Ухвала суду № 140120979, 28.09.2026, Гадяцький районний суд Полтавської області

Справа № 526/3088/26

Провадження № 2-з/526/9/2026

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2026 рокуГадяцький районний суд Полтавської області в складі

головуючої судді Максименко Л.В.

секретаря судового засідання Павленко Т.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Гадяч заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову,

в с т а н о в и в:

24 вересня 2026 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Фонду державного майна України, Державаного підприємства «Дослідне господарство «Нектар» Національного наукового центру «Інститут бджільництва імені П.І. Прокоповича», третя особа: ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування наказу Фонду державного майна України від 21.09.2026 №1923 та про поновлення позивача на посаді з 22.09.2026, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позивачем разом з позовною заявою подано заяву про забезпечення позову, в якій він просить вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони державним реєстраторам, суб`єктам державної реєстрації, нотаріусам та іншим особам, уповноваженим здійснювати державну реєстрацію юридичних осіб, проводити реєстраційні дії щодо внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань змін до відомостей про керівника та осіб, які можуть вчиняти дії від імені державного підприємства «Дослідницьке господарство «Нектар» Національного наукового центру «Інститут бджільництва імені П.І. Прокоповича» до набрання законної сили рішенням суду у цій справі та вжити заходи забезпечення позову шляхом зупинення дії наказу Фонду державного майна України від 21.09.2026 №1923 «Про вирішення кадрових питань державного підприємства «Дослідне господарство «Нектар» Національного наукового центру «Інститут бджільництва імені П.І. Прокоповича» до набрання законної сили рішенням суду у даній справі.

Позивач посилається на те, щоНаказом Фонду від 21.09.2026 № 1923 позивача звільнено з посади виконувача обов`язків директора Підприємства за п. 8 ч. 1 ст. 36 КЗпП України з розірванням контракту від 08.05.2026 за підпунктом 6.4.13 контракту («у будь-який час... за рішенням Фонду»), тобто без зазначення будь-яких причин. Тим самим наказом виконувачем обов`язків директора призначено ОСОБА_2 та зобов`язано його у десятиденний строк з дня призначення подати відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі ЄДР) про зміну керівника Підприємства.Обґрунтування незаконності звільнення викладено в позовній заяві і зводиться до того, що звільнення не має жодної підстави, пов`язаної з роботою позивача, що суперечить ст. 43 Конституції України, ст. 9 КЗпП України та ст. 4 Конвенції МОП № 158: наказ виданий на підставі заяви іншої особи та з посиланням на рекомендацію Робочої групи від 02.09.2026, датовану раніше за саму цю заяву (10.09.2026), що свідчить про довільність рішення.

Позивач серед іншого вказує, що Фонд як суб`єкт управління має повноваження призначити директора підприємства на постійній основі, провести конкурсний відбір, прийняти рішення про реорганізацію чи ліквідацію підприємства або змінити його штатний розпис щодо посади керівника. Будь-яке з таких рішень, прийняте під час розгляду справи, створить нові правовідносини з іншими особами і фактично унеможливить або суттєво ускладнить реальне виконання рішення про поновлення позивача на посаді.

Суд, вивчивши доводи поданої заяви про забезпечення позову та долучені документи, оцінивши наведенні заявником підстави для вжиття заходів забезпечення позову, приходить до наступного висновку.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Статтею 150 ЦПК України передбачено, що позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до п.п. 1, 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року N 9, забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч.3 ст. 150 ЦПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

У п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» судам було роз`яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Пунктом 7 вказаної постанови передбачено, що ухвала про забезпечення позову постановляється в порядку, визначеному ст.209 ЦПК, і повинна включати мотивувальну частину, де поряд із зазначенням мотивів, із яких суд (суддя) дійшов висновку про обґрунтованість припущення про те, невжиття заходів забезпечення може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення, наводиться посилання на закон, яким суд керувався при постановленні ухвали.

Згідно ч.10 ст. 150 ЦПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Суд вважає, що заборонивши державним реєстраторам, суб`єктам державної реєстрації, нотаріусам та іншим особам, уповноваженим здійснювати державну реєстрацію юридичних осіб, проводити реєстраційні дії щодо внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань змін до відомостей про керівника та осіб, які можуть вчиняти дії від імені державного підприємства «Дослідницьке господарство «Нектар» Національного наукового центру «Інститут бджільництва імені П.І. Прокоповича» та зупинивши дію наказу Фонду державного майна України від 21.09.2026 №1923 «Про вирішення кадрових питань державного підприємства «Дослідне господарство «Нектар» Національного наукового центру «Інститут бджільництва імені П.І. Прокоповича», суд вже фактично вирішить існуючий спір по суті, що суперечить закону та загальним принципам цивільного судочинства.

Окрім того, у разі задоволення позовних вимог позивача його право буде відновлено негайно, відповідно до вимог ст. 430 ЦПК України.

Враховуючи викладене, суд вважає що заява позивача про забезпечення позову не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 149-150 ЦПК України, суд

постановив :

заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Полтавського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Головуюча: Л. В. Максименко