Рішення № 140130545, 28.09.2026, Франківський районний суд м. Львова

464/991/26

2/465/3697/26

РІШЕННЯ

іменем України

(заочне)

28.09.2026 року м.Львів

Франківський районний суд м. Львова у складі:

головуючого судді Коліщук З.М.

з участю секретаря судових засідань Беднара А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторинг Партнерс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Факторинг Партнерс" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з відповідачки на його користь заборгованість за Договором позики № 1913147 від 17.03.2021 року в розмірі 37104,00 грн., судові витрати на сплату судового збору у розмірі 2 662,40 гривень та витрати на правову допомогу у розмірі 13 000,00 грн.

Обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

17.03.2021 між ТОВ "МАНІФОЮ" та ОСОБА_1 укладено Договір № 1913147. Договір позики укладено в електронній формі шляхом підписання електронним підписом відповідача (вчиненим одноразовим ідентифікатором з урахуванням положень ч. 6 і 12 п. 1 ст. 3, п. 12 ст. 11, ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», ч. 1 ст. 205 Цивільного Кодексу України, який був надісланий на номер моб. телефону Відповідача.

Умовами Договору позики встановлені параметри позики: тип позики: короткострокова; тип процентної ставки фіксований; мета отримання позики: придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника; сума позики: 12000.00 грн, та те, що позика надається позичальнику шляхом безготівкового переказу на рахунок банківської картки, зареєстрованої позичальником для цієї цілі в особистому кабінеті на веб-сайті.

До того ж, Відповідач підтвердив, що вивчив та повністю погоджується з умовами Правил надання грошових коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту товариством з обмеженою відповідальністю «МАНІФОЮ», які є невід`ємною частиною Договору, а також вивчив та повністю погоджується з умовами цього Договору позики.

Правилами, розміщеними на сайті товариства (https://money4you.ua/pronas/normatyvna-dokumentatsiya/), зокрема передбачено, що договір позики з фізичною особою укладається в інформаційно-телекомунікаційні системі товариства дистанційно, в електронній формі відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію».

Підписанням договору відповідач підтвердив, що він ознайомлений з усіма його істотними умовами та йому була надана вся інформація, передбачена вимогами чинного законодавства.

Таким чином, відповідач здійснив дії, спрямовані на укладання договору шляхом заповнення заяви про надання (отримання) кредиту на сайті, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої, в подальшому, Кредитодавцем було перераховано грошові кошти у розмірі, встановленому Договором.

Позикодавець зі своєї сторони належним чином виконав свої зобов`язання за договором, надавши позичальнику кредитні кошти, в порядку передбаченому умовами договору, що підтверджується відповідними доказами, які додані до позовної заяви.

Станом на сьогоднішній день строк повернення грошових коштів за договором наступив, але відповідач не виконує свої зобов`язання, грошові кошти не повертає, проценти за користування коштами не сплачує.

11.08.2021 було укладено договір № 11-08/2021 відповідно до якого ТОВ "МАНІФОЮ" відступило на користь Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 1913147.

23.05.2024 було укладено договір № 23/05/24 відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" відступило на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг партнерс» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 1913147.

Таким чином, ТОВ «Факторинг партнерс» наділено правом вимоги до Відповідача за договором № 1913147.

Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за Договором №1913147 від 17.03.2021 р., що підлягає стягненню з позичальника станом на день формування позовної заяви відповідно до розрахунку заборгованості, становить 37104.00 грн, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) - 12000.00 грн., заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 25104.00 грн., заборгованість за нарахованими процентами згідно Кредитного Договору (з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості) - 0.00 грн., заборгованість за пенею та/або штрафами - 0.00 грн., Заборгованість за комісіями - 0.00 грн., інфляційні збитки - 0.00 грн., нараховані 3% річних -0.00 грн.

Звертає увагу суду, що з моменту отримання права вимоги до Відповідача, Позивачем не здійснювалося нарахування жодних штрафних санкцій та/або будь-яких інших додаткових нарахувань.

Позиція відповідача.

Відповідач обставин та підстав позову не спростував, відзиву на позовну заяву не подав.

Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 04.05.2026 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та вирішено справу розглядати з викликом сторін.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про місце та час розгляду справи повідомлений належним чином, подав заяву у якій просив суд проводити розгляд справи без участі представника позивача та не заперечує проти проведення судом заочного розгляду справи.

Відповідач повторно в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджуєтеся довідкою про доставку повідомлення на електронну адресу, проте про причини неявки суд не повідомив. Крім того, на його електронну пошту, було направлено копію позовної заяви з додатками, однак до сьогоднішнього дня відзиву на позовну заяву подано не було, заяву до суду про розгляд справи без його участі не надходило.

