Ухвала суду № 140130599, 23.09.2026, Яворівський районний суд Львівської області

Справа № 944/1525/22

Провадження №2-п/944/23/26

УХВАЛА

23.09.2026 рокум.Яворів

Яворівський районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Поворозника Д.Б.,

з участю секретаря судових засідань Климейко Л.Г.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача Луня Б.М.,

представника відповідача (заявника) Дегтяренка О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Яворові заяву представника Релігійної організації Релігійної громади парафії собору Пресвятої Богородиці Дрогобицько-Самбірської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) у селі Прилбичі Яворівського району Львівської області адвоката Дегтяренка О.О. про перегляд заочного рішення Яворівського районного суду Львівської області від 21 червня 2023 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Новояворівської міської ради Яворівського району Львівської області, Релігійної громади Української Православної Церкви Київського Патріархату парафії собору Пресвятої Богородиці у селі Прилбичі Яворівського району Львівської області про скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

04 травня 2026 року представник відповідача Релігійної організації Релігійної громади парафії собору Пресвятої Богородиці Дрогобицько-Самбірської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) у селі Прилбичі Яворівського району Львівської області адвокат Дегтяренко О.О. через систему «Електронний суд» подав заяву про перегляд заочного рішення Яворівського районного суду Львівської області від 21 червня 2023 року у даній справі, в якому просить рішення скасувати і призначити справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.

На обґрунтування заяви зазначає таке.

Перша самостійна підстава для скасування заочного рішення: неналежне повідомлення Заявника та об`єктивна неможливість подати відзив. Так, заочний розгляд є винятком із загального правила розгляду справи за участю сторін. Саме тому ч. 1 ст. 280 ЦПК України допускає його лише за сукупної наявності передбачених законом умов, однією з яких є належне повідомлення відповідача про дату, час і місце судового засідання. Відповідно до ч. 6 ст. 128 ЦПК України судова повістка разом із відповідними документами надсилається до електронного кабінету учасника справи, а в разі його відсутності рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром. За ч. 10 ст. 128 ЦПК України судова повістка юридичній особі направляється за її місцезнаходженням, а за ч. 1 ст. 130 ЦПК України вручається відповідній службовій особі під розписку. Частина 11 ст. 128 ЦПК України встановлює спеціальний, винятковий спосіб виклику через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України лише для випадків, коли зареєстроване місце проживання, місцезнаходження чи місце роботи відповідача або іншого учасника є невідомим. У даній справі місцезнаходження Релігійної громади було відоме, а тому виклик виключно через веб-сайт судової влади не відповідав загальному порядку повідомлення, встановленому законом. Крім того, ст. 283 ЦПК України прямо вимагає після ухвалення заочного рішення направити відповідачу, який не з`явився, копію такого рішення у порядку, визначеному ст. 272 ЦПК України. За ч. 5 ст. 272 ЦПК України учаснику справи, який не був присутній у судовому засіданні, копія повного рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі, а за відсутності електронного кабінету рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Частина 6 ст. 272 ЦПК України містить вичерпний перелік випадків, коли рішення вважається врученим. Матеріали справи не підтверджують належного вручення Заявникові повного заочного рішення ані шляхом доставки до електронного кабінету, ані рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Сам факт оприлюднення рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень або розміщення оголошення на веб-сайті судової влади не є тотожним врученню рішення у розумінні ст. 272 ЦПК України.

Друга самостійна підстава для скасування заочного рішення: істотність доводів і доказів Заявника. Так, докази та доводи, які подаються разом із цією заявою, мають істотне значення для правильного вирішення спору, оскільки стосуються ключових для справи обставин, які або не були досліджені судом першої інстанції взагалі, або були оцінені неповно чи поверхово. Йдеться, зокрема, про рішення Прилбичівської сільської ради № 279 від 21 червня 2012 року та № 350 від 06 грудня 2012 року, акт приймання-передачі будівлі від 22 червня 2012 року, довідки органу місцевого самоврядування щодо балансового обліку будівлі, акт обстеження житлового приміщення про аварійний стан будівлі, технічну документацію, архівні довідки щодо історичного статусу будівлі та відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про подальшу реєстрацію права на підставі оскаржуваного рішення. Ці докази є істотними не формально, а по суті спору, оскільки можуть змінити висновки суду щодо: 1) належності та правового режиму спірного майна; 2) факту та наслідків його передачі Релігійній громаді; 3) технічної придатності або непридатності будівлі для приватизації; 4) наявності у позивачки визначених законом передумов для приватизації; 5) допустимості й правової визначеності обраного способу захисту.

