Рішення № 140125395, 24.09.2026, Козятинський міськрайонний суд Вінницької області

КОЗЯТИНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

Справа №133/2069/26

24.09.2026 м. Козятин

Козятинський міськрайонний суд Вінницької області у складі:

головуючої судді: Дем`янової Ж.М.,

за участі:

секретаря судового засідання: Бірюкової Т.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості з виплати матеріальної допомоги при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

встановив:

Стислий виклад позицій учасників справи.

Позивач ОСОБА_1 зазначає, що 13.06.2025 був звільнений з АТ «Українська залізниця» за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію після понад 31 року роботи.

На його думку, роботодавець при звільненні не здійснив повного розрахунку, оскільки не виплатив передбачені колективним договором:

-одноразову матеріальну допомогу при виході на пенсію 5 середньомісячних заробітків;

-додаткову матеріальну допомогу за тривалий стаж 3 середньомісячні заробітки, загалом 229 610,08 грн;

-одноразове заохочення у зв`язку з досягненням 60-річного віку 7 891 грн.

Позивач посилається на пункти 3.14 та 8.23 колективного договору, а також на ст. 116 КЗпП України і практику Верховного Суду, стверджуючи, що відповідні виплати мали бути проведені в день звільнення. Посилання відповідача на призупинення окремих виплат у 2022 році позивач вважає таким, що не звільняє роботодавця від обов`язку здійснити належний розрахунок.

У зв`язку із затримкою виплат позивач також просить стягнути 257 592,64 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Загальний розмір заявлених вимог становить 495 093,72 грн.

До суду 22.07.2026 надійшов відзив на позовну заяву.

Відповідач АТ «Укрзалізниця» повністю заперечує проти позову та просить відмовити у його задоволенні з таких підстав:

Пропущено строки звернення до суду. Також відповідач посилається на пропуск граничного річного строку та просив застосувати строки давності.

Матеріальна допомога за 20232024 роки не була виплачена правомірно, оскільки її нарахування та виплату було призупинено рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 у зв`язку з воєнним станом.

Відповідач вважає, що призупинення виплат відповідало ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та було погоджене профспілкою.

Щодо середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні відповідач просить врахувати воєнний стан, фінансовий стан товариства, суспільну важливість діяльності АТ «Укрзалізниця» та принцип пропорційності, а за наявності підстав зменшити суму компенсації.

У підсумку відповідач просить застосувати строки звернення до суду та відмовити у позові повністю. Судові витрати просить покласти на позивача.

Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 30.06.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено провести за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні без повідомлення (виклику) сторін. Визначено порядок подання до суду документів по суті у справі.

До суду 22.07.2026 надійшов відзив на позовну заяву.

До суду 29.07.2026 надійшла відповідь на відзив.

Інші заяви та клопотання від учасників справи до суду не надходили, інші процесуальні дії не вчинялись.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у зв`язку із неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, не здійснюється згідно з ч.2 ст. 247 ЦПК України.

Встановлені судом фактичні обставини та зміст спірних правовідносин

Дослідивши матеріали справи в їх сукупності, оцінивши подані сторонами докази відповідно до вимог статей 7681, 89 ЦПК України, суд установив такі обставини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебував у трудових відносинах з акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі філії «Козятинська дільниця з утримання, ремонту та обслуговування будівель і споруд №2. Виконробська дільниця на станції Козятин», працюючи на посаді муляра 5 розряду.

Відповідно до наказу (розпорядження) № 64/ос від 02 червня 2025 року про припинення трудового договору (контракту) позивача звільнено з 13 червня 2025 року за статтею 38 КЗпП України за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком. Стаж роботи в галузі понад 31 рік. Табельний номер 0038103202.

В зазначеному наказі вказано, що виплатити: з виплатою, після отримання окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця», одноразової матеріальної допомоги у розмірі 5 (п`яти) середньомісячних заробітків та додаткової матеріальної допомоги, передбаченої змінами та доповненнями до колективного договору на 2001-2005 р.р., пролонгованого на 2006-2025 р.р., п. 8.23 у розмірі 3 (трьох) середньомісячних заробітків (стаж роботи у галузі складає 31 р. 07 м. 23 д.)

