Рішення № 140127158, 21.09.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.09.2026Справа № 910/8544/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Кирилюк Т.Ю., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АКІМ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Т-ОЙЛ»

про стягнення 900 211,15 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «АКІМ» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Т-ОЙЛ» про стягнення 911 211,15 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов`язань за договором поставки від 25.07.2023 № 25/07.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.07.2026 позовну заяву залишено без руху, встановлено строк та спосіб усунення недоліків.

Позивачем 15.07.2026 сформовано у системі «Електронний суд» заяву про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.07.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі; ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін; встановлено строки надання сторонами відзиву, відповіді на відзив та заперечень.

Відповідачем 06.08.2026 сформовано у системі «Електронний суд» відзив, яким заперечено позовні вимоги повністю.

Позивачем 14.08.2026 сформовано у системі «Електронний суд» відповідь на відзив разом з клопотанням про поновлення строку.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.09.2026 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «АКІМ» про поновлення процесуального строку для подачі відповіді на відзив задоволено, відповідь на відзив Товариства з обмеженою відповідальністю «АКІМ» долучено до матеріалів справи.

Позивач 18.08.2026 сформував у системі «Електронний суд» клопотання, яким просив витребувати у відповідача належним чином засвідчені копії декларацій з податку на додану вартість за податковими накладними, складеними ТОВ «АКІМ» - № 2 від 07.08.2023 року на суму 800 000,00 грн., № 3 від 08.08.2023 року на суму 1 100 000,00 грн., № 2 від 09.07.2025 року на суму 300 000,00 грн. та № 4 від 31.10.2025 року на суму 494 000,00 грн; довідку або письмові пояснення про те, у якому саме звітному (податковому) періоді ТОВ «Т-ОЙЛ» включено до складу податкового кредиту суми ПДВ за податковими накладними, складеними ТОВ «АКІМ»: № 2 від 07.08.2023 року на суму 800 000,00 грн., № 3 від 08.08.2023 року на суму 1 100 000,00 грн., № 2 від 09.07.2025 року на суму 300 000,00 грн. та № 4 від 31.10.2025 року на суму 494 000,00 грн. Також, позивач просив витребувати інформацію, чи подавалися до контролюючих органів розрахунки коригування або скарги (додаток 7 до Декларації з ПДВ) про допущення продавцем (ТОВ «АКІМ») помилок при складанні вказаних податкових накладних чи щодо безпідставності їх складання.

В обгрунтування заявленого клопотання позивач стверджує про необхідність підтвердження факту віднесення покупцем-відповідачем сум податку на додану вартість на підставі зареєстрованих податкових накладних за отриману продукцію за договором поставки від 25.07.2023 № 25/07.

Відповідач 20.08.2026 сформував у системі «Електронний суд» заперечення, до якого окрім іншого, долучив довідку щодо відображення податкового кредиту з податку на додану вартість за податковими накладними, складеними Товариством з обмеженою відповідальністю «Т-Ойл». Дана довідка підписана директором відповідача, який виконує обов`язки головного бухгалтера.

Відповідно до частини 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України, учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом.

Пункт 4 частини 2 статті 81 Господарського процесуального кодексу України визначає, що у клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.

З огляду на відсутність доказів звернення позивачем до відповідача з метою отримання витребуваної інформації, суд відмовляє у задоволенні поданого клопотання.

Позивач сформував у системі "Електронний суд" 24.08.2026 додаткові пояснення та 26.08.2026 клопотання про долучення доказів (акту звіряння взаємних розрахунків сторонами у справі), яке судом розглянуто та задоволено.

Відповідач 26.08.2026 сформував у системі "Електронний суд" додаткові пояснення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Сторонами у справі 25.07.2023 укладено договір № 25/07, за умовами пункту 1.1 якого позивач зобов`язався виготовити та поставити відповідачу металоконструкцiї резервуарів РВС - 1 700 м3 (шт.1) для зберігання рослинної олii (товар або металоконструкцiї), а відповідач - прийняти металоконструкції та оплатити їх вартість.

Згідно з пунктом 1.2 договору товар виготовляється за погодженим з відповідачем технiчним завданням (додаток № 1) комплектністю зазначеними в специфiкацii (додаток № 2), що є невiд`ємною частиною договору, з урахуванням уcix умов передбачених у ньому.

Умовами пунктів 4.1-4.2 договору встановлено, що термін виготовлення та поставки металоконструкцiй становить - 2 мiсяцi з моменту перерахування відповідачем авансу вiдповiдно до пункту 7.l договору. Поставка металоконструкцiй РВС - 1 700 м3 (шт. 1) здiйснюсться на умовах DDP (Інкoтepмc - 20l0) позивачем за адресою: Днiпропетровська область, м. Кривий Рiг, вул. Коломойцiвська, 3. Позивач за письмовим погодженням з відповідачем має право дострокової поставки товару.

