Рішення № 140124511, 25.09.2026, Франківський районний суд м. Львова

465/6555/26

2/465/5064/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

25.09.2026 року м.Львів

Франківський районний суд м. Львова в складі головуючої судді Кушнір Б.Б., за участі секретаря судового засідання Балаболки В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Венера Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Венера Фінанс» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги мотивує тим, що 02.03.2025 між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АВІРА ГРУП» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 132101 (далі - Кредитний договір або Договір) про надання коштів на умовах фінансового кредиту, який був укладений в електронному вигляді та підписаний за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. За умовами кредитного договору: сума виданого кредиту - 8000,00 грн.; дата надання кредиту - 02.03.2025 року; строк кредиту - 90 днів; відсоткова ставка - 0,72 % (процентів) на добу; комісія - 25% від суми кредитування.

Згідно виписки з особового рахунку за кредитним договором, станом на 20.02.2026 року загальний розмір заборгованості за Кредитним договором становить 15 241,60 грн, яка складається з: простроченої заборгованості за сумою кредиту в розмірі 8 000,00 грн; простроченаої заборгованості за відсотками в розмірі 5 241,60 грн.; заборгованості за послуги з надання, обслуговування і повернення кредиту в розмірі 2 000,00 гривень.

19.12.2025 року між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АВІРА ГРУП» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС» укладено договір факторингу №19122025/2, відповідно до умов якого первісний кредитор відступив ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС» за плату належні йому права вимоги до боржників вказаних в реєстрі боржників.

Відповідно до реєстру боржників від 19.12.2025 року до договору факторингу №19122025/2, ТОВ ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 .

У зв`язку із невиконання відповідачем зобов`язань за кредитним договором ні перед первісним, ні перед позивачем, просить суд стягнути із відповідача на користь позивача заборгованість за Кредитним договором № 132101 від 02.03.2025 року в розмірі 15 241,60 грн та судові витрати, пов`язані із розглядом справи.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 07.07.2026 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, встановлено процесуальні строки для подання заяв по суті справи.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся в установленому законом порядку, в позовній заяві просить суд розгляд справи провести без їхньої участі, зазначивши що позовні вимоги підтримує в повному обсязі та не заперечує проти винесення заочного рішення.

Відповідач у судове засідання повторно не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся в установленому законом порядку шляхом направлення ухвали суду та судових повісток за адресою зареєстрованого місця проживання : АДРЕСА_1 , що підтверджується рекомендованими повідомленнями №R067269568205 та №R067269568205, які повернулися на адресу суду із відміткою «адресат відсутній».

Враховуючи вище викладене, суд вважає, що відповідач про розгляд справи повідомлений належним чином.

Відповідно до вимог ч.4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Згідно з ч.1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи вище викладене, та той факт, що відповідач належним чином повідомлявся про дату, час і місце судового засідання, але не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; а позивач не заперечує проти такого вирішення справи, суд вирішив провести розгляд справи заочно.

Суд вважає, що оскільки, відповідно до ст. 12 ЦПК України, судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін і неявкою до суду без поважних причин, відповідач фактично відмовився від захисту своїх прав в суді, а відповідно до ч. 4 ст. 223 України, суд має право у разі неявки відповідача, повідомленого належним чином про розгляд справи, вирішувати справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляти заочне рішення), в зв`язку з чим відповідно до ст. 281 ЦПК України постановив ухвалу про проведення заочного розгляду справи. Крім цього, на думку суду в матеріалах справи є достатньо доказів для її слухання та прийняття рішення по суті справи, і такий розгляд справи не буде порушенням права відповідача, як сторони у цивільному процесі.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У відповідності до ч.2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Судом встановлено, що 02 березня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АВІРА ГРУП» та ОСОБА_1 укладено Індивідуальну частину договору про надання фінансового кредиту № 132101 у формі електронного документа з використанням електронного підпису.

