Рішення № 140133248, 25.09.2026, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/6220/26

Провадження № 2/201/4475/2026

РІШЕННЯ

Іменем України

25 вересня 2026 року м. Дніпро

Соборний районний суд м. Дніпра у складі: головуючого судді Наумової О.С.,

за участю секретаря судового засідання Лучковської Я.Д.,

за участю позивачки ОСОБА_1 ,

за участю представника відповідача Дніпропетровської обласної прокуратури Меюс А.С., за участю представника відповідача Державної казначейської служби України Паращенко Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних за прострочення виконання грошового зобов`язання,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

30.04.2026 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Прокуратури Дніпропетровської області, Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних за прострочення виконання грошового зобов`язання.

В обґрунтування позову зазначила, що рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01.10.2020 у справі № 201/1442/20 частково задоволено її позов до Прокуратури Дніпропетровської області, Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду: стягнуто з Державного бюджету України на її користь 608 948,00 грн моральної шкоди та 4 200,00 грн витрат на правову допомогу.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 16.02.2021 у справі № 201/1442/20 апеляційну скаргу Прокуратури Дніпропетровської області задоволено, апеляційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області задоволено частково, рішення суду першої інстанції змінено в частині визначення розміру грошової компенсації у рахунок відшкодування моральної шкоди, зменшивши її з 608 948,00 грн до 358 948,00 грн, в іншій частині рішення залишено без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 22.12.2022 у справі № 201/1442/20 (провадження № 61-5328св21) закрито касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, оскільки скаргу підписано особою, повноваження якої на вчинення процесуальних дій від імені Головного управління не підтверджені належним чином.

07.12.2023 позивачкою до Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області подано виконавчий лист по справі № 201/1442/20, який зареєстровано за вх. № 10-29410.

Лише 21.05.2025 Казначейством здійснено перерахування коштів за вказаним виконавчим листом у сумі 358 948,00 грн, що підтверджується випискою з банківського рахунку позивачки.

За розрахунком позивачки, здійсненим на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, період прострочення виконання грошового зобов`язання зі спливом установленого частиною четвertою статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» тримісячного строку з дня подання виконавчого документа становить з 08.03.2024 по 20.05.2025 (439 днів), а сума інфляційних втрат за вказаний період становить 62 636,43 грн, сума трьох процентів річних 12 916,24 грн, а всього 75 552,67 грн.

На підставі викладеного просила стягнути на її користь за рахунок коштів Державного бюджету України 62 636,43 грн інфляційних втрат та 12 916,24 грн трьох процентів річних, а всього 75 552,67 грн, а також судові витрати.

Заяви учасників процесу по суті справи

Відповідач - Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області позовні вимоги не визнав. У відзиві на позовну заяву, поданому в порядку самопредставництва юрисконсультом відділу правового забезпечення Ковальовою А.І., зазначив таке. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01.10.2020 у справі № 201/1442/20, змінене постановою Дніпровського апеляційного суду від 16.02.2021, набрало законної сили, і на його виконання позивачкою подано виконавчий лист по справі № 201/1442/20 до Державної казначейської служби України. Відповідно до пп. 5 п. 26 розділу III, пп. 1 п. 35, пп. 1 і 2 п. 36, пп. 1 п. 37, п. 50 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 (далі Порядок № 845), рішення про стягнення коштів з Державного бюджету України на відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, виконуються виключно органами Казначейства за черговістю надходження виконавчих документів за рахунок бюджетної програми КПКВК 3504030. Оскільки виконання такого рішення віднесене виключно до компетенції органів Казначейства, Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області не є суб`єктом, від дій чи бездіяльності якого залежало своєчасне перерахування коштів, а тому не є належним відповідачем за позовом про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов`язання. Крім того, позивачкою не подано доказів порушення її прав саме з боку Головного управління. На підставі викладеного просив відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області в повному обсязі.