Загальна сума зазначених нарахованих, але не виплачених позивачу виплат становить 229 610,08 грн.

Згідно з умовами колективного договору, позивач також претендував на грошову винагороду у розмірі посадового окладу у зв`язку з досягненням 60-річного віку, оскільки 60 років йому виповнилося 01.06.2025.

Зазначені обставини підтверджуються копією паспорта ОСОБА_1 .

При звільненні зазначені виплати йому не були нараховані та виплачені. Позивач визначив їх розмір у сумі:

-229 610,08 грн 8 середньомісячних заробітків;

-7 891 грн винагорода до ювілейної дати.

Таким чином, основна сума невиплачених коштів становить 237 501,08 грн.

Листом від 19 травня 2026 року відповідач повідомив, що одноразова матеріальна допомога при виході на пенсію буде нарахована та виплачена після отримання окремого рішення керівництва АТ «Українська залізниця».

Нарахування грошової винагороди з нагоди ювілею, одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію не здійснено у зв`язку з відсутністю права на таке нарахування до отримання окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця».

Судом установлено, що протоколом засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 Ком.т. було прийнято рішення щодо призупинення додаткових виплат, передбачених Галузевою угодою та колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, за винятком допомоги на лікування та поховання.

Водночас витягом із протоколу засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14 жовтня 2024 року № Ц-82/63 Ком.т. поновлено виплату одноразової матеріальної допомоги працівникам АТ «Українська залізниця», які звільнилися або підлягали звільненню у період із січня по грудень 2024 року, у порядку черговості.

Відповідач не подав контррозрахунку заявленої заборгованості, не навів обґрунтованих заперечень щодо розміру нарахованих сум та не надав доказів їх виплати.

За таких обставин суд доходить висновку, що позивачу не виплачено належні йому при звільненні грошові кошти на загальну суму 237 501,08 грн.

Щодо середнього заробітку за час затримки розрахунку

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Для визначення розміру середнього заробітку суд враховує дані довідки про середню заробітну плату позивача, виданої відповідачем, оскільки саме у цьому документі визначено розмір заробітної плати та кількість фактично відпрацьованих позивачем робочих днів у розрахунковому періоді.

Судом встановлено, що позивача звільнено 13 червня 2025 року. Станом на день розгляду справи остаточний розрахунок з позивачем відповідачем не проведено.

Згідно з довідкою про середню заробітну плату, у квітні 2025 року позивачу нараховано 30 718,16 грн за 22 фактично відпрацьовані робочі дні, а у травні 2025 року 16 880,64 грн за 12 фактично відпрацьованих робочих днів.

Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача становить:

(30 718,16 грн + 16 880,64 грн) / (22 + 12) = 1 399,96 грн.

Отже, середньоденний заробіток позивача становить 1 399,96 грн.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Оскільки позивача звільнено 13 червня 2025 року, а остаточний розрахунок з ним станом на день розгляду справи не проведено, період, за який може бути визначено середній заробіток за час затримки, з урахуванням установленого законом шестимісячного обмеження, становить з 14 червня 2025 року по 13 грудня 2025 року включно.

За цей період кількість робочих днів становить 130.

Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні визначається за формулою:

1 399,96 грн ? 130 робочих днів = 181 994,80 грн.

Отже, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14 червня 2025 року по 13 грудня 2025 року становить 181 994,80 грн.

При цьому заявлений позивачем розрахунок у розмірі 257 592,64 грн, виходячи із 184 робочих днів затримки, не відповідає встановленому частиною першою статті 117 КЗпП України обмеженню щодо тривалості періоду, за який може бути стягнуто середній заробіток.

Судом установлено, що відповідач не подав контррозрахунку середнього заробітку за час затримки, не заперечив правильності визначеного позивачем розміру середньоденної заробітної плати, який підтверджений виданою самим відповідачем довідкою, та не надав доказів на спростування наведеного позивачем розрахунку.