Відповідно до п.1.1 Договору, ТОВ «ФК «АВІРА ГРУП» зобов`язується надати відповідачу фінансовий кредит в розмірі 8 000,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а Клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим Договором.

Кредит надається строком на 90 днів, тобто до 30.05.2025. Строк дії Договору 90 днів, але в будь-якому випадку діє до повного його виконання сторонами (п.1.2 Договору).

За користування кредитом клієнт сплачує Товариству 262,8% річних від суми кредиту в розрахунку 0,72% (процентів) на добу. Тип процентної ставки фіксована. Без письмової згоди клієнта Товариство не має права збільшувати фіксовану процентну ставку за Договором. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 14 днів (п.1.3 договору).

Відповідно до п.1.4. Договору, за послуги з надання, обслуговування і повернення кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, надання інформації, довідок, що пов`язані з наданням та обслуговуванням Кредиту, юридичне оформлення Клієнт сплачує Товариству 25% від суми фінансового кредиту. Послуги надаються протягом дії цього договору та вважаються виконаними у день повного виконання Клієнтом свої зобов`язань за цим Договором. Протягом строку дії договору, комісія зазначена в цьому пункті, залишається незмінною.

За визначенням п.2.7. Договору, комісія - одноразова винагорода, що сплачується Клієнтом за підготовку, організацію та надання Товариством фінансової послуги (кредиту), та встановлена в п.1.4 цього Договору.

Згідно з п.1.5. Договору, кредит надається Клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної Клієнтом. Датою надання кредиту є 02.03.2025, датою повернення кредиту є 30.05.2025.

Сторони домовилися, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом здійснюватимуться згідно з Графіком розрахунків, який є невід`ємною частиною цього Договору (п.3.1. Договору).

В розділі 9 Договору «Реквізити та підписи сторін», у графі «Клієнт», окрім анкетних даних відповідача зазначено його засоби зв`язку: НОМЕР_1 та рахунок позичальника: № НОМЕР_2 .

Договір відповідачем підписано електронним цифровим підписом (одноразовим ідентифікатором KL1394.

Ідентифікатор для підписання Договору «KL1394» відправлено 02.03.2025 на абонентський номер телефону НОМЕР_3 , що підтверджується даними довідки первинного кредитора про ідентифікацію.

Разом із Договором відповідачем підписано його невід`ємний Додаток №1 Графік розрахунків, відповідно до якого: строк на який надано кредит - 90 днів; сума кредиту - 8 000,00 грн; сума нарахованих процентів - 5 241,60 грн; сума платежів за додаткові та/або супутні послуги, а саме: за обслуговування кредитної заборгованості - 2 000,00 грн. Загальна вартість кредиту - 15 241,60 гривень.

Отже, зі змісту Договору вбачається, що в ньому визначено основні істотні умови, характерні для такого виду договорів, зазначено суму кредиту, дату його видачі, строк надання коштів, розмір процентів, умови кредитування, його підписано одноразовим ідентифікатором, а відтак є належною підставою для виникнення та існування обумовлених таким договором прав і обов`язків сторін.

ТОВ «Фінансова компанія «АВІРА ГРУП» свої зобов`язання за Договором виконало в повному обсязі, а саме надало позичальнику грошові кошти в обсязі та у строк визначеними умовами Договору. Указане підтверджується даними інформаційної довідки ТОВ «ПрофітГід» (ЄДРПОУ: 39932827), відповідно до якої 02.03.2025 о 21:22, здійснено успішний переказ грошових коштів у сумі 8 000,00 грн на номер платіжної картки отримувача № НОМЕР_2, із призначенням платежу «Видача кредиту №132101».

19.12.2025 між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АВІРА ГРУП» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС» укладено договір факторингу №19122025/2, відповідно до умов якого первісний кредитор відступив до ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕНЕРА ФІНАНС» за плату належні йому права вимоги до боржників вказаних в реєстрі боржників.