При таких обставинах суд визнав неявку відповідача неповажною та розглянув справу у його відсутності, провівши на підставі вимог ст. 281 ЦПК України заочний розгляд справи.

Небажання відповідача надавати докази в обґрунтування своїх заперечень проти позову, зокрема з причини ухилення від участі в судових засіданнях, дає суду право при заочному розгляді справи обмежитися доказами, наданими позивачем, що повністю відповідає положенням ч.1 ст.280 ЦПК України.

Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Фактичні обставини, які встановив суд, та зміст спірних правовідносин.

17.03.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «МАНІФОЮ» та ОСОБА_1 укладено договір позики № 1913147.

Договір позики укладено в електронній формі шляхом підписання відповідачем електронним підписом, створеним одноразовим ідентифікатором f75187.

Умовами договору визначено, що позика є короткостроковою, процентна ставка фіксованою, метою отримання позики є придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних із здійсненням підприємницької, незалежної професійної діяльності або виконанням обов`язків найманого працівника.

Відповідно до умов договору сума позики становить 12 000,00 грн, строк користування позикою 30 календарних днів, тобто до 16 квітня 2021 року. Договором визначено акційний середньоденний розмір процентів за користування позикою 1,59200 %, базовий середньоденний розмір процентів 1,99000 %, базову процентну ставку за позикою 1,99000 %, розмір процентів за прострочену позику 1,01 %, реальну річну процентну ставку (акційну) 581,08 %, реальну річну процентну ставку (базову) 726,35 %.

Умовами договору також передбачено, що позика надається позичальнику шляхом безготівкового переказу на рахунок банківської картки, зареєстрованої позичальником для цієї мети в особистому кабінеті на веб-сайті кредитодавця.

Підписанням договору відповідач підтвердив, що ознайомлений з його умовами, отримав усю інформацію, передбачену чинним законодавством, та погодився з істотними умовами договору.

15.04.2021 між сторонами укладено додаткову угоду до договору позики № 1913147, відповідно до якої строк повернення позики продовжено до 15 травня 2021 року.

Позивач зазначає, що відповідач свої зобов`язання за договором належним чином не виконав, грошові кошти не повернув, у зв`язку з чим утворилася заборгованість.

Також судом встановлено, що 11.08.2021 між ТОВ «МАНІФОЮ» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № 11-08/2021, відповідно до якого ТОВ «МАНІФОЮ» відступило новому кредитору права вимоги за кредитними договорами, зокрема й за договором позики № 1913147.

Із долученого до матеріалів справи витягу з реєстру боржників до договору факторингу вбачається, що станом на дату відступлення права вимоги заборгованість відповідача становила 37 104,00 грн, з яких: 12 000,00 грн основна сума боргу, 19 104,00 грн проценти за користування позикою та 6 000,00 грн проценти за понадстрокове користування позикою.

У подальшому, 23.05.2024, між ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» та ТОВ «Факторинг партнерс» укладено договір факторингу № 23/05/24, відповідно до якого останньому відступлено права вимоги за кредитними договорами, у тому числі за договором позики № 1913147.

Згідно з витягом із реєстру боржників до вказаного договору факторингу заборгованість відповідача за договором № 1913147 становила 37 104,00 грн, з яких 12 000,00 грн заборгованість за основною сумою боргу та 25 104,00 грн заборгованість за нарахованими процентами.

До матеріалів справи долучено копії договорів факторингу, витяги з реєстрів боржників, акти приймання-передачі реєстрів боржників та документи, що підтверджують перехід права вимоги від первісного кредитора до позивача.

Наданий позивачем розрахунок охоплює лише період з 11.08.2021 по 04.02.2026,відповідно до якого загальний розмір заборгованості за договором позики № 1913147 становить 37 104,00 грн., з яких: 12 000,00 грн. заборгованість за основною сумою боргу, 25 104,00 грн. заборгованість за нарахованими процентами.

Норми права, які застосовує суд при вирішенні спірних правовідносин

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

За вимогами ст. ст.12,81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї (частини перша та друга статті 14 ЦК України).

Як визначено у ч. 1 ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У відповідності до умов Правил відповідач акцептував оферту шляхом заповнення заявки на отримання кредиту на сайті товариства, вказуючи всі дані, відмічені в заявці в якості обов`язкових для заповнення, в тому числі і реквізити банківської карти.

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. (стаття 628 ЦК України).