Зміст спірних правовідносин полягає у вирішенні питання щодо наявності підстав для застосування до відповідача відповідальності за порушення обов`язку провести повний розрахунок із працівником у день його звільнення. Спір виник у зв`язку з невиплатою позивачу при звільненні належних йому сум, а саме матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію, одноразового заохочення до ювілейної дати та матеріальної допомоги на оздоровлення, унаслідок чого позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України.

Мотиви, з яких суд виходить, та застосовані норми права

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності відповідно до вимог статей 7681, 89 ЦПК України, виходить із такого.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно з частиною другою статті 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат установлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Відповідно до статті 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин та узгодження інтересів працівників і роботодавців.

Частиною першою статті 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» передбачено, що умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.

Згідно з частиною першою статті 9 цього Закону положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.

За приписами статті 13 КЗпП України та статті 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами. У колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання роботодавця та працівників, зокрема щодо форм, системи, розмірів заробітної плати, інших видів трудових виплат, доплат, надбавок, премій тощо. Колективним договором можуть установлюватися додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії та пільги.

Відповідно до статті 18 КЗпП України положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників.

Таким чином, умови колективного договору, якими встановлено додаткові трудові, соціальні та компенсаційні гарантії працівників, є обов`язковими для роботодавця за наявності визначених договором підстав для їх виникнення.

Судом установлено, що відповідно до пункту 1.4 Колективного договору Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-Західна залізниця» на 20012005 роки, пролонгованого на 20062024 роки із змінами та доповненнями, жодна із сторін у період дії угоди не може припинити виконання взятих на себе зобов`язань.

Пунктом 1.5 зазначеного колективного договору передбачено, що за спільною домовленістю сторін до угоди можуть вноситися зміни та доповнення, які не повинні погіршувати умови праці, трудові та соціальні гарантії, передбачені законодавством України та цією угодою.

Отже, за загальним правилом роботодавець зобов`язаний виконувати передбачені колективним договором зобов`язання, а їх зміна або припинення має відбуватися у встановленому законодавством та самим колективним договором порядку.

Разом із тим суд враховує особливості правового регулювання трудових відносин в умовах воєнного стану.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України, в Україні введено воєнний стан.

15 березня 2022 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-IX, який набрав чинності 24 березня 2022 року. Цим Законом визначено особливості трудових відносин працівників підприємств, установ, організацій усіх форм власності на період дії воєнного стану.

Згідно з частиною першою статті 11 зазначеного Закону на період дії воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Отже, законодавець пов`язує можливість одностороннього зупинення роботодавцем дії окремих положень колективного договору саме з періодом дії відповідного Закону та передбаченим ним правовим механізмом.

Судом установлено, що протокольним рішенням засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 Ком.т., пунктом 1.1.4 якого призупинено інші додаткові виплати, передбачені Галузевою угодою та колективними договорами структурних підрозділів, у тому числі матеріальну допомогу, відповідач обґрунтовує невиплату позивачу спірних сум.

Разом із тим зазначене протокольне рішення прийнято 14 березня 2022 року, тоді як Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-IX був прийнятий лише 15 березня 2022 року та набрав чинності 24 березня 2022 року.

Таким чином, на момент прийняття протокольного рішення від 14 березня 2022 року законодавчої норми, яка б надавала роботодавцю передбачене частиною першою статті 11 Закону № 2136-IX право за власною ініціативою зупиняти дію окремих положень колективного договору, ще не існувало.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

За таких обставин положення частини першої статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», яке набрало чинності 24 березня 2022 року, не може бути правовою підставою для оцінки законності дій роботодавця при прийнятті протокольного рішення від 14 березня 2022 року.

При цьому суд звертає увагу, що сам факт запровадження воєнного стану 24 лютого 2022 року не означав автоматичного припинення або зупинення всіх трудових гарантій, установлених колективними договорами. Обмеження трудових прав та гарантій у зв`язку з воєнним станом повинні мати належну правову підставу та застосовуватися в межах і порядку, визначених законом.