Відповідач - Державна казначейська служба України позовні вимоги не визнав. У відзиві на позовну заяву, поданому представником ОСОБА_2 , зазначила таке. Порядок № 845 не встановлює будь-якого строку для здійснення Казначейством безспірного списання коштів державного бюджету за рішеннями про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду (пункти 3540 Порядку № 845), а тому відсутні підстави вважати, що Казначейство прострочило виконання зобов`язання в розумінні статті 612 ЦК України. Спірні правовідносини виникли з приводу виконання Казначейством (суб`єктом владних повноважень) судового рішення про безспірне списання коштів Державного бюджету України, а відповідно до частини другої статті 1 ЦК України цивільне законодавство не застосовується до бюджетних відносин, якщо інше не встановлено законом; відтак застосування до цих відносин статті 625 ЦК України є неможливим. Державний бюджет України не передбачає асигнувань на виплату інфляційних втрат і трьох процентів річних за бюджетною програмою КПКВК 3504030, а стягнення таких сум без відповідних бюджетних призначень становитиме порушення бюджетного законодавства (статті 116, 119 Бюджетного кодексу України, стаття 210 Кримінального кодексу України) і не може бути виконане Казначейством. Щодо судових витрат зазначила, що за усталеною практикою (постанова Верховного Суду від 30.04.2025 у справі № 317/2638/24, постанова Полтавського апеляційного суду від 22.05.2024 у справі № 534/1770/23, постанова Дніпровського апеляційного суду від 29.10.2025 у справі № 204/3274/24) витрати на професійну правничу допомогу покладаються на органи, якими завдано шкоду, а не на Казначейство чи Державний бюджет України. На підставі викладеного просила прийняти відзив до провадження та відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідач - Дніпропетровська обласна прокуратура позовні вимоги не визнав. У відзиві на позовну заяву, поданому представником ОСОБА_3 , зазначила таке. Відповідно до статті 131-1 Конституції України та статті 2 Закону України «Про прокуратуру» до повноважень органів прокуратури не віднесено виконання судових рішень про стягнення коштів з Державного бюджету України, а тому обласна прокуратура є неналежним відповідачем, визначення її такою жодним чином не впливає на захист прав позивачки щодо виконання рішення у справі № 201/1442/20. Послалася на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 12.07.2023 у справі № 757/31372/18-ц, про те, що зміст спірних правовідносин визначається судом незалежно від того, кого позивач визначив стороною спору, та на висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц (провадження 14-61цс18), про те, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження, а суд відмовляє в позові до неналежного відповідача, вирішуючи спір по суті щодо належного відповідача. На підставі викладеного просила розглянути клопотання про заміну найменування відповідача, відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі та не стягувати судові витрати з Дніпропетровської обласної прокуратури, оскільки вважає, що фактично не є стороною-відповідачем за позовними вимогами.

Рух справи

Ухвалою судді від 05.05.2026 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного (загального) позовного провадження (а.с. 21).

Відповідачами подано відзиви на позовну заяву в межах установленого судом строку.

Підготовче засідання у справі закрите 14.07.2026.

Позивачка в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила задовольнити.

Представники відповідачів Дніпропетровської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України в судовому засіданні проти позовних вимог заперечували, просили відмовити у їх задоволенні.

Від представника Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області надійшла заява про розгляд справи без участі їх представника, представник просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

Судом на підставі наданих сторонами доказів та даних Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено такі обставини.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01.10.2020 у справі № 201/1442/20 частково задоволено позов ОСОБА_1 до Прокуратури Дніпропетровської області, Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності та незаконним триманням під вартою: стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 608 948,00 грн моральної шкоди та 4 200,00 грн витрат на правову допомогу.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 16.02.2021 у справі № 201/1442/20 рішення суду першої інстанції змінено в частині розміру відшкодування моральної шкоди, зменшивши його до 358 948,00 грн; в іншій частині рішення залишено без змін. Дане судове рішення набрало законної сили.

Ухвалою Верховного Суду від 22.12.2022 у справі № 201/1442/20 закрито касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області у зв`язку з відсутністю у особи, яка підписала скаргу, підтверджених повноважень на вчинення процесуальних дій від імені Головного управління (а.с. 09 17).

07.12.2023 виконавчий документ по справі № 201/1442/20 передано позивачкою до Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області та зареєстровано за вх. № 10-29410.

Судове рішення про стягнення 358 948,00 грн виконано Державною казначейською службою України лише 21.05.2025 шляхом перерахування коштів на банківський рахунок позивачки, що підтверджується випискою з рахунку (а.с. 18).

Не є спірним факт подання виконавчого документа 07.12.2023, розмір стягнутої за рішенням суду у справі № 201/1442/20 суми (358 948,00 грн) та дата фактичного виконання рішення (21.05.2025), предметом спору є питання про застосовність до відносин з несвоєчасного виконання державою зазначеного рішення суду приписів частини другої статті 625 ЦК України, а також питання про належність відповідачів.

2. Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходив суд, застосовані норми права та висновки суду

За приписами частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, зокрема сплатити гроші, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина друга статті 509 ЦК України), а саме не лише з договорів, а й унаслідок завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (частина друга статті 11 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вирішуючи спір, суд враховує висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2023 у справі № 686/7081/21 (провадження № 14-91цс22) щодо застосування приписів статті 625 ЦК України до правовідносин, що виникають унаслідок порушення державою обов`язку з виплати відшкодування шкоди у визначеному чинним рішенням суду розмірі, а саме в разі несвоєчасного виконання такого рішення органами Державної казначейської служби України.

