Рішення № 140128004, 28.09.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.09.2026Справа № 910/9151/26Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи

за позовом Фізичної особи-підприємця Діденко Ганни Василівни

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ел.ен.груп"

про стягнення 181 239,71 грн

Без повідомлення (виклику) сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Діденко Ганна Василівна звернулась до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ел.ен.груп» про стягнення 181 239,71 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за Договором про надання інформаційно-консультаційних послуг № 26052026 від 26.05.2026, в частині здійснення розрахунків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.07.2026 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/9151/26. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

26.08.2026 представником позивача подано клопотання про пришвидшення розгляду справи.

27.08.2026 представником позивача подано клопотання про пришвидшення розгляду справи.

28.08.2026 представником відповідача подано клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

08.09.2026 представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому відповідачем заявлено клопотання про поновлення строку на подання відзиву.

Відповідно до ч. 1 ст. 113 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства (ч. ч. 1, 2 ст. 114 ГПК України).

Частиною 8 ст. 165 ГПК України унормовано, що відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.

Водночас, у даному випадку, розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження, в зв`язку з чим, відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі у відповідності до ч. 1 ст. 251 ГПК України, якою унормовано особливості подання заяв по суті справи у спрощеному позовному провадженні, тобто у присічний строк.

Так, ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.07.2026 судом, у відповідності до ч. 1 ст. 251 ГПК України встановлено відповідачу строк - протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі - для подання суду відзиву на позовну заяву.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 27.07.2026 була направлена судом до електронного кабінету відповідача та отримана відповідачем, з урахуванням приписів ст. 242 ГПК України, 27.07.2026, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про доставку електронного листа.

Відтак, кінцевим строком для подання відповідачем відзиву на позовну заяву є 11.08.2026 включно.

Частиною 1 ст. 119 ГПК України унормовано, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Однак, у даному випадку, ч. 1 ст. 119 ГПК України не може застосована, оскільки, ч. 2 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що встановлений судом процесуальний строк може бути саме продовжений судом за заявою учасника справи, а не поновлений.

Також, ч. 2 ст. 119 ГПК України передбачено, що подання такої заяви має відбуватися до закінчення цього строку.

Таким чином, з аналізу частин 1 та 2 ст. 119 ГПК України вбачається, що встановлений судом строк для подання відзиву може бути саме продовжений, а встановлений законом строк в свою чергу, може бути поновлений, а відтак, оскільки строк для подання відзиву встановлюється саме судом, ч. 1 ст. 119 ГПК України не може бути застосована до такого строку.

Водночас, оскільки ч. 2 ст. 119 ГПК України передбачено, що подання такої заяви про продовження строку, має відбуватися до закінчення строку, встановленого судом, проте, як зазначалось судом, кінцевим строком для подання відповідачем відзиву на позовну заяву є 11.08.2026 включно, в свою чергу, відзив, із заявою про поновлення строку подано 08.09.2026, тобто поза строком, встановленим судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Частиною 4 ст. 13 ГПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

При цьому, обставини, на які посилається відповідач як на підставу для поновлення процесуального строку не є поважними та винятковими, і перебували у виключній залежності від волі самого відповідача.

Суд також враховує, що згідно із частинами 1 та 2 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Враховуючи вищевикладене, суд відмовляє у задоволенні заяви про поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву, в зв`язку з чим, відзив залишається судом без розгляду.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Зважаючи на те, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданим йому процесуальним правом, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України та частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

26 травня 2026 року між Фізичною особою-підприємцем Діденко Ганною Василівною (далі - виконавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лікувально-діагностичним центром «Фінансова компанія «Ел.ен.груп»» (далі - замовник, відповідач) укладено Договір про надання інформаційно-консультаційних послуг № 26052026 (далі - Договір), за умовами якого виконавець зобов`язується надавати замовнику інформаційно- консультаційні, аналітичні та організаційно-технічні послуги у сфері консультування з питань комерційної діяльності, оброблення даних та інформаційного супроводження бізнес- процесів, а замовник зобов`язується приймати та оплачувати такі послуги.

Відповідно до п. 2. 2 Договору до послуг, що надаються виконавцем, можуть належати: консультування з питань комерційної діяльності та управління; аналіз, систематизація та оброблення інформації; розміщення та адміністрування інформації на веб-вузлах; надання інших інформаційних послуг відповідно до потреб замовника; дослідження кон`юнктури ринку та виявлення громадської думки; консультування з питань інформатизації та впровадження інформаційних систем; підготовка аналітичних звітів, таблиць, довідок та інших інформаційних матеріалів; інші послуги, що відповідають зареєстрованим видам діяльності виконавця.

Згідно з пунктами 3.1-.3.6 Договору послуги надаються виконавцем на підставі усних та/або письмових заявок замовника.

Заявки можуть передаватися: електронною поштою; засобами телефонного зв`язку; через месенджери; через СЕМ-системи; через інші електронні засоби комунікації.

У заявці замовник може визначати: зміст послуг; орієнтовний обсяг; строки виконання; формат результату; інші вимоги щодо надання послуг.

