Рішення № 140129649, 23.09.2026, Черняхівський районний суд Житомирської області

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 293/180/26

Провадження № 2/293/343/2026

23 вересня 2026 рокуселище Черняхів

Черняхівський районний суд Житомирської області у складі:

головуючого судді Збаражського О.М.,

за участю секретаря судового засідання Крисюк О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

І. СУТЬ ПОЗОВУ

09.02.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» звернулось до Черняхівського районного суду Житомирської області із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обгрунтування позовних вимог позивач вказав, що 28.03.2020 між ОСОБА_1 та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» укладений кредитний договір №469210276, шляхом підписання електронним підписом відповідача, відтвореним з використанням одноразового ідентифікатора (електронного підпису) 9XX33G9T. Відповідно до умов кредитного договору №469210276 від 28.03.2020 кредитодавець зобов`язався надати позичальнику кредит в сумі 5000,00грн. Вподальшому відповідач збільшив суму кредит, у зв`язку із чим загальна сума становить 7300,00грн.

28.11.2018 між TOB «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон плюс» укладений договір факторингу №28/1118-01, відповідно до якого TOB «Манівео швидка фінансова допомога» передало (відступило) за плату ТОВ «Таліон плюс» права вимоги, а ТОВ «Таліон плюс» прийняло належні TOB «Манівео швидка фінансова допомога» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників, в тому числі право грошової вимоги за кредитним договором №469210276 від 28.03.2020 до відповідача ОСОБА_1

05.08.2020 ТОВ «Таліон плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» уклали договір факторингу №05/0820-01, відповідно до якого ТОВ «Таліон плюс» передало (відступило) за плату ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» права грошової вимоги, а ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» прийняло належні права вимоги до боржників ТОВ «Таліон плюс», вказаних у реєстрі боржників, в тому числі право вимоги за кредитним договором №469210276 до відповідача ОСОБА_1

11.07.2025 ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» уклали договір факторингу №11/07/25-Е, відповідно до якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором №469210276 від 28.03.2020 на суму 11612,87грн.

ІІ. ПРОЦЕДУРА ТА ПОЗИЦІЇ СТОРІН

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 09.02.2026 справа передана на розгляд судді Збаражському О.М.

На виконання вимог ч.6 ст. 187 ЦПК України, 16.02.2026 суд отримав відомості про зареєстроване місце проживання відповідача.

Ухвалою Черняхівського районного суду Житомирської області від 16.02.2026 відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням сторін. Судове засідання призначено на 23.03.2026.

Ухвалою суду від 23.03.2026, занесеною до протоколу судового засідання в порядку ч. 5 ст. 259 ЦПК України, суд постановив відкласти розгляд справи на 21.04.2026.

21.04.2026 судове засідання відкладено на 26.05.2026 у зв`язку перебуванням головуючого судді в нарадчій кімнаті.

Ухвалою суду від 26.05.2026, занесеною до протоколу судового засідання в порядку ч. 5 ст. 259 ЦПК України, суд постановив відкласти розгляд справи на 25.06.2026, за клопотанням позивача постановив витребувати докази.

Ухвалою суду від 25.06.2026, занесеною до протоколу судового засідання в порядку ч. 5 ст. 259 ЦПК України, суд постановив відкласти розгляд справи на 13.07.2026.

Ухвалою суду від 13.07.2026, занесеною до протоколу судового засідання в порядку ч. 5 ст. 259 ЦПК України, суд постановив відкласти розгляд справи на 07.09.2026.

21.07.2026 АТ КБ «Приватбанк» надав запитувану судом інформацію.

07.09.2026 судове засідання відкладено на 23.09.2026 у зв`язку зайнятістю головуючого судді в іншому судовому провадженні.

23.09.2026 в судове засідання сторони не прибули, про розгляд справи повідомлялись встановленим порядком.

Відповідач ОСОБА_1 повторно не прибув в судове засідання. Причини неявки суду не повідомив, правом на подання відзиву на позов не скористався. Про розгляд справи повідомлявся встановленим порядком (а.с. 202, 205, 208, 213, 216, 222).