Велика Палата Верховного Суду в зазначеній постанові дійшла таких правових висновків, що стаття 625 ЦК України розміщена в розділі I «Загальні положення про зобов`язання» книги п`ятої ЦК України, тому визначені нею загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання поширюються як на договірні, так і на недоговірні (зокрема деліктні) зобов`язання, незалежно від підстав їх виникнення, якщо інше не передбачено договором або спеціальним законом (пункти 43, 61 постанови).

Судове рішення про стягнення з держави коштів на відшкодування завданої нею шкоди є рішенням про примусове виконання обов`язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов`язання держави, яке виникло у зв`язку із завданням шкоди потерпілому; невиконання цього зобов`язання у визначений строк тягне наслідки, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України (пункти 3738, 63 постанови).

Ні спеціальний закон про порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, ні Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» не обмежують дії статті 625 ЦК України щодо прострочення виконання державою-боржником грошового зобов`язання, підтвердженого судовим рішенням; у статті 625 ЦК України немає застережень про застосування лише до відносин, не врегульованих іншими нормативно-правовими актами (пункт 61 постанови).

Прострочення держави-боржника настає за сукупності таких юридичних фактів: (1) стягувач подав до органу Державної казначейської служби України виконавчий документ про стягнення з держави коштів; (2) держава за цим документом не перерахувала кошти протягом трьох місяців з дня його надходження до органу Казначейства (за аналогією з частиною четвертою статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»); приписи частини другої статті 625 ЦК України застосовуються з наступного дня після спливу цього тримісячного строку і включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення (пункти 6264 постанови).

Відсутність у спеціальному порядку виконання рішень строку для безспірного списання коштів за певною категорією рішень (зокрема за пунктами 3540 Порядку № 845) не є підставою для незастосування статті 625 ЦК України, оскільки протилежний підхід (наприклад, ототожнення моменту початку прострочення з датою набрання рішенням законної сили чи взагалі виключення відповідальності держави) не узгоджується з гарантованим статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод правом на виконання остаточного судового рішення та може заохочувати недобросовісну поведінку боржника (пункти 5254, 6364 постанови).

Держава відповідає за своїми зобов`язаннями власним майном, зокрема коштами Державного бюджету України, які належать державі на праві власності незалежно від того, на якому казначейському рахунку та за якою бюджетною програмою вони обліковуються (стаття 174 ЦК України); органи державної влади, через які діє держава (органи прокуратури, органи Національної поліції, Державна казначейська служба України), не мають власного майна і власних прав та обов`язків у таких відносинах, а є лише представниками інтересів держави як боржника; тому й у спорі про стягнення сум за статтею 625 ЦК України відповідні кошти стягуються саме з Державного бюджету України, а не з рахунків конкретного органу (пункти 4651 постанови).

Те, що позивач визначив відповідачами за такими вимогами конкретні органи державної влади, не означає, що суб`єктом відповідальності за прострочення виконання рішення суду є не держава, а саме ці органи; водночас у спірних правовідносинах органи держави є представниками її інтересів як боржника за судовим рішенням про відшкодування завданої нею ж шкоди, а не суб`єктами владних повноважень, які здійснюють щодо позивача публічно-владні управлінські функції (пункт 50 постанови). Наведене виключає можливість визнання таких органів неналежними відповідачами з мотивів, що вони не здійснюють безпосередньо казначейських операцій або не приймали безпосередньо рішення про завдання шкоди.

Застосовуючи наведені висновки до обставин цієї справи, суд виходить з такого.

У справі № 201/1442/20 держава в особі своїх органів Прокуратури Дніпропетровської області (нині Дніпропетровська обласна прокуратура), Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області та Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області визнана зобов`язаною відшкодувати позивачці шкоду в сумі 358 948,00 грн. Це зобов`язання є грошовим зобов`язанням держави в розумінні статей 509, 625 ЦК України, яке підлягало виконанню з дотриманням гарантій, передбачених законодавством про виконання судових рішень.

Виконавчий документ подано до органу Державної казначейської служби України 07.12.2023, а фактичне виконання відбулося лише 21.05.2025.

Відтак, за частиною четвертою статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду у справі № 686/7081/21, держава допустила прострочення виконання грошового зобов`язання за період з 08.03.2024 (наступного дня після спливу тримісячного строку з дня подання виконавчого документа) по 20.05.2025 (день, що передує дню повного виконання рішення), тобто протягом 439 днів.