Відповідно до витягу реєстру боржників до договору факторингу № 19122025/2 від 19.12.2025, позивач набув права грошової вимоги до боржника, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 ), за договором № 132101 від 02.03.2025 в розмірі 15 241,60 грн, що складається із: 8 000,00 грн - суми виданого кредиту; 5 241,60 грн - заборгованості за відсотками; 2 000,00 грн - заборгованості з комісії.

Платіжними інструкцями №182 від 19.12.2025, №211 від 22.01.2026, №235 від 18.02.2026 підтверджується факт оплати фактором суми фінансування за договором факторингу.

Позивачем на адресу відповідача, рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, направлено вимогу від 20.03.2026 про виконання зобов`язань за кредитним договором.

Станом на день розгляду справи доказів належного виконання відповідачем зобов`язання за Договором не надано.

Відповідно до приписів статті 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Передбачено статтею 628 ЦК України, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною другою статті 638 ЦК України передбачено, що договір укладається шляхом пропозиції (оферти) однієї сторони укласти договір і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною, відтак акцептуючи пропозицію первинного кредитора відповідач електронними підписами одноразовими ідентифікаторами у Договорі визнав та погодився на запропоновані кредитором умови користування та порядок надання ними грошових коштів.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

На підставі статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти

Відповідно до частини другої статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів в Україні регулюються Законом України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

В статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно зі статтею 10 Закону України «Про електронну комерцію» електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт). Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття (стаття 11 Закону).

Згідно положень статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Частина п`ята статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Договір, укладений між сторонами в електронній формі, має силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами, які узгодили всі умови, так як без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора (коду, що відповідно до домовленості є електронним підписом позичальника, який використовується ним як аналог власноручного підпису), без здійснення входу відповідачем на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між відповідачем та первісним кредитором не було б укладено.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 року у справі №757/40395/20-ц, від 12.01.2021 року у справі №524/5556/19, від 07.10.2020 року у справі №127/33824/19, від 23.03.2020 року у справі № 404/502/18.

На підставі вищенаведених правових норм, беручи до уваги те, що вказаний вище Договір підписаний відповідачем електронним підписом, наявність якого разом з підписом та електронним підписом первісного кредитора підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється їх воля, є доведеним факт укладення між сторонами кредитного договору, та про те, що відповідач всі умови Договору цілком зрозумів та підтвердив те, що сторони Договору діяли свідомо, були вільні в його укладенні, вільні у виборі контрагента та умов Договору.

Оскільки вказаний Договір, який підписаний сторонами, є чинними, у встановленому законом порядку недійсним не визнавався, суд дійшов висновку про те, що між первісним кредитором та відповідачем як позичальником, виникли договірні відносини щодо користування кредитними коштами.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-1383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

У відповідності до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно статті 513 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредитору. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

За змістом статті 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник у зобов`язанні не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Положеннями статей 1077, 1078 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

На підтвердження укладення договорів факторингу і переходу до позивача права вимоги за кредитним договором укладеним первісним кредитором з відповідачем позивач надав суду копії відповідних доказів, описаних вище, які є достатніми для доведення факту переходу до нього права вимоги за кредитним договором укладеним між відповідачем та первісним кредитором.

Відтак, позивачем доведено факт переходу до нього права вимоги за кредитним договором укладеним між відповідачем із первісним кредитором. Позивач є належним кредитором та отримав дійсне право вимоги за вказаним кредитним договором

Отже, за змістом наведених вище положень закону заміна кредитора на нового кредитора не означає звільнення боржника від обов`язку виконати зобов`язання, а лише надає боржникові право вимагати від нового кредитора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги кредитора справді мало місце та у випадку, коли таких доказів не надано, виконати зобов`язання на рахунок первинного кредитора.

Тому наявність чи відсутність доказів повідомлення боржника про зміну кредитора у зобов`язанні не є підставою для відмови у задоволенні позову.

Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 610 ЦК України, невиконання зобов`язання є порушенням зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватися визначених у договорі строків (термінів), а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Суд дійшов висновку, що між сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов вказаного кредитного договору, який оформлений сторонами в електронній формі з використанням електронного підпису. Після підписання Договору у сторін виникли взаємні права та обов`язки.

Згідно з правовим висновком викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), не можна вважати неукладеним договір після його повного або часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

Суд вважає доведеним факт перерахування первинним кредитором відповідачу кредитних коштів за Договором, відсутність доказів погашення тіла кредиту, відтак позовні вимоги в частині стягнення 8000грн. заборгованості за тілом кредиту суд визнає підставні та такі, що підлягають до задоволення.

Перевіряючи належність розрахунку заборгованості за процентами, суд звертає увагу на указаний вище строк кредитування (90 днів) та процентну ставку 0,72% на добу, тип процентної ставки - фіксований, що з урахуванням Додатку №1 до Договору становить 5 184,00 грн (8 000,00 грн х 0,72% х 90 днів).

Разом з цим, позивачем заявлено до стягнення 5 241,60грн., що на 57,6 грн більше та не узгоджується із умовами кредитування (строком).

Щодо вимоги про стягнення 2 000,00 грн комісії (за послуги з надання, обслуговування і повернення кредиту, нараховані на підставі п. 1.4. Договору), то суд враховує таке.

Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні визначені Законом України «Про споживче кредитування», який набув чинності 10.06.2017.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності) для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати в кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

Водночас Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до ч.1 ст.11 Закону України «Про споживче кредитування», після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Зважаючи на викладене, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладений після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування», щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року в справі з подібними правовідносинами № 204/224/21 зроблено висновок про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів існування переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Установлено, що умовами Договору передбачена необхідність внесення плати за додаткові, супутні послуги, пов`язані з наданням та обслуговуванням кредитної заборгованості.

При цьому в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх послуг кредитодавця, які пов`язані з наданням, обслуговуванням, поверненням кредиту, що надаються позичальнику та за які встановлена комісія.

Окрім цього, визначенням п. 2.7 Договору, комісія зводиться до підготовки, організації та надання кредиту, а не його обслуговування.

Враховуючи, що кредитор не зазначив та не надав доказів наявності переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору, то положення пункту 1.4 Договору щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за надання, обслуговування та повернення кредиту є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 30.11.2023 року в справі № 216/7637/21, від 09.02.2024 року в справі № 337/3703/22, постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06.11.2023 року в справі № 204/224/21.

Отже, Договором передбачено комісію за обслуговування кредитної заборгованості, тобто, фактично встановлено плату позичальника за надання інформації щодо його кредиту, безоплатність надання якої прямо передбачена частиною першою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування».

Так, зазначені умови Договору не містять розмежування платних та безоплатних послуг, а також не визначають найменування таких послуг, а отже, фактично передбачають виключно платні послуги з обслуговування кредиту. При цьому, такими платними послугами охоплюються й послуги щодо надання споживачеві, на його вимогу, не частіше одного разу на місяць інформації про поточний розмір заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, а також надання виписки з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, у тому числі інформації про платежі за цим Договором, які сплачені або підлягають сплаті, дати чи періоди сплати та умови такої сплати (за можливості зазначення відповідних умов у виписці).

Разом із тим, включення зазначених послуг до платних суперечить вимогам ч.ч.1, 2 ст.11 Закону України «Про споживче кредитування», відповідно до яких надання таких послуг здійснюється безоплатно.

Оскільки позичальнику встановлено плату за послуги, які за законом повинні надаватись безоплатно, положення Договору щодо обов`язку позичальника сплачувати комісію за обслуговування кредиту є нікчемними.

Відтак, позовна вимога про стягнення 2 000,00 грн комісії задоволенню не підлягає.

З урахуванням висновків суду позов підлягає задоволенню частково, із стягненням з відповідача на користь позивача 13 184,00 грн: 8 000,00 грн - заборгованості за тілом кредиту; 5 184,00 грн - заборгованості за відсотками.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Суд враховує, що ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

При зверненні до суду позивачем сплачено 2 662,40 грн судового збору.

