Рішення № 140127281, 25.09.2026, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/18057/25

пр. № 2/759/1658/26

25 вересня 2026 року м. Київ

Святошинський районний суд м. Києва

під головуванням судді Сенька М.Ф

за участю секретаря судового засідання Дутової К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним, третя особа: служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, ОСОБА_4 ,

встановив:

ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним.

Позов обґрунтовано тим, що 14.02.2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Качельниковим С.В. посвідчено заповіт ОСОБА_6 , за яким спадкоємцями квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

З 2009 року в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані та проживають ОСОБА_1 та ОСОБА_5 . ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про смерть. Померла ОСОБА_6 була бабусею ОСОБА_1 та прабабусею ОСОБА_5 .

Оскільки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є малолітнім то заповіт посвідчений 14.02.2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Качельниковим С.В., є одностороннім правочином та його вчинено без дозволу органу опіки та піклування.

Ухвалою суду від 22.08.2025 р. справа прийнята до провадження та призначена до судового розгляду.

Від відповідача ОСОБА_3 надійшов відзив на позовну заяву в якому просив в задоволенні позову відмовити, за необґрунтованістю.

Від відповідача ОСОБА_2 надійшла заява про розгляд справи без його участі, проти задоволення позову заперечував.

Ухвалою суду від 25.09.2025 р. закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивачка в судове засіданні не з`явилась, причини неявки суду не відомі.

Відповідачі в судове засіданні не з`явились, подали клопотання про розгляд справи у їх відсутності.

Представник служби у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації до суду не прибула, подала заяву про розгляд справи без її участі.

Дослідивши зібрані докази, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Відповідно до змісту статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно з частиною другою статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Необхідно враховувати, що як заінтересовані особи, повноважні пред`являти позовні вимоги про визнання заповіту недійсним відповідно до частини другої статті 1257 ЦК України, можуть розглядатися виключно особи, суб`єктивні спадкові права яких, що виникають відповідно до норм книги шостої ЦК України (спадкоємців за законом, спадкоємців за іншим заповітом, відказоодержувачів), порушені у зв`язку із вчиненням (складанням) недійсного (за їх твердженням) заповіту.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 1258 ЦК України, Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання заповіту недійсним (нікчемним), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів.

Критерієм визначення заінтересованості позивача є: 1) права і законні інтереси заінтересованої особи безпосередньо порушені договором; 2) у результаті визнання заповіту недійсним (нікчемним) майнові інтереси заінтересованої особи будуть відновлені; 3) заінтересована особа отримує що-небудь в результаті визнання заповіту недійсним (нікчемним) (права, майно).

Отже, особа може скористатись не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права, який здатен захистити інтереси власника суб`єктивного права та припинити їх порушення на майбутнє або усунути загрозу його порушення.

Як встановлено судом 14.02.2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Качельниковим С.В. посвідчено заповіт ОСОБА_6 , за яким спадкоємцями квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

З 2009 року в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані та проживають ОСОБА_1 та ОСОБА_5 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про смерть.

Померла ОСОБА_6 була бабусею ОСОБА_1 та прабабусею ОСОБА_5 .

Оскільки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є малолітнім то заповіт посвідчений 14.02.2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Качельниковим С.В., є одностороннім правочином та його вчинено без дозволу органу опіки та піклування.

Згідно зі статтею 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Право на заповіт, відповідно статті 1234 ЦК України, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Відповідно до вимог частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частинами першою-п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Заповіт є правочином, а тому на нього поширюються загальні положення про правочини, якщо у книзі шостій ЦК немає відповідного правила.

Загальні вимоги до форми заповіту встановлено статтею 1247 ЦК України, якою передбачено, що заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення та має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу.

Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 1257 ЦК України передбачено вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним.

Відповідно до статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини.

У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.

Отже, заповіт, як односторонній правочин, підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти:

1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту);

3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Відповідно до змісту наведених норм дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону, є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.

Отже, ОСОБА_1 яка діє в інтересах ОСОБА_5 зазначила, що посвідчений заповіт є недійсним оскільки вчинений виключно без дозволу органу опіки та піклування посилаючись на ч. 1 ст. 224 ЦК України та ЗУ «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей».