Отже, посилання відповідача на протокольне рішення правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року як на самостійну підставу для невиконання зобов`язань, установлених колективним договором, підлягає оцінці з урахуванням того, що на момент його прийняття Закон № 2136-IX не набрав чинності.

Суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 05 лютого 2025 року у справі № 211/7338/23, у якій надавалась правова оцінка протокольному рішенню засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 та питанню правомірності призупинення додаткових виплат, передбачених галузевою угодою та колективними договорами структурних підрозділів.

З огляду на наведене суд виходить із того, що прийняття відповідачем 14 березня 2022 року протокольного рішення про призупинення додаткових виплат не може бути обґрунтоване посиланням на частину першу статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», оскільки на момент прийняття такого рішення зазначений Закон не набрав чинності.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

При цьому стаття 43 Конституції України прямо гарантує право на своєчасне одержання винагороди за працю та його захист законом.

З урахуванням установлених судом обставин, положень колективного договору, відсутності належних доказів припинення або правомірного зупинення дії відповідних положень колективного договору та з огляду на те, що відповідачем не доведено наявності законної підстави для невиплати позивачу передбачених колективним договором коштів, суд доходить висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення належних йому виплат.

При цьому суд бере до уваги, що наказом про звільнення позивача від 02 червня 2025 року № 64/ос безпосередньо передбачено виплату після отримання окремого рішення керівництва АТ «Українська залізниця» одноразової матеріальної допомоги у розмірі п`яти середньомісячних заробітків та додаткової матеріальної допомоги у розмірі трьох середньомісячних заробітків.

Отже, відповідач фактично визначив наявність передбачених колективним договором виплат та їх розмір, однак пов`язав їх виплату з отриманням окремого рішення керівництва.

Саме по собі встановлення внутрішнім рішенням роботодавця додаткової умови у вигляді отримання окремого рішення керівництва не може змінювати чи скасовувати трудову гарантію, встановлену колективним договором, якщо відповідна зміна не здійснена у встановленому законом порядку.

З огляду на наведене суд вважає доведеним право позивача на отримання передбачених колективним договором виплат у зв`язку з виходом на пенсію та досягненням 60-річного віку.

При цьому відповідач не надав суду належних і допустимих доказів того, що спірні виплати були фактично проведені позивачу після його звільнення, а також не подав контррозрахунку заявлених до стягнення сум.

Таким чином, суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача належних, але невиплачених при звільненні грошових коштів у розмірі 237 501,08 грн.

Вирішуючи вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд виходить із такого.

Вирішуючи вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд виходить із такого.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Частиною першою статті 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Отже, обов`язок роботодавця провести з працівником повний розрахунок у день звільнення є імперативним. Невиплата належних працівникові сум у встановлений законом строк за наявності вини роботодавця є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Судом установлено, що ОСОБА_1 звільнено з роботи 13 червня 2025 року за статтею 38 КЗпП України за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком.

При звільненні позивачу не було виплачено належні йому грошові кошти, зокрема одноразову матеріальну допомогу у зв`язку з виходом на пенсію та додаткову матеріальну допомогу, передбачені умовами колективного договору, а також грошову винагороду у зв`язку з досягненням 60-річного віку.

Загальний розмір невиплачених позивачу коштів становить 237 501,08 грн, у тому числі 229 610,08 грн матеріальна допомога у зв`язку з виходом на пенсію та 7 891,00 грн грошова винагорода до ювілейної дати.

Як установлено судом, станом на день розгляду справи остаточний розрахунок із позивачем відповідачем не проведено.

Таким чином, відповідач не виконав покладеного на нього законом обов`язку провести з позивачем повний розрахунок у день звільнення, а затримка виплати належних позивачу коштів продовжується.

Судом також не встановлено обставин, які б свідчили про вину позивача у несвоєчасному проведенні з ним остаточного розрахунку. Навпаки, із матеріалів справи вбачається, що невиплата належних позивачу сум зумовлена діями та рішеннями відповідача, який пов`язував проведення відповідних виплат з отриманням окремого рішення керівництва АТ «Українська залізниця».