Відповідно до правової позиції викладеної в постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі №921/6/14, у разі, якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням, зокрема на відсутність (вибуття) адресата, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Крім того, відповідач повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи шляхом розміщення оголошення про виклик до суду на офіційному сайті Судової влади України, що було оприлюднено 23.03.2026, 27.04.2026, 26.05.2026, 25.06.2026, 13.07.2026, 09.09.2026.

Відповідно до ч.1 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Оскільки явка відповідача судом не визнавалась обов`язковою, участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 8 ст. 178 ЦПК України.

Згідно ст.280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних у ній доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи, що в матеріалах справи зібрано достатньо доказів про взаємовідносини сторін, відповідно до ст.ст. 211, 280 ЦПК України, судом вирішено проведення заочного розгляду справи, про що 23.09.2026 постановлено ухвалу, занесену до протоколу судового засідання у порядку ч.5 ст. 259 ЦПК України.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ, ДОКАЗИ НА ЇХ ПІДТВЕРДЖЕННЯ.

Встановлено, що 28.03.2020 між TOB «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №469210276, що підписаний електронним підписом відповідача, відтворений шляхом використання одноразового ідентифікатора - 9XX33G9T (а.с.22-25).

За умовами договору, Товариство зобов`язується надати позичальникові кредит без конкретної споживчої мети, на суму 5000,00коп. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, нараховані згідно п. 1.3., п. 1.4. або п. 1.5. цього договору.

1.2. Кредит надається строком на 7 днів від дати отримання кредиту позичальником.

Згідно п. 1.3. договору, на період строку, визначеного п. 1.2 договору, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за дисконтною процентною ставкою в розмірі 1,36 відсотків від суми кредиту за кожний день користування кредитом.

Згідно п.1.4. договору, у випадку користування кредитом понад строк, встановлений п. 1.2 договору, умови щодо нарахування процентів за дисконтною процентною ставкою скасовуються і до взаємовідносин між сторонами застосовується базова процентна ставка в розмірі 1,70 відсотків від суми кредиту за кожний день користування кредитом, відповідно до чого позичальник зобов`язується сплатити Товариству різницю між фактично сплаченими процентами за дисконтною та нарахованою базовою процентними ставками за весь строк користування кредитом (від дати отримання кредиту до фактичної дати його повернення).

29.03.2020 сторони уклали додаткову угоду, якою суму кредиту збільшили на 1300,00грн. Оновлений графік розрахунків визначав загальну суму кредиту 6 300,00 грн. (а.с.27-28).

30.03.2020 сторони уклали додаткову угоду, якою суму кредиту збільшили на 1000,00грн. Оновлений графік розрахунків визначав загальну суму кредиту 7 300,00 грн. (а.с.29-30).

18.05.2020 сторони уклали додаткову угоду, якою Товариство надало позичальнику розстрочку у погашенні заборгованості в сумі 7339,31 грн. на 70 днів (а.с.26).

Виконання умов договору №469210276 TOB «Манівео швидка фінансова допомога» підтверджується платіжними дорученнями №5ff0103b-b760-4618-bac7-aa72b2ad6e84 від 28.03.2020, №35697266-69b6-4883-9261-0dc4512bbaa9 від 29.03.2020, №482442de-550f-4beb-b0c0-f40c0eadbb57 від 30.03.2020, та випискою за кредитним договором за період з 28.03.2020 по 04.04.2020, з яких вбачається зарахування кредитних коштів на банківську карту відповідача ОСОБА_2 , згідно договору №469210276 (а.с.58,59,60, 219-220).

28.11.2018 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали договір факторингу №28/1118-01, відповідно до якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» передало (відступило) ТОВ «Таліон Плюс» за плату права вимоги, а ТОВ «Таліон Плюс» прийняло належні ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників (а.с.76-86).

28.11.2019 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали додаткову угоду №19, згідно якої строк дії договору продовжили до 31.12.2020.

31.12.2020 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали додаткову угоду №26 до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, якою продовжили строк договору до 31.12.2021.

В даній додатковій угоді договір факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 викладено у новій редакції, проте його дата укладення залишена як 28.11.2018 та № 28/1118-01.

31.12.2021 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали додаткову угоду №27, якою продовжили строк дії договору до 31.12.2022.