Послуги можуть надаватися дистанційно із використанням власних технічних засобів виконавця.

Виконавець має право залучати третіх осіб для виконання окремих завдань без попереднього погодження із замовником, залишаючись відповідальним за результат послуг.

Результатом надання послуг можуть бути: аналітичні звіти; інформаційні довідки; електронні таблиці; статистичні матеріали; рекомендації; консультації; технічні та інформаційні описи; інші матеріали інформаційного характеру.

У пункті 3.7 Договору узгоджено, що підтвердженням факту надання послуг є Акт приймання-передачі наданих послуг.

В Акті, згідно з п. 3.8 Договору, зазначаються: перелік наданих послуг; кількість фактично витрачених годин; звітний період; загальна вартість послуг.

Акти можуть підписуватися: у паперовій формі; шляхом електронного документообігу; шляхом обміну сканованими копіями документів (п. 3.9 Договору).

У відповідності до п. 3.10 Договору якщо замовник протягом 5 робочих днів з моменту отримання Акту не надає письмових мотивованих заперечень, послуги вважаються прийнятими у повному обсязі.

Згідно з п. 4.1 та п. 4.2 Договору вартість однієї години фактично наданих послуг становить 610,00 грн.

Загальна вартість послуг визначається на підставі: фактичного обсягу наданих послуг; кількості витрачених годин; погодинної ставки, визначеної цим Договором.

За умовами п. 4.3 Договору строк оплати становить 5 банківських днів з дати підписання Акту приймання- передачі наданих послуг.

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами.

Договір укладається строком до 31 грудня 2026 року.

Якщо жодна із сторін не повідомить іншу сторону про припинення Договору не пізніше ніж за 15 календарних днів до закінчення строку його дії, Договір автоматично продовжується на кожний наступний календарний рік (пункти 8.1-8.3 Договору).

Звертаючись з позовом до суду позивач зазначає, що на виконання умов Договору виконавець надав замовнику інформаційно-консультаційні, аналітичні та організаційно-технічні послуги у червні 2026 року на суму 126 190,00 грн та у період з 01.07.2026 по 14.07.2026 на суму 54 900,00 грн, що підтверджується актами № 1 від 30.06.2026, який погоджений відповідачем та № 2 від 14.07.2026, який відповідно до відомостей сервісу «Вчасно» був отриманий відповідачем 15.07.2026 о 12:30, переглянутий 16.07.2026 о 10:26 та цього ж дня о 10:29 відхилений із зазначенням причини «перегляд наданих послуг і їх вартості».

Позивач зазначає, що будь-яких мотивованих письмових заперечень щодо обсягу, якості чи вартості наданих послуг відповідачем не висловлено, а тому відповідно до пункту 3.10 Договору послуги вважаються прийнятими у повному обсязі, а отже послуги є наданими та підлягають оплаті.

Позивач звертався до відповідача із Претензією від 15.07.2026 про сплату заборгованості, а також із Повідомленням від 16.07.2026 щодо відхилення Акту без предметних заперечень, які залишені відповідачем без відповіді та задоволення, в зв`язку з чим позивач вимушений був звернутись до суду з даним позовом, згідно якого позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 181 090,00 грн, а також 3% річних у розмірі 149,17 грн.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. Цивільні права і обов`язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором про надання послуг.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

У пункті 3.7 Договору узгоджено, що підтвердженням факту надання послуг є Акт приймання-передачі наданих послуг.

В Акті, згідно з п. 3.8 Договору, зазначаються: перелік наданих послуг; кількість фактично витрачених годин; звітний період; загальна вартість послуг.

Акти можуть підписуватися: у паперовій формі; шляхом електронного документообігу; шляхом обміну сканованими копіями документів (п. 3.9 Договору).

У відповідності до п. 3.10 Договору якщо замовник протягом 5 робочих днів з моменту отримання Акту не надає письмових мотивованих заперечень, послуги вважаються прийнятими у повному обсязі.

На виконання умов Договору позивачем направлено відповідачу на погодження акти приймання-передачі наданих послуг № 1 від 30.06.2026 на суму 126 190,00 грн та № 2 від 14.07.2026 на суму 54 900,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, акт приймання-передачі наданих послуг № 1 від 30.06.2026 на суму 126 190,00 грн погоджений та підписаний відповідачем, натомість та Акт № 2 від 14.07.2026 на суму 54 900,00 грн був отриманий відповідачем у сервісі «Вчасно» 15.07.2026 о 12:30, переглянутий 16.07.2026 о 10:26 та цього ж дня о 10:29 відхилений із зазначенням причини «перегляд наданих послуг і їх вартості».

Однак, враховуючи відсутність будь-яких зауважень до Акту приймання-передачі наданих послуг № 2 від 14.07.2026 на суму 54 900,00 грн з боку відповідача, з огляду на узгоджені сторонами у п. 3.10 Договору умови, послуги за означеним актом вважаються наданими виконавцем в повному обсязі та належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За умовами п. 4.3 Договору строк оплати становить 5 банківських днів з дати підписання Акту приймання- передачі наданих послуг.