При цьому в наказі № 64/ос від 02 червня 2025 року про припинення трудового договору безпосередньо зазначено про виплату позивачу одноразової матеріальної допомоги у розмірі п`яти середньомісячних заробітків та додаткової матеріальної допомоги у розмірі трьох середньомісячних заробітків після отримання окремого рішення керівництва АТ «Українська залізниця».

Таким чином, відповідач був обізнаний про наявність відповідних виплат та їх розмір, однак у день звільнення їх не виплатив.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України період, за який підлягає визначенню середній заробіток за час затримки розрахунку, обмежений шістьма місяцями.

Оскільки позивача звільнено 13 червня 2025 року, шестимісячний період затримки розрахунку закінчується 13 грудня 2025 року.

Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку підлягає визначенню за період з 14 червня 2025 року по 13 грудня 2025 року включно.

Для визначення розміру середнього заробітку суд враховує дані довідки про середню заробітну плату позивача, виданої відповідачем.

Згідно з довідкою про середню заробітну плату у квітні 2025 року позивачу нараховано 30 718,16 грн за 22 фактично відпрацьовані робочі дні, а у травні 2025 року 16 880,64 грн за 12 фактично відпрацьованих робочих днів.

Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача становить:

(30 718,16 грн + 16 880,64 грн) : (22 + 12) = 1 399,96 грн.

Отже, середньоденний заробіток позивача становить 1 399,96 грн.

За встановлений судом шестимісячний період затримки розрахунку з 14 червня 2025 року по 13 грудня 2025 року включно кількість робочих днів становить 130.

Відтак розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку, виходячи із середньоденної заробітної плати 1 399,96 грн, становить:

1 399,96 грн ? 130 робочих днів = 181 994,80 грн.

Таким чином, відповідно до первинного розрахунку за правилами статті 117 КЗпП України середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14 червня 2025 року по 13 грудня 2025 року становить 181 994,80 грн.

Разом із тим при визначенні конкретного розміру відшкодування за час затримки розрахунку суд враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені, зокрема, у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, відповідно до яких суд, визначаючи розмір відшкодування за час затримки розрахунку, має враховувати розмір простроченої заборгованості, співвідношення її розміру із середнім заробітком працівника, тривалість затримки розрахунку, поведінку сторін та інші обставини, що мають істотне значення.

У цій справі загальний розмір належних позивачу та невиплачених при звільненні сум становить 237 501,08 грн, тоді як розмір середнього заробітку за час затримки, обчислений відповідно до статті 117 КЗпП України, становить 181 994,80 грн.

При визначенні конкретного розміру відшкодування суд бере до уваги характер і тривалість затримки розрахунку, розмір невиплачених позивачу сум, співвідношення суми основної заборгованості та середнього заробітку за час затримки, поведінку сторін трудових правовідносин, а також інші обставини, встановлені під час розгляду справи.

Суд також враховує об`єктивні обставини діяльності АТ «Українська залізниця» в умовах воєнного стану, пов`язані із забезпеченням функціонування залізничної інфраструктури, необхідністю проведення аварійно-відновлювальних робіт та фінансовим навантаженням на підприємство.

Водночас зазначені обставини самі по собі не звільняють відповідача від обов`язку своєчасно провести з працівником остаточний розрахунок та не позбавляють позивача гарантованого законом права на компенсацію за затримку виплати належних йому сум.

Вони підлягають врахуванню судом у сукупності з іншими обставинами справи при визначенні конкретного розміру відшкодування за час затримки розрахунку.

При цьому суд бере до уваги, що невиплачені позивачу кошти мають характер трудових виплат, право на які виникло у зв`язку з припиненням трудових відносин та виходом позивача на пенсію, а також у зв`язку з досягненням ним 60-річного віку.

З іншого боку, відповідач не подав контррозрахунку середнього заробітку за час затримки, не спростував розмір середньоденної заробітної плати, визначений на підставі виданої ним довідки, та не надав доказів проведення остаточного розрахунку з позивачем.