Стаття 627 ЦК України та ст.6 цього Кодексу визначають, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

У частині ч. 2 ст. 639 ЦК України визначено що, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Тобто будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 Кодексу).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Згідно зі ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Механізм укладення електронного договору, який має використовуватися позивачем у взаємовідносинах із позичальниками, зокрема вимоги до його підписання сторонами, врегульовано Законом України «Про електронну комерцію» та Законом України «Про електронний цифровий підпис».

Статтею 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачено, що електронний цифровий підпис - вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронний цифровий підпис», електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті. Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа.

Згідно зі ст. 4 Закону України «Про електронний цифровий підпис», електронний цифровий підпис призначений для забезпечення діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з використанням електронних документів. Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб`єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі. Використання електронного цифрового підпису не змінює порядку підписання договорів та інших документів, встановленого законом для вчинення правочинів у письмовій формі.

Статтею 6 Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачено, що сертифікат ключа містить такі обов`язкові дані: найменування та реквізити центру сертифікації ключів (центрального засвідчувального органу, засвідчувального центру); зазначення, що сертифікат виданий в Україні; унікальний реєстраційний номер сертифіката ключа; основні дані (реквізити) підписувача - власника особистого ключа; дату і час початку та закінчення строку чинності сертифіката; відкритий ключ; найменування криптографічного алгоритму, що використовується власником особистого ключа; інформацію про обмеження використання підпису. Посилений сертифікат ключа, крім обов`язкових даних, які містяться в сертифікаті ключа, повинен мати ознаку посиленого сертифіката ключа. Інші дані можуть вноситися у посилений сертифікат ключа на вимогу його власника.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов`язки майнового характеру; електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно із ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Частиною 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.

Кредитний договір був укладений в електронному вигляді шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача, про що свідчить Кредитний договір, адреса, реквізити та підпис сторін. Відповідно до умов Кредитного договору, Товариство надає клієнту фінансовий кредит в розмірі, на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених договором. Відповідно до Закону України «Про електронну комерцію». Договором визначено, що він набуває чинності з моменту його укладення в електронній формі, а права та обов`язки сторін, що ним обумовлені, з моменту переказу кредитних коштів на картковий рахунок позичальника і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

У статті 204 ЦПК України закріплено презумпцію правомірності правочину, згідно якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (стаття 1078 ЦК України).

За частиною 1 статті 1077, частиною 3 статті 1079 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Згідно зі статтею 514, частиною 1 статті 516 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав. Зміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Між сторонами виник спір стосовно належного виконання відповідачем взятих на себе кредитних зобов`язань.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 статті 599 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання)(стаття 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення, невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов`язання»(статті 530, 631 ЦК України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (частиною першою статті 530 ЦК України).

Статтею 612 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно з ст.1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України якщо договором установлено обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Мотивована оцінка доказів, наданих сторонами та висновки суду за результатами позову.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами виник спір стосовно належного виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань.

Відповідно до частини першої статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Отже, договір позики є реальним договором, а його укладення безпосередньо пов`язується законом із фактом передачі грошових коштів позичальнику. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 09 серпня 2023 року у справі № 755/16831/19, відповідно до якого договір позики грошових коштів є реальним договором, а тому саме факт передання коштів є обставиною, що підтверджує виникнення відповідних правовідносин.

Позивач зазначає, що 17 березня 2021 року між ТОВ «МАНІФОЮ» та відповідачкою було укладено договір позики № 1913147 на суму 12 000,00 грн, а в подальшому право вимоги за цим договором двічі відступалося на підставі договорів факторингу.

Разом із тим, матеріали справи не містять жодного належного та допустимого доказу, який би підтверджував фактичне перерахування ТОВ «МАНІФОЮ» грошових коштів у розмірі 12 000,00 грн на користь відповідачки.

Так, відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Положеннями Національного банку України передбачено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних банком операцій за відповідний період та призначаються для видачі або надсилання клієнту. Верховний Суд неодноразово зазначав, що банківська виписка по рахунку позичальника є належним і допустимим доказом, який підтверджує рух коштів по конкретному рахунку та підлягає оцінці судом при вирішенні питання про реальне виконання кредитного договору. Аналогічно належними доказами можуть бути документи платіжних систем (LiqPay, iPay, EasyPay тощо), які підтверджують здійснення переказу коштів конкретному отримувачу.

Однак, жодних банківських виписок, платіжних доручень, квитанцій платіжних систем, первинних бухгалтерських документів чи інших доказів, які б підтверджували факт перерахування відповідачці кредитних коштів, позивачем суду не надано.