Відповідно до пункту 5.1 договору приймання товару відповідачем за кiлькiстю здiйснюеться у вiдповiдностi до товарно-супровiдних документiв та видаткової накладної та/або акту приймання передачi за якiстю - у відповідності до технiчної документацii та iнших документiв, що пiдтверджують якiсть товару.

Умовами пункту 6.1 договору визначено, що загальна вартість металоконструкцій складає 2 694 000,00 грн.

Розділом 7 договору визначено умови оплати. Зокрема, оплата за металоконструкції здiйснюється відповідачем у наступному порядку:

Передоплата за метал становить - 1 900 000,00 грн. Відповідач перераховує на поточний рахунок позивача протягом 3 банкiвських днів, з дати пiдписання договору. У разi несплати відповідачем суми передоплати з дати підписанн договору, загальна вартість підлягає перегляду та перерахуванню позивачем у зв`язку з великими коливаннями вартості металу та матерiалiв.

Відповідно до пункту 13.1 договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами i діє до 31.12.2023, але у будь-якому випадку - до повного у виконання сторонами взятих на себе зобов`язань

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Позивач стверджує про поставку відповідачу товару на загальну суму 2 694 000,00 грн. за видатковою накладною № 1 від 31.10.2025.

За твердженнями позивача товар відповідачем оплачено частково у розмірі 2 100 000,00 грн.

З огляду на наведене, позивач звернувся до суду про стягнення з відповідача залишку неоплаченого поставленого товару у розмірі 494 000,00 грн. та нарахованих пені у розмірі 150 974,52 грн., 3% річних у розмірі 55 110,25 грн. та інфляційних втрат у розмірі 200 126,38 грн.

Відповідач проти позову заперечує, стверджуючи, що позивачем не доведено факт передання йому товару за спірною видатковою накладною.

Судом встановлено, що спірна видаткова накладна не містить підпису з боку відповідача.

В якості доказу підтвердження здійснення постачання товару за спірною видатковою накладною позивачем долучено до матеріалів справи товарно-транспортні накладні від 11.09.2023 № 11.09.1, від 14.09.2023 № 14.09.1, від 14.09.2023 № 140923, від 20.09.2023 № 200923, від 11.10.2023 № 11.02, від 23.10.2023 № 23.10. та зареєстровані податкові накладні від 07.08.2023 № 2 з ціною постачання - 2 245 000,00 грн. та загальним обсягом постачання -800 000,00 грн., від 08.08.2023 № 3 з ціною постачання - 2 245 000,00 грн. та загальним обсягом постачання -1 100 000,00 грн., 09.07.2025 № 2 з ціною постачання - 2 245 000,00 грн. та загальним обсягом постачання -300 000,00 грн., від 31.10.2025 № 4 з ціною постачання - 2 245 000,00 грн. та загальним обсягом постачання - 494 000,004 грн.

Також, позивачем долучено до справи акт звіряння взаємних розрахунків між сторонами у справі за період часу з 01.01.2023 по 01.08.2024 з кінцевим сальдо позивача за позицією «дебіт» у розмірі 794 000,00 грн., який містить підпис та печатку з боку відповідача.

Дослідивши долучені товарно-транспортні накладні судом встановлено, що у розділі про замовника та вантажоодержувача зазначено Товариство з обмеженою відповідальністю «АКІМ», пункт розвантаження - Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Коломойцівська, 3.

При цьому, у розділі про особу, яка прийняла вантаж (відповідальна особа вантажоодержувача) стоїть печатка Товариства з обмеженою відповідальністю «Т-ОЙЛ» (43407420). На товарно-транспортних накладних № 140923 та № 200923 біля печатки товариства міститься підпис, на інших - підпису не має.

Судом враховані письмові пояснення директора відповідача, якими заперечено факт проставлення ним печатки товариства на спірних товарно-транспортних накладних.

Разом із тим, суд звертає увагу, що доказів заволодіння печаткою відповідача не уповноваженими на здійснення відповідних дій іншими особами матеріали справи не містять. Так само, суду не подано доказів звернення відповідача до правоохоронних органів з метою повідомлення про дані обставини.

Поряд з цим, матеріали справи містять листи від 22.10.2024 № 259, від 26.05.2025 № 42, якими позивач вимагав від відповідача здійснити остаточний розрахунок за договором поставки № 25/07 від 25.07.2023 шляхом перерахування грошових коштів у розмірі 794 000,00 грн. (вимоги та докази направлення наявні у матеріалах справи).