Відповідач в свою чергу оплату за надані позивачем послуги не здійснив, доказів протилежного до матеріалів справи не надано.

Матеріали справи також свідчать, що позивач звертався до відповідача із Претензією від 15.07.2026 про сплату заборгованості, а також із Повідомленням від 16.07.2026 щодо відхилення Акту без предметних заперечень.

Втім відповідач залишив вказані претензії та повідомлення позивача без відповіді та реагування.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Доказів на підтвердження сплати заборгованості за отримані послуги в повному обсязі, в тому числі станом на час розгляду справи в суді, до матеріалів справи не надано.

Таким чином, відповідач, в порушення взятих на себе зобов`язань за Договором, оплату отриманих послуг у повному обсязі не здійснив, у зв`язку з чим, за відповідачем обліковується заборгованість в розмірі 181 090,00 грн.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Порушенням зобов`язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт надання позивачем відповідачу узгоджених послуг та факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної оплати отриманих послуг підтверджений матеріалами справи і не спростований відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 181 090,00 грн.

Також у зв`язку з порушенням відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних в розмірі 149,71 грн.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення 3% річних за заявлений позивачем період, судом встановлено, що стягненню з відповідача підлягають 3% річних в розмірі 145,20 грн.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Також позивачем заявлено до стягнення витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 60 000,00 грн.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч. 2 ст. 126 ГПК України).

Згідно із ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення учасником справи судових витрат на професійну правничу допомогу суду має бути надано належні фінансові документи, що свідчать про перерахування цією особою коштів адвокату за надані послуги на підставі договору про надання правової допомоги.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 31.01.2019 у справі № 19/64/2012/5003, від 05.01.2019 у справі № 906/194/18, від 19.02.2019 у справі № 917/1071/18.

Як вбачається з матеріалів справи, в підтвердження понесених витрат на правову допомогу у розмірі 60 000,00 грн., позивачем надано Договір про надання адвокатом правової допомоги № 20-07/26 від 20.07.2026, Додаток № 1 до Договору, Акт виконаних робіт № 1 від 20.07.2026 на суму 63 600,00 грн, Детальний опис робіт (наданих послуг) на суму 60 000,00 грн.

За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України). Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

В той же час, Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові №922/445/19 від 03.10.2019 зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Тобто, «суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони» та «суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачем відповідне клопотання» не є тотожними за своєю суттю, що фактично відповідає висновку викладеному у вищевказаній постанові.

При цьому, у постанові від 05.10.2021 у справі №907/746/17 колегія суддів Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав не пов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання учасника справи про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Окрім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України»).

Отже, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень ст.ст. 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норми права викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18.

Приймаючи до уваги наведене вище в сукупності та з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і розумності їхнього розміру, суд дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору та складності даної справи, з урахуванням обсягу наданих послуг (п. 2 ч. 5 ст.129 Господарського процесуального кодексу України).

При цьому, суд зауважує, що заявлений розмір витрат на правничу допомогу підлягає оцінці з урахуванням принципів співмірності судових витрат, закріплених у статті 129 Господарського процесуального кодексу України, та принципу розумності, який є складовою процесуальної економії та суд повинен дотримуватися збалансованості між правом позивача на відшкодування витрат та забезпеченням справедливості для відповідача. Надмірно завищені витрати на правничу допомогу, які не знаходять свого обґрунтування у складності справи, обсязі наданих послуг або часі, витраченому адвокатом, не можуть покладатися на відповідача у повному обсязі, оскільки це призводитиме до необґрунтованого тягаря для сторони.

З урахуванням вищевикладеного, приймаючи до уваги, що юридична кваліфікація правовідносин у даній справі не є складною, суд приходить до висновку, що вимога позивача про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 60 000,00 грн, не відповідає критерію розумності, не містить обґрунтування обсягу фактичних дій представника позивача, які достатньою мірою можуть бути співвіднесені із досягненням успішного результату і їх відшкодування з огляду на обставини даної справи матиме надмірний характер.

Відтак, виходячи з принципу співмірності та розумності судових витрат на професійну правничу допомогу, ціни позову, рівня складності, характеру спору та юридичної кваліфікації правовідносин у справі, суд прийшов до висновку про необхідність покладення на відповідача витрат позивача на правову допомогу у розмірі 5 000,00 грн, що є пропорційним предмету спору, складності даної справи та обсягу робіт (наданих послуг), виконаних за договором про надання правової допомоги.

За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних з розглядом даної справи в розмірі 5 000,00 грн у відповідності до приписів ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ел.ен.груп» (01001, м. Київ, вул. Ірининська, буд. 5/24, оф. 89 ідентифікаційний код: 41240530) на користь Фізичної особи-підприємця Діденко Ганни Василівни ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер картки платника податків: НОМЕР_1 ) заборгованість у розмірі 181 090 (вісімдесят одна тисяча дев`яносто) грн 00 коп., 3% річних у розмірі 145 (сто сорок п`ять) грн 20 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн 33 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 999 (чотири тисячі дев`ятсот дев`яносто дев`ять) грн 88 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне рішення складено: 28.09.2026

Суддя О.А. Грєхова