Представник позивача адвокат Луньо Б.М. подав письмові пояснення до заяви про перегляд заочного рішення суду, в якому просив залишити заяву без розгляду.

На обґрунтування заперечень зазначив таке. Відповідачу Релігійній громаді парафії собору Пресвятої Богородиці Дрогобицько-Самбірської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) у селі Прилбичі було достовірно відомо про розгляд судом даної справи, оскільки суд надсилав відповідачу копію ухвали про відкриття провадження у справі, копію позовної заяви з додатками, а також неодноразово надсилав повістки про виклик в судові засідання, які представники відповідача отримували. 19 лютого 2026 року представник відповідача адвокат Дегтяренко О.О. через систему «Електронний суд» подавав клопотання про ознайомлення з матеріалами справи. Крім того, 23 березня 2026 року представник відповідача адвокат Дегтяренко О.О. через систему «Електронний суд» подавав до Львівського апеляційного суду апеляційну скаргу на дане заочне рішення, однак ухвалою Львівського апеляційного суду від 02 квітня 2026 року було відмовлено у прийнятті та повернуто вказану апеляційну скаргу. Проте в заяві про перегляд заочного рішення представник заявника чомусь приховує факт подання ним апеляційної скарги на це рішення, а також до апеляційної скарги і до заяви додає два різних ордери на представництво інтересів Релігійної громад парафії собору Пресвятої Богородиці Дрогобицько-Самбірської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) у с. Прилбичі, виданий на підставі двох договорів про надання правової допомоги від 18 лютого 2026 року та від 04 травня 2026 року відповідно. Наведене безумовно доводить те, що про заочне рішення від 21 червня 2023 року заявнику було відомого щонайпізніше з лютого 2026 року, отже, ним без будь-яких поважних причин пропущено встановлений законодавством тридцятиденний строк подання заяви про перегляд заочного рішення. Також представник повивача зазначає, що докази, які додані до заяви про перегляд заочного рішення, не є новими, а вже досліджувалися судом першої інстанції при розгляду справи і їм надано оцінку. Крім того, просить врахувати висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2024 року у справі № 756/11081/20, в якій обставини, що досліджувалися Великою Палатою, є ідентичними обставинам справи, що розглядається.

В судовому засіданні представник заявника (відповідача) адвокат Дегтяренко О.О. заяву про перегляд заочного рішення суду підтримав, просив таку задовольнити з підстав, наведених у заяві, заочне рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 21 червня 2023 року просив скасувати і призначити справу до розгляду.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Луньо Б.М. заяву про перегляд заочного рішення просили залишити без розгляду, з підстав, наведених в письмових поясненнях (з доповненням).

Суд, заслухавши пояснення та оцінивши доводи учасників справи, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що дану заяву необхідно залишити без розгляду з таких підстав.

