгляду даного кримінального провадження та вирішив самостійно прибути до суду у визначені дату та час. Він не має наміру переховуватися від суду, ухилятися від участі у судових засіданнях чи іншим чином перешкоджати здійсненню кримінального провадження. Він дотримується встановленого порядку та належної процесуальної поведінки, виконує покладені на нього процесуальні обов`язки та має намір і надалі з`являтися за викликами суду та проходити військову службу.

Захисник заперечував проти задоволення клопотання та просив відмовити у його задоволенні, посилаючись на необґрунтованість ризиків. Крім того вказав, що, обвинуваченого було звільнено з-під варти 23.09.2026 та він на даний час перебуває на волі, незважаючи на вказані обставини останній самостійно з`явився до суду, що свідчить про його добросовісну процесуальну поведінку та необгрунтованість ризиків.

Вислухавши доводи сторін кримінального провадження, суд вважає клопотання прокурора про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у відношенні обвинуваченого таким, що підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч.3 ст.315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку з речей і документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідків; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення.

Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою, відповідно до ч. 1 ст. 197 КПК України не може перевищувати шістдесяти днів.

При вирішенні питання доцільності обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у відношенні ОСОБА_7 суд виходить з необхідності уникнення ризиків, визначених п. 1, 3, ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: можливість обвинуваченого переховуватися від суду, про що свідчить тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винним у вчиненні інкримінованих злочинів, а також впливати на свідків, оскільки обвинувачений усвідомлює доказове значення їх показів у даному кримінальному провадженні.

Відповідно до копії ухвали Індустріального районного суду м. Дніпра від 23.09.2026 року, звільнено ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, в порядку, передбаченому ч. 5 ст. 401 КК України для продовження проходження військової служби, кримінальне провадження закрито, зобов`язано ОСОБА_7 невідкладно, але не пізніше 72 годин після набрання такою ухвалою законної сили прибути до військової частини Міністерства Оборони України для продовження проходження військової служби.

24.09.2026 року обвинувачений ОСОБА_7 у судове засідання з`явився особисто. Під час судового засідання він повідомив, що 23.09.2026 року був звільнений з-під варти. Після звільнення про дату, час та місце подальшого судового розгляду він був поінформований. Зі слів обвинуваченого, отримавши відповідну інформацію про необхідність участі у судовому засіданні, він самостійно прибув до суду у визначені дату та час, без застосування до нього будь-яких заходів примусового приводу. Обвинувачений зазначив, що не має наміру переховуватися від суду, ухилятися від участі у судових засіданнях чи іншим чином перешкоджати здійсненню кримінального провадження. Крім того, обвинувачений зазначив, що має намір дотримуватися встановленого порядку та належної процесуальної поведінки, виконує покладені на нього процесуальні обов`язки та продовжити проходження військової служби. Таким чином, його фактична явка до суду після звільнення з-під варти свідчить про те, що, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце судового засідання, він добровільно прибув до суду та продемонстрував готовність брати участь у судовому розгляді й виконувати покладені на нього процесуальні обов`язки.

На думку суду, вказані обставини свідчать про наявність мінімальних ризиків, передбачених п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: можливість обвинуваченого переховуватися від суду, а також впливати на свідків.

Окрім того, згідно ст. 29 Конституції України ніхто не може бути арештованим або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, а згідно до ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках та за встановленою процедурою.

Відповідно до ч. 2 ст.177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Вирішуючи заявлені клопотання суд зазначає, що згідно ст.183КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.

Також суд зазначає, що відповідно до ст.8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та який застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

При визначенні строку тримання під вартою в очікуванні суду відповідно до статті 5 §3 Конвенції, період, який слід враховувати, починається в день затримання звинуваченого і закінчується в день винесення вироку, навіть, якщо його винесено тільки судом першої інстанції (§23-24 Калашніков проти Росії).