У свою чергу, матеріалами справи підтверджено здійснення відповідачем оплати у загальному розмірі 1 900 000,00 грн. (07.08.2023 у сумі 800 000,00 грн. та 08.08.2023 у сумі 1 100 000,00 грн.) з призначеннями платежів - попередня оплата за виконані роботи згідно рах. № 52 від 25.07.2023, а також здійснення 09.07.2025 оплати у розмірі 300 000,00 грн. з призначенням платежу - оплата за виконання робіт з виготовлення та поставки металоконструкцій резервуарів РВС-1 для зберігання рослинної олії згідно договору поставки № 25/07 від 25.07.2023 та рах. № 20 від 08.07.2025.

Таким чином, відповідачем 09.07.2025 частково у розмірі 300 000,00 грн. оплачено товар, поставлений за спірною видатковою накладною № 1 пізніше ніж дата направленої вимоги № 42 (26.05.2025), що у свою чергу свідчить про визнання відповідачем здійсненної поставки, а також, про недобросовісність та непослідовність його дій в частині тверджень про відсутність поставленого товару за цією видатковою накладною.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Умовами статті 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Отже, наявні у матеріалах справи докази у своїй сукупності свідчать про більш вірогідний факт отримання відповідачем товару за укладеним з позивачем правочином.

Частиною другою статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до підпункту 7.1.2 договору остаточний розрахунок у розмiрi 794 000,00 грн., відповідач здійснює протягом 5 банківських днів з моменту поставки товару на склад відповідача (пункт 4.2 договору) та підписання видаткової накладної та/або акту приймання передачі на товар.

Видаткову накладну позивач направив відповідачу 12.11.2025 на його офіційну адресу - 01024, місто Київ, вулиця Круглоуніверситетська, будинок 7, офіс 31, що підтверджується наявними у матеріалах справи описом вкладення та накладною ПАТ «Укрпошта» № 4900000879083.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України від 22 грудня 2025 року № 1833 нормативні строки пересилання внутрішніх поштових відправлень, що належать до універсальних послуг поштового зв`язку, операторами поштового зв`язку (без урахування вихідних днів об`єктів поштового зв`язку):

1) в містах - у межах населеного пункту, а в сільській місцевості - у межах території, яка обслуговується одним об`єктом поштового зв`язку - Д + 2;

2) у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) - Д + 3;

3) між районними центрами різних областей України (у тому числі для міст обласного підпорядкування) - Д + 4;

4) між іншими населеними пунктами різних областей України - Д + 5,де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об`єкті поштового зв`язку, поштоматі або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання;2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення.

З огляду на відсутність можливості встановити вид поштового відправлення № 4900000879083 (проста письмова кореспонденція чи рекомендована письмова кореспонденція), з метою справедливого та неупередженого розгляду справи, суд застосовує наступну формулу для обрахунку дати здійснення пересилання повідомлення про розірвання договору - Д+4.

Суд звертає увагу, що у разі направлення позивачем поштового відправлення простою письмовою кореспонденцією, час фактичного отримання його відповідачем, починаючи з моменту доставки поштовою установою відправлення до поштової скриньки відповідача не залежить від позивача, а є виключно результатом дій відповідача.

При цьому, відповідачем не надано доказів, які підтверджують порушення поштовою установою нормативних строків під час здійснення відправлення поштової кореспонденції за № 4900000879083.

Таким чином, більш вірогідною датою надходження поштового відправлення на адресу відповідача є 17.11.2025 (16.11.2025 був вихідним днем).

Відповідачем не надано будь-яких заперечень щодо кількості та/чи якості поставленого товару за видатковою накладною № 1 від 31.10.2025. Протилежного суду не доведено, доказів на спростування до суду не подано.

Позивач вимогою від 24.04.2026 № 72 просив відповідача здійснити остаточний розрахунок за договором у розмірі 494 000,00 грн. (вимога та докази направлення долучено до справи).

Відповідач вимогу не виконав, грошові кошти не сплатив.

Враховуючи дату визначену судом, як дату надходження відповідачу видаткової накладної № 1 (17.11.2025), а також підпункт 7.1.2 договору, строк здійснення оплати відповідачем є таким, що настав 24.11.2025, прострочення почалось з 25.11.2025.

Судом встановлено, що відповідачем повну оплату поставленого товару за видатковою накладною № 1 від 31.10.2025 не здійснено, заборгованість складає 494 000,00 грн. Протилежного суду не доведено, доказів повної оплати відповідачем до суду не подано.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (статті 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Частиною 1 статті 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до частини 2 статті 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Згідно з статтею 236 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи наведене у сукупності, Господарський суд міста Києва задовольняє позовну вимогу про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 494 000,00 грн.