Заочним рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 21 червня 2023 року позов ОСОБА_1 було задоволено: визнано незаконним та скасувати рішення п`ятнадцятої позачергової сесії VI скликання Прилбичівської сільської ради Яворівського району Львівської області від 06 грудня 2012 року № 350 в частинах: повернути у власність релігійній громаді Української Православної церкви Київського патріархату в с. Прилбичі Яворівського району Львівської області в цілому будівлю, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; для прийому-передачі вказаної будівлі створити комісію в складі: голови комісії Ганути Я. Секретаря Прилбичівської сільської ради, членів комісії Мици С. головного бухгалтера сільської ради , Лина І. та Чепіля В. членів релігійної громади Української Православної церкви Київського патріархату, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 депутатів сільської ради. Створеній комісії провести прийом-передачу будівлі в порядку та строки, передбачені діючим законодавством; доручити Львівському ОКП ЛОР БТІ та ЕО оформити свідоцтво про право власності на будівлю, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , за релігійною громадою Української Православної церкви Київського патріархату в с. Прилбичі Яворівського району Львівської області; доручити Львівському ОКП ЛОР БТІ та ЕО провести державну реєстрацію Свідоцтва про право власності на вказану будівлю згідно чинного законодавства; зобов`язано Новояворівську міську раду Яворівського району Львівської області виконати повний обсяг всіх передбачених чинним законодавством юридично значимих дій, спрямованих на передачу безоплатно у власність ОСОБА_1 житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , та на отримання нею у власність цього приміщення.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 Цивільного процесуального кодексу України умовами проведення заочного розгляду справи є: 1) належне повідомлення відповідача про дату, час і місце судового засідання; 2) нез`явлення відповідача у судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) неподання відповідачем відзиву на позовну заяву та 4) відсутність заперечень позивача проти такого вирішення справи. Лише в разі одночасного існування всіх перелічених умов суд може ухвалити заочне рішення в справі .

Водночас суть та мета заочного розгляду справи, які полягають у своєчасному та ефективному вирішенні спору, не відрізняються від тих же складових загального позовного провадження. Наведене пояснюється тим, що питання проведення заочного розгляду справи виникає вже на стадії судового розгляду під час судового засідання у справах позовного провадження. Тобто за наявності передбачених законом умов фактично відбувається перехід із загального позовного провадження до заочного розгляду справи.

У доктрині цивільного процесуального права вважається, що, з одного боку, заочне провадження є додатковою гарантією для позивача від зловживання відповідачем процесуальними правами, усунення причин затягування процесу та дотримання судами строків розгляду справи, а з іншого боку, відповідачу ч. 1 ст. 284 Цивільного процесуального кодексу України гарантується право на перегляд заочного рішення за його письмовою заявою за «спрощеною процедурою», тобто тим самим судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 288 Цивільного процесуального кодексу України заочне рішення підлягає скасуванню судом першої інстанції, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з`явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Отже, Цивільний процесуальний кодекс України встановлює можливість перегляду ухваленого місцевим судом заочного рішення цим же судом без необхідності звернення до апеляційного суду за умови, що причини, які зумовили неприйняття відповідачем участі у розгляді справи, визнані судом поважними, а докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Натомість право на подання апеляційної скарги на заочне рішення суду відповідач набуває лише після залишення його заяви про перегляд заочного рішення без задоволення (ч. 4 ст. 287 Цивільного процесуального кодексу України).

У питанні забезпечення прав учасників процесу на апеляційний перегляд справи заочне провадження не відрізняється від інших проваджень, адже доступ до суду апеляційної інстанції в будь-якому випадку забезпечується учасникам справи лише в разі дотримання ними установлених законом процесуальних вимог.

Такий висновок сформований з урахуванням того, що у п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України вказано, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Водночас, Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) вказав, що «право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (зокрема, справа VOLOVIK v. UKRAINE).

Такі вимоги можуть установлюватися до категорії прийнятності апеляційної скарги як в аспекті змісту і форми апеляційної скарги чи строків її подачі, так і через призму дотримання відповідачем процедури перегляду заочного рішення, яку законодавець визначив як передумову перегляду справи апеляційним судом за апеляційною скаргою відповідача.

З урахуванням того, що належне повідомлення відповідача про розгляд справи є однією з основних умов проведення її заочного розгляду, а також беручи до уваги положення ст. ст. 284, 287, 288 Цивільного процесуального кодексу України, право відповідача на доступ до суду апеляційної інстанції при заочному розгляді справи місцевим судом не є абсолютним та забезпечується за умови дотримання ним порядку попереднього звернення до суду першої інстанції із заявою про перегляд заочного рішення, у тому числі з урахуванням визначених процесуальним законом строків.

При цьому, за загальним правилом метою встановлення строків є надання визначеності у реалізації суб`єктами правовідносин своїх прав та обов`язків. З настанням або закінченням відповідного строку пов`язане виникнення, зміна чи припинення правовідносин.