31.12.2022 сторони договору факторингу уклали додаткову угоду №31, якою продовжили строк дії договору до 31.12.2023.

31.12.2023 сторони договору факторингу уклали додаткову угоду №32, якою продовжили строк дії договору до 31.12.2024.

Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги №81 від 11.06.2020 до договору факторингу №28/1118-01, укладеного 28.11.2018 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс», до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором №469210276, загальна сума заборгованості 10188,35 грн. (а.с. 101-103, 104).

05.08.2020 ТОВ «Таліон плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» уклали договір факторингу №05/0820-01, відповідно до якого ТОВ «Таліон плюс» передало (відступило) за плату ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» права грошової вимоги, а ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» прийняло належні права вимоги до боржників ТОВ «Таліон плюс», вказаних у реєстрі прав вимоги (а.с.106-114).

Додатковими угодами №2 від 03.08.2021 та №3 від 30.12.2022 сторони продовжили строк дії договору факторингу №05/0820-01 до 30.12.2024 (а.с.115,116).

Відповідно до реєстру прав вимоги №11 від 31.08.2023 до договору факторингу №05/0820-01, ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» набуло право грошової вимоги до боржника ОСОБА_1 в розмірі 11612,87грн. (а.с. 117-119).

11.07.2025 ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» уклали договір факторингу №11/07/25-Е, відповідно до якого ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» відступлено право грошової вимоги до боржників ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» (а.с.122-132).

Відповідно до реєстру боржників до договору факторингу №11/07/25-Е, ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» набуло право грошової вимоги до боржника ОСОБА_1 в розмірі 11612,87грн. (а.с.133-136).

За розрахунку первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» заборгованість за кредитним договором №469210276 від 28.03.2020 становить 10069,64 грн., з яких 7300,00грн. - заборгованість за тілом кредиту, 8943,35 грн. - заборгованість за відсотками (а.с. 145-146).

За розрахунку ТОВ «Таліон плюс» заборгованість за кредитним договором №469210276 від 28.03.2020 становить 11162,87 грн., з яких: 6983,18 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 4629,69 грн. - заборгованість за відсотками (а.с. 147).

Згідно виписки з особового рахунку за кредитним договором №469210276 від 28.03.2020 сформованого позивачем, яка не відображає руху коштів, тощо, заборгованість за кредитним договором становить 11612,87 грн., з яких: 6983,18 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 4629,69 грн. - заборгованість за відсотками.

ІV. НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО, ЩО ПІДЛЯГАЄ ЗАСТОСУВАННЮ, ОЦІНКА ТА МОТИВИ СУДУ.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що договори та інші правочини є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Відповідно до частин 1, 3, 4, 7 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статті 12 цього закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (частина 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію).

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 3 вказаного Закону, електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 626 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Із положень частини 1 статті 638 ЦК України слідує, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 статті 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Розглядом справи встановлено, що 28.03.2020 між ОСОБА_1 та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» укладено кредитний договір №469210276 в електронній формі, за умовами якого вказана фінансова компанія перерахувала на картковий рахунок позичальника ОСОБА_1 кредитні кошти у розмірі 7300,00грн., а позичальник зобов`язався повернути кредит і сплатити проценти за користування кредитними коштами в порядку, визначеному договором.

Факт зарахування кредитних коштів на картковий рахунок відповідача ОСОБА_1 підтверджується платіжним дорученням про перерахування коштів на рахунок відповідача та випискою про рух коштів по рахунку відповідача, де вбачається зарахування кредитних коштів на рахунок відповідача.

За статтями 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином і у встановлений строк.

Частина перша статті 1048 ЦК України регулює проценти як плату за правомірне користування позикою (кредитом). Частина перша статті 1050 ЦК України у взаємозв`язку з частиною другою статті 625 ЦК України визначає наслідки прострочення повернення грошових коштів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 зазначила, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування та їх розмір залежать від підстави їх нарахування відповідно до частини другої статті 625 ЦК України. У подібних спорах суд має тлумачити умови конкретного договору та встановлювати, чи передбачили сторони проценти як міру відповідальності за період після закінчення строку кредитування, чи лише проценти за правомірну поведінку позичальника.