Згідно з статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або Законом.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Згідно з частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до пункту 9.2 договору у випадку порушення відповідачем умов договору по оплатi, відповідач сплачує позивачу пеню у розмiрi подвiйноi облiковоi ставки НБУ України вiд суми "простроченого платежу за кожен день прострочення.

Позивачем заявлено до стягнення пеню у розмірі 150 974,52 грн., нараховану за період часу з 09.07.2025 по 08.07.2026.

При здійсненні перевірки розрахунку позивача, судом встановлено помилковість нарахування пені.

По-перше, позивачем не вірно визначено перший день нарахування. Враховуючи встановлону судом дату прострочення - 25.11.2025, право на нарахування пені у позивача виникає саме з 25.11.2025, а не з 09.07.2025 як визначив позивач.

По-друге, станом на час укладання сторонами договору поставки № 25/07 (25.07.2023) нарахування пені регулювалось дійсним на той момент Господарським кодексом України.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України (редакція станом на дату підписання договору) нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Наразі суд зазначає, що закріплення сторонами у пункті 9.2 договору умови про нарахування пені від суми заборгованості за кожен день прострочення не може розцінюватися, як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною 2 статті 232 Господарського кодексу України строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Здійснивши власний перерахунок пені, з урахуванням встановленої судом дати прострочення, у межах періоду розрахунку позивача, обмеживши нарахування пені 6 місяцями з моменту виникнення прострочення, суд встановив, що позовні вимоги, в частині стягнення пені підлягають задоволенню частково у розмірі 74 790,25 грн.

Відповідачем заявлено клопотання про зменшення розміру пені, обґрунтоване перевищенням її розміру збитків позивача, виконанням умов договору близько 82 % від ціни договору, відсутністю доказів понесення позивачем реальних збитків та розвитку правовідносин сторін в умовах правового режиму воєнного стану, а також, не відповідності заявленого розміру пені до засад добросовісності, справедливості та розумності.

Неустойка як господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань започатковує визначеність у правовідносинах за зобов`язаннями, а саме - відповідальність має настати щонайменше в межах неустойки. Тобто неустойка підсилює дію засобів цивільно-правової відповідальності, робить їх достатньо визначеними, перетворюючи в необхідний, так би мовити, невідворотній наслідок правопорушення. Отже неустойка стає оперативним засобом реагування у разі порушення або неналежного виконання зобов`язання, яким можна скористатись як тільки було порушено зобов`язання, не чекаючи викликаних ним негативних наслідків. Зокрема, задля прагнення учасників зобов`язання до дійсно оперативного, негайного використання свого права на неустойку для неї встановлений спеціальний скорочений строк позовної давності: позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (пункт 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України).

Отже, завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та як міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Аналіз приписів статі 551 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.

При цьому, поширене застосування неустойки саме з метою забезпечення договірних зобов`язань обумовлено насамперед тим, що неустойка є зручним інструментом спрощеної компенсації втрат кредитора, викликаних невиконанням або неналежаним виконанням боржником своїх зобов`язань.

Господарський суд об`єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання) тощо.

Зменшення розміру неустойки є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. Так, за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статей 86, 210 Господарського процесуального кодексу Україним на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

Питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статей 86, 210 Господарського процесуального кодексу України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу; на встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин; умови конкретних правовідносин; наявність/відсутність наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення такої дії.

Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 19.05.2026 у справі № 922/3826/24.

Відповідно до частини третьої статті 13, частини першої статті 76, статті 78, статті 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд зазначає, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

Статтею 3 Цивільного кодексу України регламентовано загальні засади цивільного законодавства, якими, згідно з пунктами 3, 6 частини першої цієї статті Цивільного кодексу України, є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.

Добросовісність є не тільки однією з основоположних засад цивільного законодавства, а також імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.

Такий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20 та Об`єднаною Платою Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2268/24.

Отже, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості.

Як було встановлено, відповідач порушив умови договору, тому суд критично оцінює доводи відповідача щодо відсутності негативних наслідків та збитків, які зазнав позивач, які до того ж суперечать засадам розумності, добросовісності та справедливості.

Крім того, судом враховано, що фактичне постачання товару відбулось у період часу з 11.09.2023 по 23.11.2023, тобто більше ніж два роки тому.