Строк як відрізок часу обмежує дію суб`єктивних прав та обов`язків. Водночас процесуальний строк це встановлений законом або визначений судом проміжок часу, протягом якого суд або учасники судового процесу мають право або зобов`язані вчинити певну процесуальну дію чи сукупність таких дій. Процесуальні строки мають свою специфіку: по-перше, вони завжди мають імперативний характер; по-друге, процесуально-правові строки встановлюються для здійснення тих або інших процесуальних дій; по-третє, вони мають забезпечувати оперативність та ефективність здійснення правосуддя і сприяти дисциплінуючому впливові на учасників процесу.

Отже, запровадження строку, у межах якого особа може звернутися до суду з позовом, заявою, апеляційною чи касаційною скаргою, обумовлено передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності та забезпечення здійснення судових процедур у межах розумних строків.

У низці рішень ЄСПЛ принцип правової визначеності трактується у контексті дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий, лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (наприклад, справи «Рябих проти Росії», «Брумареску проти Румунії»).

Отже, встановлення строків звернення до суду із заявою чи скаргою у системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для учасників справи того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте судом рішення або здійснена дія не підлягатимуть скасуванню.

Обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, ЄСПЛ сформував практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, також строків апеляційного та касаційного оскарження судових рішень, а поновлення пропущеного строку допускається лише у випадках, коли мають місце не формальні та суб`єктивні, а об`єктивні та непереборні причини їх пропуску.

Зокрема, ЄСПЛ у справах «Світлана Науменко проти України», «Трегубенко проти України», «Праведна проти Росії», «Желтяков проти України» зазначає, що у випадках перегляду судових рішень як у порядку нагляду, так і у зв`язку з нововиявленими обставинами національним судам необхідно забезпечувати дотримання учасниками справи встановлених строків та не допускати того, щоб за допомогою таких процесуальних механізмів, як продовження строку на оскарження, було порушено принцип правової визначеності.

Загалом згідно з практикою ЄСПЛ при застосуванні процедурних правил варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (справи «Волчлі проти Франції», «ТОВ «Фріда» проти України»).

Тому встановлений ч. 2 ст. 284 Цивільного процесуального кодексу України строк на звернення до суду із заявою про перегляд заочного рішення є одним з інструментів забезпечення принципу правової визначеності, адже, як зазначено в попередньому розділі цієї постанови, право відповідача на доступ до суду апеляційної інстанції при заочному розгляді справи місцевим судом не є абсолютним та забезпечується за умови дотримання ним порядку та строку звернення до суду першої інстанції із заявою про перегляд заочного рішення.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 284 Цивільного процесуального кодексу України заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Частинами 3, 4 ст. 284 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Отже, законодавець встановив темпоральні обмеження для реалізації відповідачем права на перегляд заочного рішення.

Водночас, норми Цивільного процесуального кодексу України не визначають спеціального механізму процесуального реагування суду на пропуск відповідачем строку для подання заяви про перегляд заочного рішення, якщо заявник не подав клопотання про поновлення пропущеного строку або якщо причини, зазначені ним у відповідному клопотанні, визнані судом неповажними.

Наслідки пропуску процесуальних строків на вчинення процесуальних дій передбачені у статті 126 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до частини першої якої із закінченням встановленого законом або судом строку втрачається право на вчинення процесуальних дій. Таке право втрачається в силу закону, тому не потребує додаткового визнання судом. Суд лише констатує пропуск процесуального строку та відсутність поважних причин для його поновлення, якщо була подана заява про поновлення такого строку.

А згідно з ч. 2 ст. 126 Цивільного процесуального кодексу України документи, подані після закінчення процесуальних строків, суд зобов`язаний залишити без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

При цьому, ч. 2 ст. 126 Цивільного процесуального кодексу України треба розглядати у сукупності з нормами статті 127 цього Кодексу, якою встановлено процедуру поновлення пропущеного строку.