Враховуючи наведені обставини в їх сукупності, суд вважає, що належним та співмірним розміром відшкодування за час затримки розрахунку у цій справі є сума 23 750,11 грн, що становить 10 відсотків від загального розміру невиплачених позивачу при звільненні коштів:

237 501,08 грн ? 10 % = 23 750,108 грн, що після округлення становить 23 750,11 грн.

При цьому визначення зазначеного співвідношення здійснено судом виключно з урахуванням сукупності конкретних обставин цієї справи та не означає встановлення загального, фіксованого чи нормативного розміру компенсації за затримку розрахунку при звільненні.

Визначаючи розмір відшкодування, суд виходить із необхідності забезпечення справедливого балансу між захистом майнового права працівника на своєчасне отримання належних йому сум та принципом співмірності відповідальності роботодавця з урахуванням конкретних обставин допущеного порушення.

Визначена судом сума 23 750,11 грн становить 10 відсотків від загального розміру основної заборгованості та близько 13,05 відсотка від розрахованого відповідно до статті 117 КЗпП України середнього заробітку за час затримки.

За таких обставин суд доходить висновку, що стягнення на користь позивача 23 750,11 грн є достатнім та співмірним способом компенсації наслідків несвоєчасного проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку підлягають частковому задоволенню у розмірі 23 750,11 грн, а в іншій частині заявленої вимоги про стягнення середнього заробітку відмові.

Щодо дотримання тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Велика палата Конституційного Суду України 11 грудня 2025 року розглянула справу за конституційним поданням Верховного Суду про конституційність частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України (далі Кодекс) та ухвалила Рішення № 1-р/2025.

Згідно з частиною першою статті 233 Кодексу «працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті».

Дослідивши питання, порушені в конституційному поданні, Конституційний Суд виснував, що оспорюваний припис Кодексу в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат є таким, що не відповідає Конституції України.

У Рішенні наголошується, що установлення тримісячного строку звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині першій статті 8, частині сьомій статті 43, частині першій статті 55 Конституції України.

Суд постановив, що частина перша статті 233 Кодексу, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Судом цього Рішення.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Відповідно до частин першої та другої статті 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

З матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1 331,00 грн.

Загальний розмір заявлених позивачем майнових вимог становить 495 093,72 грн.

Судом позовні вимоги задоволено частково.

Зокрема, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача заборгованість за належними йому при звільненні виплатами у розмірі 237 501,08 грн, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 23 750,11 грн.

Таким чином, загальний розмір задоволених судом майнових вимог становить:

237 501,08 грн + 23 750,11 грн = 261 251,19 грн.

Частка задоволених позовних вимог становить:

261 251,19 грн / 495 093,72 грн ? 100 % = 52,77 %.

Відповідно до зазначеного співвідношення судові витрати у вигляді судового збору підлягають розподілу між сторонами пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1 331,00 грн, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеній частині позовних вимог, а саме:

1 331,00 грн ? 52,77 % = 702,39 грн.

Отже, з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 702,39 грн судового збору.

В іншій частині судові витрати покладаються на позивача пропорційно до частини позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено.

Керуючись статтями 12, 13, 7681, 89, 133, 137, 141, 259, 263265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, статтями 47, 116, 117 КЗпП України, суд,

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення належних при звільненні виплат та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 :

-заборгованість із належних при звільненні, але не виплачених грошових коштів у розмірі 237 501 (двісті тридцять сім тисяч п`ятсот одна) гривня 08 копійок;

-середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 23 750 (двадцять три тисячі сімсот п`ятдесят) гривень 11 копійок;

-судовий збір у розмірі 702 (сімсот дві) гривні 39 копійок.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в іншій частині відмовити.

Питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу вирішити в порядку, передбаченому частиною восьмою статті 141 ЦПК України.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Вінницького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або справа розглянута без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники провадження:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 РНОКПП НОМЕР_1 паспорт громадянина України № НОМЕР_2 виданий 0520, 05.05.2018р. адреса реєстрації проживания: АДРЕСА_1

Відповідач: Акціонерне товариство «Укрзалізниця», ЄДРПОУ 40075815, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5.

Повний текст рішення складено 28.09.2026.

Суддя Жанна ДЕМ`ЯНОВА