Цей підхід узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, за яким право кредитодавця нараховувати проценти за статтею 1048 ЦК України припиняється зі спливом погодженого строку кредитування, а права кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України.

Водночас до спірних правовідносин підлягає застосуванню спеціальне регулювання, установлене пунктом 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до пункту 6 розділу IV зазначеного Закону, з урахуванням змін, внесених Законом України від 13 травня 2020 року № 591-IX, у разі прострочення споживачем у період з 1 березня 2020 року по останній календарний день місяця включно, в якому завершився карантин, виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит споживач звільнявся від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. Звільнення охоплювало, зокрема, неустойку та інші платежі, сплата яких передбачена договором за прострочення виконання зобов`язань. Окремо цією нормою було заборонено збільшувати процентну ставку за користування кредитом з причин інших, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 ЦК України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період з 1 березня 2020 року по останній календарний день місяця, наступного за місяцем завершення карантину.

Карантин, установлений з метою запобігання поширенню COVID-19, був відмінений з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651. Отже, звільнення від відповідальності охоплювало прострочення, допущене до 30 червня 2023 року включно, а заборона збільшувати процентну ставку з підстав невиконання зобов`язання діяла до 31 липня 2023 року включно.

У постанові від 03 червня 2026 року у справі № 757/8409/22-ц Верховний Суд роз`яснив, що пункт 6 розділу IV Закону України «Про споживче кредитування» поширюється на будь-які платежі, сплата яких передбачена за прострочення виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит. Тому споживач у разі такого прострочення звільняється також від платежів, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.

Згідно з пунктом 11 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» споживчим кредитом є грошові кошти, що надаються споживачу для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Верховний Суд у постанові від 03 червня 2026 року у справі № 757/8409/22-ц звернув увагу, що для визначення характеру правовідносин суд має встановити, на які потреби було надано кредит та чи здійснювалося кредитування з метою задоволення особистих економічних і побутових потреб позичальника.

У даній справі кредит надано фізичній особі у сумі 7300,00 грн. шляхом перерахування коштів на її платіжну картку. Матеріали справи не містять відомостей про використання кредиту у підприємницькій, незалежній професійній діяльності або у зв`язку з виконанням обов`язків найманого працівника; кредитодавець не зазначав конкретної господарської чи професійної мети кредитування.

Суд враховує, що договір містить формулювання про надання кредиту без конкретної споживчої мети. Проте саме по собі таке формулювання договору, за відсутності будь-яких фактичних даних про підприємницьку, професійну чи трудову мету кредитування, не може змінити правову природу відносин, яка визначається їх фактичним змістом. Інше тлумачення дозволяло б виключити застосування імперативних гарантій споживача лише шляхом включення відповідного тексту до типового договору, незалежно від реального змісту правовідносин.

Крім того, пункт 6 розділу IV Закону України «Про споживче кредитування» прямо поширював установлені ним гарантії, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону. Тому короткий строк кредитування сам по собі не виключає застосування спеціального карантинного регулювання.

За таких обставин суд виходить із того, що спірний кредит має споживчий характер, а до нарахувань, здійснених у зв`язку з його простроченням у 2020 році, підлягає застосуванню пункт 6 розділу IV Закону України «Про споживче кредитування».

За правовим висновком Верховного Суду у справі № 757/8409/22-ц такі платежі охоплюються звільненням, установленим пунктом 6 розділу IV Закону України «Про споживче кредитування». Отже, наявність у договорі погодженого розміру процентів за частиною другою статті 625 ЦК України сама по собі не усуває дії спеціальної законодавчої заборони на їх стягнення за період карантинного звільнення.

Перевіривши розрахунок заборгованості за кредитним договором №469210276 від 28.03.2020, суд встановив, що первісним кредитором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» у період з 28.03.2020 по 04.04.2020 здійснювалось щоденне нарахування відсотків за ставкою 1,36% від суми кредиту. Отже, відсотки нараховані за цей період, є платою за правомірне користування кредитом у межах погодженого сторонами строку.