Відповідно до ст. 224 ЦК України, Правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування (стаття 71 цього Кодексу), є нікчемним. На вимогу заінтересованої особи такий правочин може бути визнаний судом дійсним, якщо буде встановлено, що він відповідає інтересам фізичної особи, над якою встановлено опіку або піклування

Відповідно до ст. 71 ЦК України, Опікун не має права без дозволу органу опіки та піклування:

1) відмовитися від прав на майно підопічного, у тому числі речових прав на нерухоме майно, що підлягають державній реєстрації;

2) видавати письмові зобов`язання від імені підопічного;

3) вчиняти правочини щодо:

об`єкта житлової нерухомості та/або земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, власником або користувачем яких є підопічний;

відчуження (у тому числі шляхом міни або внесення (передачі) до статутного (складеного) капіталу (пайового фонду) юридичної особи чи як вступного, членського та/або цільового внеску члена кооперативу), поділу, виділу нерухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості, іншого цінного майна, зокрема транспортних засобів, власником якого є підопічний.

Піклувальник має право дати згоду на вчинення правочинів, передбачених частиною першою цієї статті, лише з дозволу органу опіки та піклування.

Відповідно до ст. 12 ЗУ «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості. Зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо житлових приміщень не допускається. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав, інших прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості та охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке належить дитині, а у випадках, визначених законом, - також щодо нерухомого майна, право користування яким належить дитині, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.

Частиною 3 ст. 12 ЗУ «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» встановлено, органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав, інших прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості та охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону.

Відповідно до ст. 17 ЗУ «Про охорону дитинства», Кожна дитина, в тому числі й усиновлена, має право на одержання в установленому законом порядку в спадщину майна і грошових коштів батьків чи одного з них у разі їх смерті або визнання їх за рішенням суду померлими незалежно від місця проживання. Дитина, батьки якої позбавлені батьківських прав, не втрачає права на успадкування їх майна. У разі визнання батьків або одного з них рішенням суду безвісно відсутніми дитина має право на утримання за рахунок їх коштів і майна. Батьки або інші законні представники не мають права без дозволу органу опіки та піклування, наданого відповідно до закону, вчиняти від імені малолітньої дитини правочини, визначені частиною другою статті 177 Сімейного кодексу України.

На вчинення неповнолітньою особою правочинів, передбачених частиною другою статті 177 Сімейного кодексу України, має бути одержана згода батьків або інших законних представників такої особи та дозвіл органу опіки та піклування відповідно до закону. Суд у разі позбавлення батьків батьківських прав або відібрання дитини без позбавлення батьківських прав одночасно накладає заборону на відчуження майна та житла дітей, про що повідомляє нотаріуса за місцем знаходження майна та житла.

Відповідно до ч. 2 ст. 177 СК України, батьки (усиновлювачі) або опікун малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування:

1) відмовитися від прав на майно малолітньої дитини, у тому числі речових прав на нерухоме майно, що підлягають державній реєстрації;

2) видавати письмові зобов`язання від імені малолітньої дитини;

3) вчиняти правочини щодо:

об`єкта житлової нерухомості та/або земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, власником або користувачем яких є малолітня дитина;

відчуження (у тому числі шляхом міни або внесення (передачі) до статутного (складеного) капіталу (пайового фонду) юридичної особи чи як вступного, членського та/або цільового внеску члена кооперативу), поділу, виділу нерухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості, іншого цінного майна, зокрема транспортних засобів, власником якого є малолітня дитина.

Померла ОСОБА_6 не була матір`ю або особою яка її замінює, або опікуном для ОСОБА_5 ( ОСОБА_7 ).

Померла ОСОБА_6 була для ОСОБА_5 ( ОСОБА_7 ) - бабусею, тобто на неї не розповсюджується приписи ст. 71 ЦК України, ст. 17 ЗУ «Про охорону дитинства» та не можуть бути застосовані приписи ст. 12 ЗУ «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей».

Позивачами не доведено та судом не виявлено фактів порушення складання заповіту, заповіт посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.

Тому, суд знаходить позов необґрунтованим і таким, що задоволенню не підлягає.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 10-13, 77-80, 259, 263-265 ЦПК України, суд

ухвалив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 яка діє в інтересах ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним, третя особа: служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення сторін зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи якому рішення не було вручене у день його складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Головуючий Сенько М.Ф.