Виходячи з загальних принципів Конвенції судовим органам не надається вибору між тим, щоб «притягнути звинуваченого до суду у розумний строк або дарувати йому тимчасове звільнення до суду». До засудження звинувачений повинен вважатися невинним, і мета такого положення полягає перед усім у забезпеченні «умовного звільнення», якщо продовження його затримання більше не є обґрунтованим. Збереження обґрунтованої підозри у тому, що заарештована особа вчинила злочин, є обов`язковою умовою законності продовження тримання під вартою, але з перебігом певного часу цього недостатньо і суд має встановити, чи продовжували інші підстави, наведені судовими органами, виправдовувати позбавлення волі. Якщо ці підстави були «доречними» та «достатніми», суд має також з`ясувати, чи виявили компетентні національні органи «особливу ретельність» у провадженні справи». Таким чином, національні суди зобов`язані переглядати правомірність попереднього ув`язнення осіб, які чекають суду, з метою забезпечення їх звільнення, коли обставини більше не виправдовують продовження тримання під вартою. Питання розумності терміну тримання під вартою не може бути оцінено абстрактно, але повинне оцінюватися в кожному випадку відповідно до його особливостей, бо немає встановлених строків, застосованих до кожної справи (Маккей проти Сполученого Королівства). Обґрунтованість будь-якого строку тримання під вартою, яким би коротким він не був, має бути переконливо доведена владою (Ідалов проти Росії §140)

При цьому, як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, якщо спочатку тяжкість злочину та підозра, що особа може втекти чи зашкодити слідству, можуть бути достатніми підставами для обрання такого запобіжного заходу, як тримання під вартою, то чим довше відповідна особа знаходиться під вартою, тим більш вагомими і конкретними мають бути підстави для продовження цього заходу, про що має бути зазначено в судовому рішенні.

Згідно з пунктом 3 статті 5 Конвенції визначаючи доцільність звільнення або подальшого тримання під вартою, відповідні посадові особи зобов`язані розглянути й альтернативні заходи забезпечення її явки до суду. Фактично, це положення не лише проголошує право на «розгляд судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження», а й передбачає, що «звільнення може бути обумовлено гарантіями з`явитися на судове засідання» (пункти 37, 38).

У контексті вказаних вище стандартів Європейського суду з прав людини та з огляду на те, що обвинувачений ОСОБА_8 тривалий час перебуває під вартою, доводи сторони обвинувачення про те, що лише подальше тримання обвинуваченого під вартою може забезпечити уникнення ризиків, передбачених ст.177КПК України не можна вважати належно обґрунтованими, оскільки з огляду на рішення Європейського суду вагомість наявних доказів може бути важливим фактором, що свідчить про наявність в минулому і зараз серйозних ознак вини, само по собі не може служити виправданням тривалого тримання під вартою (Дереджі проти Туреччини §38), а наявність серйозних підозр щодо участі у вчиненні тяжкого правопорушення та перспективу про значну міру покарання самі по собі не можуть бути виправданням тривалого попереднього ув`язнення (правова позиція в рішенні ЄСПЛ у справі «Адам`як проти Польщі».

За таких обставин у межах даного провадження слід дослідити можливість застосування стосовно ОСОБА_7 альтернативних запобіжних заходів.

Суд враховує, що обвинувачений є військовослужбовцем та ухвалою суду від 23.09.2026 року зобов`язаний прибити до військової частини для проходження військової служби, у свою чергу обвинувачений, отримавши відповідну інформацію про необхідність участі у судовому засіданні, самостійно прибув до суду у визначені дату та час, без застосування до нього будь-яких заходів примусового приводу, тобто продемонстрував готовність брати участь у судовому розгляді й виконувати покладені на нього процесуальні обов`язки, у зв`язку з чим заявлені прокурором ризики, передбачені ст. 177 КПК України, є мінімальними.

З урахуванням вказаних обставин, суд вважає , що запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання буде достатнім запобіжним заходом, який забезпечить виконання ОСОБА_7 покладених на нього процесуальних обов`язків та забезпечить проходження ним військової служби.

На підставі викладеного, керуючись статтями 177, 178, 197, 315, 369, 372 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання прокурора про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у відношенні обвинуваченого ОСОБА_7 відмовити.

Обрати обвинуваченому ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання строком на 2 (два) місяці по 23.11.2026 року.

Відповідно до ч. 5 ст. 194 КПК України, покласти на обвинуваченого ОСОБА_7 наступні обов`язки, а саме:

- повідомляти суд про зміну місця проживання, місця військової служби;

- з`являтися за викликом до суду, прокурора;

- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, а також інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну;

Роз`яснити ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що в разі невиконання покладених на нього обов`язків до нього може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід та накладено грошове стягнення.

Ухвала діє по 23.09.2026 року та підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Копію ухвали вручити прокурору, обвинуваченому, захиснику.

Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Ухвалу оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя ОСОБА_1