Рішення № 140128252, 18.09.2026, Господарський суд Кіровоградської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. В`ячеслава Чорновола, 29/32, м. Кропивницький, 25006,

тел. (0522) 30-10-22, 30-10-23, код ЄДРПОУ 03499951,

e-mail: inbox@kr.arbitr.gov.ua, web: http://kr.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2026 рокуСправа № 912/1294/26

Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Глушкова М.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом Фізичної особи-підприємця Гросс Наталії Станіславівни ( АДРЕСА_1 )

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Малишевського Дмитра Васильовича ( АДРЕСА_2 )

про стягнення 108 332,88 грн,

секретар судового засідання - Коваленко Т.А.;

представники сторін участі у судовому засіданні не брали,

у судовому засіданні підписано вступну та резолютивну частини рішення.

УСТАНОВИВ

До Господарського суду Кіровоградської області надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця Гросс Наталії Станіславівни (далі - ФОП Гросс Н.С.) до Фізичної особи-підприємця Малишевського Дмитра Васильовича (далі - ФОП Малишевський Д.В.) про стягнення 108 332,88 грн, з покладенням на відповідача судових витрат.

В обґрунтування позовних вимог ФОП Гросс Н.С. зазначила, що у зв`язку з невиконанням відповідачем домовленості щодо створення та розробки мультимедійного сайту з ФОП Малишевським Д.В. підлягають стягненню у судовому порядку безпідставно набуті кошти.

Ухвалою суду від 01.06.2026 залишено позовну заяву без руху та встановлено строк для усунення виявлених при поданні позовної заяви недоліків.

05.06.2026 до суду ФОП Гросс Н.С подано заяву про усунення недоліків.

Ухвалою від 10.06.2025 господарський суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання призначив на 02.07.2026.

Протокольною ухвалою від 02.07.2026 оголошено перерву у судовому засіданні до 28.07.2026.

Ухвалою від 28.07.2026 вирішено здійснювати подальший розгляд справи за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі та за ініціативою суду продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів. Підготовче засідання по справі призначено на 08.09.2026.

На виконання ухвали суду від 28.07.2026 через систему "Електронний суд" 19.08.2026 надійшли додаткові пояснення позивача щодо вказівок на договори у рахунках №1 від 19.09.2025 та №2 від 07.10.2025.

Ухвалою від 08.09.2026 закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті на 18.09.2026.

19.08.2026 позивачем подано додаткові пояснення у справі.

Відповідач в судове засідання 18.09.2026 не з`явився, про дату, час та місце його проведення повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Відповідач своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні не скористався; відзив на позов не подав, будь-яких заяв, клопотань не заявив.

Частиною 5 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому ст. 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог ч. 4 ст. 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 11 ст. 242 ГПК України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з сформованим судом запиту до підсистеми ЄСІТС "Електронний суд" встановлено відсутність електронного кабінету ФОП Малишевського Д.В., з підстав чого суд направив відповідачу ухвали у даній справі в паперовій формі.

За приписами ч. 1 ст. 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, фізичних осіб - підприємців та відокремлені підрозділи юридичної особи, утвореної відповідно до законодавства іноземної держави, з Єдиного державного реєстру.

Конверти з вкладеннями (ухвали суду від 01.06.2026, 10.06.2026, 02.07.2026, 28.07.2026), направлені на адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, повернуто органом поштового зв`язку із відміткою "адресат відсутній".

Згідно з п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки "адресат відсутній" вважається днем вручення відповідачу ухвал суду.

Повернення відділенням поштового зв`язку до суду поштового конверта з відміткою "адресат відсутній" свідчить, що ухвала не вручена з причин, які не залежать від суду, який в установленому законодавством порядку вчинив необхідні дії для належного повідомлення відповідача про розгляд справи.

Таким чином, судом вжито всіх належних заходів для повідомлення відповідача про розгляд справи.