В подальшому у період з 08.04.2020 по 11.06.2020 первісним кредитором нараховування відсотків здійснювалось за базовою ставкою 1,70% в день від суми кредиту. У період з 11.06.20202 по 23.06.2020 нарахування відсотків здійснювалося ТОВ «Таліон Плюс» за зміненою відсотковою ставкою.

Таким чином, кредитори, перейшли від ставки 1,36 % на день до базової ставки 1,70 % на день саме внаслідок неповернення кредиту у погоджений договором №469210276 строк. Таке збільшення ставки було зумовлено невиконанням зобов`язання і відбулося у період дії прямої заборони, передбаченої пунктом 6 розділу IV Закону України «Про споживче кредитування».

Крім того, як встановлено п. 4.3. договору №469210276 від 28.03.2020, сторони домовились, що проценти, нараховані після закінчення строку надання кредиту, визначеного в п.1.2 договору, є процентами в розумінні ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Відтак, первісним кредитором та ТОВ «Таліон плюс» відсотки нараховані поза межами строку дії кредитного договору, є платежами за прострочення виконання грошового зобов`язання у розумінні частини другої статті 625 ЦК України.

Пунктом 1 ч.1 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ч.1 ст.513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Згідно ч.1 ст.1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Як встановлено судом та не спростовано відповідачем право грошової вимоги заборгованості за договором №469210276 від 28.03.2020 перейшло до позивача ТОВ «Фінансова компанія «Ейс». Відтак, позивач наділений правом вимоги до відповідача за договором №469210276.

В матеріалах справи відсутні відомості щодо повернення відповідачем первісному кредитору, або ж позивачу, отриманих кредитних коштів.

За приписами ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Проаналізувавши встановлені фактичні обставини у справі, оцінивши представлені в силу статті 81 ЦПК України докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» підлягають частковому задоволенню у розмірі 7994,96 грн., з яких: 7300,00грн. - заборгованість за тілом кредиту, 694,96 грн. заборгованість за відсотками нарахованими в межах строку дії договору кредиту.

V. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Згідно з ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином з врахуванням положень ст. 141 ЦПК України, приймаючи до уваги наведене, та те, що позовна заява задоволена частково на 68,84% від заявлених позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені ним судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору в розмірі 1832,94грн.

Вирішуючи питання про розподіл витрат на правничу допомогу, які позивач просив стягнути з відповідача ОСОБА_1 в розмірі 7000,00грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до частини третьої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята-шоста статті 137 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 137 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи.

З аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи (висновки в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року в справі № 357/380/20 (провадження № 14-20цс22)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року в справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18) зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування в справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

Під час визначення суми відшкодування суд має керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Такі висновки сформульовані в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року в справі № 755/9215/15-ц.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні розміру витрат понесених позивачем на правничу допомогу у суді, суд враховує те, що справа розглядалася у порядку спрощеного позовного провадження, складність справи та обсяг виконаних адвокатом робіт, час витрачений на їх виконання, а тому вважає, що витрати на правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн. є неспівмірними зі складністю справи та часом, витраченим представником позивача на надання правничої допомоги. Також, суд рахує, що дана категорія справ є нескладною, типовою, тому зменшує розмір витрат на правничу допомогу до 3000,00 грн.

Враховуючи те, що позовна заява задоволена на 68,84% від заявлених позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені ним витрати на правничу допомогу у розмірі 2065,20грн.

Керуючись ст. 89, 259, 265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України,-

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» заборгованість за кредитним договором №469210276 від 28.03.2020 у розмірі 7994 (сім тисяч дев`ятсот дев`яносто чотири) грн. 96 коп., судові витрати у виді судового збору в розмірі 1832 (одна тисяча вісімсот тридцять дві) грн. 94 коп. та витрати на правничу допомогу в розмірі 2065 (дві тисячі шістдесят п`ять) грн. 20 коп.

В решті позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення суду може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс»

адреса місцезнаходження: 02094, м.Київ, вул. Юрія Поправки, буд.6, каб. 13

код ЄДРПОУ 42986956

Відповідач:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1

Повне рішення складено та підписано 28.09.2026.

Суддя Олег ЗБАРАЖСЬКИЙ