Позовні вимоги задоволені частково, а тому судовий збір у пропорційному розмірі - 2 302,98 грн потрібно покласти на відповідача.

Крім цього, представник позивача просить суд стягнути на користь позивача витрати на правову допомогу у розмірі 15 500,00 гривень.

Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Пункт 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України, визначає однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація принципу відшкодування судових витрат в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення стороною суми судових витрат на професійну правничу допомогу разом із першою заявою по суті спору, шляхом подання до суду попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи (ст. 134 ЦПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 137 ЦПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (надання послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (ст. 141 ЦПК України).

Згідно із частинами 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 141 ЦПК України).

Частиною 3 ст.137 ЦПК України унормовано, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до змісту додаткової постанови від 30.01.2025 у справі № 923/69/22 Верховний Суд наголосив на тому, що вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

У додатковій постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Такі докази, відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України (ч. 1 ст. 86 ГПК України), суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України (ст. 74 ГПК України) сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам ст. 76-80 ЦПК України.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано суду копії:

- договору про надання правової допомоги №09/04/2026 від 09.04.2026, укладеного між позивачем та Адвокатським бюро «Пархомчук та партнери»;

- свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю на ім`я Пархомчука Сергія Валерійовича;

- довіреності від 09.04.2026.

За договором про надання правової допомоги №09/04/2026 від 09.04.2026, клієнт доручає, а адвокат «Адвокатського бюро» приймає доручення і бере на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених договором.

Згідно п. 1.2 вказаного договору, за цим договором адвокат «Адвокатського бюро» надає клієнту наступні види правової допомоги: представництво інтересів клієнта у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного, кримінального та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності клієнта.

Вартість правової допомоги адвоката обчислюється, виходячи із фактично затрачених годин роботи адвоката (погодинна оплата) та розраховується, виходячи з вартості години роботи адвокатаЮ яка встановлюється сторонами у розмірі 3000грн. за одну годину фактично витраченого часу на надання правової допомоги (п.3.1. договору).

Згідно п.3.3. договору про надання правової допомоги, факт надання адвокатом правової допомоги клієнту підтверджується актом приймання-передачі виконаних робіт (нааних послуг), який містить детальний опис виконаних адвдкатом робі (наданих послуг) та здійсеених ним витрат.

Згідно п. 3.4 договору, клієнт сплачує адвокату гонорар за виконану роботу протягом 20 банківських днів з моменту підписання акту приймання-передачі виконаних робіт.

Натомість, до матеріалів справи не долучено належних доказів надання адвокатом послуг, як це передбачено умовами договору, а саме, акту приймання-передачі виконаних робіт, рахунку на оплату наданих послуг, платіжної інструкції про оплату таких послуг.

Орієнтований розрахунок понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15 500грн. наведено представником позивача у позовній заяві.

Долучений до матеріаліви справи договір не свідчить про реальність надання ТОВ «ФК «Венера Фінанс» Адвокатським бюро «Пархомчук та Партнери» правової допомоги в рамках укладеного між ними договору та розміру таких витрат.

Дослідивши надані представником позивача документи на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції, в стягненні таких слід відмовити за недоведеністю.

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 268 ЦПК України).

На підставі викладеного та керуючись ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Венера Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС» 13 184 (тринадцять тисяч сто вісімдесят чотири) гривень 00 копійок заборгованості за кредитним договором № 132101 від 02.03.2025.

У задоволені решти вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС» 4 000 2 302 (дві тисячі триста дві) гривні 98 копійок судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення або складення повного судового рішення.

Відповідач, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Позивач, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Венера Фінанс», ЄДРПОУ:43561872, місце знаходження: м. Київ, вул. Львівська, буд. 23 .офіс703.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення складено 25.09.2026.

Суддя Кушнір Б.Б.