Частиною 2 ст. 178 ГПК України та ч. 9 ст. 165 ГПК України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

З огляду на викладене, господарський суд розглядає справу в судовому засіданні 18.09.2026 за відсутності представників сторін та за наявними матеріалами справи.

У судовому засіданні 18.09.2026 судом досліджено докази у справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд установив таке.

Між ФОП Гросс Н.С. та ФОП Малишевським Д.В. письмовий договір на надання послуг з розробки мультимовного сайту не укладався.

Як зазначає позивач, маючи потребу в розробці мультимовного сайту, вона знайшла необхідного спеціаліста,- ФОП Малишевського Д.В. При спілкуванні з відповідачем, останній повідомив, що може надати такі послуги.

Між сторонами було досягнуто домовленості про розробку мультимовного сайту на умовах 100 % передоплати.

Спілкування між сторонами відбувалося шляхом телефонних розмов та через листуванням у месенджері Телеграм, що підтверджується роздруківкою про листування зі сторінки відповідача у месенджері Телеграм, де зазначено номер мобільного телефону відповідача, який є його офіційним номером, відповідно до розділу "Інформація для здійснення зв`язку" з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 12-15, 17).

Погодившись на отримання послуг, позивачем було повідомлено про такі наміри відповідача, та ФОП Малишевським Д.В. проінформувано позивача про те, що така послуга буде надана після попередньої оплати.

Для оплати за вищевказані послуги відповідачем через месенджер Телеграм було виставлено рахунок-фактуру №1 від 19.09.2025 на загальну суму 20000,00 грн за послуги на розробку сайту за доменний ім`ям ІНФОРМАЦІЯ_1 та рахунок-фактуру №2 від 07.10.2025 на загальну суму 80000,00 грн за послуги створення мультимовного сайту з доменним ім`ям ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 18-19).

Позивачем на банківський рахунок ФОП Малишевського Д.В. 19.09.2025 сплачено грошові кошти у розмірі 20 000,00 грн та 09.10.2025 сплачено грошові кошти у розмірі 80 000,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями №66 від 19.09.2025 та №76 від 09.10.2025 (а.с. 20-21).

Як зазначає позивач, після отримання вищевказаних грошових коштів, ФОП Малишевський Д.В. не надав жодної послуги щодо створення мультимовного сайту, неодноразово ігнорував спілкування та не виходив на зв`язок. При цьому відповідачем відхилено пропозицію позивача про встановлення умов надання вищевказаних послуг, строки виконання замовлення та кінцеві строки передачі цифрової продукції.

Позивач починаючи з листопада 2025 року через месенджер Телеграм просив повернути сплачені грошові кошти у розмірі 100 000,00 грн, відповідно до виставлених рахунків-фактури, оскільки вважав, що рахунок на оплату було направлено в рамках домовленостей між сторонами.

14.03.2026 ФОП Гросс Н.С. направлено претензію щодо повернення коштів, що підтверджується описом вкладення до листа. Дана претензія не була отримана відповідачем та повернута відправнику "за закінченням встановленого терміну зберігання) (а.с. 22-26).

Відповіді на вказану претензію не було отримано.

На підставі викладеного позивач звернувся з позовом до суду.

Вирішуючи спір по суті, господарський суд враховує таке.

Згідно з ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вачиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню долю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися іі мовчанням.

При цьому, згідно зі ст. 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент іх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком іх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.

Частинами 1 та 2 ст. 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Верховний Суд у постанові від 17.12.2018 р. у справі № 912/1883/17 вказав, що за загальним правилом договір є укладеним у випадку повного і безумовного прийняття (акцепту) однією стороною пропозиції іншої сторони про укладення договору (оферти). При цьому укладання господарських договорів допускається у спрощений спосіб шляхом обміну листами, прийняття до виконання замовлень тощо. Зокрема, прийняттям пропозиції відповідно до ч. 2 ст. 642 ЦК України є вчинення особою, яка одержала оферту, відповідних конклюдентних дій (надання послуг, сплата коштів тощо). Зазначена правова норма не містить вичерпного переліку можливих конклюдентних дій.