Тобто законодавець у ч. 2 ст. 126 Цивільного процесуального кодексу України під формулою «крім випадків, передбачених цим Кодексом» насамперед мав на увазі застосування норм статті 127 цього Кодексу щодо поновлення строку за наявності поважних причин. Крім того, формулу «крім випадків, передбачених цим Кодексом» потрібно розуміти так, що процесуальний закон може передбачати випадки, коли законодавець у певній нормі надав імперативну вказівку про те, що суд не має права залишати без розгляду заяву, подану з пропуском строку на її подачу.

За загальним правилом пропуск процесуальних строків має наслідком втрату права на вчинення процесуальної дії, а для суду настає обов`язок застосувати передбачені Цивільного процесуального кодексу України наслідки подання документів після закінчення процесуальних строків. Під залишенням документів без розгляду треба розуміти відмову суду давати правову оцінку поданому з пропуском строку документу. Отже, перевірка судом дотримання процесуальних строків при поданні процесуальних звернень учасниками процесу відбувається ex officio.

Отже, зміст ст. ст. 284, 286, 287 Цивільного процесуального кодексу України не дає підстав для висновку, що у цих нормах міститься інакший порядок дій суду, ніж той, що встановлений у ст. ст. 126, 127 цього Кодексу.

Так, прийнявши належно оформлену заяву про перегляд заочного рішення, суд невідкладно надсилає її копію та копії доданих до неї матеріалів іншим учасникам справи. Одночасно суд повідомляє учасникам справи про дату, час і місце розгляду заяви (ч. 1 ст. 286 Цивільного процесуального кодексу України).

У результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд згідно із ч. 3 ст. 287 Цивільного процесуального кодексу України може своєю ухвалою: 1) залишити заяву без задоволення; 2) скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду за правилами загального чи спрощеного позовного провадження.

Тлумачення ст. ст. 286, 287 Цивільного процесуального кодексу України в сукупності із частиною першою статті цього Кодексу дає підстави для висновку, що в разі, коли відповідач не довів наявність поважних причин неявки в судове засідання та неподання відзиву, а також не подав доказів по суті справи, суд залишає заяву про перегляд заочного рішення без задоволення.

Для застосування повноважень, передбачених у ч. 3 ст. 287 Цивільного процесуального кодексу України, суд звертає увагу, по-перше, на подання доказів по суті справи, які потенційно можуть змінити висновки по суті спору, викладені в заочному рішенні, та, по-друге, звертає увагу на існування і доведеність поважних причин, через які відповідач не зміг з`явитися на судове засідання, а також подати відзив, у зв`язку із чим і було ухвалене заочне рішення.

Це означає, що до підстав залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення не відноситься питання оцінки причин пропуску строку на подання такої заяви.

Очевидно, що передбачені ч. 3 ст. 287 Цивільного процесуального кодексу України повноваження суду першої інстанції стосуються саме суті заяви про перегляд заочного рішення (зокрема, подання чи неподання відповідачем доказів по суті справи і доказів поважності неявки в судове засідання, на якому було ухвалене заочне рішення) і не мають відношення до вирішення питання щодо наслідків пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення.

На користь такого висновку свідчить і те, що як вимоги до форми та змісту заяви про перегляд заочного рішення (ст. 285 Цивільного процесуального кодексу України), так і строк звернення до суду з такою заявою (ст. 284 Цивільного процесуального кодексу України) наведені законодавцем перед врегулюванням ним дій суду після прийняття заяви про перегляд заочного рішення, які визначені у статті 286 цього Кодексу та наступних статтях.

Тобто суд зобов`язаний перевірити дотримання відповідачем вимог ст. ст. 284, 285 Цивільного процесуального кодексу України, зокрема, в частині строку подання заяви про перегляд заочного рішення, до прийняття такої заяви до розгляду. Суд не наділений правом, оминувши процесуальну дію щодо встановлення дотримання або порушення заявником строків звернення до суду, перейти до розгляду заяви по суті.

Тому правила ч. 3 ст. 287 Цивільного процесуального кодексу України щодо повноважень місцевого суду не можуть застосуватися в ситуації, коли відсутні підстави для розгляду заяви про перегляд заочного рішення по суті, та, відповідно, не можуть бути підставою для залишення такої заяви без задоволення.