Сам по собі текст договору позики та договори факторингу не підтверджують факту видачі кредитних коштів відповідачці, оскільки виникнення зобов`язань за договором позики закон пов`язує саме з переданням грошових коштів, а не лише з підписанням відповідного договору.

Саме по собі укладення договору позики та подальше відступлення права вимоги не є безумовним доказом виникнення у відповідача обов`язку щодо повернення коштів. Належними доказами виникнення такого обов`язку є документи, які підтверджують факт фактичної передачі (перерахування) позичальнику грошових коштів. За відсутності доказів зарахування коштів на рахунок відповідача суд позбавлений можливості встановити факт виникнення грошового зобов`язання, оскільки саме передання коштів є юридичним фактом, з яким закон пов`язує укладення договору позики та виникнення відповідних прав і обов`язків сторін.

Суд також враховує, що факт набуття позивачем права вимоги за договором факторингу не звільняє його від обов`язку довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, зокрема факт належного виконання первісним кредитором свого обов`язку щодо надання позики відповідачу.

Крім того, суд звертає увагу, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами розміру заявленої до стягнення заборгованості.

Як убачається з матеріалів справи, строк користування позикою первісно був визначений до 16 квітня 2021 року, а додатковою угодою від 15 квітня 2021 року його продовжено до 15 травня 2021 року.

Разом із тим позивачем надано лише розрахунок заборгованості за період з 11 серпня 2021 року по 04 лютого 2026 року, при цьому із зазначеного розрахунку вбачається відсутність будь-яких додаткових нарахувань процентів у цей період.

Водночас матеріали справи не містять розрахунку заборгованості за період з 17 березня 2021 року по 16 квітня 2021 року, а також за період після продовження строку дії договору до 15 травня 2021 року, тобто саме за той час, коли відповідно до умов договору та додаткової угоди здійснювалося нарахування процентів.

Суд зазначає, що розрахунок заборгованості має містити зрозуміле та послідовне відображення порядку формування заявленої до стягнення суми із зазначенням періодів нарахування, застосованих процентних ставок, розміру нарахувань за кожен відповідний період, здійснених платежів (за їх наявності) та інших обставин, які вплинули на визначення остаточного розміру заборгованості. Лише за наявності такого розрахунку суд має можливість перевірити правильність заявлених до стягнення сум.

Наданий позивачем розрахунок не дає можливості встановити, яким чином сформовано суму процентної заборгованості, не містить відомостей про її нарахування у період дії договору та після його продовження, а також не пояснює підстав збільшення суми процентів, зазначеної у реєстрах передачі права вимоги. За таких обставин суд позбавлений можливості перевірити арифметичну правильність заявлених вимог та їх відповідність умовам договору.

З реєстру боржників, складеного під час відступлення права вимоги 11 серпня 2021 року, вбачається, що розмір заборгованості становив 12 000,00 грн за основним боргом, 19 104,00 грн процентів та 6 000,00 грн процентів за понадстрокове користування. Водночас із реєстру боржників від 23 травня 2024 року вбачається вже інший розмір процентної заборгованості 25 104,00 грн при незмінній сумі основного боргу.

Однак жодного розрахунку, який би пояснював механізм нарахування процентів, періоди їх нарахування, застосовані процентні ставки, а також підстави збільшення суми процентної заборгованості з 25 104,00 грн до заявленої у позові суми, позивачем суду не надано.

За таких обставин суд позбавлений можливості перевірити правильність здійснених нарахувань, встановити періоди, за які вони проведені, та перевірити відповідність заявленого розміру заборгованості умовам договору і вимогам закону.

Відповідно до статей 12, 13 та 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, а суд розглядає справу виключно в межах поданих сторонами доказів і не може збирати докази на користь сторони.

Оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту видачі відповідачці кредитних коштів, а також не підтверджено належним розрахунком розмір заявленої до стягнення заборгованості, суд доходить висновку, що позовні вимоги є недоведеними, у зв`язку з чим підстави для їх задоволення відсутні.

Розподіл судових витрат.

Згідно з ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.

Позивач просить стягнути з відповідача судовий збір у сумі 2662,40 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 13 000 грн.

Оскільки судом відмовлено у задоволенні позовних вимог, то судові витрати залишаються за позивачем.

Згідно з ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Керуючись статтями 247, 258, 259, 263-265, 280-282, 289, 354 ЦПК України,

ухвалив:

У задоволенні позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторинг Партнерс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення відповідачем може бути подана заява про його перегляд.

Найменування сторін:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС", код ЄДРПОУ 42640371, адреса: м Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 6, офіс 521;

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення складено 28 вересня 2026 року.

Суддя Коліщук З.М.