Так, судом встановлено, що ФОП Малишевський Д.В. (виконавець) виставив ФОП Гросс Н.С. (замовнику) рахунок-фактуру №1 від 19.09.2025 та рахунок-фактуру №2 від 07.10.2025, в яких були визначені, зокрема, підстави оплати - Договір поставки № 3499200911 від 16.09.2025; платіжні реквізити виконавця ФОП Малишевського Д.В.; предмет надання послуг - розробка сайту; ціна за послуги - 20 000,00 та 80 000 грн.

Позивачем на банківський рахунок ФОП Малишевського Д.В., 19.09.2025 сплачено грошові кошти у розмірі 20000,00 грн на підставі рахунку-фактури №1 від 19.09.2025 та 09.10.2025 - 80000,00 грн на підставі рахунку-фактури №2 від 07.10.2025, що підтверджується платіжними інструкціями №66 від 19.09.2025 та №76 від 09.10.2025.

Отже, сторонами спору було досягнуто домовленості щодо придбання товару.

Так, відповідач, надіславши позивачу рахунки-фактури: №1 від 19.09.2025 та №2 від 07.10.2025, здійснив пропозицію позивачу укласти господарський договір по розробці сайту, а Позивач, здійснивши оплату у сумі 80000,00 грн грн на підставі №66 від 19.09.2025 та №76 від 09.10.2025 вчинив дію, яка засвідчує його бажання укласти договір, і ця дія є прийняттям пропозиції.

Тобто, здійснена позивачем на рахунок відповідача сплата коштів, за своєю суттю, є попередньою оплатою.

Вказаним спростовуються доводи позивача про те, що станом на момент подання позову договір щодо розробки відповідного сайту між сторонами не укладався.

Стосовно кваліфікації спірних правовідносин та застосування норм ст. 1212 ЦК України, суд зазначає, що загальні підстави для виникнення зобов`язання в зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України, що перебуває у складі підрозділу 2 "Недоговірні зобов`язання".

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, не може кваліфікуватись як неукладений правочин, який був виконаний стороною/сторонами повністю або частково. Зокрема, така позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (провадження № 14-144цс18), де зроблено правовий висновок про те, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами (така правова позиція викладена і у постановах Верховного Суду від 23.06.2022 у справі №917/1951/19, від 29.05.2024 у справі №910/6103/23, від 11.02.2025 у справі № 914/3208/23 тощо).

На підставі викладеного вище, за змістом відносин сторін можливо встановити, що між позивачем та відповідачем укладено господарський договір підряду на розробку сайту у спрощений спосіб.

Великою Палатою Верховного Суду наголошено на тому, що суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №924/1473/15, від 04.12.2019 у справі №917/1739/17).

Тобто, зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору, адже саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема, і щодо здійснення захисту законних інтересів, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо обставин спірних правовідносин між ними.

Аналогічні висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц, від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц та від 04.12.2019 у справі №917/1739/1.

Так, у Договорі не був зафіксований строк виконання робіт, водночас згідно з ч. 2 ст. 846 ЦК України якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов`язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов`язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту. Тобто відсутність строку виконання робіт у Договір не призводить до не укладання договору підряду.

Таким чином, позивач та відповідач дійшли згоди щодо істотних умов для договору підряду і з моменту прийняття позивачем пропозиції (оплати) між сторонами укладено господарський договір.

Факт укладення договору між позивачем та відповідачем у спрощений спосіб підтверджується електронними доказами, зокрема електронними повідомленнями між сторонами в месенджері Telegram (а.с. 12 -15).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі ст. 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо). Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.

Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 5 Закону № 851-IV електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством.

Згідно з ч. 1 ст. Закону № 851-IV оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги".