Водночас відсутність у главі 11 «Заочний розгляд справи» розділу III «Позовне провадження» Цивільного процесуального кодексу України прямої вказівки на ті повноваження суду, які мають бути ним реалізовані у разі пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, дає підстави для висновку про те, що відповідно до загальних положень Цивільного процесуального кодексу України про наслідки пропуску процесуальних строків (ч. 2 ст. 126 Цивільного процесуального кодексу України) така заява має бути залишена без розгляду.

Можливість застосування ст. 126 Цивільного процесуального кодексу України до процедури заочного розгляду справи не суперечить і частині другій статті 281 цього Кодексу, за змістом якої розгляд справи і ухвалення рішення проводиться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.

Тобто інститут процесуальних строків є наскрізним та міжгалузевим інститутом процесуального права, а положення глави 6 «Процесуальні строки» розділу І «Загальні положення» Цивільного процесуального кодексу України застосовуються до всіх видів проваджень, на всіх стадіях цивільного судочинства, а також поширюються на процедури заочного розгляду цивільних справ, крім випадків, коли відповідними главами встановлені спеціальні правила.

Так само мають бути застосовані й загальні положення Цивільного процесуального кодексу України щодо подання та розгляду клопотань про поновлення процесуальних строків, якщо відповідною главою, присвяченою заочному розгляду, це питання прямо не врегульовано. Отже, якщо відповідач подає клопотання про поновлення пропущеного строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, суд повинен застосувати загальні положення Цивільного процесуального кодексу України, а саме ст. 127 цього Кодексу, у якій вказано, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними.

Тому відповідно до загальних положень Цивільного процесуального кодексу України про наслідки пропуску процесуальних строків (ч. 2 ст. 126 цього Кодексу) заява про перегляд заочного рішення, подана з пропуском установленого законом строку, за відсутності підстав для його поновлення, підлягає залишенню без розгляду.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду формулює висновок про те, що оцінка поважності причин пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення належить до компетенції місцевого суду, до якого подана така заява. Наслідком пропуску строку для подання заяви про перегляд заочного рішення за умови відсутності поважних причин для його поновлення, є залишення такої заяви без розгляду на підставі ч. 2 ст. 126 Цивільного процесуального кодексу України, а не без задоволення.

Аналогічні висновки щодо застосування норм процесуального права висловлені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2024 року у справі № 756/11081/20.

В даній постанові Велика Палата Верховного Суду, відступаючи від висновків, сформульованих у її постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16, наводить такі висновки щодо застосування положень ст. ст. 126, 127 Цивільного процесуального кодексу України в сукупності зі ст. ст. 284, 286, 287 цього Кодексу: передбачені ч. 3 ст. 287 Цивільного процесуального кодексу України повноваження суду першої інстанції стосуються саме суті заяви про перегляд заочного рішення (зокрема, подання чи неподання відповідачем доказів по суті справи і доказів поважності неявки в судове засідання, на якому було ухвалене заочне рішення) і не застосовуються у ситуації пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення; оцінка поважності причин пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення та наявності підстав для його поновлення належить до компетенції місцевого суду, до якого подана така заява. Наслідком пропуску строку для подання заяви про перегляд заочного рішення за умови відсутності поважних причин для його поновлення є залишення такої заяви без розгляду на підставі ч. 2 ст. 126 Цивільного процесуального кодексу України, а не залишення її без задоволення.

Обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку на звернення до суду із заявою про перегляд заочного рішення, ухваленого 21 червня 2023 року, представник заявника адвокат Дегтяренко О.О. посилалася на те, що Релігійна організація Релігійної громади парафії собору Пресвятої Богородиці Дрогобицько-Самбірської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) у селі Прилбичі Яворівського району Львівської області не була повідомлена про ухвалення заочного рішення у справі та його копію не отримувала в порядку, визначеному ст. 272 Цивільного процесуально кодексу України, а про існування цього рішення відповідач випадково дізнався від третіх осіб в квітні 2026 року, після чого протягом встановленого ст. 284 Цивільного процесуально кодексу України строку подав заяву про його перегляд.