Суд відхиляє доводи відзиву Державної казначейської служби України про те, що відсутність у Порядку № 845 строку для безспірного списання коштів за пунктами 3540 цього Порядку виключає прострочення в розумінні статті 612 ЦК України та застосування статті 625 ЦК України. Такий підхід суперечить висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові у справі № 686/7081/21 (пункти 6264), згідно з якими належний строк виконання визначається за аналогією із частиною четвертою статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», а його відсутність у профільному підзаконному акті не є підставою для звільнення держави від відповідальності за статтею 625 ЦК України.

Суд також не приймає довод про незастосовність цивільного законодавства до спірних правовідносин з посиланням на частину другу статті 1 ЦК України, оскільки, як зазначено в постановах Великої Палати Верховного Суду у справах № 686/21962/15-ц та № 686/7081/21 (пункти 43, 61), приписи статті 625 ЦК України визначають загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від його природи (договірної чи деліктної), а зобов`язання держави з відшкодування шкоди, підтверджене судовим рішенням, є саме таким грошовим зобов`язанням, що виникло на підставі статті 11, частини другої статті 509 ЦК України, а не бюджетно-правовим за своєю природою відношенням. Довід про відсутність бюджетних асигнувань на виплату інфляційних втрат і трьох процентів річних також не заслуговує на увагу, оскільки недостатність чи відсутність бюджетних коштів не звільняє державу від обов`язку належно й вчасно виконати судове рішення, що набрало законної сили, а держава відповідає за такими зобов`язаннями усім належним їй майном, включно з коштами Державного бюджету України, незалежно від того, за якою бюджетною програмою вони обліковуються (стаття 174 ЦК України, пункт 51 постанови у справі № 686/7081/21).

Суд відхиляє доводи відзиву Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області та відзиву Дніпропетровської обласної прокуратури про те, що вони є неналежними відповідачами, оскільки не здійснюють безспірного списання коштів і не наділені повноваженнями щодо виконання судових рішень про стягнення коштів з Державного бюджету України. Ці доводи ґрунтуються на помилковому розмежуванні відповідальності держави як боржника та відповідальності органу державної влади, який представляє її інтереси, що визнано помилковим Великою Палатою Верховного Суду (пункти 44, 4850 постанови у справі № 686/7081/21). Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області та Дніпропетровська обласна прокуратура є органами, за участю яких ухвалено рішення про покладення на державу обов`язку з відшкодування шкоди у справі № 201/1442/20, а відтак у цій справі, яка стосується прострочення виконання державою того самого зобов`язання, вони так само, як і Державна казначейська служба України, виступають представниками інтересів держави-боржника, а не суб`єктами, які здійснюють щодо позивачки публічно-владні управлінські функції. За таких обставин суд визнає Дніпропетровську обласну прокуратуру, Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області та Державну казначейську службу України належними відповідачами в цій справі.

Оскільки грошове зобов`язання держави з відшкодування шкоди в розмірі 358 948,00 грн підтверджене судовим рішенням у справі № 201/1442/20 і не було виконано в установлений строк, а прострочення виконання становило 439 днів (з 08.03.2024 по 20.05.2025), суд визнає обґрунтованим наданий позивачкою розрахунок, за яким сума інфляційних втрат становить 62 636,43 грн, а сума трьох процентів річних 12 916,24 грн, а всього 75 552,67 грн. Відповідачами наведений розрахунок по суті не спростовано й альтернативного розрахунку не надано.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду, чого дотримано судом під час розгляду цієї справи.

За таких обставин позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню в повному обсязі шляхом стягнення відповідних сум за рахунок коштів Державного бюджету України.

Розподіл судових витрат

Позивачкою при поданні позову самостійно сплачено судовий збір у розмірі 1 211,20 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією (а.с. 19).

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України у зв`язку із задоволенням позову в повному обсязі понесені позивачкою судові витрати на сплату судового збору підлягають стягненню на її користь за рахунок коштів Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 4, 10, 12, 13, 19, 7681, 82, 89, 141, 259, 263265, 273 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних за прострочення виконання грошового зобов`язання задовольнити.

Стягнути за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) інфляційні втрати, заподіяні простроченням виконання грошового зобов`язання, у сумі 62 636,43 грн та три проценти річних від простроченої суми у розмірі 12 916,24 грн, а всього 75 552,67 грн.

Стягнути за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Повний текст рішення виготовленій 25 вересня 2026 року.

Суддя О.С. Наумова