З наведених норм права вбачається, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (ч. 3 ст. 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (п. 1 ч. 2 ст. 73 ГПК України).

Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці (наприклад, його наведено у постановах Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, від 15 липня 2022 року у справі № 914/1003/21), і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для того, щоб його змінювати.

Поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до ст. 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.

При цьому слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у ст. 96 ГПК України, у подібних правовідносинах.

Якщо з урахуванням конкретних обставин справи суд дійде висновку про те, що відповідне листування дає змогу встановити його учасників та може підтверджувати ті чи інші доводи сторін, наприклад, щодо наявності між ними відповідних відносин, ведення певних перемовин тощо, суд може прийняти таке листування як доказ і в такому разі надати йому оцінку сукупно з іншими доказами у справі.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21.

Більш того, у постанові Верховного Суду від 03.08.2022 у справі № 910/5408/21 зазначено, що щодо електронних доказів широко застосовується й доктрина "листа у відповідь". Якщо доведено, що лист чи повідомлення було відправлено певній особі, то повідомлення, яке є відповіддю, вважатиметься автентичним без додаткових доказів. Адже малоймовірно, що хтось окрім цієї особи, може отримати та відповісти на повідомлення з урахуванням його змісту, обговорюваних деталей.

Окрім цього, Верховний Суд неодноразово зазначав, що листування шляхом надіслання електронних листів уже давно стало частиною ділових звичаїв в Україні, а здійснення електронної переписки як усталеного звичаю ділового обороту в Україні, що не вимагає договірного врегулювання, визнається цивільним звичаєм за ст. 7 ЦК України (постанови Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №914/2505/17 та 13.10.2021 у справі №923/1379/20).

У даній справі позивач надав суду листування в месенджері Telegram в чаті з назвою "Діма програміс.нет", де ФОП Малишевський Д.В. приймав участь, тел. Номер НОМЕР_1 .

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ФОП Малишевського Д.В у розділі "Інформація для здійснення зв`язку" вказано номер телефону: НОМЕР_1 .

Зазначене вище, дає підстави ідентифікувати з достатнім ступенем вірогідності, що номер телефона НОМЕР_1 у месенджері Telegram належить саме ФОП Малишевському Д.В, який вів спілкування з позивачем щодо розробки сайту та оплати послуг.

Матеріали справи не містять заперечень ФОП Малишевського Д.В обставин того, що саме він вів переписку з позивачем, як зазначено у наданих суду роздруківках, та ставлення під сумнів відповідності поданих позивачем копій (паперових копій) оригіналу, а тому суд дійшов висновку, що надані позивачем роздруківки, що містять відображення змісту ділового листування (переписки) в месенджері Telegram є належним електронним доказом у даній справі.

В силу положень ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з положеннями ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 1, 2 ст. 639 ЦК України).

Частиною 1 ст. 837 ЦК України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (ч. 2 ст. 837 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 843 ЦК України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.

Частиною 1 ст. 854 ЦК України передбачено, що якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Стаття 846 ЦК України визначає, що строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов`язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов`язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

Враховуючи, що у сторонами спору не був зафіксований строк виконання робіт, відповідно до ч. 2 ст. 846 ЦК України, відповідач зобов`язаний був виконати роботу з розробки сайту в розумні строки, відповідно до суті зобов`язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судом встановлено, що шляхом складання та надання відповідачем рахунків-фактур, а також оплати вказаних рахунків позивачем, між сторонами укладено договір підряду на розроблення мультимедійного сайту у спрощений спосіб.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання цього правочину Позивачем сплачено на користь ФОП Малишевського Д.В. грошові кошти в сумі 100 000,00 грн в якості оплати Розробки сайту ІНФОРМАЦІЯ_1 за ціною 100 000 грн.

З боку відповідача претензій та повідомлень про порушення замовником своїх зобов`язань щодо оплати послуг не було.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч. 1, 2 ст. 530 ЦК України).