Однак суд вважає такі доводи відповідача недостовірними та недоведеними та, відповідно, що в даній справі відсутні обставини, що об`єктивно перешкоджали Релігійній організації Релігійної громади парафії собору Пресвятої Богородиці Дрогобицько-Самбірської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) у селі Прилбичі Яворівського району Львівської області звернутися до суду із заявою про перегляд заочного рішення у визначений процесуальним законом строк, виходячи з таких міркувань.

Як описано вище, із заявою про перегляд заочного рішення представник заявника адвокат Дегтяренко О.О. звернулася через систему «Електронний суд» лише 04 травня 2026 року, тобто зі значним пропуском установленого в ч. 2 ст. 284 Цивільного процесуального кодексу України строку.

Вирішуючи питаннях оцінки поважності причин пропуску зазначеного процесуального строку та підстави для його поновлення, суд також враховує висновки, висловлені у зазначеній вище постанові Велика Палата Верховного Суду від 12 червня 2024 року у справі № 756/11081/20, де вказано, що Велика Палата послідовно враховує критерії, сформовані у практиці ЄСПЛ, а саме: тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку оскарження з поважних причин; при цьому заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (справа «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії»).

Усталеним у практиці ЄСПЛ є підхід щодо врахування таких обставин при оцінці поважності причин пропуску строку звернення до суду та прийняті рішень про його поновлення: 1) складність справи, тобто обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінка заявника; 3) поведінка державних органів; 4) перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі.

З огляду на сформовані критерії, суд зазначає, що за обставинами цієї справи при вирішенні питання про поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення підлягає оцінці, зокрема, процесуальна поведінка відповідача під час розгляду справи в суді, а також його дії після отримання інформації про постановлене рішення.

Суд встановив, що зазначена Релігійна організація достовірно була обізнана про існування в суді провадження у даній справі за позовом ОСОБА_1 , оскільки відповідач отримав копію ухвали про відкриття провадження та копію позовної заяви з додатками, разом повіткою про да ту, час і місце першого підготовчого засідання, призначеного на 06 червня 2022 року, а також повістки про судові засідання, призначені на 24 жовтня 2022 року, 30 січня 2023 року, 04 квітня 2023 року і, крім того, 09 березня 2023 року представник відповідача адвокат Федор Ю.Б. ознайомився з матеріалами справи.

Водночас, суд констатує, що в матеріалах справи відсутнє зворотнє повідомлення про вручення відповідачу судової повістки про виклик до суду на 21 червня 2023 року (дата останнього судового засідання у справі) та про вручення йому копії заочного рішення після його ухвалення.

Суд наголошує також, що практика ЄСПЛ визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Зокрема, як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України», сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Також суд враховує, що 19 лютого 2026 року представник відповідача Релігійної організації Релігійної громади парафії собору Пресвятої Богородиці Дрогобицько-Самбірської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) у селі Прилбичі Яворівського району Львівської області адвокат Дегтяренко О.О. через систему «Електронний суд» подав до Яворівського районного суду Львівської області клопотання про ознайомлення з матеріалами даною справи у зв`язку з укладенням договору про надання правової допомоги між ним та даною Релігійною організацією (до зави на підтвердження повноважень додано ордер від 19 лютого 2026 року, виданий на підставі договору від 18 лютого 2026 року). При цьому, в клопотанні адвокат Дегтяренко О.О. зазначає номер справи та сторін справи.

За таких обставин суд констатує про фактичну обізнаність відповідача про наявність заочного судового рішення від 21 червня 2023 року не пізніше 18 лютого 2026 року.

Проте, суд в цьому випадку враховує висновки, висловлені у вказаній вище постанові Великої Палати Верховного Суду про те, що наведені обставини не змінюють як момент, з настанням якого процесуальний закон пов`язує початок відліку строку на подання заяви про перегляд заочного рішення (дата його ухвалення), так і подію, з якою пов`язується наявність у відповідача, якому повне заочне рішення не було вручене в день його проголошення, права на поновлення строку для звернення до суду із заявою про перегляд заочного рішення, а саме з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Водночас, такі обставини дозволяють суду зробити оцінку поведінки відповідача після отримання інформації про постановлення рішення.

