Ухвала суду № 140125957, 28.09.2026, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/24651/26

Провадження № 2-з/752/229/26

У Х В А Л А

про відмову в забезпеченні позову

28.09.2026 року м. Київ

Суддя Голосіївського районного суду м. Києва Ольшевська І.О., за участю секретаря судового засідання Білас С.В., розглянувши заяву ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Русанюк Золтан Золтанович про визнання недійсними правочинів та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Русанюк Золтан Золтанович про визнання недійсними правочинів та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Одночасно позивачем ОСОБА_1 заявлено про забезпечення позову. Згідно відповідної заяви він просить забезпечити позов шляхом накладення арешту на нежилі приміщення №№1, 2 (групи приміщень №13) (у літ. А), загальною площею 21,8 кв.м., що розташовані в АДРЕСА_1 , та заборони вчиняти дії щодо відчуження зазначеного нерухомого майна.

В обгрунтування заяви вказує про те, що предметом позову в даній справі є вимоги про визнання недійсними Договору позики грошових коштів від 07.09.2023р., Договору іпотеки від 07.09.2023р., Додаткового договору №1 від 01.12.2023р., договорів відступлення права вимоги за Договором позики та Договором іпотеки, а також скасування рішення державного реєстратора, на підставі якого право власності на нежитлові приміщення №№1, 2 (групи приміщень №13) (у літ. А), загальною площею 21,8 кв.м., що розташовані в АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_5 . Позивач зазначає, що ризик відчуження вказаних приміщень є не абстрактним, а цілком реальним, оскільки спірні нежитлові приміщення вже були відчужені ОСОБА_2 для унеможливлення виконання рішення суду та звернення стягнення на відповідне майно. Більше того, на момент вчинення вказаний дій відповідачам було відомо про існування судового спору. Таким чином, на думку позивача, попередня поведінка учасників спірних правовідносин свідчить про те, що саме по собі існування судового спору не виключає можливості подальшого розпорядження

нежитловими приміщеннями без вжиття відповідних заходів забезпечення позову. Як вказує позивач, існують обгрунтовані підстави вважати, що до остаточного вирішення спору щодо законності оспорюваних правочинів спірне майно може бути відчужене, передане іншим особам або обтяжене, що, у свою чергу, може істотно ускладнити ефективний захист прав позивача та виконання майбутнього судового рішення.

На підставі ст. 153 ЦПК України розгляд заяви проводиться без повідомлення сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Дослідивши матеріали позовної заяви, заяви про забезпечення позову, суд приходить до наступних висновків.

У відповідності до положень ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до п. 1 та п. 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належить або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.

У постанові Пленуму Верховного суду України №9 від 22.12.2006р. «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» зазначено, що забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

У пункті 4 цієї постанови Верховний суд України вказав, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Згідно з ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У відповідності до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції»). Поняття «законність» у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року передбачає дотримання відповідних положень національного законодавства та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справах «Антріш проти Франції» та «Кушоглу проти Болгарії»).

Про необхідність досягнення справедливого балансу йдеться в ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Баланс не буде забезпечений, якщо на особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Інакше кажучи, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти.

Такий вид забезпечення позову як накладення арешту застосовується судом, як правило, в майнових спорах у тих випадках, коли спірне майно може бути відповідачем продане, розтрачене, кошти витрачені, що в майбутньому перешкоджатиме виконанню рішення або взагалі зробить його виконання неможливим. Необхідними умовами для вжиття забезпечувальних заходів, зокрема арешту майна, є, насамперед, належність цього майна відповідачеві, розумна співмірність вартості арештованого майна ціні позову, обґрунтування необхідності вжиття заходів для захисту прав позивача та можливість такого заходу забезпечити реальне виконання очікуваного позивачем рішення.

Так, у матеріалах справи наявний витяг з Державного реєстру речових прав (дата формування 12.01.2024р.), за яким нежилі приміщення №№1, 2 (групи приміщень №13) (в літ. А), загальною площею 21,8 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 належать на праві власності ОСОБА_5 , право власності зареєстровано 12.01.2024р.

Також з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померла приблизно ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що свідчить Свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 .

Згідно Довідки (про склад спадкоємців) від 23.09.2024р. №36/02-14 Приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Шафрана Р.І. єдиним спадкоємцем до майна померлої ОСОБА_5 є ОСОБА_4 .

Разом з тим, довідка про склад спадкоємців, витяг з Державного реєстру речових прав датовані 2024р.

Інформації щодо належності нерухомого майна станом на період подання позовної заяви до суду матеріали заяви про забезпечення позову та позовної заяви не містять.

Слід зазначити, що за два роки власник нежитлових приміщень, на які позивач просить накласти арешт, міг змінитися, а тому накладення арешту на майно особи, яка не є відповідачем у даній справі, порушить права такої особи, як власника майна, що включає право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю.

Отже, беручи до уваги наведені норми процесуального законодавства, з урахуванням роз`яснення Верховного Суду України та позиції Європейського суду з прав людини, а також враховуючи встановлені обставини, суд вважає, що в задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 151-153, 259, 260, 353 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Русанюк Золтан Золтанович про визнання недійсними правочинів та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

2. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

3. Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом 15-ти днів з дня її складення відповідно до вимог, встановлених статтями 353-356 ЦПК України.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна карга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Повний текст ухвали суду складений та підписаний 28.09.2026р.

Суддя Ірина ОЛЬШЕВСЬКА