Враховуючи, що чіткий строк виконання зобов`язання щодо надання послуг або повернення авансового платежу за Договором не визначено, відповідач як боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги в силу приписів ст. 530 ЦК України.

Судом встановлено, що відповідач жодних дій щодо надання послуг або повернення грошових коштів з моменту їх отримання та за спливом семиденного строку від моменту звернення позивача з претензією не вчинив, доказів сплати позивачу грошових коштів матеріали справи не містять.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження розробки зазначеного сайту чи повернення спірної суми передоплати.

За таких обставин, позовні вимоги ФОП Гросс Н.С. в частині стягнення основної заборгованості підлягають задоволенню.

Крім цього, позивач просив суд стягнути з відповідача три проценти річних у сумі 1 832,88 грн та суму, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, в розмірі 6 500,00 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, сплата трьох процентів річних від простроченої суми є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредитору.

Якщо строк виконання зобов`язання не був встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги діє ч. 2 ст. 530 ЦК України. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок у 7-денний строк від дня пред`явлення вимоги (отримання претензії).

Норма вказаної статті регулює відносини, коли у боржника існує обов`язок, але строк його виконання не встановлений, тоді такий обов`язок боржник має виконати у семиденний строк від дня пред`явлення кредитором йому вимоги. Ця норма застосовується у договірних відносинах, коли сторони в договорі встановлюють певний обов`язок, але не визначають строк його виконання. У такому випадку кредитор, направляючи вимогу боржнику, повідомляє про готовність прийняти виконання від боржника.

Подібний правовий висновок викладено у пункті 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22.

Суд під час вирішення спору з`ясовує обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку та здійснює оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі, якщо відповідний розрахунок позивачем здійснений неправильно, то господарський суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми пені та інших нарахувань, у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості.

Ця правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.01.2021 року в справі №922/2216/18 та від 05.03.2018 року в справі №910/1389/18.

Оскільки 14.03.2026 ФОП Гросс Н.С. направлено претензію щодо повернення коштів, що підтверджується описом вкладення до листа, та яка повернута відправнику "за закінченням встановленого терміну зберігання" - 31.03.2026, правильною дату початку нарахувань є - 08.04.2026.

Суд здійснив власний розрахунок річних та інфляційних втрат, з урахуванням правильної дати початку нарахувань:

за період з 08.04.2026 до 04.05.2026 - 100 000,00 грн x 3 % x 27 : 365 : 100 = 221,92 грн- 3% річних;

за період з 08.04.2026 до 04.05.2026 за формулою-ІІС = ( ІІ1 : 100 ) x ( ІІ2 : 100 ) x ( ІІ3 : 100 ) x ... ( ІІZ : 100 )ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення, ...... ІІZ - індекс інфляції за останній місяць прострочення. Останній період IIc (101,40 : 100) = 1.01400000 Інфляційне збільшення: 100 000,00 x 1.01400000 - 100 000,00 = 1 400,00 грн.

Відтак, позовні вимоги про стягнення інфляційного збільшення у розмірі 1 400,00 грн та 221,92 грн 3% річних є обґрунтованими та підлягають задоволенню. В решті позову суд відмовляє.

Також, у позовній заяві позивач заявляє про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 300,00 грн.

За приписами ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. 2 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги.

Згідно з ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При здійснені розподілу між сторонами спору судових витрат на професійну правничу допомогу господарському суду слід враховувати результат розгляду спору, умови договору про надання правничої допомоги, укладеного між стороною спору та адвокатом (адвокатським об`єднанням, бюро), обсяги наданих стороні, як клієнту, послуг правничої допомоги щодо представництва її інтересів в суді під час розгляду справи, а також, в порядку ст. 86 ГПК України надати належну оцінку поданим стороною, яка понесла витрати на професійну правничу допомогу, доказам фактичного надання їй адвокатських послуг, їх прийняття стороною спору на підставі акта приймання-передачі послуг з виставленням адвокатом (адвокатським об`єднанням, бюро) клієнту рахунка на оплату таких послуг.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Крім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до п. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

За змістом ч. 3 ст. 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро (організаційні форми адвокатської діяльності).