Отже, враховуючи, що Релігійна громада парафії собору Пресвятої Богородиці Дрогобицько-Самбірської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) у селі Прилбичі Яворівського району Львівської області була достеменно обізнана про існування судового провадження у справі, в судові засідання за судовими викликами її представник не з`являвся, суд критично оцінює об`єктивну неможливість відповідача подати заяву про перегляд заочного рішення раніше 04 травня 2026 року.

Також суд встановив, що 23 березня 2026 року представник відповідача Релігійної організації Релігійної громади парафії собору Пресвятої Богородиці Дрогобицько-Самбірської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) у селі Прилбичі Яворівського району Львівської області адвокат Дегтяренко О.О. через систему «Електронний суд» подав до Львівського апеляційного суду апеляційну скаргу на зазначене заочне рішення.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 02 квітня 2026 року апеляційну скаргу було повернуто відповідачці у зв`язку з недотриманням порядку перегляду заочного рішення.

Наведене підтверджується матеріалами апеляційного провадження, які були надіслані Львівським апеляційним судом до Яворівського районного суду Львівської області.

Однак про дані обставини представник заявника адвокат Дегтяренко О.О. в заяві про перегляд заочного рішення не зазначає.

При цьому, строки та порядок оскарження відповідачем заочного рішення чітко врегульовані положеннями ст. ст. 280-289 Цивільного процесуального кодексу України. Також порядок оскарження відповідачем заочного рішення був роз`яснений у резолютивній частині цього рішення.

Тому подання представником відповідача адвокатом Дегтяренком О.О. всупереч визначеному законом процесуальному порядку апеляційної скарги на заочне рішення до суду апеляційної інстанції, а не заяви про перегляд заочного рішення до суду першої інстанції не може вважатися поважною причиною пропуску строку на подання заяви.

Наведене узгоджується з принципом римського права «знання закону презюмується», згідно з яким закон поширюється на кожного, навіть якщо особа і не знає про нього. Зворотнім боком презумпції знання закону виступає загальновизнаний принцип права «незнання закону не звільняє від відповідальності», що часто позначається за допомогою латинської формули ignorantia legis non excusat. Ignorantia juris non excusat або ignorantia legis neminem excusat (з латинської - «незнання закону не є виправданням ні для кого») це правовий принцип, згідно з яким людина, яка не знає певного закону, не може уникнути відповідальності за порушення такого закону лише тому, що вона не знала про нього.

Також суд наголошує, що безпосередній перегляд судового рішення апеляційним судом гарантований Конституцією України, а її звернення до апеляційного суду з апеляційною скаргою свідчить про вжиття нею всіх необхідних дій, спрямованих на оскарження рішення суду першої інстанції, оскільки право відповідача на доступ до суду апеляційної інстанції при заочному розгляді справи місцевим судом не є абсолютним та забезпечується за умови дотримання порядку попереднього звернення до суду першої інстанції із заявою про перегляд заочного рішення.

Таким чином, встановивши відсутність у відповідача Релігійної організації Релігійної громади парафії собору Пресвятої Богородиці Дрогобицько-Самбірської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) у селі Прилбичі Яворівського району Львівської області об`єктивних непереборних труднощів для подання заяви про перегляд заочного рішення в строки, визначені ч. 2 ст. 284 Цивільного процесуального кодексу України, з дня отримання тексту заочного рішення та відсутність безумовних підстав для поновлення строку на звернення до суду з такою заявою, передбачених у частині 3 цієї статті, суд дійшов висновку про залишення заяви про перегляд заочного рішення без розгляду на підставі ст. 126 Цивільного процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 126, 127, 259, 260, 284, 287, 288, 353 ЦПК України,

ухвалив:

Заяву представника Релігійної організації Релігійної громади парафії собору Пресвятої Богородиці Дрогобицько-Самбірської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) у селі Прилбичі Яворівського району Львівської області адвоката Дегтяренка О.О. про перегляд заочного рішення суду залишити без розгляду.

Ухвала набирає законної сили з дня її проголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя Д.Б. Поворозник