За таких обставин, встановивши наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та врахувавши, що питання про зменшення розміру штрафних санкцій вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто з урахуванням сукупності з`ясованих обставин, зважаючи на відсутність у наведеному випадку тих виключних обставин, з якими положення законодавства (стаття 551 Цивільного кодексу України) пов`язують можливість зменшення розміру санкцій, відсутні підстави для зменшення розміру штрафних санкцій, у тому числі з урахуванням їх розміру (відсоткове співвідношення ціни договору до встановленого судом обґрунтованого розміру штрафних санкцій становить 3,33 %).

Таким чином, суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про зменшення нарахованої пені.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 55 110,25 грн. 3 % річних та 200 126,38 грн. інфляційних втрат, нарахованих на суму 794 000,00 грн. за період часу з 30.10.2023 по 09.07.2025 та на суму 494 000,00 грн. за період часу з 10.07.2025 по 08.07.2026.

При дослідженні розрахунку позивача судом встановлено допущення тієї самої помилки, що і під час здійснення нарахування пені стосовно початку прострочення.

Оскільки прострочення за зобов`язанням зі здійснення відповідачем остаточного розрахунку у розмірі 794 000,00 грн. почалось 25.11.2025, а відповідачем частину грошових коштів у розмірі 300 000,00 грн. сплачено 09.08.2025, тобто до моменту прострочення, позивач має право здійснити нарахування 3 % річних та інфляційних втрат на суму 494 000,00 грн., починаючи з 25.11.2025.

Здійснивши власний перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат, з урахуванням встановленої судом дати прострочення, у межах періоду розрахунку позивача, суд встановив, що позовні вимоги, в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню у розмірі 9 176,22 грн. та 29 312,46 грн. відповідно.

Щодо позовної давності.

Статтею 256 Цивільного кодексу України унормовано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За приписами статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 та пунктом 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України встановлено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені);

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 Цивільного кодексу України).

Враховуючи встановлену судом дату прострочення зобов`язання - 25.11.2025, позовна давність за зобов`язаннями з оплати поставленої продукції та нарахованих пені, 3 % річних та інфляційних втрат станом на час звернення позивачем до суду із позовом не спливла.

З приводу висвітлення всіх доводів сторін суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 року Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Всі інші доводи та заперечення учасників судового процесу, судом досліджено, проте останні не змінюють висновків суду про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно з статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У відповідності до статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до положень частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Позивач у позовній заяві просив суд стягнути з відповідача витрат на послуги адвоката та 16.09.2026 сформував у системі «Електронний суд» клопотання про подання доказів про розмір витрат, понесених під час розгляду справи, яким заявив про стягнення 50 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідачем у відзиві надано заперечення щодо відшкодування зазначених витрат та повідомлено суд про намір подати клопотання про зменшення розміру витрат після подання позивачем детального опису виконаних робіт та доказів їх оплати.

Станом на час прийняття судом рішення у справі клопотання про зменшення розміру витрат відповідачем не подано.

У матеріалах справи містяться договір від 01.07.2026 № 01/07, укладений Товариством з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Захист права» та позивачем та ордер № 1331229, виданий позивачем адвокату Гордієвській Світлані Василівні.

Частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до акту надання послуг від 15.09.2026 № 5 юридична компанія надала позивачу правову допомогу, загальною вартістю 50 000,00 грн.

Таким чином, матеріали справи містять документи, які свідчать про надання правової допомоги та її вартість.

Статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Згідно з статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здій здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Вирішуючи питання про розподіл витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги адвокатом, суд враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Суд не має право втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

У той же час, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд, керуючись принципом справедливості та верховенства права, встановив, що розмір витрат на адвоката, заявлений позивачем до стягнення з відповідача, є співрозмірним із складністю справи та часом, витраченим адвокатом, а також, ціною позову.

Приймаючи до уваги прийняття судом рішення про часткове задоволення позовних вимог з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 33 719,80 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

На підставі викладеного та керуючись статтями 74, 76-79, 86, 123, 129, 232-233, 237-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Т-Ойл» (01024, місто Київ, вулиця Круглоуніверситетська, будинок 7, офіс 31; ідентифікаційний номер 43407420) на Товариства з обмеженою відповідальністю «АКІМ» (53211, Дніпропетровська область, Нікопольський район, місто Нікополь, вулиця Сірка Івана, будинок 26; ідентифікаційний номер 24612305) 494 000,00 грн. основного боргу, 74 790,25 грн. пені, 9 176,22 грн. 3 % річних, 29 312,46 грн. інфляційних втрат, 33 719,80 грн. витрат на правничу допомогу та 7 285,18 грн. витрат зі сплати судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне рішення складено 25.09.2026.

Суддя Т.Ю. Кирилюк