Частиною 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, зокрема, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 цього ж Закону договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Частинами 1-3 ст. 27 цього ж Закону визначено, що договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. Договір про надання правової допомоги може вчинятися усно у випадках: 1) надання усних і письмових консультацій, роз`яснень із правових питань з подальшим записом про це в журналі та врученням клієнту документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди); 2) якщо клієнт невідкладно потребує надання правової допомоги, а укладення письмового договору за конкретних обставин є неможливим - з подальшим укладенням договору в письмовій формі протягом трьох днів, а якщо для цього існують об`єктивні перешкоди - у найближчий можливий строк.

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми випливає, що гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру чи погодинної оплати. Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається ч. 1 ст. 30 Закону як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Верховний Суд у постанові від 24.06.2021 у справі № 922/902/19 зазначає, що адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19).

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем додано до матеріалів справи копії:

- Договору про надання правової допомоги №03-03/26 від 10.03.2026 та додатку до договору;

- свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю адвоката Старостіна Я.І.,

- ордеру №1351024 від 20.05.2026;

- акта про надання правової допомоги (виконання робіт) №1 від 20.05.2026;

- квитанції до прибуткового касового ордера.

10.03.2025 між Адвокатським об`єднанням "АЛЬФА-ЕКСПЕРТ" (далі - Адвокатське об`єднання) в особі Голови Об`єднання Онікієнка Олександра Андрійовича, який діє на підставі Статуту та ФОП Гросс Н.С. було укладено Договір про надання правової допомоги (далі - Договір), за умовами п. 1 якого Адвокатське об`єднання зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги КЛІЄНТУ на умовах і в порядку, що визначені договором, а КЛІЄНТ зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до п. 4.3. Договору розмір гонорару, який КЛІЄНТ сплачує АДВОКАТСЬКОМУ ОБ`ЄДНАННЮ за надану в межах цього Договору правову допомогу, визначається сторонами окремо у додатках до цього Договору, які є його невід`ємною частиною. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката та інші істотні обставини.

Згідно з додатком ціна Договору (гонорару) складає 10300,00 грн відповідно до обсягу наданої правої допомоги.

20.05.2026 між Адвокатським об`єднанням "АЛЬФА-ЕКСПЕРТ" та ФОП Гросс Н.С. підписано Акт про надання правової допомоги ( виконання робіт) №1 Договору від 10.03.2026 на загальну суму 10300,00 грн, з яких: Консультація усна - 500,00 грн/год, Консультація письмова - 800,00 грн/стор, Складання адвокатського запиту - 800,00 грн/стор, Складання документів, звернень, заяв, скарг, інше - 800,00 грн/стор, Представництво інтересів клієнта в установах, організаціях, підприємствах, участь в переговорах 1600,00 грн/год, Складання позовної заяви, заяви про видачу судового наказу, заперечення, відзиву на позові заяву, відповіді на відзив, цивільного позову у кримінальному провадженні, мирової угоди, проекту ухвали, клопотання, заяви в порядку окремого провадження, апеляційної скарги, касаційної скарги - 800,00 грн/стор.

Частина 4 ст. 126 ГПК України передбачає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 та 6 ст. 126 ГПК України).

За ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У вирішенні заяви сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суд, керуючись принципами пропорційності та справедливості закріпленими у ст. 2 та 15 ГПК України, має обов`язок дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

У контексті наведеного вище, суд наголошує на тому, що подані стороною докази на підтвердження її витрат підлягають оцінці як з точки зору відповідності цих дій вимогам законодавства (вимогам ст. 123, 124, 126, 129 ГПК України), так і їх спрямованості на забезпечення права сторони (на користь якої ухвалене судове рішення) на відшкодування судових витрат.

Суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Із урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.02.2024 у справі №910/9714/22.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат, як вже зазначалося, покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ятої, шостої статті 126 ГПК України). Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду у справі № 921/370/24 від 24.06.2025.

При визначенні розміру суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого в самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Зокрема, визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанов Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц та в додатковій ухвалі Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).

У постанові від 31.05.2022 у справі №927/727/21 Верховний Суд сформував наступний висновок: "Судами з урахуванням відповідних законодавчих приписів та правових висновків, викладених у постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/996/18, правильно відзначено, що витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено, чи тільки має бути сплачено".

За положенням ч.2 ст. 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Пункт 1 ч. 3 цієї статті визначає верховенство права однією із основних засад (принципів) господарського судочинства.

Частина 3 ст. 126 ГПК України визначає, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Суд наголошує на тому, що за загальним правилом розподілу судових витрат, визначеним в ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим у ч. 5 ст. 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. 5 - 7,9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись ч. 5 - 7, 9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Висновки, аналогічні викладеним вище, наведені в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Касаційного господарського суду від 16.07.2020 у справі № 909/452/19, 02.11.2020 у справі № 922/3548/19 та 18.11.2020 у справі № 923/1121/17.

Проаналізувавши зміст наданих послуг, згідно з Актом про надання правової допомоги від 20.05.2026, суд дійшов висновку про необґрунтованість заявленої до стягнення сум у розмірі 1 500,00 грн, оскільки послуги щодо Консультації усної входять до складу іншої послуги - консультації письмової та Консультація усна з вивченням документів з питань стягнення безпідставно набутих коштів, 3 % річних та інфляційних втрат входять до складу іншої послуги - Складання позовної заяви про стягнення безпідставно набутих коштів, 3 % річних та інфляційних втрат за позовом ФОП Гросс Н.С. до Фізичної особи-підприємця Малишевського Дмитра Васильовича, оскільки підготовка позовної заяви не можлива без аналізу законодавства, судової практики та договірних відносин, які склалися між сторонами справи. Тобто окреме виділення зазначених послуг спрямоване на завищення вартості послуг, що не відповідає критеріям, закріплених у ч. 5 ст. 129 ГПК України та є необґрунтованим.

Суд вважає за необхідне вказати, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Руїз Торіха проти Іспанії" вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Зважаючи на положення ст. 126 ГПК України, практику ЄСПЛ та Верховного Суду, беручи до уваги предмет спору, кількість документів, що знаходиться у матеріалах справи, виходячи із загальних засад законодавства щодо справедливості, добросовісності, принципу співмірності та розумності судових витрат, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої фактичності та неминучості) та розумності їх розміру, пропорційності до предмета спору та обсягу наданих послуг, оцінивши доводи відповідача, викладені у запереченні на заяву про ухвалення додаткового рішення, проаналізувавши надані представником позивача докази витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає надані докази такими, що підтверджують витрати позивача на професійну правничу допомогу у справі у розмірі 8 800,00 грн як такі, що відповідають критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру. В іншій частині клопотання суд відмовляє.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 74, 76, 77, 129, 233, 236-241, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Малишевського Дмитра Васильовича ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_2 ) на користь Фізичної особи-підприємця Гросс Наталії Станіславівни ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_3 ) безпідставно набуті кошти у сумі 100000,00 грн, 3% річних у сумі 221,92 грн, інфляційні втрати 1400,00 грн та 3 328,00 грн судового збору, а також 8800, 00 грн судових витрат за правничу допомогу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Копію ухвали надіслати представнику позивача адвокату Старостіну Я.І. через систему "Електронний суд", Фізичній особі-підприємцю Гросс Наталії Станіславівні ( АДРЕСА_1 ) та Фізичній особі-підприємцю Малишевському Дмитру Васильовичу ( АДРЕСА_2 ).

Повний тект рішення складено 28.09.2026.

Суддя М.С. Глушков